Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
СИМВОЛІКА В П’ЄСІ Г. ІБСЕНА «БРАНД»
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Філологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
СИМВОЛІКА В П’ЄСІ Г. ІБСЕНА «БРАНД»
ЗМІСТ
ВСТУП
3
РОЗДІЛ 1. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОНЯТТЯ «СИМВОЛ» У ФІЛОСОФСЬКО-НАУКОВОМУ КОНТЕКСТІ
6
1.1 Символ: поняття й класифікація
6
1.2 Актуалізація символів у літературі 2-ї половини ХІХ ст. Символи у поетиці Г. Ібсена
13
Висновки до 1 розділу
21
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ СИМВОЛІКИ В П’ЄСІ Г. ІБСЕНА «БРАНД»
22
2.1 Символічність часу й простору в п’єсі
22
2.2 Символічне значення художніх деталей у творі
33
2.3 Символ – сюжетотворчий елемент п’єси
38
2.4 Розкриття символіки образів
46
Висновки до 2 розділу
51
ВИСНОВКИ
52
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
55
ВСТУП
Актуальність теми. Детальне вивчення символіки у п'єсі "Бранд" Генріка Ібсена є необхідним з літературознавчого погляду з кількох причин. По-перше, Ібсен відомий своєю майстерністю в створенні глибоких психологічних портретів персонажів та вкладанням в свої твори складного символізму, що відображає його філософські погляди та моральні переконання. Розкриття символіки у "Бранді" дозволяє розуміти Ібсенові мотивації та ідеї через конкретні образи та сцени.
По-друге, "Бранд" досліджує складні теми, такі як віра, мораль, справедливість та жертва. Символіка в цьому творі відображає ці теми у вигляді конкретних образів, що допомагає розширити розуміння глядачів або читачів про глибину та складність цих проблем. По-третє, символи в "Бранді" можуть мати багатошаровий сенс та метафоричне значення. Вони виражають не лише конкретні ідеї, але й стан персонажів, їхні внутрішні конфлікти та переживання. Розкриття цих символів допомагає читачеві глибше відчути психологію героїв та їхні внутрішні мотивації.
Крім того, символіка у "Бранді" є не просто окремими елементами, а важливою складовою частиною структури твору. Вона допомагає створити певну атмосферу, підкреслити ключові моменти та зв'язати різні аспекти сюжету в єдину цілісність.
Таким чином, детальне вивчення символіки у п'єсі "Бранд" Генріка Ібсена не лише допомагає краще розуміти та оцінити сам твір, але й розкриває літературну майстерність автора, його філософські погляди та принципи, що лежать в основі його творчості.
Теоретико-методологічну основу роботи складають наукові праці, у яких досліджено природу символу (роботи Е. Кассірера, Ю.М. Лотмана, Ч.С. Пірса та ін.), а також проблеми поетики драм Г. Ібсена (роботи Е. Гофмана, Д. Б. Шоу, М. Паузер, І. Норддаль).
Метою кваліфікаційної роботи є виявлення функцій символу в поетиці п'єси Генріка Ібсена "Бранд".
З огляду на мету постають наступні завдання:
- вивчити процес становлення поняття "символ" у філософсько-науковому контексті;
- визначити основні концептуальні проблеми, пов'язані з феноменом символу, а також критерії його розпізнавання в тексті художнього твору;
- дослідити актуалізацію символів у літературі другої половини ХІХ століття з фокусом на творчості Г. Ібсена та виявити їхню роль у художніх творах того періоду;
- описати організацію символіки в п'єсі Г. Ібсена "Бранд", зосереджуючись на символічності часу й простору, символічному значенні художніх деталей, ролі символів як змістоутворювальних елементів та розкритті символіки образів;
- здійснити аналіз різних аспектів символіки в п'єсі "Бранд" з метою виявлення їхнього впливу на розуміння та інтерпретацію тексту, а також їхнього відображення ключових тем та ідей твору.
Об’єктом дослідження є художня тканина п’єси Генріка Ібсена "Бранд".
Предметом дослідження є символи, що використовуються в п'єсі "Бранд", їхні змістоутворювальні, експресивні та аксіологічні функції.
Методи дослідження: під час ідентифікації символів у драмі Ібсена застосовано історико-типологічний метод; у процесі аналізу тексту драми «Бранд» використано системно-структурний метод, а під час виявлення змісту та функцій символів у п’єсі «Бранд» застосовано елементи герменевтичного та архетипного методів.
Новизна роботи полягає в аналізі символів у п'єсі "Бранд" Генріка Ібсена з урахуванням сучасних досліджень у галузі літературознавства та символіки. Дослідження спрямоване на виявлення глибоких підтекстів і символічних конструкцій, які Ібсен використовував для вираження складних філософських і моральних ідей у своїй п'єсі. Робота базується на широкому обсязі літературних джерел, що дозволяє розширити розуміння символіки в контексті творчості Ібсена.
Практична значимість роботи полягає у збагаченні розуміння літературної спадщини Ібсена, а також у виявленні та аналізі символів як засобів творчого вираження, що може бути корисним для подальших літературних досліджень.
Структура роботи. Кваліфікаційна робота складається зі вступу, двох розділів із підрозділами, загальних висновків та списку використаних джерел у кількості 18 найменувань.
Робота пройшла апробацію на студентській науковій конференції «Освіта і наука» (11 березня 2024 р.) і на передзахисті на кафедрі світової літератури та теорії літератури (протокол № … від …).
РОЗДІЛ 1. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОНЯТТЯ «СИМВОЛ» У ФІЛОСОФСЬКО-НАУКОВОМУ КОНТЕКСТІ
1.1 Символ: поняття й класифікація
Поняття символу належить до тих, що пронизують усі аспекти нашого життя, від мистецтва та культури до науки та технологій. Від давніх часів людство використовувало символи для вираження складних ідей, концепцій і почуттів, а також для передачі специфічних повідомлень безпосередньо або через метафору. У наш час, коли інформаційна потужність постійно зростає, символи стають ще важливішими для сприйняття інформації та спілкування [11, с. 353]. Вони допомагають нам утримувати складні ідеї в нашій пам'яті, виражати наші почуття і емоції, а також створювати зв'язки між різними культурами та традиціями.
У галузі лінгвістики поняття символу вважається одним із найбільш обговорюваних і неоднозначних. У широкому розумінні символ описується як концепція, що фіксує властивості подій, образів, предметів для вираження сенсу, відмінного від їхньої реальності. Вважається, що символ має знакову природу, оскільки має специфічні властивості.
Поняття символу широко представлене в сучасній філологічній літературі та термінологічних словниках, але його трактування різниться, має багато значень і може бути суперечливим. У термінологічній лексикографії немає єдиного розуміння поняття символу та символізації. Наприклад, символізація описується як використання символів для передачі ідей і якостей, відмінних від їхнього прямого значення, а також як особлива ідея або властивість, виражена символом [6]. Також символізація може розглядатися як практика вираження понять символами.
Отже, поняття символізації включає:
1) Практику використання символів для представлення об'єктів, подій або відносин через символічне значення.
2) Систему символів або концепцій.
3) Символічні значення [1, с.274].
Однак вирішенню питання про єдине визначення символу та символізації ускладнюється через розбіжності в семіотичних підходах Ч. Пірса та Ф. Соссюра, які вважаються відомими фігурами у лінгвістичній термінології. Важливо зауважити, що основною одиницею аналізу у семіології є знак. Ф. де Соссюр розглядав знак як взаємозв'язок між двома об'єктами. З його точки зору, конкретне значення знаку не залежить від нього самого, але формується через відносини у системі. Тобто визначення здійснюється за допомогою "негативного" відмінності від інших елементів системи знаків. Таким чином, визначник характеризується тим, чим він не є. Наприклад, "сонце" не є "землею", "небом" або "хмарами" [13, с.67].
Ч. Пірс використовував тріадну знакову модель, де знак складався з трьох ключових елементів: референту, який представляв зовнішній об'єкт, репрезентамену - формі, якою знак виявляється, і інтерпретанту - сенсу, що породжується знаком. Також важливо врахувати, що поняття символу увійшло в лінгвістичний обіг з різних теоретичних джерел, не обов'язково лінгвістичних, і це сталося недавно [10, с.6].
О. О. Потебня, визначальна постать у сучасній лінгвістиці, проклав основи дослідження символу. Він стверджував, що "поетичність" можна розглядати як ключову характеристику символу. Це включає широкий спектр значень: від того, що поетичний образ завжди має потенціал для інтерпретації, до того, що поетичність може бути сприйнята як перенесення (метафоричність). У сучасній лексичній семантиці розуміння символу як мовної категорії може варіюватися [15, с.357]. Це часто стосується двох основних проблем: перше - взаємозв'язок між символом, образом, поняттям, концептом; і друге - співвідношення символу з виражально-зображальними засобами мови, такими як тропи.
Метафора і метонімія часто розглядаються як механізми перенесення, які лежать в основі формування символу. Це призводить до виділення метафоричного і метонімічного типів символу. Дослідники художніх текстів часто вважають символ будь-яким елементом художньої системи. Структура символу і його взаємозв'язок з денотатом і референтом також тлумачаться різнозначно [2, с.60]. З одного боку, символ може мати денотат і "представляти референт", а з іншого - символ може мати лише референт: в нього немає власного денотату, конкретного значення (воно виникає лише у відношенні до об'єкта).
У широкому розумінні, символ є концепцією, що зафіксовує здатність матеріальних об'єктів, подій та відчутних образів виражати ідеальний зміст у соціокультурному контексті, що відрізняється від їхньої безпосередньої сенсорно-фізичної реальності. Символ має знакову природу, і він має всі властивості знаку [18]. Отже, символ, на відміну від знаку, вказує не лише на окремий об'єкт, але і на цілий культурний контекст, який представлений парадигматично у часі.
У художньому творі символ є загальною естетичною категорією, що втілює художній образ-знак. Термін "символ" походить від грецького "symbolon", що означає "знак" або "розпізнавальна ознака". У відміну від інших знаків, які мають конкретне практичне значення (наприклад, у математиці), або від метафори або алегорії, символ має не одне або навіть не декілька значень. Кількість значень символу є безмежною, оскільки символ має високу смислову ємність [3, с.45]. Символ не потребує свідомого розуміння, а його основна функція - викликати певні асоціації та емоційно впливати на читача, викликати певні враження, емоції та стани.
Символ дозволяє розкрити глибинну, приховану сутність предмета або явища. Його художня мета полягає в тому, щоб вплинути на уяву, почуття та емоції читача, пробудити в ньому готовність сприймати нематеріальні поняття. Символ не пояснює ці поняття логічно, а натомість дає певний натяк на існування прихованого сенсу в контексті названого предмета або явища. Головні характеристики символу - смислова узагальненість і смислова полісемія. Також символ розглядається як особливий вид метафори, оскільки він передає невизначене ідеальне значення на речі, явища або події на основі асоціативної схожості, яка не завжди очевидна [10, с.12]. Наприклад, гора може символізувати Бога, а голуб - мир і так далі.
Символ у художньому творі є загальною естетичною категорією, що виявляється через порівняння з іншими художніми образами та знаками. За визначенням словника Literarydevices.net, символ - це об'єкт, що представляє інший об'єкт, щоб надати йому нового, більш глибокого сенсу. Символ відображає певне узагальнення, яке дозволяє розширити смисловий обсяг значення до необмежених розмірів. За словами К. Леві-Строса, культура - це сукупність символів, які сприймаються членами суспільства. Символ також виступає зв'язуючим елементом між індивідуальною та колективною свідомістю [4, с.274].
За допомогою символів людина навчається орієнтуватися у світі і адаптуватися до нього як самостійна, здатна до самореалізації особистість у рамках соціуму. Цінність символу полягає в тому, що він є "мостом" між індивідуальною і суспільною свідомістю та навколишнім світом. Кожен художник або літератор створює символи, активуючи їх, обробляючи і втілюючи у своїх творах. Практично будь-який символ, що використовується автором, має своє коріння в колективній свідомості та культурній реальності народу. При дослідженні або читанні художнього тексту необхідно стикатися з символами, що передбачає розгадування багатозначності і активну внутрішню роботу читача або дослідника [16, с.81]. Згідно зі словниковим визначенням, символи надають сенсу розповіді, віршу або іншому творчому результату на всіх рівнях.
Так, символ можна розглядати як складний мовний знак, що складається з двох рівноправних елементів [10, с.27]:
1) Агент символу, який виражає конкретне або абстрактне значення, що асоційоване з конкретним референтом символу або вказує на його подібність.
2) Референт символу, що відображає абстрактне значення та може мати первинно-архетипний, культурно-стереотипний або суб’єктивно-авторський характер, відповідно до поетики синкретизму, традицій та індивідуальної творчості.
Одним з найпоширеніших способів втілення символізації в художньому творі є використання метафори. Термін "метафора" походить від грецького слова "metaphora" і зазвичай визначається як особливий засіб вираження, коли один предмет або явище порівнюють з іншим шляхом уподібнення. Метафора виступає як засіб створення нових значень на основі людських почуттів і взаємозв'язків між різними предметами та явищами, які позначаються спеціальними словами, знаками або іншими об'єктами/явищами, на які ми переносимо значення [5, с.153]. Наприклад: "Коли усе в житті стає неясним, як у тумані" - це приклад подвійної метафори; "Серце нудьгує, і воно плаче" - це проста дієслівна метафора, використання уособлення та метонімії [7].
Ще одним ефективним методом передачі символічного значення у художньому творі є використання алегорії. У літературі алегорія означає зображення абстрактного поняття або явища за допомогою конкретного образу, який символізує цю ідею. Автор надає образу риси, що відповідають основним характеристикам зображеного поняття, тим самим спонукаючи читача до відчуття і розуміння того, що він намагається передати.
Алегорія - це спосіб порівняння одного явища з іншим усередині тексту. Це може бути подібне до символу, параболи, міфу або знака. Однак, на відміну від символу, алегорія має лише одне фіксоване значення. Вона додає додатковий підтекст до образу, представляючи конкретні абстрактні поняття або узагальнюючи предметні зображення [14, с.173]. Персоніфікація - найпоширеніший вид алегорії, де умовна фігура з атрибутами символізує конкретну ідею [9, с.72]. Атрибути створюють асоціації з абстрагованими концепціями, наприклад, Життя, Слава, Перемога, Весна. У художньому контексті ці образи можуть бути втілені у формі живих істот, таких як вродлива дівчина з квітами, богиня перемоги або бог війни.
Алегорія часто порівнюється з символом, і в структурах алегорій ми можемо відзначити метафори різного рівня зрозуміння. Алегорія - це не лише художній засіб, але й потужний інструмент пізнання та передачі інформації, де інтелектуальний аспект переплітається з емоціями, естетичною грою та символічністю. До інших засобів репрезентації символу також можна віднести антитезу [3, с.44].
Антитеза - стилістична фігура, яка використовує різке протиставлення понять, образів або станів для підсилення емоційності і виразності авторської думки [8, с.249].
Алюзія - це стилістичний прийом, у якому автор звертається до певного історичного, міфологічного, літературного, політичного або побутового факту, що вже відомий у текстовій культурі або в мовленні. Це може бути указівка, аналогія або натяк на певний контекст [13, с.66]. Наприклад, у назві твору "Жовтий князь" Василя Барки можна побачити алюзію на біблійного вершника на жовтому коні з книги Об'явлення 6:8, який символізує Смерть.
Ремінісценція може служити засобом передачі символів у текстах, шляхом неявного використання елементів творів мистецтва, що розширюють і доповнюють образи персонажів, подій, місць, предметів і т. д., поглиблюючи смислову глибину твору [7]. Це можуть бути мотиви, образи, окремі вирази чи деталі, які автор використовує з інших творів, але з творчою зміною, переосмисленням та наданням нового змісту. Наприклад, перша версія поеми Ігоря Муратова "Кінець Синього птаха" може бути ремінісценцією до відомої драми-феєрії М. Метерлінка "Синій птах".
Отже, можна визначити, що головними методами передачі символів у художніх текстах є метафора, алегорія, антитеза, ремінісценція та алюзія. Однак вибір конкретного методу залежить від автора та його творчого задуму.
Роль символів у художньому творі є вкрай важливою, оскільки вони сприяють створенню багатогранного змісту та розширюють можливості сприйняття та інтерпретації твору. Символи дозволяють автору передати складні ідеї, концепції або абстрактні поняття через конкретні об'єкти, сюжетні лінії або персонажів. Їхня віддзеркаленість у тексті додає йому глибини та відкриває нові шари значень, що збагачують сприйняття твору [11, с.358]. Символ може мати різні рівні тлумачення, залежно від контексту, культурних чи історичних асоціацій. Таким чином, він відкривається на різних рівнях читання, що дає можливість різним читачам знаходити в ньому свої власні значення та інтерпретації. Наприклад, у романі "Майстер і Маргарита" Михайла Булгакова кішка Бегемот може бути тлумачена як символ самовладності та сваволі, або як алегорічне втілення сатаничного принципу. В той же час, роман "Великий Гетсбі" Френсіса Фіцджеральда використовує символіку світла та тіні для відображення протиставлення між ілюзіями та реальністю [9, с.83].
Таким чином, символи додають тексту глибини та багатогранності, розширюючи його зміст і роблячи його більш доступним для різних шарів аудиторії.
Основна функція символів у літературі полягає в підкресленні тематики твору. Вони є засобом, за допомогою якого автор може виразити глибші ідеї, конфлікти, або навіть абстрактні поняття, роблячи текст більш змістовним і багатогранним для читача. Використання символів дозволяє підвищити емоційну напруженість та інтелектуальну цікавість твору. Наприклад, у романі "Мобі Дік" Германа Мелвілла білий кит може виступати як символ природи, що стоїть у протиставленні до людини, що відображається у безперервному полюванні китобійців на нього [14, с.204].
Крім того, білий кит може символізувати пошук сенсу життя і навіть нездоланну природну силу, яка викликає в людині як захоплення, так і страх. Цей символізм допомагає читачеві краще розуміти тематику роману, а також розгортає багатогранність його змісту, роблячи його більш цікавим і глибшим для аналізу.
1.2 Актуалізація символів у літературі 2-ї половини ХІХ ст. Символи у поетиці Г. Ібсена
Актуалізація символів у літературі другої половини ХІХ століття дійсно відображає складні та глибокі трансформації в світогляді та культурному контексті того періоду. Цей час був вирішальним для розвитку різних літературних напрямків, таких як реалізм, символізм, романтизм та інші, які вплинули на способи використання символів у творчості письменників. У реалізмі символи часто використовувалися для того, щоб підкреслити соціальні та політичні проблеми того часу [15, с.358]. Наприклад, образи природи чи предметів у реалістичних творах можуть символізувати соціальні класи, статуси або ідеї.
У символізмі символи набули більшого метафоричного та психологічного значення. Письменники символізму використовували символи, щоб передати внутрішній світ персонажів, їхні емоції та духовний стан. Такі символи можуть мати багатозначність і тлумачитися різними способами.
У романтизмі символи часто використовувалися для вираження ідеалізованих уявлень про природу, кохання, свободу та героїзм. Вони могли символізувати велич, трагізм або романтичне прагнення до ідеалів. Наприклад, у творах Шарля Бодлера символи часто використовуються для вираження містики та темряви людської душі, у той час як у романах Чарльза Діккенса символи можуть відображати соціальні нерівності або протиставлення між бідними та багатими [5, с.196]. Усі ці напрями відображають різні підходи до використання символів у літературі, що відображає багатошаровість та глибину літературного мистецтва другої половини ХІХ століття.
Соціальна символіка в літературі цього періоду пронизувала тексти, демонструючи різні аспекти соціальних проблем і конфліктів суспільства. Реалістичні твори особливо активно використовували символи, щоб передати складні соціальні реалії свого часу. Ця символіка часто асоціювалася з певними соціальними класами або ідеями, що дозволяло письменникам ефективно висловлювати свої погляди на проблеми бідності, праці, експлуатації та інші аспекти соціальної нерівності [10, с.32]. Наприклад, у реалістичних романах часто зустрічаються символи, що відображають бідність та експлуатацію. Вони можуть бути представлені через образи зруйнованих будинків, голодних дітей, важкі умови праці чи безжальність роботодавців.
Крім того, символіка праці може відображати несправедливі умови трудової діяльності та домінування капіталу над працею. Інші символи можуть асоціюватися з різними соціальними класами. Наприклад, у романах можуть зустрічатися символи, які представляють аристократію, буржуазію або пролетаріат. Кожен з цих символів може мати власне значення, що дозволяє авторам відтворювати складні соціальні відносини та нерівності в суспільстві [6]. Усі ці символи допомагають літературі цього періоду не лише передати соціальні проблеми і конфлікти, а й спонукати читачів до роздумів над ними та до розуміння потреби у соціальних змінах.
Під впливом романтизму та психологічного реалізму, письменники використовували символи для вираження внутрішніх станів та конфліктів персонажів. Це дозволяло створювати багатошарові образи, які мали глибокий психологічний зміст. Кожен символ міг мати різні тлумачення залежно від контексту і сприйняття читача. Наприклад, у романі може зустрічатися символ природи, який відображає внутрішній стан головного героя. Або ж об'єкт, що постійно повторюється у тексті, може стати символом якогось ідеалу чи трагічного протистояння [16, с.82]. Це дозволяло письменникам створювати не лише поверхневі образи, але й розкривати складні психологічні аспекти персонажів і їхніх внутрішніх боротьб. Романтичні та реалістичні письменники таким чином змогли поглибити свої твори і зробити їх більш змістовними для аудиторії.
У зв'язку з поступовим занепадом релігійних уявлень у багатьох сферах життя, література почала активно використовувати релігійні символи для вираження моральних, етичних та духовних аспектів життя. Це дозволяло письменникам піднімати важливі теми, які раніше були пов'язані з релігійними поняттями, але тепер можуть бути розглянуті в більш широкому контексті. Релігійна символіка стала способом звернутися до глибинних питань людського існування, до моральних принципів та духовних цінностей [8, с.270]. При цьому символи можуть мати різні інтерпретації залежно від контексту та особистого розуміння читача. Така використання релігійної символіки дозволяє літературі залишатися актуальною та змістовною для сучасного читача, віддзеркалюючи його внутрішні боротьби та пошуки в сучасному світі.
Із зростанням популярності натуралізму, література стала використовувати символи, що асоціювалися з природними явищами, тілесністю та біологічними процесами. Це допомагало письменникам розкрити теми фізіології, власного тіла та природних законів. Символіка такого типу дозволяла авторам глибше вникати у фізичні та психологічні аспекти людської існування, відображати безпосередність та сили природи, які впливають на життя та поведінку персонажів. Через використання натуралістичної символіки, письменники могли створювати образи, які були насичені біологічними потребами, інстинктами та внутрішніми конфліктами [17]. Така символіка допомагала дотримуватися головних принципів натуралізму, включаючи відображення життя таким, яким воно є, з усіма його фізичними та психологічними аспектами.
Література другої половини ХІХ століття була насичена символікою міфологічних образів і мотивів, що свідчило про глибоке прагнення письменників до розуміння вищих сенсів і внутрішнього світу. Вони використовували міфологічні персонажі, такі як боги, герої, чудовиська, як символи для розкриття складних аспектів людського існування та рефлексії над сутністю буття.
Міфологічні образи, такі як Одіссей, Персей, Ікар, відігравали ключову роль у творах того часу. Вони ставали символами пригод, випробувань і перемог, що відображали життєві труднощі та пошуки внутрішнього зростання письменників і їх героїв. Крім того, міфологічні мотиви, такі як відображення боротьби між добром і злом, воскресіння, зміни форми, також використовувалися для створення глибоких філософських роздумів та розгляду сутності людського існування [9, с.83]. Письменники використовували міфологію як засіб для розкриття складних аспектів людської психології, емоцій та моральних конфліктів. Вони створювали власні інтерпретації міфів, переносили їх у новий контекст і використовували для висловлення власних ідеї та відчуттів.
Дана класифікація символів у літературі 2-ї половини ХІХ століття показує багатогранність та різноманіття підходів письменників до використання символіки в їхніх творах, що відбивало широкий спектр культурних, соціальних та інтелектуальних тенденцій того часу.
Творчість Генріка Ібсена (1828-1906), майстерно вишукана, інтенсивна і глибока, невідомо суперечлива, є одним з найвизначніших явищ у світовій літературі. Його твори вражають своєю драматичною силою, філософською проникливістю та безліччю вишуканих метафор. Твори Ібсена відрізняються повнотою, стриманою формою та детальною проробкою, що створюється через зовнішню простоту оповідання [15, с.358]. Кожний аспект твору (сюжет, композиція, образна система), зберігаючи свою художню цілісність, є частиною передбаченої філософської концепції автора, часто амбівалентної та протирічливої, але завжди мотивованої відчуттям світу людини.
Дослідники різними способами описують жанр творів Генріка Ібсена: вони називають їх "п'єси-притчі", "алегорічні драми", або "філософсько-символічні твори". Сам письменник, навіть не оспорюючи притчевий характер своєї творчості, приділяв увагу також міфотворчості та міфам, розглядаючи їх як "ключ до існування, що відкриває остаточний сенс буття і вбирає в себе життєвий досвід у повному обсязі" [17].
Трагічна алегорія Генріка Ібсена, яка відображена в його творах, була задумана як іронічний коментар до традиційних уявлень про символіку та метафори в літературі. Ібсен, не відкидаючи значення символів у своїй поезії, спрямовував увагу також на міфи і міфологічні образи як ключ до розуміння глибинних аспектів людського існування. Він розглядав міфологію як інструмент для розкриття сенсу буття та включення в себе життєвого досвіду у повному обсязі [7].
У своїй прозі Генрік Ібсен відкрито насміювався над співвітчизниками, які сприймали Норвегію як модель прогресивних, цивілізованих і ліберальних цінностей, але не помічали у ній ніяких проявів проблем. Хоча сам письменник не розглядав свої твори як політичну сатиру, Ібсен мав за мету метафорично показати соціальні та політичні аспекти людської природи. Він інтерпретував свої праці як метафоричні оповіді про різні аспекти громадянського суспільства, розкриваючи теми націоналізму. Ібсен міфологізував історичний хід подій, бажаючи виявити вічну причину соціальних проблем - в дисонансі між ідеалами та реальністю [12, с.263].
Один з найяскравіших прикладів цього можна побачити в його п'єсі "Ляльковий дім" ("Et dukkehjem"). У цій п'єсі головний символ - лялька - використовується для відтворення та підкреслення теми підпорядкування жінок у суспільстві. Головна героїня, Нора, уявляє себе як ляльку, яку керують ззовні, яка підпорядкована своєму чоловікові та суспільним нормам. Цей образ ляльки символізує безособову та обмежену роль жінки у суспільстві того часу.
Однак, у кінці п'єси, коли Нора здійснює рішучий крок і покидає свого чоловіка, вона залишає за собою ляльку, що може вважатися символом її визволення та пошуку особистої ідентичності. Цей символічний акт передає перетворення героїні від безпорадної ляльки до самостійної та сильної жінки, яка відчуває себе вільною від соціальних обмежень [6]. Таким чином, символ ляльки в "Ляльковому домі" Ібсена є потужним засобом візуалізації та передачі глибоких соціальних та емоційних конфліктів, що існують у суспільстві.
Романтизм підкреслював роль індивідуальності та самовираження. Головний герой "Бранд" також відображає цю тенденцію: він стоїть на своєму шляху, навіть коли його ідеали конфліктують з оточуючими його людьми. Бранд відчуває сильну моральну відповідальність і готовий йти на жертви ради своїх ідеалів, що є типовим мотивом романтизму. Романтизм вважав природу джерелом відчуттів та духовної надії. У "Бранді" природа виступає як могутня сила, яка впливає на долю головного героя і символізує його внутрішній конфлікт. Гірські пейзажі і елементи природи використовуються для підкреслення духовних та моральних аспектів конфлікту [10, с.21].
У романтизмі велика увага приділялася символіці та образності. У "Бранді" можна побачити використання загостреної контрастності образів і традиційних романтичних символів, таких як сніг, що може вказувати на чистоту або відчуження, і гори, які можуть символізувати велич і владу, але також ізолювати людину від оточуючого світу [9, с.46]. Таким чином, ранні твори Ібсена, зокрема "Бранд", відображають вплив романтизму через його індивідуалізм, природні символи та образність.
У "Бранді" Генріка Ібсена присутній великий обсяг символіки, яка пронизує всі аспекти твору і сприймається через призму архетипних шарів. Архетипи - це універсальні символи або образи, які мають глибокий психологічний зміст і є загальнолюдськими. У "Бранді" деякі з архетипних шарів символіки включають [10, с.30]:
Боротьба між добром і злом - цей архетип відображається у внутрішньому конфлікті головного героя, Бранда. Він представляє добро, але його методи та переконання можуть бути вцілому ворожими до довкілля, що принесло йому страждання. Цей архетип відображає загальну людську тему боротьби між моральністю і компромісами.
В "Бранді" існує постійна боротьба між світським життям і світом духовним, між цивілізацією та дикими природними силами. Це відображає архетип боротьби між матеріальним і духовним, між земним і надземним.
Вогонь в "Бранді" часто використовується як символ могутності, очищення або відновлення. Він може відображати страсті, енергію або волю до життя. Цей архетип відображає внутрішній гнів і напругу головного героя, а також його пристрасть до своїх ідеалів. Натомість природа в "Бранді" виступає як двозначний символ: вона може дати життя і відновити, але також може вбити і знищити. Це відображає архетип матері-землі, яка живить і знищує, а також внутрішній конфлікт між бажанням захищати та підкорятися природним силам [3, с.47].
У п'єсі "Бранд" Генріка Ібсена просторова символіка грає важливу роль, використовуючи природні елементи, такі як гори та сніг, для підкреслення внутрішнього конфлікту та моральних дилем персонажів. Гори можуть відображати високі ідеали Бранда та його непохитну волю, а сніг - чистоту, але також безжальність [13, с.67]. Церква, як символ релігії та моральних цінностей, також є важливим просторовим елементом.
Релігійні символи, такі як хрест, підкреслюють тему жертви та духовної боротьби. Образи персонажів, такі як Бранд, Мать Бранда і Агнета, відображають різні аспекти моральних конфліктів і жертв. Сцени в горах ізолюють героїв від зовнішнього світу, підкреслюючи їхній внутрішній конфлікт. Рішення Бранда побудувати церкву на горі стає символом його віри в ідеали та непохитності. Мотив вогню відображає пристрасть і внутрішній гнів персонажів, а сніг - безмірність випробувань [9, с.96]. Ці символи і деталі допомагають створити багатогранність і глибину твору, роблячи його універсальною метафорою людських душевних пошуків і конфліктів.
Висновки до 1 розділу
Було проведено аналіз поняття "символ" у філософсько-науковому контексті. Виявилося, що символ може мати різноманітні інтерпретації залежно від контексту, в якому його використовують. Були розглянуті різні підходи до класифікації символів і зрозуміло, що вони можуть бути предметом образотворчого, мовного, релігійного та культурного використання.
Головна увага зосереджена на актуалізації символів у літературі другої половини XIX століття, зокрема у творчості Генріка Ібсена. Вивчення символів у його поетиці виявилося цікавим та продуктивним завдяки великій глибині та складності його творів. Генрік Ібсен використовував символи як засіб відображення складних психологічних та соціокультурних аспектів своєї епохи, що робить його творчість плідним об'єктом для дослідження та аналізу.
Отже, розгляд різних підходів до класифікації символів допоміг усвідомити їхню різноманітність та універсальність як засобу комунікації.
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ СИМВОЛІКИ В П’ЄСІ Г. ІБСЕНА «БРАНД»
2.1 Символічність часу й простору в п’єсі
"Бранд" - це одна з найвідоміших п'єс Генріка Ібсена, написана у 1866 році. Це драматичний твір, який досліджує тему релігії, моралі, індивідуалізму та суспільства. Назва п'єси походить від імені головного героя, Бранда, який є свого роду символом ідеалізму і жорсткої віри у власне покликання. П'єса розповідає про священика на ім'я Бранд, який відданий своїй вірі і покликанню. Він намагається втілити свої ідеали у реальному житті, навіть якщо це призводить до віддалення від його родини та інших людей. Бранд вірить у великі ідеї, але його непохитний погляд на світ призводить до конфліктів з оточуючими [17].
Ібсен в п'єсі досліджує багато тем, серед яких основними є протистояння між індивідуалізмом та спільнотою, вірою та розумом, а також між жертовністю та самозбереженням. Бранд прагне втілити свої ідеали навіть за ціною власного щастя і щасливих стосунків з близькими. За структурою "Бранд" складається з трьох дій, які розгортаються в різних місцях і часах. П'єса відзначається глибоким психологічним аналізом персонажів і складними моральними дилемами, що вони зазнають. "Бранд" Ібсена є важливим твором в історії світової драми. Вона стала предметом багатьох інтерпретацій і адаптацій, а її головний герой став символом непохитності ідеалів та жорсткої віри.
З "Бранда" Ібсена можна навести кілька прикладів, які ілюструють основні теми п'єси [14, с.177]:
Мораль та віра: Бранд є втіленням моральної сили та віри в свої принципи. Його непохитна віра у виконання своєї місії священика і пошук істини відображається через його відмову від компромісів.
Жертовність та самозречення: Бранд готовий жертвувати найближчими і навіть собою заради своїх ідеалів. Його відмова переїхати для лікування сина, навіть попри його смерть, та створення ідола з його тіла підкреслюють цю тему.
Конфлікт із суспільством: Бранд зіштовхується з вимогами суспільства, яке шукає простих рішень та компромісів, тоді як він веде боротьбу за свою власну непохитну моральну стійкість.
Пошук істини та сенсу життя: Це одна з центральних тем п'єси, що відображається в постійному стремлінні Бранда до досягнення своїх ідеалів та знаходженні сенсу в своїй діяльності.
Життєва боротьба та трагедія: Історія Бранда пов'язана з його внутрішньою боротьбою, а також зі змаганням із суспільством та навколишнім світом. Трагедія його долі полягає в тому, що його власні ідеали й упертість виявляються джерелом його зруйновання.
Далі в п'єсі "Бранд" Ібсен розвиває драматичний сюжет через серію подій і діалогів, які підкреслюють конфлікти між головним героєм та іншими персонажами. Одним з ключових елементів є протистояння між Брандом і його дружиною Агнес. Агнес бажає мати спокійне та звичне життя, проте її чоловік неспокійний і пристрасно відданий своєму покликанню. Ібсен також досліджує тему віри і релігії через призму різних персонажів. Під час дійствія п'єси герої зіткнуться з важливими моральними питаннями, такими як жертовність, милосердя, жорстокість та справедливість [1, с.305].
Бранд як символ ідеалізму і віри викликає як захват, так і критику. Він представляє непохитний дух і віру в свої ідеали, але його жорсткість і непримиренність часом можуть здатися безжалісними. Проте саме ця пристрасна віра і відданість зробили його таким непересічним персонажем. "Бранд" Ібсена - це твір, який залишає за собою багато питань і тлумачень. Він змушує читача або глядача задуматися над значенням віри, моралі та жертви, а також над
01.10.2024 14:10-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора