ТЕМА: УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ . Актуальність теми. Роль держави полягає саме у підтримці виробництва та реалізації найбільш трудомістких, капіталомістких і дефіцитних видів продукції в особистих селянських господарствах, у сприянні ефективному розвитку сільськогосподарського виробництва та інших видів діяльності в селі та підвищенні зайнятості та добробуту сільського населення нашої держави, оскільки переважна частка найбільш трудомістких і капіталомістких харчових продуктів в країні виробляється особистими селянськими господарствами з використанням в основному ручної праці [1]. Саме тому інтерес до законодавчого регулювання правовідносин у сфері діяльності особистих селянських господарств посилюється з кожним роком, як з боку селян-господарників, державних органів, органів місцевого самоврядування, так і з боку науковців. Проблему становлення та розвитку сільськогосподарських господарств у різних аспектах розглядали В.І. Андрейцев, Н.О. Багай, О.Г. Бондарь, О.В. Гафурова, В.М. Єрмоленко, В.П. Жушман, В.М. Завгородня, О.І. Заєць, В.І. Курило, А.М. Мірошниченко, В.В. Носік, В.І. Семчик, А.М. Статівка, Н.І. Титова, В.Ю. Уркевич, В.Д. Швець, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, В.В. Янчук, В.З. Янчук і ряд інших авторів. Виклад основного матеріалу. Фахівці в аграрній галузі в останній час приходять до висновку, що особисті селянські господарства стають помітним гравцем на сільськогосподарському державному ринку. Так станом на 2010 р. 3,1 млн. особистих селянських господарств виробили 64,6 % усієї валової продукції рослинного і тваринного походження, причому в них було зосереджено лише 16,8 % усієї площі сільськогосподарських угідь У 2013 році змінилась структура виробників - 54% усієї продукції було вироблено сільськогосподарськими підприємствами (порівняно із 50% у 2012 р.). Так, у 2013 р. с/г підприємства виробили 58% усієї продукції рослинництва (55% у 2012 р.) та 43% продукції тваринництва (41% у 2012 р.). Натомість господарства населення збільшили величину валового виробництва на 7 млрд. порівняно із 2012 р., але зменшили свою частку у структурі виробників на 3% у рослинництві та на 2% у тваринництві. [1]. Такої величезної кількості видів рослинницької і тваринницької сільськогосподарської продукції не вирощує жоден фермер в країнах з розвинутою ринковою економікою. Це зумовлено тим, що особисті селянські господарства населення в Україні розраховують головним чином на самозабезпечення продуктами харчування, та меншою мірою – на товарне виробництво [2]. З моменту набуття незалежності Україна стала на шлях реформування агропромислового комплексу, як наслідок це серед іншого призвело до формування суб’єктної багатоукладності в цій галузі економіки з одного боку, та глибокій, затяжній і дуже загрозливій економічна кризі агропромислового виробництва з іншого. На сучасному етапі розвитку аграрного сектору серед існуючих організаційно-правових форм суб’єктів сільськогосподарської діяльності значне місце займають особисті селянські господарства громадян нашої держави. Визнання і відродження особистого селянського господарства пройшло складний шлях, починаючи з років «суцільної колективізації» і закінчуючи періодом, коли в умовах неплатоспроможності сільськогосподарських підприємств вони довгий час залишались практично єдиним джерелом самозабезпечення селян продуктами харчування і постачання цих продуктів до міст. Реформування аграрного сектора дало можливість розширити землекористування особистих селянських господарств і суттєво вплинути на обсяги та структуру вироблюваної ними продукції. Перетворяться ці суб'єкти господарювання в стабільного товаровиробника чи розтануть в черговій хвилі сучасних реформ багато в чому залежить від ефективного державно-правового регулювання. Нормативно-правове регулювання питання підтримки державою особистих селянських господарств закріплене Законом України від 15 травня 2003 р. № 742-IV «Про особисте селянське господарство», у ст. 1...