системне програмування Практична робота №5 ПРОЦЕДУРИ І МАКРОКОМАНДИ ПРОЦЕДУРИ ТА ОПЕРАТОР CALL Процедура – це частина програми, яка може бути описана в довільному місці і містити дії над довільними даними. Процедура починається директивою PROC та завершується директивою ENDP. Кодовий сегмент може містити будь-яку кількість процедур, що розділяються директивами PROC і ENDP. Типова організація багато процедурної програми приведена нижче. Виклик процедури здійснюється командою CALL. Для повернення з процедури використовується команда RET.
Виклик процедур. Варто зауважити наступні особливості: - директиви PROC по мітках B10 і C10 мають операнд NEAR для вказівки того, що ці процедури знаходяться в поточному кодовому сегменті. У багатьох випадках, цей операнд опускається, тому що за замовчуванням асемблер приймає тип NEAR. - Кожна процедура має унікальне ім'я і містить власну директиву ENDP для вказівки кінця процедури. - Для передачі керування в процедурі BEGIN маються дві команди: CALL B10 і CALL C10. У результаті першої команди CALL керування передається процедурі B10 і починається її виконання. Досягши команди RET, керування повертається на команду безпосередньо наступну за CALL B10. Друга команда CALL діє аналогічно - передає керування в процедуру C10, виконує її команди і повертає керування по команді RET. - Команда RET завжди виконує повернення у вихідну програму. Програма BEGIN викликає процедури B10 і C10, що повертають керування назад у BEGIN. Для виконання самої програми BEGIN операційна система DOS викликає її, і наприкінці виконання команда RET повертає керування в DOS. Якщо процедура B10 не містить завершальної команди RET, то виконання команд продовжиться з B10 безпосередньо в процедурі C10. Якщо процедура C10 не містить команди RET, то будуть виконуватися команди, що йдуть за процедурою C10 з непередбаченим результатом. Використання процедур дає гарну можливість організувати логічну структуру програми. Крім того, операнд для команди CALL можуть мати значення, що виходять за межі від -128 до +127 байт. Технічно керування в процедуру типу NEAR може бути передане за допомогою команд переходу чи навіть звичайним порядковим кодуванням. Але в більшості випадків рекомендується використовувати команду CALL для передачі керування в процедуру і команду RET для повернення. МАКРОЗАСОБИ Для кожної закодованої команди асемблер генерує одну машинну команду. Але для кожного закодованого оператора компіляторної мови Pascal чи C генерується один чи більш (частіше багато) команд машинної мови. У цьому відношенні можна вважати, що компіляторна мова складається з макрооператорів. Асемблер ТASM також має макрозасоби, але макроси тут визначаються програмістом. Для цього задається ім'я макросу, директива MACRO, різні асемблерні команди, що повинний генерувати даний макрос і для завершення макровизначення - директива ENDМ. Потім у будь-якім місці програми, де необхідне виконання визначених у макрокоманді команд, досить закодувати ім'я макросу. У результаті асемблер згенерує необхідні команди. Використання макрокоманд дозволяє: - спростити і скоротити вихідний текст програми; - зробити програму зрозумілішою; - зменшити кількість можливих помилок кодування. Прикладами макрокоманд можуть бути операції вводу-виводу, пов’язані з ініціалізацією регістрів і виконання переривань, перетворення ASCII і двійкового форматів даних, арифметичні операції над довгими полями, обробка рядкових даних, ділення за допомогою віднімання. Просте макровизначення Макровизначення повинне знаходитися до визначення сегмента. Розглянемо приклад простого макровизначення по імені INIT1, що ініціалізує сегментні регістри для EXE-програми: Директива MACRO вказує асемблеру, що наступні команди до директиви ENDM є частиною макровизначення. Ім'я макрокоманди - INIT1, хоча тут можливі інші правильні унікальні асемблерні імена. Директива ENDM завершує макровизначення. Сім команд між директивами MACRO і ENDM складають тіло макровизначення. Імена, на які є...