КОНФЛІКТНИЙ ТА КООПЕРАТИВНИЙ ВИМІРИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
Завдання для самостійної роботи
Проаналізуйте один із конфліктів кінця ХХ–початку ХХІ ст. із врахуванням наступних параметрів. Хто був учасниками конфлікту? Хто виступав третьою стороною (сторонами) у врегулюванні конфлікту? Які використовувались процедури і методи його врегулювання? Наскільки ефективними вони виявились?
ГРУЗИНСЬКО-АБХАЗЬКИЙ КОНФЛІКТ:
Конфлікти на території Грузії (Абхазія та Південна Осетія)прийнято називати етнічними. Однак при аналізі їх сучасного стану та причин ескалації не можливо залишити без серйозної уваги вплив «третіх сторін», так званий зовнішній фактор, який відіграє все більш значну роль у процесі ескалації та врегулювання цих конфліктів.
Початок сучасного протистояння між Грузією та Абхазією розпочався зі спроб місцевої влади відділитися від Грузії. Це призвело до серії сутичок улітку 1992 року та до розташування грузинською центральною владою своїх військових на території Абхазії. Проте багато дослідників вважає, що корінняцього конфлікту йдуть до старовинних часів, коли існувало дві незалежні країни.
У 1921 році при тяжких внутрішніх та зовнішніх умовах була підписана угода між Грузією та Абхазією, на підставі якої остання стала частиною Грузинської соціалістичної республіки.
Відповідно до Московської угоди 1992 році територіальна цілісністьГрузії підтверджувалася та гарантувалася усіма сторонами. Після цього, вкотре у світовій історії, вступили у протиріччя два основних положення міжнародного права –право націй на самовизначення та дотримання територіальної цілісності держави. Однак ця угода фактично не виконувалася.
Початок 90хрр.знаменувався ейфорією взаєморозуміння, довіри та співробітництва, тому ідея диверсифікації обов’язків та відповідальності щодо мирного процесу була сприйнята позитивно, та не було будь-якого опору світової спільноти, щоб саме миротворці СНД, які складалися виключно з російських військових, розпочали у 1994 році операцію у Грузії. Ідея, яка була у дусі «Порядку денного для миру», яка була чудовою на папері, однак у реальному житті не мала чітких механізмів реалізації та законодавчої бази.
Дві міжнародні організації: ООН та ОБСЄ - взяли участь у вирішенні конфліктів на території Грузії, але вони були задіяні здебільш у гуманітарних операціях, або у якості спостерігачів. Фактично не сама ООН, а її організації-супутники ЮНІСЕФ та Верховний комісар у справах біженців реально впливають на мирний процес,залишивши військовій компонент миротворцям СНД.
ООН таОБСЄ обмежились спостерігачами, адже Російська Федерація бажаласамостійно вирішувати конфлікти на пострадянському просторі. Це сталосяне в останню чергу через небажання інших держав втручатися у ситуацію,що могло б призвести до погіршення їх стосунків з Росією. Але мала місце ситуація, коли ООН довелося послати спостерігачів для нагляд вже за російськими військовими, адже їх дії виходили за рамки миротворчих функцій та принципу нейтралітету, що прописано у всіх відповіднихдокументах, які стосуються миротворчої діяльності. Офіційнийй Тбілісі неодноразово дорікав російським миротворцям, які перебувають у зоні обох регіональних конфліктів, у потуранні сепаратистам.
14 травня 1994 року в Москві між грузинською і абхазькою сторонами за посередництва Росії було підписано Угоду про припинення вогню і роз'єднанні сил. На основі цього документа і подальшого рішення Ради голів держав СНД в зоні конфлікту з червня 1994 року розміщені Колективні сили по підтримці миру СНД, в завдання яких входить підтримка режиму невідновлення вогню.
Колективні миротворчі сили, повністю укомплектовані російськими військовослужбовцями, контролюють 30 кілометрову зону безпеки в зоні грузино-абхазького конфлікту. У зоні конфлікту постійно перебувало близько трьох тисяч миротворців. Мандат терміну дії російських миротворців був визначений в шість місяців, після закінчення цього терміну Рада голів держав СНД мала приймати рішення про продовження терміну їхнього мандата.
2 квітня 2002 року б...
