Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Психологічні особливості переживання самотності українцями вимушеними переселенцями в країнах Європи
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Не вказано
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
психологія педагогічні засади творчості в професійній діяльності
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Психологічні особливості переживання самотності українцями вимушеними переселенцями в країнах Європи
ЗМІСТ
ВСТУП
3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕЖИВАННЯ САМОТНОСТІ
5
1.1 Наукові підходи до визначення поняття самотності
5
1.2 Психологічні фактори впливу на переживання самотності
8
1.3 Негативні почуття та стани вимушених переселенців до країн Європи
11
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПЕРЕЖИВАННЯ САМОТНОСТІ УКРАЇНЦЯМИ ВИМУШЕНИМИ ПЕРЕСЕЛЕНЦЯМИ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ
16
2.1 Методика організації дослідження
16
2.2 Характеристика вибірки - досліджуваних громадян України закордоном
22
2.3 Інтерпретація результатів
25
2.4 Стратегії підтримки соціальної інтеграції та емоційного благополуччя вимушених переселенців
37
ВИСНОВКИ
42
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
44
ДОДАТКИ
49
ВСТУП
Актуальність теми. Вимушене переселення українців до країн Європи через військовий конфлікт в Україні спричинило низку психологічних викликів, серед яких самотність займає ключове місце. Втрата соціальних зв’язків, адаптація до нових культурних умов та відчуття відчуженості значно впливають на емоційний стан переселенців. Самотність як багатовимірне психологічне явище стає невід’ємним компонентом переживань цієї категорії населення, що потребує ґрунтовного наукового аналізу.
Дослідження переживання самотності українськими переселенцями є важливим не лише для розуміння їхніх психологічних труднощів, а й для розробки ефективних підходів до соціальної інтеграції та емоційної підтримки. Аналіз впливу психологічних факторів на переживання самотності дозволяє виявити індивідуальні й колективні стратегії адаптації в умовах вимушеної міграції.
Мета роботи - дослідити психологічні особливості переживання самотності українцями, вимушеними переселенцями в країнах Європи.
З огляду на мету дослідження постають наступні завдання:
Вивчити наукові підходи до визначення поняття самотності та її психологічних аспектів.
Емпірично дослідити фактори впливу на переживання самотності українцями, вимушеними переселенцями.
Розробити рекомендації щодо соціальної підтримки та інтеграції переселенців у нове середовище.
Об’єкт дослідження - процес переживання самотності українцями, вимушеними переселенцями в країнах Європи.
Предмет дослідження - психологічні особливості та фактори, що впливають на переживання самотності українськими переселенцями.
Методи дослідження включають аналіз літератури, опитування, анкетування (для отримання якісних та кількісних даних).
Емпірична база дослідження складає, зокрема дві авторські анкети, які містили стандартизовані методики (шкала депресії PHQ-9, шкала генералізованої тривоги GAD-7) та опитувальник адаптації особистості до нового соціокультурного середовища за Л. Янковським).
Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані для розробки психологічних програм підтримки вимушених переселенців, що сприятиме покращенню їхньої соціальної адаптації та емоційного стану. Також вони можуть бути корисними для державних установ, гуманітарних організацій і психологів-практиків, які працюють із переселенцями.
Наукова новизна. Вперше досліджено психологічні аспекти переживання самотності українцями в умовах вимушеної міграції до країн Європи, зокрема враховано їхній соціокультурний контекст, емоційні реакції та адаптаційні стратегії. Виявлено специфічні психологічні чинники, що впливають на рівень самотності в нових умовах проживання.
Структура роботи. Кваліфікаційна робота складається зі вступу, двох розділів із підрозділами, загальних висновків, списку використаних джерел у кількості 30 найменувань та додатків на 20 сторінках.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕЖИВАННЯ САМОТНОСТІ
1.1 Наукові підходи до визначення поняття самотності
Психологічний підхід до визначення самотності концентрується на її суб’єктивному характері. У психології самотність вважається індивідуальним переживанням, яке виникає через розрив між очікуваними та реальними міжособистісними відносинами. Це явище може виникати як через втрату соціальних зв’язків, так і через низьку якість наявних стосунків. Наприклад, у роботі [22] досліджується роль тривожності, емоційної нестабільності та інших особистісних характеристик, які впливають на сприйняття самотності в осіб, що перебувають у стані соціальної ізоляції.
Особливу увагу приділяють аналізу психологічних механізмів, які визначають інтенсивність переживання самотності. У дослідженні [9] акцентується увага на ролі когнітивних оцінок, зокрема того, як людина інтерпретує своє становище в соціумі. Наприклад, вимушені переселенці часто схильні перебільшувати масштаби своїх втрат, що поглиблює їхнє відчуття самотності. Водночас автори відзначають, що використання психологічних технік, спрямованих на корекцію таких когніцій, значно знижує рівень емоційного напруження.
Практичне значення психологічного підходу полягає у розробці методик психологічної допомоги, які спрямовані на зменшення впливу самотності. Наприклад, у роботі [10] описано ефективність психолого-організаційних технологій, що використовуються для підтримки осіб, які переживають кризові стани через самотність. До таких технологій належать групова терапія, техніки підвищення самооцінки та створення підтримуючих соціальних мереж.
Соціологічний підхід аналізує самотність у контексті соціальних структур, які формують середовище людини. У цьому підході самотність розглядається як наслідок соціальної ізоляції, що виникає через втрату соціальних зв’язків або через неможливість інтегруватися в нове соціальне середовище. Наприклад, у роботі [27] автори досліджують проблему соціальної ізоляції вимушених переселенців у різних регіонах України. Дослідження показує, що 45% опитаних переселенців зазнали дискримінації з боку місцевого населення, що ускладнює їхню соціалізацію та посилює відчуття самотності.
Інший приклад представлено в дослідженні [28], де аналізується роль економічних факторів у формуванні соціальної ізоляції. Виявлено, що низький рівень доходу, зумовлений втратою роботи через вимушене переселення, значно знижує можливості для соціальної інтеграції, оскільки обмежує участь у культурних та громадських заходах. Автори наголошують, що створення програм соціальної підтримки, спрямованих на економічну інтеграцію переселенців, може суттєво зменшити їхню соціальну ізоляцію.
Соціологічний підхід також акцентує увагу на структурних проблемах, таких як недостатність ресурсів місцевих громад для інтеграції переселенців. У роботі [27] описується, як розвиток інфраструктури, спрямованої на підтримку соціальних контактів (наприклад, центри для зустрічей, освітні програми), може значно зменшити рівень самотності серед переселенців.
Екзистенційний підхід розглядає самотність як невід’ємний аспект людського існування. В межах цього підходу самотність трактується як природний стан, пов’язаний із відчуттям окремості та унікальності індивіда. Наприклад, у роботі [30] аналізується, як екзистенційна самотність може проявлятися у переселенців, які пережили втрату дому та звичного соціального оточення. Цей підхід акцентує увагу на тому, що самотність може бути як джерелом страждань, так і поштовхом для особистісного розвитку. Наприклад, 23% учасників дослідження [30] зазначили, що самотність дозволила їм переосмислити своє життя, сформувати нові цілі та зміцнити внутрішні ресурси. У роботі також підкреслюється, що використання екзистенційних терапевтичних підходів, таких як логотерапія, може допомогти людям знайти сенс у кризових ситуаціях.
Культурологічний підхід акцентує увагу на ролі культурних факторів у формуванні сприйняття самотності. У роботі [21] досліджується адаптація українських переселенців у Німеччині, де наголошується, що культурний шок є одним із головних чинників, які поглиблюють відчуття самотності. Мовний бар’єр, відмінності в традиціях і соціальних нормах створюють перешкоди для інтеграції та формування нових соціальних зв’язків.
Культурологічний підхід також аналізує роль міжкультурної взаємодії в подоланні самотності. Наприклад, у дослідженні [27] розглядаються програми міжкультурного обміну, які сприяють інтеграції переселенців у приймаючі громади. Автори підкреслюють, що участь у таких програмах зменшує рівень самотності на 30%, оскільки сприяє формуванню позитивного ставлення до культурного різноманіття.
Медико-психологічний підхід фокусується на вивченні фізіологічних і психологічних наслідків самотності. У роботі [2] аналізується вплив стресу через самотність на психічне здоров’я. Автори зазначають, що тривалий стрес, спричинений відчуттям ізоляції, значно збільшує ризик розвитку депресії та тривожних розладів. Зокрема, серед вчителів, які пережили травматичний досвід війни, рівень депресії зріс на 40% через поглиблене відчуття самотності. Інший аспект досліджується у роботі [19], де вивчається вплив самотності на фізичне здоров’я. Дослідники виявили, що хронічна самотність підвищує ризик серцево-судинних захворювань на 25%, оскільки супроводжується постійним стресом і ослабленням імунної системи. Автори підкреслюють важливість своєчасної діагностики цих станів і розробки програм реабілітації, спрямованих на соціальну адаптацію.
Отже, багатовимірність феномену самотності вимагає міждисциплінарного підходу до його вивчення та подолання. Аналіз різних аспектів самотності дозволяє не лише краще зрозуміти її природу, але й розробити ефективні програми психологічної та соціальної допомоги. Для вимушених переселенців, які стикаються з соціальною ізоляцією, особливе значення мають програми інтеграції, психотерапевтична допомога та культурні ініціативи, спрямовані на створення нових соціальних зв’язків. Впровадження таких програм може не лише зменшити рівень самотності, але й сприяти формуванню більш згуртованих і толерантних спільнот.
