Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Адаптація пешокласників до освітнього процесу у Новій Українській Школі
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Психологія
Кафедра:
Педагогіки і методики початкового навчання
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Магістерська робота
Предмет:
Педагогіка вищої школи
Група:
УІ 11
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ТИТУЛЬНА СТОРІНКА
ЗМІСТ
ВСТУП....................................................................................................
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТВОРЕННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ АДАПТАЦІЇ ПЕРШОКЛАСНИКІВ
1.1 Успішна адаптація першокласників до шкільного життя як
педагогічна проблема................................................................................
1.2. Вікові особливості першокласників.................................................
1.3 Особливості дезадаптації першокласників…………………………
1.4 Особливості впливу сімейних чинників на адаптацію першокласників…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ АДАПТАЦІЇ ПЕРШОКЛАСНИКІВ В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ
2.1 Організація та методики дослідження ……………………………..
2.2 Розробка корекційних занять із використанням арт терапії …
2.3 Аналіз отриманих результатів ………………………………………
РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ ЩОДО ЕФЕКТИВНОЇ АДАПТАЦІЇ ПЕРШОКЛАСНИКІВ У НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ
3.1 Оптимізація шляхів створення психолого-педагогічних умов успішної адаптації першокласників…………………………………………….
3.2. Педагогічна діяльність з адаптації першокласників до Нової Української Школи………………………………………………………………
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………….
ДОДАТКИ …………………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………….
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Адаптація першокласників до шкільного життя є одним із найактуальніших завдань, що постають нині перед педагогічною наукою і практикою. Орієнтація на особистість школяра й фіксація потреб у навчанні обумовлені необхідністю в соціальному пристосуванні учнів. Навчання та виховання особистості першокласника в новій українській і є складовою частиною цілої системи освіти. Ранній старт початку навчання, посилення інтенсифікації учбової програми, зростання рівня знань, розвиток розумових можливостей дітей, їх творча діяльність у загальноосвітній практиці не завжди сполучається з якомога більшими перспективами збереження та укріплення здоров'я, налаштування взаємин з ровесниками та педагогом. Це спричиняє протиріччя між необхідністю у становленні різнобічно розвиненої особистості, що є самостійною та творчо розвиненою, що має повагу до себе та оточуючих.
Для виконання даної стратегічної лінії українські школи вийшли на державний загальноосвітній стандарт початкової загальної освіти "Нова Українська Школа", який означає запровадження кардинальних зрушень у мету, завдання, структуру, змістовність і технологію освіти. Проект нового базового Закону України “Про освіту” свідчить, що нові освітні стандарти ґрунтуватимуться на "рекомендаціях європейського парламенту та ради європи щодо формування ключових компетентностей освіти впродовж життя.
Все це ставить перед українською освітньою системою потребу формування широкого спектра навичок у першокласників як результату опанування навчальної програми.
Всі першокласники на початку навчання натрапляють на різного роду труднощі. В той час, коли одні діти самостійно вирішують проблеми, для інших же труднощі виявляються досить серйозними, і призводять до появи неадекватних механізмів адаптації до школи. В свою чергу ці механізми проявляються в вигляді порушень учбової діяльності, поведінки, конфліктним відносинам з однолітками та вчителями, призводять до зросту рівня тривоги та порушенням особистісного розвитку. До кінця першого освітнього року достатня кількість дітей мають труднощі вже встановленого характеру, що є свідченням порушення адаптації та дезадаптації.
Слід зазначити, що шкільна дезадаптація - процес оборотний. Кожен дефект, на переконання Л.С. Виготського, "не лише спричиняє повторні порушення, а одночасно породжує і подразники для вироблення засобів їхньої компенсації». Міра і якість компенсації уражених функцій залежать при всьому цьому від віку дитини та характеру впливів на неї з боку соціального оточення
Запитання щодо психолого-педагогічних передумов для адаптації першокласника до шкільного буття постає однією з найголовніших, являючись одночасно суспільно-педагогічною ознакою зрілої особистості, і висловлює змістовне відношення дитини до суспільної реальності і в такій мірі визначатиме мотивування її поводження, здійснюючи суттєвий ефект на всі аспекти її діяльності. Аналізуючи психолого-педагогічну літературу з досліджуваної тематики та з питань вивчення, узагальнення педагогічного досвіду вчителів початкових класів дозволяє дійти до висновку про наявність проблем, що вимагають свого вирішення. Усе вищенаведене зумовило нагальність дослідження.
Усе викладене вище показало нагальність проведення дослідження,
що зумовлене протиріччями:
- між суспільним запитом суспільства на мистецьку, творчу, самодостатню, діяльну особистість, і наявною практикою початкової загальної освіти, недостатньо орієнтованої на адаптаційну підготовку першокласника до шкільного життя;
- між реалізацією передумов до пристосування першокласника до шкільного життя та змісту освіти і вихованням у початковій школі.
Визначені протиріччя надали змогу окреслити задачу дослідження: якими є соціально-педагогічні засади адаптації учнів першого класу до шкільного життя першокласників до шкільного життя.
Актуальність проблеми та її недостатня опрацьованість у теорії та практиці загальної початкової освіти послугували основою для окреслення теми випускної кваліфікаційної роботи: "Адаптація першокласників до освітнього процесу у Новій Українській Школі"
Мета дослідження: Теоретично обґрунтувати й експериментально
випробувати дієвість соціально-педагогічних критеріїв адаптації учнів першого класу до шкільного життя у системі Нової Української школи.
Об'єкт дослідження: Адаптація учнів першокласників до шкільного життя в Новій Українській Школі
Предмет дослідження: Соціально-педагогічні засади адаптації першокласників до шкільного життя в Новій Українській Школі
Згідно до об'єкту, предмету та мети дослідження, було поставлено такі завдання:
1. На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури виявити вікові характеристики першокласників.
2.Розкрити суттєвість перебігу адаптації першокласників до школи на засадах вивченої наукової літератури.
2.Визначити рівень адаптації першокласників в умовах Нової Української Школи
3.Розробити педагогічні засади щодо адаптації першокласників в Новій Українській Школі
Згідно з окресленими задачами було використано наступні методи дослідження: історико-педагогічний, теоретичний, котрі використовувалися з метою узагальнення теорій та набутого досвіду щодо адаптації дитини до школи; проблемно-цільовий і компаративний - для пошуку матеріалів, психолого-педагогічних джерел, видань, регулятивних учбових документів, аналіз методичних порад, та інтернет-ресурсів з метою характеристики змісту та форм реалізації психолого-педагогічної адаптації першокласників до школи. Для визначення рівня адаптації учнів першого класу застосовували методи тесту, бесіди, анкетування, спостереження.
Практична значущість одержаних результатів: уточнено сутність поняття "адаптація", обґрунтовано способи формування психолого-педагогічних критеріїв адаптації першокласника до Нової української школи. Результати роботи можна застосувати: у практичній роботі педагогів, а також при підготовці наукових праць, доповідей, рефератів, здійснення педагогічної практики. Низку окреслених питань можна використовувати як тематику для курсових.
Структура роботи: Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаної літератури
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТВОРЕННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ АДАПТАЦІЇ ПЕРШОКЛАСНИКІВ
1.1 Успішна адаптація першокласників до шкільного життя як педагогічна проблема
Проблема - це "питання, що об'єктивно виникає в процесі пізнавального розвитку, або зв'язкова сукупність питань, вирішення яких має важливе значення". Проблема - це "питання або сукупність питань, що об'єктивно виникають у процесі пізнавального розвитку, вирішення яких має істотне практичне або теоретичне значення". Соціальна проблема - це "порушення стабільних суспільних відносин, коли їх розвиток призводить до напруженості та конфліктів".
Адаптація - це " переналаштування організму для функціонування в тих умовах, що зазнали змін". Олексієнко Л., Кіракосян Г., Стадник Л., розцінюють адаптацію як " потрібний і безупинно тривалий процес, який не зупиняється жодної миті з початку зародження організму і аж до його смерті" [16]. Отже, адаптація - це пристосування організму до певних умов функціонування і різноманітних факторів навколишнього середовища протягом цілого життя.
Соціальна адаптація - це "пристосування людини до обставин соціального середовища, здатність змінюватися у відповідь на зміни в цих обставинах або в новому середовищі". Соціальна адаптація - це засвоєння людиною культури, стилю поведінки, норм і установок даного суспільства. Вона також включає в себе здатність адаптуватися до середовища "під себе", знайти своє "місце" в ньому, зберігаючи при цьому здатність нормально функціонувати. Діти і вчителі потребують соціальної адаптації під час зміни колективу в школі, університеті або таборі, дорослі - під час зміни професії та роботи, всі і кожен - під час зміни соціальних та економічних обставин у школі" [7]. Мнацаканян І.А. у своїй роботі прирівнює визначення соціально-психологічної адаптації та соціальної адаптації, визначаючи це поняття як "залучення індивіда до нових груп і різних типів діяльності в даному суспільстві"[20].
Соціальна адаптація до школи - це "багатовимірний процес, який рівною мірою залежить від фізіологічного, соціального та психологічного розвитку дитини. Це не різні проблеми, а різні аспекти її прояву в різних видах діяльності, залежно від того, що хвилює вчителів, психологів і батьків у той чи інший момент і в тій чи іншій ситуації: самопочуття і здоров'я майбутнього першокласника, його працездатність. Спромжність дитини взаємодіяти з учителем і однокласниками та дотримуватися шкільних правил, її успішність у придбанні навчальних знань і рівень розвитку інтелектуальних функцій, необхідних для подальшого навчання, свідчать про фізіологічну, соціальну або психологічну готовність дитини до школи" [11].
У працях Л.І. Божович головним критерієм успішної соціальної дії є внутрішній статус учня.
Внутрішня установка - це сукупність усіх ставлень дитини до дійсності, що виникає в даній системі. Внутрішня позиція формується в процесі життя і виховання дитини, вона є відображеннямьтакого обґрунтованого стану, що займає дитина в системі дозволених їй громадських відносин. [3]
У будь-якому разі, дитина не завжди усвідомлює свою внутрішню позицію, а часто висловлює її тільки суб'єктивно у формі безпосереднього переживання. Ельконін Д.Б. стверджує: "Божович на основі своїх досліджень дійшов правильного висновку, що готовність до школи визначається насамперед схильністю дитини до формування соціально значущої і соціально оцінюваної діяльності, схильністю до нової соціальної позиції" [5].
Балінт О. виділяє чотири стадії соціальної адаптації:
- Перший етап (початкова стадія). На першому етапі індивід, що адаптується, приймає правила поведінки, але внутрішньо не приймає цінності нового середовища;
- Другий етап (толерантність). І навколишнє середовище, і людина визнають еквівалентність поведінкових норм один одного;
- Третій етап (адаптація - пристосування). Взаємні поступки: індивід не тільки приймає і визнає систему цінностей нового оточення, а й входить в стадію взаємного прийняття: індивід приймає систему цінностей нового середовища, а члени середовища також приймають деякі цінності індивіда.
Четвертий етап (повна адаптація - акомодація) -індивід приймає абсолютно нові моделі поведінки та цінностей [4].
Рівень соціальної адаптації залежить від багатьох чинників. Журомська Л. виділяє 3 рівні соціальної адаптації дітей шкільного віку:
- Перший рівень - високий. На першому рівні в першокласників спостерігається позитивне ставлення до школи та прийняття вимог дорослих; з готовністю сприймаєтся шкільний матеріал, виявляє інтерес до самостійної роботи і позитивне ставлення до занять у класі;
- другий рівень - проміжний. На середньому рівні першокласник позитивно ставиться до школи, розуміє матеріал навчальної програми, якщо вчитель викладає його докладно, виконує завдання самостійно, товаришує з багатьма однокласниками і сумлінно виконує соціальні завдання;
- Третій рівень - низький. Соціальна адаптація низька; дитина негативно ставиться до школи, часто скаржиться на погану успішність; часто скаржиться на погане самопочуття, перебуває в депресії та має проблеми з дисципліною, має труднощі в самостійній роботі та засвоєнні матеріалу, що пояснюється, регулярною неготовністю до уроку, не має близьких друзів у класі, може не знати імен однокласників. Ця дитина потребує постійного нагляду [13].
Успішне навчання та адаптація до шкільного життя багато в чому залежить від самого першокласника. В дитини з'являються перші серйозні обов'язки перед класом, кожен учень займає своє місце в класі, відчуває відповідальність за свій клас і стає його частиною. Багато аспектів виховної діяльності спрямовані тільки на особистість, тому дуже важливо сформувати колективну ідею в класі першого року навчання і використовувати педагогічні методи для формування злагоджених колективних дій. Необхідно використовувати методологічні прийоми, в яких елементи колективної дії виражені досить чітко. Їх багато: колективна декламація , розповідання історій через рольові ігри, драматизація всіх видів, колективне розв'язання проблем, колективне письмо тощо.
Спільна робота в групі позитивно впливає на соціальну інтеграцію в школі. Готовність брати участь у груповій діяльності, допомагати іншому учневі, шукати і домовлятися, працювати і виконувати певну групову роботу - все це формує у першокласників емоційні позитивні взаємини. Ці взаємодії можуть відбуватися у формі пар, груп та групової роботи в класі. Учні перебувають у постійній взаємодії один з одним, тому групові ролі та обов'язки мають бути розподілені. Робота в групах сприяє створенню спільного результату спільних дій, який є ефективним способом формування позитивних емоцій та групової згуртованості серед дітей у період адаптації.
Сайко Т. зазначає, що дитині легше перейти в нову соціальну позицію, прийняти початок шкільного навчання та визначити своє місце в новому соціальному середовищі, якщо початок шкільного навчання характеризується докорінною зміною всієї системи стосунків між дорослими й однолітками, зміною способу життя дитини, а саме системи спеціальної школи, шкільного одягу, організації шкільних заходів, а також "нової системи стосунків із учителем, який в очах дитини не є її опікуном"[29].
У процесі адаптації до школи стосунки в сім'ї першокласника зазнають значних змін, тому успішна соціальна адаптація першокласника залежить не тільки від зусиль учителя, а й від відповідних стосунків у сім'ї дитини. Емоційний стан першокласника, а отже, і його успішна адаптація до нових умов життя, залежить від добрих і сприятливих стосунків у родині першокласника. "Період адаптації відіграє дуже важливу роль в успішному навчанні, інтересах, спілкуванні, самооцінці і, в кінцевому підсумку, фізичному розвитку дитини шкільного віку" [32], тому створення сприятливого мікроклімату є пріоритетним завданням як для батьків, так і для вчителів.
Адаптація до школи може не пройти успішно з низки причин. "Основний механізм, за допомогою якого людина адаптується до зміненого соціального середовища, - це упоралося з новими і важкими ситуаціями.
Характеристики". [17] У змінених життєвих обставинах дитина не завжди може адаптуватися до зміненої реальності. Це може бути надмірне збудження і навіть агресія або, навпаки, млявість, депресія. Він чи вона може відчувати тривогу, не хотіти ходити до школи тощо. Неправильна адаптація дітей уповільнює їхній ріст і знижує вагу. Гостра захворюваність першокласників у цей період може бути вдвічі вищою, ніж у старшокласників. [33].
Погана адаптація може призвести до психічної нестійкості, психосоматичних захворювань, і ці діти становлять групу ризику. Діти, які не адаптуються успішно, можуть мати неврози, високий рівень стомлюваності, школа є для них джерелом стресу, що призводить до загального емоційного та фізичного виснаження. "Погано адаптовані діти потребують психолого-педагогічної підтримки, що включає психологічне консультування педагогів і батьків, корекційно-розвивальну роботу з дітьми. Корекційно-розвивальна робота з дітьми передбачає формування в них внутрішньої мотивації, уважності, емоційного розвитку, соціалізації та інших важливих характеристик успішної навчальної діяльності" [8]. Досягнення позитивних результатів в адаптації дітей до школи та запобігання втраті інтересу до навчальної діяльності можливе лише за співпраці вчителя, психолога та батьків.
Нездатність першокласників соціально адаптуватися до школи проявляється в процесі, який називається соціальною дезадаптацією першокласників. Соціальна дезадаптація - це будь-яке порушення адаптації, та пристосування організму до постійно мінливих умов. Це стан динамічного конфлікту між живим організмом і зовнішнім середовищем, що призводить до порушення фізіологічних функцій, змін в поведінці та розвиток патологічних процесів. Іншими словами, дезадаптація - це стан нездатності адаптуватися до обставин, що змінилися, або подолати труднощі, що виникають" [5]. Соціальна дезадаптація проявляється в поганому освоєнні учнем нової соціальної ролі, порушенні спілкування з однолітками, емоційному відкиданні, негативному психоемоційному стані, та в погіршенні процесу соціалізації.
Причинами соціальної дезадаптації можуть бути: відсутність базових потреб, відсутність базових навичок спілкування, завищена або занижена самооцінка, надмірні вимоги до оточуючих, емоційна нестабільність, замкнутість, тривожність і страх спілкування.
Діти з дезадаптацією - це така група дітей, що не пройшли адаптаційний період благополучно. Основне завдання вчителів, які працюють із дезадаптованими дітьми, - "створити психолого-педагогічні умови для розв'язання проблем навчання, поведінки та психологічного благополуччя учнів, які зазнають труднощів"[11]. Втручання вчителів у роботу з дезадаптованими дітьми набуває таких форм:
- педагогічна діагностика рівня та змісту шкільної адаптації першокласників;
- проведення педагогічного консиліуму щодо підсумків діагностування;
- Розробка технології та стратегії супроводження для кожної дитини і передусім таких школярів, які мають труднощі в соціальній адаптації;
- проведення інформаційно-просвітницької та дорадчої діяльності з батьками, особисте надання консультацій у найскладніших ситуаціях;
- організація педагогічної підтримки школярам, які зазнають труднощів у соціальній адаптації [9]
Отже, успіх подальшої соціалізації дитини значною мірою залежить від адаптаційного періоду у школі. Існує три рівні шкільної адаптованості: високий, середній, низький. Найважливішим елементом успішної інтеграції є внутрішній настрій кожного учня, а успішна інтеграція залежить від сприятливого середовища для розвитку та навчання, створеного як у сім'ї, так і в школі.
Соціальна адаптація першокласників до школи важлива через їхнє правильне ставлення до суспільства та спільної діяльності: спільна діяльність позитивно впливає на соціальну адаптацію першокласників до школи. Не всі діти легко проходять етап адаптації, і може виникнути дезадаптація. Діти з проблемами дезадаптації поміщаються в окрему групу дітей, з якими ведеться систематична робота, узгоджена з батьками.
1.2. Вікові особливості першокласників
Особливі потреби виникають, коли діти починають ходити до школи.
Вчителям і особливо необхідно знати психолого-педагогічнну характеристику дітей у віці шести-семи років. Це допоможе правильно побудувати освітній процес дитини в школі та вдома, а також посприяє досягненню хороших освітніх результатів. Початок навчання в школі для всіх
є дуже стресовим, з одного боку, дитина відчуває радість і позитивне хвилювання, але з іншого боку, вона можуть відчувати себе розгубленою, напружению і навіть з відчуттям тривоги. Тому протягом перших кількох тижнів у більшості першокласників можуть спостерігатися порушення сну, втрата апетиту та іноді підвищення температури. Діти легко відволікаються на уроках, мають низьку продуктивність і швидко втомлюються. У цьому відношенні перші тижні школа - це період адаптації.
Останніми роками збільшилася кількість дітей, які не мають жодного бажання ходити до школи. Причини цього можуть бути найрізноманітнішими:
1. Шестирічні діти вже достатньо знають про школу, здебільшого в негативному контексті.
2. Діти не сприймають початок навчання в школі як щось важливе, а негативний образ навчального року не робить його унікальним досвідом. Р
3. Сучасні шестирічні діти вже не сприймають школу як безумовно, привабливе місце.
У минулому, головним запитанням, яке ставили першокласники, було "Чому?". (так званий вік "чому"). Зараз найважливіше питання для дітей - "Задля чого?". Інакше кажучи, учні не зосереджуються на причинно-наслідкових зв'язках між об'єктами та явищами, а більше цікавляться сенсом і діями. Тож із сучасними дітьми необхідно домовлятися і робити це постійно, мотивувати їх на виконання конкретної роботи.
В освітньому процесі сучасних дітей, щоб дати йому чи їй можливість будувати стосунки з учнями на засадах довіри та розуміння, батьки, та вчитель, повинні володіти знаннями про вікові особливості першокласників.
Шість років - це саме той період у житті дитини, коли відбувається інтенсивний розвиток. Він чи вона розвивається фізично, розвивається інтелектуально, розумово та активні всі психічні процеси, такі як мислення, уява, увага тощо, та збагачує свій словниковий запас. Саме тому більшість психологів і педагогів вважають шестирічний вік є найбільш сприятливим для початку навчання в школі.[14].
Коли починається навчання, потік всілякої інформації надзвичайно зростає, інформація, яку слід не лише збагнути й осмислити, закарбувати в пам'яті.
І найважливіша частина це розвиток нервової системи. Перед початком навчання в школі мозок дитини здебільшого вважається структурно зрілим. Однак деякі частини нервової системи, особливо її зв'язки, формуються протягом багатьох років. Це може пояснити слабку стійкість уваги першокласників, їхній стан тривожності, який може тривати протягом досить довгого періоду часу, а також їхнє постійне відволікання під час навчання та швидка стомлюваність нервової системи [18].
Мимовільна увага більш важлива, ніж довільна для шестирічних дітей. Тривалість уваги першокласників становить лише близько 6-8 секунд, при цьому діти перемикають увагу через 2-3 секунди, а тривалість їхньої уваги становить 7 ± 2 об'єкти. Витривалість уваги поступово зростає, але першокласники можуть працювати над предметом лише 10-15 хвилин, але не довше. Однак, якщо робота зрозуміла й цікава для них, якщо використовуються цікаві завдання та наочні посібники, учні можуть продовжувати роботу довше, щоб завершити її. Наприклад, дитина може витратити до кількох годин на конструювання, малювання та ліплення з глини, поки не втратить інтерес до своєї роботи. Якщо заняття нецікаве, вона буде постійно відволікатися. Психологи пояснюють незрілість уваги в шестирічних дітей тим, що сфера емоційно-вольового вираження недостатньо розвинена [17]. Що стосується сенсорного розвитку, більшість дослідників роблять висновок, що шестирічна дитина добре розпізнає форми, кольори, розміри , об'єкти, здатна визначати їхнє положення в просторі та порівнювати об'єкти за формою, кольором, розміром, тобто дитина здатна співвідносити властивості об'єктів за допомогою так званих органів чуття.
Під час навчання першокласника слід приділити увагу одному з таких аспектів як прояву труднощів зорового сприйняття - так званий феномен дзеркальних рухів. Це може проявлятися у вигляді графічних помилок дії, наприклад, порушення порядку елементів і напрямків. Це можна пояснити тим, що організаційний механізм зорово-просторової діяльності, тонкої моторики та зорово-моторної діяльності ще не повністю розвинена, хоча діти в цьому віці здатні копіювати та використовувати пам'ять.
Першокласники за своєю природою дуже цікаві, вони хочуть знати майже про все навколо, їм усе здається дуже цікавим, шестирічні діти можуть постійно про щось запитувати своїх батьків і вчителів.
Уважність шестирічних дітей ще погано організована і є досить мала за обсягом і, крім того, погано розподілена, нестабільна. Тому першокласникам необхідна зовнішня допомога для концентрації уваги (наприклад, часта зміна завдань, використання цікавих ілюстрацій, звукові сигнали та ігрові ситуації тощо). Шестирічні діти доволі неуважні в класі та ще не контролюють свою поведінку (наприклад, перевіряють помилки у своїх письмових роботах).
Шестирічний вік - це якраз той період, коли діти інтенсивно розвивають словниковий запас. Дослідники вважають, що зростання словникового запасу залежить насамперед від живого середовища, у якому живе дитина. Шестирічна дитина здебільшого використовує 3000-7000 слів у своєму словниковий запасі, що складається з дієслів, іменників, займенників і прикметників, числа, прислівники та складні слова. Дитина вже може сказати все, що вона чула або бачила.
Коли дитина вступає в шкільний вік, можна спостерігати значні зміни в поведінці та характері. Він чи вона починає бути похмурим, це криза для 6-7 років, або, як її ще називають, - криза спонтанності. Л.Виготський заявив, що "головну ознаку шести- або семирічної кризи можна назвати відносним початком диференціації дітей на внутрішню і зовнішню сторону особистості" [42].
Дослідження багатьох експертів показали, що шестирічні діти постійно хочуть бути чимось зайнятими. Більшість дітей після закінчення будь-якого завдання, потребують час помилуватися результатами своєї праці. Наприклад, коли першокласник пише свої перші палички та кружечки, він довго й залюбки їх розглядає, а також може розглядати яку друзів так і дорослих. Дитина відчуває безмежну радість, коли вчитель перевіряє роботу та хвалить її. Шестирічні діти часто дуже емоційні. Вони легко піддаються впливу емоцій і можуть як щиро радіти, так і заздрити, вступати в суперництво один з одним. Ревнощі можуть виникнути, наприклад, коли розподіляються ролі в грі, коли хтось отримує більше уваги від дорослих чи ровесників. До шести років дитина вже знає, які емоції хороші, а які погані. Тому діти у віці шести років часто виявляють прихильність, любов, доброту і приховують ревнощі та заздрість [45].
Шестирічна дитина фактично вже є особистістю, вона здатна бути нести відповідальність за свої дії та поведінку. Першокласник знає норми і загальноприйняті правила поведінки, яких вони повинні дотримуватися в сферах повсякденного життя. Але, на жаль, найчастіше шестирічній дитині легше судити про дії інших, ніж про свої власні. Вона здатна об'єктивно оцінити негативний вчинок будь-якої іншої дитини, якщо він неправильний, але якщо вона сама зробила щось не так, часто пояснює це тим, що вона просто У таких випадках діти потребують авторитету дорослого, який допоможе їм зрозуміти. свої помилки та прислухатися до порад батьків
Коли дитина вступає до школи, відбувається перехід в нові обставини, а саме від умов гри до умов навчальної діяльності. Підлягає змін місце в системі певних суспільних відносин та стосунки з однолітками. Батьки вже мають дещо інше ставлення до їхньої дитини, адже він чи вона тепер учень і має власну парту, за якою вчить уроки, у нього є книжки, свої зошити, дитина вже має відчувати себе дорослим. Одним з найважливіших критеріїв для визначення статусу шестирічної дитини серед однолітків є оцінка вчителя, оцінка результатів навчання та їх поведінка. Якщо учень добре вчиться, має гарну поведінку, її постійно хвалить вчитель, а тому серед однолітків, він має авторитет, але якщо раптом дитина відстає в навчанні, вчитель буде постійно робити йому зауваження за погану успішність, поведінку, постійно принижувати його перед іншими учнями, це може спровокувати те, що всі однокласники починають сміятися над такою дитиною і стають уникати контактів з нею [8].
Тому дуже важливо, щоб дитина підготувалася до школи. Розвиток психологічних та фізіологічних особливостей дітей в шість-сім років є неповним , особливо для такого важливого періоду навчання систем, таких як опорно-руховий апарат, але перш за все, формування центральної нервової системи. Тому не варто нехтувати психологічним анатомо-фізіологічні особливості дітей у віці від одного до шести років, це може суттєво ускладнити їх адаптацію до школи.
1.3 Особливості дезадаптації першокласників
Першокласники через індивідуальні психофізіологічні особливосты не однаково адаптуються до нових для них умов. До середини навчального року, більшість першокласників успішно адаптуються до школи. Але виділяється група дітей, у яких не настільки благополучно протікає адаптаційний період. Багато аспектів нової соціальної ситуації виявляються для них важкими або недоступними для засвоєння.
Важливим параметром адаптації дітей до школи є їхня здатність до навчання. Шкільне навчання висуває нові вимоги не тільки до рівня психофізіологічного, інтелектуального розвитку дитини, а й до соціально-психологічного розвитку особистості.
У молодшому шкільному віці діти починають опановувати предметну сторону навчальної діяльності - прийоми, навички, уміння, необхідны для засвоєння нових знань.
Специфічною особливістю дітей молодшого шкільного віку, на
думку Олексієнко Л., є те, "що в цьому віці зазвичай виявляються труднощі в засвоєнні навчального матеріалу і перші ознаки відставання у навчанні, причому в ці роки відставання ще може бути успішнно усунене. Основні причини відсталості зазвичай пов'язані з навчанням та інтелектуальним розвитком дитини"[25].
Одним із симптомів шкільної дезадаптації є порушення функціонування успішністі. Причинами можуть бути: характеристики на індивідуальному рівні, що можуть включати: індивідуальні відмінності в рівні інтелектуального та психомоторного розвитку, труднощі в уподобанні з роботою з навчальними матеріалами. Специфіка дитячого мислення призводить до неуспішності певного відсотка учнів. Нездатність подолати труднощі в навчанні часто призводять до того, що учень здається. Учні починають використовувати різні прийоми та способи дій, які психологи називають "обхідними шляхами". До них належить заучування матеріалу без його розуміння, або виконання нового завдання так само, як і попереднього. Крім того, учні з труднощами міркування під час усної відповіді використовують підказки, намагаються копіювати однокласників тощо. [33].
В учнів із труднощами в навчанні спостерігаються такі особливості:
1. Недостатнє самостійне мислення, постійна залежность від підказок;
2. Труднощі у виділенні істотних особливостей того, що було вивчено, зумовлені недостатньою сформованістю аналітичних процесів і синтезу;
3. низька усвідомленість інтелектуального функціонування, переважання інтуїтивно-концептуальних компонентів, схильність працювати методом "спроб і помилок", робити узагальнення в наочній формі на основі прикладу;
4. відсутність інтелектуальної гнучкості, труднощі в адаптації до нових обставин, схильність використовувати звичні способи , а також відсутність планування й контролю за власною поведінкою.
5. психічна нестабільність .
Стадник Л. виділяє два типи неуспішності:
- Тип 1 - низька здатність до навчання, що виявляється в слабкому розвитку розумових процесів (аналіз, синтез, узагальнення тощо);
Тип 2 - високі показники в розумових процесах (аналіз, синтез, узагальнення, тощо, при негативних відношеннях до школи в цілому. [28]
Кошалковська Л. І. виокремлює "три групи дітей: діти з низькою здатністю до навчання зі збереженням позиції школяра; діти з високою здатністю до навчання і погіршенням ставлення до школи; і діти з низькою здатністю до навчання і погіршенням ставлення до школи [14].
Діти з тимчасовими порушеннями розвитку відчувають особливі труднощі під час адаптації до школи. Розумовий розвиток таких дітей характеризується повільнішим темпом когнітивного розвитку пізнавальною активністю і дитячими рисами в розвитку характеру.
Діти з психофізичним інфантилізмом не здатні перебудувати свою поведінку відповідно до вимог школи, погано включаються в навчальну діяльність, не справляються із завданнями або не виявляють до них інтересу під час вступу до школи. Для цієї групи дітей характерні підвищена стомлюваність, дошкільна мотиваційна поведінка та непродуктивне навчання. Їх мало цікавить школа і шкільна робота, їх більше приваблює гра. Поведінкові, рухові реакції розвинені слабо і не та нестійко. Такі діти не можуть довго сидіти за партою, а їхня поведінка характеризується надмірною рухливістю. Під час занять у них швидко з'являються ознаки підвищеної стомлюваності вони часто скаржаться на головний біль.
Стадник Л. зазначає, що "труднощі в навчанні і низька активність особистості, проявляється в будь-яких психічних діяльностях, а не тільки в навчанні. Відсутність пізнавальної активності призводить до погіршення психічних функцій без патології. У свою чергу, когнітивні порушення нерозривно пов'язані з мотиваційною сферою учнів" [28].
Одна з найважливіших умов для роботи, досягнення певних цілей у будь-якій галузі - це мотивація. За словами психологів, мотивація заснована на індивідуальних потребах та інтересах. Таким чином, для досягнення хороших академічних успіхів необхідно зробити навчання цікавим і бажаним процесом. Однак часто буває так, що першокласників не до кінця сформована мотивація до навчання. Перехід від гри до навчальної діяльності відбувається тоді, коли зрозумілі мотиви навчання спрацьовують за певних умов [25].
Таким чином, Л. Божович, пише, що "серед студентів, яких вони вивчали, були студенти з настановами, що не збігалися. Перші класи, які вони вивчали, включали студентів з такими установками, що шкільна освіта все ще носила дошкільний характер. Їх цікавила не сама навчальна діяльність, а шкільне середовище і зовнішні особливості, які вони могли використовувати в грі. Зовні незрілість їхньої мотивації до навчання проявляється в безвідповідальному підході до уроків і відсутності дисципліни, незважаючи на те, що їхні когнітивні здібності досить добре розвинені" [3].
Мотивація до успіху та мотивація до отримання гарної оцінки, це характерна ознака для початкового етапу шкільного навчання. Мотивація уникнути невдачі в цей час чітко простежується. Діти прагнуть уникнути оцінки "2" і наслідків поганої оцінки - невдоволення вчителя та батьківських санкцій [22].
До кінця початкової школи найймовірніше відставання учнів, які найчастіше втрачають мотивацію до успіху і стимул до отримання високої оцінки (хоча вони, як і раніше, очікують похвали) і мотивовані бажанням уникнути невдачі. Тривога і страх отримати погану оцінку додають негативний емоційний вимір у навчальну діяльність. Майже чверть неуспішних першокласників негативно ставляться до учня, який навчається погано, бо в них домінує цей мотив.
Діти, які досі терпіли невдачі, мають специфічну компенсаторну мотивацію. Це мотивація, вторинна по відношенню до навчання, яка дає їм можливість працювати в інших галузях - спорт та музика , малювання, догляд за молодшими членами сім'ї тощо. Структура мотивів змінюється під час індивідуального розвитку і залежно від віку. Зазвичай дитина приходить до школи з позитивною мотивацією. Щоб зберегти позитивне ставлення до школи, вчителям слід зосередитися на створенні стійкої мотивації до успіху та розвитку інтересу до навчання [22].
Згідно з дослідженням, до 3-го класу, в учнів формується стала наполегливість і завзятість у досягненні мети. Завзятість слід відрізняти від упертості. Перший пов'язаний з мотивацією досягнення соціально визнаної або цінної мети, а другий стосується задоволення особистих потреб, при цьому метою стає прагнення до самої мети без урахування її цінності або необхідності. Більшість дітей не проводять цю лінію, але вважають себе наполегливими, але не впертими. Упертість у початковій школі може проявлятися як протест або оборона, особливо коли вчитель невмотивований у своїх оцінках і думках, концентруючись на невдачах дитини, а не на її досягненнях і позитивних якостях [22].
Багато молодших школярів не можуть впоратися з поведінкою. Це може бути результатом того, що їхнє виховання посилило такі психічні особливості, як підвищена чутливість, труднощі з концентрацією уваги, емоційна нестабільність тощо. Причиною цього є брак виховання в сім'ї: дитина звикла, що всі її бажання і вимоги виконуються.
Головне, що характеризує стиль поведінки сім'ї з цими дітьми, це обмеження зовнішніх норм, або їх повна відсутність. Діти адаптуються і вступають у свої права по-своєму. Самоуправління або те, що засоби управління називають "віддані на аутсорсинг", це перше характерне для родин, де діти надані самі собі, виховуються в умовах зневаги або в сім'ях, де дитині все дозволено бути в рамках "культу дитини".
Якщо дитина приходить до школи з родини, де вона не знайома з досвідом "ми", дитині буде важко увійти в нову соціальну спільноту "школа".
Несвідоме прагнення до відчуження, відмова від норм і правил спільноти заради збереження незмінного почуття власного "я" є першопричиною шкільної дезадаптації в дітей, що зростають у сім'ях, де відчуття власного "я" не сформовано, або в сім'ях, де батьки й діти розділені стіною неприйняття та байдужості [18].
У них також негативне ставлення до себе й однолітків, а також негативне ставлення до навчальної діяльності. Погіршення якості критичного ставлення до себе більше проявляється в молодших школярів. Наявна потреба в позитивній оцінці з боку оточуючих, особливо дорослих.
Саме в молодшому шкільному віці виникає реакція пасивного протесту, це відображається в тому, що дитина рідко піднімає руку в класі або формально підкоряється вимогам вчителя, дитина вважає за краще бути самою і не зацікавлена у грі в групі. В емоційному плані переважає депресивний настрій і тривога.
Великі труднощі в адаптації до ритму шкільного життя. Діти із соматичними порушеннями, затримкою психічного і фізичного розвитку та слабким здоров'ям фізично, насилу адаптуються до темпу шкільного життя, наприклад,
11.12.2022 23:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора