Характеристика літературних напрямків 17-18 століття (бароко, класицизм, сентименталізм, рококо, преромантизм, просвітництво)
Основні літературні напрями: - бароко (XVII — XVIII ст.); - класицизм (XVIII — початок XIX ст.); - сентименталізм (друга половина XVIII — початок XIX ст.); - романтизм (кінець XVIII — початок XIX ст.); - реалізм (друга половина XIX ст.); - модернізм (кінець XIX — XX ст.); - імпресіонізм, символізм, неоромантизм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, екзистенціалізм тощо; - постмодернізм (з 1980-х pp.
Бароко
Напрям бароко (італ. вибагливий, химерний) поєднав у собі стильові ознаки середньовіччя та ренесансу.
Цим поєднанням зумовлені основні його риси:
прагнення вразити читача пишним оздобленням твору;
відтворенням постійного руху, пишності, вихору часу;
алегоризм;
різкий контраст;
тенденції життєстверджуючого сприйняття дійсності;
вираження просвітницької тематики;
знову утверджується складна, вигадлива форма творів
повертається середньовічний погляд на Бога як на вершину досконалості, основу буття, водночас зберігається ренесансова увага до людини, яка тепер трактується не як противага Богові, а як найдосконаліше його творіння;
замість світської спрямованості ренесансу знову утверджується релігійне забарвлення всіх цaрин культури;
зберігається античний ідеал краси, але робиться спроба поєднати його із християнським ідеалом, тобто йдеться про поєднання краси духовної та фізичної, внутрішньої та зовнішньої;
як і ренесанс, бароко зберігає увагу до природи (і в науці, й у мистецтві), але тепер природа трактується не як противага Богові, а як шлях пізнання досконалості й благодаті Творця.
Для бароко характерні й оригінальні, власні особливості:
динамізм, рухливість; у скульптурі й архітектурі це пере важання хвилястої із завитками лінії, на відміну від простої лінії та гострого кута чи півкола середньовіччя й ренесансу;
в літературі це змалювання руху, мандрівки, змін, трагічного напруження, катастроф, сміливих авантюр;
митець бароко вбачав своє надзавдання в тому, щоб зворушити, вразити, звідси захоплення гіперболами, гротеском, антитезами.
В епоху бароко простоту форми твору замінюють вигадливістю, надуманістю, пишномовністю. Тепер мистецтво часто сприймається як забава, гра розуму.
Розвивається інтерес до алегорій, з’являються алегоричні рами, поеми, вірші.
Важливого значення набуває зовнішній вигляд твору: вірші пишуть у вигляді хреста, чaри, ковадла, колони, ромба; стають популярними акровірші та мезостихи . Засновником бароко в Італії вважають Мікеланджело Буонаротті (1475—1564). Саме він підсилив архітектуру новими елементами оформлення, широко використовував карнизи, подвоєння колон, тісняву архітектурних елементів та надлюдський розмір. Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи, напруги, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну, майже неможливу красу.
Українське бароко виникло у першій чверті XVII ст. і розвивалося протягом двох віків в усіх жанрах тодішньої літератури, зокрема в проповідях І. Галятовського, А. Радивиловського, в поезії Л. Барановича, І. Величковського, Г. Сковороди та інших. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня, але й світська поезія також мала різноманітні жанрові форми: філософська й еротична лірика, панегірик та епіграма, пейзажні та емблематичні вірші тощо. Серед найоригінальніших творів українського бароко виділяють «віршові іграшки»: акростих (коли початкові літери кожного рядка утворювали ім'я автора) і мізостих (коли потрібні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша), кабалістичні вірші (числове значення слов'янської абетки давало можливість підрахувати рік написання твору), фіг...
