Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ РИТМІКИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Педагогіка вищої школи
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ РИТМІКИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
ЗМІСТ
ВСТУП
3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МУЗИЧНО-РИТМІЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
6
1.1 Поняття «ритміки» в науково-педагогічній літературі
6
1.2 Психофізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку
11
РОЗДІЛ 2. ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ РИТМІКИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
14
2.1 Методи та прийоми викладання ритміки в початковій школі
14
2.2 Інноваційні методи, як засіб активізації музично - ритмічної діяльності дітей молодшого шкільного віку
21
ВИСНОВКИ
30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
33
ВСТУП
Актуальність теми. Сучасна освіта на початковому етапі розвитку дитини визначається не лише передачею базових знань, але й формуванням комплексу умінь та навичок, які сприяють гармонійному розвитку особистості. Одним із важливих компонентів цього процесу є вивчення музики, яка має велике значення для розвитку різних аспектів особистості: від емоційного вираження до розвитку ритмічного чуття.
Особливо важливим елементом в навчанні музики в початковій школі є ритміка – вчення про ритм та метрику музичних творів. Ритміка допомагає розвивати в дитини чуття ритму, координацію рухів, слухову пам'ять і сприяє розвитку творчих здібностей. Сучасні викладачі в початковій школі повинні мати ефективні методики для викладання ритміки, які б враховували особливості психофізіологічного розвитку дітей.
Фізичний розвиток, пізнавальна активність, соціальна взаємодія, творчий розвиток та адаптація до різних стилів навчання – усе це враховується в контексті уроків ритміки. Ритмічні заняття сприяють розвитку моторики та координації, поліпшують концентрацію та сприйняття інформації. Вони сприяють формуванню соціальних навичок та командного духу серед учнів, а також розвивають творчість та самовираження через музику та рух. Застосування методики ритміки в початковій школі дозволяє створити цілісний підхід до навчання, враховуючи різноманітність індивідуальних стилів навчання дітей. Такий підхід сприяє більш ефективному навчанню та розвитку кожного учня.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. У роботі із загальної теоретичної перспективи досліджуються аспекти естетичної складової людини, які висвітлені в трудах вчених, таких як Л. Виготський, С. Рубінштейн, М. Каган, Л. Левчук. Окремий акцент робиться на працях авторів, що займаються естетикою та мистецтвознавством, і вони досліджують питання, пов'язані з уточненням сутності естетичного виховання, його принципів і завдань, а також впливу естетичного виховання на формування особистості та освоєння художньої культури, представлені в роботах В. Верховинця, Б. Неменського, Г. Шевченка.
Також розглядаються ідеї, які обґрунтовують необхідність вдосконалення естетичного виховання через засоби музичного мистецтва, визначені в працях Л. Баренбойма, М. Гродзенської, Д. Кабалевського, С. і В. Шацьких, Б. Яворського. Крім того, здійснюється аналіз питань музично-ритмічного виховання учнів у працях з музичної педагогіки таких авторів, як Л. Бондаренко, І. Гадалова, О. Гумінська, Я. Кушка, О. Олексюк, Е. Печерська.
Мета даної курсової роботи полягає у вивченні та аналізі сучасних підходів до методики побудови уроку ритміки в початковій школі.
З огляду на мету постають наступні завдання:
- дослідити теоретичні аспекти поняття "ритміки" в науково-педагогічній літературі, враховуючи різноманітні підходи та визначення цього терміну;
- вивчити психофізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку з метою розуміння їхнього розвитку та можливостей у сфері музично-ритмічного виховання;
- проаналізувати існуючі методи та прийоми викладання ритміки в початковій школі, визначити їхні переваги та недоліки, а також виявити можливості для оптимізації навчального процесу;
- розглянути інноваційні методи викладання ритміки як засіб активізації музично-ритмічної діяльності дітей молодшого шкільного віку, враховуючи сучасні технології та педагогічні підходи.
Об'єктом дослідження є урок ритміки в початковій школі.
Предметом дослідження є методи побудови уроку ритміки в початковій школі.
Методи дослідження включають аналіз наукової літератури для огляду теоретичних підходів, емпіричні методи через анкетування вчителів та спостереження за уроками ритміки, а також експериментальний підхід для впровадження та оцінки нових методик.
Практична значимість дослідження полягає у вдосконаленні процесу викладання ритміки через розробку рекомендацій для педагогів, стимулювання творчого мислення та самовираження учнів, а також збільшення зацікавленості дітей у музичному навчанні.
Наукова новизна виявляється у розширенні теоретичного аспекту ритміки, розвитку та впровадженні новаторських методів, а також інтеграції сучасних технологій для оптимізації процесу навчання. Всі ці аспекти спрямовані на покращення ефективності викладання ритміки в початковій школі.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МУЗИЧНО-РИТМІЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
1.1 Поняття «ритміки» в науково-педагогічній літературі
Ритміка виграє важливу роль у спеціальних школах для дітей із порушеннями слуху, як ключовий компонент курсів корекційного та розвиткового спрямування. Заняття з ритміки сприяють не лише фізичному розвитку, але й формують естетичні, моральні та психологічні аспекти учнів. Ці заняття ознайомлюють дітей із теорією музики, важливими її жанрами та такими поняттями, як "темп", "ритм", "мелодія" та "характер" музичного твору. Вони також розширюють знання про національну та світову музичну культуру [24].
Заняття з ритміки навчають виражати характер музичного твору через рух, допомагають учням висловлювати емоційні стани та розслабляти тіло через рухи та музику. Крім того, вони сприяють розвитку слухового сприймання, уяви, пам'яті, уваги, творчих здібностей і активізації розумових здібностей, а також удосконалюють вимову та збагачують словниковий запас, сприяючи загальному гармонійному розвитку учня.
Ритміка представляє собою важливий аспект фізичного та музично-ритмічного виховання дітей. Вона ґрунтується на послідовному чергуванні рухів, визначених тривалістю виконання та характером прикладених зусиль, і спрямована на розвиток почуття ритму. Іншими словами, це система фізичних вправ, яка базується на взаємозв'язку рухів із музикою.
Ритміка має дві ключові складові [4]:
перша - ритм як біоритмічна основа функціонування організму,
друга - музично-ритмічні рухи, що слугують засобом розвитку психомоторних, емоційних і фізичних аспектів організму.
Розвиток відчуття ритму визнається як одне з джерел підвищення життєвого тонусу людини і гарантія її мобільності та орієнтації у просторі. Ритмічні здібності є основними і універсальними для людини. Взаємодія міжсенсорних зв'язків, що лежать в основі відчуття ритму, сприяє розвитку рухової сфери, перцептивних і когнітивних процесів, емоційних реакцій і мовної активності. Саме сприйняття ритму викликає різноманітні кінестетичні враження.
Ритм сприяє координації рухів, поліпшенню просторово-часової організації рухів, включаючи артикуляційні (мовнорухові). Різноманітні танцювальні рухи, використовувані у процесі навчання дітей із порушеннями слуху в ритміці, впливають на їхній розвиток як безпосередньо, так і опосередковано. Безпосередній вплив виявляється у непрямій участі рухового аналізатора, зокрема, у виконанні різноманітних рухових завдань, русі голосових зв'язків і артикуляції губ, а також у маніпуляції різними предметами. Опосередкований вплив полягає в тому, що м'язова активність призводить до підвищення тонусу організму дитини [15].
Вивчення ритму взяло свій початок задовго до нашої ери і породило область знань, відому як ритміка. Термін "ритміка" виник від грецького слова "Rhythmikos", що означає вимірюваний і рівномірний. У віршознавстві цей термін використовується в двох контекстах [11]:
а) як лад ритму конкретного віршового твору чи групи творів;
б) як розділ віршознавства, що зосереджений на вивченні ритміки в різних системах версифікації (розміри, рими, строфи).
Внутрішню сутність ритміки пов'язують з музикою, стопою (теорією стоп), інтонацією чи фіксацією масового повторення однорідних елементів (статистичний метод) і т.д. Основою ритміки є концепція ритмічного почуття, яке є властивим практично кожній людині. Науковці припускають, що відчуття музичного ритму менше схильне до педагогічного впливу, ніж музичний слух.
У сфері педагогіки ритміку розглядають як систему фізичних вправ, що виконуються під акомпанемент музики та ґрунтуються на взаємозв'язку рухів із музичним супроводом. Основною метою роботи з дітьми під час уроків ритміки є організація їхньої фізкультурної активності під музичний супровід, де детально вивчаються елементи музичної діяльності, що найбільш природно і логічно виражаються у русі (танці).
На сьогоднішній день існують різноманітні підходи до визначення терміну "ритміка", і вони в значній мірі залежать від сфери її використання. У контексті теорії та практики хореографічного навчання широкого розповсюдження набуло тлумачення ритміки як музично-педагогічної дисципліни. Це тлумачення взяте за основу відомого швейцарського музиканта, педагога, композитора, піаніста і диригента, професора Женевської консерваторії Еміля Жака-Далькроза (1865-1950 рр.), і отримало широкий розголос на початку XX століття. Суть цієї системи полягає в органічному внутрішньому зв'язку музики і руху, спрямованому на розвиток музичного слуху через виразний рух, що в цілому сприяє вихованню естетично вдосконаленої та гармонійно розвиненої особистості [9].
Ритмічні рухи мають свої коріння в давній історії. У Китаї та Індії, близько чотирьох тисяч років до нашої ери, ритмічні вправи вже використовувалися у лікувальних цілях. В Стародавній Греції, де велику увагу приділяли гармонії людського тіла і поважно ставилися до "мистецтва руху", з'явилася широко відома гімнастична система під назвою "орхестрика". Ця система складалася з давніх обрядів, акробатичних вправ, ритуальних і бойових танців, і виступала передвісником усіх ритмічних і ритмопластичних систем рухів, включаючи сучасну художню гімнастику. Ритмічні рухи служили засобом вираження певних думок і ідей, вимагали фізичної підготовки та вміння відчувати ритм.
В середньовіччі, в країнах Західної Європи, розвиток "мистецтва руху" відчутно гальмувався впливом теологічних доктрин християнської церкви, яка сприймала фізичну досконалість тіла негативно [12]. Таке ставлення призвело до скасування гімнастичних занять в багатьох європейських навчальних закладах, античні принципи гармонійного розвитку були забуті. Відродження відзначилося новим поглядом на фізичну культуру, і в Італії виникла інтерес до організованої системи фізичної підготовки у педагогіці. Цей період також визначив становлення організаційних форм сучасного спорту за участю видатних фізкультурників того часу.
У контексті різних шкіл ритмопластики на початку XX століття система Е. Жака-Далькроза вирізнялася своєю деталізованою та чіткою структурою, систематизованою методикою, що ґрунтувалася на понятті ритму як універсального засобу виховання [14]. Сам Жак-Далькроз відкрив лікувальні і виховні можливості ритму і першим подумав про те, як можна використовувати комплекс ритмічних вправ для розвитку музичних здібностей, музичного слуху, пам'яті, уваги, виразності рухів та творчої уяви. Його "les pas Jaques" - "кроки Жака", які виконувалися у ритмі музики, стали основою нових методів та засобів для розвитку музичності учнів, наближення музики до слухачів. Ці кроки визначили основи педагогічної системи, спочатку відомої як "ритмічна гімнастика", а згодом - "евритміка" або "ритміка". Ця система полягала в руховій інтерпретації музики, враховуючи не лише метр і ритм, але й динаміку та фразування. Проте, основний акцент залишався на ритмі та його вираженні. "Кроки Жака" стали "першим кроком у напрямку оновлення сценічного мистецтва, лікувальної педагогіки та загального виховання" [4].
В Україні початок XX століття відзначився поширенням ритмічної гімнастики, особливо в Галичині. Зацікавленість у питаннях музично-ритмічного виховання була визначена популяризацією західноєвропейських хореографічних течій, зокрема стилів та напрямків танцю "модерн". У Львові, зокрема, С. Гловацький створив перший осередок ритміки в 1908 році. Українські педагоги, які займалися проблематикою дитячого ритмічного виховання, брали на озброєння досягнення російських ритмістів.
У 30-х роках питання про доцільність музично-ритмічного виховання стало предметом дискусій. Радянські ритмісти відмовилися від концепцій західних колег, засуджуючи їх за виразну віртуозність та абстрагованість від потреб мас та обслуговування "буржуазії". Запропоновано було адаптувати методику Е. Жак-Далькроза до конкретних професійних сфер. Ритміку вилучили зі шкільних програм, зберігши її тільки у дошкільних установах, де заняття з ритміки поступово перетворилися на підготовку до дитячих свят [21].
У театральних училищах інститутах, предмет "Ритміка" був замінений "Сценічним рухом". Ритміка лишалася самостійною дисципліною лише в музичних освітніх закладах та лікувальних установах. У 60-х роках проводилися семінари для ритмістів, але в основному викладання ритміки велося досить неорганізовано. Ця дисципліна втрачала свою популярність, обмежуючись прикладним застосуванням у професійній освіті [3].
На сьогодні ритміка Далькроза знаходить застосування у різноманітних сферах, включаючи професійну музичну освіту та загальноосвітні школи. Українські педагоги-ритмісти розширили та вдосконалили цю систему, розробивши нові методи та форми занять для різних вікових груп та типів навчальних закладів. Є. Конорова, автор відомого посібника, належить до старшого покоління педагогів, які віддані системі Е. Жак-Далькроза. У науково-методичній літературі деякі аспекти теорії руху і ритміки Далькроза були досліджені такими вченими, як А. Білінська, А. Вільчковська, О. Ростовський, С. Руднева, А. Пастернак. Провідні педагоги вважають цю систему життєздатною, що підтверджується пропозиціями використовувати її в початковій школі, в інноваційних, інтегрованих формах навчання або як музично-терапевтичний засіб.
Отже, дослідження процесів формування та розвитку ритміки як ключової складової системи "мистецтва руху" та ефективного інструменту для музично-ритмічного та хореографічного виховання дозволило визначити її роль і місце в різних формах організації безперервної хореографічної освіти у минулому та сьогоденні. Унікальність цієї системи та її потенціал у вихованні та валеології підтверджені багаторічним практичним досвідом, що визначає її важливість у сучасній хореографічній педагогіці і заохочує подальші наукові розвідки у цьому напрямку.
1.2 Психофізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку
Дитячий організм у віці 6-9 років перебуває у фазі активного росту та розвитку. Фізіологічні зміни в цей період охоплюють різноманітні аспекти, включаючи зростання тіла, розвиток внутрішніх органів і систем. Нервова система також піддавається значним змінам, відбувається подальший розвиток мозку та нервових вузлів. У цьому контексті, важливо розглядати особливості психіки дітей молодшого шкільного віку. Їхні емоційні та психічні властивості формуються під впливом зовнішніх факторів, включаючи навчання та взаємодію з оточуючим середовищем [10].
Одним із аспектів, що відіграє важливу роль у розвитку дітей, є ритміка. Ритміка включає в себе систематичне повторення рухів або звуків і може впливати на психофізіологічний стан дітей. Вона сприяє розвитку моторики, сприйняття ритму та координації рухів. Роль ритміки у розвитку мозку дитини є надзвичайно важливою. Вивчення ритмічних елементів може позитивно впливати на нейропластичність мозку та підтримувати розвиток когнітивних функцій. Крім того, ритміка має велике значення для емоційного стану дітей, допомагаючи їм виражати емоції та розслаблятися.
Поглиблюючи наше розуміння психофізіології молодших школярів, слід звернутися до взаємозв'язку ритміки та розвитку моторики. Ритміка допомагає формувати моторичні навички, розвиває гнучкість та координацію рухів. Заняття ритмікою сприяють правильному фізичному розвитку дітей, впливаючи на їх м'язовий тонус та здатність керувати власним тілом [6].
Психофізіологічні аспекти розвитку мозку також варто розглядати у контексті ритміки. Систематичне вивчення ритмічних структур сприяє формуванню нейрональних мереж, що може позитивно впливати на пам'ять, увагу та інші когнітивні функції. Важливо враховувати, як ритміка впливає на емоційний стан молодших школярів. Регулярні заняття ритмікою можуть допомагати дітям вирішувати стресові ситуації, виражати свої почуття та розслаблятися. Музичний ритм може стати засобом виразного самовираження, сприяючи формуванню позитивного емоційного стану.
Ритмічні заняття виявляють значущий вплив на психічний стан дітей молодшого шкільного віку. Ці заняття сприяють релаксації та зменшенню стресу. Ритміка стимулює вироблення ендорфінів - природних "гормонів щастя", що позитивно впливає на настрій та загальний психічний стан дітей. Систематичні ритмічні заняття сприяють розвитку пам'яті та концентрації уваги в дітей молодшого шкільного віку. Участь у ритмічних вправах вимагає уваги до деталей, що позитивно впливає на розвиток когнітивних функцій. Діти, які регулярно займаються ритмікою, проявляють покращену здатність до утримання уваги та легше запам'ятовують інформацію [10].
Ритміка в молодшій школі грає ключову роль у формуванні соціальних навичок у дітей. Під час спільних ритмічних занять діти вчаться співпраці, взаємодії та взаєморозумінню. Групові вправи розвивають навички командної роботи та вчать дітей розуміти та приймати різні точки зору. Ці соціальні навички є необхідними для успішного взаємодії з оточуючим світом та побудови позитивних взаємин з однолітками. Розвиток ритмічних навичок у дітей молодшого шкільного віку пов'язаний з покращенням їхніх комунікаційних здібностей. Ритміка відіграє роль каталізатора для вираження почуттів і емоцій, що сприяє розвитку вміння ефективно спілкуватися. Діти, які беруть участь у ритмічних вправах, розвивають вміння висловлювати свої думки, слухати інших та взаємодіяти з навколишнім середовищем через мову рухів та виразу обличчя [30].
Вчителю молодших класів важливо відігравати активну роль у формуванні ритмічних навичок учнів. Він має створювати цікаві та доступні ритмічні вправи, адаптовані до вікових та індивідуальних особливостей учнів. Вчителі повинні бути чутливими до індивідуальних потреб кожного учня та створювати сприятливу атмосферу для розвитку їхніх ритмічних здібностей. Здатність вчителя індивідуалізувати підходи до навчання грає важливу роль у стимулюванні інтересу та мотивації учнів до ритмічних занять.
Тому, для успішного впровадження ритміки в навчальний процес молодших школярів важливо використовувати різноманітні методи та форми роботи. Групові ритмічні ігри, музичні вправи та танці дозволяють дітям не лише розвивати ритмічні навички, але й створювати позитивний комунікативний досвід у колективі [14]. Інтеграція ритміки з іншими предметами може стати ефективним методом, наприклад, використання ритмічних вправ у процесі вивчення мови, математики чи природознавства. Такий підхід сприяє цілісному розвитку дитини та робить навчання більш цікавим та захоплюючим.
РОЗДІЛ 2. ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ВИКЛАДАННЯ РИТМІКИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
2.1 Методи та прийоми викладання ритміки в початковій школі
Основною стратегічною метою освіти у XXI столітті, яка визначена Законом України "Про освіту" та державною національною програмою "Освіта" (Україна XXI ст.), є формування гармонійної особистості, яка об'єднує в собі взаємопов'язані природні, соціальні і культурні аспекти. Довголітня історія людства підтверджує, що музичне мистецтво відіграє суттєву та постійну роль у цьому процесі, сприяючи розвитку музично-естетичних якостей особистості на різних етапах її становлення [3].
Між теоретичними концепціями та практичною реалізацією ідеї видатних педагогів, з одного боку, і широким впровадженням передових методик у систему освіти, з іншого боку, часто виникають протиріччя, що відображається у стані музичного навчання дітей у загальноосвітніх школах. Багато прогресивних ідей періоду 20-30-х років залишилися нереалізованими в широкому масштабі через торканнять педагогічною поспішністю та непідготовленістю музичних працівників до таких змін [6].
У початку 80-х років XX століття музично-ритмічні рухи були повторно введені до шкільної програми, вперше з'явившись в навчальних планах ще у 20-і роки того ж століття. Ця форма музичних занять спрямована на вираження пластичних особливостей музики, яка звучить у класі. За словами Е. Абдулліна, музично-ритмічні рухи допомагають у визначенні процесу сприймання музики учнями, виявленні засобів виразності, що сприяють освоєнню ключових знань. Ця форма діяльності доступна для всіх учнів, включаючи тих, хто має труднощі зі співом. Під час музичних занять в школі основними видами музично-ритмічних рухів, які визначають цю групу навичок, є крокування на місці в поєднанні з художньо-образним сприйманням музики, а також різні пластичні рухи рук і корпусу. Під час вибору рухів враховуються вікові особливості учнів і обмежені просторові умови, в яких зазвичай проводяться уроки музики.
Методика хореографії охоплює різноманітні підходи до навчання та виконання танців, котрі часто комбінуються в процесі навчання та виконання танців залежно від потреб учнів та специфіки конкретного танцю. Використання різних підходів допомагає забезпечити більш ефективне та цікаве засвоєння хореографічного матеріалу. Серед них можна виділити такі основні методи: метод показу, зразок, словесний метод та музичний супровід.
Метод показу є одним з основних засобів навчання хореографії і полягає у візуальному демонструванні рухів, поєднань і композицій танцю викладачем або досвідченим танцівником. Під час викладання нових рухів або танцювальних комбінацій, викладач показує їх учням шляхом особистого виконання перед ними [12].
Під час демонстрації, викладач намагається дотримуватися правильної техніки та стилю виконання танцю. Він чітко вказує на ключові елементи рухів, позицій та переходів між ними. Учні спостерігають за виконавцем і намагаються відтворити ті ж самі рухи та послідовності. Важливо, щоб учні звертали увагу не лише на самі рухи, але й на деталі, такі як положення тіла, рухи рук, ноги та вираз обличчя. Цей метод допомагає учням засвоювати нові танцювальні рухи та комбінації, оскільки вони можуть візуально спостерігати за правильним виконанням та намагатися відтворити їх. Він також сприяє розвитку м'язової пам'яті та координації рухів [16]. Крім того, через візуальне сприйняття учні отримують можливість вивчати естетику та стиль танцю, що допомагає їм стати більш повноцінними танцівниками.
Метод зразка є ефективним засобом навчання хореографії, який полягає у використанні ідеального прикладу виконання певного руху або танцювальної комбінації. У цьому методі викладач або досвідчений танцівник демонструє вправу чи танцювальну фігуру, намагаючись виконати їх на високому рівні майстерності та з ідеальною технікою.
Під час демонстрації, викладач або провідний танцівник показує учням, як правильно виконувати кожен рух, звертаючи увагу на деталі та важливі елементи. Вони підкреслюють правильне положення тіла, техніку рухів, а також вираз обличчя та емоції, які потрібно виражати під час танцю [21]. Цей метод дозволяє учням мати чітке уявлення про те, як повинні виглядати ідеальні рухи та комбінації танцю. Вони можуть використовувати цей зразок як відповідний стандарт, до якого вони прагнуть підійти своїм власним виконанням. Через спостереження та намагання наслідувати ідеальний приклад, учні можуть поступово покращувати свою техніку та майстерність у виконанні танцювальних рухів.
Словесний метод є одним із ключових засобів навчання хореографії, який базується на використанні усних пояснень для передачі інформації про техніку, рухи та позиції у танцю. У цьому методі викладач користується словами, щоб детально описати кожен елемент танцю, його послідовність та правильність виконання. Під час словесного пояснення, викладач розкриває основні принципи та технічні аспекти кожного руху чи комбінації. Він може називати конкретні кроки, позиції тіла, напрямки руху, манеру виконання, а також нюанси виразності та емоційного вираження [19].
Важливо, щоб викладач міг чітко та зрозуміло передати всю необхідну інформацію, щоб учні могли легко зрозуміти та виконати дані інструкції. Цей метод дозволяє учням зрозуміти суть та технічні аспекти танцю без прямого візуального прикладу. Він допомагає учням уявити собі рухи та послідовність виконання, що є важливим для їхнього подальшого вдосконалення. Словесні пояснення також можуть включати корисні поради щодо покращення техніки, координації та виразності [10]. Цей метод є особливо корисним у випадках, коли візуальний зразок не є можливим або ефективним, наприклад, при віддаленому навчанні або для уточнення деталей після виконання рухів.
Музичний супровід є необхідною складовою будь-якої хореографічної вистави чи танцю. Це важливий елемент, який допомагає створити певний настрій, емоційну атмосферу та виразити почуття через танець. Використання різних ритмів, темпів і мелодій дозволяє підкреслити характер танцю, передати його енергію та виразити ідеї та почуття, що лежать в основі танцювальної композиції. Наприклад, швидкий та ритмічний біт може підкреслити енергію та динаміку танцю, тоді як м'яка та лірична мелодія може викликати відчуття спокою та емоційного звороту [23].
Музичний супровід також допомагає танцівникам відчувати ритм та темп музики, що полегшує синхронізацію рухів та танцювальних комбінацій з музикою. Він сприяє створенню цілісного образу та виконанню танцювальної композиції зі специфічним настроєм та емоційним виразом. Таким чином, музичний супровід відіграє ключову роль у хореографії, допомагаючи танцівникам і викладачам створити захоплюючу та виразну виставу, що ефективно комунікує з глядачами та передає не лише технічну майстерність, але і емоційне зміст танцю.
Система розвитку музично-ритмічних рухів, запропонована Е. Жак-Далькрозом і адаптована ритмістами, є ефективним інструментом у формуванні музичних навичок у дітей. Послідовність розвитку, яка базується на цій системі, охоплює чотири ключові групи навичок виконавця. Діти спочатку вивчають відтворення метричної пульсації музики через свої рухи. Це допомагає їм розвивати внутрішнє чуття ритму та удосконалювати координацію рухів. Далі, шляхом виконання фразування в музичних композиціях, діти вивчають виокремлення та вираження музичних фраз через рухи, що сприяє розумінню структури музичних творів та розвитку виразності у виконанні [29].
Третя група навичок передбачає відтворення ритмічного малюнка за допомогою рухів. Це сприяє розвитку ритмічної точності та чутливості до різноманітних ритмічних структур. Нарешті, виконання "вільного диригування" та "пластичного інтонування" дозволяє дітям виразно взаємодіяти з музикою через власні рухи, розвиваючи творчий підхід та музичну інтерпретацію. Ця послідовність розвитку музично-ритмічних рухів визначається системою Е. Жак-Далькроза і відзначається адаптацією для різних вікових груп учнів. Результативність цього підходу полягає в комплексному впливі на музичний розвиток дітей та сприяє формуванню їхніх музичних навичок [21].
Наукові дослідження підтверджують, що весь організм людини реагує на вплив музики. Здатність сприймання та розуміння музики виявляється через відчуття м'язів, рухів та дихання. Професор В. Медушевський вказував на те, що безмежна інформація, яка закладена в музиці, сприймається не тільки розумом, але і динамічним станом тіла - співінтонуванням та пантомімічним рухом. Рух визнається основним засобом розвитку відчуття ритму, природної музикальності, уяви, бажання до самовираження, емоційного реагування на музику, а також ключовим елементом розвитку діяльності та мислення, тренування нервово-психічних процесів і соціально-комунікативних навичок. Це є невід'ємним джерелом великої радості для дітей, тому рух визнається найважливішим компонентом у музичному вихованні дітей [17].
Підбираючи музичні твори для виконання в школі, вчитель керується завданнями виховання високого художнього смаку серед учнів, доступністю цих творів для сприйняття дітьми різних вікових груп, а також яскравістю та конкретністю виконуваного матеріалу. Репертуар виконавчого мистецтва вчителя повинен охоплювати твори, призначені для різних вікових груп учнів: молодших, середніх та старших. У початковій школі ці твори можуть бути достатньо простими, але репертуар для старших класів вимагає високого рівня інструментальної майстерності вчителя. Під час занять у класі основного музичного інструменту студенти мистецьких факультетів мають вивчати твори різних жанрів, які підходять для супроводу музично-ритмічних вправ.
Вчитель музики повинен викладати у дітей навички виділення основних елементів музичної мови та передачі різних інтонаційних аспектів (ритмічних, мелодичних, динамічних) за допомогою рухів. Це можна робити на будь-якому етапі уроків, включаючи вправи та пластичні етюди. Наприклад, діригентський жест може бути пояснений через приклад колискової, написаної у дводольному розмірі. У пісні "Котику сіренький" української народної музики (6/8), рухи руки, що слідують за двохтактовою структурою, можуть асоціюватися з прогойдуванням човна на хвилях або гладженням кошенятка в пісні. Інсценізація пісень використовується як одна з часто вживаних форм музично-ритмічних рухів, де виконання пісні супроводжується виразними рухами окремих персонажів і груп, таких як ляльки, каченя, коза і теля, наприклад у пісні "Лялька" Т. Потапенко.
Ігрові рухи тісно пов'язані з музичним фольклором, зокрема з українськими народними піснями-іграми, такими як «Подоляночка», «Ой, Василю, товаришу», «Бояре, ми до вас в гості», «А ми просо сіяли» та іншими. Відтворення рухами засобів музичної виразності, а саме елементів музичної мови, допомагає учням більш практично та наочно засвоювати ці аспекти [27]. Наприклад, метр можна передати через крокування, плескання, тупання, диригування або показ «пульсу» вказівним пальцем правої руки по долоні лівої руки. Ритм можна виражати плесканням, стуканням, тупанням чи лясканням. Рух мелодії можна відтворювати однією чи двома руками перед собою у просторі, фіксуючи кожен звук мелодії. Фразування можна демонструвати показом рукою ліги (фрази) перед собою, а динаміку - за допомогою рухів різної амплітуди (малої - тихо, великої - голосно). Ступені ладу можна показати ручними знаками сольмізації, а ноти звукоряду - використовуючи руку-нотоносій та «живе піаніно».
З самого початку уроків музики, учні вчаться реагувати на диригентські жести учителя під час вивчення пісень. Шляхом пропозиції дітям уявляти себе у ролі диригента, можна почати диригувати спочатку власним співом, наголошуючи логічні елементи тексту, підкреслюючи музичні кульмінації та передаючи різні аспекти характеру пісні за допомогою жестів – штрихів, динаміки та особливостей метра. Пізніше можна перейти до колективного диригування невеликими інструментальними п’єсами, такими як Прелюдії №7 та №20 Ф. Шопена і інші. Важливо, щоб діти почували вільність у диригуванні та могли передавати фразування, динаміку та моменти кульмінації жестами. Це також може включати спроби диригування фрагментами з симфонічних творів, таких як Симфонія № 40 В.А. Моцарта, Симфонія № 5 чи № 9 Л. ван Бетховена, або увертюри з опери "Тарас Бульба" М. Лисенка та інші [17].
Використання виразних рухів, які імітують гру на музичних інструментах, надає учням можливість активно взаємодіяти з музикою та відтворювати різні темброві характеристики різних інструментів. Наприклад, за допомогою імітації рухів руки, ніби вона грає на скрипці, барабані або балалайці, учні можуть надати виконанню пісні "Веселий музикант" А. Філіпенка особливий колорит та виразність.
Детальні рухи руки зі смичком віолончелі можуть чудово передавати емоційні нюанси творів, таких як "Лебідь" з "Карнавалу тварин" К. Сен-Санса. Вони дозволяють учням виражати глибокі відчуття та взаємодіяти з аудиторією, переносячи слухачів у світ музики через власні тіла. Такий підхід до викладання музики стимулює творчість та розвиває в учнів вміння не лише слухати музику, але й виражати її через власні виразні рухи. Це сприяє більш глибокому розумінню та сприйняттю музичних творів, роблячи процес вивчення музики більш захоплюючим та пізнавальним для учнів [28].
Для виконання різноманітних рухів під музику використовуються пісні-ігри та пісні-забави, такі як "Молодощі" М. Лисенка, "Весняночка" В. Верховинця та інші. Також руховими можуть бути інсценізації творів для прослуховування, таких як "Ранок", "В печері гірського короля" Е. Гріга, "Марш олов’яних солдатиків" П. Чайковського, "Дощик" Косенка. Крім того, можна проводити рухливі ігри, такі як "Пантоміма", де завданням є вільне вираження рухами та мімікою музичних образів, засобів виразності і навіть термінів. Це сприяє розвитку творчої уяви, фантазії та пластики рухів. Музично-ритмічні рухи та ігри також вчать дітей активно сприймати музику, взаємодіяти своїми рухами з її характером, темпом, ритмом та динамічними відтінками. Знання вчителя про те, як саме можна передати рухами елементи музики, спонукає його та учнів до творчих пошуків у пластичному втіленні музичних ідей [18].
2.2 Інноваційні методи, як засіб активізації музично - ритмічної діяльності дітей молодшого шкільного віку
Освіта в галузі музичного мистецтва в Україні ґрунтується на принципах особистісно орієнтованого та компетентнісного підходів, відповідно до нового Державного стандарту початкової школи в галузі "Мистецтво". Головними метами навчання музичного розвитку в початковій школі є збагачення духовного світу учня під час сприймання музичного мистецтва, розвиток загальних та спеціальних музичних здібностей, розкриття творчого потенціалу особистості через музичний розвиток, а також виховання здатності застосовувати музичні знання та навички для отримання задоволення і самопізнання [20].
Урок музичного мистецтва відкриває значні можливості для розвитку творчих здібностей учнів молодших класів, оскільки музика стимулює творчу активність, що вимагає освоєння конкретних спеціальних знань і формування відповідних компетентностей. Творча компетентність слугує засобом, який допомагає молодшим учням виражати свої почуття, думки та фантазії через музичну діяльність [17].
Музично-ритмічне виховання сприяє розвитку у дитини відчуття музичного ритму, його сприймання, а також навичок виконання та імпровізації. Розвиток відчуття ритму сприяє активному руховому розвитку молодших школярів, формує певні ритмічні навички і сприяє створенню естетично виразного ритму.
При вивченні сильних і слабких ділянок музики вчитель може ефективно використовувати тактування, простукування та оплески. Під час пояснення тривалостей і їх взаємозв'язків можна впроваджувати рухи, такі як марш або легкий біг, і додавати оплески та простукування паличками. При розгляді розмірів ритму можна впроваджувати танцювальні рухи у стилі польки або маршу. При поясненні побудови музичних творів, їх темпу та динаміки вчитель може пропонувати дітям різноманітні танцювальні кроки, взаємодіючи з музичними частинами.
Окрім розвитку музичних здібностей та рухів, заняття музично-руховими вправами сприяють формуванню у дітей чіткого просторового орієнтування, покращенню сприйняття, розвитку пам'яті та уяви. Правильно підібрані музичні композиції позитивно впливають на формування почуття товариськості та комунікабельності, сприяють стимулюванню загального процесу навчання, а також створюють умови для відпочинку та релаксації [19].
Використання рухів під час музичних занять можна планувати як на початку, так і в кінці уроку, враховуючи завдання, мету та характер використовуваних рухових вправ. Невеликі рухи рук чи ходьба на місці можуть бути включені в будь-яку частину уроку, в той час як гри та танцювальні рухи, які викликають емоційний стан у дітей, можна ефективно проводити наприкінці уроку, після чого може слідувати спокійна ходьба для саморефлексії.
Розвиток музично-ритмічного чуття в початковій школі включає організацію рухової активності, формування конкретних ритмічних навичок та усвідомлення естетичної виразності ритму. Музично-ритмічні рухи охоплюють вправи, ігри та танці. Наприклад, парні танці базуються на основних рухах, таких як крок, біг, підстрибування, використовуючи елементи бальних танців та народних танців. Це сприяє розвитку уваги, орієнтації в просторі, формуванню почуття ритму, координації рухів та взаєморозуміння з партнером [22].
Танці зі співами і хороводами корисні для дітей із вадами мови, допомагаючи їм узгоджувати свої рухи. Використання танців та співів може бути обґрунтованим не лише на музичних заняттях, але і у самостійній музичній діяльності. При виборі танців слід враховувати навички дітей у співі та танцях, щоб вони могли вільно рухатися під свій спів, що сприятиме корекційному ефекту. Гра, пов'язана з музично-ритмічними рухами, є ключовим аспектом активності дітей із вадами мови. Музична гра відіграє важливу роль у розвитку музичних здібностей дитини, оскільки вона сприяє формуванню любові до музики у цікавий та непримусовий спосіб.
Сюжетні інструментальні ігри вирізняються яскравим музично-ігровим змістом. Несюжетні інструментальні ігри включають елементи змагань, за допомогою яких вирішуються рухові задачі - ритмічні та творчі [20].
Ігри та танці призивають дитину до спільних дій, сприяючи розвитку почуття відповідальності, товариськості та взаємної поваги. У процесі занять формується характер дитини, утверджується сила волі, розвивається наполегливість, вміння концентрувати сили та зосереджувати увагу на конкретній діяльності. Рухи під музику сприяють зміцненню організму дитини. Задоволення, яке дитина відчуває під час гри, супроводжується фізіологічними змінами в організмі, а також покращенням дихання та кровообігу [23].
Уроки музики можна збагачувати застосуванням різноманітних музичних інструментів, що допомагає розширювати музичні враження молодших школярів, розвивати їхні музичні здібності та формувати певні навички. Гра на музичних інструментах, наприклад, сприяє розвитку у дитини відчуття ритму та розширює темброве сприйняття. Звукові музичні інструменти сприяють розвитку основних музичних здібностей дитини, таких як
01.10.2024 14:10-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора