Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
ÐÑÑÑова ÑобоÑа
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
ІАР
Факультет:
Економіки та менеджменту
Кафедра:
Аналітичної економії
Інформація про роботу
Рік:
2020
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Інші
Група:
Ð Ð 32
Варіант:
25
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Інститут економіки і менеджменту
Кафедра обліку та аналізу
К У Р С О В И Й П Р О Е К Т
з дисципліни «Управлінський облік»
на тему: Калькулювання собівартості продукції
Студентки_ІІІ_курсу____ групи__ОП-32_
напряму підготовки ___Облік і аудит____
спеціальності____Облік і оподаткування__
______________
(прізвище та ініціали)
Керівник: ____ __
к.е.н.,доцент _____
(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище, ініціали)
Національна шкала______________________
Кількість балів:_________ Оцінка: ESTS_____
Члени комісії: __________ _____________
(підпис) (прізвище та ініціали)
__________ _____________
(підпис) (прізвище та ініціали)
__________ _____________
(підпис) (прізвище та ініціали)
Львів – 2020 р.
ЗМІСТ
ВСТУП 2
РОЗДІЛ 1. ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ОБЛІКУ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ ВИТРАТ 4
1.1. Поопераційний метод обліку і калькулювання витрат 4
1.2 Калькулювання витрат за етапами життєвого циклу продукту 9
1.3 Особливості цільового калькулювання витрат та калькулювання витрат за системою кайзен 11
1.4 Функціонально-вартісний аналіз в процесі обліку і калькулювання витрат 15
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ КАЛЬКУЛЯЦІЇ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ ТА АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ВИТРАТ, ОБСЯГУ ДІЯЛЬНОСТІ І ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА 18
2.1. Вихідні дані до розрахункової частини 18
2.2. Виконання розрахункової частини 25
ВИСНОВКИ 54
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 57
ВСТУП
Створюючи передумови повної економічної самостійності, ринкова економіка висуває тверді фінансові й економічні вимоги до підприємств – працювати ефективно і рентабельно. Для того, щоб підприємство ефективно працювало в існуючих ринкових умовах, могло максимізувати свій прибуток, необхідне належне інформаційне забезпечення для прийняття обґрунтованих управлінських рішень.
Управлінський облік – це процес виявлення, вимірювання, систематизації, інтерпретації та передачі інформації, яку менеджери різних рівнів управління підприємства використовують для планування, контролю і регулювання його діяльності, а також для прийняття стратегічних, поточних і оперативних управлінських рішень.
Необхідність формування управлінського обліку пов’язана з тим, що бухгалтерський облік повною мірою не в змозі своєчасно задовольнити потреби керівництва в необхідній управлінській інформації. Він більше зорієнтований на зовнішніх користувачів інформації, які насамперед цікавляться отриманими загальними фінансовим результатами, фінансовим станом на певну дату. Внутрішньогосподарський облік відбиває процес інтеграції традиційних методів обліку, аналізу, нормування, планування і контролю в єдину систему одержання, обробки й узагальнення інформації для прийняття на її основі управлінських рішень.
Актуальність теми курсового проекту полягає в тому, що для підприємств важливим є використання у практиці господарювання передових методів управління виробництвом. У теоретичній частині наведено інформацію про сутність інноваційних методів управління витратами. Практична частина ґрунтується на застосуванні практичних навичок щодо формування калькуляції собівартості продукції на підприємстві.
Мета курсового проекту полягає у дослідженні сутності, переваг та недоліків інноваційних методів управління витратами та оцінка можливостей їх застосування у практиці господарської діяльності. Під час виконання курсового проекту потрібно: провести огляд літератури за вибраною темою та зібрати необхідну інформацію; набути практичних навичок щодо формування калькуляції; оволодіти прийомами формування альтернативних управлінських рішень за результатами проведеного аналізу.
Об’єктом дослідження є господарські операції і процеси, пов’язані із понесенням витрат на підприємстві.
Предметом дослідження є методи обліку та калькулювання витрат, їх вплив на результати фінансової діяльності підприємства.
Курсова робота складається з двох розділів. У теоретичній частині курсового проекту будуть розглянуті такі питання:
поопераційний метод обліку і калькулювання витрат.;
калькулювання витрат за етапами життєвого циклу продукту;
особливості цільового калькулювання витрат;
калькулювання витрат за системою кайзен;
функціонально-вартісний аналіз в процесі обліку і калькулювання витрат.
Практична частина курсового проекту передбачає розподіл витрат на виробництво продукції (зокрема групування витрат за економічними елементами та статтями калькуляції), формування калькуляції за системою повних і змінних витрат підприємства. Результати виконання практичної частини подаються у формі таблиць, будується графік беззбитковості підприємства, визначається точка беззбитковості, складається рівняння функції витрат підприємства, обчислюється коефіцієнт операційного левериджу та обчислюється очікувана сума прибутку.
РОЗДІЛ 1. ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ОБЛІКУ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ ВИТРАТ
1.1. Поопераційний метод обліку і калькулювання витрат
Сутність поопераційного методу полягає в тому, що прямі й непрямі витрати на виробництво враховуються за статтями калькуляції на весь випуск продукції.
Процес накопичення витрат йде паралельно процесу виробництва. Детальних деталізації витрат по кожній одиниці продукції не потрібно. Для кожного процесу встановлюються контрольні рахунки і визначаються прямі і накладні витрати. У зв'язку з цим середня собівартість продукції (роботи, послуги) визначається діленням суми всіх витрат виробництва за місяць (в цілому за підсумком і по кожній статті) на кількість готової продукції за цей же період. Калькуляційні статті витрат стають прямими і відповідають економічним елементам [9, с. 151].
Особливості поопераційного методу калькулювання характеризуються:
• накопиченням виробничих витрат по процесах безвідносно до видів і підвидів продукції;
• включенням витрат у собівартість випущеної продукції за календарний період;
• відкриттям аналітичних рахунків до рахунку «Основне виробництво» для кожного підрозділу;
• розрахунком умовного об'єму випуску продукції, що складається з готових і незавершених продуктів;
• розподілом прямих матеріальних витрат, що здійснюються на початку виробничого процесу, виходячи з кількості заданого у виробництво сировини;
• розподілом доданих (прямі трудові витрати та загальновиробничі витрати) витрат рівномірно протягом виробничого циклу відповідно до кількості умовного об'єму виробництва;
• калькулюванням витрат у готову продукцію і незавершене виробництво.
Поопераційна система може бути утворена за одним з таких варіантів:
• однопроцесний - узагальнення витрат проводять за галузевими статтями по виробництву в цілому, калькулювання собівартості окремих видів продукції залежить від наявності або відсутності незавершеного виробництва, одно-або кілька-продуктового випуску;
• поопераційний - виробничі витрати групують всередині одного переділу за однорідними технологічними операціями, собівартість окремих видів продукції визначається діленням загальних витрат технологічної операції (процесу) на кількість умовної продукції, виробленої в цьому процесі;
• попередільний - прямі виробничі витрати плануються і враховуються за переділами виробничого процесу, всередині кожного переділу витрати групуються за статтями калькуляції; продукція, вироблена протягом місяця, калькулюється з урахуванням зміни залишків незавершеного виробництва; собівартість обчислюється в кожному переділі виходячи з власних виробничих витрат, інші витрати загального характеру розподіляються по переділах і видах продукції непрямим шляхом;
• комплексні виробництва - відокремлення витрат здійснюють за технологічними процесам усередині одного переділу, сировину розподіляють між видами основних продуктів відповідно до витратних коефіцієнтів, вартість побічних продуктів виключають з комплексних витрат, решту витрат розподіляють між видами основних продуктів на підставі економічно обгрунтованих натуральних одиниць баз розподілу .
Будь-який з розглянутих варіантів поопераційної системи має свої відмінні риси в аспектах: вибору об'єктів обліку витрат; методів групування прямих витрат; локалізації та розподілу спільних для виробництва витрат між готовою і незакінченої продукцією, між видами продукції; оцінки побічних продуктів; систем контролю за виробничими витратами.
Прямі витрати узагальнюють за видами або групами однорідної продукції.
У системі поопераційного обліку до прямих витрат крім прямих матеріальних і трудових можуть бути віднесені витрати з підготовки виробництва, контролю за ходом виробництва, амортизація за умови їх локалізації всередині одного підрозділу. Розподіляються витрати по калькуляційних об'єктах за допомогою різних способів, які будуть розглянуті далі.
Організація обліку прямих витрат має досить просту схему, в той час як з накладними витратами та оцінкою незавершеного виробництва виникають проблеми. Аналізуючи схему поопераційної калькуляції та накопичення витрат, обліковий процес можна поділити на п'ять етапів.
1. Облік виробництва в натуральних або планово-облікових одиницях.
2. Облік випуску натуральних або планово-облікових одиницях.
3. Підсумовування врахованих витрат за дебетом рахунка «Основне виробництво».
4. Підрахунок собівартості одиниці продукції.
5. Розподіл витрат між готовими напівфабрикатами і незавершеним виробництвом на кінець періоду. Перші два етапи передбачають відображення процесу виробництва в натуральних одиницях, три наступні - у вартісних.
На першому етапі калькулювання проводиться також оцінка незавершеного виробництва, яка включає прямі матеріальні витрати і витрати на обробку - прямі трудові витрати, відрахування на соціальне страхування та загальновиробничі витрати.
На другому етапі підраховують випуск продукції в натуральних або планово-облікових (умовних) одиницях. Оцінка переданих іншим цехам або зданих на склади напівфабрикатів проводиться за середньозваженою. При цьому незавершене виробництво по відсотку готовності переводять в повністю оброблені напівфабрикати. Розрахунок умовних одиниць виконують окремо з матеріальних витрат, враховуючи при цьому що вся завершена робота повністю укомплектована матеріалами.
Власні прямі витрати та загальновиробничі витрати даного цеху ділять на кількість перелічених одиниць. Отримані результати використовують у наступних етапах для підрахунку суми витрат за дебетом рахунка «Основне виробництво».
Третій етап передбачає підрахунок суми витрат. Умовні одиниці, що залишилися в незавершеному виробництві на початок періоду, оцінюються так само, як на попередньому етапі. За дебетом рахунка «Основне виробництво» узагальнюють витрати, групуючи їх за елементами витрат: основні матеріали + основна заробітна плата + відрахування, пов'язані із заробітною платою + загальновиробничі витрати.
Таким чином, незавершене виробництво та виконання роботи одночасно відображаються в планово-облікових одиницях та у вартісному вираженні.
Підрахунок собівартості одиниці умовної продукції виробляють на четвертому етапі калькулювання діленням згрупованих відповідним чином витрат на кількість одиниць, окремо розрахованих для матеріальних і доданих витрат цим підрозділом.
У складі п`ятого етапу калькулювання основними обліковими процедурами є: облік виходу готової продукції підприємства; підрахунок по балансах умовних одиниць незавершеного виробництва за місцями зберігання (знаходження); оцінка готової продукції та незавершеного виробництва. [7, с. 165-169].
При попроцесному методі калькулювання може використовуватися метод усереднення або метод FIFO.
При калькулюванні собівартості методом усереднення продукція в незавершеному виробництві на початок періоду розглядається як вироби, які були розпочаті та закінчені протягом звітного періоду. При цьому всі витрати, накопичені на рахунку «Незавершене виробництво», діляться на умовні одиниці готової продукції, виробленої в даному звітному періоді.
У методі FIFO передбачається, що спочатку будуть закінчені вироби з незавершеного виробництва на початок періоду, а потім будуть запущені у виробництво нові вироби. Метод FIFO, хоча дещо складніший, дає більш точні результати, ніж метод усереднення.
Існують дві основні відмінності розрахунку умовного об'єму виробництва за методом ФІФО і за методом середньої вартості. [8, с. 74].
По-перше, дані за переданими в інший цех одиницям готової продукції поділяються на дві частини. Одна частина складається з одиниць продукції в незавершеному виробництві на початок періоду, які були закінчені обробкою в поточному звітному періоді, а інша частина складається з одиниць і розпочатих і закінчених протягом звітного періоду.
По-друге, окремо розглядається обсяг робіт, вироблений протягом поточного звітного періоду, по одиницях продукції в незавершеному виробництві на початок і на кінець періоду. Метод FIFO передбачає перерахунок обох запасів незавершеного виробництва в умовні одиниці. Для незавершеного виробництва на початок звітного періоду умовні одиниці відображають обсяг робіт з доведення продукції до повністю готового стану, а для незавершеного виробництва на кінець періоду - обсяг робіт, виконаний до стадії часткової готовності продукції (аналогічно розрахунку за методом середньозваженої). Причина, чому відмінність полягає саме в початковому запасі незавершеного виробництва, залежить від завдань, які обидва методи покликані досягти.
Завданням методу середньої зваженої є спрощення розрахунку собівартості продукції, що досягається ігноруванням незавершеного виробництва на початок періоду. Даний метод не робить різниці між продукцією, яка вже була розпочата обробкою в минулому звітному періоді і яка надійшла у виробництво тільки в поточному звітному періоді. Отже, при підрахунку собівартості усіх вироблених у даному звітному періоді одиниць продукції за методом середньої вартості передбачено однаковий підхід, що спрощує процес калькулювання.
Завданням методу FIFO є більш точна калькуляція собівартості продукції, що досягається роздільним розрахунком собівартості одиниць продукції з незавершеного виробництва на початок періоду та одиниць продукції, які були розпочаті виробництвом протягом звітного періоду. [7, с. 113-114].
У практиці застосовують три варіанти поопераційного методу обліку витрат на виробництво: послідовний, паралельний і роздільний.
Послідовний варіант передбачає послідовне накопичення витрат разом з передачею готової продукції одного переділу для обробки в подальшому переділі. Вартість готового виробу переходить на рахунок готової продукції з останнього цеху, де незавершене виробництво доведено до кінцевої продукції підприємства. Паралельний облік використовується тими підприємствами, де обробка напівфабрикатів і сировини проходить одночасно в декількох цехах, призначених для випуску одного виробу або групи однорідних виробів. Роздільний метод застосовується там, де технологія виробництва однорідних продуктів має різні процеси обробки. [8,с. 170]. Таким чином, системи поопераційного калькулювання простіші і менш дорогі, ніж виробництво за замовленнями калькулювання, тому що при них відсутні картки набору витрат по замовленнях та індивідуальним робіт.
Поопераційний метод калькулювання застосовується у видобувних галузях промисловості (вугільнії, гірничоруднії, газовії, нафтовії, лісозаготівельнії та ін) та в енергетиці. Крім того, він може використовуватися в переробних галузях з найпростішим технологічним циклом виробництва (наприклад, в цементній промисловості, на підприємствах з виробництва асфальту та ін.)
1.2 Калькулювання витрат за етапами життєвого циклу продукту
На сучасному етапі розвитку ринкових відносин та глобалізації економічних процесів досить актуальним є пошук ефективних шляхів розвитку та впровадження управлінського обліку. В результаті чого зростають вимоги, що висуваються до кількості і якості інформації про витрати та фінансові результати підприємства. Найбільшу увагу зосереджують на формуванні інформації про витрати, що сприятиме прийняттю як оперативних так і стратегічних рішень, націлених на довгостроковий і успішний розвиток підприємства зі зростанням його ринкової вартості. Рішення даної проблеми потребує розробки нових методичних підходів до обліку витрат та їх калькулювання для розробки оптимальних управлінських рішень менеджментом підприємства з урахуванням особливостей всіх стадій життєвого циклу продукту.
Створення нового методу калькулювання за стадіями життєвого циклу продукту є одним з актуальних напрямів удосконалення системи управлінського обліку, оскільки саме продукт є основним джерелом отримання поточного прибутку і майбутніх грошових потоків підприємства [10].
Система управлінського обліку витрат за стадіями життєвого циклу продукту базується на інтеграції елементів планування, обліку, аналізу і контролю. Крім того, облік витрат за життєвим циклом виправданий у створенні нового підприємства або впровадженні нового виду діяльності.
Життєвий цикл продукту складається із шести етапів: проектування, розробки, виробництва, експлуатації, використання та утилізації продукту. Обсяг витрат на кожному із етапів залежить від різних факторів: виду продукції, технологічної складності, новизни, умов транспортування, експлуатації та утилізації. Чим складніший та наукомісткий вид продукції, тим більшої деталізації обліково-аналітичної інформації про витрати він потребуватиме.
На етапі проектування та розробки продукції, на основі маркетингових досліджень ринку, встановлюється цільова ціна на продукт. Враховуючи запланований показник прибутку,поступово формується собівартість однієї одиниці продукції на основі аналізу функціональної залежності витрат і розподілу їх на постійні та змінні.
На етапі проектування та розробки виробу заплановано постійні та змінні витрати, на основі яких, під час наступного етапу – виробництва продукції, розраховується точка беззбитковості (CVP-аналіз), що дає змогу приймати управлінські рішення про необхідну кількість випуску продукції. Зарубіжними фахівцями досить широко застосовується аналіз співвідношення "витрати — випуск — прибуток" (Cost — Volume — Profit Relationships, або CVP). Через оперативність та ефективність цього методу його популярність зростає і в Україні, особливо в останні роки. За своєю сутністю CVP-аналіз дає змогу оперативно оцінити вплив величини та структури витрат, обсягу продажу продукції на прибуток [12, с. 127].
Останній етап – це реалізація продукції. Він включає в себе витрати, які пов’язані із зберіганням та збутом готової продукції. На цьому етапі пропонується використання методу стандарт-костинг. Порівнюючи стандартні витрати з фактично отриманими, виявляються відхилення у витратах на рекламну кампанію, в результаті чого, детально аналізується кожен вид даних витрат та виявляються резерви їх зменшення.
Стратегічний управлінський облік за методом калькулювання витрат за етапами життєвого циклу продукту має на меті визначити, чи покриються сукупні витрати даного проекту доходом і чи буде він прибутковим.
Сьогодні, коли спад виробництва у окремих галузях сягнув критичної межі і поставив багато підприємств на межу банкрутства, керівникам і менеджерам необхідно ефективно управляти витратами на всіх етапах виробничого процесу за допомогою організації ведення стратегічного управлінського обліку.
Методи стратегічного управлінського обліку, які використовуються у зарубіжній практиці не адаптовані до вітчизняного ринку. Інша причина полягає в неузгодженості методів і засобів планування, які використовуються, що в свою чергу пояснюється недостатньо повним розумінням значення існуючих взаємозв’язків між ними в стратегічному управлінському обліку.
Метод калькулювання витрат за етапами життєвого циклу продукту в системі стратегічного управлінського обліку є оптимальним рішенням в ефективному управлінні витратами, доходами та фінансовими результатами. Так як продукт є головним джерелом надходження прибутку саме його виготовлення потребує удосконалення обліково-аналітичного процесу управління витратами. Застосування запропонованого методу калькулювання витрат за етапами життєвого циклу продукції в системі стратегічного управлінського обліку надасть можливість вирішити проблему неякісного обліку витрат, проводити аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища суб’єкта господарювання, що допоможе підвищити показники ефективної діяльності вітчизняних підприємств.
1.3 Особливості цільового калькулювання витрат та калькулювання витрат за системою кайзен
В сучасних умовах одним з найбільш важливих питань стратегії функціонування суб’єктів малого бізнесу є розробка нових і вдосконалення наявних методологічних підходів і методів управління, спрямованих як на «виживання на ринку» та подальший розвиток своїх підприємств. Особливе місце в такій системі стратегічних цілей займає використання інноваційних методів управління витратами. До таких підходів у сучасній світовій практиці відносять, в першу чергу, методи цільового планування витрат та система калькулювання безперервного вдосконалення виробів, спільною рисою яких є планування витрат на різних функціональних етапах роботи фірми.
В основі системи цільового планування витрат лежить розробка та використання довгострокової стратегії управління витратами. Цільове калькулювання («target-costing», (японський варіант - «genka kikaku») - це стратегія, згідно з якою компанія спочатку визначає прийнятну ціну нового виробу і його граничну собівартість, а потім проектує сам виріб, реалізація якого забезпечить досягнення певної мети [13, с. 79].
На відміну від традиційної практики ціноутворення за принципом «витрати-плюс», метод цільового калькулювання собівартості продукції передбачає розрахунок витрат на основі попередньо встановленої цільової ціни.
Згідно теорії управління витрат, цільова ціна - це очікувана ціна товару (послуги), яку готові заплатити потенційні покупці. Як правило, її основою є дані маркетингових досліджень, а тому вона відображає рівень, який дозволяє фірмі досягти бажаного обсягу продаж і частки на ринку. Як відомо, у більшості випадків суб’єкти малого бізнесу, як правило, функціонують в умовах ринку досконалої конкуренції, тобто змушені пристосовуватися до цін, які диктує їм ринок. Звідси, в межах системи «target-costing» цільовою виступає ціна, яка формується ринком, на якому працює суб’єкт малого бізнесу. Надалі, віднімаючи від цільової ціни бажану норму прибутку, на підприємстві визначається величина максимально допустимої собівартості його продукції. Норма ж прибутку встановлюється з врахуванням таких факторів, як прибутковість конкурентів, вимоги розвитку бізнесу, просування товару та ін.
Надалі, для досягнення цільової собівартості в процесі розробки нової продукції фахівці прагнуть знайти оптимальну комбінацію елементів майбутнього виробу, що і забезпечує бажаний рівень витрат і якості продукту [13, с. 80-81]. Для цього постійно проводяться маркетингові дослідження з метою виявлення бажаної функціональності нового виробу, рівня його якості та основні характеристики, базової ціни й можливих обсягів продаж. Одночасно із цим, виходячи з характеристик нового продукту проектна команда визначає розрахункову собівартість виробу, тобто суму витрат на розробку, виробництво, просування й реалізацію нової продукції. Останнім і ключовим етапом у проектуванні й розробці нового продукту є приведення розрахункової собівартості до цільової. Даний процес припускає злагоджену роботу всіх учасників проекту (від менеджерів до простих робітників), результатом якої повинен стати розроблений виріб, що відповідає заданій цільовій собівартості.
Таким чином, концепція «target-costing» стимулює суб’єктів господарювання розробляти й виробляти нові продукти, інноваційні матеріали й технології. Вважається, що якщо розрив між розрахунковою й цільовою собівартістю повністю ліквідувати не вдається й він становить більш 10%, тоді виробникові варто відмовитися від виробництва даного виробу. Якщо ж різниця становить менше 10%, її можна успішно закрити за допомогою подальшого вдосконалення виробу.
Система цільового калькулювання (в оригіналі - «target-costing») з'явилася в 60-х роках 20 ст. століття в Японії, а у 80-ті роки отримала своє найбільше поширення в США. На сьогоднішній день методика «target-costing» використовується по всьому світу в основному компаніями, що працюють в інноваційних галузях економіки (автомобілебудування, машинобудування, електроніка, комп'ютерні, цифрові технології та ін.), а також у сфері послуг. Основними перевагами системи цільового калькулювання, на думку великої кількості економістів-науковців та практиків, є простий спосіб розрахунку цільової собівартості, відсутність необхідності детального обліку витрат, а тому, як наслідок, значного зниження рівня трудомісткості калькулювання собівартості продукції.
Прямим продовженням системи «target-costing» є система «kaizen-соsting», яка теж сформувалася в Японії і стала відомою в західному світі наприкінці 1980-х рр. У широкому сенсі слово «Kaizen» (з японського - «удосконалення маленькими кроками») означає удосконалення в різних сферах діяльності людини (трудової, громадської, особистої і т.д.) [15].
І «target-costing» і «kaizen-costing» вирішують практично одне й те ж завдання, але на різних стадіях життєвого циклу продукту й різними методами. Обидві концепції призначені для зниження рівня окремих статей витрат і собівартості кінцевого продукту в цілому. Якщо розділити життєвий цикл продукту на дві частини - стадію планування й розробки та стадію виробництва, то «target-costing» вирішує дане завдання на першій стадії, а «kaizen-costing» - на другій [14, с. 103].
У контексті вирішення завдань управління витратами система «kaizen-costing» має більш вузьке призначення, виступаючи в якості інструменту поступового зниження витрат, який використовують менеджери для досягнення цільового рівня собівартості і забезпечення високої рентабельності виробництва. Основне завдання менеджерів, що використовують цю систему, - це постійна цілеспрямована робота в області вдосконалення якості бізнес-процесів і скорочення рівня витрат виробництва при збереженні високої якості продукції. Використання системи «kaizen-costing», можливе практично в будь-якій галузі економіки й, що не менш важливо, одночасно з іншими методами управління витратами на підприємстві.
Вважається, що вміле використання принципів «kaizen-costing» дозволяє досить відчутно знижувати витрати на стадії виробництва - до 5%. Основними серед таких принципів є такі:
Концентрація підприємства на своїх клієнтах, за якої підприємство забезпечує клієнтів якісною продукцією і, відповідно задовольняє бажання споживачів так, як не зможе зробити цього будь-яке інше підприємство.
Безперервні зміни, тобто пошук шляхів покращення не припиняється після запровадження інновації, при чому нова зміна процесів розробки, виробництва чи менеджменту реалізується як новий формальний проект.
Відкрите визнання проблем шляхом відкритого обговорення та внесення пропозицій щодо їх вирішення.
Створення системи робочих команд на підприємстві, в межах якої кожен працівник належить до певної робочої команди.
Управління проектами здійснюється за допомогою між функціональних команд, що складаються зі спеціалістів-представників різних сфер діяльності, яка відповідають за реалізацію того чи іншого проекту .
Загалом, спільне застосування систем «target-costing» і «kaizen-costing» дозволяє організації отримати важливі конкурентні переваги:
а) забезпечити задані якість і собівартість нового продукту;
б) створити передумови для реалізації ефективної цінової політики, проведеної в рамках конкурентних та маркетингової стратегій компаній.
При цьому, слід зауважити, що пропоновані інноваційні методи управління витратами можуть ефективно працювати тільки на тих підприємствах, на яких є інформаційно-аналітична система, що дозволяє оперативно збирати й аналізувати поточні результати й формувати регламентовану й нерегламентовану аналітичну звітність, у тому числі й у реальному часі.
Отже, цільове управління витратами дозволяє планувати й розробляти нові продукти відповідно до умов ринку й планового рівня прибутку, що безпосередньо підвищує рівень конкурентоспроможності підприємства. Реалізація концепцій «target-costing» і «kaizen-costing» суттєво скорочує витрати на виробництво тієї або іншої продукції. Необхідність постійного зниження заданої собівартості сприяє пошуку й виконанню нових, нестандартних рішень, що вимагають інноваційного мислення.
На відміну від традиційних способів управління витратами система цільового планування витрат може бути застосована практично у всіх галузях економіки. Проте використання цієї калькуляційної системи є найбільш перспективним при калькулюванні собівартості нових (інноваційних) продуктів, а також у сфері послуг. Вважаємо, що майбутнє стратегічного менеджменту для малих підприємств є неможливим без системи цільового управління витратами, що здійснюється за допомогою використання методів «target-costing» і «kaizen-сosting» [14, с. 112-114].
1.4 Функціонально-вартісний аналіз в процесі обліку і калькулювання витрат
На ранніх стадіях життєвого циклу виробів ефективним методом виявлення резервів зниження собівартості продукції є функціонально-вартісний аналіз (ФВА).
Використання функціонально-вартісного аналізу для зниження собівартості продукції, яку випускають, має деякі відмінності від його застосування при розробці нових виробів. Головна відмінність полягає у тому, що на стадії ФВА використовують для підвищення якості виробів, у комплексі з яким вирішують завдання зниження витрат на їхнє виробництво й експлуатацію, а для пошуку резервів зниження собівартості обсяг досліджень обмежують окремими виробами, їхніми елементами, технологією й організацією їхнього виробництва.
Основна особливість ФВА собівартості - обмеження кількості досліджуваних виробів, а за окремими з них - обмеження кількості внутрішньовиробничих резервів зниження витрат (матеріальних, трудових та ін.).
Об'єктами вивчення ФБА за окремими виробами можуть бути дорогі деталі і вузли низької якості, гостро дефіцитні матеріали й ін.
Резерви зниження собівартості, виявлені ФВА, вишукують шляхом виявлення й усунення зайвих витрат, закладених у недосконалості конструкції виробу в цілому або його деталей, відсталої технології й організації виробництва [6, с. 53].
Основну увагу тут приділяють виявленню неекономічних технічних рішень, непотрібних і невикористаних функцій, недовикористаних функціональних ресурсів (щодо механічної міцності, класу точності і т. ін.), відхилень від нормальних умов, передбачених процесами виготовлення і організації виробництва й ін.
Зниження зайвих витрат або їх повне усунення роблять у межах основної конструкції виробу, змінюють лише окремі елементи, але зберігають їхній взаємозв'язок і взаємодію з іншими складовими частинами виробу. Функціонально-вартісний аналіз виробів, здійснений з метою зниження собівартості, у першу чергу проводять за виробами, що мають найбільшу питому вагу в загальному випуску продукції за умови збереження її в перспективі. Можна використовувати й інші критерії для добору об'єкта ФВА, наприклад, питому вагу даного виробу в загальній трудомісткості матеріальних витрат, витрати конкретного матеріалу й ін. За цими критеріями встановлюють і черговість проведення ФВА. Головними завданнями ФВА треба вважати:
пошук та реалізацію ефективних технічних рішень, підвищення технічного рівня і якості виробів;
зменшення матеріаломісткості продукції, поліпшення вагових характеристик конструкцій, вибір раціональної технології;
зменшення трудомісткості продукції, підвищення технологічності та надійності конструкцій;
створення нових організаційних форм колективної творчої праці, скорочення циклу «дослідження — виробництво» [11, с. 77].
Таким чином, головне завдання ФВА полягає в тім, щоб із використанням системно організованого апарату, спеціальних засобів, правил і процедур знайти резерви зниження витрат на виробництво та експлуатацію продукції через дослідження певних функцій як об’єкта аналізу в цілому, так і його окремих складових.
Принципами ФВА є: системність; функціональний підхід; відповідність витрат для забезпечення значущості та корисності функцій; колективна творчість.
Процес ФВА здійснюється за такими послідовними етапами: підготовчий, інформаційний, аналітичний, творчий, дослідний, рекомендаційний, запроваджувальний.
На перших трьох етапах, які мають в цілому діагностичний характер, визначають функції виробу та його елементів, взаємозв’язки між ними, вартісні та якісні оцінки цих зв’язків. Cаме на цих етапах уточнюється об’єкт аналізу. Найчастіше за такий беруть вироби масового виробництва, що мають недостатню якість, або собівартість, вищу від аналогів. Це особливо важливо нині, коли саме через розумну цінову політику та рівень якості можна досягти суттєвих переваг у конкурентній боротьбі.
Найбільший ефект від ФВА досягається, коли продукція, що її аналізують, перебуває на стадії розроблення. У цьому разі є час для внесення змін у конструкцію виробу чи технологію виробництва і можливість запобігти зайвим витратам на купівлю та встановлення необхідного обладнання, сировини, комплектувальних виробів та інструментів.
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ КАЛЬКУЛЯЦІЇ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ПРОДУКЦІЇ ТА АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ ВИТРАТ, ОБСЯГУ ДІЯЛЬНОСТІ І ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА
2.1. Вихідні дані до розрахункової частини
ТзОВ «Інтер’єр» є відомим виробником меблів. В продовж 10 років існування на ринку України підприємство значно розширило свої потужності та стало лідером у меблевій галузі. Свою продукцію виробник реалізує як на території України, так і за її межами. На рис. 2.1 наведено структуру ТзОВ «Інтер’єр».
Умовні позначення:
управління
підпорядкованість
Рис.2.1. Організаційна структура ТзОВ «Інтер’єр»
Товариство забезпечує постійною роботою понад 100 працівників. В табл. 2.1 наведено інформацію про особовий склад працівників ТзОВ «Інтер’єр».
Таблиця 2.1
Інформація із штатного розпису про особовий склад та суму заробітної плати працівників ТзОВ «Інтер’єр» на ХХ місяць 2020 р.
№ з/п
Посада
Кількість працівників, осіб
Сума заробітної плати одного працівника, грн.
1
2
3
4
1
Фінансовий директор
1
14000 * З1 = 14000*1,4= 19600
2
Бухгалтер
4
13500
3
Бухгалтер з управлінського обліку
2
14000 * З2= 14000*1,25=17500
4
Маркетолог
2
13200
5
Директор з виробництва
1
13500
6
Головний механік-енергетик
1
10000
7
Головний інженер-технолог
1
10000
8
Працівник відділу якості продукції
2
12800
9
Завідувач складом готової продукції
1
12500
10
Директор служби безпеки
1
12600
11
Працівник основного виробництва
(конструкторський цех)
50
171552:50=3431
12
Працівник основного виробництва
(оздоблювальний цех)
40
161676:40=4042
13
Продавець магазину
5
10650
14
Прибиральниця адміністративного корпусу
1
5000
15
Прибиральник виробничого корпусу
1
5500
Примітка. З1 і З2 – додаткові вихідні дані
45*1760+37*2496=79200+92352=171552
45*1728+37*2268=77760+83916=161676
Основний асортимент продукції підприємства складають комплекти меблів для кухні «Класика» та меблева гарнітура для спальні «Прованс». Виробництво зазначених видів продукції здійснюють в двох цехах. Спершу в конструкторському цеху меблі моделюють, розкроюють необхідні матеріали для готового виробу, а потім в оздоблювальному виконують низку декоративних робіт.
Виробництво зазначеного асортименту продукції вимагає значних витрат підприємства, основна частина з яких належить до виробничої собівартості. Оскільки виробництво меблів є налагодженим процесом, то на підприємстві розроблено нормативи витрат на виробництво одного комплекту продукції, зокрема у табл. 2.2 та табл. 2.3 представлено норматив витрат на один виріб (комплект меблів «Класика» та «Прованс»).
Таблиця 2.2
Лист нормативних витрат на один комплект меблів «Класика»
№ з/п
Вид витрат
Одиниця виміру
Кількість за нормою
Ціна за нормативом, грн.
Загальні витрати, грн.
Матеріальні витрати
1
Дошка дубова
м2
5
2000,00
10000,00
2
Дошка соснова
м2
6
1500,00
9000,00
3
Плита ДВП
м2
4
850,00
3400,00
4
Шуруп
шт.
110
5,5
605,00
5
Дверні завіси
шт.
20
315,00
6300,00
6
Дверні ручки
шт.
14
500,00
7000,00
7
Фарба меблева
л.
1
550,00
550,00
8
Клей меблевий
л.
0,5
400,00
200,00
9
Лак меблевий
л.
3
850,00
2550,00
10
Скло вітражне
м2
1,5
1400,00
2100,00
Разом прямих матеріальних витрат
41705,00
Трудові витрати
11
Робота працівників конструкторського цеху
люд.-год.
10
160 * Н1= 160*1,1=176
10*176=1760
12
Робота працівників оздоблювального цеху
люд.-год.
8
180 * Н2=
180*1,2=216
8*216=1728
Разом прямих трудових витрат
3488,00
Прямі виробничі витрати
45193,00
Таблиця 2.3
Лист нормативних витрат на один комплект меблів «Прованс»
№ з/п
Матеріальні витрати
Одиниця виміру
Кількість за нормою
Ціна за нормативом, грн.
Загальні витрати, грн.
1
2
3
4
5
6
1
Дошка дубова
м2
5
2000,00
10000,00
2
Дошка соснова
м2
6
1500,00
9000,00
3
Шуруп
шт.
140
5,5
770,00
4
Дверні завіси
шт.
10
350,00
3500,00
5
Дверні ручки
шт.
10
400,00
4000,00
6
Фарба меблева
л.
1
550,00
550,00
7
Клей меблевий
л.
1
400,00
400,00
8
Лак меблевий
л.
4
850,00
3400,00
9
Тканина для обшивки меблів
м.
6
680,00
4080,00
10
Тканина для декору
м.
3
650,00
1950,00
11
Скло вітражне
м2
1,5
900,00
1350,00
12
Скло дзеркальне
м2
4
1200,00
4800,00
13
Матрац
шт.
1
1500,00
1500,00
25.05.2021 16:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора