Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Волинський національний університет імені Лесі Українки
Інститут:
О
Факультет:
Юридичний факультет
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2017
Тип роботи:
Стаття
Предмет:
Аграрне право
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ТЕМА: УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ
.
Актуальність теми. Роль держави полягає саме у підтримці виробництва та реалізації найбільш трудомістких, капіталомістких і дефіцитних видів продукції в особистих селянських господарствах, у сприянні ефективному розвитку сільськогосподарського виробництва та інших видів діяльності в селі та підвищенні зайнятості та добробуту сільського населення нашої держави, оскільки переважна частка найбільш трудомістких і капіталомістких харчових продуктів в країні виробляється особистими селянськими господарствами з використанням в основному ручної праці [1]. Саме тому інтерес до законодавчого регулювання правовідносин у сфері діяльності особистих селянських господарств посилюється з кожним роком, як з боку селян-господарників, державних органів, органів місцевого самоврядування, так і з боку науковців.
Проблему становлення та розвитку сільськогосподарських господарств у різних аспектах розглядали В.І. Андрейцев, Н.О. Багай, О.Г. Бондарь, О.В. Гафурова, В.М. Єрмоленко, В.П. Жушман, В.М. Завгородня, О.І. Заєць, В.І. Курило, А.М. Мірошниченко, В.В. Носік, В.І. Семчик, А.М. Статівка, Н.І. Титова, В.Ю. Уркевич, В.Д. Швець, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, В.В. Янчук, В.З. Янчук і ряд інших авторів.
Виклад основного матеріалу. Фахівці в аграрній галузі в останній час приходять до висновку, що особисті селянські господарства стають помітним гравцем на сільськогосподарському державному ринку. Так станом на 2010 р. 3,1 млн. особистих селянських господарств виробили 64,6 % усієї валової продукції рослинного і тваринного походження, причому в них було зосереджено лише 16,8 % усієї площі сільськогосподарських угідь У 2013 році змінилась структура виробників - 54% усієї продукції було вироблено сільськогосподарськими підприємствами (порівняно із 50% у 2012 р.).
Так, у 2013 р. с/г підприємства виробили 58% усієї продукції рослинництва (55% у 2012 р.) та 43% продукції тваринництва (41% у 2012 р.). Натомість господарства населення збільшили величину валового виробництва на 7 млрд. порівняно із 2012 р., але зменшили свою частку у структурі виробників на 3% у рослинництві та на 2% у тваринництві.
[1]. Такої величезної кількості видів рослинницької і тваринницької сільськогосподарської продукції не вирощує жоден фермер в країнах з розвинутою ринковою економікою. Це зумовлено тим, що особисті селянські господарства населення в Україні розраховують головним чином на самозабезпечення продуктами харчування, та меншою мірою – на товарне виробництво [2].
З моменту набуття незалежності Україна стала на шлях реформування агропромислового комплексу, як наслідок це серед іншого призвело до формування суб’єктної багатоукладності в цій галузі економіки з одного боку, та глибокій, затяжній і дуже загрозливій економічна кризі агропромислового виробництва з іншого. На сучасному етапі розвитку аграрного сектору серед існуючих організаційно-правових форм суб’єктів сільськогосподарської діяльності значне місце займають особисті селянські господарства громадян нашої держави. Визнання і відродження особистого селянського господарства пройшло складний шлях, починаючи з років «суцільної колективізації» і закінчуючи періодом, коли в умовах неплатоспроможності сільськогосподарських підприємств вони довгий час залишались практично єдиним джерелом самозабезпечення селян продуктами харчування і постачання цих продуктів до міст.
Реформування аграрного сектора дало можливість розширити землекористування особистих селянських господарств і суттєво вплинути на обсяги та структуру вироблюваної ними продукції. Перетворяться ці суб'єкти господарювання в стабільного товаровиробника чи розтануть в черговій хвилі сучасних реформ багато в чому залежить від ефективного державно-правового регулювання.
Нормативно-правове регулювання питання підтримки державою особистих селянських господарств закріплене Законом України від 15 травня 2003 р. № 742-IV «Про особисте селянське господарство», у ст. 10 якого зазначено, що державна підтримка особистих селянських господарств здійснюється відповідно до загальнодержавних і регіональних програм за рахунок державного й місцевих бюджетів у порядку, встановленому законом. Кабінет Міністрів України відповідно до загальнодержавних програм щорічно під час підготовки проекту Державного бюджету України передбачає відповідні кошти на підтримку особистих селянських господарств [5].
У Законі також зазначено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень сприяють особистим селянським господарствам у наступному: в організації в сільській місцевості кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки і збуту сільськогосподарської продукції, спільного використання технічних і транспортних засобів та соціально-побутового обслуговування, забезпечення молодняком худоби та птиці й кормами для них; в організації діяльності з надання інженерно-технічних, ветеринарних, агрономічних, зоотехнічних та інших послуг, а також послуг із забезпечення сортовим насінням, садівним матеріалом, племінною і продуктивною худобою, гібридами та кросами птиці, сільськогосподарською технікою й обладнанням; у виділенні земельних ділянок єдиним масивом; в отриманні кредитів для будівництва житла, господарських будівель і споруд, придбання сільськогосподарської техніки й обладнання; в організації в сільській місцевості фахової підготовки та перепідготовки членів особистого селянського господарства тощо [2].
До ухвалення Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. в Україні особисте селянське господарство мало назву особистого підсобного. Закон України «Про особисте селянське господарство» закріпив правове становище особистого селянського господарства [2]. Правовий аналіз понять «особисте селянське господарство» та «особисте підсобне господарство» з урахуванням судової практики, висновків органів державної влади дає зрозуміти, що вказані поняття є тотожними між собою. Так, наприклад, Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних та адміністративних справах 24 червня 2015 року ухвалив постанову в справі № 6-228цс14, предметом якої був спір про скасування рішень сільської ради та визнання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку недійсними, і прирівняв поняття «особисте підсобне господарство» до поняття «особисте селянське господарство» [3]. Важливим для українського законодавця та правозастосовчої практики є розмежування понять «особисте селянське господарство громадян» і «фізична особа – підприємець». Розмежування цих понять базується на статусі фізичної особи – підприємця, що визначається державною реєстрацією державним реєстратором в установленому порядку. Особисте селянське господарство виникає після отримання земельної ділянки для зайняття такою діяльністю без проведення державної реєстрації. Очевидно, потребує уточнення співвідношення організаційно-правового статусу особистого селянського господарства із селянським (фермерським) господарством, на відміну від якого особисте селянське господарство не є юридичною особою та не може застосовувати працю найманих осіб за контрактом чи договором, а діє на основі приватної власності, побудованої на праці членів сім’ї.
На думку В.М. Єрмоленка, надання фермерському господарству статусу юридичної особи викликало існування двох видів господарств: юридичних осіб та господарств без права юридичної особи (селянських (фермерських) господарств). Ця градація привела до виникнення бінарної конструкції майнової відповідальності одного й того ж самого суб’єкта: новостворені фермерські господарства несуть відповідальність, обмежену належним їм на праві власності майном, тоді як більш ранні господарства, крім спільного сумісного майна їх членів, змушені будуть відповідати особистим майном останніх. Тому, на думку вченого, доцільно внести зміни до закону щодо обов’язковості процедури перереєстрації селянських (фермерських) господарств для надання їм статусу фермерського [2, с. 18].
До переваг особистого селянського господарства слід віднести реалізацію конституційного права на працю, де законодавець у 2008 році закріпив норму належності до зайнятого населення членів особистих селянських господарств, які забезпечують себе роботою самостійно за умови, що робота в цьому господарстві для них є основною, і вони отримують від цього прибуток. Відповідно до «Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних і ведення обліку осіб, які шукають роботу», ведення особистого селянського господарства вважається основною роботою для члена такого господарства за умови, що протягом 12 місяців, які передували дню звернення до центру зайнятості, він провадив лише таку діяльність чи одночасно перебував у трудових відносинах або був зайнятим згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» менше ніж шість місяців.
На наш погляд, позитивним у діяльності особистих селянських господарств є тенденція до більш чіткого нормативного регулювання такої діяльності, наприклад у сфері зайнятості це ухвалення «Інструкції з ведення по господарського обліку в сільських, селищних та міських радах» (затверджена Наказом Державного комітету статистики 08.12.2010 р. з № 491), яка знімає всі питання вирішення і здійснення обліку особистих селянських господарств сільськими, селищними, міськими радами за місцем розташування земельної ділянки. Визначений статтею 6 вищезазначеного Закону і правовий режим майна особистого селянського господарства, який до майна, що використовується для ведення особистого селянського господарства, відносить земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарську техніку, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарських та свійських тварин і птицю, бджолосім’ї, багаторічні насадження, вироблену сільськогосподарську продукцію, продукти її перероблення та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку. Майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю його членів відповідно до закону.
Правовий нігілізм у діяльності особистого селянського господарства проявляється в забороні будівництва житлових будинків на земельних ділянках, призначених для ведення особистого селянського господарства, без зміни цільового призначення такої земельної ділянки [6]. Автори дійшли висновку, що для того, щоб здійснювати особисте селянське господарство у формі зеленого туризму, агртуризму, екотуризму, сільського туризму та пропонувати послуги з відпочинку, житловий комплекс повинен бути збудований до того, коли розпочнеться така діяльність. Видається, що наведене не можна віднести до позитиву в діяльності особистого селянського господарства.
Аналіз чинної нормативно-правової бази, спрямованої на регулювання вищезазначених відносин свідчить про те, що держава ще повністю не усвідомлює значимості особистих селянських господарств в розвитку аграрного сектору. Так, норми базових законодавчих актів у вказаній сфері, носять здебільшого загальний, суперечливий а іноді і декларативний характер.
Як приклад стаття 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» встановлює, «що особисте селянське господарство — це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму» [5]. Виникає цілком слушне питання: «А чим тоді відрізняться за своїм правовим статусом особисті селянські господарства від присадибних ділянок ?». Законодавство на це питання точної відповіді не дає, і лише в Земельному кодексі України [4] та вищезгаданому Законі можна знайти відповідь на це запитання, – нормами безкоштовної передачі земельних ділянок громадянам. Якщо для ведення особистого селянського господарства ця норма складає не більше 2,0 га, то для будівництва та обслуговування житлового будинку (присадибні ділянки) ця норма в селах складає 0, 25 га. .
При порівнянні правових режимів земельних ділянок для ведення особистих підсобних господарств з нормами чинного Земельного кодексу України щодо передачі земельних ділянок у власність чи тимчасове користування для ведення особистих селянських господарств, можна також зробити висновок, що земельні ділянки для ведення особистих підсобних господарств ввійшли до складу земельних ділянок для ведення особистих селянських господарств.
Враховуючи тотожність цільового призначення земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства та особистого селянського господарства, доцільно говорити про можливість застосування вимог щодо переоформлення права постійного землекористування для особистих підсобних господарств на право власності із закріплення права особистого селянського господарювання у відповідних державних актах на право власності на земельну ділянку, але при умові закріплення такого обов’язку по переоформленню права постійного користування у ЗК України. Також у прийнятому Земельному кодексі України від 25 жовтня 2001 р. такий вид землекористування громадян, як ведення особистого підсобного господарства, не передбачено.
Оскільки норми названого Земельного кодексу, зокрема Розділ Х «Перехідні положення», не визначають правовий статус земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, то цей вид землекористування буде існувати поряд з іншими видами землекористування громадян, якщо не буде внесено відповідних змін до чинного Земельного кодексу України або не буде визначено співвідношення правового становища особистих підсобних господарств і особистих селянських господарств у Законі України «Про особисте селянське господарство».
Важливим для визначення правового статусу і функціонування особистих селянських господарств є розмежування юридичного поняття «особисте селянське господарство» і «фізична особа, яка провадить підприємницьку діяльність без створення юридичної особи (приватний підприємець)». Розмежування названих понять здійснюється на підставі того, що статус приватного підприємця – суб’єкта підприємницької діяльності набувається після здійснення державної реєстрації у відповідному органі державної реєстрації. Ведення особистого селянського господарства здійснюється після отримання відповідної земельної ділянки для цього та не передбачає здійснення державної реєстрації.
Дослідження розвитку законодавства України про особисте селянське господарство дозволило також визначити, що прийняті у минулому законодавчі та нормативно-правові акти здебільшого стосуються лише особистих підсобних господарств, що є недостатнім для регулювання суспільних відносин у особистих селянських господарствах.
Також сьогоднішні законодавчі та інші нормативно-правові акти регулюють майнові, земельні, податкові відносини, які виникають при веденні громадянами особистих селянських господарств. Інші види суспільних відносин в особистих селянських господарствах (соціального захисту, зайнятості, виробничо-господарської діяльності, підтримки ведення особистих селянських господарств та інші) залишились поза межами нормативно-правового забезпечення, що не сприяє реалізації громадянами суб’єктивних прав на державне соціальне страхування, сприяння зайнятості тощо. Єдиного закону, у якому були б закріплені норми щодо поняття особистого селянського господарства, його правових ознак, правових засад використання земельних ділянок, правового режиму майна, здійснення виробничо-господарської діяльності, правового регулювання праці у цих господарствах тощо не прийнято, що негативно впливає на стан реалізації конституційних прав на землю, працю, свободу вибору виду діяльності і тому подібні.
ВИСНОВКИ
Таким чином, можна зробити такі висновки.
1. Сьогодні особисте селянське господарство є тією формою організації виробництва сільськогосподарської продукції, яка здатна забезпечити відновлення агропромислового виробництва в державі та сприяти його сталому розвитку відповідно до внутрішніх вимог забезпечення суспільства продуктами харчування. Проте функціонування й розвиток особистих селянських господарств не може бути ефективним без підтримки з боку держави. Не можна не погодитися з позицією про несистемність, вибірковість ставлення вітчизняного законодавця до регулювання правовідносин у сфері діяльності особистих селянських господарств в Україні. І лише останнім часом намітилася тенденція до зміцнення законодавчого забезпечення діяльності селянських господарств: віднесення до статусу зайнятості населення з наданням соціальної захищеності, визначення організаційних засад ведення особистого селянського господарства та інше.
Особисті селянські господарства можуть ефективно функціонувати за наявності таких умов: спеціалізуватися на виробництві трудомістких видів продукції, де чинник концентрації не має вирішального значення; об'єднуватись між собою, створювати кооперативи; інтегруватися з фермерськими господарствами, приватними та сільськогосподарськими підприємствами колективних форм організації праці; трансформуватися у фермерські та приватні господарства. При цьому державі потрібно створити сприятливі умови для нормального функціонування товарних особистих селянських господарств, і перш за все чітко і прозоро виписати їхній правовий статус, правове визначення земель та розробити більш дієві механізми щодо їхнього обліку та надання конкретної фінансово-економічної допомоги. Питання підтримки різних організаційно-правових форм господарювання на селі залежать від здійснення аграрної та земельної реформи. Для підтримки і розвитку особистих селянських господарств можна запропонувати такі форми підтримки з боку держави як: надання їм як короткострокових, так і довгострокових кредитів, а також пільг в оподаткуванні; надання сільськогосподарським підприємствам, що закуповують в особистих селянських господарств сільгосппродукцію, пільг з оплати місцевих зборів; надання дотацій і надбавок до цін на продукцію особистих селянських господарств; впровадження системи фінансової й товарної підтримки особистих селянських господарств, що включала б у себе не тільки оплату придбаного молока й мяса, а й мала стимулюючі виплати за якість продукції, за певний обсяг поставленого на сільськогосподарське підприємство молока й м’яса.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аграрне право України : [підручник] / [В.З. Янчук, В.І. Андрійцев, С. Ф. Василюк та ін.] ; за ред. В.З. Янчука. – 2-е вид., перероб. та допов. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 720 с.
2. Єрмоленко В.М. Аграрні майнові правовідносини приватних сільськогосподарських підприємств в Україні : автореф. дис. … докт. юрид. наук : спец. 12.00.06 «Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право» / В.М. Єрмоленко ; Національна юридична академії України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2008. – 35 с.
3. Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003р. – Відомості Верховної Ради України. – 2003 – №29.
4. Земельний кодекс України : за станом на 1 груд. 2009 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – к. : Парлам. вид-во, 2009. – 111 с.
5. Науково-практичний коментар до Закону України «Про особисте селянське господарство» / за ред. канд. юрид. наук, доц. В.В. Носіка – К. : Кондор, 2004. – 249 с.
6. Третяк A. Напрями формування державної земельної політики або зміна пріоритетів земельної реформи / A. Третяк // Землевпорядний вісник. – 2008. – № 1. – С. 21−33.
7/ Черненко Д.С. Роль господарств населення у виробництві продукції тваринництва / Д.С. Черненко // Ефективна економіка. – 2015. – № 3. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.economy.nayNa.com.ua/?op=1&z=3924/.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора