Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
EOM
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2020
Тип роботи:
Звіт до лабораторної роботи
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки
ВСП ТЕХНІЧНИЙ КОЛЕДЖ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
«ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Звіт до
Лабораторна робота №1
На тему: «Ознайомлення із будовою системного
модуля лабораторного комп’ютера. Вивчення прийомів розбирання
та збирання системного блоку та встановлення плат розширення»
З предмету «TO EOM»
Львів 2020
Правила безпеки при роботі з компонентами ПЕОМ
При роботі з внутрішніми компонентами комп’ютера необхідно строго слідувати певним правилам, щоб не заподіяти шкоди своєму здоров’ю і не викликати пошкодження обладнання.
Увага!
Щоб уникнути ураження електричним струмом, ні в якому разі не розбирайте комп’ютер, не відключивши його від електромережі. Перш ніж знімати кришку системного блоку, обов’язково вимкніть комп’ютер і вийміть вилку кабелю живлення з розетки.
1. Переконайтеся, що живлення комп’ютера відключено (недостатньо тільки лише вимкнути системний блок за допомогою кнопки живлення –необхідно вийняти вилку живлення з електророзетки).
2. Перед роботою з внутрішніми компонентами комп’ютера необхідно заземлитися. Для цього скористайтеся спеціальним заземлюючим браслетом або доторкніться до масивного металевого предмета
3. Блок живлення комп’ютера і монітор зберігають залишковий електричний заряд навіть протягом декількох днів після вимкнення. При роботі з цими пристроями ретельно виконуйте інструкції з їх обслуговування. Не торкайтеся металевими предметами деталей блоку живлення, користуйтеся тільки спеціальними інструментами для електротехнічних робіт (наприклад, викрутками з ручкою з ізолюючого матеріалу).
4. Не торкайтеся руками мікросхем, беріть плати тільки за їх краї в місцях, де відсутні провідні доріжки та дроти.
5. Не приймайте їжу поряд з комп’ютером. Навіть найдрібніші шматочки їжі і краплі напоїв, потрапивши всередину комп’ютера, можуть пошкодити його.
6. Інструмент і дрібні деталі завжди слід класти в спеціальні контейнери, інакше їх легко впустити або втратити.
7. Не вставляйте плати та кабелі силою. Якщо не виходить встановити компонент легким натисканням, то, можливо, ви робите це неправильно. Ваші рухи повинні бути впевненими, але не більше того: надмірним зусиллям легко пошкодити материнську плату і вивести з ладу весь комп’ютер.
Читання специфікацій
Більшість виробників комп’ютерної техніки постачають свої комп’ютери специфікаціями. Звичайно специфікація комп’ютера являє собою якийсь набір технічної інформації, яка містить як об’єктивні дані, так і рекламні матеріали, мета яких – переконати вас купити саме цей комп’ютер. Щоб не помилитися у своєму виборі, ви повинні навчитися розуміти специфікації і витягати з них потрібну вам правдиву інформацію про технічні характеристики комп’ютерів.
Специфікація комп’ютера
Загальні відомості
Наш комп’ютер забезпечує неперевершену швидкість при роботі з мультимедійними додатками. Оснащений надшвидким процесором Pentium 4 і оперативною пам’яттю SDRAM, він ідеальний як для роботи, так і для ігор!
Процесор
Процесор Intel® Pentium® 4 з частотою 2 ГГц і 600 МГц системною шиною забезпечує комп’ютеру чудову швидкість.
Пам’ять
Висока швидкодія можлива завдяки установці 1 Гб двоканальної пам’яті RDRAM.
Накопичувачі
У системному блоці є два 5,25 дюймових відсіки, в які за вашим вибором можуть бути встановлені наступні накопичувачі: DVD-R, DVD-RW, DVD-R / CD-RW. Є також один 3,5 дюймовий відсік, куди можна встановити стандартний дисковод для гнучких дисків, привід ZIP 250 або пристрій для читання інших носіїв.
Відеосистема
Відеоадаптер останньої моделі 8x AGP забезпечує неповторну кольоровість і чіткість зображення!
Порти на будь-який смак
На передній панелі розміщені чотири USB порти та роз’єм FireWire (IEEE 1394) для швидкого підключення цифрових периферійних пристроїв. Ззаду є два додаткові USB порти, два послідовних і один паралельний порт.
Аудіосистема
Звукова плата SoundBlaster® Dual Premium і динаміки з сабвуфером забезпечують потужний якісний звук.
Основні компоненти ПЕОМ
Материнська плата
Основою комп’ютера є материнська, або системна, плата (рис. 1, 2).
Материнська плата – це складна багатошарова друкована плата, до якої підключаються всі інші компоненти комп’ютера.
На материнській платі розташована мережа мідних провідників-доріжок, по яких електроживлення і дані надходять до змонтованих на платі мікросхем та роз’ємів (слотів), в які вставляються інші пристрої комп’ютера.
/
Рис. 1
/
Рис. 2
Кожен такий пристрій повинен бути вставлений у певний роз’єм.
До найбільш поширених типів архітектури шини даних відносяться ISA, PCI, AGP.
ISA (Industry Standard Architecture)
ISA – це архітектура, що використовується в комп’ютерах IBM PC, XT, AT і сумісних з ними. У 1984 р (коли фірма IBM вперше представила модель IBM PC/AT) шина ISA була розширена з 8 до 16 розрядів. 8-розрядні роз’єми коротше 16-розрядних, які складаються з двох роз’ємів, які розміщені один за одним. Тому 8-розрядна плата може бути вставлена в 16-розрядний роз’єм, але не навпаки.
ISA довгий час була стандартом архітектури персональних комп’ютерів, поки Compaq та кілька інших компаній не розробили шину EISA.
Крім того, термін «ISA» використовується в якості назви для самих роз’ємів підключення плат розширення (8- і 16-розрядних).
PCI (Peripheral Component Interconnect)
PCI – це 32-розрядна локальна шина, яка використовується у наш час у більшості комп’ютерів з процесором Pentium та у комп’ютерах Apple Power Macintosh. Шина PCI має суттєві обмеження як на кількість пристроїв, взаємодіючих по шині, так і на їх функціональність. Даний тип шин отримав широке поширення не стільки завдяки своїм якостям, скільки внаслідок агресивного маркетингу з боку великих корпорацій.
В даний час на зміну архітектурі PCI приходить нова архітектура шини PCI Express.
AGP (Accelerated Graphic Port)
AGP («прискорений графічний порт») – це роздільна здатність шини PCI. Його призначення – обробка великих масивів даних для 3D-графіки. AGP забезпечує пряме з’єднання між графічною системою та системною пам’яттю, що дає значно кращі показники передачі даних, ніж при передачі через шину PCI, і задовольняє вимогам виведення 3D-графіки в режимі реального часу. Через AGP можна підключати тільки один тип пристроїв – графічні адаптери.
BIOS (Basic Input Output System)
Базова система вводу-виводу (BIOS, Basic Input Output System) включає в себе набір основних програм введення-виведення, організуючих взаємодію між пристроями комп’ютера.
BIOS може розглядатися і як апаратний засіб, і як програмний модуль операційної системи.
У ПЕОМ BIOS зазвичай реалізована у вигляді мікросхеми, яка встановлена на системній платі. У старих моделях ПЕОМ були встановлені мікросхеми постійної пам’яті (ROM BIOS). У сучасних комп’ютерах для зберігання BIOS використовуються мікросхеми флеш-пам’яті (flash memory) - рис. 3. Вони допускають перезапис інформації (кілька десятків тисяч разів), що дозволяє легко модифікувати старі або додавати нові функції для підтримки пристроїв, які можна підключити до ПЕОМ. Для модифікації BIOS використовується спеціальна утиліта (програма), що поставляється в комплекті з системною платою.
/
Рис. 3
Система BIOS також включає в себе CMOS RAM – енергонезалежну оперативну пам’ять, що зберігає інформацію про системний час і про конфігурацію комп’ютера. CMOS-пам’ять відрізняється малим енергоспоживанням і при виключенні комп’ютера живиться від вбудованого акумулятора, що дозволяє зберегти наявну в ній інформацію до наступного включення комп’ютера.
Вміст CMOS RAM можна змінювати за допомогою програми Setup, що входить до складу BIOS. Для входу в цю програму зазвичай потрібно утримувати клавішу Del при початковому завантаженні комп’ютера.
Детально про BIOS, яка встановлена на вашому комп’ютері, можна прочитати в описі до його материнської плати.
Процесор і пам’ять
На самому початку специфікації комп’ютера, як правило, зазначений тип і тактова частота центрального процесора (Central Processing Unit, CPU).
Далі йде опис оперативної пам’яті (Random Access Memory, RAM).
Ці компоненти комп’ютера – найважливіші, оскільки саме вони визначають швидкість його роботи. Можна встановити на комп’ютер найбільш ємнісний жорсткий диск, найпотужніший відеоадаптер і чудову аудіосистему, однак при повільному процесорі і невеликому обсязі пам’яті все це багатство буде марним.
Процесор
Процесор, або, як його сьогодні прийнято називати, мікропроцесор (рис. 4), є центральним пристроєм обробки даних в комп’ютері.
/
Рис. 4
Процесор виглядає як велика мікросхема з безліччю «ніжок» і зазвичай розташований на материнської платі поруч з оперативною пам’яттю. Процесор виконує обчислення, необхідні для роботи всіх програм. Чим швидше процесор, тим більше швидкість роботи комп’ютера. Швидкість процесора визначається його тактовою частотою, яку вимірюють в мегагерцах (МГц) або гігагерцах (ГГц). 1 МГц дорівнює одному мільйону тактів в секунду, а 1 ГГЦ - одному мільярду; 1 ГГц = 1000 МГц.
Процесор завжди встановлюють на материнську плату, тому він є виключно внутрішнім компонентом комп’ютера.
На процесори зверху встановлюються радіатори охолодження. Вони бувають різних типів.
Найбільш дешеві, загальновизнані і найпоширеніші на ринку - екструзійні (пресовані) радіатори (рис. 5). Основний матеріал, що використовується при їх виробництві, - алюміній. Радіатори також роблять з міді, вони більш ефективні, хоча й коштують дорожче.
/
Рис. 5
Зверху на радіаторі зазвичай поміщають вентилятор (кулер - від англ. «сool» - охолоджувати) - рис. 6. Вентилятор служить для охолодження процесора. Для роботи вентилятор необхідно підключити до материнської плати, під’єднавши два дроти, що йдуть від вентилятора, до спеціального роз’єму на ній. Це можна зробити самостійно, не боячись помилитися, оскільки дроти живлення вентилятора забезпечені спеціальною розеткою.
/
Рис. 6
Системна шина
Від системної шини (шини даних) також залежить швидкість виконання комп’ютером різних операцій. Швидкість системної шини, як і процесора, вимірюють в мега-і гігагерцах. Якщо порівнювати процесор з автомобілем, то системну шину можна порівняти з дорогою, по якій він рухається: робота повільної системної шини рівносильна руху по забитому транспортом вузькому провулку, а робота швидкої системної шини – руху по восьмисмуговий автомагістралі.
Пам’ять
Пам’яттю називають будь-яке електронне сховище даних, найчастіше-пристрій для тимчасового зберігання з швидким (довільним) доступом до даних.
Якби процесору доводилося за кожним бітом звертатися до жорсткого диску, комп’ютери працювали б дуже повільно. Замість цього дані зберігаються в оперативній пам’яті, з якою процесор працює набагато швидше.
Оперативна пам’ять (RAM)
Оперативна пам’ять комп’ютера (скорочено – ОЗП, оперативний запам’ятовуючий пристрій, або RAM) служить для короткочасного зберігання даних.
Для роботи будь-якої програми, в тому числі операційної системи, потрібен певний обсяг оперативної пам’яті, куди ця програма завантажується після її запуску. Сюди ж, в оперативну пам’ять, завантажуються дані, що обробляються програмою в поточний момент. Це забезпечує можливість доступу до даних без звернення до жорсткого диска.
Чим більше програм одночасно запущено на комп’ютері, тим більше потрібно оперативної пам’яті. При завершенні роботи програми оброблені нею дані зазвичай зберігаються на диску і стираються з пам’яті. При виключенні комп’ютера всі дані, що зберігаються в оперативній пам’яті, стираються.
Оперативна пам’ять є внутрішньою пам’яттю. На відміну від неї, у зовнішній пам’яті (жорсткий диск, компакт-диск) інформація зберігається навіть після вимкнення комп’ютера.
Об’єм оперативної пам’яті вимірюють у мегабайтах (Мб). Більшості сучасних програмних додатків для роботи потрібно принаймні 128 Мб оперативної пам’яті (другий, третій і т. д. екземпляр тієї ж самої програми також вимагає вільної пам’яті, хоча, можливо, і дещо меншого обсягу). Ще більше пам’яті потрібно мультимедійним програмам, які інтенсивно використовують відео та звук (наприклад, комп’ютерним іграм).
Якщо запустити програму, яка вимагає більше пам’яті, ніж встановлено на комп’ютері, швидкість його роботи різко падає, а іноді комп’ютер і зовсім «зависає». З точки зору продуктивності, чим більше пам’яті встановлено в комп’ютері, тим краще. Зараз на нових комп’ютерах встановлюють як мінімум 512 Мб оперативної пам’яті.
Як правило, оперативна пам’ять розташовується на материнській платі поруч з процесором. Для зберігання даних зазвичай застосовують мікросхеми динамічної пам’яті з випадковим доступом (dynamic random-access memory, DRAM), розпаяні на невеликий платі – модулі пам’яті (рис. 7). Розрізняють модулі з однорядним (single in-line memory module, SIMM) і дворядним (dual in-line memory module, DIMM) розташуванням виводів; різні материнські плати можуть підтримувати різні модулі пам’яті. Останнім часом більш ефективні DIMM-модулі фактично витіснили SIMM-модулі, які сьогодні частіше використовуються в деяких ноутбуках і сучасних принтерах, які оснащуються власною вбудованою пам’яттю.
/
Рис. 7
Віртуальна пам’ять
Віртуальна пам’ять не є апаратним компонентом, але без неї перелік типів пам’яті буде неповним. Віртуальна пам’ять автоматично створюється операційною системою, якщо для роботи програми потрібно більше пам’яті, ніж доступно в даний момент (наприклад, якщо запущена програма вимагає 1 гігабайта (Гб) пам’яті, а в комп’ютері її встановлено всього 64 Мб). При цьому частина даних, що не вміщується в оперативній пам’яті, записується на жорсткий диск в так званий сторінковий файл. Він також називається «файлом підкачки», оскільки ОС при необхідності «підкачує» з нього дані назад в оперативну пам’ять. Таким чином, віртуальна пам’ять складається з оперативної пам’яті і файлу підкачки.
/
Рис. 8
Накопичувачі
Накопичувачі – це фізичні пристрої для зчитування/запису даних з носіїв різних типів. Накопичувачі можуть бути внутрішніми (вбудованими в системний блок) або зовнішніми, як підключаються до комп’ютера за допомогою кабелю або через бездротове з’єднання.
До кожного з внутрішніх накопичувачів зазвичай підключено два кабелі: плоский сірий кабель даних («шлейф») і більш вузький кабель живлення[1]. Кабель даних з’єднує накопичувач з материнською платою, а кабель живлення – з блоком живлення комп’ютера. Ті ж самі кабелі потрібні і для зовнішніх накопичувачів (крім підключаються по шині USB або FireWire): тут кабель даних підключається до одного з портів комп’ютера, а кабель живлення – до окремого джерела живлення.
Далі наводяться описи накопичувачів, найбільш поширених на робочих станціях.
Жорсткі диски
Жорсткий диск (або «вінчестер», рис. 9) – це основний пристрій зберігання даних на комп’ютері; більшість комп’ютерів оснащено вбудованим жорстким диском. На нього встановлюють програмні додатки, на ньому створюють файли і зберігають різні дані. Ємність жорсткого диска зазвичай наводиться в перших же рядках специфікації персонального комп’ютера (разом з розміром оперативної пам’яті і швидкістю процесора).
/
Рис. 9
Ємність жорсткого диска на різних комп’ютерах може бути різною і вимірюється в байтах (1 байт = 8 біт[2]). Ємність сучасних жорстких дисків зазвичай виражається в мегабайтах (Мб) або гігабайтах (Гб) і дорівнює від 4 Мб до 120 Гб і більше. При цьому в сучасних комп’ютерах встановлюють жорсткі диски ємністю від 20 до 250 Гб, а на серверах – ще більш ємні, оскільки на серверах зазвичай зберігають свої дані клієнти комп’ютерної мережі. Тому на серверах часто встановлюють відразу кілька жорстких дисків, загальна ємність яких виражається у терабайтах (Тб).
Накопичувачі на гнучких дисках (дисководи)
Накопичувач для гнучких дисків (дисковод, рис. 10) призначений для читання і запису 3,5-дюймових дискет. Спочатку термін «гнучкий диск» (флоппі-диск) ставився до 5,25-дюймовим дискетам, які насправді були гнучкими; сучасні 3,5-дюймові диски менше і жорсткіше. Ці диски представляють собою змінні носії інформації ємністю 1,44 Мб. Зазвичай на них записують різні файли даних невеликого об’єму, наприклад документи Word, або невеликі програми для переносу з одного комп’ютера на інший. В комп’ютері дисковода зазвичай призначається буква (мітка диска) A:.
/
Рис. 10
Накопичувачі на гнучких дисках також бувають внутрішніми (вбудованими) або зовнішніми; в останньому випадку вони підключаються через один з портів. Сучасні ноутбуки зазвичай зовсім не оснащуються внутрішнім дисководом; через зростаючу популярність записуваних компакт-дисків накопичувачі на гнучких дисках швидко витісняються накопичувачами CD-RW і DVD-RW[3].
Накопичувачі на CD та DVD
Накопичувачі (приводи) для CD і DVD-дисків (рис. 11) дозволяють читати і записувати («пропалювати») дані на компакт-дисках. CD- і DVD-диски – це змінні носії, що вміщають від сотень мегабайт (CD) до десятків гігабайт (DVD) даних. Через невеликого розміру і значної ємності багато дистрибутивів програм в даний час поширюються саме на цих носіях. Для них розроблені дисководи, здатні не тільки читати, але і записувати дані, а також комбіновані приводи (див. табл. 1).
/
Рис. 11
Існують два різновиди (стандарти) для DVD-дисків і накопичувачів - «DVD-» («мінус») і «DVD +» («плюс»), де стандарт «DVD-» більш поширений.
Таблиця 1
Типи накопичувачів на CD та DVD
Тип
Опис
Носій
CD-ROM
Compact Disk Read-Only Memory. Здатні читати компакт-диски, але не можуть записувати на них дані
Носії вміщають в себе кілька сотень мегабайт і розрізняються за швидкістю читання (8x, 16x, 32x і т. д., де швидкість 1х означає 150 кбайт/с, а цифри 8, 16, 32 та ін. позначають швидкості, кратні зазначеній)
CD-RW
Compact Disk Read/Write. Можуть читати і записувати дані на компакт-диски CD-R і CD-RW
Підтримують всі функції CD-ROM; розрізняються за швидкістю запису CD
DVD-ROM
Здатні читати DVD-диски, але не можуть записувати на них дані
DVD-диски вміщують до 4,7 Гб даних і розрізняються за швидкістю читання
DVD-RW
Підтримують читання і запис DVD-дисків DVD-R, DVD-RW
Підтримують всі функції DVD-ROM; розрізняються за швидкістю запису
CD/DVD
Комбіновані DVD-приводи, здатні також читати компакт-диски (CD). Зазвичай так позначають приводи, які не підтримують запис CD. Існують також універсальні комбіновані накопичувачі CD/DVD-RW, що дозволяють читати і записувати дані на компакт-дисках будь-якого типу (і CD, і DVD)
До комп’ютерів Macintosh і IBM-сумісних також можна підключати зовнішні CD- і DVD-накопичувачі. Цю можливість часто використовують для додавання накопичувачів CD-RW і DVD-RW до ноутбуків з вбудованими накопичувачами CD-ROM і CD/DVD.
Удосконалення технологій запису компакт-дисків веде до зниження вартості пишучих приводів, так що сьогодні вони стали основним типом накопичувачів на змінних носіях.
Переносні (мобільні) накопичувачі
Існують різні пристрої для читання мультимедіа-носіїв: на флеш-пам’яті (compact flash) або на картах пам’яті (memory stick), на яких зазвичай записують інформацію цифрові фотокамери. Раніше такі пристрої були виключно зовнішніми, але їх все частіше вбудовують в системні блоки – так простіше переписувати дані з фото-, відеокамер та інших пристроїв на комп’ютер.
Інші накопичувачі
Будь-які накопичувачі здатні читати, а більшість з них – також і записувати інформацію. Однак існують пристрої, спеціально призначені для зберігання і перенесення даних. Як правило, це різні зовнішні пристрої, у тому числі:
- USB-диски (flash drive) – підключаються безпосередньо до USB-порту комп’ютера, компактні, вміщають в себе до кількох десятків гігабайт і особливо популярні серед користувачів ноутбуків, що використовують їх для обміну даними замість зовнішніх дисководів і дискет;
- Zip-диски – змінні носії ємністю від 100 до 250 Мб. Схожі на гнучкі диски 3,5 дюймів, але володіють значно більшою ємністю; Zip-накопичувачі часто бувають вбудованими. Швидко витісняються CD-RW-дисками;
- Jaz-диски – аналогічні Zip-дискам, але вміщають від 1 до 2 Гб даних. Значна ємність робила їх ідеальними носіями для обміну великими файлами (наприклад, відеороликами) і для архівування даних, але сьогодні Jaz-диски витіснені менш капризними, більш зручними і дешевими DVD-R/RW і носіями на флеш-пам’яті;
- SuperDisk – носій схожий на 3,5-дюймові дискети, ємність – до 120 Мб. На відміну від Jaz і Zip, приводи SuperDisk здатні читати і записувати звичайні гнучкі диски, однак цей вид накопичувачів отримав порівняно мале поширення.
Відсіки розширення
Відсіками розширення називаються порожнини в корпусі системного блоку, в які можна встановлювати додаткові пристрої – дисководи, жорсткі диски, накопичувачі на CD- і DVD.
Зазвичай відсіки розширення виходять на передню панель корпусу. Іноді до них вже підведені кабелі даних та живлення, що спрощує установку нових пристроїв. Стрімка зміна технологій змушує багатьох користувачів вважати наявність відсіків розширення критично важливою характеристикою комп’ютера: вільні відсіки розширення дозволяють без зусиль додавати нові накопичувачі, сумісні c даними комп’ютером.
Мультимедійні пристрої
Існує кілька типів пристроїв, що дозволяють наділити комп’ютер здатністю працювати з відео- та аудіоінформацією. Ці пристрої бувають як вбудованими, так і додатковими, встановленими в один зі слотів розширення.
Звукові плати
Звукова плата (рис. 12) дозволяє комп’ютеру генерувати більш складні звуки, ніж писк вбудованого динаміка, який зазвичай лунає у відповідь на помилкові дії користувача. Розширені можливості роботи зі звуком, що надаються звуковий платою, потрібні для комп’ютерних ігор, аудіо-та відеоплеєрів та інших сучасних програм.
/
Рис. 12
Відеоадаптери
Відеоадаптери (графічні адаптери, рис. 13) мають власну оперативну пам’ять, яка використовується тільки для створення зображень на екрані дисплея. Цю пам’ять часто називають відеопам’яттю (video RAM, VRAM). Чим більший об’єм відеопам’яті, тим з більшим розширенням і кольоровістю комп’ютер відображає графічну інформацію.
В даний час найбільш широко використовуються відеоадаптери стандарту VGA і SVGA, що забезпечують дозвіл зображення на екрані не менше 1024...768 точок (пікселів) при відображенні 16 млн колірних відтінків.
/
Рис. 13
Комунікаційні пристрої
Ці пристрої (як внутрішні, так і зовнішні) дозволяють підключати комп’ютер до мереж.
Модем
Модем – це пристрій, що дозволяє комп’ютерам обмінюватися цифровими даними через телефонні чи інші кабельні лінії зв’язку. Існує безліч різних типів модемів, але найбільш поширені стандартні модеми, DSL-модеми та модеми для кабельних ліній.
Стандартні модеми бувають як внутрішніми, так і зовнішніми, а DSL і кабельні-тільки зовнішніми (зазвичай вони надаються фірмою-провайдером при укладенні договору на надання послуг зв’язку).
Список типів існуючих модемів із зазначенням способів зв’язку і максимальної швидкості передачі даних наводиться в табл. 2.
Таблиця 2
Порівняння різних типів модемів
Тип
Швидкість
Опис
Стандартний
До 56 000 біт за секунду
(біт/с)
Застосовується для доступу в Інтернет через телефонні лінії.
Переваги: мінімальна вартість обладнання та доступу.
Недолік: займає телефонну лінію на час підключення
DSL-модем
До 8 000 кілобіт за секунду (Кбіт/с)
Передає дані через телефонну лінію, використовуючи вільні діапазони частот (тобто телефонна лінія при цьому залишається вільною для розмови). Переваги: передає інформацію набагато швидше стандартного модему, не займає телефонну лінію.
Недоліки: обходиться дорожче
Модем для кабельних
ліній
До 30 000 Кбіт/с
Використовує виділені канали на оптоволоконному кабелі.
Перевага: набагато перевершує всі інші модеми за швидкістю передачі даних. Недоліки: обходиться найбільш дорого; не завжди підтримується операторами зв’язку; швидкість передачі залежить від кількості користувачів каналу зв’язку. Крім того, нерідко комп’ютер генерує дані повільніше, ніж модем їх передає, тоді кабельний модем простоює
Мережеві плати
Комп’ютер підключається до мережі і взаємодіє з нею за допомогою мережевої плати (network interface card, NIC).
Мережа – це група комп’ютерів та/або периферійних пристроїв (наприклад, принтерів), здатних обмінюватися даними.
Існує кілька типів мережевих плат: Ethernet, Token Ring і адаптери доступу до бездротових мереж; з них найбільш популярні мережеві плати для Ethernet і бездротових мереж.
У мережі Ethernet комп’ютери з’єднуються кабелем під назвою «кручена пара», або кабель п’ятої категорії (Cat-5 і вище). У бездротових мережах обмін даними здійснюється за допомогою радіохвиль.
Порти
Порти – це роз’єми на задній або, рідше, на передній панелі корпусу (рис. 14), до яких підключаються різні периферійні пристрої, зазвичай за допомогою кабелів. Від кількості і типів наявних портів комп’ютера залежить кількість і тип пристроїв, які можна до цього комп’ютера підключити.
Послідовні порти
Біти, сякі складають кожен байт даних, передаються через послідовний порт (або COM-порт) по черзі, один за іншим. Свого часу це було перевагою, оскільки для передачі даних достатньо було однієї пари проводів.
/
Рис. 14
Роз’єми послідовних портів бувають двох типів: з 9 або з 25 контактами (рис. 15). Передача даних через COM-порт виробляється найбільше повільно, тому замість них все частіше використовуються USB-порти.
/
9-контактний COM-порт 25-контактний COM-порт
Рис. 15
Кабель для послідовного порту тонше і дешевше інших, однак через послідовну передачі сигналу по єдиній парі проводів швидкість обміну через послідовний порт у вісім разів менше, ніж через паралельний порт.
Паралельний порт
Через паралельний порт (рис. 16) всі біти, які складають байт, передаються одночасно, що дозволяє передавати дані зі швидкістю від 50 до 100 кб/с. Найчастіше паралельні порти використовуються для підключення принтерів; для цієї мети вони і були спочатку розроблені, тому інакше вони називаються «LPT-портами». Однак сьогодні їх теж швидко витісняють USB-порти, які стають стандартом для підключення майже всіх периферійних пристроїв.
/
Рис. 16
USB-порт
Більшість сучасних периферійних пристроїв підключається до комп’ютера за універсальною послідовною шині (Universal Serial Bus, USB; рис. 17, 18). Раніше послідовних і паралельних портів часто не вистачало для підключення всіх необхідних пристроїв, та й швидкість передачі даних при цьому була в кращому випадку задовільною. USB-порт дозволяє легко підключити до комп’ютера до 127 пристроїв, а шина USB 2.0 забезпечує швидкість передачі до 480 Мбіт/с. Використанням шини USB керує комп’ютер, який блокує розпізнавання нових пристроїв, як тільки її завантаженість досягає 90%.
Операційна система автоматично визначає USB-пристрої при їх підключенні. Якщо підключено новий пристрій, ОС запитує у користувача спеціальну програму (драйвер пристрою) або використовує підходящий драйвер з бібліотеки драйверів в комплекті самої ОС (зокрема, Windows 2000, XP і старше). Якщо під’єднаний USB-пристрій вже було встановлено раніше, він розпізнається системою і відразу ж може обмінюватися даними з комп’ютером.
/
Порт FireWire
Порт FireWire (або IEEE 1394; рис. 19) швидший та «інтелектуальніший», ніж більшість інших типів портів, але за швидкістю передачі USB 2.0 вже наздоганяє FireWire. Порти FireWire оптимальні для високошвидкісного обміну даними: через них підключаються цифрові відеокамери, сканери з високою роздільною здатністю і деякі накопичувачі.
/
Рис. 19
FireWire – це стандартний порт для Macintosh, тоді як в IBM-сумісних комп’ютерах зазвичай потрібно встановлювати додаткову плату. Однак у сучасних персональних комп’ютерах стандарту IBM часто вже є все необхідне для підключення через порт FireWire.
Порт Ethernet
Порт Ethernet (рис. 20) схожий на роз’єм для телефонного кабелю, тільки трохи більшого розміру, і знаходиться на мережевий платі (див. рис. 20). До нього підключається восьмижильний мережевий кабель «вита пара».
/
Рис. 20
Не плутайте порт Ethernet з гніздом модему для підключення телефонного кабелю! Гніздо модему менше, до нього підключаються роз’єми з двома або чотирма контактами.
Порт Ethernet зазвичай позначений спеціальним значком.
30.10.2024 01:10-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора