Котрольна робота “Підприємництво у державному секторі країн з розвиненою економікою” Державне підприємництво включає в себе механізм націоналізації та денаціоналізації підприємств, порядок створення державою власних підприємств, планування і управління різними формами державних підприємств та ін. У країнах з розвиненою економікою перехідні відносини мають формальний характер, оскільки державний сектор у них є резуль-татом концентрації та централізації виробництва на вищій стадії і у вищій формі. Державний сектор у розвинених країнах зумовлений закономірностями розвитку однієї з тенденцій усуспільнення ви-робництва (тенденції до укрупнення виробництва через зростання взаємозв'язків його ланок) і тому підпорядковується розвитку то-варних відносин. Країни з розвинутою ринковою економікою, або промислове розвинуті країни, закріпили своє панівне становище у світовій економіці. Значно збільшився розрив у рівнях економічного та соціального розвитку між ними й країнами, що розвиваються. До цієї підсистеми належить більшість держав — членів Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР). Ця організація створена в 1961 р. і охоплює такі держави: Австралію, Австрію, Бельгію, Велику Британію, Грецію, Данію, Ірландію, Ісландію, Іспанію, Італію, Канаду, Люксембург, Мексику, Нідерланди, Нову Зеландію, Норвегію, Польщу, Португалію, Республіку Корею, СІЛА, Туреччину, Угорщину, Фінляндію, Францію, ФРН, Чехію, Швейцарію, Швецію та Японію. Більшість цих країн вирізняють високий рівень розвитку продуктивних сил на основі інформа-ційно-технологічного способу виробництва, інтенсивний тип відтворення економіки, всебічний розвиток ринкових сил, підприємництва і конкуренції, досить значний державний сектор в економіці та високий рівень соціального розвитку й добробуту. Із самого початку в країнах ЄС намагалися визначити оптимальну кількість підприємств, що мають знаходитись у державній власності. Зокрема, Франція, Італія та Великобританія обґрунтували доцільність існування великої кількості державних підприємств, у першу чергу за необхідності монополій. У Німеччині, де перша хвиля приватизації пройшла у 60-х, у 1979 р. у державній власності знаходилось 900 компаній. Великобританія вперше спробувала змінити цю практику в 1979 р., почавши з приватизації державних підприємств, які раніше розглядалися як «природні державні монополії». Після їх приватизації цей досвід набув поширення і серед інших країн Європи. В ряді країн, і насамперед у США, найважливішою метою державного регулювання в умовах "холодної війни" та гонки озброєнь, які розгорнулися, було нарощування воєнного науково-промислового потенціалу. Характерною рисою розглядуваного етапу стала націоналізація ряду галузей промисловості й транспорту в багатьох країнах Західної Європи і створення дуже значного державного сектора економіки. Сутність західноєвропейської націоналізації можна показзати на прикладі Великобританії, де лейбористський уряд Еттлі у другій половині 40-х – початку 50-х років націоналізував вугільну промисловість. Теоретики англійського лейборизму (Дж. Стречі, Е. Кросленд та інші) оголисили лейбористську націоналізацію "наріжним каменем" британського "демократичного соціалізму". Однак у дійсності націоналізація мала цілком практичні цілі, нацважливішою з яких було зниження витрат виробництва провідних корпорацій обробної промисловості (насамперед машинобудування) і, відповідно, підвищення конкурентноспроможності їх продукції. Так, одним з найважливіших елементів витрат виробництва є затрати на енергію і транспортні тарифи, які в Англії на той час визначалися ціною на вугілля. Однак англійське вугілля було найдорожчим у світі. Ця обставина пояснювалася тим, що в цій найстаршій галузі промисловості переважали дрібні, слабо механізовані, часто напівзатоплені шахти, а тому продуктивність рпаці в 1947 р. перебувала на рівні 1873 р. Галузь потребувала термінової модернізації. Однак шахтовласники не прагнували інвестувати свої кошти в модерн...