Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
ОСНОВИ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Правознавство
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ОСНОВИ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
ЗМІСТ
ВСТУП
3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
6
1.1 Історія, поняття та види строків позовної давності
6
1.2 Нормативно-правове регулювання позовної давності. Конвенція ООН про позовну давність
8
РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
14
2.1 Особливості регулювання позовної давності в різних категоріях справ
14
2.2 Особливості регулювання позовної давності в різних категоріях справ у Великобританії
17
2.3 Порівняння регулювання позовної давності в Україні та Великобританії
19
РОЗДІЛ 3. СУДОВА ПРАКТИКА У СПРАВАХ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
22
3.1 Позовна давність: практика Верховного Суду України
22
3.2 Позовна давність в справах судів Великобританії
24
ВИСНОВКИ
28
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
30
ВСТУП
Актуальність теми. Позовна давність, як один із основних принципів цивільного права, відіграє ключову роль у забезпеченні справедливості та стабільності правових відносин. Цей принцип передбачає, що позови з обмеженим строком подання мають бути вирішені встановленим законом часом, після якого вони втрачають свою юридичну силу. Актуальність дослідження порівняння підходів українського та англійського права полягає в тому, щоб з'ясувати спільні та відмінні аспекти цих систем у вирішенні питань позовної давності.
Українське та англійське право представляють дві різні правові традиції - континентальну та загальне право відповідно. Кожна з них має свої унікальні особливості та підходи до регулювання правових відносин. Позовна давність відображає різні аспекти цих традицій та вплив на них соціально-економічних та культурних чинників.
Дослідження підходів українського та англійського права до позовної давності має важливе значення для розвитку цивільного законодавства та практики в обох країнах. Це дозволить зрозуміти переваги та недоліки кожної з систем, а також взяти краще з кожної з них для подальшого вдосконалення правового регулювання.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідження позовної давності було проведено вченими як частиною вивчення строків та термінів, так і окремо, як самостійний предмет дослідження. До них належать праці н. м. Бараннік [1], Ю. В. Дубина [7], Б. П. Карнаух [8], О. Б. Онишко [11], О. В. Шовкової [30] та інші.
Метою роботи є порівняння підходів до регулювання позовної давності в українському та англійському праві.
З огляду на мету дослідження постають наступні завдання:
1. Вивчити історію та розвиток поняття, а також основні види строків позовної давності в українському та великобританському праві.
2. Дослідити нормативно-правове регулювання позовної давності, зокрема розглянути Конвенцію ООН про позовну давність.
3. Порівняти особливості регулювання позовної давності в різних категоріях справ у правових системах обох країн та з'ясувати, які аспекти відрізняються та які спільні.
4. Проаналізувати судову практику у справах, пов'язаних з застосуванням позовної давності, зокрема дослідити практику Верховного Суду України та судів Великобританії.
Об’єктом дослідження є правові норми та процеси, пов’язані з регулюванням позовної давності в українському та англійському праві.
Предметом дослідження є порівняння підходів до регулювання позовної давності в українському та англійському праві, а також вивчення їх ефективності та можливостей для подальшого вдосконалення.
У дослідженні використовувалися такі методи, як порівняльно-правовий аналіз (для визначення спільних та відмінних аспектів регулювання позовної давності в обох правових системах); юридичне дослідження літературних джерел та судової практики (для аналізу наукових праць вчених і судових рішень, що стосуються позовної давності в Україні та Великій Британії); емпіричні методи (для збору та аналізу статистичних даних про випадки застосування правил позовної давності в практиці судів обох країн).
Практична значимість дослідження полягає у можливості використання його результатів для подальшого вдосконалення законодавства про позовну давність в Україні та Великій Британії. Розуміння спільних та відмінних аспектів регулювання цього питання дозволить забезпечити більшу справедливість у судовому процесі та підвищити довіру громадян до правової системи.
Наукова новизна дослідження полягає в комплексному аналізі підходів до регулювання позовної давності в українському та англійському праві з використанням порівняльно-правового методу. Результати цього дослідження можуть стати основою для подальших наукових досліджень у цій області та сприяти розвитку порівняльного правознавства.
Структура роботи. Кваліфікаційна робота складається зі вступу, трьох розділів із підрозділами, загальних висновків та списку використаних джерел у кількості 31 найменування.
РОЗДІЛ 1. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНСТИТУТУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
1.1 Історія, поняття та види строків позовної давності
Позовна давність, що сполучає процесуальне та матеріальне право, є ключовим інститутом, а помилки в її застосуванні можуть порушити будь-які права. Завдяки новому Цивільному кодексу України, етатистське тлумачення права, що було основою загальноприйнятого розуміння позовної давності, претерпіло значні зміни [29].
Основою традиційного розуміння позовної давності є ідея суб’єктивного цивільного права, яке в результаті конфліктної ситуації стає порушеним правом і породжує право на позов у матеріальному аспекті. Це в свою чергу вимагає розрізнення права на позов на матеріальному рівні і в процесуальному аспекті. Однак останнє часто не має прямого відношення до позовної давності. Погашення позовної давності призводить до втрати права на позов, що може піддавати сумнів існування самого порушеного права, оскільки відсутня підтримка з боку апарату примусу. Це стимулює виникнення концепцій добровільного виконання обов’язків боржника після закінчення позовної давності [8].
Існує позиція, що пропонує ввести правову фікцію, яка дозволила б розглядати фактичні відносини як оживлені через добровільне виконання, що не зумовлене примусом, що, за деякими думками, знищує суть позовної давності [17] та інші джерела. Також було відзначено, що погашення позовної давності призводить лише до втрати права на захист порушеного суб'єктивного права в суді, але не зупиняє його існування [4]. Під впливом змін у правовому середовищі сучасні цивілісти та законодавці переглядають свої погляди і дії стосовно позовної давності.
О. В. Шовкова розглядає позовну давність як сукупність двох аспектів: темпоральних і "діяльних". Перші виражаються у факті, що це певний часовий період, а "діяльні" передбачають подання позову або здійснення (або не здійснення) інших дій протягом цього строку, що призводить до втрати права на захист (права на позов) [30]. Ця позиція відповідає думці в науці, що розглядає позовну давність як об'єктивне і суб'єктивне явище цивільного права. Законом встановлений період часу, протягом якого особа може захищати свої цивільні права через юридичні засоби. Це право може бути використане або не використане уповноваженою особою залежно від її власних інтересів [29].
Існує два типи позовної давності: загальна і спеціальна.
Загальна позовна давність триває три роки (згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу) і застосовується до всіх позовів, крім тих, для яких законодавством передбачені спеціальні правила [29].
Спеціальна позовна давність може бути встановлена законом для окремих видів вимог. Вона може бути скороченою або подовженою в порівнянні з загальною позовною давністю. Скорочена спеціальна позовна давність триває один рік і застосовується, зокрема, до вимог [29]:
- щодо стягнення неустойки (штрафу, пені);
- щодо спростування недостовірної інформації, опублікованої у засобах масової інформації. У цьому випадку позовна давність обчислюється з дня опублікування цієї інформації або з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про цю інформацію;
- щодо переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у спільній власності (згідно зі статтею 362 Цивільного кодексу);
- щодо недоліків проданого товару (згідно зі статтею 681 Цивільного кодексу);
- щодо розірвання договору дарування (згідно зі статтею 728 Цивільного кодексу);
- щодо перевезення вантажу, пошти (згідно зі статтею 925 Цивільного кодексу);
- щодо оскарження дій виконавця заповіту (згідно зі статтею 1293 Цивільного кодексу).
Подовжена спеціальна позовна давність може мати дві варіації: на п'ять років або на десять років. Позовна давність на п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, що був здійснений під впливом насильства або обману. Позовна давність на десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину [14].
На сьогодні Цивільний кодекс України, судова практика Європейського суду з прав людини та внутрішні суди дозволяють розглядати позови за сутністю у випадках, коли сплив період позовної давності, але кредитор висловив бажання захистити своє порушене право, і боржник не застосував заперечення щодо спливу давності. Також Цивільний кодекс України передбачає можливість угодно збільшувати строк позовної давності [29]. Законодавча позиція щодо заборони скорочення цього строку вважається доцільною, оскільки це може втручатися у права кредитора та створювати нерівні умови у порівнянні з боржником.
1.2 Нормативно-правове регулювання позовної давності. Конвенція ООН про позовну давність
Європейський суд з прав людини стверджує, що позовна давність є законним правом особи уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після певного часу з моменту правопорушення. Встановлення строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечити юридичну визначеність і остаточність, захистити потенційних відповідачів від прострочених позовів та уникнути несправедливості, що може виникнути через розгляд справ про події з далекого минулого, коли докази втратили достовірність та повноту з часом [5].
Заявляється, що для визначення початку давнісного перебігу необхідно враховувати суб'єктивний чинник - обізнаність особи щодо порушення своїх прав. Ця обізнаність припускається, проте обов'язок доведення часу, з якого особа стала (або могла стати) відомою про порушення права, покладається на позивача [1]. Після ретельного аналізу рішень Європейського суду з прав людини встановлено взаємозв'язок чотирьох юридично значущих явищ, важливих для застосування цього принципу: порушення права, усвідомлення цього факту особою, правова вимога на захист та початок перебігу давності позову.
Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (далі — Конвенція) стосується лише випадків, коли обидві сторони угоди є комерційними підприємствами у Договірних державах на момент укладення угоди (п. 1 ст. 3 Конвенції). Міністерство юстиції підкреслило, що якщо зовнішній партнер не є комерційним підприємством, то Конвенція не застосовується до відносин з ним [10]. Також варто відзначити, що Конвенція поширюється лише на угоди про міжнародну купівлю-продаж і не охоплює відносини з виконання робіт і надання послуг (ст. 6 Конвенції). Щодо можливості не застосовувати положення Конвенції, Міністерство юстиції зауважило: згідно зі ст. 9 Конституції України, Конвенція є частиною національного законодавства України. Статтею 8 Конвенції передбачено, що для країн-учасниць, які укладають міжнародні договори зовнішньоекономічного характеру і вони не суперечать вимогам Конвенції, строк позовної давності встановлюється у чотири роки. Отже, якщо комерційні підприємства сторін угоди про міжнародну купівлю-продаж товарів у момент її укладення перебувають у Договірних державах, до таких угод застосовуватиметься строк позовної давності у чотири роки. Також, Конвенція надає можливість виключити її застосування за умови, що сторони угоди про міжнародну купівлю-продаж в ясній формі це передбачили (п. 3 ст. 3 Конвенції) [10].
Ураховуючи як об'єктивні, так і суб'єктивні критерії, важливо чітко визначити початок позовної давності для забезпечення збалансованості в правозастосуванні та запобігання різним тлумаченням у подібних ситуаціях. У цьому контексті розглянуто правило статті 261 Цивільного кодексу України, яке встановлює виключення зі звичайного правила щодо початку давності. Критикується широке тлумачення цього правила, яке досить часто зустрічається в доктринальних працях та на практиці [29]. На прикладі заявлення вимог кредиторами спадкоємця до спадкоємців показано реальний зміст і часові характеристики цих вимог.
Право на подання позову може виникнути лише після порушення регулятивного відношення; доти, поки порушення не відбулося, таке право не існує. Правила щодо давності позовів застосовуються до більшості вимог, що випливають з порушення суб'єктивних матеріальних прав особи. Іншими словами, майже всі позови можуть бути пред'явлені після давнішніх подій. Проте для визначення тривалості матеріального права на позов необхідно чітко визначити початковий момент початку давності. Це можна зробити з урахуванням чіткого правила частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України: початок давності позову відбувається з моменту, коли особа стала відома про порушення свого суб'єктивного матеріального права або могла би дізнатися про це [29].
Згідно з загальним правилом, перебіг позовної давності розпочинається з моменту, коли особа усвідомила порушення свого суб'єктивного права. Це дозволяє розраховувати час давності з того дня, коли особа не лише дізналася про сам факт порушення її права, а й про особу порушника, оскільки саме наявність обох цих складових відкриває можливість відновлення порушеного права в судовому порядку. Таким чином, важливо враховувати суб'єктивний чинник - рівень обізнаності особи щодо її суб'єктивних прав. Ця обізнаність припускається, тому обов'язок доведення того, коли особа стала (або могла стати) відомою про порушення права, покладається на позивача. [12]
Ураховуючи об'єктивні і суб'єктивні критерії, визначення початку позовної давності має бути чітким, щоб досягти рівноваги в правозастосуванні та уникнути різних тлумачень у схожих ситуаціях. Це вельми важливо, тому Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що невизначеність у практиці Касаційного суду та невиконання механізму гармонізації призвели до того, що дії заявників проти підрядників були визнані невчасними, хоча інші особи у подібних обставинах мали розуміння, що їх справи будуть розглянуті по суті [7]. Виключення зі звичайного правила щодо початку давності встановлюються законом.
Проте у цивільному законодавстві іноді існують правові конструкції, за яких позовна давність розпочинає свій перебіг до або незалежно від фактичного порушення суб'єктивного права. Наприклад, згідно з буквальним тлумаченням частини 5 статті 261 Цивільного кодексу, щодо зобов'язань, строк яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається з дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання [29]. Це призводить до абсурдного результату: кредитор одержує право на позов за такими зобов'язаннями у момент виникнення самого зобов'язання.
Взаємозв'язок між позовною давністю та відповідальністю не є простою лінійною залежністю, а складним та багатогранним. Строк позовної давності впливає на механізм відповідальності у багатьох аспектах, зокрема щодо можливості звільнення від відповідальності. У суті інституту позовної давності лежить ідея обмеження часу для подання позову, з метою, яка законодавцю відома, що позов спрямований на виявлення правопорушень, та усвідомлення того, що з часом ці правопорушення можуть залишитися безкарними.
Поточний доктринальний підхід отримав підтримку від практики Європейського Суду з Прав Людини (ЄСПЛ) та позиції Верховного Суду, який узгодився з поглядом ЄСПЛ на позовну давність. Він розглядає позовну давність як законне право правопорушника уникнути переслідування або відповідальності після певного періоду часу після вчинення правопорушення. Мета строків позовної давності полягає у забезпеченні правової визначеності й остаточності, а також у запобіганні порушення прав відповідачів через можливе втрату достовірності доказів з плином часу [21]. Наголошується на тому, що хоча порядок обчислення строків звернення до суду і позовної давності схожий, проте вони мають відмінності за характером правовідносин, підставами застосування, тривалістю, імперативністю та правовими наслідками пропущення.
Важливо відзначити, що діюче законодавство у цій сфері потребує перегляду. Подібні зауваження також можуть стосуватися недоліків у нормотворчості у інших ситуаціях. Прикладом акта, який встановлює початковий момент перебігу давності, незалежно від того, чи знала особа про порушення чи порушника на той момент, є частина 1 статті 863 Цивільного кодексу України, яка регулює початок перебігу давності за вимогами щодо неналежної якості робіт [29].
Як вже згадувалося, деякі статті цивільних кодексів, зокрема частина 7 статті 261 Цивільного кодексу України, а також аналогічні положення в інших країнах, дозволяють початок перебігу позовної давності в інший момент, ніж це передбачено загальним правилом [29]. Це означає, що порушення права та початок давності можуть не співпадати у часі. Деякі науковці не вважають такий підхід доцільним, проте аргументи в підтримку цього становища не завжди є належно збалансованими. Наприклад, критики заперечують, що таке правило може призвести до ситуації, коли право на захист існує, але не може бути реалізоване через відсутність перебігу давності, що підірвує його значення протягом цього періоду.
Урешті, після уважного розгляду доктринальних досліджень і пропозицій, була сформульована збалансована позиція. Ця позиція відображена у постанові Вищого господарського суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (12-143гс18), де зазначено, що позовна давність може бути застосована лише тоді, коли суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та доведеними [9]. Другими словами, положення про позовну давність та відмова в позові на цій підставі застосовуються лише у випадку, коли суд перед тим підтвердив наявність порушеного права, захист якого було вимогнуто, і обґрунтованість та доведеність позовних вимог.
РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
2.1 Особливості регулювання позовної давності в різних категоріях справ
Регулювання позовної давності в різних категоріях справ може варіюватися в залежності від законодавства країни або регіону. Проте, загальною тенденцією є те, що закони передбачають різні строкові межі для різних видів позовів.
Цивільне право передбачає різні строкові обмеження для різних видів цивільних позовів. Ці строкові обмеження відомі як позовна давність або давність вимоги. У цивільних справах позовна давність може бути різною для різних видів претензій або вимог [29]:
Позови про відшкодування шкоди внаслідок порушення договору: Для цих вимог зазвичай застосовується строк позовної давності. Цей строк може залежати від країни та конкретних обставин, але зазвичай він коливається від кількох місяців до кількох років після виникнення претензії.
Позови про стягнення боргів: Для цих вимог також може бути встановлений власний строк позовної давності, який зазвичай визначається відповідно до законодавства. Цей строк може бути тривалим, зазвичай від кількох років до кількох десятиліть, залежно від країни та виду боргу.
Зазвичай ці строки починають враховуватися з моменту виникнення претензії або вимоги, а не з моменту виникнення порушення. Однак існують винятки і відступлення від цього правила в залежності від конкретних обставин справи та законодавства країни.
У кримінальних справах позовна давність дійсно може не застосовуватися у багатьох юрисдикціях. Це означає, що держава може притягати осіб до відповідальності за злочин у будь-який час після вчинення цього злочину. Зазвичай це стосується серйозних злочинів, таких як вбивство, насильство, злочини проти держави. Проте існують випадки, коли певні кримінальні звинувачення підпадають під позовні давності.
Здебільшого, все це стосується менш серйозних злочинів або порушень, які не мають великої суспільної небезпеки. Наприклад, деякі мінорні злочини, такі як крадіжки малоцінного майна або дрібні шахрайства, можуть підпадати під певні строкові обмеження [15]. Це означає, що після певного часу з моменту вчинення злочину, держава може втратити право притягати до відповідальності особу за цей злочин. Важливо враховувати, що закони щодо позовної давності в кримінальних справах можуть відрізнятися в різних країнах і навіть в різних штатах або регіонах однієї країни. Також вони можуть бути змінені часом шляхом ухвалення нових законів або вирішень суду.
У відносинах з державними органами, такими як адміністративні установи, часто існують встановлені терміни для подання скарг або апеляцій. Ці терміни можуть варіюватися в залежності від типу справи та конкретного адміністративного органу. Наприклад, в багатьох країнах для подання апеляцій на рішення адміністративних органів, які стосуються податків, земельних питань або будь-яких інших адміністративних питань, може бути встановлений строк у декілька тижнів або місяців після отримання спірного рішення [22].
Такі терміни можуть бути важливими для забезпечення ефективного функціонування адміністративних процесів, а також для того, щоб забезпечити рівність сторін у судовому процесі. Важливо, щоб учасники у справі були свідомі цих термінів та вчасно діяли згідно з ними, оскільки невчасне подання скарги або апеляції може призвести до втрати права на оскарження рішення. Деякі адміністративні процедури можуть також передбачати можливість продовження термінів у випадках обґрунтованої причини, такої як хвороба або непередбачені обставини, що перешкоджають вчасному поданню. Однак, для отримання такого продовження зазвичай потрібно подати відповідний запит із поясненням причини затримки.
У багатьох юрисдикціях існують встановлені терміни для подання податкових заяв та документів, а також для проведення податкових аудитів або перевірок. Ці терміни зазвичай регулюються податковим законодавством країни або регіону і можуть варіюватися в залежності від типу податку та конкретних вимог.
Платники податків повинні подавати свої податкові заяви та документи визначеним чином і вчасно. Зазвичай ці терміни пов'язані з кінцевими датами річних податкових періодів або з конкретними податковими подіями, такими як продаж майна або отримання доходу. Податкові органи можуть мати право проводити аудити або перевірки платників податків для перевірки відповідності їхніх декларацій податковому законодавству [18]. У багатьох випадках закон встановлює певні строки, протягом яких податкова адміністрація може викликати платників податків на аудит. Порушення цих термінів може призвести до штрафів, пеналей або інших санкцій з боку податкових органів.
Порушення цих термінів може мати серйозні наслідки для платників податків, так як це може призвести до штрафів, пеналей, відсотків за прострочення або навіть кримінальних санкцій у випадку систематичних порушень. Тому важливо, щоб платники податків ретельно вивчали податкове законодавство своєї країни та дотримувалися всіх встановлених термінів і вимог.
Отже, регулювання позовної давності в різних категоріях справ спрямоване на забезпечення справедливості, ефективності та прогресивності правової системи, а також на захист прав індивідів та інтересів держави.
2.2 Особливості регулювання позовної давності в різних категоріях справ у Великобританії
Регулювання позовної давності в Великобританії може відрізнятися в залежності від категорії справ та природи правовідносин, що розглядаються. Основні особливості цього регулювання можна розглянути в контексті цивільного та кримінального права. Цивільне право регулює відносини між фізичними та юридичними особами у сфері їх цивільних прав та обов'язків. Одним з важливих аспектів цивільного права є позовна давність, яка визначає період, протягом якого можна вимагати в суді задоволення свого права або інтересу.
Загальні правила щодо позовної давності передбачають, що величина цього періоду може змінюватися в залежності від природи позову та виду порушення. Наприклад, для більшості позовів, пов'язаних з укладенням угод, відшкодуванням збитків чи іншими цивільними претензіями, позовна давність становить 6 років. Однак існують винятки, наприклад, у випадку позовів за заборгованістю за кредитами, де величина позовної давності може бути більшою або меншою. Важливо зазначити, що законодавство щодо позовної давності може бути складним і різноманітним, залежно від конкретних обставин та законів, що регулюють певну сферу. Таким чином, перед тим як подавати позов, необхідно ретельно вивчити відповідні норми права та консультуватися з юристом для отримання професійної поради [15].
У кримінальному праві, питання давності має величезне значення, оскільки воно визначає часові рамки для вжиття правових заходів стосовно вчиненого злочину. Загальні правила щодо давності в кримінальних справах можуть різнитися залежно від серйозності самого злочину. Наприклад, для найбільш серйозних злочинів, таких як вбивство, давність може бути необмеженою. Це означає, що позов чи обвинувальний акт може бути поданий у будь-який час після вчинення злочину.
Така безстрокова давність відповідає серйозності і тяжкості цих злочинів, оскільки вони порушують основні права людини і можуть мати непоправні наслідки для жертв та суспільства в цілому. Проте для менш серйозних злочинів, давність може бути обмеженою певним строком. Наприклад, для багатьох менших злочинів, цей строк може становити 6 років. Це означає, що після закінчення цього строку особа, винна у вчиненні злочину, не може бути притягнута до кримінальної відповідальності [14].
Однак існують винятки, особливо коли йдеться про злочини сексуального насильства або проти неповнолітніх. У таких випадках строк давності може бути іншим або зовсім відсутнім, враховуючи важливість забезпечення справедливості та захисту прав потерпілих. Важливою умовою є те, що давність може бути змінена чи розширена залежно від законодавства кожної конкретної країни чи юрисдикції. Також варто зазначити, що деякі країни можуть мати різні терміни давності для різних категорій злочинів.
У Великобританії загальна засада законодавства полягає в забезпеченні розумного балансу між захистом правопорушників і прав потерпілих. Це означає, що правила, що стосуються позовної давності, можуть змінюватися відповідно до конкретних потреб справедливості та відповідно до сфери права. Ця засада відображає глибоке розуміння того, що справедливе та ефективне функціонування правової системи передбачає урахування інтересів як правопорушників, так і потерпілих [24]. З одного боку, захист правопорушників є важливим аспектом правової системи, оскільки він забезпечує засудженим право на справедливий процес і захист від можливих недоречних або надмірних покарань.
З іншого боку, права потерпілих на справедливе врегулювання їхніх цивільних та кримінальних справ є не менш важливими, оскільки вони відображають основні принципи справедливості та відшкодування. Такий підхід дає змогу законодавцям та судовим органам враховувати конкретні обставини кожної справи і розробляти адекватні правила, які враховують інтереси всіх сторін. Він також дозволяє забезпечувати гнучкість у правовому регулюванні, щоб відповідати змінюваним потребам суспільства та змінювати умовам. Таким чином, ця засада допомагає забезпечити роботу правової системи, що ґрунтується на принципах справедливості, рівності та прозорості.
2.3 Порівняння регулювання позовної давності в Україні та Великобританії
Порівнюючи регулювання строків позовної давності в Україні та Великобританії, слід врахувати деякі особливості, що відображаються у конкретних нормах права кожної з цих країн [25]:
Законодавчі вимоги та процедури зупинення та переривання строків позовної давності: В Україні і Великобританії можуть існувати відмінності у вимогах до зупинення та переривання строків позовної давності, а також у процедурах, що регулюють ці питання.
Початок строку позовної давності: Визначення моменту початку відліку строку позовної давності може відрізнятися в обох країнах, що може впливати на тривалість цього строку.
Судовий захист та відновлення порушених строків: Процедури для відновлення порушених строків позовної давності можуть мати різні вимоги та обмеження в Україні та Великобританії. Також можуть відрізнятися права і можливості сторін щодо судового захисту у разі порушення строків.
Взаємодія з міжнародним правом: Правила щодо регулювання строків позовної давності можуть бути важливими у контексті міжнародних справ. Вони можуть відрізнятися залежно від того, як кожна країна впроваджує міжнародні стандарти або домовленості щодо цих питань.
Ці особливості варто розглядати при дослідженні і порівнянні регулювання строків позовної давності в Україні та Великобританії, оскільки вони можуть впливати на права та обов'язки сторін у цивільних справах. Різниця в досягненнях, отриманих через регулювання та досягнення загальних цілей в різних правових системах, значно варіюється. Порівняння різних систем строків позовної давності та узагальнення на цій основі ускладнене, оскільки складові регулювання потрібно розглядати в комплексі та враховувати їх сукупні ефекти та результати [29]. Це включає матеріально-правову основу, характер, передумови, умови застосування, наслідки переривання і призупинення та строки, що застосовуються до конкуруючих претензій.
У правовому регулюванні вимог до строків позовної давності для англосаксонської і романо-германської правових систем характерні деякі загальні риси. По-перше, в обох системах проголошені принципи диспозитивності та суперечливості в цивільному процесі, що передбачають "пасивність" судів у застосуванні строків давності. Це означає, що застосування норм про строки давності залежить від волі учасників процесу, а суд не має права самостійно застосовувати строки давності. По-друге, загальним є початок відліку строку позовної давності - з моменту порушення або оспорення цивільного права чи інтересу. По-третє, в обох системах існує законодавче закріплення зупинення та переривання строків позовної давності [29].
Однак, при порівнянні регулювання позовної давності в Україні та Великобританії можна відзначити певні відмінності. Наприклад, в Україні строк позовної давності може бути зупинений або перерваний за певних умов, що встановлені законом. У Великобританії також існують процедури зупинення та переривання строків позовної давності, проте можуть відрізнятися від українських норм. Також можуть існувати відмінності у визначенні моменту початку відліку строку позовної давності між цими двома країнами, оскільки це може залежати від конкретних правових норм і прецедентного права.
Поряд із позначеними схожими рисами, мають місце і концептуальні відмінності. У країнах, що належать до континентальної правової системи, питання, пов’язані з регулюванням строків позовної давності, традиційно розглядаються з позиції включення цих норм у матеріальне право. Це означає, що у разі сплину встановленого законом строку підлягає припиненню саме суб’єктивне право [21]. Разом з тим, сплив строку позовної давності за правом країн, що належать до англосаксонської правової системи, веде тільки до неможливості здійснити його судовий захист, а не до припинення суб’єктивного права як такого. Саме тому інститут позовної давності у країнах загального права (common law) прийнято відносити не до матеріального цивільного права, а до цивільного процесуального права [8].
Вказана відмінність є істотною для міжнародних угод, оскільки за доктриною міжнародного права щодо питань процесуального права завжди підлягає застосуванню законодавство тієї країни, в якій розглядається спір, тобто, закон суду. Це виключає застосування в англосаксонській системі норм про строки позовної давності іноземних держав. При порівнянні регулювання позовної давності в Україні та Великобританії ці концептуальні відмінності можуть виявлятися у різниці в підходах до включення строків позовної давності у матеріальне або процесуальне право, а також у визначенні наслідків сплину строку давності для суб'єктивного права.
РОЗДІЛ 3. СУДОВА ПРАКТИКА У СПРАВАХ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ
3.1 Позовна давність: практика Верховного Суду України
Велика Палата Верховного Суду остаточно визначила, що через невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за весь період прострочення. Отже, таке прострочення є триваючим правопорушенням. Право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання і до моменту його усунення. Таке право обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, якщо основне зобов'язання боржником не було виконано (постанова від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц) [22].
Згідно з правовим висновком, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, закон не зв'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи [20]. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц [14] зауважила, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", використаних у статті 261 Цивільного кодексу України, дозволяє зробити висновок про наявність презумпції можливості й обов'язку особи знати про стан її майнових прав [29]. Отже, доведенням факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, є недостатнім.
Широко поширеними є судові спори, пов'язані із позовами прокуратури щодо визнання недійсними правовстановлюючих документів, які стосуються земельних ділянок, та витребування таких ділянок із незаконного володіння. Більшість таких позовів подаються з порушенням тримісячного строку з моменту набуття ділянок у власність. Однак остання практика показує, що суди виявляють зацікавленість у захисті інтересів держави і задовольняють такі позови.
Суд застосовує позовну давність лише у тому випадку, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Це означає, що перед тим, як застосувати позовну давність, суд повинен встановити та відзначити у своєму рішенні, чи було порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого він звернувся до суду. Якщо таке право або інтерес не були порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише у випадку, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно були порушені, але позовна давність вже минула, і про це заявила інша сторона спору, суд відмовляє у позові через те, що позовна давність вже сплинула, за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Таку позицію дотримуються суди при розгляді спорів, як це вказано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц [18], від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц [21].
Перебіг позовної давності може бути перерваний дією особи, яка свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Це означає, що якщо особа визнає свій борг або обов'язок перед кредитором, це перериває перебіг позовної давності. Позовна давність також переривається, якщо кредитор подає позов до одного з кількох боржників, або якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Таке переривання перебігу позовної давності означає, що строк, що почався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається знову з наступного дня після визнання боржником свого боргу або іншого обов'язку, або після подання кредитором позову до одного з кількох боржників. Ця правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц [19].
У господарській судовій практиці протягом тривалого часу існував підхід, згідно з яким початок перебігу позовної давності був пов'язаний з днем, коли арбітражний керуючий (тобто розпорядник майна, санатор, ліквідатор) отримав інформацію про порушення прав боржника. Цей підхід був підтриманий рядом постанов Вищого Суду (КГС) Верховного Суду України, зокрема в постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 5009/2987/12 [16] та від 18 червня 2018 року у справі № 21/89б/2011 [17].
Проте висновки Спеціалізованої палати Вищого Суду України з розгляду господарських справ (СПБ КГС ВС) у справі № 10/5026/995/2012 змінили цей підхід [15]. Вони встановили, що ні Закон про банкрутство, ні Кодекс України з процедур банкрутства не містять винятків із загального правила щодо початку перебігу позовної давності. Це означає, що відтепер позовна давність починається з дати виникнення правового порушення, а не з моменту, коли арбітражний керуючий отримав відомості про це порушення.
3.2 Позовна давність в справах судів Великобританії
Регулювання позовної давності в Великобританії відрізняється в залежності від категорії справ та юридичних норм, які застосовуються.
У світі виникають значні проблеми з встановленням строків позовної давності у міжнародних відносинах, і глобальне співтовариство звертає увагу на цей аспект, намагаючись знайти рішення для подолання таких протиріч. У 1984 році у Великій Британії було прийнято закон, що стосується застосування іноземного права. Згідно з цим законом, суди повинні враховувати положення про позовну давність як частину іноземного права, якщо саме це іноземне право вимагає такого підходу. Такий підхід спрямований на забезпечення справедливості у вирішенні міжнародних правових спорів та уникнення конфліктів
04.10.2024 11:10-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора