ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ -ТЕХНІЧНИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
«ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Інженерно-економічне відділення
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни: «Фінанси»
на тему:
«Ринок цінних паперів, його роль в русі фінансових ресурсів»
Львів-2022
ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1. Ринок цінних паперів в Україні та його правове регулювання 5
Розділ 2. Поняття та види цінних паперів у
законодавстві України 12
Поняття цінних паперів за ГКУ, ЦКУ та іншими
законодавчими актами 14
Характеристика основних видів цінних паперів:
Акції 19
Облігації 24
Вексель 28
Інші цінні папери, що найчастіше використовуються
в корпоративному секторі України 34
Розділ 3. Сучасні проблеми функціонування та напрями
розвитку ринку цінних паперів в Україні 38
Висновок 41
Список використаних джерел 43
Вступ
Актуальність теми. Сучасний етап розвитку економіки України характеризується безперервним зростанням значення фінансових інструментів, де особливе місце займають цінні папери. Емісія акцій при створенні акціонерних товариств у процесі приватизації державних підприємств дала поштовх становленню та подальшому розвитку ринку цінних паперів в Україні. Своєю чергою проведення масової приватизації привело до емісії великої кількості інших видів цінних паперів,що знаходяться в обігу,їхніх власників,а також акціонерів,які володіють акціями. Ринок цінних паперів будь якої розвиненої держави є вагомим і необхідним елементом її економіки зважаючи не лише на обсяги операцій, що на ньому здійснюються, а першочергово – на його значення для розвитку держави та її суб’єктів. Через ринок цінних паперів акумулюються грошові нагромадження кредитно фінансових інститутів, корпорацій, підприємств, держав, приватних осіб і спрямовуються на виробниче та невиробниче вкладення капіталів. З огляду на це, Україна, як і будь яка інша країна, зацікавлена у функціонуванні ефективного ринку цінних паперів – завданням ринку цінних паперів є створення умов та забезпечення повного та швидкого переливання заощаджень в інвестиції. Слід також враховувати, що вітчизняний ринок цінних паперів потенційно значно перевищує можливості цілого ряду країн (наприклад Угорщини, Румунії, Польщі та інших). Безперечним є і зв’язок держави як суб’єкта управління та економіки як об’єкта управління, адже державне управління економікою та ринком цінних паперів зокрема є об’єктивною необхідністю і важливою передумовою її нормального розвитку та функціонування. Держава представляє собою основний інструмент політичної системи суспільства, що здійснює управління останнім, охорону його економічної та соціальної структури.
В Україні питання, пов’язані з поняттям, правовим режимом та обігом цінних паперів, знайшли своє відображення у працях І. Безклубого, В. Бірюкова, О. Винник, В. Долинської, Ю. Кравченко, Н. Кузнєцової, І. Назарчука, В. Колесника, А. Мозгового, О. Онуфрієнко, А. Пилипенко, В. Посполітак, В. Щербини та ін. Значний вплив на теоретичні розробки у цій
сфері мають наукові роботи російських вчених М. Агаркова, В. Бєлова, В. Лаптєва, Н. Нерсесова, Г. Шершеневича і багато інших.
Мета полягає у тому, щоб розглянути і проаналізувати існуючі у вітчизняному законодавстві визначення поняття цінних паперів та їх класифікацію, здійснити аналіз правового регулювання ринку цінних паперів в Україні та достеменно розглянути природу цінного паперу як особливого виду майна суб’єкта господарювання.
Завданнями є:
-визначення правової природи цінних паперів
-дослідити ринок цінних паперів в Україні
-сформувати єдине поняття цінного паперу
-пояснити поняття цінного паперу як особливого виду майна суб’єктів господарювання
Об’єктом дослідження виступає питання правової природи цінного паперу, як особливого виду майна суб’єктів, та його значення для таких суб’єктів
Предметом дослідження виступають цінні папери що своєю правовою природою належать до особливого виду майна суб’єктів господарювання
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що роботу можна використати в подальших наукових пошуках вдосконалення чинного законодавства
При написанні роботи були використанні чинні нормативно-правові акти, навчальна та наукова література, а також періодичні джерела, що визначають мету та завдання дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох взаємопов’язаних між собою розділів та висновку. В кінці роботи наводиться список використаних джерел.
Розділ 1. Ринок цінних паперів в Україні та його правове регулювання
На початку свого розвитку фондовий ринок України нагадував фондові ринки розвинених країн минулих десятиліть, де панували шахрайство, зловживання довірою інвесторів, маніпулювання ринком. Це насамперед пов’язують з помилками у проведенні загальної економічної лібералізації в країні, коли економічні процеси, що відбувалися в державі, були некерованими через великий відрив реальних процесів в економіці від законодавчої бази, яка мала б врегульовувати такі процеси. Наслідком цього стало швидке нагромадження капіталів окремими особами через певні важелі та масове зубожіння населення, яке ввели в оману як фінансові шахраї (трасти, страхові компанії тощо), так і сама держава, що усіма своїми діями сприяла зловживанням, зокрема на ринку цінних паперів. Адже необхідно було зважати на те, що наймасовішим інвестором на фондовому ринку є населення, яке не має спеціальних знань щодо обігу цінних паперів. Тепер довіра до цінних паперів втрачена і потрібно пройти довгий шлях, щоб її повернути. Це ще раз доводить користь втручання держави в цю сферу економічної діяльності. Буде неможливо забезпечити розвиток фінансового ринку в цілому та фондового ринку зокрема без підтримки довіри до нього, без створення надійної системи захисту прав та майнових інтересів інвесторів, передусім населення. [8]
З початком масової приватизації в Україні певні регулюючі й контролюючі функції на фондовому ринку став виконувати Фонд державного майна України. Але наслідком цього стало обслуговування фондовим ринком приватизаційних процесів та фінансування потреб держави, що негативно позначилося на інвестиційному кліматі в країні. На жаль, ми не змогли уникнути помилок розвинених країн, які ще 70 років тому пройшли еволюційним шляхом від “фінансових пірамід”, шахрайства, спекуляцій, маніпулювання до регульованих, відкритих відносин на ринку цінних паперів. В Україні на сьогодні триває процес становлення ринку цінних паперів, і поряд із загальною тенденцією лібералізації економіки України набирає сили тенденція до більшої деталізації нормативної бази, посилення державного контролю за фондовою діяльністю.
Стратегія і тактика фондової політики фіксуються в нормативно-правових та методичних документах. Законодавче регулювання фондового ринку України – це багаторівнева структура, в основу якої покладено конституційні принципи4 . В Україні базовими законодавчими актами, які безпосередньо відносяться до сфери інвестиційної діяльності та ринку цінних паперів, є передусім Конституція, Цивільний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс. Іншими базовими законодавчими актами щодо регулювання діяльності на ринку цінних паперів є Закони України
“Про власність”, “Про господарські товариства”, “Про підприємництво”, “Про цінні папери та фондову біржу”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” та ін. Згідно із Законом України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”5 державне регулювання здійснюється з метою: реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних; створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства; одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів; забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів; гарантування прав власності на цінні папери; захист прав учасників фондового ринку; інтеграція у європейський та світовий фондові ринки; дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства; запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів; контроль за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів. До сфери державного регулювання ринку цінних паперів в Україні належать як законодавче забезпечення, так і регулювання й визначення правил випуску та обігу цінних паперів, реєстрація нових випусків, ліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів, захист прав інвесторів, контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, контроль системи ціноутворення та діяльності професійних учасників ринку. Як правило, функцію регулювання ринку цінних паперів виконує спеціальний державний орган.. Основні принципи розбудови ефективного фондового ринку закладені в Концепції, яка була схвалена Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1995 р. № 324/95. Це соціальна справедливість, забезпечення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів та позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монопольних проявів, дискримінації прав та свобод суб’єктів ринку цінних паперів9 . Як вже зазначалося, ця Концепція має низку суперечностей. Як відомо, соціальна справедливість та ринковий механізм – поняття несумісні. Забезпечувати соціальну справедливість – завдання державних фінансів, але не фондового ринку. Тому більшість положень Концепції так і залишилися гаслами. Один з головних законодавчих актів, який безпосередньо регулює ринок цінних паперів, – Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”.[3] Цим законом визначаються умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулюється посередницька діяльність в організаційному обігу цінних паперів. Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” визначає правові засади
здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском та обігом цінних паперів. Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” визначає правові засади обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні. [1] Законами України “Про приватизацію державного майна”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малої приватизації)” регулюються правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна. Закон України “Про приватизаційні папери” в свою чергу визначає поняття і види приватизаційних паперів, умови та порядок їх випуску, роз- міщення серед громадян України, обліку, використання та погашення. Закон України “Про власність” покликаний захищати права власності громадян, зокрема на цінні папери. Закон “Про підприємства в Україні” визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. Втім, слід зазначити, що підприємницька діяльність регулюється й окремим Законом України “Про підприємництво”, який визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності на території України. Поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов’язки їх учасників та засновників визначає Закон України “Про господарські товариства”. Цим законом, зокрема, регулюється діяльність акціонерних товариств в Україні. Виняткове значення має Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Одне з ключових місць у регулюванні ринку цінних паперів належить Закону України “Про інвестиційну діяльність”, яким визначаються загальні умови інвестиційної діяльності. Він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб’єктів інвестиційної власності. Також слід зазначити, що правові та організаційні основи створення, діяльності та відповідальності суб’єктів спільного інвестування визначає Закон України “Про інститути спільного інвестування”. Цим законом, зокрема, визначаються особливості управління активами, розміщення та обігу цінних паперів інститутів спільного інвестування, порядок та обсяг розкриття інформації, встановлюються вимоги до складу, структури та зберігання активів тощо. Законодавче й підзаконне регулювання ринкових відносин в Україні з цінними паперами ґрунтувалося на врахуванні досвіду їх регулювання іншими країнами. Проте складність полягала у тому, що Україні доводилося враховувати досвід функціонування розвинених ринків цінних паперів в умовах, коли власний ринок лише починав своє становлення. Реальне життя та становлення ринкових відносин у цій сфері одразу ж виявили брак державно- правового регулювання та зумовили необхідність прийняття нових нормативних актів. 30 жовтня 1999 р. був підписаний Указ Президента України
“Про основні напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році”. Цей документ визначав напрями, пріоритети та завдання ефективного функціонування ринку цінних паперів в Україні. В основу програми було покладено Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку України у 1995 р. та інші законодавчі акти, що регулюють його діяльність. Основними завданнями розвитку фондового ринку є:
–створення ефективної системи захисту прав інвесторів;
–залучення та раціональне розміщення інвестиційних ресурсів для подальшого розвитку економіки;
–підвищення ефективності функціонування системи реєстрації прав власників;
–організація ринків основних ресурсів матеріального виробництва і забезпечення вільного доступу підприємств країни до них;
–запровадження системи моніторингу фондового ринку;
–розробка комплексного плану наукових досліджень фондового ринку на 2001–2005 рр.;
–розробка комплексного плану інтеграції фондового ринку України у світові ринки капіталу на 2001–2005 рр.
Головною метою функціонування та розвитку фондового ринку, має стати залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на забезпечення зростання виробництва. Сьогодні в Україні державне регулювання фондового ринку базується на чинних законодавчих актах та нормативно-правових документах ДКЦПФР. Проте, як доводить практика, це регулювання не завжди відповідає вимогам ринку. У Верховній Раді знаходиться більш ніж десять законопроектів, які стосуються корпоративного управління та фондового ринку. Прийняття цих документів може вирішити нагальні питання припливу інвестицій та подальшого розвитку ринку цінних паперів. На розгляді у парламенті знаходиться Закон “Про акціонерні товариства”.[5] Необхідність його прийняття обумовлена великою кількістю порушень корпоративних прав акціонерів. В Україні діє прийнятий ще понад десять років тому Закон України “Про господарські товариства”, який регулює діяльність усіх п’яти видів господарських товариств (акціонерних товариств, товариств з обмеженою, додатковою та повною відповідальністю, командитних товариств). Передусім цей закон розрахований лише на можливість створення різних господарських товариств. З метою сприяння побудові в Україні відкритого, регульованого та ефективно працюючого ринку капіталів через розвиток корпоративного управління у квітні 1998 р. було створено Спеціальну робочу групу з питань корпоративного управління та прав акціонерів згідно з Меморандумом про взаєморозуміння між урядами США та України. Робота групи здійснювалася, головним чином, за трьома напрямами:
розробка учасниками проекту Закону України “Про акціонерні товариства” як кардинального та комплексного способу вирішення питань корпоративного управління;
підготовка та обговорення проектів нормативно-правових актів і роз’яснень Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;
обговорення конкретних проблем та заходів, що запобігатимуть їхньому виникненню у майбутньому, а також обговорення концептуальних основ вирішення певних питань.
Ринкова взаємодія є складним суспільним явищем, яке має певну сукупність невід’ємних складових. Штучно змінити виникнення ринкової взаємодії неможливо, отож завдання учасників значною мірою полягає у тому, щоб знаходити способи, які допомагатимуть здійсненню ринкових відносин успішно та ефективно. Зокрема, до таких засобів належать норми та принципи правового регулювання ринкової взаємодії. [8] Правові норми є встановленими і визначеними правилами поведінки. Вони можуть дозволяти, обмежувати, вимагати, забороняти, допускати або визначати той чи інший варіант поведінки на ринку цінних паперів. У зв’язку з тим, що ринкова взаємодія цінних паперів є не лише складною, але й такою, що постійно змінюється та розвивається в певних напрямах, на практиці досить часто ані державно-правові, ані інституційно-правові норми не можуть охопити своєю дією певні важливі аспекти ринкових відносин у сфері цінних паперів. У таких випадках мають бути задіяні правові принципи регулювання. Під правовими принципами регулювання ринкової взаємодії розуміють певну сукупність вимог або критеріїв, яким повинні відповідати регулюючі дії учасників ринку[13]. Кожен учасник має налагоджувати відносини з іншими учасниками або свої внутрішні взаємини. Для того щоб регулювання було ефективним, воно має задовольняти певні вимоги. Якщо регулювання відповідає вимогам, воно відбувається як таке; якщо не задовольняє вимоги – його як такого не існує. Тобто в останньому випадку ринкова взаємодія знаходитиметься поза межами регулювання і матиме випадковий характер. Таким чином, можна зробити висновок, що знання вимог або критеріїв регулювання сприяє його здійсненню.
Існує чимало принципів правового регулювання ринку цінних паперів, але, на нашу думку, на особливу увагу заслуговують такі з них: законність, делегування повноважень, визначеність правових текстів[14]. Принцип законності має три складові:
–виконання вимог, які прямо викладені в законах або підзаконних актах;
–обмеженість будь-яких дій рамками законів або підзаконних актів;
–право регулювання відповідно до законів або підзаконних актів.
Принцип делегування повноважень є дуже важливим способом здійснення регулювання ринкової взаємодії. Можна навіть сказати, що він є необхідною умовою будь-якого регулювання суспільних відносин. Через те, що
ринок являє собою систему взаємовідносин, яка поєднує у собі державно- правове та інституційно-правове регулювання, то, відповідно, йтиметься про внутрішньодержавне, державно-інституційне та внутрішньо інституційне делегування повноважень. При регулюванні ринкової взаємодії існує принцип, за яким ніхто не може передавати більше прав за ті, якими він сам володіє на законних підставах. Плідність та ефективність державно-правового та інституційно-правового регулювання ринкової взаємодії знаходиться у прямій залежності від ясності тексту, оскільки не можна керуватися тим, що є незрозумілим. На нашу думку, деякі закони та підзаконні акти України сприймаються неоднозначно, а деякі положення взагалі можуть суперечити одне одному. Виходячи з того, що регулювання необхідно, з одного боку, для забезпечення розвитку фондового ринку, а з іншого, для гарантії дотримання усіма його учасниками встановлених правил та норм діяльності, можна сформулювати такі завдання регулювання ринку.
По-перше, визначення ключових параметрів фінансової системи країни та місце в ній професійних учасників ринку цінних паперів. “Регулятор” задає базову систему, параметр допомагає здійснити вибір між прихильниками концепції універсальних комерційних банків і тими, хто відстоює необхідність формування особливої групи професійних учасників ринку цінних паперів15. Далі необхідно встановити стандарти та вимоги щодо здійснення нових видів діяльності на ринку цінних паперів, таких, наприклад, як взаємні фонди або розрахунково-клірингові організації.
По-друге, створення умов та пошук стимулів конструктивної поведінки учасників ринку. Йдеться про застосування такого порядку, при якому учасники ринку прагнули б створювати нові інфраструктурні організації (або для участі в їхній діяльності) з метою підвищення прозорості ринку.
По-третє, попередження дій, які негативно впливають на ринок. Таке завдання є вкрай важливим через чутливість фінансового ринку до системних ризиків. Це небезпека, яка виникає через неплатоспроможність або недобросовісність дій учасників ринку. Держава має виконувати на ринку цінних паперів системо-утворюючу функцію та нести відповідальність за стан його національної та економічної безпеки.
Важливим напрямом оптимізації системи регулювання фондового ринку в Україні є, на думку науковців, безпосереднє вдосконалення методів державного контролю та їх правове застосування на ринку, що забезпечується насамперед відповідними заходами законотворення та оперативного управління17. Цілком очевидною є необхідність надання ринку на початку його розвитку максимальної свободи для зростання. Втім, як регулювання, так і необмежена конкуренція можуть виявитися згубними за умови досягнення ними критичної межі18. Об’єктивною причиною слабкого регулювання ринку цінних паперів стала абсолютна непідготовленість України до виникнення
фондового ринку, відсутність достатнього досвіду у створенні законодавчої бази, тоді як сам ринок змінювався дуже швидко.
Розділ 2. Поняття та види цінних паперів у законодавстві України
В умовах ринкових відносин особливого значення набуває такий особливий вид майна, як цінні папери.
Застосування цінного папера як особливого документа і засвідчення ним майна, наділення його спеціальним правовим режимом відноситься до епохи раннього середньовіччя. Зокрема, батьківщиною векселя є Італія, поява його датується ХІП ст. Прообразом векселя був супровідний лист одного банкіра- міняйли іншому з проханням виплатити подавцю листа замість сплачених ним грошей відповідну суму в місцевій валюті. Незручності, пов'язані з переміщенням товарів та грошей, усувались, як тільки замість них подавали аркуш папера, оформлений належним чином та з відповідним змістом.
У законодавстві сформульовано поняття цінного папера: у ст. З Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок" визначено, що цінні папери - це документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові та інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), та власника й передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цих документів, іншим особам. [3] Згідно з п. 1 ст. 163 ГК України суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законом порядку, можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також цінні папери, придбані іншими суб'єктами господарювання.
Слід виділити такі ознаки цінного папера.
Цінний папір має документальний характер, тобто є документом офіційного характеру, виконаний за встановленою формою, що містить необхідний мінімум відомостей певного характеру (реквізити), за істинність яких особа - укладач документа несе встановлену законом відповідальність. Додержання встановленої форми засвідчення прав, пов'язаних з цінними паперами, передбачає дотримання всіма учасниками фондового ринку приписаних норм і правил. Якщо необхідно, мас бути здійснено державну реєстрацію і ліцензування.
Цінний папір засвідчує грошове або інше майнове право.
Реалізація втіленого в цінному папері права можлива тільки у разі пред'явлення оригіналу документа, що означає зв'язок вираженого в папері права з самим документом.
Передача втіленого в папері майнового права допускається тільки за умови його передачі.
Відмова від виконання зобов'язання, вираженого цінним папером, можлива, якщо доведено недобросовісність держателя або у разі виявлення підроблення цінного папера.
У сучасному економічному механізмі цінні папери виконують різні функції: вони є регулятором суспільного відтворення, забезпечуючи прилив капіталу в одні галузі та відтік капіталу до інших. Цінні папери є знаряддям мобілізації коштів інвесторів. У розвинутих країнах значна частина вільного капіталу вкладається безпосередньо в купівлю цінних паперів, які виражають інформаційну функцію та свідчать про стан економіки. Падіння курсу цінних паперів свідчить про погіршення економічної кон'юнктури, а стабілізація курсу або підвищення - про нормальний економічний стан країн. Крім того, за допомогою цінних паперів здійснюється контроль над економікою і економічними процесами в рамках як макро-, так і мікроекономіки. Економічна ситуація в країні впливає на курси цінних паперів, а ті у свою чергу - на функціонування економіки.
Поняття цінних паперів за ГКУ, ЦКУ та іншими законодавчими актами
Відповідно до ст. 194 ЦК України цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право i визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), i власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. [2]
ГК України визначає, що цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право i визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), i власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам (ч. 2 п. 1 ст. 163). Легальні визначення цінного папера, які міститься у п. 1 ст. 194 ЦК України та в п. 1 ст. 163 ГК України, є майже тотожними з однією лише відмінністю щодо суб'єкта який може випускати (видавати) цінний папір, яка зумовлена розмежуванням сфер правового регулювання обох кодексів. [1]
Відповідно до ст. 3 Закону від 23.02.2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок» цінні папери документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. [3] Аналізуючи це визначення слід звернути увагу на використання невдалого словосполучення "розмістила (видала)" при визначенні зобов'язаної особи за цінним папером. Враховуючи те, що розміщення цінних паперів може здійснюватись не тільки емітентом, але і андерайтером, який не є зобов'язаною за цінним папером особою, на підставі відповідного договору з емітентом, пропонуємо замінити зазначене словосполучення терміном "випустила". Цінні папери є титулами власності [12], що представляють капітал. Проте даний капітал не існує в подвійній формі, – один раз як капітальна вартість титулу власності, акцій, і інший раз як капітал, дійсно вкладений або такий, що підлягає вкладенню... Капітал існує лише в цій останній формі... є лише титул власності... на додаткову вартість, що реалізовується. Насправді всі ці папери не що інше, як накопичені вимоги, юридичні титули на майбутнє [10]. Капітал, що існує у формі цінних паперів (акцій, облігацій) і приносить дохід їх власникам, називають фіктивним капіталом [4], титулом (підставою права на майно), тому що цінні папери самі по собі не є продуктом праці і вартості не мають [9].
В економічній теорії цінний папір визначають як:
форму існування капіталу, відмінну від його товарної, виробничої і грошової форми, яка може передаватися замість нього самого, обертатись на ринку як товар і приносити дохід [21];
документ, що має юридичну силу, складений за встановленою формою, що надає його власнику стандартизований набір прав по відношенню до особи, що випустила цей документ, можливість передачі даного документа при дотриманні заздалегідь обумовлених умов, але без згоди емітентів іншій особі разом зі всім комплексом посвідчених ним прав [8];
грошовий або товарний документ, що дає їх власнику майнові права і право на одержання певних грошових сум, доходів [19];
сертифікат, що представляє власність на майно і на основі якого може бути здійснена передача або реалізація прав на майно [23];
джерело формування статутного капіталу АТ і фінансування витрат держави, територіально адміністративних органів управління, муніципалітетів;
форма вкладення грошових коштів фізичними і юридичними особами і спосіб набуття ними доходів від їх вкладення [15];
документарне свідоцтво про участь в капіталі акціонерного товариства або наданні позики, а також довгострокові зобов'язання емітентів виплачувати їх власникам дохід у вигляді дивіденду або відсотка [14].
В юридичній літературі також існують різні визначення поняття цінного паперу. Однак в наш час таке визначення, по перше, занадто розширило б кількість цінних паперів а по-друге – ускладнило можливість чітко підвести під це визначення такі сучасні продукти, як бездокументарні цінні папери та похідні цінні папери. Цінний папір – втілення абстрактного майнового права, яке може передаватися від однієї особи до іншого за допомогою передачі самого цінного паперу [6]. Цінний папір сам по собі не має цінності (не враховуючи вартості паперу з якого він зроблений та витрат на його випуск) і стає цінним лише завдяки праву, що в ньому виражене [13]. Сутність цінного паперу полягає в особливому правовому зв'язку між правом на цінний папір (як на документ) та правом з цінного паперу (можливість реалізувати сукупність прав, посвідчених таким документом) [26]. З правом на цінний папір нерозривно пов'язано право з цінного паперу, яке уособлює в собі грошове, інше майнове право, а у випадках визначений законом і немайнове право.
Набуття права на цінний папір як документ обумовлює набуття і прав з цього цінного паперу, однак можливість реалізації прав з цінного паперу може потребувати вчинення додаткових формальних процедур. Таким чином, цінний папір як об'єкт права є і закріплена законом сукупність майнових прав, що ним посвідчуються, і рухоме майно одночасно. Будь-який цінний папір характеризується нерозривним зв'язком між правами на цінний папір та правами, з цінного паперу. В цьому полягає дуалістична (подвійна) правова природа цінного паперу. Зміст прав, що надаються цінним папером включає права на цінний папір (речова складова) та права з цінного паперу (зобов'язально-правова складова) правової природи цінного паперу. Відповідно до чинного законодавства України цінні папери є особливим видом майна суб'єктів господарювання [1].
ЦК України, визнає цінні папери одним з об'єктів цивільних прав і прирівнює до речей, майна [2]. Відповідно до ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цiннi папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої дiяльностi, iнформацiя, а також iншi матерiальнi i нематерiальнi блага[2]. Таким чином вітчизняне законодавством визнає цінні папери, незалежно від форми їх випуску, речами. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть
виникати цивільні права та обов'язки [2]. Однак, вступаючи у цивільні правовідносини, слід мати на увазі, що у відносинах щодо цінних паперів проявляється дуалізм речових (права, що складають зміст права власності на цінні папери – володіння, користування та розпорядження) та зобов'язальних прав (права вимоги до особи, що розмістила або видала цінний папір) про виконання зобов'язань, які слідують з умов розміщення (видачі) цінних паперів. Поєднання речових та зобов'язальних прав гармонізовано у законодавчому визначенні цінного паперу [19]. Для того, щоб надати власнику можливість розпоряджатись ними, юридична техніка розробила засоби, завдяки яким абстрактні блага уявляються конкретними речами... Всі права вимоги, що представляють визначену суму грошей, і всі акції можуть таким же чином втілюватись у паперах, створених для того, щоб ці вимоги та акції могли брати участь в обігу як тілесні речі. Такими є цінні папери [22]. В цінних паперах право завжди по значимості первинне по відношенню до документу навіть в цінних паперах на пред'явника. Саме право визначає цінність цінного паперу в сукупності, а документ, що виступає носієм цього права, завжди виступає допоміжним інструментом юридичної техніки [22].. Сутністю цінних паперів є зобов'язальні відносини. Без них не існує цінного паперу. Саме єдина зобов'язальна природа цінного паперу дозволяє переводити його з однієї форми в іншу без зміни об'єму прав за цінним папером [17]. Цінний папір як документ є тим об'єктом на який розповсюджуються речові права. Майновий характер цінного паперу дозволив спростити процедуру укладання та виконання угод з цінними паперами. Цінні папери були віднесені до майна ще й тому, що історично вони існували у вигляді матеріального об'єкту, тобто друкувались на папері , однак на відміну від договору, цінний папір став об'єктом правовідносин. Із розвитком інформаційних технологій документарні цінні папери поступились місцем "електронним" цінним паперам. Науковцями виділяється ряд причин віднесення цінних паперів до рухомих речей:
цінні папери засвідчували переважне право на набуття майнових цінностей – речей у вузькому сенсі або грошей;
цінні папери самі існували у вигляді матеріальних об'єктів (паперових документів);
між цінними паперами і засвідчуваними ними правами існував тісний взаємозв'язок;
зв'язок цей носив такий характер, що спосіб передачі прав, засвідчених цінним папером, мав очевидну схожість з одним із способів передачі речових прав (і те і інше може здійснюватись шляхом матеріального предмету – документа або речі відповідно) [7; С. 61].
Основоположною ланкою в законодавчому регулюванні була мета, заради якої створювались ті або інші правові конструкції. Спочатку мета створення такої конструкції, як цінні папери, виражалась в підвищенні оборотоздатності прав. Але розвиток цивільного обороту, що слідував за стрімким науково- технічним прогресом, терміново потребував модифікації подібних об'єктів цивільних прав. В результаті науковці заткнулись з феноменом: цінні папери не втративши в своїй суті специфіки прав, що надаються, втратили спосіб оформлення або легітимації цих прав в цивільному та господарському обороті, який фактично і визначав особливість останніх як спеціального інституту. Але прагнення зберегти за бездокументарними цінними паперами таку ознаку, як підвищена оборотоздатність, призводить до прагнення на практиці зберегти елементи речової природи при їх фактичній відсутності, що веде до сприйняття ідеї специфічної фікції – абстрактного документа, що надає права [20; С. 4].
В юридичній науці обґрунтовується точка зору що папір (документ) визнається цінним не з огляду на його природні властивості, а тому, що він підтверджує право його володільця на певні матеріальні блага (речі, гроші, дії третіх осіб, інші цінні папери) [18; С.137]. Права на рухомі та нерухомі речі найчастіше виникають на підставі договорів або односторонніх чинів, але ніколи цивілістичні інструменти, що забезпечують виникнення прав на речі, не набувають характеру об'єктів цивільних прав. Щодо більшості рухомих речей, то сама річ визначає її фактичного володільця як власника. Адже чинне законодавство виходить з презумпції правомірності володіння річчю поки не доведено інше. Виключення складають нерухомі речі та речі, обмежені в обігу, реалізація прав на які потребує посвідчення правовстановлюючими документами. Правовстановлюючі документи мають як спільні риси так і відмінності. Об'єднує їх те, що вони є інструментом посвідчення відповідних категорій майнових прав. Відмінності полягають в тому, що по перше, правовстановлюючі документи, на відміну від документарних цінних паперів, не є оборотоздатними, а по-друге, кожна зміна власника відповідного об'єкта нерухомості викликає необхідність оформлення нових правовстановлюючих документів, що для цінних паперів, де законодавством встановлені відповідні особливості фіксації факту зміни уповноваженої особи (наприклад, шляхом здійснення індосаменту), не характерно [11].
Споживча цінність речей заснована на їх природних (фізичних) властивостях, що забезпечують задоволення тих чи інших потреб людей. З огляду на це речі можуть бути повноцінними об'єктами речових прав, зокрема, основного з них – права власності.Механізм здійснення права володіння і розпорядження цінними паперами практично збігається з порядком реалізації аналогічних повноважень речей, а тому реалізується в межах абсолютних
правовідносин. Однак здійснення права користування цінним папером неможливе без звернення права вимоги до емітента, а тому воно може бути реалізоване лише в межах відносних (зобов'язальних) правовідносин. Крім того, завдяки встановленому законодавством тісному правовому зв'язку посвідченого цінним папером майнового права і власне документа як об'єкта речових прав власник набуває цілого ряду додаткових переваг, не характерних для зобов'язальних відносин. Їх реалізація забезпечується специфічним набором прийомів і способів правового регулювання, закріплених положеннями речового, зобов'язального права і спеціального законодавства про цінні папери, органічно поєднаних у межах їх єдиного правового режиму. Значно відрізняються моменти виникнення права власності на цінний папір в документарній формі та річ. Крім того, фізична загибель речі завжди припиняє її існування як об'єкта права, тоді як права на втрачений (знищений) цінний папір у документарній формі можуть бути відновлені. Вищезазначені положення ілюструють теоретичну необґрунтованість беззастережного віднесення цінних паперів до речей. Норми, що визначають правовий режим речей застосовуються до цінних паперів у випадках передбачених законодавством та з урахуванням особливостей дуалістичної (речової та зобов'язально правової одночасно) правової природи цінних паперів.
2.2. Характеристика основних видів цінних паперів:
Акція
Акція — це цінний папір (далі — ЦП), що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства (далі — АТ) і надає її власнику певні корпоративні права. Набуття права власності на акцію є підставою виникнення в акціонера певного обсягу прав та обов’язків. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», до особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять усі посвідчені ним права [5]. Акціонерне товариство розміщує тільки іменні акції. У разі існування акцій у документарній формі власникові акцій видається сертифікат акції (акцій). Акціонерне товариство розміщує акції двох типів — прості та привілейовані. Наявними є певні особливості встановлення моменту виникнення права власності залежно