1.2 Психологічні фактори впливу на переживання самотності
Переживання самотності є складним і багатогранним явищем, яке формується під впливом різноманітних психологічних факторів. Воно охоплює індивідуальні особливості особистості, емоційний стан, когнітивні оцінки, здатність до адаптації та вибір стратегій подолання. Розуміння цих аспектів є критично важливим для створення ефективних втручань, які можуть допомогти людям справитися із цим станом. У сучасних дослідженнях самотність аналізується як багатовимірний феномен, що включає суб’єктивні та об’єктивні складові, кожна з яких впливає на інтенсивність переживань.
Особистісні риси, такі як інтроверсія, тривожність або схильність до депресивного мислення, є визначальними у формуванні сприйняття самотності. Люди з інтровертним типом особистості часто уникають соціальних контактів, що обмежує можливості для встановлення глибоких міжособистісних зв’язків. Наприклад, дослідження [9] виявило, що люди зі зниженим рівнем самооцінки сприймають себе як менш привабливих або цікавих для оточення, що перешкоджає їхньому бажанню ініціювати контакти. Важливим аспектом роботи з такими людьми є формування позитивного образу себе через техніки когнітивно-поведінкової терапії, які сприяють зміні негативних уявлень про себе.
Емоційні стани також мають суттєвий вплив на глибину переживання самотності. Депресія, тривожність або емоційне вигорання можуть значно підсилювати відчуття ізоляції, оскільки ці стани супроводжуються зниженням мотивації до соціальної взаємодії. Наприклад, у роботі [2] досліджується вплив хронічного стресу, викликаного самотністю, на психоемоційний стан внутрішньо переміщених осіб. Виявлено, що у 68% людей, які перебували в умовах ізоляції протягом тривалого часу, розвиваються симптоми депресії. У таких випадках ефективними є методи психотерапії, спрямовані на подолання емоційних бар’єрів, включаючи активацію поведінки, що сприяє формуванню нових соціальних зв’язків.
Когнітивні оцінки та установки відіграють центральну роль у тому, як людина сприймає свої соціальні взаємодії. Люди, схильні до негативних інтерпретацій своїх стосунків, часто відчувають себе ізольованими навіть у присутності інших. У роботі [22] аналізуються когнітивні спотворення, які можуть поглиблювати самотність, наприклад, узагальнення («Я завжди самотній»), персоналізація («Я поганий друг») чи катастрофізація («Мене ніхто ніколи не любитиме»). Терапевтичні підходи, такі як когнітивно-поведінкова терапія, дозволяють ідентифікувати ці спотворення та замінити їх на більш реалістичні й позитивні думки.
Здатність до адаптації або резилієнтність є важливим ресурсом для подолання самотності, особливо в умовах змін, таких як вимушена міграція або втрата соціального кола. Дослідження [30] показує, що люди, які активно шукають нові можливості для соціальної взаємодії та підтримують оптимістичний настрій, значно легше долають відчуття ізоляції. Наприклад, участь у волонтерських програмах або групах взаємної підтримки є ефективними способами підвищення соціальної інтеграції. Психологічна підтримка у таких випадках може включати навчання навичкам соціальної комунікації та розвитку емоційної стійкості.
Стратегії подолання, які людина обирає для вирішення проблеми самотності, мають суттєвий вплив на її емоційний стан. Адаптивні копінг-стратегії, такі як активний пошук підтримки, участь у соціальних заходах чи створення нових зв’язків, можуть значно зменшити інтенсивність переживань. У роботі [4] наведено приклад використання адаптивних стратегій серед переселенців, які успішно інтегрувалися в нові громади завдяки залученню до громадських ініціатив. Водночас дезадаптивні стратегії, такі як ізоляція, уникнення або зосередженість на негативних емоціях, посилюють самотність. Це вимагає цілеспрямованої роботи психолога для спрямування людини на ефективні шляхи вирішення проблем.
Сприйняття часу також відіграє значну роль у переживанні самотності. Люди, які перебувають у стані хронічної самотності, часто сприймають своє становище як незмінне, що формує почуття безвиході. У роботі [19] зазначено, що такі індивіди відчувають «замороження часу», коли майбутнє здається позбавленим перспектив. Психологічні техніки, спрямовані на зміну сприйняття часу, включають створення позитивних сценаріїв майбутнього, що стимулює до дії та активності.
Травматичний досвід також може суттєво впливати на сприйняття самотності, особливо в контексті війни, втрати дому чи вимушеної міграції. У роботі [2] розглядається вплив травматичних подій на психоемоційний стан внутрішньо переміщених осіб. Автори підкреслюють, що у 60% опитаних самотність супроводжується сильним емоційним дискомфортом, який часто проявляється у вигляді депресії або посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Для подолання цих станів необхідні спеціалізовані терапевтичні втручання, які включають роботу з травмою, стабілізацію емоцій та розвиток ресурсів для побудови нових соціальних зв’язків.
Комплексний підхід до розуміння та подолання самотності передбачає роботу з усіма вказаними психологічними факторами. Програми допомоги можуть включати індивідуальне консультування, групові терапії, навчання адаптивним стратегіям подолання, а також соціальні ініціативи, спрямовані на інтеграцію осіб у спільноти. Для людей, які стикаються із самотністю через зовнішні обставини, такі як війна або міграція, особливо важливим є створення середовищ, які сприяють формуванню нових соціальних зв’язків і підвищують рівень емоційного благополуччя.
Отже, розуміння психологічних аспектів самотності дозволяє не лише ефективно працювати з цим явищем, але й запобігати його хроніфікації, створюючи умови для гармонійного розвитку особистості навіть у складних життєвих обставинах.
1.3 Негативні почуття та стани вимушених переселенців до країн Європи
Негативні почуття та стани, які переживають вимушені переселенці до країн Європи, є багатовимірними та охоплюють психологічні, соціальні та економічні аспекти. Вони виникають унаслідок втрати стабільного життєвого середовища, розриву соціальних зв’язків і необхідності адаптації до нових умов життя. Ці стани значно ускладнюють інтеграцію переселенців у приймаючі громади та знижують їхнє емоційне і фізичне благополуччя.
Тривога є одним із найпоширеніших почуттів серед вимушених переселенців. Це реакція на невизначеність майбутнього, страх перед новими труднощами та відчуття безпорадності. Дослідження [21] вказує, що понад 70% переселенців перебувають у стані постійної тривоги протягом перших шести місяців після переїзду до нової країни. Основними джерелами тривоги є мовний бар’єр, незнання правових аспектів перебування, пошук житла та роботи, а також страх дискримінації з боку місцевого населення. Тривога також пов’язана із соціальною невпевненістю, яка проявляється у формі страху бути відторгнутим або незрозумілим. Цей стан може викликати фізіологічні реакції, такі як безсоння, серцебиття, проблеми з апетитом, що негативно впливають на загальний стан здоров’я.
Депресія є ще одним серйозним станом, який поширений серед вимушених переселенців. У роботі [19] зазначено, що депресивні симптоми спостерігаються у 50% переселенців, які зазнали втрати домівки, соціальних зв’язків і стабільності. Депресія проявляється у вигляді апатії, втрати інтересу до життя, почуття безнадії та відсутності мотивації. У жінок із дітьми депресія часто супроводжується почуттям провини через неспроможність забезпечити дітям комфортні умови життя. У старших людей депресивні симптоми виникають через труднощі адаптації до нових обставин, соціальну ізоляцію та втрату професійної активності. Важливим елементом допомоги в таких випадках є психологічне консультування, групи підтримки та активне залучення до соціальних заходів.
Почуття самотності поширене серед переселенців, які стикаються з відчуттям ізоляції в новому середовищі. Втрата рідного соціального оточення, мовні бар’єри та культурні відмінності часто створюють у переселенців враження, що вони «чужі» у приймаючій країні. У дослідженні [28] вказується, що 65% переселенців відчувають себе ізольованими навіть за умови надання базової матеріальної допомоги. Самотність є особливо поширеною серед людей похилого віку, які мають менше можливостей для побудови нових соціальних зв’язків, та серед молоді, яка стикається з труднощами в налагодженні контактів через культурні розбіжності. Цей стан можна подолати через організацію соціальних заходів, створення спільнот підтримки та надання можливості для участі у волонтерських або громадських ініціативах.
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) є значною проблемою серед переселенців, які пережили насильство, бойові дії чи вимушену евакуацію. У роботі [2] зазначається, що 30–40% переселенців мають симптоми ПТСР, включаючи флешбеки, нав’язливі думки, нічні кошмари та гіпервозбудження. Люди з ПТСР часто уникають соціальних контактів і ситуацій, які нагадують їм про травматичні події. Такий стан не лише ускладнює їхню інтеграцію, але й значно впливає на їхню здатність адаптуватися до нових умов життя. Для подолання ПТСР використовуються спеціалізовані методики, такі як когнітивно-поведінкова терапія, травмофокусована терапія та методи емоційної стабілізації.
Економічний стрес є важливим фактором, який викликає почуття тривоги та нестабільності. Вимушені переселенці часто стикаються з труднощами у пошуку роботи через незнання мови, відсутність підтвердження кваліфікації або дискримінацію з боку роботодавців. Дослідження [27] показує, що 45% переселенців перебувають у стані фінансової нестабільності, яка погіршує їхнє відчуття безпеки та впевненості у майбутньому. Відсутність стабільного доходу не лише викликає емоційний стрес, але й обмежує можливості для інтеграції в нове суспільство. Для подолання цього стану важливими є програми професійного навчання, спрямовані на адаптацію переселенців до ринку праці в приймаючих країнах.
Культурний шок є серйозним викликом для переселенців, які опиняються у середовищі з іншими культурними традиціями, мовою та соціальними нормами. У роботі [21] зазначається, що понад 60% переселенців стикаються з труднощами адаптації до нових соціальних правил, що викликає почуття дезорієнтації та невпевненості. Культурні відмінності можуть проявлятися у різному ставленні до сім’ї, робочої етики, гендерних ролей та навіть щоденних звичок, таких як стиль спілкування або вибір продуктів харчування. Для подолання культурного шоку корисними є міжкультурні програми обміну, мовні курси та організація інтеграційних заходів.
Дискримінація та стигматизація також є джерелами негативних почуттів серед переселенців. У роботі [27] підкреслюється, що 35% переселенців повідомляють про випадки дискримінації, які включають упереджене ставлення, відмову в працевлаштуванні або обмежений доступ до соціальних послуг. Дискримінація не лише поглиблює соціальну ізоляцію, але й викликає почуття несправедливості, гніву та розчарування. Для боротьби з цими проблемами необхідно проводити інформаційні кампанії, спрямовані на підвищення толерантності в суспільстві, та створювати політики, які забезпечують рівність прав для переселенців.
Відчуття втрати контролю над життям є поширеним серед переселенців, які залежать від соціальної допомоги або очікують вирішення свого правового статусу. У дослідженні [19] зазначено, що 40% переселенців відчувають, що їхнє життя «зависло», і вони не можуть планувати майбутнє. Це почуття виникає через нестабільність життєвих умов, відсутність впевненості у довгостроковій перспективі та залежність від зовнішніх обставин. Для вирішення цієї проблеми необхідно надавати переселенцям доступ до програм, які сприяють автономії, наприклад, підтримка у відкритті власної справи або участь у громадських проєктах.
Для подолання негативних станів переселенців необхідно впроваджувати комплексні програми, які охоплюють психологічну, соціальну та економічну підтримку. Психологічна допомога може включати індивідуальну терапію, групові тренінги та консультування для розвитку навичок стрес-менеджменту. Соціальні програми мають сприяти інтеграції через створення спільнот, які надають підтримку та допомагають переселенцям почуватися частиною нового суспільства. Економічні ініціативи, такі як професійна підготовка або субсидії для підприємців, допоможуть зменшити фінансовий стрес і сприяти самостійності.
Інтеграційні заходи, такі як міжкультурні обміни, створення освітніх програм для дітей переселенців та організація волонтерських проєктів, можуть зменшити соціальну ізоляцію та сприяти кращому розумінню переселенців і місцевого населення. Такі заходи допоможуть не лише зменшити рівень негативних почуттів і станів, але й створити умови для гармонійної адаптації та покращення якості життя переселенців у приймаючих країнах.
РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПЕРЕЖИВАННЯ САМОТНОСТІ УКРАЇНЦЯМИ ВИМУШЕНИМИ ПЕРЕСЕЛЕНЦЯМИ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ
2.1 Методика організації дослідження
Метою емпіричного дослідження було виявлення особливостей адаптації громадян України, які залишили країну через повномасштабне військове вторгнення Російської Федерації. Дослідження охоплювало українців, що виїхали за кордон у 2022 році, і зосереджувалося на їхньому емоційному стані, соціальній інтеграції та культурній адаптації в нових умовах життя.
Дослідження проводилося у кілька етапів, кожен з яких мав свою мету та завдання. На першому етапі здійснювався аналіз попередніх наукових робіт, що стосувалися проблем адаптації переселенців і біженців. Це дозволило визначити основні підходи до вивчення зазначеної проблематики, окреслити найбільш важливі змінні та обрати відповідні методики.
На другому етапі було розроблено теоретичну модель дослідження, яка враховувала взаємозв’язок між рівнем депресії, тривоги та показниками соціально-психологічної адаптації. Теоретична база дослідження стала основою для розробки інструментарію, який було застосовано на подальших етапах.
Третій етап передбачав вибір і обґрунтування методик, що відповідали цілям дослідження. Зокрема, використовувалися стандартизовані шкали депресії PHQ-9 та генералізованої тривоги GAD-7, а також опитувальник адаптації особистості до нового соціокультурного середовища за Л. Янковським. Окрім того, були створені авторські анкети, які включали додаткові запитання, спрямовані на дослідження специфічних аспектів адаптації.
Четвертий етап полягав у розробці структурованих опитувальних анкет, які були адаптовані для розміщення в електронному форматі за допомогою Google Forms. Цей підхід забезпечив зручність у розповсюдженні опитувань та зборі даних.
Опитування проводилося під час активних бойових дій в Україні. Для поширення запрошення до участі у дослідженні було використано 65 Telegram-каналів, створених у різних країнах для допомоги українцям. Пошук каналів здійснювався за принципом диверсифікації: до вибірки включали канали з назвами, що підкреслювали допомогу українцям у різних регіонах.
Взаємодія з аудиторією Telegram-каналів продемонструвала різні реакції: від позитивних («лайки», перепости запитів адміністраторами) до негативних (скарги, що призводили до блокування акаунтів дослідників). Тимчасове блокування обмежувало можливості участі дослідників у групах Telegram і змушувало переглядати стратегію залучення респондентів.
Для дослідження використовувалися стандартизовані методики, що включали шкалу депресії PHQ-9, шкалу генералізованої тривоги GAD-7 та опитувальник адаптації особистості до нового соціокультурного середовища за Л. Янковським. Авторські анкети доповнювали стандартні шкали питаннями, що відображали особливості життя переселенців, такі як складнощі інтеграції, доступ до ресурсів, соціальна підтримка та ставлення до нової країни.
Після збору даних на наступному етапі було здійснено їх обробку та аналіз. Аналіз отриманої інформації дозволив виявити загальні тенденції в адаптації переселенців, визначити найбільш гострі проблеми та вразливі групи населення.
На завершальному етапі дослідження були розроблені практичні рекомендації для покращення умов адаптації громадян України, які виїхали за кордон у зв’язку з війною. Вони включали рекомендації для приймаючих країн, благодійних організацій та самих переселенців щодо подолання культурного шоку, зниження рівня тривоги та депресії, а також сприяння соціальній інтеграції.
Для оцінки рівня депресії серед громадян України, які виїхали за кордон у зв’язку з війною, було використано шкалу PHQ-9. Ця методика є стандартизованим інструментом, розробленим відповідно до діагностичних критеріїв депресії DSM-V, і входить до складу Шкали базової психологічної оцінки (ІАРТ), що впроваджена Національною службою охорони здоров’я Англії (NICE). Методика створена в рамках програми «Покращення доступу до психологічних терапій» (IAPT) і застосовується для ідентифікації психопатологічних порушень, зокрема депресивних станів.
Основною метою використання шкали PHQ-9 у цьому дослідженні є визначення ступеня вираженості депресії у респондентів, які пережили значні соціальні й емоційні труднощі через вимушену міграцію. Шкала містить дев’ять запитань, відповіді на які дозволяють оцінити частоту переживання симптомів депресії. Варіанти відповідей представлені в чотирибальній шкалі: від «жодного разу» до «майже щодня». Окрім цього, одне додаткове запитання оцінює загальний рівень дискомфорту, викликаний симптомами, із можливими відповідями: «зовсім не важко», «трохи важко», «дуже важко» та «надзвичайно важко».
Кожна відповідь респондента оцінюється в балах (від 0 до 3), а загальний результат підсумовується, формуючи шкальний показник у діапазоні від 0 до 27. Відповідно до суми балів визначається рівень депресії та необхідність медичної чи психологічної допомоги. Рівні інтерпретації результатів такі:
Мінімальна депресія (0–4 бали): відсутність потреби у втручанні.
Легкий ступінь депресії (5–9 балів): рекомендовано спостереження за станом і повторне тестування в динаміці.
Помірна депресія (10–14 балів): необхідність у розробці плану лікування, який може включати консультування, регулярне спостереження або фармакотерапію.
Середньої важкості депресія (15–19 балів): показано активне лікування, включно з фармакотерапією та психотерапією.
Вкрай важка депресія (20–27 балів): негайна необхідність у фармакологічному лікуванні; за необхідності – термінове направлення до психотерапевта.
Застосування шкали PHQ-9 у даному дослідженні є доцільним, оскільки вона дозволяє швидко та об’єктивно оцінити психоемоційний стан респондентів і визначити, чи потребують вони додаткової допомоги. Це особливо важливо в контексті дослідження адаптації переселенців, які можуть бути вразливими до психічних розладів через травматичний досвід. Шкала PHQ-9 також забезпечує структурований підхід до моніторингу стану в динаміці, що дозволяє оцінювати ефективність втручань і надавати цільову допомогу залежно від виявленого рівня депресії.
Для оцінки ступеня прояву генералізованого тривожного розладу (ГТР) серед громадян України, які виїхали за кордон у зв’язку з війною, у дослідженні було використано шкалу GAD-7. Ця методика входить до складу Шкали базової психологічної оцінки (ІАРТ) та створена для діагностування симптомів генералізованої тривоги. Її основна мета – визначення ступеня вираженості різних ознак ГТР у респондентів, що дозволяє не лише ідентифікувати наявність тривожного розладу, але й оцінити його інтенсивність.
Шкала GAD-7 містить сім пунктів, кожен з яких відображає один із ключових симптомів генералізованої тривоги. Серед них: нервозність, неможливість зупинити тривожні думки, надмірне занепокоєння, неспокій, труднощі в розслабленні, підвищена дратівливість та страх перед катастрофічними подіями. Респонденти обирають одну з чотирьох категорій відповідей: «жодного разу» (0 балів), «кілька днів» (1 бал), «більше тижня» (2 бали) або «майже щодня» (3 бали).
Загальна кількість балів, отриманих респондентом, є сумою всіх пунктів і може варіюватися від 0 до 21. Відповідно до цієї суми визначається рівень тривожності:
0–4 бали: мінімальний рівень тривожності, який не вимагає втручання.
5–9 балів: помірна тривожність, рекомендовано спостереження та повторне тестування.
10–14 балів: середній рівень тривожності, який може потребувати консультації або терапії.
15–21 бал: високий рівень тривожності, що вимагає активного лікування, включаючи фармакотерапію або психотерапію.
Методика дозволяє оцінити ступінь вираженості тривожності за останні два тижні, що забезпечує об’єктивність результатів і їхню актуальність для оцінки психоемоційного стану респондента. GAD-7 є валідованим інструментом, який широко застосовується у клінічній практиці та наукових дослідженнях. Її ефективність підтверджується здатністю точно ідентифікувати генералізований тривожний розлад та оцінювати його тяжкість.
Використання GAD-7 у цьому дослідженні є виправданим з огляду на необхідність вивчення психоемоційного стану громадян України, які пережили травматичні події, пов’язані з війною, і перебувають у стані вимушеної адаптації до нових умов життя. Шкала забезпечує можливість швидкого скринінгу тривожності, визначення її рівня та виявлення респондентів, які потребують додаткової психологічної допомоги. Це важливо для подальшого аналізу стану адаптації переселенців і розробки рекомендацій щодо їхньої підтримки.
Опитувальник адаптації особистості до нового соціокультурного середовища за Л. Янковським призначений для оцінки рівня та типу адаптації емігрантів до нового соціокультурного середовища. Цей інструмент виявляє особливості адаптаційних процесів, враховуючи індивідуальний досвід респондентів. Завдяки своїй універсальності він підходить для використання серед різних груп емігрантів, включаючи громадян України, які змушені були залишити країну через війну.
Респондентам пропонується відповісти на твердження за трьома варіантами: «так», «ні», «до мене не відноситься». Обробка відповідей здійснюється відповідно до ключа. Позитивні відповіді («так») отримують 1 бал, негативні («ні») — 0 балів. Відповідь «це мене не стосується» не враховується під час підрахунку результатів. Загальна сума балів визначає рівень адаптації, який може бути високим, середнім або низьким.
На основі результатів також визначається тип адаптації респондента. Опитувальник дозволяє ідентифікувати один із шести можливих типів адаптації:
Адаптивний тип — успішне пристосування до нового середовища.
Конформний тип — поверхнева адаптація шляхом підлаштування до норм приймаючого суспільства.
Інтерактивний тип — активна взаємодія з новим середовищем і формування нових зв’язків.
Депресивний тип — труднощі в адаптації, що супроводжуються емоційним виснаженням.
Ностальгічний тип — сильна прив’язаність до минулого життя і нездатність прийняти нові умови.
Відчужений тип — ізоляція від нового середовища та мінімальна взаємодія з оточенням.
Цей інструмент був використаний у дослідженні для виявлення рівня та типу адаптації громадян України, які виїхали за кордон. Результати опитувальника дозволяють краще зрозуміти, як різні фактори впливають на здатність людей пристосуватися до нового соціокультурного середовища, а також визначити ключові проблеми, які потребують уваги під час надання підтримки.
Окрім стандартизованих методик, авторські анкети включали запитання, спрямовані на оцінку додаткових аспектів: загальних характеристик респондентів, їхніх особистісних якостей, емоційних станів, стану здоров’я, потреб, умов побуту та оточення. Такий підхід дозволив отримати комплексну інформацію про адаптаційні процеси.
Дослідження проводилося шляхом інтернет-опитування, що забезпечило доступність і добровільність участі респондентів. Всі анкети були розміщені у Google Forms, а середній час заповнення кожної анкети складав 20–30 хвилин:
Анкета №1 — загальні питання (20–30 хвилин) (Додаток А).
Анкета №2 — особистісні якості, емоційні стани, стан здоров’я (20–30 хвилин) (Додаток Б).
Опитувальник адаптації особистості до нового соціокультурного середовища (20–30 хвилин) (Додаток В).
Такий формат проведення опитування забезпечив систематизацію даних та підвищив їхню достовірність, що сприяло якісному аналізу адаптаційних процесів.
2.2 Характеристика вибірки - досліджуваних громадян України закордоном
У дослідженні взяли участь 432 особи, які пройшли опитування за трьома анкетами. Для аналізу було враховано відповіді 416 респондентів віком від 18 до 70 років. Участь у дослідженні була добровільною, а дані збиралися за допомогою онлайн-опитування через Google-форму.
Психологічне дослідження тривало з 2 серпня до 25 жовтня 2022 року. Участь могли брати лише громадяни України, які виїхали з країни у зв’язку з війною 2022 року.
До дослідження не включалися особи, які надали суперечливі відповіді (наприклад, одночасне вказання віку 10 років і наявності вищої освіти та дітей), ті, хто виїхав за кордон у 2014 році, а також респонденти молодші 18 років (табл. 2.1).
Таблиця 2.1 – Соціально-демографічні показники громадян України
Показники
Абс.ч.
%
Вік
18-29
101
24,3
30-39
163
39,2
40-49
114
27,4
50-59
31
7,5
60-69
6
1,4
70-80
1
0,2
Стать
Чоловіча
29
6,9
Жіноча
383
92,1
Інше
4
1
Вища освіта
Мають
344
82,7
Здобувають
24
5,8
Не мають
48
11,5
Частина України
Київ
136
32,7
Центральна
45
10,8
Північна
32
7,7
Південна
105
25,3
Східна
82
19,7
Західна
16
3,8
Згідно з табл. 2.1, більшість респондентів були у вікових групах 30-39 років (39,2%) та 18-29 років (24,3%), що свідчить про переважання молоді та людей середнього віку серед учасників дослідження. Менше представників було у вікових категоріях 40-49 років (27,4%) та 50-59 років (7,5%), тоді як респонденти старші 60 років склали лише 1,6%. У гендерному розподілі домінують жінки (92,1%), що може вказувати на їх більшу залученість до онлайн-досліджень, тоді як чоловіків лише 6,9%, а інші гендери – 1%.
Освітній рівень респондентів також демонструє високу освіченість: 82,7% мають вищу освіту, ще 5,8% її здобувають, і лише 11,5% не мають вищої освіти. За географічним походженням найбільше учасників були з Києва (32,7%) та південної частини країни (25,3%). Учасники зі східної України склали 19,7%, тоді як центральні, північні та західні області були представлені меншою кількістю респондентів (10,8%, 7,7% та 3,8% відповідно). Це вказує на нерівномірний розподіл регіонів у вибірці.
На момент опитування респонденти проживали у 23 країнах Європейського Союзу. Серед них були зазначені такі країни: Австрія, Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія та Швеція, що свідчить про широке географічне охоплення досліджуваних у межах ЄС.
Табл. 2.2 ілюструє помісячну кількість громадян України, які виїхали за кордон через війну (n = 416).
Таблиця 2.2 – Кількість громадян України, які виїхали за кордон через війну помісячно
Місяць
Абс. ч.
Відн. ч.
Лютий
65
15,6
Березень
225
54,1
Квітень
40
9,6
Травень
14
3,4
Червень
17
4,1
Липень
18
4,3
Серпень
18
4,3
Вересень
14
3,4
Жовтень
2
0,5
Листопад
1
0,2
Грудень
0
0,0
Аналіз помісячного розподілу вимушених мігрантів показує, що найвищий відтік громадян України спостерігався у березні (54,1%), що збігається з періодом активної ескалації військових дій. У лютому, з початком війни, виїхало 15,6% респондентів, а з квітня спостерігається поступове зменшення міграційного потоку. У травні (3,4%) та червні (4,1%) кількість мігрантів стабілізувалася, зберігаючись на рівні 4,3% у липні та серпні. Починаючи з вересня (3,4%) та жовтня (0,5%), спостерігається подальше зниження. У листопаді та грудні виїзд громадян майже припинився (0,2% та 0,0% відповідно), що може свідчити про стабілізацію ситуації або вичерпання можливостей для виїзду.
У
11.12.2024 00:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора