Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Управління земельними ресурсами в Миколаївській області
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
КН
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2020
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Геодезія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІЖНАРОДНИЙ КЛАСИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ПИЛИПА ОРЛИКА
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Геодезія»
на тему: Управління земельними ресурсами в Миколаївській області
Студентки 4 курсу
групи Г-4121
напряму підготовки 193 «Геодезія»
Катєгробова С.Л.
(прізвище та ініціали)
Керівник: к.е.н., доц..
Гарькава В.Ф.
(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)
Національна шкала ________________
Кількість балів: __________
Оцінка: ECTS _____
Миколаїв – 2020 рік
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ……………………………………………………………………..5
1.1 Аналіз зарубіжного досвіду муніципального управління земельними ресурсами в містах (селах, селищах, районах, областях)………………………5
1.2 Нормування в галузі управління земельними ресурсами…………………..8
1.3 Задачі і функції державного земельного управління………………………10
РОЗДІЛ 2. ВИВЧЕННЯ ДІЮЧОГО ТА РОЗРОБКА ПЕРСПЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЛІ В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ…………………14
2.1 Природні ресурси, економічні умови і структура органів управління земельними ресурсами в Миколаївській області………………………………14
2.2 Аналіз використання земельних ресурсів Миколаївської області………...19
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ…………………………………………………………………….…...25
3.1Визначення економічної ефективності системи управління в Миколаївській області………………………………………………………………………..…..25
3.2 Розробка заходів удосконалення використання земельних ресурсів Миколаївської області…………………………………………………………..26
ВИСНОВКИ…………………………………………………………….….……29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………31
ВСТУП
земельний ресурс управління черкаський
Земля є одним із головних ресурсів життєдіяльності суспільства. Вона слугує територіальною основою для усіх видів діяльності людини, є виробничим фактором багатьох галузей. В умовах земельної реформи, яка сьогодні має справді глобальний масштаб та глобальне значення, земля розглядається як один з головних інструментів подолання бідності, підвищення рівня життя кожного члена суспільства, та громад в цілому.
Актуальність теми. Земельні ресурси Миколаївщини є одним із найбільш вагомих економічних активів України, унікальних за своїми властивостями. Вони мають забезпечити функціонування економіки області у перехідному періоді та стати надійною основою соціально-економічного розвитку після завершення періоду структурного реформування. Тому, управління земельними ресурсами є необхідним і дієвим механізмом ефективного вирішення екологічних, економічних та соціальних проблем на всіх рівнях управління.
Під управлінням земельними ресурсами слід розуміти систематичну, цілеспрямовану дію держави і суспільства на удосконалення земельних відносин і системи землекористування. Ця дія базується на використанні відомих об’єктивних закономірностей та інформації з метою забезпечення ефективного використання земельних ресурсів країни в цілому, регіонів і конкретних територій.
Мета курсової роботи полягає у всебічній характеристиці земельних ресурсів та земельних відносин Миколаївської області в умовах економічного та земельного реформування.
Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі вирішувалися наступні завдання:
Аналіз зарубіжного досвіду в управлінні земельними ресурсами.
Дослідження задач та функцій державного управління.
Виявлення та характеристика окремих видів природних ресурсів.
Дослідження сучасного розвиту економіки та землеустрою в регіоні.
Визначення основних недоліків в управлінні земельними ресурсами.
Визначення подальших перспектив розвитку використання земельних ресурсів в області.
Об’єктом дослідження в даній курсовій роботі є земельні ресурси та земельні відносини Миколаївської області.
Предмет дослідження – особливості структури, географії розповсюдження, потенційні запаси, сучасний та перспективний рівень використання земельних ресурсів Миколаївської області, а також умови розвитку та новітні підходи до розвитку земельних відносин в області.
Основними методами дослідження в даній курсовій роботі є відомі методи наукового пізнання, такі як: монографічний – під час опрацювання наукових праць з питань управління земельними ресурсами, економіки та екології землекористування, землеустрою, статистичних збірників; історичний – при вивченні тенденцій розвитку управління земельними ресурсами; статистичного аналізу – в процесі дослідження тенденцій розвитку землекористування, формування управління земельними ресурсами в умовах трансформації земельних відносин; проблемно-орієнтований – для обґрунтування наукових основ та механізмів державного управління земельними ресурсами на регіональному рівні.
РОЗДІЛ 1. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ
1.1 Аналіз зарубіжного досвіду муніципального управління земельними ресурсами в містах (селах, селищах, районах, областях)
Управління земельними ресурсами є більш ефективним коли здійснюється паралельно на державному, регіональному та місцевому рівнях.
Місцеве (або муніципальне) управління полягає у врегулюванні відносин у межах конкретного населеного пункту, де зосереджена державна, муніципальна і приватна власність на землю.
Управління земельними ресурсами (“Land Management”) щодо організації раціонального використання та охорони земель в ряді країн здійснюється на основі державних, регіональних і муніципальних програм. Лідером в цьому напрямку землеустрою є США. Ця країна фінансує програми охорони навколишнього природного середовища через Міністерство сільського господарства, Міністерство внутрішніх справ, Агентство з захисту навколишнього середовища, Армійський корпус інженерів сухопутних сил. В системі Міністерства сільського господарства функціонує Служба охорони ґрунтів, яка подібна до нашої землевпорядної служби.
Найбільш поширеним на штатному і місцевому рівнях інструментом земельно-ресурсної політики є контроль за використанням земель. При цьому влада застосовує наступні методи регулювання: встановлення критеріїв максимальних рівнів забруднення навколишнього середовища в планах розвитку регіонів; зонування території для встановлення в законодавчому порядку характеру її використання; скуповування у власність штату земель, які потребують негайної консервації і використання їх в якості місцевих рекреаційних ресурсів; регулювання розміщення виробничих і транспортних об’єктів.
В цілому заходи, які використовуються в США для регулювання земельних відносин орієнтовані на створення умов для екологічно-здорового і економічно-ефективного використання землі поділяються на чотири типи:
• система регулювання відносин щодо земельної власності;
• правила і вказівки щодо режиму використання земель;
• процедури управління громадськими землями;
• процедури, які гарантують виконання правил і вказівок щодо використання землі.
Всі правила і вказівки щодо використання земель у США виконуються в обов’язковому порядку, оскільки вони забезпечені системою економічних стимулів і штрафів. Основну частину судових справ щодо земельних ресурсів складають екологічні. В США існує сувора і незалежна система судів з чіткими юридичними процедурами надання можливості власникам землі та іншим особам захищати свої права. Таким чином питання управління земельними ресурсами у США вирішуються завдяки відносно жорсткому плануванню, застосуванню системи контролю, стимулів і судової влади.
У Великій Британії управління земельними ресурсами спрямоване на:
• багатофункціональне використання землі;
• збереження екологічних ресурсів;
• сприяння довгостроковому, здоровому та районованому веденню сільського господарства;
• розвиток сільської місцевості, сільськогосподарського бізнесу та сільського туризму;
• збереження ландшафтів як символу сільської місцевості, біологічного різноманіття, історичної та культурної спадщини;
• підтримку сільської громади;
• залучення громадськості до управління землею.
Цікавим є досвід землеустрою в Австралії. Тут планування використання земель гармонійно поєднується з управлінням. Рішення уряду та органів місцевого самоврядування в галузі землекористування втілюються в життя за планами розвитку території і охорони навколишнього природного середовища. Подібно до США в Австралії існує три види планів: план розвитку території штату; регіональні плани; місцеві плани розвитку території і охорони оточуючого природного середовища.
В кінці ХХ століття в практику довгострокового управління земельними ресурсами в Австралії стали запроваджувати екологічний підхід, який грунтується на плануванні, координації і організації раціонального використання землі, води, рослинності та інших ресурсів за водозбірними басейнами з дотриманням рівноваги між охороною і використанням природних ресурсів. Для цього реалізуються спеціальні програми з попередження засолення ґрунтів, заліснення території, раціонального використання земель фермерських господарств, охорони ґрунтів і т.і., а також проведення землевпорядних робіт.
В Австралії проводиться землеустрій окремих землекористувань, наприклад, фермерського господарства, який здійснюється наступним чином.
1. Проводиться аерофотознімання чи коригування плану земель фермерського господарства з складанням плану існуючого використання земель.
2. Розробляється класифікація земель з врахуванням потенційної родючості ґрунтів і необхідності проведення ґрунтозахисних заходів. При цьому аналізуються кліматичні умови, ґрунти, рельєф, рослинність, водотоки, частота затоплень, вогнища вітрової і водної ерозії, ступінь солонцюватості, засолення, досвід рослинництва та тваринництва.
3. У відповідності з потенційною придатністю земель для сільськогосподарських потреб і необхідністю їх охорони розробляється схема ґрунтозахисних заходів і проводиться землевпорядні роботи з облаштування території: будуються огорожі, дороги; лінійні елементи організації території суміщаються з природними межами і рубежами; намічаються місця закладки полезахисних вітроломних лісосмуг; проектується система сівозмін і догляду за пасовищами; відпрацьовуються заходи боротьби з деградацією земель.
4. Складається фінансовий план фермерського господарства, який враховує затрати на проведення землевпорядних робіт і їх ефективність, намічається черговість проведення заходів.
1.2 Нормування в галузі управління земельними ресурсами
Стратегічною правовою базою управління земельними ресурсами є сучасна Конституція України, прийнята Верховною Радою 28 червня 1996 року. В головному документі нашої держави зазначається, що земля є національним багатством і перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Основного Закону (ст. 14, 41), гарантується державою.
Конституція України, з огляду на надзвичайну важливість землі у всіх сферах життєдіяльності народу, відокремлює землю від інших об'єктів нерухомості, передбачає принципи її особливої охорони і визнає три форми права власності на землю: приватну, державну та комунальну.
У статті 13 Конституції України наголошується, що від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Кожний громадянин, згідно з Конституцією України, норми якої є нормами прямої дії, має право на землю. Але, користуючись землею, він не має права заподіяти шкоду самій землі, іншій людині, суспільству. Крім цього, Конституція визначає правові норми регулювання відносин власності на землю: всі суб'єкти права власності землю є рівними перед законом (ст. 14); закріплює основні принципи використання землі громадянами, юридичними особами (ст. 13, 41); визначає основні засади державного регулювання відносин власності на землю, користувань земельними ділянками, охорони земель (ст. 13, 14, 92).
Тому процес управління земельними ресурсами повинен випливати з "середини" Конституції України. Прийняття будь-яких управлінських рішень поза межами Конституції є нелегітимним.
Одним з основних законодавчих актів України, які регламентують раціональне використання і охорону земель, рівноправний розвиток всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорону прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю, є Земельний кодекс України. Цей Кодекс передбачає сукупність норм і правил використання та охорони земель, адекватних вимогам ефективного управління земельними ресурсами. В його основу покладено конституційні норми щодо забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави з метою раціонального використання й охорони земель в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь; рівність суб'єктів права власності перед законом. У Кодексі розвиваються концептуальні норми Конституції України.
Земельний кодекс складається з 10 розділів, (7 глав і 212 статей). У ньому сформульовані завдання і принципи земельного законодавства, визначаються відносини між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами з питань власності на землю.
Кодекс встановлює повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у галузі управління земельними ресурсами, виходячи з розмежування земель державної і комунальної власності. З метою вдосконалення управління земельними ресурсами Земельний кодекс передбачає дев'ять категорій земель за цільовим призначенням. Землі запасу не виділяються в окрему категорію, як це було за Кодексом 1992 р., а можуть перебувати в запасі у всіх категоріях земель державної та комунальної власності.
У Кодексі остаточно розв'язується проблема власності на землю. Так, громадяни та юридичні особи України, територіальні громади і держава можуть стати власниками землі відповідно до закону (ст. 81-84). Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню (ст. 81, 82).
Земельний кодекс містить статті 210-212, які передбачають відповідальність за порушення земельного законодавства. Отже, Земельний кодекс - це основний законодавчий акт у системі управління земельними ресурсами. Кожна його стаття є надзвичайно можливою складовою системи управління земельними ресурсами. І є всі підстави вважати, що управління земельними ресурсами за Кодексом дозволить ефективно використовувати потужний в Україні земельно-ресурсний потенціал, забезпечить широкий розвиток приватного землекористування, гарантування права на землю юридичних і фізичних осіб, вирішення проблеми обігу земельних ділянок, активний розвиток орендних земельних відносин, розвиток агроформувань ринкового типу, розмежування земель державної і комунальної власності тощо.
1.3 Задачі і функції державного земельного управління
Задачі управління земельними ресурсами на кожному рівні поділяються на завдання законодавчих і виконавчих органів влади. Задачі управління реалізуються всіма суб'єктами управління, мають істотні розходження стосовно до проблем забезпечення життєдіяльності конкретних галузей, регіонів і перспектив їх розвитку. Тому необхідно диференціювати завдання для відомств і регіонів, що допоможе визначити місце і роль кожного суб'єкта управління в конкретному регіоні, уникнути дублювання в їх діях або відсутності системи управління з важливих процесів землекористування.
До основних завдань державного управління земельними ресурсами можна віднести:
наділення органів управління політичними н організаційно-регламентуючими функціями, що забезпечують ефективний розвиток землекористування та суспільства в цілому;
взаємоузгодження рішень органів державного управління:
регулювання державними актами фінансової, природоохоронної та підприємницької діяльності суб'єктів земельних відносин;
забезпечення соціально-правового захисту суб'єктів земельних відносин;
формування сприятливих умов для підприємництва і прогресивного розвитку суспільства:
поліпшення використання й охорони земельних ресурсів;
ведення державного земельного кадастру, організація землеустрою та моніторингу земель;
здійснення державного контролю за використанням і охороною земель;
створення правових, економічних і організаційних передумов для різних форм господарювання на землі.
Ураховуючи всі ці завдання управління земельними ресурсами, можна визначити функції, що тісно пов'язані з реалізацією поставлених завдань за допомогою стандартних процедур управління.
Варто враховувати, що управління земельними ресурсами здійснюється у двох напрямах: безпосереднє й опосередковане. Перше пов'язане зі створенням конкретних форм і умов землекористування (земельних ділянок, інженерних споруд, поселень, виробничих і рекреаційних центрів, зміна стану земель) і носить дискретний характер. Друге створює рамки (межі) у використанні землі шляхом створення нормативно-правової бази. Опосередковане управління, на відміну від безпосереднього, здійснюється постійно. Зазначені функції управління за цими напрямкам виявляються по-різному.
До функцій безпосереднього управління земельними ресурсами слід віднести такі етапи:
збір і аналіз даних про об'єкт управління та керовані пронеси: вивчення властивостей землі (польові обстеження, інвентаризація земель), ведення земельного кадастру (реєстрація, облік, оцінка) і моніторингу земель, створення і ведення геоінформаційних систем (ГІС);
вироблення управлінського рішення: зонування земель, прогнозування, планування і проектування використання земель;
реалізація управлінського рішення: державний перерозподіл земель (вилучення. надання земель), організація і фінансування заходів щодо зміни властивостей землі, облаштованості й формування землекористувань. регулювання ринкового обороту земель, економічне стимулювання раціонального землекористування;
контроль за функціонуванням сформованого процесу і його коректування: контроль за використанням земель і дотриманням земельного законодавства. вирішення земельних суперечок, пов'язаних з реалізацією управлінських рішень і функціонуванням сформованої системи організації використання земель.
Функції управління виявляються як конкретні відособлені заходи, виконувані різними організаціями в різний термін. Основні функції управління в галузі використання і охорони земель визначені Земельним кодексом України (розділ 7). При дослідженні земельного фонду виконуються такі заходи як: космічні, аерофотогеодезичні і наземні геодезичні вишукування: ґрунтові, геологічні, гідрогеологічні, геоботанічні, хімічні, радіаційні й інші обстеження; інвентаризація земель. При веденні земельного кадастру реєстрація земельних ділянок, кількісний і якісний облік, оцінка земель, моніторинг земель, оцінка пов'язаних із землею об'єктів нерухомості. При створенні і веденні ГІС створення інформаційної бази даних і цифрових моделей місцевості, підтримка їх на сучасному рівні. Зонування земель здійснюється як результат проведення певних вишукувань і обстежень, оцінних робіт. Прогнозування, планування, проектування оформляється у вигляді окремих документів, генеральних схем, техніко-економічного обґрунтування, схем, планів, карт, проектів землеустрою, розроблювальних як у цілому для всієї системи чи конкретних землекористувань, так і з окремих проблем.
Перерозподіл земель включає: вилучення, продаж, надання, земель. Безпосереднє регулювання ринкового обороту земель відбувається шляхом продажу, покупки, здавання в оренду, регулювання цін і податків.
Для зміни стану і якості земель організуються і фінансуються такі заходи: рекультивація, дезактивація, меліорація земель, інженерний захист земель, облаштованість, докорінне поліпшення земель.
Економічне стимулювання раціонального землекористування полягає в: оподатковуванні, кредитуванні, квотуванні виробничої діяльності, лімітуванні використання природних ресурсів. Державний контроль за використанням земель і вирішення земельних суперечок виступають як самостійні заходи.
До функцій опосередкованою управління належать: вивчення характеру земельних відносин, стану земельного законодавства і їх моніторинг; розробка і прийняття законодавчих актів (законів, рішень, постанов) і нормативів використання землі; реалізація заходів щодо зміни системи землекористування, передбачених у законодавчих актах; удосконалення землекористування, зонування, нормування використання землі; державний контроль за дотриманням земельного законодавства: вирішення земельних суперечок, пов'язаних з введенням і функціонуванням земельного законодавства і нормативів використання землі.
Реалізація управлінських рішень, особливо при безпосередньому управлінню здійснюється за допомогою директивних, правових, економічного методів.
РОЗДІЛ 2. ВИВЧЕННЯ ДІЮЧОГО ТА РОЗРОБКА ПЕРСПЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЛІ В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
2.1 Природні ресурси, економічні умови і структура органів управління земельними ресурсами в Миколаївській області
Для забезпечення збалансованого (сталого) розвитку кожного регіону України потрібно раціонально використовувати природні ресурси, котрі не завжди мають обґрунтовану кількісну та якісну оцінку. В більшості випадків оцінюються корисні копалини, а інші природні ресурси такі як: поверхневі та підземні води, ґрунти, ландшафти, рослинний і тваринний світ, природно-заповідний фонд, рекреаційно-туристичні ресурси оцінюються недостатньо.
Фізико-географічне районування є одним із важливих методів комплексних еколого-географічних досліджень, що дає можливість узагальнити знання про природні ресурси, ландшафтні геокомплекси, їх просторову диференціацію та враховувати при раціональному і збалансованому природокористуванні.
Корисні копалини Миколаївщини. Геолого-структурні особливості, морфологія рельєфу, гідрогеологічні умови в комплексі з іншими абіотичними складовими стали передумовою утворення в надрах мінерально-сировинної бази. Станом на 2018 рік в області налічується 244 родовища корисних копалин, у тому числі місцевого (236) та загальнодержавного (8) значення. В основному розробляються родовища бентонітової глини, граніту, каоліну та будівельного піску. Значно знизився видобуток цегельно-черепичної сировини (глина, суглинок). Загальна кількість кар’єрів, у тому числі і тих, що у стані розробки – 148 (з них діючих – 45). В цілому ж корисні копалини області, незважаючи на її центральне географічне положення, вивчені та використовуються ще недостатньо.
Рослинність. Вздовж долин річок, їхніх заплав збереглися основні площі напівприродної рослинності. Найбільшу площу займають широколистяні ліси. Зростають дубово-ясеневі, дубово-грабові ліси, (грудів, дібров), а на найвищих елементах рельєфу – соснові ліси (бори), трапляються грабово-дубово-соснові ліси. Залишки степів збереглись на крутих схилах ярів та балок. Різні типи лучних та болотних екосистем здебільшого приурочені до заплав річок. Прибережно-водна рослинність поширена по периферії водойм більш-менш рівномірно.
Миколаївську область відносять до незабезпеченої лісом території України. Сучасний рівень лісистості складає 16 %, що значно нижче від розрахунково-оптимального показника (21-22%), потрібного для забезпечення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісокористування і екологічними стандартами. Середній вік насаджень складає 59 років. Площа земель лісового фонду області становить 338,168 тис.га., серед яких 279,1 тис.га (82%) займають ліси державного значення, 58,5 тис.га (17%) – віддані до інших лісокористувачів і 0,0183 тис.га (0,005%) – ліси що ненаданні у користування.
Флора судинних рослин налічує близько 2 тис. видів (уточнення видового складу триває і сьогодні). На території області поширено 88 видів рідкісних та зникаючих рослин (водорості – 7, мохи Bryophyta – 3, плауни Lycopodiophyta – 3, папороті Polypodiophyta – 4, квіткові рослини Magnoliophyta – 58), занесених до Червоної книги України, 7 видів до Європейського Червоного списку, 3-є видів до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи.
Тваринний світ. Розміщення Миколаївської області в лісостеповій зоні обумовлює розмаїтний видовий склад як лісової, так і степової фауни, наявні акліматизовані види тварин. На території області постійно чи тимчасово перебуває понад 5 тисяч. видів тварин. Із них 410 – 420 видів хребетних тварин Verbrataсеред них: ссавців Mammallia – 66, птахів Aves – 290, плазунів Reptilia – 9, земноводних Amphibia – 11, риб Pisces – 44. На території області мешкає 105 видів рідкісних та зникаючих тварин (круглі черви Nemathelminthes – 1, кільчасті черви Annelida – 1, ракоподібні Crustacea – 2, багатоніжки Myriapoda – 1, комахи Insecta – 49, молюски Mollusca – 1, круглороті Cyclostomata – 1, рибиPisces– 4, плазунів Reptilia – 4, птахів Aves– 18,ссавців Mammallia – 25,), занесених до Червоної книги України,11 видів до Європейського Червоного списку, 30 видів до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи.
Природно-заповідний фонд. Існуюча система природоохоронних об’єктів сформувалась на основі концептуальних засад програми формування загальнодержавної мережі природно-заповідного фонду.
Рекреація і туризм. На території області до земель оздоровчого призначення належить 0,16 тис. га, рекреаційного призначення – 1,4 тис.га. та історико-культурного призначення – 8,8 тис.га. В цілому в області нараховується 9 історико-культурних заповідників, працює близько 60 баз відпочинку, 30 дитячих оздоровчих таборів, 6 станцій юних туристів, 5 дитячих санаторіїв та 10 санаторіїв і санаторіїв-профілакторіїв для доросли. В районі відомими курортними територіями місцевого значення, що мають особливо цінні природні лікувальні ресурси, є санаторії «Світанок» та «Мошногір’я». На територіях даних санаторіїв знаходяться свердловини мінеральних лікувально-столових вод.
Лісові ресурси займають провідне місце у структурі природно-рекркаційного потенціалу області. Вони можуть задовольняти різноманітні потреби рекреантів у лікуванні, оздоровленні, естетичному пізнанні. Окрім, того у лісах зосереджена значна кількість мисливської фауни. Гідрографічна сітка області представлена річками двох великих басейнів – Дніпра, Південного Бугу. Річки, ставки і водосховища області використовують для відтворення іхтіофауни, короткочасного відпочинку, водного туризму, купання, рибальства.
Ґрунти. Ґрунтовний покрив Миколаївської області складний і строкатий. Домінуючими типами ґрунтів в області є чорноземи типові, чорноземи опідзолені і реградовані – 687,7 тис. га (54 % від загальної площі ріллі). Це найбільш родючі і водночас найбільше еродовані ґрунти.
Земельний фонд Миколаївської області станом на 2017 рік складає 2091,6 тис.га, з них 1451,6 тис. га, або 69,6%, займають сільсьгосподарські угіддя, що свідчить про високий рівень сільськогосподарської освоєності регіону.
Близько 361,8 тис. га ріллі – ерозійно-небезпечна. З обстежених 917,7 тис. га для розподілу ґрунтів за ступенем кислотності виявлено, що 5,8 тис. га – сильно кислі, 58,0 тис. га – середньо кислі, 233,1 тис. га – слабо кислі, 280,4 тис. га – близькі до нейтральних, 327,5 тис. га – нейтральні. Південний слід радіоактивних опадів пройшов північною частиною області і спричинив радіоактивне забруднення земель – 3,5 тис. га (щільністю >5 Кі/км2). В області наявні порушені 3,463 тис.га, відпрацьовані 1,912тис.га та рекультивовані 0,027 тис. га землі. Площа деградованих, малопродуктивних земель складає 470,6 тис. га.
Виходячи з вищенаведених даних, видно, що ситуація котра склалася по відношенню до стану ґрунтів незадовільна. Великої шкоди ґрунтам завдала необґрунтована меліорація. Внаслідок екстенсивного розвитку сільського та лісового господарств, неефективного ведення заповідної та інших природоохоронних справ порушилося співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових та водних ресурсів. Ситуація, котра склалася, зумовлена головним чином тим, що протягом багатьох десятиріч екстенсивне використання земельних угідь, і особливо ріллі, не компенсувалося рівнозначними заходами щодо відтворення ґрунтів та їх раціонального використання.
Проведений аналіз природних ресурсів Миколаївської області засвідчує наявний значний потенціал корисних копалин, поверхневих і підземних вод, боліт, родючих ґрунтів, лісів, рослинного і тваринного світу, рекреаційно-туристичних можливостей. Проблемою сьогодення є всебічний аналіз природних ресурсів, їхня оптимізація і раціональне використання і з відповідними екологічними вимогами. Загалом природно-ресурсний потенціал області не має збалансованого використання, що свідчить про відсутність у регіоні дієвої природоохоронної політики, реальних державних пріоритетів і дієвого контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища.
Природні ресурси є одним із основних чинників сталого та позитивного розвитку економіки регіону.
Регіональна економіка - це система суспільних відносин, яка історично склалась в межах областей держави, являє собою сукупність взаємопов'язаних папок і зв'язків, які забезпечують її стійкість та цілісність на макро- та мікрорівні.
Поняття регіональна економіка охоплює виробничі, фінансові, кредитні, суспільні відносини території конкретного регіону.
Стратегічною метою регіональної політики має бути істотне підвищення життєвого рівня населення регіонів на базі ефективного використання промислового та природно - ресурсного потенціалу.
Під регіоном розуміють економічний район, який виділяється спеціалізацією та структурою господарства, природно-ресурсним та демографічним потенціалами, соціально-економічними особливостями.
Без ефективної гнучкої регіональної політики неможливе економічне реформування. Сутність науково-обґрунтованої ефективної регіональної соціально-економічної політики полягає у органічному поєднанні загально національної та територіальної моделей відтворювальних процесів на даній території. Для ефективного розвитку виробництва у регіоні потрібно знайти організаційні форми для впровадження у виробництво ноу-хау, нових прогресивних методів виробництва, екологобезпечні ресурсозберігаючі технології.
2.2 Аналіз використання земельних ресурсів Миколаївської області
У сільському господарстві земля виступає не тільки просторовим базисом для розміщення виробничих споруд, а й водночас є предметом праці, засобом праці та основним засобом виробництва. Особливості землі як засобу праці пов’язані з її родючістю. При правильному господарюванні родючість може поліпшуватися, а додаткові затрати праці у землеробстві можуть давати продукт без будь-якого витрачання того, що було вкладено в землю раніше.
З появою різних форм господарювання та власності на землю набрала актуальності ціла низка питань щодо упорядкування і підвищення ефективності використання земель в нових землекористуваннях та землеволодіннях, а тому необхідно чітко виділяти основні принципи раціонального використання земель та досліджувати шляхи їх удосконалення в умовах реалізації земельної реформи. Серед них можна виділити наступні:
1) пріоритет сільськогосподарського (продуктивного)використання земель;
2) забезпечення високої ефективності використання продуктивних земель;
3) забезпечення кругообігу органічних речовин;
4) охорона земель;
5) покращення земель.
Господарський комплекс області характеризується як індустріально-аграрний, а рівень соціально-економічного розвитку близький до середньо-республіканського.
В сучасних умовах господарювання в області значно знизився обсяг виробництва сільськогосподарської продукції, а рівень антропогенного впливу на землі залишається істотним, а в окремих випадках перевищує встановлені екологічні нормативи, що сприяє подальшій деградації земельних ресурсів.
На території Миколаївської області значних розмірів набули процеси деградації ґрунтів. Загальна площа деградованих і малородючих грунтів орних земель становить 562,6 тис.га від загальної площі ріллі.
Найбільш загрозливими явищами є ерозія грунтів, забруднення її хімічними речовинами і промисловими викидами.
Інтенсивне руйнування грунтів внаслідок водної та вітрової ерозії, підтоплення, підкислення та засолення тісно пов’язане з нераціональною водогосподарською та виробничою діяльністю.
Внаслідок високої розораності сільськогосподарських угідь щорічно зростає еродованість орних земель. Змив родючого шару з 1 га ріллі становить 10,5 – 11,2 т\га, втрати гумусу складають 2,7 – 3,4 млн.т.
За останні роки значно погіршилась якість грунтів. В них істотно знизився вміст гумусу внаслідок недостатнього внесення мінеральних та органічних добрив. Якщо в 1980 – 1990 роках в області в середньому вносили по 8 – 12 тонн органічних і 160 – 220 кг діючої речовини мінеральних добрив, то зараз вноситься 100 – 120 кг органічних і 38 – 39 кг мінеральних добрив на гектар. Вапнування кислих грунтів проводиться на невеликих площах до 3,6 тис. га в рік.
Водною ерозією охоплено більше 361,9 тис.га сільськогосподарських угідь, або майже 28,1% загальної території області. Площа дефляційно небезпечних земель займає 19,6% від загальної площі сільськогосподарських угідь. Продовження збереження високого рівня розораності угідь, в тому числі на схилах, розширення площ просапних сільськогосподарських культур, практично повне припинення виконання протиерозійного комплексу робіт по захисту грунтів, призводять знову до прискореного розвитку деградаційних процесів, що створює загрозу екологічній безпеці області.
Низькими темпами здійснюються грунтові, геоботанічні та інші обстеження земель з метою отримання інформації про їх якісний стан, а також виявлення земель, що зазнають впливу водної та вітрової ерозії, підтоплення, радіоактивними та хімічними речовинами.
Відсутність поновлених планово-картографічних матеріалів зйомок минулих років, а на їх основі і схем землеустрою з обґрунтуванням подальшого використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень стала головною причиною хаотичного перерозподілу земельних ресурсів, недотримання узгодженості економічних і соціальних інтересів суспільства, порушення екологічної збалансованості і стабільності довкілля та агроландшафтів.
Складною на сьогодні для нашого регіону, як і для всього суспільства в державі, є соціально-економічна проблема. Земельні ресурси у її вартості сільськогосподарської продукції відіграють провідну роль. Використання земельних ресурсів на даний час має більше соціально-економічне значення, а ніж політичне. Завданням земельної реформи було і залишається змінити ставлення до землі, а саме, використовувати земельні ресурси ефективно, раціонально і по-господарськи, відтворити та примножити їхню продуктивну силу.
Реформування торкається також і питань власності на землю, тобто володіння, користування і розпорядження земельними ресурсами. Адже лише з появою власника в нього з’являється реальний інтерес, відповідальність, соціальна справедливість та впевненість в майбутньому.
Виконання комплексу заходів спрямованих на створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру дають змогу виконати значний обсяг робіт по підтвердженню права власників та користувачів на земельні ділянки. Нині селянами оформлено 98,99% державних актів взамін земельних сертифікатів, з них видано 98,12%. Проте стримуються роботи по оформленню права власності громадян на земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлових будинків, для ведення особистого селянського господарства, садівництва, гаражного будівництва.
Завершення виготовлення документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки при безоплатній передачі їх у власність громадянам дає змогу забезпечувати конституційні права на землю, власникам земельних ділянок (паїв) – можливість створити агроформування на правах власності на землю із територіальною стабільністю.
Низькими темпами проводиться інвентаризація земель в межах населених пунктів та поза їх межами. Це не дає достовірної інформації про наявність земельних ділянок та їх правові засади. Значні площі використовуються безплатно, мало контролюються громадою, що слугує базою для зловживань. Роботи з інвентаризації дали б змогу виявити земельні ділянки, які можуть бути запропоновані для продажу, а також слугують першим етапом у здійсненні процесу розмежування земель державної і комунальної власності. Із загальної площі населених пунктів про інвентаризовано 38,7%, за межами населених пунктів – 51,1% від загальної площі.
Завершення робіт з нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, яка здійснена на 93%, дасть змогу об’єктивно встановити орендну плату за землю для всіх суб’єктів, збільшити надходження коштів до місцевих бюджетів всіх рівнів та сприяти відповідальному і господарському відношенню власників і користувачів до використання земельних ділянок несільськогосподарського призначення.
Розмежування земель державної і комунальної власності знаходиться на початковому стані. Площа земель державної власності, що підлягають розмежуванню складає 984,2 тис.га. На початок поточного року прийнято 110 рішень про розмежування земель в межах адміністративних утворень на загальну площу 121,8 тис.га.
Визначеність меж держаної і комунальної власності дасть можливість органам місцевого самоврядування розширити свої повноваження визначені чинним законодавством. Разом з розширенням повноважень одночасно зростатиме і сума надходжень платежів за землю до бюджетів місцевих рад.
Аналіз існуючого стану використання земельних ресурсів Миколаївщини дає підстави стверджувати, що за площею та біопродуктивним потенціалом земельного фонду область є однією з провідних у країні, але надмірність навантаження на природні ресурси зумовлює актуальність розробки заходів збереження природно-ресурсного потенціалу регіону та ефективність використання.
Визначені головні проблеми, які перешкоджають розвитку земельних відносин регіону. Передбачені заходи та обсяги фінансування спрямовані на розв’язання пріоритетних завдань. Для їх виконання потрібно здійснити організаційні, економічні та землевпорядні механізми з розвитку земельних відносин в міській і сільській місцевості шляхом:
1.Спрямування діяльності органів виконавчої влади на виконання Програми розвитку земельних відносин у Миколаївській області на 2017-2018 роки через проведення стратегічного аналізу, прогнозування, моніторингу та здійснення управлінських функцій на місцях.
2.Запровадження державного дієвого контролю за цільовим використанням землі через встановлення плати за землю залежно від нормативної грошової оцінки.
3.Спрямування коштів, які надходять від плати за землю виключно на цілі що передбачені законодавством.
4.Створення реально діючого механізму відповідальності за недотримання договірними сторонами умов орендних угод.
5.Запровадження системи прийняття рішень у сфері використання земель на всіх рівнях лише на основі прогнозування, планування землекористування та проектів землеустрою, узгоджених з інтересами громадян, територіальних громад і держави.
6.Надання права працювати на землі людям знаючим, вміючим, з відповідною підготовкою та досвідом.
7.Переведення землекористування на модель сталого розвитку та його землеустрій.
8.Запровадження системи економічного стимулювання за раціональне використання та охорону земель.
9.Запровадження соціально-економічного обґрунтування доцільності продажу при активізації введення землі в ринковий обіг.
10.Формування екомережі адмінтериторій через землеустрій на основі запровадження комплексної системи державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою та землекористуванню.
11.Запровадження системи моніторингу за якісним станом земельного фонду.
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ В МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ
3.1 Визначення економічної ефективності системи управління в Миколаївській області
Завданням земельної реформи було і залишається змінити ставлення до землі, а саме, використовувати земельні ресурси ефективно, раціонально і по-господарськи, примножувати та відтворювати їхню продуктивну силу. За умови багатоукладності сільського господарства, збільше...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора