Взаємозв’язок тривожності та самооцінки молоді. Курсова робота з Основи психології та педагогіки. Робота № 100801

Перехід до торгівельного партнера Binance

Взаємозв’язок тривожності та самооцінки молоді

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Університет митної справи та фінансів

Інститут:

Факультет:

Психологія

Кафедра:

Кафедра психології

Інформація про роботу

Рік:

2024

Тип роботи:

Курсова робота

Предмет:

Основи психології та педагогіки

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УНІВЕРСИТЕТ МИТНОЇ СПРАВИ ТА ФІНАНСІВ ФАКУЛЬТЕТ УПРАВЛІННЯКАФЕДРА ПСИХОЛОГІЇ КУРСОВА РОБОТА з дисципліни «Основи психотерапії» На тему: «Взаємозв’язок тривожності та самооцінки молоді» ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВПЛИВУ ТРИВОЖНОСТІ ТА САМООЦІНКИ МОЛОДІ 6 1.1 Тривожність як особистісна характеристика 6 1.2 Психологічні теорії самооцінки 11 Висновки до 1 розділу 15 РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ТРИВОЖНОСТІ НА САМООЦІНКУ МОЛОДІ 16 2.1 Методика дослідження 16 2.2 Організація дослідження та характеристика вибірки 21 2.3 Інтерпретація результатів дослідження 23 Висновки до 2 розділу 29 ВИСНОВКИ 30 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 32 ДОДАТКИ 36 ВСТУП Актуальність теми. Вплив тривожності на самооцінку молоді є актуальною та важливою темою в сучасному світі. За останні роки спостерігається зростання рівня тривожності серед молоді, що може мати серйозні наслідки для їхнього самопочуття та психологічного благополуччя. Самооцінка, як один із важливих аспектів психічного здоров'я, може впливати на тривожність. Таким чином високий рівень самооцінки відповідає низькому рівню тривожності, а низький рівень самооцінки - високому рівню тривожності. Молодь, особливо підлітки та молоді дорослі, зазвичай переживають період інтенсивних змін у фізичному, емоційному та соціальному планах. Цей період може бути супроводжуваний стресом, невизначеністю та пошуком власної ідентичності. Тривожність може виникати з-за низки факторів, таких як соціальний тиск, переживання невдач, страх перед майбутнім або низька самооцінка. Наукові дослідження підтверджують, що тривожність може негативно впливати на самооцінку молоді. Постійне переживання тривоги може спричинити почуття невпевненості, низьку самооцінку та негативне ставлення до себе. Молодь з тривожністю може перебільшувати свої недоліки та помилки, не вірити у власні здібності та досягнення, що може призвести до соціальної ізоляції та погіршення загального стану психічного здоров'я. (Миропольцева Н.І; Барановська А.О; Іванов О.І;) Розуміння впливу тривожності на самооцінку молоді є критичним для розробки ефективних стратегій психологічної підтримки та інтервенцій. Налагодження механізмів ранньої допомоги та підтримки для молоді з тривожністю може допомогти покращити їхнє самопочуття та самооцінку, що, в свою чергу, сприятиме їхньому загальному благополуччю та успіхам у житті. Метою дослідження є вивчення взаємозв'язку між тривогою та самооцінкою у молодій людині. З огляду на мету постають наступні завдання: 1. Провести літературний огляд з метою уточнення понять "тривожність як особистісна характеристика" та "психологічні теорії самооцінки". 2. Підбір валідної методики для емпіричного дослідження впливу тривожності на самооцінку серед молоді. 3. Сформувати вибірку для дослідження та здійснити збір та аналіз даних згідно з розробленою методикою. 4. Проаналізувати отримані результати, визначити статистичну значущість впливу тривожності на самооцінку молоді та запропонувати інтерпретацію знайдених зв'язків. Об'єктом дослідження є психологічні властивості особистості Предметом дослідження є вплив тривоги на самооцінку молоді. Методи дослідження. Для досягнення поставлених завдань було використано ряд методів, які сприяли ретельному аналізу та розумінню проблеми впливу тривожності на самооцінку серед молоді. В рамках теоретичних методів вивчали психолого-педагогічну літературу, а також аналізували статті та інші наукові публікації, що висвітлюють дану проблему. Щодо емпіричних методів, застосували наступні інструменти: 1) Опитувальник «Визначення рівня самооцінки» (С. Ковальов). 2) Методика "Дослідження тривожності" за Ч. Спілбергером в модифікації Ю. Ханіна. 3) Методика вимірювання рівня тривожності за Дж. Тейлором (адаптація В. Г. Норакідзе). Загалом, комбінація теоретичних та емпіричних методів надала можливість глибше розібратися у досліджуваній проблемі та отримати конкретні дані для подальшого аналізу. Практична значимість полягає в можливості розробки ефективних програм психологічної підтримки для молоді з тривогою, що сприятиме поліпшенню їхнього самопочуття та соціальної адаптації. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВПЛИВУ ТРИВОЖНОСТІ ТА САМООЦІНКИ МОЛОДІ 1.1 Тривожність як особистісна характеристика Сучасне суспільство характеризується постійними змінами у моральних ідеалах, економічній і політичній нестабільності та зростаючими вимогами до людини. Ці тенденції призводять до збільшення тривожності, невпевненості та емоційної нестійкості серед людей. Наукові дослідження тривоги та тривожності залишаються актуальними протягом багатьох років і мають великий потенціал для подальших досліджень. Проблеми, пов'язані з тривожністю, потребують розгляду як на особистісному, так і на соціальному рівнях. Згідно з Р. Хеллем, більшість діяльності людини здійснюється між полюсами "безпека - небезпека". Людина прагне відчувати себе захищеною та безпечною, уникаючи реальних або уявних загроз, таких як хвороби, бідність, екологічні кризи або старіння [21]. Термін "особистісна тривожність" використовується для постійного опису особистості. Тривожність як властивість особистості зазвичай визначається як тенденція переживати нейтральну ситуацію як загрозливу та відповідну поведінкову тенденцію до уникання уявної загрози [2]. Особистісна тривожність є хронічною, не залежною від особливостей ситуації характеристикою. Науковці вказують, що після повторного впливу умов, що викликають високі рівні тривоги, може виникнути постійна готовність до такого стану. Постійні переживання тривоги фіксуються та стають особистісною якістю - тривожністю [15]. З'ясування природи особистісної тривожності є складним завданням. У деяких дослідженнях вона розглядається як результат впливу двох типів факторів: безумовних (які включають вегетативну реакцію) і зумовлених. Повторення ситуацій, що активують ці фактори, може призвести до закріплення тривожності як постійного утворення. Причини особистісної тривожності можна розглядати на різних рівнях: соціальному, психологічному та психофізіологічному. Соціальні проблеми можуть включати порушення у спілкуванні. На психологічному рівні тривожність може бути пов'язана з неадекватним сприйняттям себе, наприклад, коли особа має конфліктну самооцінку. На психофізіологічному рівні тривожність може бути спричинена функціонуванням центральної нервової системи або фізичними характеристиками організму, такими як особливості конституції чи різні захворювання. С. Чорний виявив, що риси особистості, що визначають стан тривожності, пов'язані зі зниженням потужності частотних компонентів електроенцефалограми (ЕЕГ). Ці особливості пов'язані з активністю певних ділянок кори головного мозку, таких як лобні, скроневі, тім’яні і центральні зони. Особи з тривожністю реагують швидше, але потребують більше часу для аналізу інформації [29]. Розуміння тривожності як стійкої особистісної риси підкреслює важливість вивчення ролі особистісних і соціальних чинників у її виникненні та закріпленні, зокрема у спілкуванні. Г. Прихожан розрізняє два типи джерел стійкої особистісної тривожності [13]: - тривалі зовнішні стресові ситуації, що виникають через постійне переживання тривоги; - внутрішні психологічні або психофізіологічні фактори. Автор вважає, що тривожність - це стійке утворення, яке, раз включившись у структуру особистості, починає підтримувати і підсилювати саме себе, впливаючи не лише на інші аспекти особистості, але і на саму себе. Г. Габдрєєва зауважує, що основою особистісної тривожності є недостатнє розвиток або порушення механізмів психологічного саморегулювання. Неузгодженість між уявленнями про себе і реальністю може призвести до виникнення неадекватно збільшеної тривоги та порушення регуляційних процесів. У таких випадках тривожність стає власністю особистості та може стати домінуючою рисою характеру. Постійна тривожність свідчить про неспроможність людини керувати своїми почуттями [4]. Це може викликати відчуття безсилля і безнадії, що ще більше знижує життєвий тонус, підтримуючи пасивність та песимізм. Це може призвести до втрати впевненості у собі, рішучості та наполегливості в досягненні цілей, а людина може заздалегідь очікувати невдачі. Ю. Ханін відрізняє загальну та специфічну особистісну тривожність. У першому випадку тривожність є характеристикою, яка не залежить від конкретної ситуації, тому люди з високим рівнем загальної тривожності можуть відчувати тривогу у більшості ситуацій. У другому випадку тривога виникає лише в певних ситуаціях, пов'язаних зі специфічними стресорами, тому люди з високим рівнем специфічної тривожності можуть почувати себе спокійніше в інших ситуаціях [27]. У своїй роботі Г. Прихожан розглядає механізм "замкненого психологічного кола", в якому тривожність закріплюється та збільшується через накопичення та поглиблення негативного емоційного досвіду. Це сприяє збільшенню та утриманню тривожності [18]. Дослідження, здійснені за допомогою словесних звітів, показують, що жінки зазвичай відчувають більше тривоги та частіше досвіджують страху, ніж чоловіки. Проте об'єктивне вимірювання емоційних реакцій у стресових ситуаціях показує, що різниця між статями невелика. Це може пояснюватися тим, що хлопці можуть приховувати свої почуття, які не відповідають стереотипам чоловічої маскулінності, тоді як дівчата можуть відверто розмовляти про них. Таким чином, хоча дівчата можуть вважати себе більш тривожними, об'єктивна картина ще не повністю з'ясована. Хоча існування тривожності визнається всіма психологами, виявлення її проявів у поведінці може бути викликано складнощами. Часто тривожність приховується за іншими проблемами, такими як агресивність, залежність, схильність до підпорядкування, лінощі, помилкова гіперактивність, соматичні реакції та інші. Надмірна тривожність не сприяє внутрішньому комфорту і гармонії, але, навпаки, може стати ґрунтом для виникнення патогенних форм розумової діяльності, тому вимагає корекції [11]. Загальна тенденція досліджень у сфері особистісної тривожності підтверджує, що в більшості випадків вона залежить від особистісних факторів, таких як різноманітність уявлення про себе, конфліктність самооцінки та неоднозначне ставлення до майбутнього. Вчені визначають тривожність як особистісну рису, яка має власну енергію, що може стати мотивом або призвести до певної поведінкової тенденції. Прояви тривоги можуть мати два основних напрямки, які виявляються залежно від індивідуальних особливостей [6]: Перший тип - мобілізуючий, виявляється у підвищеній активності, прагненні до дії та іноді навіть агресивності. Ця тривога може підштовхувати особу до дії та надавати додаткового імпульсу. Другий тип - демобілізуючий, характеризується оціпенінням, втратою інтересу та апатією. Цей вид тривоги може призводити до заторможення та втрати інтересу до навколишнього світу, особливо яскраво це проявляється в разі стійкої тривожності. Психологічні фактори тривоги можуть виникати з внутрішнього конфлікту, несприйняттям мети чи передчуттям труднощів у досягненні цілей. Важливу роль у цьому процесі відіграють неузгодженість мотивів, яка потребує вибору між різними варіантами дії. Деякі дослідження також вказують на вплив адаптаційних факторів на виникнення особистісної тривожності. Тривога, коли вона надмірна за інтенсивністю та тривалістю, може перешкоджати формуванню адаптивної поведінки та призводити до дезінтеграції поведінки. Високий рівень тривожності часто розглядається як дезадаптивна реакція, яка проявляється у загальній дезорганізації поведінки та діяльності. Порушення адаптації може призвести до різних проблем, таких як відставання в навчанні, конфлікти з оточенням, тенденція до агресії та інші. Навіть повна відсутність тривоги може ускладнити адаптацію та заважати продуктивній діяльності. Аналіз досліджень дозволяє визначити ключові ознаки високої особистісної тривожності [10]: 1. Схильність особистості з високим рівнем тривожності сприймати своє оточення як потенційно загрожуюче та небезпечне середовище. 2. Високий рівень тривожності може негативно позначитися на психічному здоров'ї, сприяючи розвитку передневротичних станів. 3. Тривожність може впливати на результати діяльності, обмежуючи продуктивність та якість виконаної роботи. 4. Особливості особистості з високим рівнем тривожності можуть суттєво впливати на її професійну спрямованість. 5. Тривожність може впливати на стійкість поведінки та здатність до самоконтролю, відображаючи себе у різних ситуаціях. Тривожність, як постійна особистісна риса, формується в підлітковому віці, але може бути присутня і в ранньому дитячому віці як функція конкретних ситуацій. Наприклад, вона може впливати на діяльність дошкільників та молодших школярів, знижуючи їхню продуктивність. Отже, можна визначити, що підвищена особистісна тривожність супроводжується низкою негативних наслідків, таких як невпевненість у власних комунікативних здібностях, зниження соціального статусу та виникнення конфліктів у взаємодії з іншими. Цей стан тривожності характеризується високим рівнем психоемоційної напруги та тривалістю. Отже, важливо вчасно виявляти та коригувати підвищену тривожність, оскільки вона може стати фактором ризику для психічного та соціального благополуччя. 1.2 Психологічні теорії самооцінки Cамооцінка - це особистий огляд, який включає в себе усвідомлення власних якостей, навичок, досягнень та ролі в оточуючому середовищі. Цей процес визначає, як ми бачимо себе та як ми почуваємося у світі. Він може впливати на наше ставлення до себе, наші емоції, поведінку та успіх у різних аспектах життя [12]. У сфері психології, самооцінка є ключовим поняттям, яке досліджується через різні теорії та підходи. Вона відображає, як ми оцінюємо свої характеристики та співвідносимо себе як індивідууми. Початкові дослідження цього явища відбулися у галузі соціальної психології у 20-му столітті. Наприклад, у 1902 році американський психолог Чарльз Куолінг Деркем висунув концепцію "дзеркального відображення самооцінки", за якою людина формує уявлення про себе, опираючись на враження, які вона отримує від оточуючих. Ця теорія вказує на те, що сприйняття себе формується через те, як нас бачать інші [21]. У 1950-х роках американський психолог Карл Роджерс розробив теорію самоактуалізації, в якій він стверджував, що людина може досягти повного розвитку свого потенціалу лише в разі позитивної самооцінки. Роджерс розглядав самооцінку як один з ключових компонентів самосвідомості та самореалізації. У його теорії самооцінка стоїть поруч з самоприйняттям і самовираженням як одна з трьох основних складових самоактуалізації. Він вважав, що висока самооцінка виникає внаслідок прийняття людиною самої себе такою, яка вона є, та можливості розвивати свій внутрішній потенціал [16]. Так, сама теорія Карла Роджерса про самооцінку базується на концепції самоактуалізації. Згідно з Роджерсом, самоактуалізація є процесом, що забезпечує зростання та розвиток особистості. Він вважав, що кожна людина народжується з потенціалом для самореалізації, яка полягає в досягненні своєї максимальної потенційності. Цей процес включає у себе розвиток усіх аспектів особистості, від фізичних і інтелектуальних до емоційних і соціальних. Роджерс вважав, що позитивна самооцінка є ключовим фактором для стимулювання цього процесу, оскільки вона дозволяє особистості відчувати відчуття прийняття себе та впевненості у власних можливостях, що сприяє досягненню самореалізації [29]. Згідно з теорією Карла Роджерса, самооцінка може приймати як позитивну, так і негативну форму. Позитивна самооцінка виникає, коли людина відчуває, що її приймають та поважають, як вона є, як у власних очах, так і в очах інших. Негативна самооцінка, навпаки, з'являється, коли людина відчуває, що її не приймають або вона не відповідає власним стандартам [24]. Роджерс підкреслював важливість високої самооцінки для успіху в різних сферах життя. Він вважав, що людина з позитивною самооцінкою має більшу впевненість у собі та своїх здібностях, що сприяє її успіху як у професійному, так і особистому житті. Висока самооцінка стимулює людину до досягнень та допомагає зберегти психологічне благополуччя. Так, теорія Карла Роджерса про самооцінку базується на концепції самоактуалізації. За Роджерсом, самоактуалізація - це процес, що забезпечує зростання та розвиток особистості, який дозволяє кожній людині досягти свого максимального потенціалу. Він вважав, що кожна людина народжується з потенціалом для самореалізації, тобто досягнення своєї максимальної потенційності. З цієї точки зору, самооцінка визначає, наскільки ефективно людина розвиває свій потенціал [26]. Позитивна самооцінка допомагає особистості відчувати прийняття себе та свою цінність, що сприяє подальшому розвитку та самореалізації. З іншого боку, негативна самооцінка може стати перешкодою на шляху до саморозвитку, викликаючи сумніви в собі та своїх здібностях. Отже, для Роджерса важливою була позитивна самооцінка, оскільки вона сприяє впевненості в собі та здібностях, що, в свою чергу, сприяє успіху в різних аспектах життя - як професійному, так і особистому. У 1980-х роках американський психолог Марк Ліберман розробив теорію соціального порівняння, яка вказує на те, що людина оцінює себе в порівнянні з іншими, що може впливати на її поведінку та ставлення. Ця теорія стала важливим внеском у вивчення самооцінки в різних галузях психології [22]. Одним із ключових аспектів самоактуалізації, за теорією Карла Роджерса, є самооцінка. Роджерс підкреслював, що для розвитку та зростання людині важливо відчувати прийняття себе такою, якою вона є, та мати можливість розвивати свій потенціал. Таким чином, висока самооцінка є результатом відчуття прийняття себе та здатності до саморозвитку. Теорія соціального порівняння, запропонована Леоном Фестінгером, розглядає як людина оцінює себе, порівнюючи свої характеристики з іншими людьми, особливо з тими, з ким вона найбільше ідентифікується. Згідно з цією теорією, такі порівняння допомагають людині зрозуміти своє положення в соціальній ієрархії та її успішність у власних зусиллях. Порівняння може відбуватися як з рівними, так і з тими, хто стоїть на інших рівнях [18]. Згідно з теорією Фестінгера, соціальне порівняння може впливати на самооцінку. Якщо людина порівнює себе з іншими, які досягають більших успіхів, це може знизити її самооцінку, але якщо порівнювати з тими, хто досягає менших успіхів, це може підвищити її самооцінку. Однак Фестінгер також відзначав, що такі порівняння можуть мати негативні наслідки [32]. Сьогодні дослідження самооцінки набули популярності у різних галузях психології, таких як особистісна, соціальна, клінічна, організаційна психологія та інші. Серед відомих теорій самооцінки можна виділити теорію соціального порівняння, теорію автоаналізу, теорію відповідності стандарту, теорію самоконцепції та інші. Кожна з цих теорій відображає різні аспекти самооцінки та взаємодії між людьми [31]. Вплив самооцінки на поведінку людини виявляється в різних ситуаціях, таких як конфліктні ситуації на роботі або в навчанні. Наприклад, людина з низькою самооцінкою може відчувати страх критики та осуду оточення, що може призвести до уникаючої поведінки або негативної реакції на критику. З іншого боку, особистість з високою самооцінкою може виявляти більш позитивне ставлення до себе, бути впевненою у собі та здатною ефективно вирішувати конфліктні ситуації. Отже, дослідження самооцінки дає можливість краще розуміти, як людина сприймає себе та як це впливає на її поведінку у різних обставинах, включаючи конфліктні ситуації на роботі або в навчанні. Розуміння цих механізмів може стати важливим кроком у поліпшенні міжособистісних відносин, зменшенні конфліктів та підвищенні ефективності роботи в команді. Висновки до 1 розділу Тривожність є важливою особистісною характеристикою, яка впливає на різні аспекти життя молоді. Це стан емоційної напруженості, який може виникати внаслідок різних факторів, таких як стрес, неспокій, невизначеність. Тривожність може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Низький рівень тривожності може сприяти кращому функціонуванню та здоров'ю, тоді як високий рівень може призвести до проблем здоров'я, відносин та навчання. Розуміння психологічних теорій самооцінки допомагає краще розуміти, як молодь сприймає себе, свої здібності та досягнення. Теорії, такі як соціальна порівняльна теорія та теорія самореалізації, допомагають пояснити взаємозв'язок між самооцінкою та різними аспектами життя молоді. Розуміння взаємодії між тривожністю та самооцінкою є важливим для розвитку інтервенційних стратегій, спрямованих на поліпшення психічного здоров'я та самопочуття молоді. Це може включати розвиток стратегій зменшення тривожності та підвищення рівня позитивної самооцінки через психологічні програми та підтримку. Отже, подальше дослідження тривожності як особистісної характеристики та взаємодії її з самооцінкою є важливим для розуміння та покращення психічного здоров'я та самопочуття молоді. РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ТРИВОЖНОСТІ НА САМООЦІНКУ МОЛОДІ 2.1 Методика дослідження Враховуючи результати теоретичного аналізу, представлені в Розділі 1, проведення експерименту з метою визначення впливу гендерних особливостей на рівень тривожності серед молодих людей під час війни може бути дуже корисним. Такий експеримент дозволить отримати більш точні дані та зрозуміти, як саме стать може впливати на сприйняття та реакцію на стресові ситуації в контексті воєнних подій. Результати такого дослідження можуть відкрити нові можливості для розробки ефективних стратегій психологічної підтримки та реабілітації молодих людей під час воєнних конфліктів. Підхід до дослідження особливостей впливу тривожності на самооцінку молодих людей досить ретельний і збалансований. Теоретичний аналіз наукових джерел дозволяє вам отримати глибоке розуміння проблеми тривожності серед молоді в умовах війни шляхом огляду та аналізу існуючих наукових досліджень і публікацій. Він допомагає вам зрозуміти основні концепції, теорії та методи, які використовуються в цій області, що надає теоретичну базу для вашого дослідження. Аналіз психологічних програм дозволяє вам оцінити ефективність і доцільність існуючих психологічних програм, спрямованих на розвиток та мінімізацію тривожності серед молоді під час війни. Ви можете вивчити їхні методи та стратегії та врахувати їх у вашій дослідницькій роботі. Емпіричні методи: Використання спостережень, бесід, тестувань та інших емпіричних методів дозволяє вам зібрати конкретні дані про тривожність серед молоді в умовах війни. Ці дані можуть включати як об'єктивні вимірювання, так і суб'єктивні оцінки самооцінки молодих людей. Інтеграція цих методів дозволяє отримати повніші та достовірні результати дослідження, які можуть бути використані для подальшого розвитку психологічних програм та стратегій підтримки молоді в умовах війни. Такий підхід покращує якість вашого дослідження та робить його більш цінним для наукового співтовариства та практичного застосування в реальному житті. Аналіз наукових досліджень показав, що тривожність може суттєво впливати на самооцінку молоді на певних етапах їхнього життя. Особливості цього впливу можуть виникати через різні фактори, такі як соціальні або особисті обставини. Це може призводити до ситуацій, коли молодь відчуває велику тривожність і має низьку самооцінку. Для розуміння цього впливу було проведено експериментальне дослідження серед молоді у віці від 17 до 22 років. У дослідженні взяли участь 60 учасників «театральної лабораторії БРЕХНІ» обох статей. Основні завдання дослідження включали: 1. Теоретичний аналіз понять самооцінки та тривожності. 2. Проведення емпіричного дослідження рівня тривожності та самооцінки серед молоді. 3. Розробка програми корекції для зменшення рівня тривожності. 4. Надання рекомендацій для поліпшення самооцінки молоді. Для оцінки рівня стресостійкості серед молоді використовувалися такі методики: 1. Опитувальник для визначення самооцінки, розроблений С. Ковальовим. 2. Методика, що оцінює рівень тривоги, з урахуванням модифікації Дж. Тейлора, виконаної В. Норакідзе. 3. Оцінка рівня ситуативної (реактивної) тривожності за методикою Ч. Спілбергера та Ю. Ханіна. Надалі подано коротку інформацію щодо кожної з методик. Опитувальник "Визначення рівня самооцінки" розроблений С. Ковальовим включає 32 судження, у яких респондент повинен висловити своє ставлення, обираючи один із п'яти варіантів відповідей відповідно до того, наскільки часто такі ситуації виникали у нього: "дуже часто", "часто", "іноді", "рідко", "ніколи". Результати обчислюються шляхом підрахунку суми балів за всіма твердженнями і вказують на один із трьох рівнів самооцінки у респондента. Цей тест відноситься до моношкальних методик, оскільки кожне твердження має лише одну шкалу відповідей. Тест "Дослідження тривожності" Ч. Спілбергера, в модифікації Ю. Ханіна, є корисним інструментом для самооцінки рівня тривожності в даному моменті (реактивна тривожність) та особистісної тривожності (як стійка характеристика). Він був розроблений у 1970 році. Особистісна тривожність відображає стійку індивідуальну властивість, яка визначає здатність людини до тривоги і спосіб сприйняття різних подразників та реакція на них. Ситуативна тривожність розглядається як емоційні реакції особистості на стресові ситуації, що сприяють формуванню різних поведінкових реакцій, таких як напруженість, нервозність, занепокоєння. Дана методика включає дві підшкали. Перша з них - шкала ситуативної тривожності, оцінює поточний стан тривоги, відображаючи, як досліджувані відчувають себе в даний момент. Вони використовують суб'єктивні почуття нервозності, страху, неспокою, напруження та активності вегетативної нервової системи. Реактивна або ситуативна тривожність, як стан, характеризується суб'єктивно переживаними емоціями, такими як занепокоєння, напруження, турбота, нервозність. Це емоційна реакція на стресову ситуацію, яка може варіюватися за інтенсивністю та динамікою з часом. Друга підшкала - шкала особистісної тривожності - оцінює сталі аспекти особистості, пов'язані з здатністю людини до занепокоєння, спокою, безпеки та впевненості. Особистісну тривожність розглядають як стійку індивідуальну характеристику, що відображає здатність людини до тривоги та тенденцію сприймати широке коло ситуацій як потенційно небезпечні. Висока особистісна тривожність може призвести до вираженої тривоги в різних ситуаціях, оскільки люди з цією особливістю часто сприймають навколишні імпульси як загрозливі для свого самопочуття та самоповаги. Такі люди схильні реагувати тривожним станом на широкий спектр подій, що може впливати на їхню самооцінку та життєдіяльність. Методика Ч. Спілбергера складається з 40 питань, перші 20 з яких призначені для визначення ситуативної тривожності (як ви відчуваєте себе зараз), а наступні 20 - для визначення особистісної тривожності (як ви зазвичай відчуваєте себе). Кожне питання має 4 варіанти відповідей, що відображають ступінь інтенсивності: ніколи, майже ніколи, часто, майже завжди. Результат за кожною шкалою може варіюватись від 20 до 80 балів. Високі показники вказують на високий рівень тривожності (реактивної або особистісної). Для оцінки рівнів особистісної і реактивної тривожності використовуються наступні проміжки: - Низький рівень тривожності: до 30 балів. - Середній рівень тривожності: від 31 до 45 балів. - Високий рівень тривожності: більше 45 балів. Індивідуальну значущість стресової ситуації для досліджуваних можна оцінити шляхом порівняння результатів за обома підшкалами. Методика вимірювання рівня тривожності Дж. Тейлора (адаптація В. Норакідзе) є ефективним інструментом для оцінки соматичних, поведінкових і емоційних аспектів тривожності. Розроблена американським психологом Джанет Тейлором Спенслм у 1953 році, ця методика стала важливим засобом діагностики як індивідуальних особливостей, так і можливих порушень психологічної адаптації та наявності ментальних розладів. Опитувальник складається з 60 тверджень, на які необхідно відповісти "так" чи "ні". З них 50 тверджень спрямовані на діагностику тривожності, тоді як інші 10 становлять шкалу "неправди", що допомагає виявити недостовірні відповіді. Кожна "так" відповідь оцінюється одним балом. Для оцінки результатів застосовується спеціальний ключ. Сумарна оцінка відображає рівень тривожності: - 40 - 50 балів свідчить про дуже високий рівень тривоги; - 25 - 40 балів вказують на високий рівень тривоги; - 15 - 25 балів означають середній рівень тривоги з тенденцією до високого; - 5 - 15 балів вказують на середній рівень тривоги з тенденцією до низького; - 0 - 5 балів свідчать про низький рівень тривоги. Дана методика надає можливість об'єктивно оцінити ступінь тривожності та виявити особливості психічного стану людини для подальшого аналізу та корекції. 2.2 Організація дослідження та характеристика вибірки Дане дослідження має на меті розкрити взаємозв'язок між самооцінкою та рівнем тривожності. Щоб досягти цієї мети, спочатку планується докладно вивчити наукову літературу, присвячену цій проблемі, і провести теоретичний аналіз понять самооцінки та тривожності. Це допоможе зрозуміти попередні дослідження і встановити основні тенденції в цій області. Другим етапом буде зосередження на особливостях самооцінки та тривожності, вивчаючи їхні аспекти та властивості. Це дозволить отримати глибше розуміння того, як ці два поняття взаємодіють між собою. На третьому етапі дослідження планується визначити, наскільки самооцінка та рівень тривожності пов'язані між собою. Планується провести аналіз наявних даних та визначити наявність чи відсутність зв'язку між ними. Це включатиме проаналізування та узагальнення результатів емпіричного дослідження, щоб зробити висновки щодо гіпотези про взаємозв'язок між самооцінкою та тривожністю. Отже, об’єктом дослідження є властивості особистості - самооцінка та тривожність, а предметом - їх взаємозв’язок. Наша гіпотеза полягає в припущенні, що існує такий взаємозв'язок: високий рівень самооцінки відповідає низькому рівню тривожності, а низький рівень самооцінки - високому рівню тривожності. План дослідження: 1. Визначення зв'язку між самооцінкою особистості та рівнем тривожності, а також вибір методів для вимірювання цих показників. 2. Формування вибірки. Дослідження проведено на базі «театральної лабораторії БРЕХНІ» 3. Проведення психодіагностичного дослідження включало індивідуальне тестування за методикою Спілбергера (Шкала особистісної тривожності), методикою вимірювання рівня тривожності Дж. Тейлора (адаптація В. Норакідзе) та опитувальником визначення рівня самооцінки (С. Ковальова). До дослідження було залучено 24 учасники у віці від 17 до 20 років. 4. Визначення зв'язку між самооцінкою та рівнем тривожності за допомогою рангової кореляції Спірмена. 2.3 Інтерпретація результатів дослідження На першому етапі молодь пройшла тестування для виміру рівня тривожності за методикою Дж. Тейлора, що дозволило оцінити загальний рівень тривожності респондентів. Результати проілюстровано на рис. 2.1. / Рисунок 2.1 – Результати дослідження за методикою Дж. Тейлора На рис. 2.1 видно, що серед опитаних респондентів 40% мають високий рівень тривожності, 42% демонструють середній рівень тривожності, а 18% мають низький рівень тривожності. Це свідчить про те, що значна частина молоді відчуває підвищену тривожність, що може впливати на їхнє загальне самопочуття та повсякденне життя. Тим не менш, найбільша група молодих людей має середній рівень тривожності, що вказує на наявність помірних занепокоєнь, які є більш типовими для їх вікової категорії. Невелика частка респондентів з низьким рівнем тривожності свідчить про те, що деякі молоді люди справляються зі стресом і тривогою досить успішно. Для детального аналізу рівня тривожності респондентів молоді була використана методика діагностики самооцінки рівня тривожності Ч. Д. Спілберга - Ю. Л. Ханіна. Цей підхід дозволив отримати більш глибоке розуміння того, як молоді люди оцінюють власний рівень тривожності. Результати, отримані за допомогою цієї методики, наочно представлені на рис. 2.2, що дало змогу не лише визначити загальний рівень тривожності, але й розкрити особливості її проявів серед різних груп молоді, враховуючи індивідуальні відмінності у сприйнятті та реагуванні на стресові ситуації. / Рисунок 2.2 – Результати дослідження за методикою Ч. Д. Спілберга та Ю. Л. Ханіна За результатами дослідження серед молоді було виявлено, що респонденти з високим загальним рівнем тривожності мають переважно одночасно високі показники особистісної та реактивної тривожності. Це означає, що молоді люди, які відчувають високий рівень загальної тривожності, схильні до частого відчуття занепокоєння як в конкретних ситуаціях, так і у повсякденному житті в цілому. Молодь із середнім рівнем тривожності демонструє помірний або низький рівень особистісної тривожності та помірний або високий рівень реактивної тривожності. Тобто, ці респонденти можуть відчувати помірний рівень занепокоєння у повсякденному житті, але при цьому більш гостро реагують на стресові ситуації. Також, респонденти з низьким рівнем загальної тривожності мають схильність переважно до реактивної тривожності. Це означає, що в повсякденному житті вони відчувають мінімальний рівень занепокоєння, але можуть проявляти реакцію на окремі стресові ситуації. Наведені дані свідчать про те, що рівень тривожності серед молоді варіюється, і це варіювання відображає як загальне почуття тривоги, так і реакції на конкретні стресори, що впливає на їхнє загальне емоційне благополуччя та здатність адаптуватися до різних життєвих ситуацій. За допомогою опитувальника «Визначення рівня самооцінки» С. Ковальова було отримано такі результати серед молоді: лише у 25% опитуваних було виявлено високий рівень самооцінки, у 45% - середній рівень вираження даної характеристики, тоді як у 30% виявлено низький рівень самооцінки. Графічне зображення отриманих результатів представлено на рис. 2.3. / Рисунок 2.3 – Результати опитування за методикою С. Ковальова За даними, наведеними на рис. 2.3, можна визначити, що високий рівень самооцінки виявлено у чверті молодих людей, тоді як майже половина має середній рівень цієї характеристики. У третини респондентів виявлено низький рівень самооцінки. Молоді люди з високим рівнем самооцінки проявляють здатність адекватно та оптимістично реагувати на зауваження оточуючих, а також адекватно оцінювати свої досягнення та поведінку. Вони можуть об'єктивно спостерігати за собою та рефлексувати, мають повагу до себе та свого досвіду. Молоді люди з високим рівнем самооцінки менше схильні до піддавання на провокації оточуючих, менше залежать від чужої думки та схвалення, і ставлення до своїх успіхів та невдач не прямо залежить від ставлення до себе як особистості. Молоді люди із середнім рівнем самооцінки схильні до недооцінювання себе та своїх здібностей без належних на те підстав. Це може бути пов'язано з їхнім настроєм, характером стресових ситуацій та іншими факторами. На цьому рівні самооцінка може проявляти лабільні характеристики, що залежать від зовнішніх обставин, таких як стресові ситуації, перевтома, вплив значущих осіб у їхньому оточенні тощо. Молоді люди з низьким рівнем самооцінки можуть проявляти знижений рівень самоповаги. В них уявлення про себе є суперечливими та нестійкими, тому вони здатні відчувати невпевненість. Такі молоді люди можуть болісно сприймати критичні зауваження, проявляти ознаки конформізму та страждати від соціальних страхів і тривог. У табл. 2.2 представлені зведені результати по всім обраним методикам. Таблиця 2.2 – Результати дослідження за тест-опитувальником «Визначення рівня самооцінки» С. В. Ковальова; Методикою діагностики рівня прояву тривоги Дж. Тейлора (в модифікації В. Г. Норакідзе) та Методикою діагностики самооцінки рівня тривожності Ч. Д. Спілберга - Ю. Л. Ханіна № Шкала Тривожність Я-концепція Самооцінка 1 8 -0,43 12 2 9 -0,62 13 3 8 -0,61 14 4 9 -0,37 12 5 8 -0,41 23 6 8 -0,43 16 7 9 -0,94 17 8 8 -0,43 15 9 8 -0,62 16 10 8 -0,34 15 11 7 -0,52 19 12 7 - 0,77 21 13 7 -0,21 27 14 7 -0,33 28 15 7 -0,25 33 16 7 -0,17 32 17 7 0,33 35 18 7 0,33 45 19 7 0,37 42 20 7 0,23 41 21 5 0,12 39 22 6 0,32 38 23 5 0,21 44 24 6 0,37 40 Дослідження взаємозв'язку тривожності та самооцінки у молоді виявило значні відмінності в емоційному стані та ставленні до себе серед різних груп. Перш за все, результати свідчать про те, що високий рівень тривожності може бути пов'язаний з різними рівнями самооцінки. Молоді люди з високим рівнем самооцінки часто виявляються менш тривожними і проявляють більшу здатність адаптуватися до стресових ситуацій, маючи більшу внутрішню впевненість та оптимізм. Натомість, особи з низьким рівнем самооцінки можуть відчувати підвищений рівень тривожності та невпевненості у собі, що може впливати на їхню здатність ефективно керувати емоціями та подолувати стрес. Крім того, дослідження показало, що середній рівень самооцінки може призвести до недооцінення себе та своїх здібностей, що, в свою чергу, може збільшити схильність до стресу та тривоги. Отже, результати дослідження підтверджують важливість психологічного підтримання та розвитку позитивного самовідчуття та самооцінки у молоді, що може сприяти зниженню рівня тривожності та покращенню загального емоційного стану. Розуміння цього взаємозв'язку може служити основою для розробки ефективних програм інтервенції для підтримки ментального здоров'я серед молоді. Висновки до 2 розділу Отримані результати досліджень показали, що серед молоді виявлено високий та навіть дуже високий рівень тривожності за методиками діагностики, що може бути зумовлено частими тривожними подіями в їхньому житті та

Курсова робота Основи психології та педагогіки

darynakond

01.10.2024 16:10-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись