Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
О
Факультет:
Педагогічний
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2023
Тип роботи:
Кваліфікаційна робота
Предмет:
Програмування
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Навчально-науковий інститут педагогічної освіти,
соціальної роботи і мистецтва
Кафедра дошкільної та спеціальної освіти
Спеціальність 012 Дошкільна освіта
Освітня програма Дошкільна та початкова освіта
До захисту допускаю
в.о. завідувача кафедри
професор
Ніколаєску І. О.
____________
(дата, підпис)
КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА
освітнього ступеня БАКАЛАВР
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ УЯВЛЕНЬ ПРО СІМ’Ю У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Студент групи: 4 ДО+ПО (дфн) Щукіна Єлизавета Ігорівна
Науковий керівник: к.п.н., ст. викл. Нікітська Юлія Мирославівна
Рецензент: к.п.н., доцент, Єнгаличева Ірина Віталіївна ________
Черкаси-2023
Зміст
Вступ ..............................................................................................1
I частина
1.1.Особливості сімейного виховання дошкильників.................................................................................3
1.2. формування уявлень дітей старшого дошкільного віку уявлень про сім‘ю..........................................................................14
1.3.Погляди на роль сім’ї у формуванні особистості дитини дошкільного віку............................................................................32
II частина
2.1 Експеременти і методика проведення дослідження.......................................................................................34
Висновок...........................................................................................40
Використані джерела.....................................................................42
Вступ
Актуальність теми полягає у тому, що виховання дитини - справа надзвичайно важлива і складна, що займає окрем у галузь наш ого иття. Діти - це майбутні громадяни нашої країни, які творитимуть історію всього людства, тому проблема сімейного виховання сьогодні є найголовнішою .В иховання та психологічний клім ат у сім ’ї відіграють вирішальну роль у формуванні особистості. Сім’я, в якій народж ується дитина, безпосередньо впливає на її переконання і взаєм ини, а також на подальш е набуття нею ж иттєвого досвіду, на ф ізичний, когнітивний, ем оційний і соціальний розвиток. Сім’я є центром розвитку д ити н и та виступає важ ливим чинником у формуванні її особистості, а характеристика дитячо-батьківськи х відносин дозволяє виявити специфіку сім ейного виховання.Порушен а нами проблема була предметом часткового обговорення у науковій літературі таких педагогів як А. Болдуін, О. Бондарчук, Т. Григорчук, Я. Коменський, Н. К ононенко, Б. К очубей, Е. Л ичко, Т. Лідз, М . Лісіна, А. Макаренко, Й. П есталоцці, Т. Понім анська, Ж . Руссо, В. Сатир, М . С тельм ахович, В.Сухослинський, К. Ушинський, В.Хільковець, П. Щербань та ін. Сім’я є одним з найважливіших постійного наукового вивчення. Це допомагає, по — перше, мати уявлення про реально існуючий стан внутрішньосімейного життя і його зовнішні зв’язки, по — друге, прогнозувати його розвиток, надавати необхідну допомогу, координувати його взаємодію з іншими соціальними структурами держави. Нова сучасна ситуація неминуче позначається і на сучасній сім’ї.
Більшу частину свого життя людина росте і виховується в родині, спостерігає за поведінкою своїх батьків. Яким буде сімейне життя в майбутньому у багатьох випадках залежить, від уявлень, які склалися про сім’ю у дитячі і юнацькі роки до моменту створення своєї власної сім’ї. Молодих людей неможливо вважати підготовленими до шлюбу, якщо в них не сформовані чіткі уявлення про те, для чого вони одружуються, чого чекають від майбутньої сім’ї, які сімейні відносини хотіли б побудувати, які обов’язки покладає на них шлюб.
Мета дослідження виявити формування в дітей повноцінних уявлень про сім’ю.
Об’єкт дослідження — процес формування уявлень про сім’ю.
Предмет дослідження – формування у дітей дошкільного віку уявлень про сім’ю.
Задачі дослідження:
1. Визначити особливості сімейних взаємостосунків між батьками й дітьми, їх виховний потенціал. 2. Проаналізувати різновиди стилів сімейного виховання та визначити їх вплив на становлення особистості дитини.
3. Охарактеризувати процес формування особистості дитини дошкільного віку в сім’ях розлучених батьків.
4. Визначити рівні дитячо-батьківських взаємостосунків.
5. Розробити методичні рекомендації для покращення рівня сімейних взаємостосунків.
Методи дослідження:
1) теоретичні: ретроспективний і системно-структурний аналіз порівняння, узагальнення, класифікація, систематизація, моделювання, аналітико-синтетичний розгляд (вивчення) творів тощо (вказати з якою метою використано кожен метод);
2) емпіричні: експеримент; опитування (анкетування), тестування тощо.
2 Практичне значення дослідження полягає в тому, що розроблено методичні рекомендації для покращення рівня сімейних взаємостосунків між батьками та їхніми дітьми, підібрано шляхи і методи для налагодження таких взаємостосунків.
Ключові слова: сімейні взаємостосунки, стилі сімейного виховання, виховний потенціал сімейних взаємостосунків. [2]
I частина
1.У сім'ї дитина отримує перші уявлення про себе та інших людей, розвиває необхідні для життя соціальні почуття, навички спілкування і спільної діяльності. Сім'я створює передумови для взаємопроникнення світу дітей і світу дорослих, що є важливим чинником соціалізації особистості. Унікальні виховні можливості сім'ї впливають на людину протягом усього її життя.
Універсальний, всеохопний, постійний виховний вплив сім'ї на особистість є наслідком дії таких чинників:
1. Безкорислива любов до дитини, яка вселяє їй почуття захищеності, створює атмосферу душевності, соціального і життєвого оптимізму. Взаємини дітей і дорослих у сім'ї є справжньою школою почуттів, найважливішим фактором, що формує емоційно-мотиваційну сферу дошкільника, його ставлення до людей і життя. Все це є важливими передумовами розвитку індивідуальності дитини.
2. Природне включення дитини у найрізноманітніші людські стосунки. Відбувається це передусім завдяки участі дитини у спільних з дорослими видах діяльності. Багатоплановість життєвих ситуацій, які виникають в сімейному житті дитини, неможливо змоделювати в жодній досконалій виховній системі.
3. Багаторольова структура сімейного колективу, яка забезпечує багатогранність, постійність і тривалість його виховного впливу. Цей вплив відбувається у процесі взаємодії дитини і дорослих за найрізноманітніших життєвих ситуацій, щодня повторюється у різних формах.
4. Можливість набуття дитиною позитивного досвіду і переживання негативних почуттів. Усе це відбувається в атмосфері довіри, гуманного ставлення до дитини, які є необхідними для набуття почуття впевненості, відповідальності, уміння долати життєві негаразди, гідно поводитися за будь-яких обставин.
Головне, щоб дитина сприймала сім'ю як фактор її емоційного затишку, внутрішнього комфорту, гарантію того, що за будь-яких умов вона знайде тут розуміння, підтримку і захист.
У сім'ї дитина вперше пізнає почуття ревнощів, набуває досвіду подолання непорозумінь, вчиться виконувати не лише приємні для себе, а й обов'язкові, необхідні для інших справи. Вона повинна навчитися визнавати свої негативні почуття, уміти тактовно стримувати, вгамовувати їх. Як зауважував П. Лесгафт, “таємниця сімейного виховання у тому і полягає, щоб дати дитині самій розгортатися, робити все самій”. Тому дорослі повинні “завжди ставитись до дитини з першого дня появи її на світ, як до людини, з повним визнанням її особистості...”.
Характерною особливістю виховного впливу сім'ї є його первинність. Йдеться про те, що сім'я є першим джерелом цього впливу, а, як зазначав Ж.-Ж. Руссо, кожен наступний вихователь значно слабше впливає на дитину, ніж попередній. Крім того, процес виховання в сім'ї є більш природним, ніж у виховному закладі. Взаємодія у сім'ї передбачає ширші можливості для дитини бути суб'єктом діяльності, ніж у дошкільних закладах, у яких вона є більш зарегламентованою.
Виховні можливості сім'ї можуть бути реалізовані за наявності відповідних об'єктивних і суб'єктивних умов.
До об'єктивних умов реалізації виховного потенціалу в сім'ї належать:
— рівень матеріального достатку сім'ї (рівень і структура використання доходів, матеріальні умови життєдіяльності);
— забезпеченість дитячими дошкільними закладами, школами, закладами охорони здоров'я;
— кількість і склад (структура) сім'ї. Суб'єктивними умовами реалізації виховного потенціалу сім'ї є:
— громадянська спрямованість і культура батьків, їхнє прагнення бути авторитетними для своїх дітей, виховувати їх як гармонійних особистостей;
— загальний культурний потенціал, традиції, моральні та духовні цінності сім'ї;
— місце дитини в сімейному колективі, моральний авторитет батьків в її очах;
— педагогічна культура батьків.
Гармонійна взаємодія об'єктивних і суб'єктивних чинників є передумовою ф4ормування і розвитку досконалої особистості. Однак з різних причин такої гармонійної єдності не існує. У різні історичні епохи ці причини мають свої специфічні особливості, хоч загалом їх джерела приблизно однакові та й наслідки мало чим відрізняються. Наприклад, соціально-політична, економічна стабільність у суспільстві є передумовою матеріального благополуччя і сприятливого для розвитку дитини морального, психологічного клімату в сім'ї. За таких умов дитина має змогу відкривати для себе й опановувати механізми міжособистісної взаємодії, вчитися поводитися у конкретних життєвих ситуаціях на рівні цивілізаційної культури. Головним у цьому для неї є реальна життєва практика її батьків і найближчих родичів.
Політична, соціально-економічна нестабільність деструктивно впливають на соціальне самопочуття сім'ї, породжують нервозність, апатію, соціальний песимізм дорослих або їх гіпертрофоване ставлення до матеріальних чинників буття, що неминуче позначається на формуванні внутрішнього світу дітей. Адже, переймаючись пошуком джерел існування або нагромадженням багатства, батьки все менше приділяють уваги моральним чинникам функціонування сім'ї. Із матеріальними аспектами пов'язаний авторитет батька в сім'ї, оскільки він за традиційним розподілом тендерних ролей відповідальний за це. Нерідко зниження його авторитету у складні періоди життя пов'язане з не цілком тактовною поведінкою матері. Часто батьки або хтось один із них змушені шукати заробітків далеко від дому, що породжує властиві неповним сім'ям проблеми, передусім позбавляє дітей спілкування, душевного тепла, зразків соціальної поведінки.
За твердженням психологів, неповна сім'я є одним із найпотужніших[4]
джерел психогенних переживань особистості (неврозів, гострих афективних реакцій, ситуативно обумовлених порушень поведінки). Психічно травмує дітей розлучення батьків та їхня боротьба за дитину чи, навпаки, збайдужіння до дитини одного з них. Розлучення породжує проблему дозованого спілкування, задарювання дитини як засіб підтвердження любові до неї та інші болісні явища. Часто переживання дитини посилює психічна травма того з батьків, з ким вона залишилася.
Відчуття дошкільником неповноцінності сім'ї, в якій він виховується, може позначитися на його статевій соціалізації, розвитку очікувань стосовно власної майбутньої сім'ї. У дівчинки формується підсвідоме уявлення про те, що без батька її діти можуть обійтися, тобто повноцінна сім'я не стає головною цінністю її життя. Хлопчик за такої ситуації має матір за зразок чоловічої поведінки у сім'ї, оскільки вона перебирає на себе роль захисника, хазяїна, створювача і розпорядника матеріальних благ. За таких умов він виростає малоініціативним, несміливим, йому не вистачає необхідних для дорослого життя чоловічих (маскулінних) якостей, що в майбутньому плодитиме проблеми формування його дітей.
Зі специфічними труднощами пов'язане виховання дітей у молодих сім'ях, що зумовлене недостатньою моральною, психологічною, соціальною зрілістю учасників подружжя. Збідненим, нерозвиненим є їх розуміння своєї ролі в житті дитини, відповідальності за ЇЇ виховання. І навіть щирі їхні старання щодо цього наштовхуються на відсутність життєвого досвіду, знань, уміння терпляче, послідовно і наполегливо дорослішати разом із своєю дитиною. Труднощі виховання дітей у молодих сім'ях полягають у:
— нерозумінні батьками самоцінності дошкільного дитинства, його значення для формування особистості дитини;
— несформованості у батьків педагогічної рефлексії — вміння аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини педагогічних помилок, неефективності методів, які вони використовують, тощо;
— орієнтації на виховання з дитини “генія”, намагання реалізувати в дитині власний невикористаний, як вони вважають, потенціал, упущені ними життєві шанси.
Молоді батьки часто вдаються до авторитарного виховання, вважають покарання найефективнішим виховним засобом, пред'являють суперечливі вимоги до поведінки дитини, непослідовно, суб'єктивно оцінюють ЇЇ дії, що породжує або надмірну жорстокість у ставленні до неї, або вседозволеність.
Взаємини, тактику виховання дітей у сім'ї можна віднести до одного з таких типів:
— диктат. Такі взаємини засновані на жорсткій регламентації поведінки дитини, суворому контролі за нею, використанні покарань, погроз тощо. Як правило, у таких сім'ях діти живуть у страху, постійно лицемірять, брешуть, наслідком чого стають різноманітні відхилення у їхній поведінці;
— опіка. Вдаючись до такої тактики, батьки намагаються відгородити дитину від життєвих реалій, випробувань, намагаються все вирішувати за неї, задовольняти її потреби і примхи. За таких умов дитина позбавлена змоги формувати в собі необхідні для подальшого життя психологічні, вольові якості, об'єктивно оцінювати себе, свої можливості й інших людей, цілеспрямовано працювати над собою. Усе це деформує її внутрішній світ, систему цінностей, різко занижує або завищує її вимоги до оточення, спонукає до девіантних форм задоволення своїх потреб;
— мирне співіснування на засадах невтручання. Цю тактику характеризують максимальне дистанціювання дорослих від життя дитини, абсолютне невтручання у її справи, залишення наодинці зі своїми проблемами, мінімальні вимоги до її поведінки. Це породжує відчуження дітей і батьків. Діти, не маючи від батьків належної підтримки, будучи позбавленими необхідних для їх становлення зразків соціальної поведінки, часто почуваються складно у ситуаціях, з якими легко справлятимуться їх однолітки, які виростали у сприятливіших педагогічних умовах. У них можливі образи на своїх батьків за байдужість до себе;
— співробітництво. Така тактика взаємин у сім'ї, виховання дітей є найпродуктивнішою, оскільки батьки намагаються бути їхніми соратниками, є відкритими і щирими з ними, охоче впускають їх у свій світ[5]
Між ними немає необґрунтованих таємниць, недовіри. За таких умов діти охоче експериментують, шукають, пробують себе, не боячись помилитися і бути за це покараними. Батьки охоче допомагають у всіх справах, вміло підводять дітей до вирішення проблем, завдяки чому діти відкривають у собі все нові можливості, здобувають упевненість у своїх силах. А участь у справах батьків збагачує їх соціальним досвідом, розширює світ, окреслює їм соціальну перспективу, яка часто є орієнтиром їхнього розвитку. Дещо своєрідно тлумачить особливості виховного впливу батьків на своїх дітей зарубіжна педагогічна наука, яка розрізняє такі його стилі:
а) авторитарний стиль — регламентація батьками поведінки дітей відповідно до стандартів;
б) пермісивний стиль — відсутність контролю за розвитком, вихованням і життєдіяльністю дитини, що може бути зумовлена надмірною любов'ю до неї, недостатнім досвідом батьків, побоюванням втручатися в її розвиток, переоцінкою її можливостей;
в) авторитативний стиль — контроль за поведінкою дитини відповідно до її потреб з одночасним спрямуванням її розвитку, допомогою їй, визнанням її прав і врахуванням можливостей. Цей стиль вважають оптимальним.
Особливо збагачує виховний потенціал сім'ї участь у вихованні дітей представників різних поколінь (бабусь, дідусів), які мають більший життєвий досвід, більше вільного часу, ніж батьки. За правильної поведінки батьків стосунки їхніх дітей з бабусями і дідусями є емоційно близькими. Адже часто дідусі й бабусі ласкавіші у спілкуванні з онуками, ніж батьки, а ті їм платять за це довірою, виявляють непідробну турботу, піклуються про них, розвиваючи в собі при цьому такі важливі для особистості людські якості, як доброта, чуйність, щирість.
Щодо цього важливе узгодження виховних впливів на дитину представників різних поколінь. Старше покоління більше орієнтоване на те, щоб онуки повноцінно проживали своє дитинство, батьки здебільшого розглядають дошкільний вік своїх дітей як підготовку до успіхів у дорослому житті, намагаючись урізноманітнити її заняттями іноземними мовами,
спортом, музикою та ін. Там, де існує гармонія поглядів і впливів на розвиток, становлення дитини, вона має найбільше шансів повноцінно сформуватися як гармонійна особистість.
Особливу роль у сімейному вихованні, соціалізації дитини відіграють родинні традиції і звичаї. Традиція (лат. traditio — передача) — історично складені порядки, способи, правила поведінки, що передаються від покоління до покоління. Сімейні традиції регламентують створення сім'ї, появу дитини, подружні, батьківські стосунки, ведення домашнього господарства, організацію дозвілля, вшанування пам'яті предків. Вони призначені слугувати зміцненню сімейно-родинних зв'язків як механізму передачі таких особистих і соціальних цінних якостей, як любов, вірність, доброта, взаєморозуміння, щирість. До них належать спільні заняття певними видами трудової діяльності, передавання родинних реліквій (документів, нагород, пам'ятних речей), складання родовідного дерева тощо. Звичаї — безпосередні приписи певних дій у конкретних ситуаціях, що відтворюють сімейні стосунки у життєдіяльності наступних поколінь. Стосуються вони як зовнішніх (прихід у гості, прийом гостей, пошанування предків), так і внутрішніх (колискова і поцілунок надобраніч, побажання доброго ранку тощо) форм поведінки.
Традиції та звичаї є взаємопов'язаними у реальному житті. Традиції є більш динамічним і багатоманітним явищем родинного життя, ніж звичаї, вони створюють простір для творчого використання звичаїв. Регулюючи прості форми взаємин у сім'ї, звичаї доповнюють традиції, однак вони не настільки динамічні, як традиції. Здебільшого звичаї можуть бути формою вияву традицій.
Щирі стосунки між членами сім'ї, безпосередність почуттів одне до одного є джерелом формування гармонійної, самодостатньої особистості дитини, а також збагачення взаємин дорослих, стимулювання їхнього самовиховання.
На думку І.В. Гребенникова, головна особливість сімейного виховання - в злитті педагогічного впливу укладу життя сім'ї та цілеспрямованої діяльності батьків по вихованню дітей. Специфіка сімейного виховання залежить від своєрідності самої сім'ї як інституту виховання.
Дошкільна дитинство - період високої чутливості дитини до виховних впливів і впливів суспільного середовища. Сформовані в дошкільному віці навички і звички, знання, вміння та відносини, уявлення про явища суспільного життя і природи, як і мотиви діяльності, в подальшому житті можуть бути досить міцними і стійкими.
На думку дослідників Т.А. Маркової і А.Г. Харчева, головна особливість сімейного виховання полягає в тому, що воно найбільш емоційно за своїм змістом , його основною передумовою є батьківська любов до дітей і відповідне відповідне почуття дітей до батьків.
Відсутність батьківської любові призводить до нервових і психічних розладів у дітей, викликає ворожість і агресивність по відношенню один до одного. Разом з тим, є й інша крайність - нерозумна любов батьків до дітей сприяє формуванню утриманства, егоїзму, споживацького ставлення до життя. Від неконтрольованої любові і ласки діти стають зніженими, розпещеними, егоїстичними.
Сім'я - перша школа почуттів для дитини. Для їх формування, нормального розвитку велике значення має виховання у дитини емоційно-позитивного ставлення до навколишнього. Непомітно для себе він вбирає інтереси оточуючих його членів родини, набуває ті чи інші симпатії (Я. Корчак, Т.А. Маркова).
Позитивний емоційний стан дитини - основа його доброзичливого ставлення до людей, готовності до спілкування. Аналогічні думки звучать ь роботі Г.Т. Хоментаускас, Ю.Б. Гіппенрейтер. Осмислення себе в сім'ї хоча і не повністю усвідомлюється дитиною, а й визначає його реакції на те, що відбувається, більш того, є фундамент для існуючих і майбутніх відносин з людьми.
Дослідження Г.Т. Хоментаускас виявили позиції дитини в сім'ї, в загальній формі відображають, як він сприймає відношення батьків до себе[8]
і як сам ставиться до себе. Ці позиції знаходяться у фазі становлення, виникають в старшому дошкільному віці.
1. Я потрібен і любимо, і я люблю вас теж.
2. Я потрібен і любимо, а ви існуєте заради мене.
3. Я не любить, але я від щирого серця бажаю наблизитися до вас.
4. Я не потрібен і не любить. Залиште мене в спокої.
Діти дошкільного віку здатні відчувати сильне почуття прихильності у відповідь на турботу і ласку. Особлива увага приділяється позитивним емоціям - радості, яка налаштовує людину на доброзичливі відносини, спонукає до активної праці, виховує впевненість в своїх силах (Ю.П. Азаров). Радість як джерело оптимістичної впевненості дитини в своїх силах - умова того багатства дійсних відносин до навколишнього світу, без якого не може бути духовного розвитку. Негативні емоції можуть послужити причиною озлобленості, заздрості, страху, відчуження.
Дитині старшого віку необхідно не просто близька присутність дорослого, а щире спілкування з батьками, відчуття приналежності до сім'ї, повагу до його думки. Наведемо приклад.
Мати з дитиною йдуть разом в дитячий сад. Мати щось говорить, дитина відповідає, сам запитує про щось. Тільки десять хвилин, а в обох складається враження добре проведеного часу, відчуття спільності, яке так хочеться повторити. Інша пара - мати тягне дитини за руку. Обидва йдуть мовчки. Мати подумки вже на роботі, малюк - в непривабливому дитячому садку. Вони не спілкуються, а просто поруч.
Спеціального часу для спілкування з дитиною не требуется. На думку Г.Т. Хоментаускас, не можна проводити час з дітьми тільки за рідною боргу. Діти взагалі цікавляться своїми батьками, їм хочеться дізнатися, що вони роблять, коли не бувають з дітьми, про що говорять з іншими, де працюють і ін. Для емоційного розвитку дитини необхідно пряме, щире прояв своїх почуттів. Потреба розуміти ставлення до себе людину, з яким спілкуєшся, є у людини в будь-якому віці.
Дитині необхідно відчувати себе впевненим, бути в безпеці, спілкуючись з іншими. Йому важливо підтвердження того, що він любимо, особливо в розлуці. Коли дорослий йде на недовгий час, дитина відчуває себе спокійніше, якщо знає приблизно час повернення близької людини і що йому принесу! гостинець - символ доброго ставлення.
Дитині старшого віку необхідно не просто близька присутність дорослого, а щире спілкування з батьками, відчуття приналежності до сім'ї, повагу до його думки. Наведемо приклад.
Мати з дитиною йдуть разом в дитячий сад. Мати щось говорить, дитина відповідає, сам запитує про щось. Тільки десять хвилин, а в обох складається враження добре проведеного часу, відчуття спільності, яке так хочеться повторити. Інша пара - мати тягне дитини за руку. Обидва йдуть мовчки. Мати подумки вже на роботі, малюк - в непривабливому дитячому садку. Вони не спілкуються, а просто поруч.
Спеціального часу для спілкування з дитиною не тре буется. На думку Г.Т. Хоментаускас, не можна проводити час з дітьми тільки за рідною боргу. Діти взагалі цікавляться своїми батьками, їм хочеться дізнатися, що вони роблять, коли не бувають з дітьми, про що говорять з іншими, де працюють і ін. Для емоційного розвитку дитини необхідно пряме, щире прояв своїх почуттів. Потреба розуміти ставлення до себе людину, з яким спілкуєшся, є у людини в будь-якому віці.
Дитині необхідно відчувати себе впевненим, бути в безпеці, спілкуючись з іншими. Йому важливо підтвердження того, що він любимо, особливо в розлуці. Коли дорослий йде на недовгий час, дитина відчуває себе спокійніше, якщо знає приблизно час повернення близької людини і що йому принесу! гостинець - символ доброго ставлення.
Дитині старшого віку необхідно не просто близька присутність дорослого, а щире спілкування з батьками, відчуття приналежності до сім'ї, повагу до його думки. Наведемо приклад.
Мати з дитиною йдуть разом в дитячий сад. Мати щось говорить, дитина відповідає, сам запитує про щось. Тільки десять хвилин, а в обох складається враження добре проведеного часу, відчуття спільності, яке так хочеться повторити. Інша пара - мати тягне дитини за руку. Обидва йдуть мовчки. Мати подумки вже на роботі, малюк - в непривабливому дитячому садку. Вони не спілкуються, а просто поруч.
Спеціального часу для спілкування з дитиною не тре буется. На думку Г.Т. Хоментаускас, не можна проводити час з дітьми тільки за рідною боргу. Діти взагалі цікавляться своїми батьками, їм хочеться дізнатися, що вони роблять, коли не бувають з дітьми, про що говорять з іншими, де працюють і
ін. Для емоційного розвитку дитини необхідно пряме, щире прояв своїх почуттів. Потреба розуміти ставлення до себе людину, з яким спілкуєшся, є у людини в будь-якому віці.
Дитині необхідно відчувати себе впевненим, бути в безпеці, спілкуючись з іншими. Йому важливо підтвердження того, що він любимо, особливо в розлуці. Коли дорослий йде на недовгий час, дитина відчуває себе спокійніше, якщо знає приблизно час повернення близької людини і що йому принесу! гостинець - символ доброго ставлення.
Найлегший спосіб перешкодити дитині всамовдосконаленні - не вірити в його сили, обходитися з ним як з шматком глини для ліплення. Незважаючи на благі наміри, в цьому випадку любов батьків буде сприйнята як перешкоду і перешкода в справі.
Дитині старшого віку необхідно не просто близька присутність дорослого, а щире спілкування з батьками, відчуття приналежності до сім'ї, повагу до його думки. Наведемо приклад.
Мати з дитиною йдуть разом в дитячий сад. Мати щось говорить, дитина відповідає, сам запитує про щось. Тільки десять хвилин, а в обох складається враження добре проведеного часу, відчуття спільності, яке так хочеться повторити. Інша пара - мати тягне дитини за руку. Обидва йдуть мовчки. Мати подумки вже на роботі, малюк - в непривабливому дитячому садку. Вони не спілкуються, а просто поруч.
Спеціального часу для спілкування з дитиною не тре буется. На думку Г.Т. Хоментаускас, не можна проводити час з дітьми тільки за рідною боргу. Діти взагалі цікавляться своїми батьками, їм хочеться дізнатися, що вони роблять, коли не бувають з дітьми, про що говорять з іншими, де працюють і ін. Для емоційного розвитку дитини необхідно пряме, щире прояв своїх почуттів. Потреба розуміти ставлення до себе людину, з яким спілкуєшся, є у людини в будь-якому віці.[10]
Найлегший спосіб перешкодити дитині в самовдосконаленні - не вірити в його сили, обходитися з ним як з шматком глини для ліплення. Незважаючи на благі наміри, в цьому випадку любов батьків буде сприйнята як перешкоду і перешкода в справі.
Дитині старшого віку необхідно не просто близька присутність дорослого, а щире спілкування з батьками, відчуття приналежності до сім'ї, повагу до його думки. Наведемо приклад.
Мати з дитиною йдуть разом в дитячий сад. Мати щось говорить, дитина відповідає, сам запитує про щось. Тільки десять хвилин, а в обох складається враження добре проведеного часу, відчуття спільності, яке так хочеться повторити. Інша пара - мати тягне дитини за руку. Обидва йдуть мовчки. Мати подумки вже на роботі, малюк - в непривабливому дитячому садку. Вони не спілкуються, а просто поруч.
Спеціального часу для спілкування з дитиною не требуется. На думку Г.Т. Хоментаускас, не можна проводити час з дітьми тільки за рідною боргу. Діти взагалі цікавляться своїми батьками, їм хочеться дізнатися, що вони роблять, коли не бувають з дітьми, про що говорять з іншими, де працюють і ін. Для емоційного розвитку дитини необхідно пряме, щире прояв своїх почуттів. Потреба розуміти ставлення до себе людину, з яким спілкуєшся, є у людини в будь-якому віці.
Дитині старшого віку необхідно не просто близька присутність дорослого, а щире спілкування з батьками, відчуття приналежності до сім'ї, повагу до його думки. Наведемо приклад.
Мати з дитиною йдуть разом в дитячий сад. Мати щось говорить, дитина відповідає, сам запитує про щось. Тільки десять хвилин, а в обох складається враження добре проведеного часу, відчуття спільності, яке так хочеться повторити. Інша пара - мати тягне дитини за руку. Обидва йдуть мовчки. Мати подумки вже на роботі, малюк - в непривабливому дитячому садку. Вони не спілкуються, а просто поруч.
Спеціального часу для спілкування з дитиною не тре буется. На думку Г.Т. Хоментаускас, не можна проводити час з дітьми тільки за рідною боргу. Діти взагалі цікавляться своїми батьками, їм хочеться дізнатися, що вони роблять, коли не бувають з дітьми, про що говорять з іншими, де працюють і ін. Для емоційного розвитку дитини необхідно пряме, щире прояв своїх почуттів. Потреба розуміти ставлення до себе людину, з яким спілкуєшся, є у людини в будь-якому віці.
Дитині необхідно відчувати себе впевненим, бути в безпеці, спілкуючись з іншими. Йому важливо підтвердження того, що він любимо, особливо в розлуці. Коли дорослий йде на недовгий час, дитина відчуває себе спокійніше, якщо знає приблизно час повернення близької людини і що йому принесу! гостинець - символ доброго ставлення.
Батьки, що піклуються про кожен крок дитини, поводяться безвідповідально: фізично неможливо завжди і повсюдно супроводжувати і опікати його. Міцно прив'язавши дітей зайвої дбайливістю до себе, батьки свідомо прирікають їх на серйозні життєві невдачі.
До особливостей сімейного виховання відноситься наявність об'єктивних можливостей для включення дітей в побутову , господарську «виховну» діяльність сім'ї.\
Сім'я предстаапяет собою різновікову соціальну групу, де, як правило, спільно проживають 2-4 покоління. Члени сім'ї мають різну життєву позицію, ідеали, переконання, один і той же людина може бути як вос- пітуемим, так і вихователем. Сам дитина займає різні позиції по відношенню до інших членів сім'ї. Наприклад, він може бути одночасно і братом, і сином, і племінником, і онуком, і зятем. Члени сім'ї надають один на одного комплексний вплив. Представляючи собою малу соціальну групу структури суспільства, сім'я найбільш відповідає вимозі поступового залучення дитини до суспільного життя і поетапного розширення його кругозору і досвіду. Це дозволяє йому найбільш широко проявляти свої емоційні і інтелектуальні можливості, швидше їх реалізовувати.
Як зазначає Т.А. Маркова, ігри та заняття старших дошкільників з
молодшими братами і сестрами, а також участь в домашньому праці рідних, в їх суспільно-трудової діяльності, опосередковане залучення старших дошкільників до виробничої праці батьків створюють великі можливості для організації виховного процесу. Діти дуже люблять «бути корисними», допомагати старшим по будинку накрити стіл до приходу гостей, розкласти серветки, допомогти прибрати зі столу, полити рослину і ін. Це прагнення дітей не можна упускати.
2.Методологічною основою дослідження є аналіз, порівняння, синтез, систематизація і узагальнення, анкетування, опитування, спостереження.
Особистість дитини, її самосвідомість і самовідчуття фактично формується у дошкільному дитинстві. Ці процеси визначаються загальним психічним розвитком, формуванням нової системи психічних функцій, де важливе місце посідають мислення та пам'ять дитини. Як наслідок вона не лише орієнтується, і діє в рамках конкретних миттєвих стимулів, але й здатна встановлювати зв'язки між загальними поняттями й уявленнями. Мислення дитини переходить від наочно-дієвого до наочно-образного. Здійснюється перехід до нових типів діяльності - ігровий, образотворчий, конструктивний
З розвитком процесу мислення нерозривно пов'язаний розвиток мови. У дошкільному віці функція мови полягає в збагаченні словникового запасу. Дитина може прокоментувати конкретну подію, замислитися, і поміркувати про природу, інших людей, саму себе і своє місце у світі.
Зростає і роль дорослого протягом всього розвитку дитини. За допомогою сім'ї дитина знайомиться з навколишнім світом, вперше чує людську мову, опановує предмети і знаряддя своєї діяльності, а надалі й усвідомлює складну систему людських взаємин. Те, що дитина в дитячі роки здобуває в сім'ї, вона зберігає протягом усього подальшого життя.
Дитина дошкільного віку схильна об'єднувати явища, не звертаючи уваги на наявність або відсутність реального зв'язку між ними. Вона це робить на основі зовнішньої схожості, присутності аналогічної деталі, збігу в часі. Дитина, наприклад, думає, що дві події, що відбулися одночасно, знаходяться в причинно-наслідкових відносинах.
Дитина мислить конкретними уявленнями, і це особливо яскраво виступає в химерних, на наш погляд, судженнях про те, що дитина не може безпосередньо побачити, відчути. Конкретність дитячого мислення проявляється у сприйнятті таких моральних категорій, як хороший, поганий, які часто мають у кожної дитини індивідуальне значення. Наприклад, для одного хороший - це той, хто не плаче, хто миє руки і чистить зуби перед сном, для іншого - хто слухається маму.
Діти не лише пізнають навколишній світ доступними їм інтелектуальними засобами, а й у своєму сприйнятті змінюють світ так, як їм більше хочеться. Прийняття бажаного за дійсне проявляється буквально в усьому житті дошкільника.
Дошкільний вік характеризується тісною емоційною залежністю дитини до батьків, особливо до матері у вигляді потреби в любові та повазі. У цьому віці дитина ще не здатна орієнтуватися в тонкощах міжособистісного спілкування, неспроможна розуміти причини конфліктів між батьками, не може, як належне, висловлювати особисті почуття і переживання.
Якщо розглянути сім'ю очима дитини дошкільного віку, то можна, по-перше, зробити висновок про те, що неблагополучної сім'ї у дітей цього віку не буває. Це означає, що якою б не була сім'я та сімейні відносини, вона не має для дитини, тобто її сприйняття, руйнівного впливу. Звичайно, якщо в сім'ї на дитину не звертають уваги, це призводить до порушень і проблем в її розвитку. Проте дитина, навіть страждаючи від фізичних покарань або від відсутності уваги, все одно не усвідомлює, що його родина має негативні характеристики.
Якщо не можна говорити про неблагополучну сім'ю для дитини дошкільного віку, то цілком реально виділити ті характеристики, які для дітей цього віку сприймаються як обов'язково притаманні родині. У першу чергу це наявність спільного простору. Багато дошкільнят у своїх малюнках сім'ї зображують кімнату, в якій живуть з близькі, улюблені речі тощо. Це загальний простір і є провідним для визначення сім'ї дітьми дошкільного віку. Саме тому вони включають в свою сім'ю тих, кого бачать і сприймають в даному приміщенні. У деяких випадках в сім'ю можуть не увійти якісь реальні члени. Наприклад, мама або тато, які пізно приходять, і яких дитина не дуже ототожнює із загальним приміщенням. У цей час можуть увійти сусіди, друзі, гості, які часто приходять тощо. Іноді між окремими членами сім'ї малюються різні об'єкти, які служать ніби ширмою між ними. Так, досить часто можна побачити малюнок, в якому батько сидить, сховавшись за газетою, або біля телевізора, що відокремлює його від решти родини. Мати частіше малюється біля плити, як би поглинає всю її увагу. У дітей старше 5,5 -6 років в малюнках виділяються дві різні схеми малювання індивідів різної статевої приналежності. Наприклад, тулуб чоловіка малюється овальної форми, жінки - трикутної або статеві відмінності виражаються іншими засобами. Якщо дитина малює себе так само, як і інші фігури тієї ж статі, то можна говорити про адекватну статеву ідентифікацію. Аналогічні деталі у презентації двох фігур, наприклад, сина і батька, можна інтерпретувати, як прагнення сина бути схожим на батька, ідентифікацію з ним, хороші емоційні контакти
Дівчатка більше, ніж хлопчики, приділяють увагу малюванню особи, зображують більше деталей. Вони зауважують, що їхні матері багато часу приділяють догляду за обличчям, косметиці і самі поступово засвоюють цінності дорослих жінок. Тому концентрація на малюванні особи може вказувати на хорошу статеву ідентифікацію дівчинки.
У малюнках хлопчиків цей момент може бути пов'язаний із заклопотаністю своєю фізною красою, прагненням компенсувати свої фізичні вади
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора