Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Структура управління туризмом
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
О
Факультет:
Менеджмент
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Менеджмент міжнародної туристичної діяльності
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ПрАТ «ВНЗ» МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ ННІУЕБ
Кафедра організації туристичної діяльності
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Менеджмент у туризмі»
на тему: «Структура управління туризмом»
Студентки ІІІ курсу, ТУ-8-21-Б1Т(4.0здс) групи
напряму підготовки «Туризм»
спеціальності «Організація туристичної діяльності»
Зельдіної О.С.
(прізвище та ініціали)
Керівник д.ф.г.е проф. В. Кобржицький
(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)
Національна шкала _____________________
Кількість балів ______ Оцінка: ЕСТS _____
м. Київ 2024 р.
ЗМІСТ
ВСТУП
3
РОЗДІЛ 1. ДЕРЖАВНІ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ ТУРИСТИЧНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ
5
1.1 Характеристика державних структур управління туризмом
5
1.2 Роль державних структур у розвитку туристичної галузі
9
Висновки до 1 розділу
15
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СТРУКТУР УПРАВЛІННЯ ТУРИЗМОМ В УКРАЇНІ
16
2.1 Стан та організація діяльності державних структур управління туризмом
16
2.2 Проблеми та виклики у діяльності державних структур управління туризмом
19
2.3 Практичні аспекти розвитку та модернізації державних структур управління туризмом
26
Висновки до 2 розділу
31
РОЗДІЛ 3. МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНИХ СТРУКТУР В УПРАВЛІННІ ТУРИЗМОМ
32
3.1 Порівняльний аналіз досвіду туристично-розвинених країн у сфері управління туризмом
32
3.2 Впровадження міжнародного досвіду в діяльність державних структур управління туризмом в Україні
35
Висновки до 3 розділу
40
ВИСНОВКИ
41
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
43
ВСТУП
Актуальність теми. Розвиток туризму став одним із ключових факторів соціально-економічного прогресу в багатьох країнах світу. Зростання мобільності населення, підвищення рівня життя, розвиток транспортної інфраструктури та збільшення інтересу до культурного та природного спадщини призвели до значного зростання обсягів туристичного руху. У зв’язку з цим виникає потреба в ефективному управлінні туристичною галуззю для забезпечення її сталого розвитку та максимізації соціально-економічних вигод для країни.
З кожним роком туризм стає все більш важливою галуззю для багатьох країн, яка вносить значний внесок у економіку, соціокультурний розвиток та збереження природного середовища. Проте разом з цим зростають і проблеми, пов’язані з туризмом, такі як негативний вплив на навколишнє середовище, перевантаження інфраструктури, культурний занепад та інші. Для ефективного вирішення цих проблем необхідне комплексне управління туристичною галуззю, яке охоплює різноманітні аспекти, від стратегічного планування до оперативного управління. Тому дослідження структур управління туризмом є актуальним та важливим завданням для сучасних урядів, громадських організацій та академічної спільноти.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. На сучасному етапі в Україні спостерігається зростаючий інтерес науковців до аспектів управління туристичною галуззю та розвитку національної туристичної індустрії. Проблеми, пов’язані з формуванням і розвитком структур управління туризмом, ретельно вивчаються в наукових працях провідних дослідників, серед яких можна відзначити Бартошук О.В. [8], Давидова О.Г. [7], Кифяк В.Ф., Кравчук І.В. [9], Папирян Г.А. [10], Ткач В.О., О. Лебединську, В. Погорілка та інших вчених.
Метою курсової роботи є ретельний аналіз та розуміння структур управління туризмом.
З огляду на мету постають наступні завдання:
1. З’ясувати характеристику державних структур управління туризмом.
2. Оцінити стан та організацію діяльності державних структур управління туризмом в Україні.
3. Провести порівняльний аналіз досвіду туристично-розвинених країн у сфері управління туризмом.
4. Розглянути можливості впровадження міжнародного досвіду в діяльність державних структур управління туризмом в Україні.
Об’єктом дослідження є структури управління туризмом.
Предметом дослідження є процес формування, функціонування та удосконалення структур управління туризмом
Методи дослідження включають аналіз літературних джерел та наукових публікацій з питань управління туризмом, а також використання методів SWOT-аналізу для визначення сильних та слабких сторін, можливостей та загроз управління туризмом.
Практична значимість полягає в можливості застосування результатів дослідження для покращення управління туристичною галуззю на різних рівнях управління, враховуючи потреби регіонів та специфіку туристичного ринку.
Наукова новизна полягає в систематизації та аналізі сучасних підходів до управління туризмом, виявленні тенденцій розвитку цієї галузі та розробці пропозицій щодо вдосконалення структур управління з метою досягнення більшої ефективності та сталого розвитку туристичної індустрії.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів із підрозділами, загальних висновків та списку використаних джерел у кількості 34 найменувань.
РОЗДІЛ 1. ДЕРЖАВНІ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ ТУРИСТИЧНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ
Характеристика державних структур управління туризмом
В Україні туристична індустрія стоїть на нижчому рівні порівняно з іншими галузями економіки, і її розвиток сповільнюється через ряд причин. До них належать відсутність адекватного правового підґрунтя, низька якість туристичних послуг, недостатня популяризація внутрішнього туризму, економічна та політична нестабільність, недостатній контроль за легальністю процедур сертифікації та стандартизації у сфері гостинності, а також відсутність чіткої стратегії розвитку туризму [7]. Для ефективного розвитку туристичної галузі в Україні необхідно впровадити ефективне державне регулювання.
Україна відома своєю економічною нестабільністю, що робить втручання держави в сферу туризму надзвичайно важливим. Ефективне державне регулювання може вирішити численні проблеми, що гальмують розвиток туристичної галузі, але це потребує дійсно працездатного механізму регулювання. Дослідження питання державного втручання в туризм є недостатнім, зокрема, щодо удосконалення управлінських структур та основних механізмів регулювання [13].
Управління туризмом в Україні організоване через співдію державних та громадських структур. У державі існує розділена система влади на законодавчу, виконавчу та судову. Це означає, що вплив на туристичну політику формується через діяльність Парламенту та Уряду. Громадські організації, такі як спортивні федерації на рівні національному та обласному, а також туристичні клуби, також беруть участь у керуванні туризмом і впливають на його розвиток (рис. 1.1).
/
Рисунок 1.1 – Структура управління в галузі туризму
Джерело: складено автором на основі [12]
Функціонування внутрішнього туризму в Україні ґрунтується на нормативно-правовій базі, до якої належать Конституція України, Закон України «Про туризм» та інші відповідні законодавчі акти, а також міжнародні договори, угоди, участь у яких бере Україна. Основним документом, який регулює туристичну діяльність, є Закон України «Про туризм» у 1995 році. Додатково, у 2003 році було прийнято закон, який вніс зміни до цього Закону, в якому визначено основні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні принципи політики України в галузі туризму. Управління туристичною галуззю в Україні покладено на Верховну Раду, Кабінет Міністрів, центральний орган виконавчої влади у сфері туризму, а також на Верховну Раду та Раду міністрів Автономної Республіки Крим. Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші відповідні органи також беруть участь у регулюванні туристичної сфери в межах своєї компетенції [11].
Керівництво у сфері туризму в Україні забезпечується спеціалізованим центральним органом виконавчої влади – Міністерством культури і туризму України, створеним за Указом Президента України від 24.04.2005 року під номером 680/2005. У складі цього міністерства діє Державна служба туризму і курортів, яка перейняла функції колишньої Державної туристичної адміністрації України.
Згідно з вимогами Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм»», які визначають основні цілі державного регулювання у сфері туризму та способи реалізації державної туристичної політики, слід підкреслити, що це регулювання відбувається за допомогою органів, які мають відповідні повноваження згідно з чинним законодавством. Проте варто відзначити, що сам термін «державне регулювання у сфері туризму» не має чіткого визначення в Законі та інших нормативно-правових актах, що регулюють відносини у цій галузі [6].
Загалом, процес державного регулювання у сфері туризму вимагає впровадження комплексу заходів, що включають організаційні, соціально-економічні, управлінські та інші аспекти. Ці заходи становлять основні складові успішної реалізації державної політики в цій галузі.
Різноманітність соціально-економічних та політичних умов у країнах світу породжує різні підходи до регулювання туристичної сфери. Такі фактори, як політична та економічна стабільність, роль туризму у формуванні державного бюджету та рівень туристичної привабливості, визначають напрями розвитку цієї галузі. На сьогодні існують чотири основні моделі державного регулювання розвитку туристичної діяльності, які визначаються вченими.
Питання розвитку туристичної сфери вирішуються на рівні відповідного галузевого підрозділу в міністерстві, який відповідає за туризм в країні. Цей підрозділ працює у двох основних напрямках: перше, вирішення загальних питань державного регулювання, включаючи розробку нормативно-правової бази, координацію регіональних органів влади, міжнародне співробітництво та збір і обробку статистичних даних; друге, координація маркетингової діяльності, що охоплює участь у виставках та міжнародних об’єднаннях у туристичній сфері, а також управління туристичними представництвами за кордоном [21].
Розвиток туристичної галузі залежить від багатьох факторів, які формуються на двох рівнях – макроекономічному і мікроекономічному. На макроекономічному рівні високі державні органи визначають основні напрямки та пріоритети державної політики в туризмі, розробляють програми розвитку та визначають порядок класифікації, оцінки та охорони туристичних ресурсів. Крім того, на цьому рівні приймаються нормативні акти з ліцензування, стандартизації та сертифікації туристичних послуг, встановлюються системи статистичного обліку і звітності, а також здійснюється державний контроль за виконанням законодавства в галузі туризму [13]. Крім того, на макрорівні відводиться значна увага науковим дослідженням і підготовці кадрів у галузі туризму, а також участь у розробці та реалізації міжнародних програм з розвитку туризму.
Отже, аналізуючи діяльність держави у сфері управління туристичною діяльністю, можна зробити висновок, що система державного регулювання потребує серйозних коригувань. Застосування застарілих та недостатньо ефективних заходів не відповідає потребам сучасного туристичного ринку. Для успішного розвитку туризму в країні необхідно визнати його як пріоритетний напрямок розвитку та розробити відповідну модель управління, яка враховуватиме специфіку соціально-економічної ситуації в країні.
1.2 Роль державних структур у розвитку туристичної галузі
Сучасна туристична індустрія представляє собою одну з найбільш прибуткових та динамічних галузей економіки. Вона відіграє ключову роль, становлячи близько 10% світового валового національного продукту. За оцінками Державного агентства розвитку туризму (ДАРТ), кожного року майже 800 мільйонів людей подорожують по всьому світу. Туризм є важливим сектором економіки в Європі, де він складає 55% світового ринку туризму [2].
Більшість країн світу впроваджує свою туристичну політику через різноманітні механізми, що включають центральні органи виконавчої влади, національні туристичні організації та інші відповідні інститути. Ця політика також може бути підтримана через правові заходи, спрямовані на розвиток туристичної інфраструктури та міжнародну співпрацю. Туристична стратегія країни враховує загальні політичні цілі держави, а також специфічні фактори, такі як природні умови, рівень розвитку транспортної системи, соціальні умови та економічна стабільність.
Державне втручання у розвиток туристичної сфери є важливим механізмом реалізації туристичної політики держави. Визначення стратегії для розвитку туризму та створення умов для її успішного впровадження вимагає комплексного підходу. Для досягнення цієї мети, уникнення політичних помилок і недоліків, корисно використовувати досвід інших країн [10].
При аналізі ролі держави у розвитку туристичної галузі в різних країнах світу часто виділяють три типи моделей державного регулювання цієї сфери.
У науковій літературі виокремлюють чотири основні моделі державного регулювання туризму. Перша модель відрізняється відсутністю центральної державної інституції, яка б відповідала за функціонування та розвиток туризму в країні. У цій моделі питання розвитку туризму вирішуються на місцях, ґрунтуючись на принципі ринкової економіки і саморегулюванні. Наприклад, така модель (американська) є характерною для США, де в 1997 році було ліквідовано державну структуру U.S. Travel and Tourism Administration (USTTA), яка регулювала туризм [1].
Керівництво країни прийняло це рішення з кількох причин. По-перше, для зменшення витрат федерального бюджету. По-друге, через міцні позиції США на міжнародному туристичному ринку та привабливість країни для іноземних туристів. По-третє, через розвиток сильних приватних компаній в галузі туризму, які мають здатність проводити потужні рекламні кампанії на користь національного ринку туризму. Дана модель державної політики щодо розвитку туризму характерна для країн з розвиненою ринковою економікою, де переважають приватні підприємства, існує розвинена туристична інфраструктура та система безпеки туристів, а також діють високі стандарти надання фінансових, культурних і соціальних послуг.
Друга модель передбачає державне регулювання туризму за допомогою сильного, авторитетного, і, по суті, окремого - центрального органу виконавчої влади на рівні міністерства (управління, адміністрації). Для реалізації цієї моделі необхідні певні умови: значні державні фінансові вкладення в туристичну індустрію, рекламно-маркетингова діяльність, а також потужне державне інвестування в інфраструктуру [8].
Дана модель є характерною для держав трьох типів економічного розвитку. По-перше, для країн, що розвиваються та країн з перехідною економікою, для яких туризм є дуже важливим джерелом наповнення національного бюджету. По-друге, централізовану модель державного регулювання туризму застосовують країни з розвиненою економікою, де туризм є явищем історичного і культурного значення та одним з головних виразників іміджу країни. Наприклад, таку модель державного регулювання туристичної галузі застосовують у країнах, які зазначені, таких як Мексика, Єгипет, Ізраїль, Болгарія, Греція та інші. Вони використовують цю модель для забезпечення ефективного управління туристичною галуззю та просування свого іміджу як туристичних напрямків.
Третя модель державного регулювання туризму передбачає встановлення регулятивних механізмів на рівні багатогалузевого (багатопрофільного) міністерства, в якому функціонує спеціальний структурний підрозділ. Цей підрозділ безпосередньо відповідає за регулювання розвитку туризму в країні (наприклад, департамент, служба, агентство і т. д.) і має два основні напрями діяльності [5].
Перший напрямок пов'язаний з глобальними питаннями державного регулювання туризму, такими як розроблення нормативно-правової бази, координація діяльності регіонів, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні та опрацювання статистичної інформації. Другий напрямок стосується маркетингової діяльності, включаючи управління туристичними представництвами за кордоном та рекламно-маркетингові заходи для просування туристичних можливостей країни.
Дану модель державного регулювання туризму часто називають європейською, оскільки вона поширена в розвинених країнах Європи, таких як Франція, Німеччина, Велика Британія, Італія, Бельгія, Австрія, Португалія та інші. Вона дозволяє ефективно координувати різноманітні аспекти розвитку туризму на рівні країни та взаємодіяти з міжнародними партнерами в цій сфері [20].
Сьогодні в Україні також застосовують основні положення та механізми саме третьої моделі державного регулювання туризму. Міністерство культури та інформаційної політики України (МКІП) спрямовує та координує діяльність ДАРТ в Україні. Основними завданнями ДАРТ є реалізація державної політики у галузі туризму та курортів, а також внесення на розгляд пропозицій щодо формування державної політики у цій сфері.
Четверта модель державного регулювання туризму передбачає створення комбінованого міністерства, яке поряд з регулюванням туризму опікується питаннями галузей економіки та соціальної сфери держави, які є суміжними з туристичною діяльністю, такими як культура, спорт. Основні ознаки четвертої моделі державного регулювання (змішаної) включають визначення туризму пріоритетною галуззю для країни, а також чіткий розподіл повноважень між центральною та регіональною туристичними адміністраціями. Цю модель використовують у країнах, таких як Туреччина, Малайзія, Індія, Таїланд та інші [30].
В розвинених європейських країнах центральна державна туристична адміністрація взаємодіє з місцевими органами влади та приватним сектором. Ця співпраця є досить продуктивною і сприяє знаходженню конструктивного співробітництва між адміністративними органами на різних рівнях управління. В результаті такої політики формуються змішані (державно-приватні) інституції у сфері регулювання туристичної діяльності, що сприяє ефективному використанню ресурсів та залученню фінансових коштів приватного сектора.
В указі Президента України «Про Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2030 року» туризм визначається як одне з потенційних джерел поповнення державного та місцевих бюджетів. З цієї причини важливо вирішувати проблеми, що існують у туристичній галузі, та розглядати основні напрями їх вирішення. Зокрема, об’єктивна необхідність полягає у об’єднанні різноманітних туристичних послуг у комплексну систему, яка спрямована на задоволення потреб туристів. Це передбачає взаємодію різних суб’єктів туристичного ринку для створення якісного туристичного продукту як для міжнародного, так і для внутрішнього туризму [11].
В туристичній галузі існують декілька проблем, які стримують її розвиток [9]:
1) Недостатня розвинутість системи інформаційно-рекламного забезпечення та представництв за кордоном.
2) Складнощі та нецивілізовані умови перетину кордонів та обмеження візового режиму для іноземних туристів.
3) Податкове законодавство, яке не стимулює інвестиції в туристичну інфраструктуру та санаторно-курортні комплекси.
4) Різновідомча підпорядкованість туризму та санаторно-курортного комплексу.
5) Недоліки в системі регіонального управління.
6) Проблема тіньової економіки, яка впливає на туристичний бізнес.
7) Потреба у передачі частини повноважень органам місцевого самоврядування для більш ефективного управління.
Роль іноземного туризму в економіці України залишається недостатньою. Аналіз офіційної статистики показує негативні тенденції у розвитку іноземного туризму в нашій країні. Наприкінці 2023 року потік іноземних туристів зменшився до 33,7 тисяч осіб, що в 5 разів менше, ніж у 2021 році (232,3 тисячі осіб) і в 10 разів менше, ніж у 2019 році (590,6 тисяч осіб) [19].
Іноземний туризм залишається пріоритетним для України, оскільки він є значущим джерелом валютних надходжень в державну скарбницю та сприяє створенню додаткових робочих місць. Наразі в Україні функціонує понад 4,5 тисячі закладів для розміщення туристів на 620 тисяч місць, але багато з них потребують модернізації та реконструкції відповідно до міжнародних стандартів. Крім того, необхідно підтримувати в належному стані рекреаційні зони, пам’ятки культури та архітектури України, які є об’єктами туристичних та екскурсійних послуг [22].
Організаційна структура проєкту Міністерства туризму України має наступний склад: Генеральний секретаріат, департамент туристичного ринку та міжнародного співробітництва.
Генеральний секретаріат відповідає за планування та управління розвитком людських ресурсів, правове і інформаційне забезпечення у сфері державної служби і трудових відносин. Він також здійснює адміністративну та професійну діяльність, планування і координацію заходів перед укладанням договорів на постачання товарів, робіт та послуг, а також безперебійну роботу інформаційної системи Міністерства і вдосконалення її, серед іншого.
Департамент туристичного ринку та міжнародного співробітництва відповідає за регулювання туристичного ринку країни, моніторинг і аналіз політики в галузі туризму на регіональному та місцевому рівнях, а також збір і аналіз статистичної та іншої відповідної інформації про тенденції та стан вітчизняного і міжнародного ринку туризму, серед іншого [24].
Отже, для України найбільш прийнятною є третя модель управління туристичною галуззю, оскільки вона відповідає масштабам міжнародного туризму та формі органів управління. Однак для ефективного функціонування цієї моделі необхідне державне фінансування, щонайменше часткове. Це дозволить країні активно брати участь у формуванні та просуванні національного турпродукту, проводити маркетингові дослідження, здійснювати рекламно-інформаційну діяльність, брати участь у міжнародних туристичних виставках та конференціях, розвивати туристичну інфраструктуру та інші важливі напрямки розвитку галузі.
Висновки до 1 розділу
Державні структури управління туристичними підприємствами мають значний вплив на розвиток туристичної галузі. Їх характеристика відображає складність і різноманітність аспектів, які враховуються управлінцями при формуванні та реалізації політики у цій сфері.
Роль державних структур у розвитку туристичної галузі полягає в створенні сприятливого середовища для розвитку та підтримки туристичних підприємств. Це включає в себе регулювання законодавства, надання фінансової підтримки, стимулювання інвестицій, а також забезпечення безпеки та комфорту для туристів. Загальна ефективність діяльності державних структур управління туристичними підприємствами визначається їхньою здатністю до адаптації до змін у внутрішніх та зовнішніх умовах, а також до впровадження інноваційних підходів у розвитку туристичної галузі.
Забезпечення ефективної співпраці між державними структурами управління туристичними підприємствами та самими підприємствами є ключовим чинником успіху в досягненні спільних цілей щодо розвитку туризму як галузі та забезпечення зростання його конкурентоспроможності.
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ СТРУКТУР УПРАВЛІННЯ ТУРИЗМОМ В УКРАЇНІ
2.1 Стан та організація діяльності державних структур управління туризмом
У сучасному світі туризм став однією з найбільш впливових та динамічних галузей економіки та регіонального розвитку. Це стосується не лише країн, де туризм є основною галуззю господарської діяльності, а й найрозвиненіших індустріальних держав світу, таких як США, Велика Британія, Франція, Італія, Іспанія, Мексика та Китай. Згідно з даними Всесвітньої туристичної організації, туризм вносить близько 9% до світового ВВП, приблизно 30% до світового експорту послуг та 6% до світової торгівлі. У цій галузі працює понад 235 мільйонів осіб, що становить кожного 12-го працівника. У 2022 році послугами туристичної галузі скористалося близько 983 мільйони іноземних туристів, а в 2023 році ця кількість зросла до 1 мільярда осіб. Протягом 2023 року обсяг світової туристичної торгівлі перевищив понад 1,2 трильйонів доларів США [30].
Згідно з даними Державної служби статистики України за період 2020 – 2023 рр., виїзний туристичний потік зросло з 23,76 мільйонів осіб у 2020 році до 24,66 мільйонів осіб у 2023 році. У той же час, в’їзний потік туристів зменшився з 24,67 мільйонів осіб у 2020 році до 13,33 мільйонів осіб у 2023 році. Аналіз цих даних свідчить про негативні тенденції в розвитку туризму протягом зазначеного періоду, зокрема про спад в’їзного туристичного потоку, що призвело до створення негативного сальдо туристичних потоків у 2021 – 2023 рр [28].
Зменшення кількості туристів, що відвідують Україну, може бути пояснене нещодавніми подіями у країні, а також тим, що один з найбільших туристичних регіонів – півострів Крим – наразі знаходиться під тимчасовою окупацією. Додатковим негативним фактором є можливість того, що навіть внутрішні туристи можуть віддавати перевагу відпочинку за кордоном. Протягом періоду з 2020 по 2023 роки в Україні спостерігалися як зростання, так і спади в розвитку туристичної галузі, що відображено в табл. 2.1
Таблиця 2.1 – Показники розвитку туристичної галузі України
Показники
2020
2021
2022
2023
Кількість туристів, обслугованих суб’єктами туристичної діяльності України, осіб
2425089
2019576
2549606
2806426
Іноземні туристи, які відвідали Україну, осіб
12711507
12428286
13333096
14229642
Туристи-громадяни України, які виїжджали за кордон, осіб
22437671
23141646
24668233
26437413
Внутрішні туристи, осіб
322746
357027
453561
476967
Джерело: складено автором на основі [12]
У 2019 році в Україні було впроваджено програмний метод розвитку туризму через запуск Державної цільової соціальної програми на період з 2020 по 2030 рік. Ця програма мала на меті підтримку розвитку спортивної, туристичної та транспортної інфраструктури з метою створення умов для проведення в Україні Зимових Олімпійських та Паралімпійських Ігор [25].
Основні очікувані результати впровадження Державної цільової соціальної програми розвитку спортивної та включали [15]:
- Модернізація туристичної інфраструктури на рівні міжнародних стандартів.
- Зростання валютних надходжень за рахунок створення сприятливих умов для розвитку туристичної галузі.
- Збільшення кількості робочих місць у сфері готельного господарства та туризму.
Для оцінки ефективності Державної цільової соціальної програми розвитку спортивної та туристичної інфраструктури в Україні в частині сприяння внутрішньому туризму, визначимо ключові показники: «кількість суб’єктів туристичної діяльності», «середнє число штатних працівників» та «дохід від надання туристичних послуг». Ми аналізуємо дані за період 2020-2023 років, оскільки програмний документ був запроваджений у 2019 році [18].
У табл. 2.2 представлені відповідні дані щодо цих показників для вказаного періоду.
Таблиця 2.2 – Показники провадження туристичної діяльності в Україні в період 2020 – 2023 рр.
Показники
Значення показників за роками
2020
2021
2022
2023
Кількість суб’єктів туристичної діяльності, од.
2880
2586
2198
1785
Середньооблікова кількість штатних працівників, осіб
12724
11198
9834
8086
Дохід від надання туристичних послуг (без ПДВ, акцизного податку й аналогічних обов’язкових платежів), тис. грн.
6360148,2
5462396,5
5432673,4
4797731,6
Джерело: складено автором на основі [12]
За даними табл. 2.2 можна висунути висновок про високу ефективність Державної цільової соціальної програми розвитку спортивної та туристичної інфраструктури в Україні у період з 2020 по 2023 рік, особливо в контексті розвитку вітчизняного туризму у 2020 році, коли спостерігалося значне зростання ключових показників. Протягом лише одного року впровадження цієї програми кількість суб’єктів туристичної діяльності в Україні зросла на 17,94%, середня кількість штатних працівників збільшилася на 10,21%, а дохід від надання туристичних послуг збільшився на 35,74% [21].
На жаль, у наступний період, особливо у 2021 році, спостерігалося помітне зниження показників ефективності Державної цільової соціальної програми розвитку спортивної та туристичної інфраструктури в Україні згідно з даними табл. 2.2. Кількість суб’єктів туристичної діяльності зменшилася на 10,21%, середнє число штатних працівників скоротилося на 11,99%, а дохід від надання туристичних послуг зменшився на 14,12%. Ця негативна тенденція зниження показників тривала і у наступні періоди. Наприклад, у 2022 році кількість суб’єктів туристичної діяльності зменшилася на 15,00%, а у 2023 році ще на 18,79%. Середня кількість штатних працівників також зменшилася, скорочуючись у 2022 році на 12,18%, а у 2023 році ще на 17,78%. Дохід від надання туристичних послуг також зазнав зниження, зменшившись у 2022 році на 0,54%, а у 2023 році ще на 11,69% [14].
Загалом, результати дослідження підтверджують ефективність реалізації Державної цільової соціальної програми розвитку спортивної та туристичної інфраструктури в Україні лише у 2012 році. У цей період програма принесла помітний ріст ключових показників, що свідчить про успішність її впровадження. Однак у наступні роки виявлено відмінне зменшення показників, що вказує на неефективність програмного документа у подальшому періоді.
2.2 Проблеми та виклики у діяльності державних структур управління туризмом
Сфера державного регулювання туризму в сучасній Україні потребує системного вдосконалення через свою складність, різноманітність і величезний потенціал на майбутнє. Це не лише сприятиме зміцненню впливу держави на соціально-економічний розвиток умов сучасного ринку, але й допоможе пристосувати існуючу систему до змінюваних умов оточення. Подальше розвинення цієї сфери сприятиме підвищенню довіри споживачів до туристичних послуг.
Аналізуючи проблеми державного регулювання у сфері туризму в Україні, можна відзначити часткову неефективність додаткових механізмів регулювання, зокрема Стратегії розвитку туризму та курортів на період до 2026 року, затвердженої Кабінетом Міністрів України у 2017 році. У цій стратегії визначені різноманітні завдання для туристичної галузі, такі як активізація розвитку галузі, стандартизація надання послуг у відповідності до європейських стандартів, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного туризму на базі маркетингового підходу та забезпечення інфраструктурно-фінансових умов для розвитку галузі [23].
У практичній реалізації положень підсегменту «Дорожня карта та напрями реалізації Стратегії» сповільнюється через відсутність ефективних державно-управлінських, економічних та інформаційно-маркетингових інструментів впливу на вітчизняну туристичну галузь. Сам документ наголошує на необхідності законності, прозорості та конституційності у реалізації стратегії, але не надає чіткої концепції впровадження туристичних інновацій.
Розвиток вітчизняного туризму аналізується через призму теоретичних та методологічних засад його державного регулювання. Однак, за словами О. Мельниченка, вплив держави на туризм в Україні залишається обмеженим, зокрема, через Закон України «Про туризм». З урахуванням цього, пріоритетом державного управління для України слід визначити розвиток внутрішнього туризму. У той же час, виїзний туризм більше відноситься до соціального феномену, який надає громадянам України можливість вільно перетинати кордон з туристичною метою, і його регулювання державою не є примусовим. Також варто зазначити, що з введенням військового стану на території України зазнали змін положення Закону про порядок виїзду та в’їзду громадян з туристичною метою [12].
Загалом, збройна агресія Російської Федерації проти України суттєво уповільнила розвиток туризму в країні. Багато положень стратегій, законів про туризм та курорти залишаються нереалізованими в сучасних умовах. По-перше, Україна не забезпечує належної безпеки для туристів; по-друге, обмеження, такі як комендантська година та заборона відвідування заповідних та лісових зон, а також загроза ракетних ударів по цивільних об’єктах, сприяють затримці розвитку туризму.
На рівні державного управління соціально-економічні фактори туристичної політики України повинні стимулювати попит на туристичні послуги шляхом підтримки інфраструктури, маркетингових заходів та PR-кампаній для популяризації окремих туристичних напрямків. Надання туристичних послуг є основою для наповнення місцевих бюджетів. Згідно з Податковим кодексом України, туристичний збір є складовою місцевих податків і обов’язково сплачується туристами, як громадянами України, так і іноземцями. Державна інформаційна політика в галузі туризму передбачає активну співпрацю між владними органами та ЗМІ для просування вітчизняних постачальників туристичних послуг [3].
Умови воєнного стану в Україні вимагають особливого акценту на стимулювання внутрішнього туризму через маркетингові та рекламні заходи. Виконання важливої ролі ДАРТ, разом з іншими аспектами туристичної регуляції, може забезпечити потрібні обсяги інвестиційних надходжень до державного бюджету. Однак, проблематика вітчизняної курортної сфери, визначена Законом про курорти, ускладнює процес визнання територій природного фонду як державних та місцевих курортів, потребує значних витрат часу, матеріальних та людських ресурсів. Неотримання статусу «курорт» рекреаційної території може призвести до нецільового використання природничого потенціалу.
У 2019 році Верховна Рада України розглядала Проєкт Закону про внесення змін до Закону України «Про курорти», спрямований на усунення законодавчих протирічь. Метою цього проєкту було узгодження вітчизняного законодавства з принципами функціонального статусу «потенційно курортних» територій, а також встановлення відповідальних органів за курортне планування та використання рекреаційних територій. Незважаючи на ці зусилля, Проєкт був відкликаний у серпні 2019 року [17]. Проте, зміни до Закону України «Про курорти», що відбулися у жовтні 2020 року, стосувалися статей, що регулюють державний кадастр природних територій курортів та природних лікувальних ресурсів. Ці зміни включали геопросторові дані, метадані та сервіси до курортного та лікувального держкадастру України. Однак ці зміни не призвели до послаблення статусної бюрократизації курортно-рекреаційних територій України.
Проблематика державного регулювання розвитку туризму в Україні включає не лише гуманітарні та законодавчі аспекти, але й економічний аспект. Навіть до введення воєнного стану та агресії Російської Федерації проти України, діяльність Міністерства інфраструктури, до якого належить ДАРТ, не вирішувала повністю проблеми дефіциту фінансування та бюджетування туристичної сфери України. Відновлення туристичної інфраструктури мало б здійснюватися за рахунок як державних, так і місцевих бюджетів. Владно-урядовим органам не вдалося налагодити інвестиційну координацію з приватними інвесторами для розвитку внутрішнього та зовнішнього туризму [26].
Ми вважаємо, що ці проблеми, пов’язані з туризмом, слід врахувати під час процесу відновлення України після воєнного конфлікту. Однією з найбільш суттєвих перешкод є негативний інвестиційний клімат, який ускладнюється через поганий рекреаційний та оздоровчий імідж країни. Недостатня орієнтація на потреби клієнтів також впливає на наповнення бюджетів та гальмує розвиток туризму. В цілому, ці чинники сприяють низькій ефективності туризму в Україні як рушійного фактора соціально-економічного прогресу.
У зв’язку з вищезгаданою проблематикою, Україна стикається з недооцінкою та неефективним використанням потенціалу «зеленого туризму». Навіть у законодавстві, включаючи «екологічний» Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», не існує чіткої дефініції даного виду туризму. На сайті Верховної Ради України згадуються два проєкти законів про сільський та сільський зелений туризм, проте жодна з версій не отримала затвердження для повноцінного законодавчого застосування [16].
Для ефективного розвитку туризму в Україні потрібна скоординована діяльність державних і місцевих органів влади, а також закладів вищої освіти. Важливою є співпраця між різними суб’єктами, щоб створити сприятливе середовище для розвитку туризму. Один із прикладів такої співпраці – Концепція Державної цільової програми «Мандруй Україною», розроблена спільно ДАРТом та Міністерством культури та інформаційної політики України у 2021 році. Ця концепція спрямована на підвищення привабливості України як туристичного напрямку як для місцевих жителів, так і для іноземних відвідувачів. Однак, у зв’язку з воєнними подіями та агресією РФ, багато з цих ініціатив стають важкореалізованими. Підвищення обороноздатності та зміщення державних пріоритетів у цей час стає пріоритетом.
Важлива проблема у сфері туризму в Україні – недостатня ефективність органів влади у здійсненні регулювальних функцій. Вчені Н. Опанасюк та А. Охріменко в своєму дослідженні зазначили, що ліцензування приватних туристичних операторів стає проблемою через відсутність чіткої нормативної бази. Ця діяльність зараз регулюється за аналогією з іншими видами господарської діяльності, зокрема, відповідно до Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності». Також використовуються деякі положення Господарського кодексу України щодо ліцензування господарської діяльності [32].
На державно-управлінському рівні поки що не було зусиль для гармонізації та спрощення внутрішньодержавного законодавства з питань бюджетно-фінансового, податкового та митно-прикордонного контролю з метою зменшення бюрократичних перешкод у сфері туризму. Наприклад, Податковий кодекс України та Бюджетний кодекс України залишаються складними для розуміння та застосування в контексті туристичної діяльності. Функція держави в цій сфері також передбачає захист прав та інтересів учасників галузевих туристичних відносин. Це відповідає принципам демократично-правового державного устрою, соціальної справедливості та захисту прав людини, визначеним у Конституції України. Однак, наразі ці принципи не завжди ефективно реалізовані через складний юридичний механізм та недостатню прозорість законодавства.
Положення законодавства України, як Закон про туризм, та Закон про курорти, не враховують туристичні агенції (далі – ТА) та туристичні оператори (далі – ТО) як самостійних учасників в туристичній галузі. Обов’язки та права ТО обмежені в зазначених законах, не визнаючи їх як повноцінних суб’єктів туристичної діяльності. Наприклад, в Законі про туризм обов’язки туроператорів встановлені у певних статтях, а їх права зазначені опосередковано, що робить їх статус неоднозначним. У відсутність профільного закону, що регулював би діяльність ТА та ТО, в Україні виникає недолік у правовому полі туристичної індустрії [33].
Крім того, потребує додаткового вдосконалення аспект захисту українських туристів під час здійснення виїзного туризму. Згідно зі статтею 14 Закону України «Про туризм», держава зобов’язана забезпечити реалізацію прав та інтересів громадян України під час їх перебування закордоном. Ця норма взаємодіє зі статтею 13 цього ж Закону, яка стосується безпеки в галузі туризму. Однак, залишається недостатньо конкретною, оскільки не визначає алгоритму практичної реалізації цієї норми органами галузевої юрисдикції, такими як Міністерство інфраструктури України та ДАРТ. Процес євроінтеграції та євроатлантичної політики є одним із пріоритетів державного управління України.
Відповідно до пункту q частини 2 статті 101 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС від 21.03.2014 року (далі – Документ), туристичні послуги розглядаються як окрема галузь економічної діяльності. Основні принципи співпраці в галузі туризму викладено у Главі 16 Документу (від статті 399 до статті 402). Відповідно до положень статті 399, співробітництво між Україною та ЄС у сфері туризму спрямоване на підвищення конкурентоспроможності в наданні туристичних послуг та стимулювання економічного, соціального, валютно-фінансового та бюджетного розвитку. Напрями співпраці в цій галузі визначені статтями 400-401, які включають інформаційний, стратегічний та маркетинговий обмін даними. Згідно зі статтею 402, угода передбачає безперервний діалог між Україною та ЄС з питань політики та економіки в сфері туризму [29].
Виконання деяких умов Угоди про асоціацію між Україною та ЄС викликає певні сумніви. Внутрішнє впровадження стратегії євроінтеграції у сфері туризму ускладнюється недоліками Закону України «Про місцеве самоврядування» та колізіями з іншими законодавчими актами. Наприклад
01.10.2024 15:10-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора