Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Розвиток комунікативних умінь осіб підліткового віку в процесі навчання
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Не вказано
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2025
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
психологія педагогічні засади творчості в професійній діяльності
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Розвиток комунікативних умінь осіб підліткового віку в процесі навчання
ЗМІСТ
ВСТУП
3
1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ З РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ ПІДЛІТКІВ
6
2. ЗМІСТ ТА ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ ОСІБ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ
13
3. СТАН РОЗВИТКУ УМІНЬ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК
19
4. ЗАСОБИ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЮ ЩОДО ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ
31
ВИСНОВКИ
34
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
36
ДОДАТКИ
39
ВСТУП
Актуальність теми. Сучасне суспільство висуває високі вимоги до рівня комунікативної компетентності особистості. Підлітковий вік є критичним періодом у формуванні навичок спілкування, оскільки саме в цей час відбувається активне соціальне становлення особистості, розширення кола спілкування та розвиток вміння ефективно взаємодіяти з однолітками і дорослими. В умовах швидкої цифровізації та зміни комунікаційних форматів виникає необхідність адаптації підлітків до нових реалій спілкування, що вимагає від педагогів застосування сучасних підходів до розвитку комунікативних умінь.
Розвиток комунікативних умінь у процесі навчання є важливим чинником соціалізації та формування успішної особистості. Від рівня сформованості цих умінь залежить подальша інтеграція підлітка у суспільство та його здатність налагоджувати міжособистісні стосунки, уникати конфліктів та продуктивно працювати в команді. Таким чином, дослідження засобів розвитку комунікативних умінь підлітків є надзвичайно актуальним і має важливе теоретичне та практичне значення.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблему розвитку комунікативних умінь підлітків досліджували такі науковці, як О.Г. Видра, Т.В. Драгунова, Р.В. Павелків, Ф.С. Бацевич, В. Квінн, Л.І. Чернишова. Зокрема, О.Г. Видра та Т.В. Драгунова аналізували особливості комунікативного розвитку в підлітковому віці та підходи до його вдосконалення в освітньому процесі. Р.В. Павелків та Ф.С. Бацевич досліджували мовленнєві аспекти комунікації та їх вплив на соціальну адаптацію підлітків. В. Квінн та В.А. Лабунська розглядали питання психологічних аспектів спілкування та комунікативної компетентності.
Мета роботи – теоретично обґрунтувати засоби розвитку комунікативних умінь підлітка у процесі навчання та емпірично виявити стан розвитку названих умінь.
З огляду на мету постають наступні завдання:
1. здійснити теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми дослідження;
2. розкрити зміст та показники розвитку комунікативних умінь;
3. виявити стан розвитку комунікативних умінь;
4. охарактеризувати засоби розвитку комунікативних умінь осіб підліткового віку та надати практичні рекомедації.
Об’єкт дослідження – особистість підліткового віку.
Предмет дослідження – засоби розвитку комунікативних умінь осіб підліткового віку.
Методи дослідження включають, зокрема теоретичні методи: теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми дослідження (для виявлення наукових підходів до розвитку комунікативних умінь); емпіричні методи: діагностичні методики (для оцінки рівня сформованості комунікативних умінь), спостереження (для аналізу особливостей комунікації підлітків у навчальному середовищі), констатувальний етап психолого-педагогічного експерименту (для визначення реального стану розвитку комунікативних навичок).
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, чотирьох пунктів, загальних висновків, списку використаних джерел у кількості 21 найменування та додатків на … сторінках.
1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ З РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ ПІДЛІТКІВ
У сучасному суспільстві спілкування є основною умовою і способом існування особистості, а його роль у житті людини важко переоцінити. Саме через здатність взаємодіяти з іншими людина отримує можливість навчатися, здобувати необхідний досвід та реалізовувати себе у суспільстві. Спілкування є фундаментальним механізмом соціалізації, що сприяє формуванню особистості в процесі її розвитку. У процесі спілкування відбувається не лише обмін інформацією, а й передача цінностей, переконань та моделей поведінки, що допомагають індивіду пристосовуватися до соціального середовища та взаємодіяти з ним [1].
Дослідники визначають спілкування як складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі спільної діяльності. Він включає не лише обмін інформацією, а й вироблення спільної стратегії взаємодії, що дозволяє ефективно налагоджувати відносини між суб’єктами. Крім того, спілкування передбачає використання знакових засобів, таких як мова, жести, міміка, інтонація, що дозволяють передавати емоції та наміри співрозмовника. Воно також сприяє формуванню міжособистісних зв’язків, що визначають рівень довіри та взаєморозуміння між людьми [7].
Поняття «спілкування» тісно пов’язане з поняттям «комунікація», що розглядається як зв’язок між системами у живій та неживій природі, який відбувається за рахунок обміну інформацією. Соціальна комунікація відіграє ключову роль у міжособистісних відносинах, оскільки передбачає свідоме орієнтування на смислове сприйняття повідомлення іншими людьми. Завдяки ефективній комунікації люди можуть досягати взаєморозуміння, уникати конфліктів та встановлювати продуктивні соціальні відносини. Людина, яка вміє ефективно налагоджувати зв’язки, вважається комунікабельною, що є важливим чинником соціальної взаємодії, сприяє адаптації у суспільстві та підвищує її соціальну мобільність [12].
Однією з найважливіших особистісних характеристик є «комунікативна компетентність», що передбачає наявність здібностей для ефективного спілкування. Вона вимагає не лише володіння мовними засобами, а й здатності до міжособистісної взаємодії, що включає розуміння соціального контексту та врахування особливостей комунікаційного партнера. Високий рівень комунікативної компетентності сприяє успішному вирішенню конфліктних ситуацій, забезпечує ефективну взаємодію у професійному та особистісному житті, а також розвиває навички емпатії та активного слухання [6].
У підлітковому віці формування комунікативної компетентності набуває особливого значення, оскільки цей період характеризується активними змінами у соціальній та психологічній сферах. У цей час підлітки починають розширювати свою сферу спілкування, що допомагає їм удосконалювати комунікативні навички, вчитися взаємодіяти з різними соціальними групами та адаптуватися до нових умов. Зміни в емоційній сфері підлітків часто впливають на їхню здатність до комунікації, що може виявлятися у підвищеній емоційності, імпульсивності чи, навпаки, замкнутості у спілкуванні [14].
Вчені виокремлюють такі етапи підліткового віку:
- молодший підлітковий вік (10-13 років);
- старший підлітковий вік (14-15 років).
Кожен з цих етапів має свої особливості розвитку комунікативних навичок, що пов’язано з когнітивним та соціальним дозріванням підлітка [8].
Особливістю комунікативного розвитку підлітків є дві протилежні тенденції: з одного боку, вони прагнуть до розширення сфери спілкування, що виражається у готовності до контактів, з іншого – їхня вибірковість у відносинах зростає, що призводить до більшої вимогливості у дружніх зв’язках. Це пов’язано з розвитком самосвідомості та формуванням особистісних уподобань. Підлітки починають усвідомлювати власні цінності та шукати однодумців, з якими вони можуть поділяти спільні інтереси та переживання [17].
Проблемі розвитку комунікативних навичок у підлітковому віці присвячено багато наукових праць. Дослідники наголошують, що стосунки з однолітками відіграють важливу роль у соціальному становленні підлітків, оскільки вони знаходяться в ситуації рівності, що дає змогу краще засвоювати соціальні норми та правила поведінки. Саме група однолітків стає важливим чинником набуття нових комунікативних навичок, оскільки в ній підлітки отримують соціальний досвід, навчаються розуміти почуття інших та будувати взаємовідносини на основі довіри та підтримки. Водночас, надмірна орієнтація на групу може спричинити залежність від думки інших, що впливає на самооцінку підлітка [3; 13].
Спілкуванню підлітків часто властива імпульсивність, що пояснюється незавершеним формуванням механізмів самоконтролю та саморегуляції. Через обмежене володіння як вербальними, так і невербальними засобами комунікації підлітки можуть стикатися з труднощами у встановленні взаємодії з оточенням. Це може проявлятися у надмірній емоційності або, навпаки, у замкнутості, що ускладнює інтеграцію підлітків у соціальне середовище. Важливим завданням дорослих є сприяння розвитку комунікативних навичок у підлітків шляхом навчання їх ефективним способам взаємодії та конструктивного вирішення конфліктів [19].
Соціальна ситуація розвитку підлітків визначається їхнім оточенням, яке впливає на успішність формування особистості. У цей період підлітки беруть участь у новій системі соціальних відносин, що включає спілкування як з дорослими, так і з однолітками. Особливе значення в цьому процесі відіграють педагоги, які виконують функцію наставників і допомагають підліткам адаптуватися до вимог суспільства, формуючи у них відповідні комунікативні навички та соціальні ролі. Взаємодія з педагогами та батьками сприяє розвитку самостійності, відповідальності та критичного мислення у підлітків, що є необхідним для їхньої подальшої соціалізації [11].
Головною зміною в соціальній ситуації розвитку підлітка є поява групи ровесників, яка відіграє значущу роль у його житті. Ця група стає для нього не лише середовищем спілкування, а й основним джерелом соціального досвіду, впливу та підтримки. Саме у взаємодії з ровесниками підліток засвоює нові соціальні моделі поведінки, цінності та установки, що формують його особистісну та соціальну ідентичність. Основною умовою розвитку підлітка є його соціальна активність, яка проявляється в прагненні до комунікації, самоствердження та взаємодії з соціальним середовищем. Формування міжособистісних зв’язків у підлітковому віці сприяє розвитку комунікативних навичок та соціальної адаптації, що дозволяє молоді успішно інтегруватися в суспільство та будувати власну систему цінностей і переконань [8].
Таким чином, соціальна ситуація розвитку підлітка характеризується трансформацією його відносин із вчителями, однолітками та батьками, а також розширенням сфери соціальної активності. У цей період змінюються авторитети, і підліток починає сприймати дорослих не тільки як наставників, але і як рівноправних учасників соціальної взаємодії. Провідними видами діяльності у цьому періоді стають інтимно-особистісне спілкування, участь у суспільно корисній діяльності та навчальна активність. Вони не лише допомагають підлітку краще розуміти соціальні норми, а й сприяють розвитку таких важливих якостей, як відповідальність, самостійність, здатність до аналізу та критичного мислення. Саме ці фактори забезпечують його здатність до самореалізації та ефективного соціального функціонування [4].
На думку Л. С. Гавриляк, для учнів старшого підліткового віку особливу роль відіграє спілкування з ровесниками. Підлітки не лише прагнуть перебувати у соціальному середовищі, а й намагаються зайняти в ньому значуще місце. Для одних це проявляється у бажанні стати лідером, для інших – у прагненні бути визнаними та прийнятими у соціальній групі. Процес соціалізації відбувається через постійне порівняння себе з іншими, випробовування різних соціальних ролей і моделювання власної поведінки відповідно до групових очікувань. Дослідниця зазначає, що чим більше соціальних ролей випробовує підліток у своїй групі, тим успішніше він засвоює норми суспільної взаємодії та отримує важливий досвід спілкування з різними людьми. Це дозволяє йому не лише адаптуватися до соціального середовища, а й розвивати власну автономність та критичне мислення [3].
У свою чергу, О. В. Лахтадир наголошує, що у старшому підлітковому віці розвивається здатність до емпатії та розуміння інших, особливо своїх ровесників. Це спричинено тим, що підлітки починають усвідомлювати власні емоції та емоції оточуючих, що підсилює їхню чутливість до соціальних сигналів. Саме в цей період активізується процес самопізнання та порівняння себе з іншими, що сприяє формуванню самосвідомості. Підлітки прагнуть реалізувати свої можливості, виявити свою індивідуальність та самовиразитися у соціальному середовищі, що є важливим стимулом для розвитку їхніх комунікативних здібностей та навичок міжособистісної взаємодії. Формування самооцінки у цей період напряму залежить від соціальної взаємодії, зокрема від підтримки з боку однолітків [11].
У старшому підлітковому віці міжособистісні стосунки особливо цінуються, а дружба набуває нового значення. Вона заснована на потребі у глибокому емоційному контакті та взаєморозумінні. Дружні відносини ґрунтуються на довірі, спільних інтересах, готовності до взаємодопомоги та щирій підтримці. Підлітки вчаться будувати стійкі соціальні зв’язки, що мають велике значення у формуванні емоційної стабільності та впевненості у собі. Саме ці аспекти забезпечують психологічний комфорт та сприяють становленню соціально зрілої особистості. Дружба також відіграє роль у становленні соціальної відповідальності, навчаючи підлітків враховувати потреби інших, підтримувати взаємну довіру та спільно долати труднощі [16].
На підтвердження цих поглядів, дослідники І. В. Каряка, Н. В. Бурбан та О. Г. Злобіна зазначають, що інтимно-особистісне спілкування підлітків є важливим механізмом передачі значущої інформації, необхідної для особистісного розвитку. Саме завдяки близьким стосункам підлітки обмінюються думками, почуттями, переживаннями, що сприяє формуванню їхньої емоційної компетентності. У процесі такої взаємодії підлітки отримують знання про аспекти життя, які вони не завжди можуть обговорити з дорослими, а також виробляють власне ставлення до суспільних норм і цінностей. Це спілкування виконує функцію самоактуалізації, сприяє розумінню себе, розвитку самостійного мислення та підтримці психологічного благополуччя підлітка. Саме через особистісне спілкування формується важливий життєвий досвід, що впливає на подальший соціальний розвиток особистості [2; 5; 7].
Важливу роль у підлітковому віці відіграють міжособистісні конфлікти, які є одним із способів самоствердження особистості та формування її активної позиції у взаємодії з оточенням. Як зазначає В. М. Лапа, конфлікти між однолітками найчастіше виникають через суперництво та боротьбу за лідерство, що характерне як для хлопців, так і для дівчат. Однак відмінності у проявах конфліктності залежать від соціальних і психологічних особливостей статі: хлопці змагаються переважно за статус у групі та дружбу, тоді як у дівчат конфлікти часто пов’язані з суперництвом за увагу старших за віком хлопців [10].
На думку О. В. Мартинюк, підлітковий вік є сенситивним періодом для розвитку комунікативних умінь і навичок. Цей період супроводжується появою нових психологічних утворень, які визначають соціальну поведінку підлітків:
- розвиток здатності до рефлексії;
- становлення самооцінки;
- посилена потреба у спілкуванні;
- прагнення до розширення соціальних і комунікативних контактів.
Молодші підлітки прагнуть приєднатися до малих груп однолітків, шукаючи підтримки та прийняття. У середньому підлітковому віці зростає важливість отримання авторитету серед однолітків. У старшому підлітковому віці на перший план виходить інтимно-особистісне спілкування, що сприяє формуванню глибоких дружніх зв’язків і довіри у взаєминах [14].
Структура комунікативної сфери підлітків, за дослідженням І. В. Каряки, включає кілька ключових компонентів:
- мотиваційний (потреби, соціальна спрямованість, морально-комунікативні якості);
- пізнавальний (досвід, навички самопрезентації, орієнтованість на комунікацію);
- емоційно-вольовий (стійкість до стресу, емпатія, чутливість, самоконтроль);
- поведінковий (автономність, рефлексія, адаптивність у соціальних ситуаціях).
Кожен з цих компонентів впливає на комунікативну поведінку підлітка та формує його здатність до ефективної соціальної взаємодії. Від рівня розвитку цих складових залежить, наскільки успішно підліток адаптується до нового соціального середовища та вибудовує стосунки з однолітками і дорослими [7].
Підсумовуючи вище зазначене, можна зробити висновок, що прагнення підлітка знайти своє місце серед однолітків є основним мотивом його соціальної поведінки. Група однолітків не лише надає йому підтримку, але й формує соціальні норми, яким підліток повинен відповідати. Вона виконує роль захисного механізму, забезпечуючи емоційну стабільність, проте водночас висуває певні вимоги, що спонукають до розвитку комунікативних навичок, адаптивності та здатності до самовираження.
2. ЗМІСТ ТА ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ ОСІБ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ
Комунікативні вміння підлітків відіграють ключову роль у їхньому соціальному розвитку, оскільки саме у цьому віці формується здатність до ефективної взаємодії з оточуючими. Комунікативна компетентність підлітків визначається як сукупність знань, навичок і умінь, що дозволяють ефективно спілкуватися, адаптуватися до різних соціальних ситуацій та вибудовувати продуктивні міжособистісні відносини. Вона включає здатність до зміни комунікативних стратегій залежно від ситуації, а також уміння враховувати емоційний та психологічний стан співрозмовника [7].
До основних складових комунікативних умінь підлітків належать:
- здатність орієнтуватися у різних ситуаціях спілкування завдяки набутому досвіду та знанням;
- уміння адаптуватися до змінних психоемоційних станів себе та співрозмовників;
- здатність встановлювати та підтримувати соціальні контакти, зокрема з ровесниками та дорослими;
- використання ефективних стратегій комунікації для вирішення конфліктів;
- внутрішня регуляція комунікативної поведінки, що включає самооцінку, розуміння власних можливостей та аналіз ситуації [16].
Науковці зазначають, що підлітки з розвиненими комунікативними навичками демонструють впевненість у собі, здатність до активного слухання, емпатію, а також уміння ефективно взаємодіяти у різних соціальних контекстах. Вони легко адаптуються до нових ситуацій спілкування, швидко орієнтуються у статусно-рольових відносинах та проявляють ініціативність у комунікації. Важливою особливістю є їхня здатність зберігати конструктивний стиль спілкування навіть у складних соціальних ситуаціях, що позитивно впливає на їхні взаємини з однолітками та дорослими [10].
Аналізуючи дослідження у сфері комунікативної компетентності підлітків, можна дійти висновку, що здатність налагоджувати ефективні соціальні контакти є важливим чинником особистісного розвитку. Підлітки, які вміють адаптувати свою комунікативну поведінку до конкретної ситуації, мають кращу соціальну інтеграцію та вищий рівень психологічного благополуччя. Вони демонструють гнучкість у спілкуванні, здатність прогнозувати реакцію співрозмовників та вибудовувати комунікацію, враховуючи соціальний контекст. Розвиток комунікативної компетентності підлітків є важливим завданням, оскільки вона впливає на їхню здатність будувати ефективні соціальні відносини та досягати успіху в майбутньому житті [5].
Комунікативні вміння підлітків є важливою складовою їхньої соціальної адаптації та становлення особистості. Вчені, зокрема І. В. Каряка [7], наголошують, що ефективна комунікація у цьому віці потребує не лише знань мовних норм, а й розуміння соціально-культурних аспектів взаємодії. Підлітки повинні враховувати контекст спілкування, особливості співрозмовника, а також вміти коригувати власну комунікативну поведінку відповідно до ситуації. Таке розуміння сприяє не тільки налагодженню контактів, а й формуванню навичок конструктивного спілкування у різних соціальних умовах.
Поняття «комунікативна компетенція» охоплює як лінгвістичні, так і соціокультурні компоненти, що дозволяють підліткам ефективно взаємодіяти у навчальному, побутовому та особистісному середовищі. Вона включає:
- здатність до адаптації у різних комунікативних ситуаціях;
- вміння аналізувати та прогнозувати можливі наслідки взаємодії;
- орієнтування на правила та норми соціальної поведінки;
- використання вербальних і невербальних засобів комунікації;
- розвиток саморегуляції у процесі спілкування (Л. В. Канішевська, А. С. Лесик) [16].
Дослідники, зокрема В. М. Лапа [10], зазначають, що підлітки з високим рівнем комунікативної компетентності швидше орієнтуються у соціальних відносинах, демонструють впевненість під час спілкування, проявляють емпатію до співрозмовників та здатні конструктивно вирішувати конфліктні ситуації. Такі навички сприяють успішній взаємодії з однолітками та дорослими, забезпечуючи кращу соціальну інтеграцію підлітка.
Комунікативні вміння у підлітковому віці включають кілька взаємопов’язаних складових:
- діагностичну (аналіз соціальної ситуації, визначення можливих труднощів у спілкуванні);
- прогностичну (оцінка потенційних наслідків комунікативного акту);
- організаційну (налагодження взаємодії, утримання уваги співрозмовника);
- виконавську (безпосереднє застосування комунікативних навичок у процесі спілкування) (Н. В. Бурбан) [2].
Ключовою характеристикою комунікативних умінь підлітків є їх комунікативні якості. Вони визначають рівень сформованості навичок взаємодії та впливають на соціальну адаптацію особистості. Як зазначає І. В. Каряка [7], комунікативні якості формуються поступово та включають:
- доброзичливість (здатність демонструвати позитивне ставлення до співрозмовника);
- товариськість (потреба у спілкуванні та вільне володіння мовою);
- емпатію (вміння співпереживати та підтримувати);
- автентичність (здатність бути щирим та відкритим у спілкуванні);
- ініціативність (готовність самостійно ініціювати контакт);
- тактовність (уміння враховувати емоційний стан співрозмовника та дотримуватися культури спілкування);
- гнучкість (здатність змінювати тактику взаємодії відповідно до ситуації) [16].
Не менш важливими є комунікативні навички, які формують операційний рівень комунікативних здібностей. Вони забезпечують реалізацію ефективного спілкування у практичних ситуаціях. Як зазначає Л. В. Канішевська [6], до них належать:
- знання культурних норм спілкування;
- дотримання правил етикету;
- навички активного слухання (вміння ставити запитання, аналізувати невербальні сигнали);
- навички ведення діалогу (побудова аргументованих відповідей, пошук спільних інтересів);
- здатність встановлювати контакт із представниками різних соціальних груп;
- вміння знаходити компромісні рішення у конфліктних ситуаціях;
- уміння ефективно реагувати на висловлювання та вчинки інших [5].
Оскільки всі ці складові є взаємопов’язаними, вони не можуть існувати окремо. Особистісні риси підлітка визначають його стиль комунікації та сприяють розвитку специфічних схильностей. Як зазначає Н. В. Бурбан [2], саме ці схильності стають підґрунтям для розвитку комунікативних умінь. Систематичне застосування навичок веде до формування стійких комунікативних компетентностей, які є важливим інструментом взаємодії у будь-якому соціальному середовищі.
Розвиток комунікативних компетентностей підлітків залежить від їх соціального досвіду. Як підкреслює О. Г. Злобіна [5], активна участь у міжособистісній взаємодії сприяє засвоєнню соціальних норм, формуванню ефективних моделей поведінки та закріпленню комунікативних навичок у реальному процесі спілкування. Саме практичний досвід дозволяє підліткам оволодіти стратегіями ефективної комунікації та адаптуватися до різних соціальних контекстів.
Теоретичний аналіз психологічної літератури дозволяє зробити висновок, що одним із ключових аспектів розвитку підлітка є взаємозв’язок особистості та комунікативних умінь. Особливо актуальним це питання стає у підлітковому віці, коли комунікація відіграє значну роль у становленні особистості як суб’єкта соціальної взаємодії. Як зазначає І. В. Каряка [7], саме комунікативні навички сприяють формуванню соціальної ідентичності та допомагають підліткам розширювати коло взаємодій.
Підлітковий вік є важливим етапом розвитку особистості, що характеризується переходом від дитячої залежності до більшої автономії та відповідальності. У віковій періодизації цей етап охоплює межі 15-17 років і супроводжується активним соціальним становленням. Як зазначає Л. В. Канішевська [6], цей період є критичним для розвитку комунікативних умінь, оскільки підлітки починають усвідомлювати свої сильні та слабкі сторони у взаємодії, що допомагає їм визначити власну роль у суспільстві.
Комунікативна компетентність старшокласників має свою специфіку, оскільки в цей період відбувається якісне розширення соціальних контактів, що сприяє особистісному самовизначенню. Як підкреслює О. Г. Злобіна [5], у підлітковому віці відбувається переосмислення попередніх цінностей та змінюється характер міжособистісних взаємин. Саме у цей час спілкування набуває особливої значущості, стаючи не лише засобом передачі інформації, а й інструментом формування власного «Я».
Психологи наголошують, що статеве дозрівання впливає на розвиток нових мотивів поведінки, а мовлення виконує функцію як засобу комунікації, так і засобу регуляції соціальної взаємодії. Як зазначає Н. В. Бурбан [2], мовлення не лише допомагає організовувати соціальну поведінку, а й сприяє глибшому усвідомленню власних почуттів та переживань, що робить спілкування важливим інструментом самопізнання.
Комунікативна компетентність є необхідною складовою соціальної адаптації підлітків, оскільки вона дозволяє їм ефективно використовувати комунікаційні навички у різних життєвих ситуаціях. Як зазначає В. М. Лапа [10], недостатньо просто знати правила ефективного спілкування — важливо мати мотивацію до вдосконалення власних комунікативних умінь. У процесі розвитку комунікативних навичок підлітки проходять через кілька етапів усвідомлення своєї компетентності: від несвідомої некомпетентності (коли вони не усвідомлюють своїх комунікативних проблем) до свідомої компетентності, коли вони вже впевнено застосовують набуті навички у взаємодії.
Таким чином, комунікативна компетентність підлітків визначає їхню здатність до ефективного спілкування, соціальної адаптації та самовираження. Вона дозволяє підліткам не лише ефективно передавати інформацію, а й розуміти емоційний стан співрозмовника, гнучко змінювати стратегію спілкування та будувати гармонійні стосунки в соціальному середовищі.
3. СТАН РОЗВИТКУ УМІНЬ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК
Для досягнення поставлених у роботі цілей та підтвердження теоретичних положень було проведено емпіричне дослідження, спрямоване на вивчення чинників розвитку комунікативних навичок у підлітковому віці. Дослідження включало два основних етапи:
констатувальний етап, який передбачав проведення діагностичного зрізу з використанням визначених психологічних методик;
формувальний етап, на якому впроваджувалася програма, спрямована на розвиток комунікативних навичок у підлітків.
Організація дослідження базувалася на розумінні того, що комунікативні навички підлітків мають свою специфіку, обумовлену особливостями їхнього вікового періоду. Оскільки цей вік характеризується активним соціальним становленням та розширенням міжособистісних зв’язків, розвиток комунікативних навичок набуває особливої значущості.
Дослідження проводилося серед старшокласників одного з ліцеїв, де учні випускних класів пройшли діагностику та взяли участь у програмі, спрямованій на вдосконалення їхніх навичок ефективної комунікації. Загальна вибірка складалася з 46 учнів старших класів, які брали участь у заходах, спрямованих на активізацію чинників розвитку комунікативних навичок.
Для діагностики рівня комунікативних навичок підлітків було використано кілька методик, що дозволяли оцінити різні аспекти їхньої комунікативної діяльності. Інструментарій дослідження включав оцінку рівня розвитку комунікативних умінь, аналіз особливостей міжособистісної взаємодії та самооцінки комунікативної поведінки. Зокрема, були використані наступні методики:
«Методика оцінки комунікативних умінь» А. А. Кареліна;
Методика «Діагностика комунікативних та організаторських схильностей» (КОС);
«Діагностика загального рівня комунікабельності» (В. Ф. Ряховський).
Отримані результати дозволили визначити рівень сформованості комунікативних навичок у підлітків та ефективність запропонованих методів їх вдосконалення.
Методика «Тест оцінки комунікативних умінь» А. Кареліна є ефективним засобом для оцінки рівня розвитку комунікативних навичок у підлітків (Додаток А). Вона дозволяє визначити, наскільки ефективно підлітки спілкуються, які аспекти їхньої комунікативної діяльності потребують покращення, а також допомагає у формуванні цільових стратегій для вдосконалення комунікативних умінь. Даний тест широко застосовується в освітніх установах, де його результати можуть використовуватися для коригування навчального процесу та розвитку навичок спілкування в підлітковому віці.
Методика дозволяє класифікувати рівень сформованості комунікативних навичок за трьома основними рівнями: низьким, середнім і високим. Визначення рівня комунікативних умінь здійснюється на основі аналізу відповідей, що відображають особливості міжособистісної взаємодії підлітка.
Низький рівень (20-41 бал): свідчить про труднощі у встановленні ефективного спілкування. Підлітки з таким рівнем комунікативних навичок можуть не повністю розуміти повідомлення співрозмовника, концентруватися на незначних деталях або демонструвати певну замкнутість у діалозі. Також вони можуть недостатньо вміло керувати ходом розмови та проявляти труднощі в адаптації до комунікативної ситуації.
Середній рівень (42-63 бали): характерний для підлітків, які загалом добре орієнтуються в процесі спілкування, здатні адаптуватися до стилю та темпу розмови співрозмовника, однак ще можуть потребувати додаткового розвитку окремих навичок, зокрема впевненості у вираженні власної думки та вмінь активного слухання.
Високий рівень (64 і більше балів): свідчить про добре сформовані комунікативні навички. Підлітки з цим рівнем демонструють впевнене та ефективне спілкування, вміють підтримувати розмову, адаптуватися до ситуації, розуміти невербальні сигнали та навіть впливати на хід комунікації. Вони є активними учасниками діалогу, здатними вислухати співрозмовника, аргументовано висловлювати свої думки та підтримувати гармонійний комунікативний процес.
На другому етапі діагностичного дослідження була використана методика «Діагностика комунікативних та організаторських схильностей» (КОС) (Додаток Б). КОС базується на уявленні про те, що комунікативні та організаторські здібності є відносно стійкими характеристиками особистості, які проявляються у соціальній активності, здатності впливати на інших, встановлювати контакти та координувати діяльність групи. Теоретичним підґрунтям методики є роботи вітчизняних і зарубіжних психологів, зокрема концепції соціальної перцепції, лідерства, комунікації та менеджменту.
Методика складається з 40 тверджень, які стосуються різних аспектів поведінки в міжособистісних ситуаціях. Учасник тестування повинен обрати один із трьох варіантів відповіді: «так», «ні» або «не знаю». Запитання сформульовані таким чином, щоб виявити настанови, установки та типові реакції індивіда в ситуаціях, що потребують комунікативної чи організаторської активності.
Тестування проводиться індивідуально або в групі. Перед початком учасникам надаються інструкції щодо способу заповнення бланку. Середній час виконання методики — близько 15–20 хвилин. Важливо забезпечити нейтральну атмосферу, що дозволяє уникнути соціально бажаних відповідей. Результати аналізуються після підрахунку балів за ключем.
Оцінювання передбачає підрахунок балів за двома шкалами: комунікативних (КС) та організаторських схильностей (ОС). Кожна позитивна відповідь на ключове твердження приносить один бал. Максимальна кількість балів у кожній шкалі — 20. Отримані результати інтерпретуються за стандартними рівнями: низький, середній і високий.
Низький рівень свідчить про труднощі у міжособистісному спілкуванні та організаційній діяльності, що може впливати на професійну успішність. Середній рівень означає достатній рівень розвитку відповідних схильностей, а високий — вказує на наявність лідерських задатків, комунікативної активності, ініціативності та вміння керувати колективом.
Третьою діагностичною методикою, яка була використана для оцінки рівня розвитку комунікативних навичок у підлітків на етапі констатувального експерименту, стала методика «Діагностика загального рівня комунікабельності» (В. Ф. Ряховський) (Додаток В).
Методика ґрунтується на припущенні, що рівень комунікабельності є індивідуальною характеристикою, яка визначає стиль поведінки людини в соціальних взаєминах. Комунікабельність тлумачиться не лише як товариськість, а як ширше поняття — вміння слухати, розуміти співрозмовника, бути уважним до соціального контексту та гнучким у спілкуванні.
Тест складається з 16 запитань, на які респондент має відповісти «так», «ні» або «іноді». Кожне питання відображає типову ситуацію з повсякденного життя, що потребує соціальної взаємодії. Формулювання запитань дає змогу виявити схильність до замкненості, відкритості, бажання бути в центрі уваги чи уникати спілкування.
Обробка результатів здійснюється за певною системою підрахунку балів, які відповідають за рівень комунікабельності. За підсумком оцінювання визначається рівень: низький, середній або високий. Кожен рівень має детальний опис, що дозволяє респонденту не тільки дізнатися результат, але й отримати коротку характеристику свого стилю спілкування.
Низький рівень комунікабельності вказує на труднощі у встановленні контактів, сором’язливість або замкнутість. Середній рівень притаманний людям, які можуть ефективно спілкуватися, але потребують часу для адаптації в нових соціальних умовах. Високий рівень свідчить про розвинену комунікативну компетентність, емоційну відкритість і соціальну активність.
Таким чином, дані методики є корисним інструментом для дослідження рівня розвитку комунікативних навичок підлітків та сприяють вдосконаленню їхніх вмінь ефективної взаємодії у соціальному середовищі.
На першому етапі інтерпретації результатів дослідження, отриманих за допомогою діагностичних методик, було проведено аналіз даних, отриманих у ході «Тесту оцінки комунікативних умінь» А. Кареліна (рис. 3.1). Аналіз результатів дозволив виявити, що лише 20 % підлітків продемонстрували високий рівень комунікативних навичок, що вказує на їхню здатність ефективно взаємодіяти в різних соціальних контекстах, розуміти емоційний стан співрозмовника та конструктивно вирішувати конфлікти через діалог.
Середній рівень комунікативних навичок було зафіксовано у 30 % опитаних. Це свідчить про те, що підлітки можуть успішно спілкуватися у знайомих умовах, проте можуть відчувати труднощі у нестандартних або емоційно напружених ситуаціях. Для підвищення їхньої ефективності у комунікації необхідні додаткові тренування та розвиток стратегій міжособистісної взаємодії.
/
Рис. 3.1 Результати діагностики за методикою «Тесту оцінки комунікативних умінь» А. Кареліна
Особливу увагу привертає те, що 50 % респондентів мають низький рівень комунікативних навичок, що свідчить про труднощі у встановленні контактів, можливе уникнення соціальних взаємодій та проблеми у спілкуванні як з однолітками, так і з дорослими. Така група потребує спеціальних навчальних заходів для розвитку навичок ефективної комунікації, що дозволять їм більш впевнено висловлювати свої думки та краще розуміти емоційні потреби інших.
Таким чином, результати першої методики підкреслюють важливість реалізації освітніх програм та тренінгів, спрямованих на покращення комунікативних умінь у підлітковому віці. Значний відсоток респондентів із середнім та низьким рівнем комунікативної компетентності свідчить про необхідність систематичного розвитку навичок ефективного спілкування у шкільному середовищі.
Для уточнення результатів первинної оцінки рівня розвитку комунікативних навичок підлітків було проведено аналіз даних, отриманих за допомогою методики «Діагностика комунікативних та організаторських схильностей» (КОС) (рис. 3.2).
/
Рис. 3.2 Рівень комунікативних та орнаізаторських схильностей підлітків
Результати дослідження вказують на те, що більшість підлітків продемонстрували середній рівень розвитку як комунікативних, так і організаторських схильностей. Зокрема, у першій групі середній бал за шкалою комунікативних схильностей склав 12 балів, а за шкалою організаторських — 14 балів, що свідчить про достатню здатність до міжособистісної взаємодії та початкову готовність до організаційної діяльності. У другій групі результати були ще виразнішими: 15 балів за комунікативною шкалою та 17 балів — за організаторською, що можна трактувати як високий рівень розвитку обох компонентів. Це свідчить про наявність лідерського потенціалу, ініціативності та вираженої соціальної активності в учасників цієї групи.
Особливу увагу привертає той факт, що в третій групі результати були помітно нижчими: 9 балів за комунікативними схильностями та 10 балів — за організаторськими. Це свідчить про низький рівень розвитку відповідних навичок, що потенційно ускладнює процеси соціалізації та участі в колективних формах діяльності. Виявлена різниця між групами може бути зумовлена різними умовами соціального виховання, рівнем психологічної підтримки, наявністю чи відсутністю досвіду участі в спільних проектах або заходах.
Загалом, дослідження за методикою «Діагностика комунікативних та організаторських схильностей» показало, що підлітки мають нерівномірний розподіл розвитку зазначених умінь. Це свідчить про потребу в цілеспрямованій роботі з тими респондентами, у яких виявлено недостатній рівень. Доцільним є включення в освітній процес спеціальних програм з розвитку комунікативних навичок, тренінгів соціальної взаємодії та вправ з лідерства. Отримані результати підтверджують важливість педагогічного супроводу та індивідуального підходу до формування соціально-комунікативної компетентності в підлітковому віці.
На третьому етапі дослідження було проведено аналіз даних, отриманих за методикою В. Ф. Ряховського «Діагностика загального рівня комунікабельності». Метою цього етапу було виявлення взаємозв’язку між рівнем самоставлення підлітків і розвитком їхніх комунікативних навичок. Самооцінка є ключовим фактором, що визначає ступінь впевненості у власних силах, стратегії поведінки в соціальному середовищі та здатність до ефективного міжособистісного спілкування. Отримані результати дали змогу побачити загальні тенденції, які підтверджують значущість самоставлення у формуванні комунікативної компетентності (рис. 3.3).
/
Рис. 3.3 Рівень комунікабельності підлітків залежно від рівня самоставлення
Дані, представлені на рис. 3.3, демонструють чітку залежність між рівнем самооцінки та комунікабельністю підлітків. У групі з низькою самооцінкою середній бал комунікабельності склав 11 балів, що відповідає нижньому рівню за методикою та свідчить про замкненість, труднощі у встановленні контактів та уникання тривалого спілкування. Підлітки із середнім рівнем самооцінки показали значно вищі результати — 17 балів, що відповідає середньому рівню комунікабельності: учасники здатні до конструктивного спілкування, але потребують підтримки в незвичних соціальних ситуаціях. Найвищі показники були зафіксовані у групі з високою самооцінкою — 25 балів, що свідчить про відкритість, ініціативність і здатність легко вступати у взаємодію.
Загалом, отримані результати підтверджують гіпотезу про наявність позитивного взаємозв’язку між самоставленням і рівнем комунікативних навичок. Висока самооцінка сприяє більшій упевненості у собі, легшому встановленню контактів, готовності до участі в соціальній діяльності та здатності впливати на оточення. Натомість занижене самоставлення є чинником, що обмежує активність у спілкуванні, знижує соціальну гнучкість та ускладнює формування здорових міжособистісних стосунків. Ці висновки дозволяють рекомендувати включення в освітні й виховні програми тренінгів розвитку як самооцінки, так і комунікативної компетентності.
Таким чином, результати дослідження підкреслюють важливість комплексної роботи, спрямованої на розвиток самосприйняття, формування впевненості у власних силах, удосконалення навичок емоційної регуляції та зміцнення комунікативної компетентності підлітків. Ефективне поєднання психологічної підтримки та педагогічних підходів дозволить не лише покращити їхні навички спілкування, але й сприятиме загальному розвитку їхньої особистості та соціальної адаптації.
З метою детального аналізу взаємозв’язку між рівнем розвитку комунікативних навичок та особистісними характеристиками підлітків, було проведено кореляційний аналіз статистичних даних, отриманих у ході емпіричного дослідження. Використання спеціалізованого програмного забезпечення SPSS дозволило встановити значущі статистичні взаємозв’язки між шкалами трьох діагностичних методик, які використовувалися в межах дослідження.
Проведений аналіз підтвердив наявність статистично значущих зв’язків між рівнем комунікативних умінь та показниками самооцінки підлітків (рис.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора