Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Акту проголошення незалежності України
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Не вказано
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
1991
Тип роботи:
Курсова робота
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
КУРСОВА РОБОТА
На тему: Прийняття, зміст та історичне значення «Акту проголошення незалежності України» (24 серпня 1991 р.) Проведення всенародного референдуму
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ПРИЙНЯТТЯ АКТУ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ…………………………………………………….5
РОЗДІЛ 2. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПРИЙНЯТТЯ АКТУ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ………………………………………...12
РОЗДІЛ 3. ЗМІСТ АКТУ ТА ЙОГО ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ……………..18
РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ВСЕНАРОДНОГО РЕФЕРЕНДУМУ 1 ГРУДНЯ 1991 РОКУ………………………………………23
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...26
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..28
ВСТУП
Актуальність теми. Акт проголошення незалежності України, прийнятий 24 серпня 1991 року, є однією з ключових подій в історії сучасної України. Цей документ не тільки заклав основу для формування незалежної української держави, але й став важливим символом національної самобутності та суверенітету.
Прийняття Акту проголошення незалежності було відповіддю на широкомасштабні політичні та соціальні зміни, що відбувалися в Україні та інших республіках СРСР наприкінці 1980-х та на початку 1990-х років. Розпад Радянського Союзу, загострення національних проблем, волелюбний дух українського народу — усе це спонукало до декларування незалежності.
Зміст Акту був прямим та однозначним: Україна оголошувалася суверенною, незалежною державою, яка має право самостійно визначати свій внутрішній та зовнішній курс. Цей документ формально поклав край будь-яким юридичним зв'язкам з іншими республіками СРСР, заявивши про повне і остаточне відокремлення України.
Історичне значення Акту проголошення незалежності не можна переоцінити. Він не тільки змінив карту Європи, але й відкрив нову еру в історії українського народу. Вперше за багато століть Україна здобула можливість розвиватися як незалежна нація, відповідно до своїх історичних, культурних та політичних аспектів.
Таким чином, Акт проголошення незалежності є не просто юридичним документом, а символом національної ідентичності та гордості для українського народу, відзначаючи перехід від колишньої радянської республіки до суверенної держави.
Мета дослідження – комплексний аналіз та дослідження предмету, сутності та історичного значення Акту проголошення незалежності України.
Об’єктом дослідження є – суспільні відносини, що виникають у процесі дослідження історичного значення та сутності Акту проголошення незалежності України.
Предмет дослідження – Акт проголошення незалежності України.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Її обсяг складає 27 аркушів.
РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ ПРИЙНЯТТЯ АКТУ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
24 серпня 1991 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки прийняла Акт Незалежності, який був закріплений під час Всеукраїнського референдуму, що відбувся 01 грудня 1991 року. Після проведення опитування, більшість населення у всіх областях країни підтримала цей Акт Незалежності [1, c. 11-26].
Цьому передувала низка факторів і подій, як загальносоюзного, так і республіканського значення. Економічна ситуація у країні, військова політика, міжетнічні конфлікти, пом’якшення тоталітарного режиму, посилення національно-демократичних рухів та ідей – все це стало підґрунтям для проголошення Незалежності України. Важливе значення мало також прийняття у 1989 році Закону «Про мови в Українській РСР», що стимулювало відродження національних традицій та української культури [2, c. 60-64].
Після оголошення ЦК КПРС про послаблення монополії на владу у лютому 1990 року, наслідком конкурентних виборів стало те, що значну кількість місць як у парламентах союзних республік, так і в місцевих радах отримали представники національно-демократичних сил. Ці умови стали можливими завдяки послабленню позицій тоталітарної політики радянської влади, що було використано національно-демократичними рухами.
Події 19-22 серпня 1991 року, коли представники Державного комітету з надзвичайного стану намагалися захопити контроль над владою у Радянському Союзі шляхом перевороту з метою повернення до попереднього режиму, не залишили часу на роздуми та змусили прийняти радикальні рішення.
Результати референдуму 1991 року показують, що українське суспільство вже повністю готове було до будівництва незалежної держави. Проведення цього референдуму було ключовим для попередження можливих спекуляцій щодо підтримки рішення про виходження з Радянського Союзу. Проте сьогодні незалежність, яка була надана Україні, щодня потребує постійного захисту та підтримки [3, c. 3-15].
День Незалежності України є важливим державним святом на честь Акту проголошення Незалежності, прийнятого Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24 серпня. Цей акт вважається початком формування сучасної держави України. Історія України - це шлях до незалежності, де кожна подія відображає крок до втілення мрії.
Проголошення незалежності 24 серпня 1991 року стало завершальним актом тривалої боротьби українського народу та його лідерів за незалежність країни, яка зустрічалась з агресією та включалася в різні політичні утворення. Прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року визначало суверенність країни та її суспільство, хоча ще не проголошувало незалежність.
Навіть якби Україна залишалася частиною СРСР після проголошення декларації про державний суверенітет, цей документ все одно мав велике значення. Він ілюстрував рішучу вольову позицію українського народу щодо незалежності, і стимулював розвиток процесів, що завершились важливою подією 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада Української РСР прийняла Акт про незалежність України.
При цьому День незалежності України почав відзначатися з 16 липня 1990 року після ухвалення Декларації про Державний суверенітет України Верховною Радою УРСР. Однак офіційно свято було перенесене на 24 серпня за постановою Верховної Ради України у 1992 році [4, c. 88-32].
Для забезпечення суверенності України в цей перехідний період було необхідно прийняти ряд важливих законів в 1991-1992 роках, таких як «Про державний кордон України», «Про Збройні Сили України», «Про створення Служби Безпеки України» та інші.
Після переходу України до незалежності у грудні 1991 року, почався процес міжнародного визнання нової держави. Польща була першою країною, яка визнала незалежність України 2 грудня та установила дипломатичні зв'язки. Протягом першого року існування незалежної України, більше 130 країн визнали її державність, а на початку 2001 року Україна утримувала дипломатичні відносини з 153 країнами світу.
За роки незалежності було зроблено значний крок у європейську міжнародну спільноту. Україна стала першою країною СНД, що уклала угоди про партнерство з Євросоюзом, стала повноправним членом Ради Європи та учасницею ОБСЄ, підписала ряд документів з НАТО та західноєвропейськими країнами. Україна також співпрацює з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та іншими міжнародними і європейськими фінансовими інституціями.
З початку 2000 року Україна почала виконувати обов'язки члена Ради безпеки ООН як незалежна держава, що свідчить про зростання її відповідальності та важливої ролі у забезпеченні світового миру. У серпні 2004 року президент України підписав Указ, яким установлено нове свято - День Державного Прапора України, для вшанування української історії та виховання поваги громадян до державних символів.
Створення національної символіки є важливою частиною процесу формування державності, включаючи герб, прапор та гімн. Відзначенням початку цього процесу стало проголошення Акту про незалежність України 24 серпня 1991 року, коли над будівлею Верховної Ради піднявся синьо-жовтий прапор [5, c. 233-242].
Державний прапор є національним символом нашої держави. Під ним українці йшли до проголошення самостійності, тому для України як держави, яка має давнє історичне коріння та прагне стати повноправним членом Європейського Союзу, природним має бути вияв пошани до своєї національної символіки, а саме до прапора.
Державний Прапор – один із трьох офіційних державних символів, що символізують суверенітет держави.
Сучасне українське синьо-жовте колірне сполучення – одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Походить воно від герба Галицько-Волинського князівства – золотого лева на синьому тлі, який з'явився в другій половині ХІІІ століття.
Прапори синього кольору, як державні символи, починають закріплюватися на Україні, починаючи з ХVІІІ століття. Також на них наносять жовтою фарбою постаті святих, хрести, тощо. Цікава річ: на кольоровій репродукції картини Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» з-поміж різних прапорів видніється і синьо-жовтий.
Першу спробу створити жовто-блакитний прапор із двох горизонтальних смуг приблизно такої форми, як тепер, здійснила Головна Руська рада, яка почала боротьбу за відродження української нації. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор [6, c. 63].
Державний прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.
Значення синього та жовтого кольорів на прапорі традиційно трактують як поєднання чистого, мирного безхмарного неба, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану – символу мирної праці й достатку.
Нині український національний синьо-жовтий прапор є державним прапором України.
Державний прапор України затверджено Постановою Верховної Ради України від 28 січня 1992 року, а у серпні 2004 року Президент України Леонід Кучма підписав указ про встановлення Дня Державного Прапора України, який святкуватиметься щорічно 23 серпня.
Любов до Батьківщини, до рідної держави не може бути абстрактною і повинна проявлятися в конкретних діях. Тому повагу до прапора, який є державним символом, можна рахувати однією з таких.
Періодичному зібранню 24 серпня 1991 року, в якому прийнято Акт про оголошення Незалежності України, можна уявити як політична та правова декларація Верховної Ради України, що визначила новий статус держави. Цей документ був прийнятий у відповідь на вищевказану катастрофу 19 серпня 1991 року, коли реакційно-консервативні сили всередині вищого керівництва Комуністичної партії Радянського Союзу спробували здійснити державний переворот [7, c. 364].
Хоча спеціально створений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) не зміг отримати контроль над військовими структурами і охопити всю територію СРСР, невдача цієї спроби відкрила Україні та іншим колишнім радянським республікам шанс на реалізацію їхніх державних амбіцій.
Незалежність України, проголошена 24 серпня 1991 року, стала результатом низки соціальних та політичних передумов, що накопичувались протягом декількох десятиліть. Нижче наводимо основні з них:
1. Розпад Радянського Союзу: Структурні проблеми в економіці СРСР, політична стагнація, та зростаючий націоналізм в республіках сприяли загальному ослабленню контролю з центру. Провал спроб реформування держави під керівництвом Горбачова також спровокував розвиток центрифугальних процесів.
2. Політичні реформи перестройки: Відновлення політичного плюралізму, свобода слова та лібералізація політичного життя дали змогу українським націоналістичним і незалежним рухам вийти з підпілля та активізувати свою діяльність.
3. Чорнобильська катастрофа (1986 рік): Ця подія мала величезний вплив на суспільну свідомість, підняла питання про відсутність відповідальності центральної влади та сприяла загальному невдоволенню владою.
4. Економічні проблеми: Поглиблення економічної кризи на кінець 1980-х – початок 1990-х років, що включало дефіцит товарів, інфляцію, та загальну неефективність радянської економічної моделі.
5. Ріст національної самосвідомості: Важливу роль відіграло відродження культурного та національного руху, особливо через діяльність таких організацій, як Народний Рух України за перебудову [8, c. 99-104].
6. Вплив міжнародних процесів: Закінчення Холодної війни, падіння Берлінської стіни та підтримка демократизації з боку Заходу також впливали на зростання сепаратистських настроїв всередині СРСР.
7. Спроба державного перевороту в СРСР в серпні 1991 року: Ця невдала спроба зупинити реформи в країні стала сигналом для республік, в тому числі й для України, що час діяти, щоб забезпечити свою незалежність.
Ці та інші фактори створили сприятливий контекст для декларації незалежності України та її послідуючого затвердження через всеукраїнський референдум в грудні 1991 року, на якому більшість населення підтримала це рішення.
Проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року було зумовлене комплексом політичних та економічних факторів, які разом сприяли цьому історичному повороту.
Політичні передумови:
1. Розпад СРСР: Загальний процес ослаблення центральної влади в СРСР та зростаючі сепаратистські настрої серед різних республік створили сприятливу основу для боротьби за незалежність.
2. Політичні реформи Горбачова: Введення "перестройки" і "гласності" дало можливість опозиційним силам вести відкриту політичну діяльність, що привело до ширшої політизації суспільства та зростання націонал-демократичних рухів.
3. Вибори до Верховної Ради України 1990 року: Ці вибори принесли до парламенту значну присутність представників Народного Руху України, які виступали за незалежність.
4. Спроба путчу в Москві у серпні 1991 року: Невдала спроба держперевороту у СРСР підриває авторитет центрального уряду та водночас підсилює прагнення республік здобути незалежність.
Економічні передумови:
1. Економічна стагнація: 1980-ті роки були періодом великої економічної кризи в СРСР, що включала дефіцит товарів, високу інфляцію, произнесс-менеджмент, що призводило до масового невдоволення основою життя.
2. Неефективність централізованого управління: Управлінська модель СРСР показала свою неспроможність адаптуватися до сучасних економічних вимог, що спонукало до пошуку нових моделей господарювання.
3. Прагнення до економічної самостійності: В Україні зростав інтерес до можливостей самостійного економічного розвитку, особливо в контексті природних ресурсів та виробничого потенціалу, які були значними.
Комбінація цих політичних та економічних умов створила в Україні рішучу потребу в декларації незалежності та формуванні власного державного управління, що б відповідало потребам і інтересам народу [9, c. 49-59].
РОЗДІЛ 2. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ПРИЙНЯТТЯ АКТУ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Оголошення акту про незалежність України було прийняте 24 серпня 1991 року Верховною Радою України як важливий політично-правовий документ, що підтвердив новий статус держави. Цій події передувала
Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, що оголосила самостійність, повноту влади та неподільність національної держави в межах її території, а також незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Ситуація в країні була складною, оскільки український суверенітет був під загрозою через зовнішні фактори.
Спроба державного перевороту в СРСР у серпні 1991 року показала, що союзні республіки-держави залежали від розвитку подій у Москві та були беззахисними. Лише повний невдача московського путчу врятувала Україну від втрати національного суверенітету та повернення до тоталітарних часів.
У зв'язку з цим 24 серпня 1991 року в Києві відбулася позачергова сесія Верховної Ради УРСР, на якій Голова Верховної Ради України Л. Кравчук зробив доповідь про політичну ситуацію в країні, а також народні депутати О. Мороз та І. Юхновський виступили зі співдоповідями від більшості та опозиції відповідно.
У доповіді та співдоповідях висловлено єдину думку про необхідність вжити рішучих заходів щодо забезпечення суверенітету України. Була запропонована ідея визначити та створити всі структури суверенітету та механізми для його практичної реалізації, розвинути надійну обороноздатну систему, ухвалити закони про статус військ, розташованих на території України, вирішити питання про деполітизацію правоохоронних органів республіки та прийняти заходи для забезпечення економічного суверенітету [10].
Від імені Народної ради І. Юхновський запропонував оголосити акт, в якому фіксувалися незалежний статус України, абсолютне верховенство її Конституції, законів та урядових постанов. Запропонувалося підтвердити цей акт республіканським референдумом.
На вечірній сесії Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року (за голоси 392 депутатів, проти - був ухвалений Акт незалежності України, в якому констатувалося: "Виходячи з смертельної загрози, яка нависла над Україною в результаті державного перевороту в СРСР 19 серпня 1991 року, – продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні."
– Враховуючи право на самовизначення, яке передбачене Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, під час ухвалення Декларації про державний суверенітет України, Верховна Рада УРСР урочисто оголошує: Україна суверенна та незалежна держава; її територія недоторкана та неподільна. Відтепер на території України є чинними виключно Конституція та закони України.
Цей акт набуває чинності з моменту його затвердження. Крім того, Верховна Рада вирішила провести всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року для підтвердження Акту незалежності та доповнення обрання Президента України.
Також Верховна Рада прийняла постанову про політичну ситуацію і невідкладні заходи для утворення умов для запобігання подальших спроб здійснення збройних переворотів в країні. Було рішенням Верховної Ради створити Раду оборони, Збройні сили України, Національну гвардію та прискорити створення Конституційного суду.
Необхідність створення Ради оборони, Збройних сил України, Національної гвардії і прискорене формування Конституційного суду було визнано. Уряду віддоручено організувати перехід власності підприємств зі спільного підпорядкування до власності України, ввести в обіг національну грошову одиницю та забезпечити її конвертацію.
У зв'язку з рішенням про проведення всеукраїнського референдуму 24 жовтня 1991 року, було опубліковано звернення Верховної Ради України до народу. У цьому зверненні визначалася історична роль Акта про незалежність та підкреслювалася особлива відповідальність кожного громадянина під час визначення своєї волі [11, c. 63-70].
Зазначалося, що "Акт проголошення незалежності України" — це не лише ініціатива політиків, депутатів або партій, але й об'єктивна необхідність для зупинення зубожіння народу та створення гідних умов життя, праці і відпочинку для українського народу, які характеризують передові країни світу.
У всенародному референдумі 1 грудня 1991 року громадяни України взяли участь у таємному голосуванні, де було включено питання про підтвердження Акту проголошення незалежності України, прийнятого Верховною Радою України 24 серпня 1991 року. Участь у волевиявленні взяли 31 891 742 громадянина, що становить 84,18% від загальної кількості виборців.
За "Так, підтверджую" проголосували 90,32% голосуючих (28 804 071 особа), проти – 7,58%. Недійсними було визнано 2,10% бюлетенів. Схваливши на цьому референдумі Акт проголошення незалежності України, народ України надав цьому документу реальної сили та розпочав новий етап розвитку історії України.
Україна здобула свою незалежність шляхом прийняття ряду документів, які проголошували її державний суверенітет. Легітимність цих кроків була підтверджена Всеукраїнським референдумом. Незалежність України не є "випадковістю", як стверджує російська пропаганда, але є результатом зусиль представників багатьох поколінь.
Початок "перебудови" під Горбачовим активізував процеси, які раніше були пригнічені репресіями. Ці події привели до проголошення незалежності України і подальшого її зміцнення та наповнення реальним змістом.
В даний момент Україна захищає свою незалежність, відбиваючи широкомасштабну агресію Росії. Якщо уявити, що країна - це дім, то Україна все ще перебуває у процесі будівництва.
У неї є міцний фундамент - століття боротьби за можливість жити в єдиній і незалежній країні. Також існують "стіни" - Конституція і законодавство, які гарантують людям свободу і захист їхніх прав, а також обов'язки, виконання яких забезпечить безпеку та комфорт в спільному просторі.
Хоча зовнішній світ визнає незалежність та суверенітет України, а країна є учасником міжнародних організацій, всередині країни є проблеми. Основні комунікації функціонують, але інфраструктура, дизайн та стан країни потребують поліпшення. Частина населення не віддає належного значення будівлі, в якій вони живуть, та не готова віддати зусиль для її вдосконалення.
Додатковим викликом є сусід, який прагне заволодіти цією будівлею та знищити тих, хто захищає її. У 2014 році Росія окупувала Крим і розпочала війну в Донбасі, а 24 лютого 2022 року російська армія вторглась на територію України з боку Білорусі. Україна протистояла агресору протягом 9 років, а зараз веде боротьбу за територіальну цілісність, збереження незалежності та суверенітету через справедливу війну.
Україна лише 32 роки існує як незалежна країна на карті світу, але цьому передували кілька століть боротьби українців за право мати свою державу. Яке досягнення вдалося українцям, що вони змогли та на що виявили свою здатність? Яким чином вони вразили світ і чому вони вірять у перемогу у війні з Росією?
1. У вересні 1989 року відбувся з'їзд Народного руху України за перебудову, який був ключовим у просуванні України до незалежності і мав місце в конференц-залі Київської політехніки.
2. Похорон Кардина Василя Стуса, Юрія Литвина і Олекси Тихого в Україні 19 листопада 1989 року викликав значне збурення, порівнюючи його навіть із похованням Тараса Шевченка. Ексгумація та перепоховання їх тіл, які були політичними в'язнями радянського режиму в "політичній зоні" в Пермській області Росії, була дозволена КДБ СРСР та свідчила про похитнення владних структур Радянського Союзу [12, c. 82-27].
Перепоховання жертв радянських репресій в Києві перетворилося на величезну акцію протесту проти радянської системи. Людська траурна хода пройшла від центру міста до Байкового кладовища під забороненими тоді синьо-жовтими прапорами.
У день 71-ї річниці Злуки УНР і ЗУНР, 21 січня 1990 року, мільйони людей з Івано-Франківська, Львова, Рівного, а також Києва утворили "Живий ланцюг єднання". Довжина цього ланцюга перевищила 770 кілометрів. Участь у цій акції взяли представники різних регіонів України, включаючи Харків та Донецьк.
Ця акція була символом бажання українців жити в єдиній країні. За офіційними даними, у "Живому ланцюзі" взяли участь до 5 мільйонів людей, хоча радянська влада оцінила цю цифру в "450 тисяч осіб".
16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України з рішенням 355 за і 4 проти.
У документі було зазначено, що Українська РСР має статус суверенної національної держави, де єдиним джерелом влади є народ. Також було визначено право на громадянство, на власний державний бюджет і грошову одиницю, а також право мати власну армію та інші необхідні для суверенної держави інституції.
Крім того, в рамках відчутного обурення щодо замовчування Кремлем наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у Декларації передбачалося створення власної національної комісії радіаційного захисту, а також право України на припинення роботи союзних об’єктів, які становлять загрозу екологічній безпеці України.
5. У Києві відбувалася Революція на граніті, під час якої учасники мітингів закликали керівництво України вийти зі складу СРСР. 2 жовтня 1990 року студенти розпочали голодування на площі Жовтневої революції (сучасний Майдан Незалежності), вимагаючи демократизації суспільно-політичних процесів та розірвання союзного договору.
За ініціативою Української студентської спілки (УСС) та львівського «Студентського братства», після розгортання наметового містечка в центрі Києва, студенти висунули вимогу провести позачергові парламентські вибори на багатопартійній основі не пізніше від весни 1991 року, повернути українців строкової служби на територію України, націоналізувати майно КПУ та ЛКСМУ і змінити тогочасного голову уряду Віталія Масола.
На 17 жовтня Верховна Рада ухвалила постанову про врахування вимог студентів, які влаштували голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року. Формально вимоги протестувальників було прийнято. Ці події отримали назву Революція на граніті.
Саме тоді вперше публічно, на центральному телебаченні України, було вислухане звертання "пане" замість комуністичного "товариш". Це трапилося, коли студент Олесь Доній (пізніше народний депутат, державний і громадський діяч) звернувся до тодішнього голови Верховної Ради Леоніда Кравчука, який прийшов поговорити зі студентами.
6. На 24 серпня 1991 року, Верховна Рада тогочасної УРСР прийняла Акт про проголошення незалежності України з великою більшістю голосів. Ця дія була обумовлена необхідністю збереження України в умовах тяжкої загрози, що виникла внаслідок державного перевороту в СРСР 19 серпня 1991 року (ГКЧП, путч).
Підтримуючись правом на самовизначення, закріпленим у Статуті ООН та інших міжнародних правових документах, і вчинивши Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада УРСР урочисто проголосила про незалежність та створення самостійної Української держави.
У першому день грудня 1991 року відбувся національний референдум в Україні, де громадяни були запитані про підтримку Акту проголошення незалежності країни. У бюлетені були два варіанти відповідей: "Так, підтверджую" і "Ні, не підтверджую". За участі 31,891,742 людей, що на той час становило 84,18% населення, 90,32% відповіли, що підтверджують незалежність України [13, c. 6-8].
РОЗДІЛ 3. ЗМІСТ АКТУ ТА ЙОГО ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
У 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет, яка заявила про верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади республіки на своїй території, а також про незалежність та рівноправність у зовнішніх відносинах. З 2 по 17 жовтня 1990 року відбулися акції мирної громадської непокори, організовані українською молоддю, переважно студентами.
Центральним елементом протестів стало студентське голодування на площі Жовтневої революції у Києві (сучасний Майдан Незалежності). Ця масштабна кампанія була відома як Революція на граніті. Протести завершились прийняттям постанови Верховної Ради УРСР, яка гарантувала виконання вимог учасників протесту.
24 серпня 1991 року на екстреному засіданні Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України, у якому зазначилася тисячолітня традиція державотворення в Україні та визнано право на самовизначення, підтверджене статутом ООН та іншими міжнародними правовими документами.
На 1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі українці висловили бажання проживати в незалежній країні, роблячи це незворотнім фактом історії. 28 червня 1996 року сталось ще одне значуще подія - прийняття Конституції. Основний закон остаточно зробив Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнав людину найвищою соціальною цінністю і утвердив народовладдя.
У листопаді - грудні 2004 року відбулася Помаранчева революція - кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших актів громадянської непокори в Україні, що була відповіддю на масові фальсифікації, що вплинули на результати виборів [14, c. 33-34].
Основним результатом революції став другий тур президентських виборів, який був призначений Верховним судом (не законодавчою нормою). Зміна правлячої еліти України, що відбулася в результаті "Помаранчевої революції", та пов'язане з цим перенаправлення внутрішньої та зовнішньої політики країни стали приводом для багатьох спостерігачів говорити про хвилі "кольорових революцій".
Останнім значущим прикладом в історії України є події, які розгорталися з 30 листопада 2013 року по лютий 2014 року - Революція Гідності та початок воєнних дій на сході країни.
Тисячі звичайних українських громадян, відмовившись від своїх звичайних справ - навчання, роботи, бізнесу, родин - вийшли на майдани висловити протест проти незаконного розгону мирної акції студентів та громадських активістів, яка почалася 21 листопада 2013 року, і потім стали першими, хто відчинив зброю проти збройних сил російської армії...
Революція Гідності залишила глибокий, визначальний і незабутній слід в новітній історії України. Вона змінила нашу ментальність, почала і продовжує формувати нову політичну ідентичність. Нині, в умовах агресії з боку Росії, Україна продовжує боротьбу за свою свободу та територіальну цілісність. На жаль, наші військові гинуть, але завдяки патріотам посилюється віра в українську державність.
1991 р. став роком відновлення незалежності України. Проте цій події передували численні зміни в законодавстві нашої країни, через які стало можливим легітимне проголошення статусу незалежної держави. Україна має багатий досвід із реформування політичної системи та держави в цілому. Це реформування мало як позитивні, так і негативні аспекти. Сьогодні необхідно врахувати цей досвід під час прийняття конституційних змін задля досягнення максимально плідного результату.
Проголошення Декларації про державний суверенітет України стало свого роду точкою відліку відновлення незалежності України. Після прийняття цього важливого документа були внесені численні зміни в нормативно-правові акти Української РСР.
Такі ж самі процеси відбувались і в інших союзних республіках. Органи державної влади й управління Союзу РСР все більше втрачали керівництво над союзними республіками, в тому числі й Українською РСР. 19 серпня 1991 р. в Союзі РСР було здійснено спробу державного перевороту [15, c. 18-22].
За ініціативи частини керівників колишніх КПРС і СРСР уночі в цей же день було утворено Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР й оголошено про його введення в деяких регіонах Радянського Союзу. Це була остання агоністична спроба консервативно налаштованих кіл КПРС збереження СРСР, партійної монополії в державі, недопущення розпаду тоталітарної держави. Рішучий супротив консервативним силам демократичних сил, мітинги-протести в містах, реакція парламентів інших союзних республік, небезпека втрати суверенітету все це прискорило прийняття Верховною Радою України Акту проголошення незалежності України.
Таким чином, дії групи консервативного налаштованих партійних керівників були спрямовані на утримання влади в руках союзного центру й недопущення надання союзним республікам більшого суверенітету. Триденний путч був припинений демократичними силами.
Такий розвиток подій став поштовхом для Українській РСР на шляху реалізації свого національного суверенітету у формі окремого державного утворення з одночасним утвердженням державного й народного. Відтепер Україна проголошувалася незалежною державою, територія якої визнавалася неподільною й недоторканною і в якій діяли виключно її Конституція й закони.
Передбачалося проведення 1 грудня 1991 р. республіканського референдуму на підтримку Акту проголошення незалежності України. Таким чином, указаний Акт став історичним документом, який був ухвалений конституційною більшістю голосів народних депутатів Верховної Ради Української РСР і який підсумував усі попередні зміни й доповнення в республіканському законодавстві.
Прийнятий на розвиток Декларації про державний суверенітет України, він закріплював новий правовий статус Української РСР статус незалежної держави. Звернення до референдуму для підтвердження свого нового статусу ставило крапку в радянському минулому останньої. Республіка на правовому рівні проголосила свою незалежність, яка на той момент хоча й не набула своєї легітимізації шляхом підтримки і народом, проте продовжила рух України в напрямку суверенної й самостійної держави.
Необхідно було здійснити перехід від статусу союзної республіки з обмеженим суверенітетом до статусу самостійної держави. Першочерговим завданням стало вжиття заходів захисту державного суверенітету й територіальної цілісності. Так, постановою Верховної Ради України «Про військові формування на Україні» передбачалося підпорядковування всіх військових формувань, дислокованих на території України, її Верховній Раді, утворення Міністерства оборони України і створення Збройних Сил України.
Указом Президії Верховної Ради України «Про підпорядкування військових комісаріатів на території України» комісаріат Кримської АРСР, обласні, міські й районні військові комісаріати відтепер підпорядковувалися Міністерству оборони України, Раді Міністрів Кримської АРСР і виконавчим комітетам відповідних Рад народних депутатів [16, c. 167-171].
Указом Президії Верховної Ради України «Про підпорядкування Україні прикордонних військ, що дислокуються на її території» переводились у відання України всі дислоковані на її території військові частини прикордонних військ СРСР та їх органи управління з озброєнням і матеріально-технічною базою.
Командуючий прикордонними військами України затверджувався Верховною Радою України й підпорядковувався Кабінету Міністрів України. Указ Президії Верховної Ради України «Про підпорядкування Україні внутрішніх військ, що дислокуються на її території» переводив у відання України всі дислоковані на її території військові частини внутрішніх військ МВС СРСР та їх органи управління з озброєнням і матеріально-технічною базою.
На їх основі утворювалася Республіканська гвардія України, керівництво якою покладалося на командуючого Республіканською гвардією України, який затверджувався Верховною Радою України і підпорядковувався безпосередньо Голові Верховної Ради України. У такий спосіб забезпечувалися підвалини внутрішньої безпеки країни, реалізувалися положення розділу ІХ Декларації і створювались гарантії безпеки держави [17].
РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ВСЕНАРОДНОГО РЕФЕРЕНДУМУ 1 ГРУДНЯ 1991 РОКУ
Постановою Верховної Ради України «Про департизацію державних органів, установ та організацій» передбачалося визволення з-під партійного впливу всіх вищих органів державної влади й управління, правоохоронних органів, установ радіо й телебачення, інших державних установ, органів та організацій.
Співробітники органів прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Комітету державної безпеки України повинні були припинити в 10-денний строк своє членство в будь-якій політичній партії або русі. Указом Президії Верховної Ради України тимчасово припинялася діяльність Комуністичної партії України.
Іншими словами, на момент проголошення незалежності України було рішуче розірвані всі зв'язки з основною, керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства Комуністичною партією. Це були символічні Постанова й Указ, які на ідеологічному рівні демонстрували вихід республіки зі складу СРСР.
Важливим документом в історії України став Закон «Про правонаступництво України», яким закріплювалася чинність Конституції Української РСР 1978 р. до ухвалення нової Конституції України, чинність законів та інших актів Української РСР, ухвалених Верховною Радою УРСР, окреслювався її кордон станом на 16 липня 1990 р., підтверджувалися зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності, правонаступництво прав та обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України й інтересам республіки тощо [18, c. 56-65].
Україна визнавала за необхідне й можливе перейняття прав та обов'язків Української РСР, які не суперечать її інтересам. Республіка вже була на стадії самостійного вирішення свого майбутнього, шляху розвитку держави і правового статусу її населення. Цей і наступні закони були прийняті вже Верховною Радою України.
Новий статус самостійної держави вимагав свого конституційного закріплення. Саме тому у вересні 1991 р. були внесені зміни й доповнення до чинної Конституцію.
Так, усувалася преамбула Конституції Української РСР, яка проголошувала Україну невід'ємною частиною СРСР, змінювався зміст деяких статей із метою виключення соціалістичного духу Конституції (статті 1, 4, 8, 9, 20, 25, 27, 29), було доповнено компетенцією вищих органів державної влади й управління правом утворення військових формувань, підпорядкованих органам державної влади й управління України (ч. 101 ст. 72). Остання правка (ст. 16 зазначеного Закону) передбачала заміну в назві й тексті Конституції слів «Українська Радянська Соціалістична Республіка» й «Українська РСР» словом «Україна» [19, c. 43-54].
Окремою постановою «Про прапор України» передбачалося використання в протокольних заходах власного прапору синьо-жовтого кольору. Внесені зміни й доповнення до Основного Закону України повністю розривали її зв'язок із Союзом РСР. На рівні вищого законодавчого акта були визначені самостійність і незалежність держави у всіх питання, верховенство органів України на її території та її суверенність.
З метою посилення охорони територіальної цілісності України було прийнято Закон «Про відповідальність за діяльність, спрямовану на порушення територіальної цілісності України», яким передбачалася кримінальна відповідальність за заклики до насильницького повалення чи зміни державного і суспільного ладу, а також за інші заклики й дії, спрямовані на порушення територіальної цілісності держави. Постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1991 р. утворювалася Рада оборони України.
Також було прийнято Закон «Про Національну гвардію України», за яким створювався державний озброєний орган, покликаний захищати суверенітет України, її територіальну цілісність, а також життя й особисту гідність громадян, їх конституційні права та свободи від злочин- них посягань та інших антигромадських дій.
Прийняті зміни й доповнення до Кримінального кодексу Української РСР, створення нових органів гарантували захист проголошеної незалежності, конституційного ладу, територіальної цілісності й недоторканності держави, забезпечували її зовнішню безпеку. Прийняття перелічених правових документів стало реалізацією положень Декларації щодо зовнішньої та внутрішньої безпеки України [20, c. 187-195].
ВИСНОВКИ
Законодавчі зміни в 1991 рр. відобразили й закріпили історичні зміни в долі України та її народу, започаткували державно-правове будівництво незалежної демократичної і правової держави.
Більше того, Акт проголошення незалежності України був підтриманий на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р., що в подальшому зробило можливим визнання України іншими незалежними державами світу й легітимність набутої незалежності.
Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, прийнята система нових законів створили належне правове підгрунтя для всеосяжного регулювання суспільних відносин, започаткували національну правову систему.
Декларація про державний суверенітет, Акт проголошення незалежності України і прийнята згодом Конституція України 1996 р. втілили кращі національні традиції конституціоналізму й установили омріяну віками незалежність і самостійність України.
Усе вищевикладене засвідчує правовий характер продовження наприкінці ХХ ст. тисячолітньої традиції українського державотворення.
Суспільно-політичні процесив першій половині 1991 р.17 березня 1991 року було призначено проведення Всесоюзного референдуму. Одне з питань було: “Чи вважаєте Ви необхідним збереження СРСР?” Шість союзних республік відмовилися від проведення референдуму. Українці проголосували за державний суверенітет (80.2 %).
Початок державотворчих процесів Наприкінці 1990 – початку 1991 р. внутрішньополітична обстановка СРСР значно загострилася. 17 березня 1991 року було призначено проведення Всесоюзного референдуму.
Одне з питань було: “Чи вважаєте Ви необхідним збереження СРСР ?” Шість союзних республік відмовилися від проведення
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора