ВИБОРЧІ СИСТЕМИ ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ УКРАЇНИ ТА ПОЛЬЩІ. Кваліфікаційна робота з Політологія. Робота № 100774

Перехід до торгівельного партнера Binance

ВИБОРЧІ СИСТЕМИ ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ УКРАЇНИ ТА ПОЛЬЩІ

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут:

Факультет:

ЗІ

Кафедра:

Кафедра політології

Інформація про роботу

Рік:

2024

Тип роботи:

Кваліфікаційна робота

Предмет:

Політологія

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Філософський факультет Кафедра Політології ВИБОРЧІ СИСТЕМИ ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ УКРАЇНИ ТА ПОЛЬЩІ Кваліфікаційна робота зі спеціальності 052 - Політологія освітнього рівня «магістр» студента II курсу ОР «магістр» денної форми навчання ГАПИЧА Іллі Ростиславовича Науковий керівник - Кандидат політичних наук, доцент ПОЛОВКО Олена Олексіївна Допущено до захисту: Завідувач кафедри __________________ Київ – 2024 ЗМІСТ ВСТУП…………………………………………………………………. 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ ЯК ФАКТОРУ ПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ……………………………………… 6 РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ УКРАЇНИ ТА ПОЛЬЩІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПОЛІТИЧНУ СТАБІЛЬНІСТЬ КРАЇН28 РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ ЯК ЗАСОБУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ В СИСТЕМАХ УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ ТА ПОЛЬЩІ…………….. 51 ВИСНОВКИ………………………………………………………….. 73 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………. 76 ВСТУП Актуальність теми. Виборчі системи відіграють важливу роль у політичному житті будь-якої країни, визначаючи спосіб, яким обираються представники народу та формується парламентська структура. Важливість правильного вибору виборчої системи відчувається ще більше в контексті країн, які пережили перехідні періоди або зазнали політичних турбулентностей. Україна та Польща, дві посткомуністичні країни, що пройшли складний шлях до демократичного розвитку, надто актуалізують питання виборчих систем та їх впливу на стабільність політичного середовища. Якщо врахувати історичні, культурні та геополітичні відмінності цих країн, то можна провести цікавий порівняльний аналіз виборчих систем, спираючись на досвід та результати виборів в обох країнах. Розгляд цього дослідження має суттєве значення через впровадження у Польщі у 2011 році Виборчого Кодексу, який стандартизує процес проведення виборів, включаючи вибори Президента, парламентарів, та представників органів територіального самоврядування, а також депутатів Європейського Парламенту. В Україні також настає необхідність в кодифікації виборчого законодавства, що активно обговорюється серед науковців та експертів. Такий аналіз польського досвіду може стати важливим аргументом для реформування виборчого законодавства в Україні та визначення переваг і недоліків власної виборчої системи. Це особливо актуально для України, де виборча система постійно змінюється, а кожні нові вибори проводяться за оновленими правилами, що потребує постійної адаптації та реформ. Аналіз останніх досліджень та публікацій. В політичній науці було проведено значну кількість досліджень щодо інституту виборів, котрі охоплюють різні аспекти, включаючи теорії влади й демократії, розвиток демократії в сучасних умовах, а також аналіз виборчих систем як політико-правового інституту. Процес аналізу виборчих систем, їхнього впливу на стабільність політичного середовища та ролі особистості як суб'єкта політики також займає важливе місце в дослідженнях політичних учених. Автори, які працювали у цьому напрямі, включають такі імена, як В. Королько, Л. Кочубей, Г. Лоза, В. Мірошник, М. Рибачук, М. Рябець, І. Шкурат та інші. Такий аналіз є важливим для розуміння взаємозв'язку між виборчими системами, політичною стабільністю та участю громадян у політичному процесі. Враховуючи ці аспекти, порівняльний аналіз виборчих систем України та Польщі має велике значення для подальшого розвитку демократії в обох країнах. Мета дослідження: здійснити порівняльний аналіз виборчих систем України та Польщі як факторів політичної стабільності. Завдання дослідження: - розглянути теоретико-методологічні засади виборчих систем як факторів політичної стабільності; - виокремити особливості виборчих систем України та Польщі та їх вплив на політичну стабільність країн; - запропонувати шляхи вдосконалення виборчих систем як засобу забезпечення політичної стабільності в системах управління України та Польщі. Об'єктом дослідження є виборчі системи як фактор політичної стабільності. Предметом дослідження є виборчі системи України та Польщі як фактор політичної стабільності. Методи дослідження включають компаративний аналіз, дескриптивний аналіз, аналіз документів та статистичний аналіз. Компаративний аналіз передбачає порівняння ключових характеристик виборчих систем обох країн. Дескриптивний аналіз полягає в описі основних особливостей та функціонування виборчих систем. Аналіз документів включає вивчення законодавства, що регулює виборчі процеси в Україні та Польщі. Статистичний аналіз включає обробку статистичних даних про результати виборів та їх вплив на стабільність. Практична значущість полягає в тому, щоб визначити ефективність виборчих систем для забезпечення політичної стабільності та розвитку демократії в обох країнах. Результати дослідження можуть використовуватися для поліпшення виборчих процесів та законодавства. Наукова новизна полягає в ретельному порівняльному аналізі виборчих систем України та Польщі з фокусом на їхній вплив на політичну стабільність. Дослідження може внести важливий внесок у розуміння того, як виборчі системи впливають на політичну динаміку країн Центральної та Східної Європи. Структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів із підрозділами, загальних висновків та списку використаних джерел у кількості 55 найменувань. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ ЯК ФАКТОРУ ПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ Стабільність — це стан, коли система, процес або ситуація залишається незмінною або майже незмінною протягом певного періоду часу. У контексті політики, стабільність належить до стану суспільства, держави або регіону, коли в них панує відсутність серйозних конфліктів, змін та нестабільності. Політична стабільність, зокрема, означає, що політична система функціонує без раптових змін, внутрішніх або зовнішніх загроз для стабільності влади, правопорядку та громадського спокою [14]. Вона також передбачає, що правова система, інституції та політичні процеси працюють ефективно і без перебоїв. Політична стабільність є важливою для економічного розвитку, соціальної гармонії та загального благополуччя суспільства. Політична стабільність — це умова, коли політична система функціонує без значних збурень, конфліктів або кризових ситуацій протягом тривалого часу [17]. Вона характеризується відсутністю суттєвих змін у політичних інститутах, владних структурах, законодавстві та загальному соціально-політичному становищі. Політична стабільність включає ряд елементів: - стабільність правлячої влади, що відображається у здатності уряду функціонувати ефективно, у відсутності постійних змін у владних структурах та у виборі принципів управління; - соціальна згуртованість, що означає відсутність суттєвих конфліктів між різними соціальними групами та політичними силами. Це необхідно для забезпечення сприятливого середовища для економічного та соціального розвитку; - стабільність законодавчої бази, що передбачає наявність стабільних правових норм і конституційних принципів, які регулюють функціонування політичної системи та забезпечують захист прав і свобод громадян; - міжнародна стабільність, що означає здатність країни зберігати стабільні відносини з іншими країнами та міжнародними організаціями без виникнення конфліктів або загроз для безпеки. Загалом, політична стабільність є важливим фактором для забезпечення соціально-економічного розвитку, підтримки демократичних інститутів та встановлення мирної співпраці як на національному, так і на міжнародному рівні. Фактори політичної стабільності — це різноманітні обставини, умови або впливи, які сприяють збереженню стабільності в політичній системі. Ці фактори можуть бути різноманітними та включати такі аспекти: легітимність влади, політичний консенсус, ефективність інституцій, соціальна сплощеність, економічний розвиток та міжнародний контекст [10]. Ці чинники взаємодіють між собою та можуть мати різний вплив на стабільність політичної системи залежно від конкретної ситуації. Поняття "виборча система" включає два основних аспекти [21]: У широкому розумінні, це описує систему соціальних відносин, що встановлюють порядок проведення виборів для формування органів публічної влади. Це включає такі аспекти, як процедури реєстрації кандидатів, правила голосування, механізми реєстрації виборців та підрахунку голосів, а також правила перевірки та заперечування результатів виборів. В обмеженому контексті, виборча система визначає, яким чином розподіляються мандати депутатів між кандидатами або політичними партіями відповідно до результатів голосування виборців. Це може включати мажоритарні (де перемагає кандидат з найбільшою кількістю голосів у конкретному виборчому окрузі), пропорційні (де мандати розподіляються пропорційно загальній кількості голосів, отриманих партіями на національному рівні) або змішані (комбінація мажоритарної та пропорційної систем) методи. Загалом, виборча система є комплексним набором правил та законів, які визначають спосіб організації виборів та розподіл влади у суспільстві. Вона відображає важливий аспект демократичного процесу та гарантує участь громадян у формуванні органів влади. Існує понад 150 різних варіацій виборчих систем, кожна з яких має свої унікальні особливості та впливає на політичну динаміку країни [11]. Виборчі системи мають значний вплив на політичну стабільність, оскільки вони визначають правила, за якими вибираються представники влади та формується політичний ландшафт країни, також можуть впливати на ступінь представництва різних політичних сил у парламенті або інших органах влади. Якщо система