ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ДОСВІДУ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ. Дипломна робота з Педагогіка вищої школи. Робота № 100828

Перехід до торгівельного партнера Binance

ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ДОСВІДУ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Інші

Інститут:

Не вказано

Факультет:

Не вказано

Кафедра:

Не вказано

Інформація про роботу

Рік:

2024

Тип роботи:

Дипломна робота

Предмет:

Педагогіка вищої школи

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ДОСВІДУ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ДОСВІДУ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 6 1.1 Сутність і значення термінів «соціалізація», «соціальний досвід дітей» 6 1.2 Проблема формування соціального досвіду дітей старшого дошкільного віку в психолого-педагогічній літературі 8 1.3 Особливості формування соціального досвіду дітей старшого дошкільного віку 12 РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ДОСВІДУ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 19 2.1 Визначення рівня сформованості соціального досвіду дітей старшого дошкільного віку 19 2.2 Система роботи по формуванню соціального досвіду дітей старшого дошкільного віку 23 2.3 Результати дослідно-експериментальної роботи з формування соціального досвіду дітей старшого дошкільного віку 35 ВИСНОВКИ 41 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 43 ДОДАТКИ 46 ВСТУП Актуальність теми дослідження. З самого народження дитина опиняється серед різних людей та відразу ж бере участь у соціальних взаємодіях. Це важливий досвід, який вона отримує ще до того, як навчитися говорити. Оскільки людина є соціальною істотою, її соціалізація визначається переважно соціальними факторами та формується в умовах відповідних соціальних умов життя. Взагалі, проблема соціалізації дітей дошкільного віку в контексті наукових досліджень не є дуже старою, проте декілька вчених, зокрема Л. Артемов, А. Богуш, Н. Гавриш, А. Кононко, Курінн, Н. Лисенко, Т. Поніманська, І. Рогальська та інші, підкреслюють її важливість для розвитку дитини. Вони визначають феномен соціалізації як процес, під час якого діти дошкільного віку набувають соціальний досвід через орієнтацію в життєвому середовищі, адаптацію до навколишнього світу, трансформацію у природі та формування ставлення до себе та оточуючих. Під час взаємодії з іншими людьми дошкільник здобуває соціальний досвід, який стає складовою його особистості через суб'єктивне осмислення. Цей процес формування соціального досвіду впливає не лише на оточення дитини, а й на його активності. З урахуванням сучасних реалій, формування соціального досвіду як основи соціальної компетентності варто починати ще на дошкільному етапі. Потреба дошкільника у соціальному досвіді визначається як базовий компонент дошкільної освіти в Україні. Державний стандарт для цього віку передбачає створення сприятливих умов для формування соціального досвіду, розвитку соціальних емоцій та мотивацій, а також орієнтацію на навчання в реальних соціальних умовах. На сучасному етапі, увага науковців зосереджується на теоретичному аналізі соціалізації в контексті педагогічного процесу та її практичній реалізації як важливої педагогічної мети. Дослідження соціально-педагогічних аспектів цієї проблеми значно розширилося завдяки внеску таких вчених, як Л. Артемова, А. Богуш, О. Кононко, В. Кузь. Різні аспекти соціалізації та вплив соціального середовища на неї висвітлені в творчості І. Беха, Т. Кравченко, Л. Куликової, М. Лукашевича, І. Печенко, Б. Братуся. Особливу увагу вони приділяють дослідженню сутності та особливостей соціального розвитку дитини в сучасних умовах. Саме тому тема дослідження "Педагогічні умови формування соціального досвіду дітей старшого дошкільного віку" є актуальною. Мета дослідження – оцінити ефективність педагогічних умов у формуванні соціального досвіду у дітей старшого дошкільного віку та визначити оптимальні стратегії для підвищення рівня соціальної компетентності цієї вікової групи. Завдання: Проаналізувати психолого-педагогічну літературу з проблеми формування соціального досвіду дітей старшого дошкільного віку. Визначити основні компоненти соціального досвіду дітей старшого дошкільного віку. Виявити педагогічні умови, що сприяють формуванню соціального досвіду дітей старшого дошкільного віку. Розробити комплекс педагогічних заходів, спрямованих на формування соціального досвіду дітей старшого дошкільного віку. Експериментально перевірити ефективність розробленого комплексу педагогічних заходів. Об’єкт дослідження: Процес формування соціального досвіду дітей старшого дошкільного віку. Предмет: Педагогічні умови, що сприяють формуванню соціального досвіду дітей старшого дошкільного віку. Методи дослідження: аналіз літературних джерел, спостереження, анкетування, експериментальні вправи, тестування та статистичний аналіз даних. Структура та обсяг. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 31 найменувань та додатків на 9 сторінках. Повний обсяг роботи становить 51 сторінку, з яких основного тексту 42 сторінки. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ДОСВІДУ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ Сутність і значення термінів «соціалізація», «соціальний досвід дітей» У сучасній психології та педагогіці все більше уваги приділяється поняттю соціального досвіду. Визнається, що вміння проявляти соціальну впевненість у поведінці та комунікації впливають на успішність навчання і мають таку саму важливість, як і фахова підготовка в цілому. Проте, до цих пір залишаються недостатньо вивченими особливості змісту, структури та умов формування цієї якості особистості. В загальному розумінні, соціальний досвід - це результат пізнавальної та практичної діяльності особистості, що виявляється у синтезі знань про соціальну дійсність, отриманих під час діяльності та емоційного взаємодії. У вузькому сенсі, соціальний досвід відображає гармонійну взаємодію дитини з оточуючим соціумом на всіх рівнях (розуміння себе, інших, взаємодія у групах, громадах і т. д.). Соціальне оточення та взаємодія з ним мають велике значення у формуванні соціального досвіду дитини. Проте, недостатньо уваги приділяється організації цього середовища та забезпеченню дітей необхідним соціальним досвідом. Спосіб, яким особистість взаємодіє з іншими та набуває соціальний досвід, проявляється у розвитку соціальної впевненості та самоідентифікації. Одна з ключових проблем виховання малюків полягає у їх соціалізації. Цей процес ґрунтується на загальнолюдських цінностях та правилах поведінки, що діють у суспільстві, і враховує ментальні особливості. Вивчення процесу соціалізації є предметом наукових досліджень з давніх часів і має глибокі коріння. Сучасні моделі соціалізації включають такі школи думок, як психоаналітична або "особистісного контролю" від З. Фройда, "рольового тренінгу" від Т. Парсонса, "соціального научання" від Г. Долла і Б. Скіннера, "міжособистісного спілкування" від Ч. Кулі і Дж. Міда, "когнітивна модель" від Ж. Піаже і А. Маслоу, "еволюційна теорія" від Е. Еріксона та інші. У минулому педагогічні практики в Україні недооцінювали значення соціального досвіду дитини як рушійної сили її особистісного розвитку під час виховання та навчання. Термін "соціальний досвід" майже не використовувався в педагогічній практиці, а коли й вживався, то часто трактувався як "життєвий досвід", тобто той, що набувається в процесі природних життєвих ситуацій, на відміну від досвіду, отриманого у спеціально організованому навчальному або виховному процесі. Важливу частину інформації та навичок діти отримують у дошкільний період. Успішність їх адаптації до шкільного середовища значною мірою залежить від рівня їх здатності до спілкування та взаємодії з однолітками та дорослими. Не секрет, що діти, які відвідували дошкільний навчальний заклад, зазвичай краще адаптуються у шкільному колективі, ніж ті, що провели свій дитинство вдома. Період дошкільного дитинства є ключовим для формування особистості, коли встановлюється основний фундамент, що служитиме основою для подальших виховних впливів та саморозвитку дитини. Під час цього періоду дитина вивчає світ, у якому вона живе, зустрічаючись з різними людьми, які є їй знайомими або незнайомими; поступово вона усвідомлює необхідність взаємодії з ними, спільного існування, комунікації, уміння домовлятися, співпрацювати, допомагати один одному та отримувати підтримку. Батьки та дошкільні установи здійснюють процес соціалізації дитини, вводячи її у суспільство, передаючи досвід різних моделей соціальної поведінки та допомагаючи у формуванні персональної системи цінностей. У дошкільному віці розвивається учбова діяльність, яка є важливою для осмислення соціального світу. Під час навчання на заняттях дитина отримує можливість засвоєння знань під керівництвом дорослої особи, яка організовує передачу інформації, контролює процес засвоєння дітьми, та надає необхідні корективи. Значна частина процесу соціалізації дитячої особистості відбувається через активну участь самої дитини у власному «соціальному будівництві». Цей процес самопізнання розвивається і прогресує від осягнення себе як фізичного істоти до усвідомлення себе як соціальної істоти, включаючи розуміння власних почуттів, думок, дій і переживань. Вже у ранньому віці діти проявляють цікавість до свого тіла, рухів, зовнішнього вигляду та інших аспектів. Для успішного процесу соціалізації важливо, щоб дитина зрозуміла свою приналежність до людського роду і навчилася не лише відкривати себе, але й керувати своїм тілом, почуттями та діями. Методика роботи з дітьми, спрямована на розвиток їхнього інтересу до себе та активну участь у власній соціалізації, може бути поділена на кілька напрямків: вивчення організму людини; розвиток відчуттів, думок, навичок та дій; освоєння місця серед інших людей. Ці компоненти разом допомагають дитині сформувати уявлення про себе як про індивіда. Робота над цими аспектами має відбуватися переважно в повсякденному житті, під час спостережень, у навчальних ситуаціях, під час вільної самостійної діяльності, а також як окремі завдання на заняттях з образотворчої, музичної, фізичної активності та під час ознайомлення з навколишнім оточенням тощо. Для того, щоб у дошкільної дитини розвивалася висока соціальна компетентність, яка дозволить їй успішно і безпроблемно впоратися з вимогами суспільства та вступити на наступний етап освіти, необхідно уважно враховувати та систематично організовувати вплив таких чинників, як знання, різноманітні види діяльності, в які включається дитина, та її самопізнання. Серед перспективних напрямків дослідження щодо цієї проблеми можна виділити аналіз впливу ставлення батьків на рівень розвитку соціальної компетентності у дітей, а також підготовку майбутніх вихователів до проведення систематичної роботи щодо інтеграції дошкільників у соціум. Проблема формування соціального досвіду дітей старшого дошкільного віку в психолого-педагогічній літературі. Процес перетворення дитини в дорослу особистість та формування її ідентичності включає в себе освоєння соціального досвіду. Психологи та педагоги розглядають проблеми виховання та розвитку перш за все через призму оволодіння дитиною соціальним досвідом. Цей процес здійснюється шляхом соціалізації, яка включає в себе вплив суспільства на особистість та активність самого індивіда, який проходить через етапи стихійного, відносно спрямованого та відносно соціально контрольованого впливу. Отже, виходячи з вищесказаного, можна зазначити, що під час соціалізації дитина не лише отримує досвід, але і виявляє себе як особистість, впливаючи на своє оточення та інших людей. Соціальний досвід дітей формується через їхні дії та переживання у різних життєвих ситуаціях, а також через сприйняття та аналіз дій та переживань інших людей, що може бути представлене у художніх творах, зображенні мистецтва та кіно, адаптоване та осмислене. Соціальний досвід дитини визначається процесами соціалізації та виховання. Оволодіння соціальним досвідом відбувається за допомогою двох взаємопов'язаних шляхів. По-перше, це стихійний процес, оскільки вже з самого початку життя людина взаємодіє зі своїм соціально-історичним середовищем, де вона засвоює соціальний досвід через взаємодію з іншими людьми. По-друге, процес оволодіння соціальним досвідом відбувається як цілеспрямований процес через спеціально організоване виховання та навчання. Соціальна компетентність може бути описана наступним чином: вона сприяє взаємодії особистості з соціальним середовищем; відображає різноманітні способи міжособистісної взаємодії, що базуються на особистому соціальному досвіді, традиціях або знаннях; включає декілька компонентів як інтегративна характеристика; і враховує співвідношення між власними цілями і потребами та цілями та потребами інших осіб, груп або суспільства в цілому [1]. Розвиток дітей старшого дошкільного віку як особистості розглядається як процес включення в нове соціальне середовище та інтеграції в ньому. Основними показниками соціальної компетентності дошкільнят є адаптація до нових умов, соціалізація, групова взаємодія, толерантне ставлення до інших людей і культур, розуміння іншої точки зору, мирне вирішення конфліктів та вміння спілкування. Розуміння себе та інших як особистостей є важливим аспектом розвитку особистості дитини[].Згідно з Законом України "Про дошкільну освіту" [--], освіта у дошкільному закладі має на меті розвиток компетентностей у дитини, відповідно до вимог Базового компоненту дошкільної освіти [--]. Ці компетентності включають соціально-громадські, комунікативні та соціальні навички. Згідно з Н. І. Нечипорук, Базовий компонент дошкільної освіти визначає такі аспекти соціальної компетентності дітей дошкільного віку: - Сімейно-побутова компетентність, яка включає в себе розуміння та дотримання норм сімейного життя, вміння підтримувати гармонійні та дружні відносини у сім'ї, проявляти турботу та любов до родичів та близьких. - Соціально-комунікативна компетентність, яка включає знання про різні соціальні ролі (знайомі, незнайомі, діти, дорослі тощо) та основні соціальні та морально-етичні норми міжособистісних відносин. Вона охоплює вміння дотримуватися цих норм у спілкуванні, взаємодіяти з оточуючими, узгоджувати свої дії та поведінку з іншими, розуміти своє місце в соціальному середовищі, позитивно ставитися до себе, співпереживати, співчувати, допомагати іншим та обирати відповідні способи спілкування в різних життєвих обставинах []. Дошкільний заклад є значущим соціальним середовищем для дитини, призначення якого полягає у сприянні соціальній адаптації до умов життя в спільноті з іншими дітьми та дорослими. Головною метою дошкільного закладу є забезпечення фізичного та психічного здоров'я дитини, її всебічного гармонійного розвитку та набуття життєвого досвіду. Старший дошкільний вік вважається оптимальним часом для розвитку соціальних відносин і поведінки, оскільки психологічні характеристики цього віку, такі як піддатливість, пластичність і чутливість нервової системи, сприяють формуванню соціальної компетентності. Соціальна компетентність пов'язана з досвідом поведінки, цінностями, нормами і зразками взаємодії з навколишнім світом, є одним із показників особистісної зрілості та вимагає спрямованого розвитку протягом дошкільного віку. Саме на цьому етапі відбувається формування системи міжособистісних відносин, які значною мірою залежать від участі дитини в спільній діяльності та її власного досвіду спілкування з ровесниками і дорослими. Формування соціальної компетентності у старших дошкільників — це тривалий, складний, комплексний процес, що потребує систематичної та цілеспрямованої роботи, яка має бути підтримана теоретично та методично. Формування соціальної компетентності у дошкільника починається в сім’ї й продовжується у дошкільному закладі. Таким чином, соціальний розвиток дитини залежить від спільних зусиль батьків і педагогів. Перший етап соціалізації — виховання в сім’ї, де встановлюються перші зв’язки з людьми. Другий етап — формування соціальних зв’язків поза сім’єю, в ЗДО, де діти отримують важливий суспільний досвід. Старший дошкільний вік визначається як сензитивний у формуванні соціальної компетентності, бо на цьому етапі відбувається розвиток різних психічних процесів, які впливають на подальшу соціалізацію і активне включення у різноманітні соціальні взаємодії [5]. Основна мета діяльності вихователя в формуванні соціальної компетентності у дошкільнят полягає у створенні комплексу знань, умінь та навичок, які сприяють усвідомленню дитиною світу навколо неї та розвитку її навичок спілкування та взаємодії у суспільстві. Ця концепція реалізується через різноманітні форми активності, такі як: - Освітні заходи, що включають заняття, психологічні міні-заняття та екскурсії. - Ігрові активності, такі як ігри-вправи, тренінгові ігри, інтелектуальні ігри-загадки, криптограми, чайнворди, ребуси, елементи психодрами тощо. - Самостійна діяльність дітей, яка охоплює художні, рухові, мовленнєві, ігрові, дослідницькі та інші форми активності. - Позанавчальні заходи, такі як спостереження, екскурсії, походи, свята, розваги, гуртки тощо. - Інші види діяльності, що включають організацію практичного соціально-морального досвіду дітей, використання мотивів соціального заохочення, ситуацій успіху, вправ на розвиток емпатії, слухання інших, моделювання ситуацій для переоцінки цінностей дитини тощо. - Індивідуальна робота з дітьми []. Усі ці заходи спрямовані на розвиток у дітей старшого дошкільного віку навичок соціальної взаємодії. Важливо відзначити, що мовлення та комунікація є основними складовими цих заходів. Саме тому комунікативну компетенцію вчені визнають ключовою у формуванні соціальної компетентності. Дійсно, мовлення та комунікація мають велике значення для соціальної взаємодії. Більшість осіб зазвичай здатні легко володіти навичками спілкування. Проте існує значна кількість людей, які не можуть користуватися мовленням як основним засобом комунікації. Деякі з них взагалі не можуть вербалізувати свої думки, а у інших мовленнєвий розвиток недостатній для виконання всіх комунікативних функцій. Особливості формування соціального досвіду дітей старшого дошкільного віку В період дошкільного дитинства відбувається інтенсивна комунікативна соціалізація, що пояснюється рядом об’єктивних причин, найважливішою з яких є посилене бажання засвоєння соціального досвіду під час спілкування. Цей тип соціалізації має вирішальне значення для дітей дошкільного віку. Становлення особистості як «суспільної істоти» неможливе без активного спілкування. [12] Потреба у спілкуванні відкриває можливість занурення у світ іншої особистості та приєднання до загальної людської спільноти, що дозволяє стати не лише "індивідуальною суб'єктивністю", але й "носієм суспільної ідентичності". [6] У процесі спілкування конкретна особа освоює колективний досвід, сформований іншими людьми, що дозволяє їй перебороти обмеженість власного індивідуального досвіду. Одночасно, через взаємодію з іншими, вона вносить у суспільство свій власний внесок. Це свідчить про те, що розвиток кожного окремого індивіда залежить від прогресу всіх інших осіб, з якими він спілкується, як безпосередньо, так і опосередковано. Прогресування у соціалізації дитини, зокрема в аспекті комунікації, включає послідовний перехід через різні етапи, під час яких розширюється та урізноманітнюється розвиток якостей, які утворюють повну характеристику особистості. Цей прогрес передбачає структуроване вдосконалення роботи з дитиною, де кожне виховне завдання є послідовним розширенням попереднього та сприяє її піднесенню на більш високий рівень розвитку, поступово переходячи від простих до складніших форм поведінки. В контексті соціалізації дошкільника, концепція Дж. Міда враховує поступове усвідомлення соціальних ролей. Цей процес включає три послідовні стадії: етап імітації, коли дитина наслідує певні дії, характерні для певної ролі (наприклад, ляскає ляльку або використовує стетоскоп); етап індивідуального відтворення ролі, де дитина вже грає роль у своїх "соціальних групах" (наприклад, тато, мама, лікар); і, нарешті, етап колективного відтворення ролей, коли групи дітей (5-7 років) розподіляють ролі між собою (наприклад, "дочки-матері", "козаки-розбійники"). Під час перших двох етапів дитина оволодіває соціальними ролями через гру та взаємодію, переважно з іграшками та дорослими. На третьому етапі вона розвиває вміння колективної співпраці та самостійної організації цього процесу у дитячому оточенні, взаємодіючи з однолітками. Концепція Дж. Міда щодо послідовності у соціальному становленні дитини підтверджується спостереженнями щодо поступового розвитку форм спілкування у дітей дошкільного віку. Протягом цього періоду спостерігається еволюція емоційно-практичної, ситуативно-ділової, позаситуативно-ділової та позаситуативно-особистісної форм спілкування дітей з однолітками. Емоційно-практична форма є характерною для раннього дитинства і переважає до 4-х років, коли починає переходити у мовлення. У віці 4-6 років домінує ситуативно-ділове спілкування з однолітками, оскільки їхня взаємодія в цей період включає активну участь у сюжетно-рольовій грі та інших колективних діях. Діти на цьому етапі використовують різноманітні способи спілкування, активно виявляють ініціативу, розширюють спектр емоційних переживань. Хоча позаситуативні форми спілкування рідко виявляються в їхньому спілкуванні, вони частіше спостерігаються у взаємодії старших дошкільників [14]. Кожна форма спілкування має вплив на психічний розвиток дитини: емоційно-практична спонукає до ініціативи та розширює спектр емоцій, ситуативно-ділова сприяє розвитку особистості, самосвідомості та творчості, а позаситуативні форми спілкування формують уміння бачити цінність в іншій особистості та враховувати її думки та почуття. Кожна з цих форм сприяє уточненню уявлень дитини про самого себе. Перехідний період від дошкільного до шкільного дитинства є важливим етапом в розвитку малюка. У шестирічному віці дитина все ще має багато дитячих рис, але поступово починає втрачати безпосередність поведінки, вона розвиває нові здібності і змінює свої цінності. Початок навчання у школі відзначається новими вимогами до комунікації з дорослими та однолітками, а також зміною соціального статусу. Сучасні дослідники визначають кілька пріоритетних напрямів для успішного переходу на цьому етапі: узгодження мети освіти на дошкільному і початковому рівнях, збагачення освітнього змісту у початковій школі та удосконалення методів навчання в дошкільних закладах і початковій школі. Крім того, реалізація принципу наступності на цьому етапі вимагає узгодження основних складових навчально-виховного процесу для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Це включає у себе співпрацю в узгодженні завдань та змісту матеріалу навчальних програм, методів, організаційних форм, кінцевих результатів діяльності, а також організацію спільних форм діяльності для дошкільників та учнів. Крім того, важливо, щоб педагогічні працівники були готові забезпечити наступність. Загалом, початкова школа повинна максимально враховувати досягнення дитинства, як у змістовному, так і в методичному плані, а також у формуванні особистісних якостей та вольової зрілості. Мета початкової освіти повинна органічно доповнювати і розширювати зміст дошкільної освіти. Для забезпечення наступності між цими освітніми рівнями також важливо враховувати рівень комунікативного розвитку дитини. Соціалізація малюка починається з взаємодії з батьками, що становить перший етап його соціальної активності в онтогенезі і сприяє отриманню необхідної для його розвитку інформації. Предметна діяльність, яка також важлива як умова і засіб розвитку, розпочинається значно пізніше. Спілкування, спочатку через наслідування, а потім через словесні інструкції, дозволяє дитині набувати життєвий досвід. Люди, з якими вона спілкується, є для неї носіями цього досвіду, і лише через спілкування можливо його отримати. Інтенсивність спілкування, різноманітність його змісту, форм і засобів мають велике значення для розвитку індивіда. Спілкування може виступати як компонент і одночасно як умова для іншої, не комунікативної діяльності (у всій діяльності присутня об’єктивна потреба у спілкуванні). У визначенні спілкування підтримується позиція І. А. Зимньої, яка стверджує, що вербальне спілкування є формою взаємодії суб’єктів і базою для їх суспільно-комунікативної діяльності. У цьому контексті важливість комунікативної соціалізації дошкільників проявляється в тому, що без володіння основами спілкування вони не зможуть успішно спілкуватися не лише один з одним, але й в будь-якій іншій сфері [13]. Оскільки спілкуванню властива багатоструктурність і багаторівневість, його можна уявити як єдність ціннісних, антропологічних та нормативних компонентів. Це означає, що процес спілкування зумовлений певними цінностями і сам має свою значимість, адже він базується на певних нормах, правилах та формах людської взаємодії. Кожен процес спілкування – це взаємодія конкретних суб’єктів з певними якостями. Це пояснює, чому неуспішна комунікативна соціалізація малюків може вплинути не лише на їхню здатність до взаємодії у колективі (комунікативній і не комунікативній), але й призвести до виникнення деформацій, які можуть вплинути на їхнє ціннісне, антропологічне і нормативне становлення. Багатоструктурність і багаторівневість спілкування проявляються і у тому, що невдачі в комунікативній соціалізації можуть призвести до серйозного відставання у навчанні. Оскільки комунікативна активність є необхідною для успішного навчання, проблема формування навичок спілкування в умовах навчальної діяльності набуває особливого значення. Різноманітні види спілкування впливають на розвиток мотивації та потреб особистості. Для успішного спілкування людина повинна володіти не лише вміннями і досвідом у ролевій саморегуляції та самоорганізації, а й здатністю подолати негативні психофізіологічні фактори та комунікативні перешкоди. Безумовно, комунікативна соціалізація дошкільника відбувається передусім у сімейному оточенні. Проте, з огляду на кризу сімейного інституту та ускладнення процесів соціалізації в сім'ї, дошкільна освіта набуває все більшого значення для інтеграції індивіда у соціальне середовище. Дошкільна освіта допомагає дитині набути досвід та культуру, сформувати систему цінностей і вчасно виправити можливі деформації у розвитку. Крім того, вона готує дитину до навчання в школі. Забезпечуючи наступність між дошкільною та початковою освітою, необхідно враховувати наступне: збереження самоцінності дошкільного періоду; розвиток пізнавальних та особистісних навичок дитини, її готовності до спілкування з навколишнім світом; розвиток провідної діяльності, такої як гра, яка є фундаментальним елементом дошкільного періоду; на початковому етапі шкільної освіти: опір наявному рівню досягнень дошкільного віку; індивідуальна робота в разі потреби в інтенсивному розвитку; спеціальна допомога у корекції несформованих якостей, що виникли у дошкільному віці; розвиток навчальної діяльності, яка є фундаментальним елементом для дітей молодшого шкільного віку. Процес формування соціальної компетенції у дошкільних дітей є складним і тривалим. Для досягнення найбільш ефективної соціалізації необхідно розуміти основні характеристики дошкільного віку. Серед них слід виділити такі: 1) Дитина дошкільного віку перебуває на етапі свого становлення та розвитку, формуючи основні риси особистості, такі як самостійність, ініціативність та відповідальність. 2) Важливою особливістю цього періоду є наявність дитячої субкультури та самоцінність дитинства. 3) Дошкільний вік (3-6 років) характеризується переважанням ігрової діяльності. 4) Діти цього віку мають специфічний характер діяльності, який формує їхні фізичний, психічний та соціальний розвиток, відповідаючи їхнім інтересам та потребам. 5) Цей період є чутливим для первинної соціалізації особистості. 6) Дошкільний вік сприяє формуванню ціннісного ставлення до навколишнього середовища та самої себе. 7) Діти цього віку характеризуються високою емоційною насиченістю, допитливістю та оптимізмом, що сприяє їхньому емоційно-практичному пізнанню. 8) Вони є чутливими до соціально-психологічних механізмів навіювання та наслідування [11]. Ці механізми соціалізації допомагають дітям розвиватися, відображати та відповідати соціальним очікуванням суспільства. З урахуванням цих особливостей, ми пропонуємо використовувати ігрові технології для ефективного формування соціальної компетенції дошкільників. Зокрема, сюжетно-рольові ігри, які відображають реальні життєві ситуації та вчать дотримуватися правил та норм поведінки, допомагають у цьому. Дитиною стимулюється доброзичливість та ініціатива у спілкуванні з іншими, а також розвивається інтерес до спільної діяльності [12]. Дидактичні ігри сприяють розвитку різних когнітивних навичок та розумінню світу, а також навчають дітей взаємодіяти з оточуючим середовищем. Дидактичні ігри, в свою чергу, дозволяють дітям відтворювати різні соціальні ролі та навчаються адаптуватися до різноманітних ситуацій. Таким чином, ігрові технології сприяють не лише соціальній взаємодії між дітьми, але і їхньому особистісному розвитку та соціальній компетентності. Рисунок 1.1 – Чинники формування соціальної компетентності в дітей дошкільного віку РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ДОСВІДУ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 2.1. Визначення рівня сформованості соціального досвіду дітей старшого дошкільного віку Діти старшого дошкільного віку переважно взаємодіють між собою під час ігор. Ігри для них є основною формою діяльності, через яку вони не лише розважаються, але й розвиваються фізично, інтелектуально та соціально. У процесі гри діти вчаться співпрацювати, ділитися, вирішувати конфлікти та дотримуватися правил. Важливо відзначити, що ігрова діяльність дозволяє дітям висловлювати свої емоції та переживання, а також формує у них вміння спілкуватися та розуміти один одного. Групи дітей у дошкільному закладі формуються, і їх склад може змінюватися з часом. Це створює динамічне середовище, де кожна дитина має можливість знайомитися з новими друзями та розширювати свої соціальні зв'язки. Зміна складу групи дозволяє дітям адаптуватися до нових ситуацій, вчитися гнучкості та толерантності. Однак, для деяких дітей такі зміни можуть бути стресовими, тому вихователі повинні ретельно стежити за емоційним станом кожної дитини та допомагати їй адаптуватися до нових умов. Відповідно до свого віку, діти наслідують мову та поведінку дорослих, зокрема вихователів. Діти спостерігають за тим, як дорослі спілкуються між собою та з іншими дітьми, і намагаються відтворити ці моделі поведінки. Вихователі мають бути прикладом для наслідування, демонструючи повагу, терпіння, доброзичливість та емпатію. Важливо, щоб вихователі використовували позитивні методи виховання та навчання, які сприяють розвитку у дітей почуття власної гідності та впевненості у собі. Ми провели експериментальне дослідження, щоб вивчити, які умови сприяють формуванню соціального досвіду у старших дошкільників за допомогою ігрової діяльності. Наше дослідження включало участь як дітей старшого дошкільного віку, так і вихователів закладу освіти. Метою нашого експерименту було вивчити, як організаційно-педагогічні умови сприяють формуванню соціального досвіду у старших дошкільників за допомогою ігрової діяльності. Задачі експерименту включали наступне: 1. Визначити рівні сформованості соціального досвіду у старших дошкільників з використанням ігрової діяльності на основі розроблених критеріїв та показників. 2. Дослідити, наскільки ефективно засоби ігрової діяльності сприяють формуванню соціального досвіду у дітей старшого дошкільного віку. 3. Вивчити специфіку застосування ігрової діяльності працівниками дошкільних закладів у роботі з дітьми. Для проведення експериментальної роботи нам необхідно було розробити критерії та показники, які допомагали б виявити рівні сформованості соціального досвіду у дітей старшого дошкільного віку через використання засобів ігрової діяльності. Аналізуючи наукову літературу з даної проблеми, ми визначили та теоретично обґрунтували ці критерії та показники. Когнітивний критерій соціального досвіду дитини визначає такі показники сформованості соціального досвіду дітей старшого дошкільного віку через ігрову діяльність. Ось як це можна переформулювати: Для оцінки рівня сформованості соціального досвіду дітей старшого дошкільного віку через ігрову діяльність використовуються такі показники: - здатність дитини виявляти розуміння навколишнього світу та правил суспільної взаємодії через участь у дидактичних іграх; - ознайомленість з різноманітними творами, що використовуються під час ігрових сценаріїв та мають потенціал для формування соціального досвіду; - розуміння основ ігрової діяльності як засобу вираження соціальних відносин, що відтворюються в сюжеті ігри. Ці показники дають змогу оцінити, наскільки діти застосовують соціальні норми у спілкуванні між собою та виявляють свої знання про оточуючий світ, а також як вони розуміють роль ігрової діяльності у вираженні соціальних взаємин, що відображаються у сюжеті гри. Емоційний критерій передбачає сприйняття занять з ігрової діяльності позитивно, співпереживання героям та розуміння їхніх емоційних станів. Показники цього критерію включають: - виявлення позитивних емоцій під час ігрових занять; - прояв інтересу до аспектів суспільного життя; - здатність співпереживати та розуміти емоційний стан героїв. Мотивація щодо участі в ігрових заняттях характеризується бажанням долучатися до різноманітних ігор та заходів разом з однолітками. Щодо поведінкового критерію, основними функціями соціального досвіду є здатність сприймати та орієнтуватися у внутрішньому світі дитини, а також вираження особистісних проявів через дотримання соціальних норм та цінностей у поведінці та взаємодії з оточуючими. Поведінковий критерій включає такі характеристики: - розвинутість базових соціальних якостей; - дотримання соціальних норм і цінностей у взаємодії з однолітками; - розуміння важливості розсудливості та конструктивності у взаємодії з однолітками та дорослими під час дидактичних ігор; - здатність відтворювати позитивні якості літературних героїв у власній поведінці; - вміння передавати особистісні характеристики героїв в ігровій діяльності; - Чітке формулювання власних дій і висловлення їх. Отже, для проведення експериментальної діяльності щодо оптимізації процесу формування соціальної компетентності випускників дошкільних закладів було розроблено відповідну програму. Під час розробки цієї програми враховувалися різні дидактичні принципи та три найбільш важливі організаційно-педагогічні умови. На основі розроблених критеріїв та їхніх показників визначено та описано три рівні розвитку соціального досвіду у дітей старшого дошкільного віку: високий, середній та низький. На високому рівні характерно, що діти володіють достатнім обсягом знань про ігрову діяльність, мають уявлення про свої власні дії та розуміють оточуючих людей. Вони швидко адаптуються до різних видів діяльності та проявляють активність. Малюки з цього рівня проявляють інтерес до відтворення різних сюжетів, а вихователь стимулює їх новими та цікавими ролями. Середній рівень характеризується у дітей, які мають різноманітні знання про поведінку людей, але їхнє розуміння взаємодій з однолітками та дорослими може бути нерівномірним. У роботі з іграми вони демонструють інтерес до праці, яка не викликає у них значних труднощів, проте їхня активність залежить від ступеня володіння певним видом діяльності. При зустрічі з труднощами, вони часто звертаються за допомогою до вихователя або інших дітей. Діти на цьому рівні не так добре розуміють емоційні прояви героїв творів. Низький рівень відображається у дітей, які мають обмежені знання та навички в дидактичих іграх. Вони слабко орієнтуються в основних творах, що пропонуються для дітей цього віку, та часто проявляють безініціативність. Відчутна невпевненість у власних здібностях призводить до того, що вони не проявляють самостійності на заняттях та не виявляють активності. Таким чином, ми підготували критерії, показники та рівні розвитку соціального досвіду у дітей старшого дошкільного віку для проведення констатувального експерименту з використанням ігрової діяльності. 2.2 Система роботи по формуванню соціального досвіду дітей старшого дошкільного віку Взаємодія між дитиною та дорослим поступово розвивається, змінюючи свої форми та збагачуючи зміст. У дошкільному віці дитина виявляє більший інтерес до розмов та не задовольняється лише увагою та спільною діяльністю з дорослим. З розвитком мовлення її можливості взаємодії з оточуючими значно розширюються, що дозволяє обговорювати не лише реальні ситуації, але й уявлені події. Саме тому спілкування стає більш глибоким та виходить за рамки поточної ситуації. Одним із основних стимулів цієї взаємодії є пізнавальний аспект. Дорослий стає джерелом нових знань та ерудиції, відповідаючи на запитання та допомагаючи розв'язувати сумніви. У старших дошкільників виникає бажання до взаєморозуміння та співчуття, а не лише до уваги та доброзичливості дорослого. Соціальний розвиток дошкільника включає не лише контакти з реальними дорослими, але й уявний ідеалізований образ дорослого. Цей ідеальний образ існує тільки у свідомості дитини як ідея, втілюючи досконалий образ певної загальної функції. Дошкільники прагнуть наслідувати цього ідеального дорослого, мріючи стати членами дорослого суспільства. Проте їхні амбіції не завжди можна здійснити безпосередньо. Рольова гра дозволяє дитині взаємодіяти з аспектами дорослого життя, які є недосяжними у реальності, і стає основною діяльністю дошкільника для вирішення цього конфлікту. Головним підштовхувальним мотивом для дитини у грі є бажання ідеально відтворити роль, діяти "як дорослий", що виступає основним стимулом. У дошкільному віці цей період відзначається активним засвоєнням соціальних норм і правил поведінки, які функціонують у світі дорослих. Окрім взаємодії з дорослими, значну роль у соціальному розвитку дитини починають відігравати однолітки. Таке спілкування та взаємодія з іншими дітьми стають так само значущими, як і відносини з дорослими. Отже, соціальна динаміка розвитку дитини у дошкільному віці стає більш складною. Хоча дорослі продовжують відігравати ключову роль у житті дитини, їхні стосунки змінюються: дитина вступає у більш широкий соціальний світ. Процес формування внутрішнього психічного життя та саморегуляції пов'язаний з новими формами розвитку в психіці та свідомості дошкільника. Цей період також характеризується зростанням пізнавальної і особистісної сфери дитини. На кожному етапі розвитку акцентується певна психічна функція. У дошкільному віці основною особливістю є нова система психічних функцій, за Л.С. Виготським, з пам'яттю у центрі. Пам'ять дитини впливає на інші процеси: мислення стає більш абстрактним, враховуючи попередній досвід або змінюючи його; сприйняття стає більш довільним і втрачає афективний характер; уява активно розвивається та має спільні риси з пам'яттю, де дитина працює з образами та уявленнями. Пам'ять можна розглядати як "відтворюючу уяву". У молодших дошкільників вона є мимовільною, де запам'ятовуються казки, оповідання, діалоги з фільмів, коли дитина співпереживає героям. Протягом дошкільного віку зростає ефективність мимовільного запам'ятовування. Смислова пам'ять розвивається паралельно з механічною. Щодо мовлення, до 7 років воно стає інструментом спілкування та мислення дитини. Важливим новоутворенням є довільна поведінка, яка визначається нормами та правилами, що спричиняє формування образу власної поведінки. Дитина починає керувати своєю поведінкою, порівнюючи її зі своїм взірцем, що відображає усвідомлення своєї поведінки та початок

Дипломна робота Педагогіка вищої школи

darynakond

02.10.2024 23:10-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись