Міністерство освіти і науки України Національний університет “Львівська політехніка” / Звіт До Лабораторної роботи №4 З дисципліни: «Кросплатформені засоби програмування»  Мета: ознайомитися з спадкуванням та інтерфейсами у мові Java. ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ Спадкування Спадкування в ООП призначене для розширення функціональності існуючих класів шляхом утворення нових класів на базі вже існуючих. У Java реалізована однокоренева архітектура класів згідно якої всі класи мають єдиного спільного предка (кореневий клас в ієрархії класів) – клас Object. Решта класів мови Java утворюються шляхом успадковування даного класу. Будь-яке спадкування у мові Java є відкритим, при цьому аналогів захищеному і приватному спадкуванню мови С++ не існує. На відміну від С++ у Java можливе спадкування лише одного базового класу (множинне спадкування відсутнє). Спадкування реалізується шляхом вказування ключового слова class піcля якого вказується назва підкласу, ключове слово extends та назва суперкласу, що розширюється у новому підкласі. Синтаксис реалізації спадкування: class Підклас extends Суперклас { Додаткові поля і методи } В термінах мови Java базовий клас найчастіше називається суперкласом, а похідний клас – підкласом. Дана термінологія запозичена з теорії множин, де підмножина міститься у супермножині. При наслідувані у Java дозволяється перевизначення (перевантаження) методів та полів. При цьому область видимості методу, що перевизначається, має бути не меншою, ніж область видимості цього методу у суперкласі, інакше компілятор видасть повідомлення, про обмеження привілеїв доступу до даних. Перевизначення методу полягає у визначені у підкласі методу з сигнатурою методу суперкласу. При виклику такого методу з-під об’єкта підкласу викличеться метод цього підкласу. Якщо ж у підкласі немає визначеного методу, що викликається, то викличеться метод суперкласу. Якщо ж у суперкласі даний метод також відсутній, то згенерується повідомлення про помилку. Перевизначення у підкласах елементів суперкласів (полів або методів) призводить до їх приховування новими елементами. Бувають ситуації, коли у методах підкласу необхідно звернутися до цих прихованих елементів суперкласів. У цій ситуації слід використати ключове слово super, яке вказує, що елемент до якого йде звернення, розташовується у суперкласі, а не у підкласі. Синтаксис звертання до елементів суперкласу: super.назваМетоду([параметри]); // виклик методу суперкласу super.назваПоля // звертання до поля суперкласу Використання ключового слова super у конструкторах підкласів має дещо інший сенс, ніж у методах. Тут воно застосовується для виклику конструктора суперкласу. Виклик конструктора суперкласу має бути першим оператором конструктора підкласу. Конкретний конструктор, який необхідно викликати, вибирається по переданим параметрам. Явний виклик конструктора суперкласу часто є необхідним, оскільки підкласи не мають доступу до приватних полів суперкласів. Тож ініціалізація їх полів значеннями відмінними від значень за замовчуванням без явного виклику відповідного конструктора суперкласу є неможливою. Якщо виклик конструктора суперкласу не вказаний явно у підкласі або суперклас не має конструкторів, тоді автоматично викликається конструктор за замовчуванням суперкласу. Синтаксис виклику конструктора суперкласу з конструктора підкласу: public НазваПідкласу([параметри]) { super([параметри]); оператори конструктора підкласу } Поліморфізм Механізм поліморфізму забезпечує можливість присвоєння об’єктним змінним суперкласу об’єктів похідних класів та звертання з-під цих змінних до перевизначених у підкласі членів суперкласу. У Java всі об’єктні змінні є поліморфними. Поліморфізм реалізується за допомогою механізму динамічного (пізнього) зв’язування, який полягає у тому, що вибір методу, який необхідно викликати, відбувається не на етапі компіляції, а під час виконання програми. Для глибшого розуміння поліморфізму розглянемо покроково виклик методу класу: Компілятор визначає об’явлений тип об’єкту ...