не забезпечує належне представництво для різних соціальних та політичних груп, це може призвести до недовіри до владних структур і загрожувати стабільності. В разі, коли виборча система не сприяє визнанню результатів виборів як справедливих і законних, це може породити протести, конфлікти та навіть політичні кризи, що погіршують стабільність [11]. Ефективна виборча система повинна сприяти конкуренції та розвитку різноманітних політичних сил без переваги однієї партії чи групи. Якщо система пригнічує конкуренцію або перешкоджає виникненню нових політичних сил, це може призвести до монополії на владу і, в результаті, до відсутності стабільності. Деякі виборчі системи мають вбудовані механізми, які допомагають вирішувати конфлікти та сприяють узгодженню різних політичних інтересів [18]. Наприклад, системи пропорційного представництва можуть забезпечити більш широке представництво різних груп у парламенті, що сприяє урегулюванню конфліктів. Отже, виборчі системи відіграють важливу роль у формуванні політичної стабільності, і їхні особливості можуть мати значний вплив на політичну ситуацію в країні. Виходячи з цієї характеристики, основні типи виборчих систем можна розділити на мажоритарні, пропорційні та змішані (деякі експерти обмежуються мажоритарною та пропорційною). Інші варіації виникають за участю різних факторів, таких як наявність можливості висловлення переваг, поодиноке або кумулятивне голосування, а також структура виборчих округів. Мажоритарна виборча система — це система, в якій результати виборів визначаються за принципом більшості голосів. У такій системі територія країни поділяється на округи, які можуть бути одномандатними (з одним представником) або багатомандатними (з декількома представниками). Кожен округ має своїх кандидатів на виборах [3]. У мажоритарній системі перемагає кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів у відповідному окрузі, навіть якщо ця кількість голосів не становить абсолютну більшість усіх голосів. Такий кандидат стає представником даного округу у парламенті чи іншому законодавчому органі. Одним із основних аспектів мажоритарної системи є те, що вона сприяє формуванню стабільних більшостей в парламенті, оскільки кандидат, який переміг у виборчому окрузі, набуває представництва безпосередньо тільки для цього округу. Така система може сприяти зміцненню зв'язків між виборцями і їхніми представниками. Однак вона також може призводити до перекосів у розподілі влади та нерівності представництва в парламенті, оскільки кандидати, які отримують меншість голосів, не отримують жодного представництва, навіть якщо мають значну підтримку [19]. Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає, що для обрання кандидата необхідно отримати як мінімум 50% голосів плюс ще хоча б один голос. Це означає, що кандидат повинен мати абсолютну більшість голосів серед виборців, які брали участь у голосуванні, для того, щоб бути обраним. У разі, якщо жоден кандидат не отримав такої абсолютної більшості на першому раунді голосування, зазвичай проводиться другий тур, у якому беруть участь лише два кандидати з найвищою кількістю голосів у першому турі [3]. У другому турі перемагає кандидат, який отримав більше голосів, ніж інший кандидат. Ця система широко застосовується в різних державах, зокрема у Великобританії, Канаді, Франції та багатьох інших. Вона дозволяє забезпечити достатню легітимність обраним кандидатам, оскільки вони отримують підтримку більшості виборців. Однак вона також може призводити до нестабільності та змагань між кандидатами, зокрема в другому турі голосування. Мажоритарна система відносної більшості, також відома як "першого, хто прийшов і дістав пост" або "first past the post", полягає в тому, що перемагає кандидат, який здобув найбільшу кількість голосів, навіть якщо ця кількість не досягає абсолютної більшості. У цій системі не потрібно отримати 50% + 1 голос, як у системі абсолютної більшості. Цей підхід досить поширений і використовується при виборах президента в країнах, таких як Колумбія, Коста-Рика, Домініканська Республіка, Ісландія та Сполучені Штати. Також він застосовується при виборах нижньої палати парламенту в країнах, таких як Велика Британія, Канада, Сполучені Штати та Японія [11]. Однією з переваг цієї системи є її простота та зрозумілість для виборців. Вона також сприяє стабільності в уряді, оскільки зазвичай приводить до того, що одна партія або кандидат отримує більшість місць або постів. Однак мінуси цієї системи полягають у тому, що вона може призводити до нерівності у голосуванні та представництві, оскільки кандидат може перемогти, отримавши меншість голосів. Також вона може збільшувати політичний поділ, оскільки вона стимулює конкуренцію між кандидатами та партіями за найбільшу кількість голосів, навіть якщо це не відображає загальні погляди всього населення [17]. В кожного виборця є можливість ранжувати кандидатів в порядку відповідності їхнім вподобанням. Наприклад, виборець може вказати першого улюбленого кандидата, другого улюбленого, третього і так далі, до всіх кандидатів, які беруть участь у голосуванні. Це дозволяє виборцям виразити свої переваги щодо всіх кандидатів, а не обмежуватися одним вибором. Підрахунок голосів у цій системі проводиться у кілька етапів. Спочатку розглядаються перші вибори кожного виборця. Якщо жоден кандидат не отримує абсолютної більшості голосів, найменш підтримуваний кандидат вибуває з перегонів, і його голоси перерозподіляються між іншими кандидатами згідно з другими виборами цих виборців [2]. Цей процес повторюється, поки не буде визначений кандидат з більшістю голосів. Система альтернативного голосування сприяє більшому рівню задоволеності виборців, оскільки дозволяє їм висловлювати свої уподобання відносно всіх кандидатів. Вона також допомагає зменшити стратегічне голосування, оскільки виборці можуть голосувати згідно зі своїми справжніми уподобаннями, а не на основі прогнозів щодо результатів голосування. Ви описали процедуру підрахунку голосів у системі альтернативного голосування, відомій також як ранжувальне голосування. Коли жоден кандидат не отримує абсолютної більшості перших місць (50% + 1 голос), найменш підтримуваний кандидат виключається з перегонів, і голоси, які отримав цей кандидат, перерозподіляються між іншими кандидатами на основі других виборів тих виборців, які підтримали вилученого кандидата. Цей процес повторюється, доки один із кандидатів не набере більш ніж половину голосів [5]. Така система дійсно може бути складною у підрахунку, оскільки вона вимагає обчислення виборів на кожному етапі виборчого процесу, де виключається один з кандидатів. Це може потребувати значних обчислювальних ресурсів та потужного комп'ютерного забезпечення виборчих дільниць для ефективної роботи. Однак за наявності відповідних технічних засобів така система може бути успішно впроваджена для забезпечення справедливих та демократичних виборів. Система обмеження голосу, яка застосовується у Японії та в інших країнах, може включати утворення багатомандатних виборчих округів, наприклад, п'ятимандатних. У цих округах кожен виборець має право віддати лише один голос, обираючи тільки одного кандидата зі списку кандидатів, представлених у даному окрузі. Після того, як голоси віддані, вибираються кандидати з найбільшою кількістю голосів. У п'ятимандатному окрузі, наприклад, вибираються п'ять кандидатів, які отримали найбільшу кількість голосів. Ці кандидати стають представниками даного округу у парламенті або іншому законодавчому органі [13]. Така система дозволяє забезпечити більш широке представництво у парламенті, оскільки кілька кандидатів можуть бути обрані з одного округу. Однак вона також може призводити до концентрації голосів на найбільш популярних кандидатах, оскільки виборці не мають можливості розподілити свій голос між кількома кандидатами. Це може призвести до втрати представництва для менш популярних кандидатів або політичних партій. Пропорційна виборча система — це система, в якій відношення між кількістю отриманих голосів партією і кількістю місць, які вона отримує в парламенті або іншому законодавчому органі, є пропорційним. Це означає, що якщо партія отримує, скажімо, 30% голосів виборців, вона має право на приблизно 30% місць у парламенті [9]. Пропорційне представництво базується на ідеї, що вплив партії повинен відповідати числу виборців, які голосують за неї. Ця система сприяє більш точному відображенню політичних поглядів у суспільстві в парламенті чи іншому законодавчому органі. Проєкт пропорційних виборчих систем були запропоновані ще в XIX столітті Томасом Гілдипіном (американський політичний діяч) та Вільгельмом Консідераном (швейцарський дипломат). Вони розробляли ці системи з метою забезпечення більш справедливого та репрезентативного представництва уряду для всіх сегментів суспільства. Пропорційна виборча система використовується у багатьох країнах світу, таких як Німеччина, Нідерланди, Ізраїль, Швеція, Іспанія та інші. Ця система дозволяє більш рівномірно розподілити владу між різними політичними партіями та враховувати думку кожного виборця [12]. Пропорційна виборча система була вперше впроваджена в Бельгії у 1889 році та з кінця ХІХ століття отримала поширення в багатьох країнах світу. Ця система ґрунтується на тому, що кількість отриманих голосів партією відповідає числу отриманих мандатів. У пропорційній системі створюються великі багатомандатні округи, і вибори здійснюються через партійні списки. Виборці голосують за партійні списки, які складаються самими партіями. У деяких випадках виборцям дається можливість відзначити своє ставлення до окремих кандидатів всередині списку однієї партії. Найпоширеніші форми пропорційної системи — це закриті загальнонаціональні списки, закриті регіональні списки та система з преференціями [1]. Пропорційна система загальнонаціональних партійних списків (ПСЗПС) використовується в країнах, таких як Нідерланди, Ізраїль, Україна та Росія. В цій системі кожен виборець має можливість голосувати за представників однієї з політичних партій чи об'єднань. Особливістю цієї системи є те, що виборці всієї країни голосують за партійні списки, а не за кандидатів у конкретних округах. Після голосування депутатські мандати розподіляються пропорційно кількості голосів, яку набрала кожна політична партія чи об'єднання, націлено у всій країні. Ця система забезпечує більш точне відображення політичних поглядів населення в парламенті або іншому законодавчому органі. Вона дозволяє виборцям вибирати партію або об'єднання, яке найбільше відповідає їхнім переконанням та поглядам. Це сприяє стабільності та репрезентативності парламентського складу, оскільки він відображає різноманітність поглядів населення всієї країни [6]. У пропорційній системі регіональних партійних списків (ПСРПС), яку використовують у країнах, таких як Данія та Німеччина для виборів половини депутатів нижньої палати парламенту, голосування відбувається за представників партії чи блоку в кожному окрузі. Однак розподіл мандатів проводиться окремо для кожного регіону, що відрізняє цю систему від інших. У цій системі, в кожному регіоні мандати розподіляються залежно від результатів голосування партіями у цьому конкретному регіоні та загальної кількості мандатів, що припадає на цей регіон. Це спонукає партії включати до своїх списків якомога більше місцевих політиків, забезпечуючи таким чином адекватне представлення регіонів у парламенті. Така виборча система сприяє поєднанню партійної структуризації суспільства з традиційним принципом територіального представництва [15]. В пропорційній системі розподіл мандатів базується на виборчій квоті, також відомій як "виборчий метр". Ця квота визначає найменшу кількість голосів, необхідну для того, щоб один кандидат або одна партія отримали мандат. Для визначення виборчої квоти спочатку обчислюється загальна кількість голосів, відданих на виборах. Потім ця загальна кількість голосів ділиться на загальну кількість мандатів, які необхідно розподілити. Наприклад, якщо у виборах бере участь 100,000 виборців і маємо 10 мандатів, то виборча квота буде 10,000 голосів. Далі кожній партії чи кандидатура присвоюється кількість мандатів відповідно до кількості голосів, які вони отримали. Якщо партія або кандидатура отримує більше голосів, ніж потрібно для виборчої квоти, вони отримують мандати відповідно до кількості голосів, які їм надаються. Якщо ж кандидатура не отримує виборчої квоти, вона не отримує мандату. Цей процес продовжується, доки всі мандати не будуть розподілені. В результаті кожна партія або кандидатура отримує кількість мандатів, пропорційну кількості голосів, які вони отримали на виборах [21]. У більшості країн, де використовується пропорційна виборча система, встановлюється виборчий бар'єр — мінімальна кількість голосів, яку партія повинна отримати, щоб мати право на отримання депутатських мандатів. Цей бар'єр може суперечити принципу пропорційності, але водночас він сприяє організації політичних інтересів партій та політичної структури парламенту, що підсилює його ефективність. У різних країнах світу існують різні рівні виборчих бар'єрів, які встановлені законодавством. Наприклад, у Нідерландах електоральний бар'єр становить 0,67%, в Ізраїлі - 1%, у Данії - 2%, в Аргентині - 3%, у Болгарії та Україні - 4%, у Росії - 5%, у Єгипті - 8%, а у Туреччині - 10% [4]. У деяких країнах, якщо під час виборів формується партійний блок, встановлено правила, за якими електоральний бар'єр може бути підвищений. Наприклад, угорське законодавство передбачає, що електоральний бар'єр становить 5%, але якщо утворено блок з двох партій, бар'єр підвищується до 10%, а з трьох — до 15%. Ці різні рівні електоральних бар'єрів впливають на політичний ландшафт країни, оскільки вони визначають доступ партій до парламенту та впливають на структуру політичних сил. Наприклад, низькі електоральні бар'єри можуть сприяти більшій репрезентації різноманітності політичних поглядів, тоді як високі бар'єри можуть призвести до концентрації влади в обмеженому колі партій або політичних сил. Виборчі системи третього типу, що отримали назву "змішаними", використовуються в електоральній практиці кількох країн. Суть їх полягає в тому, що частина депутатів обирається за пропорційною системою, а інша частина — за мажоритарною. Співвідношення між мажоритарним і пропорційним елементом може бути різним: наприклад, 50/50, 25/75 і так далі [17]. В змішаних системах виборці можуть мати можливість віддавати голоси як за кандидатів у своєму окрузі (мажоритарний елемент), так і за партійні списки (пропорційний елемент). Це дозволяє комбінувати переваги обох систем: мажоритарна система сприяє вибору конкретних представників у конкретних округах, тоді як пропорційна система дозволяє краще відображати загальні політичні погляди населення. Змішані виборчі системи можуть забезпечувати більш різноманітне та представницьке парламентське складання, але вони також можуть бути складними у впровадженні та реалізації через потенційні проблеми з розподілом мандатів та практичними викликами організації виборів. Для аналізу виборчої системи важливо враховувати кілька критеріїв [10]: 1. Тип виборчої системи: чи це мажоритарна, пропорційна чи змішана система. 2. Спосіб визначення більшості на виборах: чи це абсолютна більшість (50% + 1 голос), відносна більшість (найбільша кількість голосів), чи інше. 3. Тип виборчих округів: одномандатні чи багатомандатні, загальнонаціональні чи регіональні. 4. Наявність бар'єра проходження партійного списку: чи потрібно партії отримати мінімальну кількість голосів для того, щоб мати право на отримання мандатів. 5. Наявність преференцій: чи є можливість виборця вибирати конкретних кандидатів у межах партійного списку. 6. Алгоритм розподілу залишків голосів: як розподіляються голоси, що залишаються після розподілу мандатів. 7. Нижня межа виборчої активності для визначення виборів такими, що відбулися: яка кількість голосів має бути віддана для того, щоб вибори були визнані дійсними. Ці критерії дозволяють здійснити комплексний аналіз виборчої системи, враховуючи різні аспекти її функціонування та вплив на політичний процес. Забезпечення справедливого представництва інтересів різних груп громадян — критерій оцінки виборчих систем визначає, наскільки ефективно система відображає різноманітні політичні погляди та інтереси різних соціальних та груп населення. Пропорційна система партійного представництва зазвичай вважається більш справедливою, оскільки кожна партія отримує мандати відповідно до підтримки, яку отримує від виборців [6]. Відсутність або низький рівень виборчого бар'єра дозволяє забезпечити більш точне відображення волі виборців та більш справедливе представництво в парламенті. У пропорційних системах, які мають низькі виборчі бар'єри, таке представництво зазвичай є більш повним, оскільки мандати розподіляються пропорційно підтримці партій серед виборців. Навпаки, мажоритарна система може призвести до перекрученого представництва, особливо якщо існують високі виборчі бар'єри, які перешкоджають меншим партіям отримати представництво [6]. Ці два критерії враховують різні аспекти ефективності виборчих систем, включаючи справедливість представництва та доступність для всіх груп громадян. Даний приклад ілюструє проблему низької репрезентативності або низької ефективності мажоритарної виборчої системи, яка була застосована в Україні у 1998 році. У виборчому окрузі №70, що включав місто Ужгород, загальна кількість виборців становила 166 тис. 622 особи. Проте переможцем виборів став кандидат, якого підтримали лише 16,8% виборців, які прийшли на виборчі дільниці, або навіть менше - 10% виборців, якщо брати до уваги всіх виборців округу. Цей приклад показує, що лише дуже невелика частина виборців дала підтримку переможцю виборів. Внаслідок цього, інтереси більшості виборців даного округу не будуть адекватно представлені в парламенті, оскільки депутат, обраний у таких умовах, може не враховувати потреби та погляди значної частини своїх виборців [21]. Таким чином, низька ефективність мажоритарної виборчої системи може призвести до незадовільного представництва інтересів населення в парламенті. Концепція М. Дюверже, відома як "закони Дюверже", висловлена у його книзі "Конституційне право і політичні інститути" (1945 р.), розглядає взаємодію між партійними та виборчими системами та їх вплив на політичну структуру суспільства. Основні положення цієї концепції такі [14]: а) Пропорційне представництво (виборча система) сприяє формуванню багатьох незалежних партій. Оскільки мандати розподіляються пропорційно підтримці партій, це стимулює багатопартійну систему, де кожна партія має можливість отримати представництво в парламенті. б) Мажоритарна система у два тури сприяє формуванню багатьох партій, які пов'язані одна з одною. У такій системі партії змушені шукати підтримку в інших партіях, щоб пройти до другого туру, де переможець повинен отримати абсолютну більшість голосів. в) Правило плюральності (мажоритарна система відносної більшості) призводить до появи двопартійної системи партій, що конкурують. У такій системі конкуренція між партіями спонукає їх концентрувати підтримку виборців навколо двох головних альтернатив. М. Дюверже вірно зауважив, що взаємозв'язок між виборчими системами та партійними структурами не є простим або механічним. Він підкреслив, що вплив виборчих систем на функціонування та формування партій може бути різним залежно від соціально-культурного контексту кожної країни або навіть у різні періоди в історії однієї країни. Хоча закони, висунуті М. Дюверже, можуть видаляти загальні тенденції у взаємозв'язку між виборчими системами та партійними структурами, вони не враховують всіх можливих варіантів або винятків. Суспільно-політичні умови, культурні особливості та інші фактори можуть впливати на спосіб, яким виборчі системи взаємодіють з партійними процесами. Отже, необхідно враховувати індивідуальні особливості кожної країни та її політичної системи при аналізі впливу виборчих систем на формування партійних структур. Ідея М. Дюверже розкриває важливі аспекти впливу виборчих систем на політичні процеси. "Механічний" ефект відображає те, що будь-яка система виборів нахиляється до підсилення представництва впливових груп за рахунок менш впливових. Тобто, політичні структури часто відображають силу або слабкість різних груп у суспільстві через конкретну виборчу систему. Це може відбуватися через розподіл мандатів або через механізми, що регулюють участь у виборах. За "психологічним" ефектом слід спостерігати після кількох виборів. Він полягає у тому, що виборча система змушує політичних акторів об'єднуватися через "ефект втрачених голосів" [13]. Це означає, що малопредставлені групи або партії починають об'єднуватися, щоб мати більше впливу на наступних виборах. Також виборці, які переконалися в тому, що їх голоси "втрачаються" при підтримці менших партій, можуть почати голосувати за сильніші політичні сили. Отже, ці два ефекти спільно сприяють структуризації політичного простору, сприяючи утворенню сильних політичних коаліцій та партійних об'єднань. Згідно думки Г. М. Мазуренко, у сучасних умовах пропорційна система виборів найбільше відповідає вимогам демократичного суспільства, оскільки вона забезпечує представництво більшості суспільних інтересів. Проте відсутність прямого зв'язку між обраними депутатами та виборцями є суттєвим недоліком цієї системи, що вимагає розробки шляхів для її удосконалення. Ю.Б. Ключковський стверджує, що українські вибори народних депутатів були пов'язані з демократичними стандартами згідно зі Законом СРСР від 1988 року. Зазначений закон встановлював застосування мажоритарної системи абсолютної більшості у першому турі та відносної у другому. Деякі відомості надали підстави для того, щоб піддати сумніву відповідність проведених у 1989 році виборів демократичним стандартам. Наприклад, деякі положення закону, що стосувались призначення депутатів керівництвом організацій та віддачі переваги голосам посадових осіб, викликали певне занепокоєння. Закон Української РСР від 1989 року про вибори народних депутатів скасовував проведення окружних передвиборчих зборів та призначення депутатів від громадських організацій, але сама система виборів залишалася майже незмінною порівняно з 1988 роком. Ю.Б. Ключковський пов'язує лібералізацію виборчого законодавства з цим законом 1989 року, але зауважує, що він не передбачав представлення в парламенті інших партій, крім КПРС, що робило вибори менш демократичними [23]. Система відносної більшості, яка застосовується, наприклад, у Великобританії, вважається сприятливою для утворення стійких урядів однопартійної більшості. Це стосується тих випадків, коли одна партія здобуває більшість місць у парламенті. У системі відносної більшості кандидат, який отримує найбільшу кількість голосів у виборчому окрузі, стає представником цього округу в парламенті. Якщо одна партія здобуває більшість місць у парламенті, то вона може утворити уряд без участі інших партій. Це сприяє стабільності та ефективності управління, оскільки уряд може діяти відповідно до власної програми без необхідності узгодження з іншими політичними силами. Навпаки, пропорційна система, як правило, призводить до розпорошеності у парламенті, оскільки різні партії отримують представництво залежно від загального відсотка голосів, які вони отримали на виборах. У такій системі формування уряду може вимагати утворення коаліцій та компромісів між різними партіями. Це може призвести до меншої стабільності та ефективності управління, оскільки різні політичні сили можуть мати різні пріоритети та ідеологічні погляди [17]. Результативність виборів визначається їхньою здатністю створювати передумови для формування стабільних урядів та зменшення необхідності у довиборах. Мажоритарна система абсолютної більшості, яка була застосована в Україні у 1994 році, вважається менш результативною у цьому аспекті. У такій системі кандидат виграє вибори, якщо отримує більшість голосів у виборчому окрузі. Однак це може привести до ситуацій, коли переможець не отримує достатньо широкої підтримки в окрузі або не представляє інтереси більшості виборців. Згідно з Дж. Сарторі, виборчі системи мають великий вплив на політичні системи. Системи відносної більшості, коли голоси виборців розділяються між кількома кандидатами в окрузі, зазвичай сприяють формуванню двопартійної системи. У той час як в системі відносної більшості зі структуруванням і розсіюванням голосів може виникнути більше двох партій. Пропорційна система також впливає на політичні системи, зменшуючи концентрацію голосів і дозволяючи участь середнім і дрібним партіям, що репрезентує широкий спектр політичних поглядів. У мажоритарній системі може скластися стабільний уряд, оскільки виборчий корпус не дробиться на багато кандидатів. Пропорційна система та мажоритарна система відносної більшості вважаються більш ефективними з точки зору результативності виборів. У пропорційній системі мандати розподіляються пропорційно загальній кількості голосів, отриманих кожною партією. Мажоритарна система відносної більшості також може забезпечити стабільність уряду, оскільки кандидат виграє, якщо отримує більшість голосів у виборчому окрузі. Проте вона дає можливість виборцям більш активно впливати на результати виборів, а також може сприяти формуванню більш широкого спектру політичних поглядів у парламенті. Отже, пропорційна та мажоритарна система відносної більшості є більш результативними у забезпеченні ефективних виборів та створенні передумов для утворення стабільних урядів [20]. Забезпечення прав меншин, зокрема етнокультурних, на справедливе представництво є важливою складовою демократичного процесу. Для цього в деяких країнах застосовують спеціальні куріальні виборчі системи. Наприклад, в Новій Зеландії існує система, де виборчі округи формуються відповідно до курій. Курії це спеціально визначені групи або інтереси, які мають право на представництво у парламенті. Для кожної курії встановлюються власні норми представництва, що може включати в себе відведення певної кількості місць у парламенті або інші механізми забезпечення їхнього голосу в політичному процесі. Ця система дозволяє етнокультурним меншинам мати голос у парламенті та впливати на прийняття рішень, що стосуються їхніх інтересів [2]. Розглядаючи теорію виборів, можна прийти до висновку, що не існує універсально кращої чи гіршої виборчої системи. Кожна країна повинна враховувати свої унікальні соціокультурні особливості та рівень розвитку, адаптуючи виборчу систему до своїх потреб та реалій. У цілому, компаративний аналіз є важливим інструментом для розуміння різноманітності виборчих систем та їх впливу на політичні процеси, а також для формування рекомендацій щодо поліпшення цих систем у майбутньому. Компаративний аналіз є надзвичайно важливим методом дослідження виборчих систем, оскільки він дозволяє науковцям та політичним аналітикам порівнювати різні системи та їхні складові з метою кращого розуміння їхньої ефективності, проблем і можливих політичних наслідків. Цей метод міститить аналіз як законодавчого фундаменту виборчих систем, так і практичних аспектів їхньої реалізації під час виборчих процесів. Основними перевагами компаративного аналізу є [13]: Порівняльне розуміння різних систем дозволяє вивчати та порівнювати різні виборчі системи з різних країн або регіонів світу, що допомагає виявити їхні схожості та відмінності. Виявлення переваг і недоліків. Компаративний аналіз дозволяє ідентифікувати переваги та недоліки кожної виборчої системи. Наприклад, деякі системи можуть бути більш репрезентативними, інші — більш стабільними, але менш гнучкими. Оцінка впливу на політичні процеси. Шляхом аналізу виборчих систем у різних країнах можна з'ясувати, як саме вони впливають на політичні процеси, включаючи формування партій, участь громадян у політичному житті, рівень корупції та інші аспекти. Засвоєння кращих практик. Порівнюючи різні виборчі системи, можна ідентифікувати кращі практики та ідеї, які можна було б використати для поліпшення власної виборчої системи. Компаративний аналіз може бути проведений на різних рівнях, від загальної структури виборчих систем до конкретних аспектів, таких як системи голосування, обмеження кампанійного фінансування або механізми забезпечення чесності виборів. В цілому, цей метод є важливим інструментом для аналізу та удосконалення виборчих систем у різних країнах. Компаративний аналіз відкриває можливість виявлення загальних тенденцій у розвитку виборчих систем через порівняння різних країн та їхніх досвідів. Це дозволяє встановити причинно-наслідкові зв'язки між різними аспектами цих систем та визначити, які чинники сприяють або заважають вдосконаленню виборчих процесів [1]. Однією з ключових переваг такого аналізу є можливість ідентифікувати найкращі практики, які успішно працюють у різних країнах, та рекомендувати їх для впровадження в інші системи. Наприклад, якщо одна країна має ефективні механізми контролю за фінансуванням політичних кампаній, це може стати прикладом для інших країн, які борються з корупцією в цій сфері. Також важливою перевагою компаративного аналізу є можливість прогнозування можливих наслідків впровадження конкретних змін у виборчі системи. Наприклад, за допомогою аналізу можна передбачити, які наслідки може мати перехід до іншої системи голосування або зміни у системі розподілу мандатів. Крім того, компаративний аналіз стимулює обмін знаннями та досвідом між країнами, що сприяє поширенню інновацій та удосконаленню виборчих систем у світі в цілому. Таким чином, компаративний аналіз виборчих систем є важливим інструментом для забезпечення демократичного розвитку та покращення політичних процесів у всьому світі. Для успішного проведення компаративного аналізу виборчих систем дійсно необхідно враховувати концептуалізацію, тобто чітке визначення понять та критеріїв порівняння між ними. Це допомагає уникнути непорозумінь і забезпечує об'єктивність аналізу. Наприклад, якщо порівнюються системи пропорційного та мажоритарного вибору, необхідно чітко визначити, що розуміється під кожним з цих типів систем [22]. Система пропорційного вибору, наприклад, передбачає розподіл мандатів відповідно до відсотка отриманих голосів партій, тоді як система мажоритарного вибору надає перевагу кандидатам, які отримали найбільшу кількість голосів у конкретному виборчому окрузі. Після чіткого визначення концепції потрібно розглянути критерії для порівняння. Ці критерії можуть охоплювати такі аспекти, як репрезентативність різних соціальних ...

Кваліфікаційна робота Політологія

darynakond

01.10.2024 14:10-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись