Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
3 (лекція
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра техногенно-екологічної безпеки
Інформація про роботу
Рік:
2007
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Безпека життєдіяльності
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет "Львівська політехніка"
Кафедра техногенно-екологічної безпеки
Розглянуто і схвалено
на засіданні кафедри ТЕБ
25 вересня 2007 р. (протокол № 2)
Зав. кафедри _____________Мохняк С.М.
Тема 3 (лекція )
НЕГАТИВНІ ЧИННИКИ ТА НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ТЕХНОГЕННОГО ТА АНТРОПОГЕННОГО СЕРЕДОВИЩА
з дисципліни "Безпека життєдіяльності"
для студентів всіх спеціальностей
Укладач: к.т.н. доцент
Дацько О.С.
Львів - 2007
План
Характеристика негативних чинників техногенного середовища
3.1.1. Фізичні чинники техногенного середовища
3.1.1.1. Метеорологічні чинники
3.1.1.2. Термічні чинники
3.1.1.3. Механічні чинники
3.1.1.4. Бароакустичні чинники
3.1.1.5. Електромагнітні чинники
3.1.1.6. Іонізаційні чинники
3.1.1.7. Електричні чинники
3.1.2. Хімічні небезпечні чинники
3.1.3. Біологічні небезпечні чинники
3.2. Надзвичайні ситуації техногенного та антропогенного характеру
3.2.1. Радіаційно небезпечні об'єкти
3.2.2. Хімічно небезпечні виробництва
3.2.3. Вибухонебезпечні об’єкти
3.2.4. Пожежонебезпечні об’єкти
3.2.5. Небезпеки соціуму
Техногенне та антропогенне середовище створене людиною для задоволення своїх потреб у комфортному житлі та вигідних і безпечних умовах праці і, відповідно, поділяється на побутове та виробниче. У побутовому середовищі людина переважно сама відповідає за свою безпеку, а на виробництві існують спеціальні служби нагляду за безпекою (відділи охорони праці, пожежної безпеки тощо).
Техногенне середовище життєдіяльності може бути закритим (наприклад, у приміщенні) чи відкритим (наприклад, на вулиці).
Людину при перебуванні у такому середовищі супроводжують чинники середовища, які поділяються на фізичні, хімічні, біологічні та соціальні. Вони можуть бути сприятливими, негативними чи небезпечними.
Сприятливі чинники забезпечують комфорт і безпеку перебування людини у середовищі. Негативні – призводять до втоми, втрати працездатності, виникнення професійних захворювань. Небезпечні виникають при надзвичайних ситуаціях і викликають загрозу для життя і здоров’я людини.
З погляду безпеки життєдіяльності потрібно розглянути негативні і небезпечні чинники середовища, оскільки вони можуть призвести до втрати здоров’я людини чи небезпеки її життя.
Кожний з чинників, який діє у середовищі, має гранично допустимий рівень, за яким виникає небезпека для людини чи можливість виникнення надзвичайної ситуації.
3.1. Фізичні чинники техногенного середовища
Фізичні чинники справляють на людину енергетичний вплив. Вони можуть бути:
метеорологічні (температура, вологість, швидкість руху повітря);
термічні (дія високої температури, пожежі);
механічні (вібрація, прискорення, удари)
бароакустичні (тиск, шум, ультразвук; інфразвук);
електромагнітні (електричні та магнітні поля, лазерне, світлове, інфрачервоне та ультрафіолетове випромінювання),
іонізаційні (рентгенівське, α-, β-, γ- та нейтронне випромінювання);
електричні (електричне поле, статична електрика).
Метеорологічні чинники
Самопочуття людини залежить від метеорологічних умов середовища, у якому вона перебуває. Якщо відкрите середовище залежить від клімату та погодніх умов місцевості, то закрите середовище повністю підвладне людині. Визначальними чинниками мікроклімату приміщень є температура, вологість та швидкість руху повітря. Крім них важливими також є атмосферний тиск, газовий склад повітря, освітленість тощо.
Людина постійно знаходиться в процесі теплової взаємодії з навколишнім середовищем. Для нормального проходження фізіологічних процесів тепло, яке виділяє організм людини, має виводитись в навколишнє середовище. В умовах комфорту у людини не виникає турбот щодо температурних відчуттів охолодження чи перегріву. Оптимальними температурами в холодний період року є 20-23°С, а влітку 22-25°С для легкої роботи та 16-18°С для важкої.
Висока температура впливає на людину і сприяє розширенню кровоносних судин. Відповідно має місце підвищений приплив крові до поверхні тіла і тепловіддача в навколишнє середовище значно підвищується. Однак, коли температура навколишнього середови ща і поверхні досягає 30-35°С, віддача тепла конвекцією і випро мінюванням в основному припиняється. Вища температура повітря сприяє тому, що більша частина тепла віддається за рахунок випаровування його з поверхні шкіри. В таких умовах організм гу бить відповідну кількість вологи, а разом з нею і солі, які відіграють важливу роль в життєдіяльності організму.
В умовах зниження температури навколишнього повітря реакція людського організму на ці зміни інша — кровоносні судини шкіри звужуються, приплив крові до поверхні тіла зменшується, і віддача тепла конвекцією і випромінюванням зменшується.
Вологість повітря має великий вплив на терморегулювання орга нізму. Підвищена вологість (φ>85 %) ускладнює терморегулюван ня через зниження випару поту, а досить низька вологість (φ < 20 %) викликає сухість слизових оболонок шляхів дихання. Оптимальні величини відносної вологості становлять 40—60 %.
Рух повітря в приміщеннях є важливим фактором, який впливає на теплове самопочуття людини. В умовах спекоти рух повітря сприяє підвищенню віддачі тепла організмом і покращує його стан, але здійснює несприятливий вплив під час холодного періоду року. Мінімальна швидкість руху повітря, яку відчуває людина, стано вить 0,2 м/с. Взимку вона не має перевищувати 0,2-0,5 м/с, а влітку 0,2-1,0 м/с.
Швидкість руху повітря також впливає на розподіл шкідливих речо вин в приміщенні. Повітряні потоки можуть розповсюджувати їх по всьому об'єму приміщення, переводити пил з осілого стану у зва жений стан.
3.1.1.2. Термічні чинники
Теплове випромінювання у виробничих умовах виникає від нагрітих поверхонь печей, котлів, хімічної апаратури, відкритого полум'я, розплавленого скла тощо. Ці джерела можуть мати температуру до 500°С, тоді вони випромінюють лише довгі інфрачервоні промені. Коли їх температура в межах 500-1800°С у спектрі випромінювання поряд з інфрачервоними проме нями з'являються видимі промені. Джерела з температурою понад 2000°С мають у спектрі інфрачервоні, видимі та ультрафіолетові промені.
Можливість організму адаптуватися до метеорологічних умов велика, але не безмежна. Верхньою межею терморегуляції людини, яка є в стані спокою, прийнято вважати 30-31 °С при відносній вологості 85 % або 40°С при відносній вологості 30 %. При виконанні фізичної праці ця межа значно нижча. Так, при виконанні важкої м'язової роботи теплова рівновага зберігається при температурі повітря 5-10°С, а при виконанні роботи середньої важкості - при температурі 10-15°С при відносній вологості 40-60 % і швидкості повітря до 0,1 м/с.
У фізіологічній оцінці теплового опромінення беруть до уваги величину опромінюваної частини тіла, інтенсивність та тривалість впливу, температуру довкілля, інтенсивність фізич ного навантаження на робітника, рухомість повітря. При місцевій дії променистого тепла швидко підвищується температура шкіри, яка може досягати 47°С. При цьому дія інфрачер воних променів залежить не лише від інтенсивності, але і їх спектрального складу. Довгохвильове опромінення приводить до значнішого підвищення температури шкіри, ніж короткохвильове.
Під час впливу високої температури повітря, інтенсивного тепло вого випромінювання є можливість перегріву організму людини, що характеризується підвищенням температури тіла, рясним потовиділенням, прискореним пульсом і диханням, різкою слабкі стю, запамороченням, а в тяжких випадках — появою судорог і ви никненням теплового удару.
Для захисту робітників від потоків променевого тепла влаштовують спеціальні екрани, азбестові або металеві щити. Значний гігієнічний ефект отримується при обладнанні робочих місць повітряними душами, які влаштовуються з метою боротьби з перегріванням та з дією променевого тепла. Ефективним також є приймання газованої підсоленої (0,5 %) води, що запобігає згущенню крові, сприяє затриманню води у організмі.
Від підвищеної температури поверхні людина може отримати опіки, які бувають 4-х ступенів. Захистити людину можна теплоізолювальними поверхнями.
3.1.1.3. Механічні чинники
Машини і механізми, що рухаються, рухливі частини устаткування, хиткі конструкції, предмети, що падають, гострі предмети створюють небезпеки, які відносяться до механічних. Їх уникнути можна застосовуючи різні пристрої захисту: кожухи механізмів чи рухливих частин.
Вібрація – це коливання твердих тіл, частин апаратів, машин, устаткування споруд, що сприймаються організмом людини як струс.
При надмірно інтенсивній і тривалій дії вібрації може виникнути вібраційна хвороба, яка призводить до інвалідності. Під дією вібрації виникає передчасна втома, головні болі, функціональні розлади всього організму. При локальній дії на руки вона викликає звуження та спазми кровоносних судин, втрату чутливості пальців. Найбільш небезпечна частота загальної вібрації 6-9 Гц, оскільки вона збігається з власною частотою коливань внутрішніх органів людини. В результаті цього може виникнути резонанс, це призводить до переміщень і механічних ушкоджень внутрішніх органів. Резонансна частота серця, живота і грудної клітки – 5 Гц, голови – 20 Гц, центральної нервової системи – 250 Гц. Частота сидячих людей становлять від 3 до 8 Гц.
Найбільш ефективним засобом боротьби з вібрацією є усунення її джерела виникнення. Послабити дію вібрації на людину можна засобами віброгасіння, вібропоглинання та віброізоляції.
3.1.1.4. Бароакустичні чинники
Акустичне середовище є важливим компонентом в загальному середовищі буття: людина існує в світі звуків. Параметри акустичного середовища можуть істотно визначати і загальний стан людини, і її працездатність, і успішність діяльності, особливо тоді, коли необхідно працювати з звуковими сигналами, відтворювати мову іншої людини.
Шум – це сукупність звуків різноманітної частоти та інтенсивності, що виникають в результаті коливного руху частинок у пружніх середовищах (твердих, рідких, газоподібних). При тривалому впливі шуму знижується гострота слуху, погіршується стан центральної нервової і серцево-судинної систем, шлунково-кишкового тракту та інших органів. Шум викликає передчасну втому, ослаблення пам'яті та уваги, зниження продуктивності праці.
Людина відчуває звукові коливання в межах від 16 до 20000 Гц. Звуки, що мають коливання нижчі 16 Гц, називаються інфразвуками, а вищі 20000 Гц - ультразвуками. Слух людини найбільш чутливий до коливань з частотою від 1000 до 4000 Гц.
На практиці інтенсивність звуку вимірюють у децибелах (дБ). Людина відчуває різні звуки у межах 0...140 дБ. Зниження рівня звукового тиску на 10 дБ фізіологічно сприймається як зменшення гучності шуму удвічі. Стомлююча і подразнююча дія шуму визначається рівнем звукового тиску (інтенсивності), частотним складом і тривалістю дії.
Для боротьби з виробничим шумом застосовують такі основні заходи: зменшення шуму в його джерелі, звукоізоляція, звукопоглинання, архітектурно-планувальні заходи, засоби індивідуального захисту.
Звукоізоляція - це здатність загороджуючих конструкцій відбивати і послаблювати падаючу на них звукову енергію. Звукоізолююча здатність конструкції тим більша, чим більша її поверхнева густина, тобто маса 1 м2 стіни, перекриття, загородки, стінки кожуха. Тому ці конструкції виготовляють з металу, товстого скла, залізобетону, цегли.
У приміщеннях рівень шуму значно підвищується через відбиття його від стін і стелі (на 5...25 дБ). Для зменшення відбиття шуму використовують здатність пористих матеріалів, таких як шлаковата, повсть, пінополіуритан, поглинати енергію звукових коливань. Облицювання внутрішніх поверхонь приміщень звукопоглинальними матеріалами забезпечує зменшення шуму на 6...8 дБ (що відповідає зменшенню гучності в 1,5 рази). Крім вказаних матеріалів застосовують також перфоровані екрани, штучні (об'ємні) звукопоглиначі, драпірування стін тканинами, а також плити із коркового дерева.
Найбільший ефект із зниження шуму досягається суміщенням звукоізоляції та звукопоглинання. З цією метою звукоізолюючі металеві кожухи з середини облицьовують звукопоглинальними матеріалами, а загородження роблять багатошаровими з м'якими прошарками.
3.1.1.5. Електромагнітні чинники
Земля постійно перебуває під впливом ЕМП, які випромінюються Сонцем. Це електромагнітне випромінювання включає в себе інфрачервоне (ІЧ), видиме ультрафіолетове (УФ), ренгенівське та γ – випромінювання. Інтенсивність випромінювання змінюється періодично, а також швидко та різко збільшується при хромосферних спалахах. ЕМП в біосфері відіграють універсальну роль носіїв інформації. Звязок на основі ЕМП в біосфері є найбільш інформативним і економічним.
Штучними джерелами є індуктори, конденсатори термічних установок з ламповими генераторами (потужність яких знаходиться в межах 8-200 кВт); фідерні лінії, що з'єднують окремі частини генераторів, трансформатори, антени, фланцеві з'єднання хвильових трактів, відкриті кінці провідникових хвиль, генератори невисоких частот.
Лінії електропередач (ЛЕП) напругою до 1150 кВ, відкриті розподільні пристрої, які змикають комутаційні апарати, пристрої захисту і автоматики, вимірювальні прилади, збірні з'єднувальні шини і допоміжні пристрої є джерелами електричних полів промислової частоти. Під час роботи з матеріалами і виробами, які легко електризуються, при експлуатації високовольтних установок постійного струму утворюються електростатичні поля.
Джерелами постійних магнітних полів є: електромагніти, соленоїди, імпульсні установки напівперіодного або конденсаторного типу та ін.
Електромагнітне поле, створене джерелами, характеризується неперервним розподілом у просторі, здатністю поширюватись зі швидкістю світла, діяти на заряджені частинки і струми, внаслідок чого енергія поля перетворюється в інші види енергії.
Симптоми шкідливої дії: головний біль, підвищена втомлюваність, розладнання сну, роздратованість, болі в кінцівках, задишка, збільшена частота серцебиття, а в окремих випадках - нервово-психічні захворювання, випадання волосся, ламкість нігтів та ін. Якщо довжина хвилі співпадає з розмірами окремих органів тіла людини, можливе їх пошкодження навіть при малих дозах опромінення.
Зменшення потужності електромагнітного поля на робочому місці можна досягти шляхом збільшення віддалі між джерелом випромінювання і робочим місцем; зменшенням потужності випромінювання генератора, а також розміщенням відбиваючого та поглинаючого екранів між джерелом і робочим місцем; застосуванням індивідуальних засобів захисту.
Найбільш ефективним із названих методів захисту від електромагнітних випромінювань є встановлення екранів. Екранують джерело випромінювання або робоче місце. Екрани бувають відбиваючі і поглинаючі. Відбиваючі екрани виготовляють із металів - добрих провідників теплоти (мідь, латунь, алюміній, сталь).
Застосовують також заземлені екрани у вигляді камер або шаф, у яких розміщують відповідну апаратуру, кожухи, ширми, захисні козирки, що встановлюються на шляху випромінювання.
Засоби захисту (екрани, кожухи і т. п.) з радіопоглинальних матеріалів виконують у вигляді тонких гумових килимків, гнучких та жорстких листів поролону або волокнистої деревини, яка просякнута відповідним розчином, феромагнітних пластин.
Для індивідуального захисту від радіочастот застосовують спецодяг з металізованої тканини та шоломи. Очі захищають окулярами з металізованим склом або дротяною сіточкою. Всі працюючі на високочастотних установках повинні проходити медогляд.
Приміщення, в яких виконують роботи з наладки, регулювання і випробування установок, необхідно влаштувати так, щоб при вмиканні установок на повну потужність їх випромінювання практично не проникало через стіни, перекриття, віконні отвори і двері в суміжні приміщення. Товщину стінок і перекриттів приміщень визначають в кожному випадку шляхом розрахунків, виходячи з потужності установок і поглинальних властивостей будівельних матеріалів.
3.1.1.6. Іонізаційні чинники
Радіоактивні речовини знаходять широке застосування у багаттох галузях. Радіоактивні ізотопи використовуються для дефектоскопії металів, при розділі речовин чи синтезі хімічних сполук, в апаратах і приладах, що виконують контрольно-сигнальні функції, в медицині тощо.
Іонізуючим випромінюванням називають потоки зараджених частинок і електромагнітних квантів, які утворюються при ядерних перетвореннях, тобто в результаті радіоактивного розпаду. Розрізняють рентгенівське та гама-випромінювання, потоки альфа- та бета-частинок, нейтронів, протонів.
Іонізуюче випромінювання діє на людину при внутрішньому та зовнішньому опроміненні. Під його впливом у клітинах організму можуть відбуватися такі патологічні процеси як розриви молекул нуклеїнових кислот (ДНК і РНК), хромосомні порушення, зміни нормального процесу ділення клітин, їх загибель. При великих дозах розвивається променеве захворювання. Особливо негативно опромінення впливає на статеві клітини, клітини кровотворної тканини кісткового мозку тощо.
3.1.1.7. Електричні чинники
Електричний струм при проходженні через тіло людини може викликати як місцеві, так і загальні ураження. Місцеві електротравми - це опіки, електричні знаки на шкірі, металізація поверхні шкіри, електроліз органічних рідин, механічні пошкодження (розрив м'язів), електроофтальмія (ураження очей під дією ультрафіолетових променів від електричної дуги).
Проходячи через тіло людини, електричний струм чинить на нього складний вплив:
а) термічний - нагрівання тканин живого організму;
б) біологічний - подразнення і збудження нервових волокон та інших тканин організму;
в) електролітичний - розпад крові і плазми.
Загальне ураження струмом відбувається при проходженні його через нервові центри дихальні м'язи і серце (електричний удар). Електричний удар є дуже серйозним ураженням організму людини, що викликає збудження живих тканин тіла електричним струмом і супроводжується скороченням м'язів. Залежно від наслідків електричні удари розподіляють на чотири ступені:
1 - судомне скорочення м'язів без непритомності;
2 - судомне скорочення м'язів із непритомністю, але із збереженим диханням і роботою серця;
3 - непритомність та порушення серцевої діяльності або дихання;
4 - стан клінічної смерті.
Небезпека ураження тим більша, чим більший струм проходить через життєво важливі органи, але, крім цього, впливають на організм: тривалість дії і шлях проходження струму, його вид, частота, умови середовища, стан та індивідуальні особливості людини.
Способи захисту людей від ураження струмом. Технічні засоби електробезпеки зводяться до захисту від дотику до струмоведучих і захисту в разі переходу напруги на неструмоведучі частини електроустаткування.
Захист від дотику передбачає недоступність струмоведучих частин, що досягається: їх надійною ізоляцією, розташуванням їх в оболонках (корпусах) з ізоляційних матеріалів, розміщенням їх на недоступній висоті, використанням загороджувальних конструкцій, запобіжної сигналізації, блокування, знаків безпеки тощо.
Захист від переходу струму на неструмоведучі металеві частини електроустаткування включає: захисне заземлення, занулення, захисне вимикання, малу напругу та деякі сполучення цих засобів.
Захисне заземлення - навмисне електричне з'єднання металевих неструмоведучих частин електроустановки, які можуть опинитися під напругою в разі пошкодження ізоляції, з заземлювальним пристроєм. Опір заземлення у багато разів менший опору тіла людини і становить не більше 4 Ом. Тому в разі замикання на корпус практично весь струм замкнеться на землю через заземлювальний пристрій.
Занулення - навмисне електричне з'єднання металевих неструмоведучих частин електроустановок, які можуть випадково опинитись під напругою, з нульовим захисним проводом. При замиканні на корпус виникає струм короткого замикання, що значно перевищує номінальний струм автоматичного вимикача або плавкого елементу найближчого запобіжника. Це викликає миттєве спрацювання захисту і вимикання електроустановки, чим і забезпечується безпека людини.
Захисне вимикання - швидкодійний захист, який забезпечує автоматичне вимикання електроустаткування при виникненні в ньому небезпеки ураження струмом. Це забезпечується пристроєм захисного вимикання, основною частиною якого є швидкодіюче реле, що спрацьовує за час, менший 0,2 с.
Захисне вимикання може бути доповненням до систем заземлення, а також єдиним засобом захисту тоді, коли влаштувати ефективне заземлення чи занулення важко або практично неможливо (для пересувних установок).
Мала напруга - напруга у 36, 24, 12 та 6 В - значно знижує небезпеку, але не гарантує повної безпеки. Відомі випадки смертельних наслідків навіть при напрузі 6 В. Мала напруга застосовується для живлення обладнання малої потужності - переносних та місцевих світильників, ручного електроінструменту при роботах в умовах з підвищеною небезпекою і особливо небезпечних. Малі напруги одержують за допомогою акумуляторів, спеціальних понижувальних трансформаторів.
Захисні засоби при роботі в електроустановках. Ізолюючі захисні засоби від ураження струмом поділяються на основні і додаткові. Основні засоби повинні надійно витримувати робочу напругу установки і при користуванні ними допускається безпосередній дотик до струмоведучих частин. Додаткові - посилюють дію основних і підвищують безпеку при дотичній і кроковій напругах.
В установках з напругою до 1000 В основними захисними засобами є: діелектричні ізолюючі рукавички, струмошукачі, а додатковими - діелектричні калоші, гумові діелектричні підстілки, ізолюючі підстілки.
Всі захисні засоби зберігаються у визначених місцях, випробовуються за певними нормами у визначені строки та оглядаються перед кожним використанням. Забраковані засоби слід негайно вилучити з використання.
Хімічні небезпечні чинники
Протягом свого життя людина постійно стикається з великою кількістю шкідливих ре човин, які можуть викликати різні види захворювань, розлади здоро в'я, а також травми як у момент контакту, так і через певний проміжок часу. Особливу небезпеку становлять хімічні речовини, які залежно від їх практичного використання можна поділити на:
промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинники, барвники) є джерелом небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при по рушенні правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні спо луки тощо);
отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур 'янами та гризунами (гербіциди, пестициди);
лікарські препарати;
хімічні речовини побуту, які використовуються як харчові добавки, засоби санітарії, особистої гігієни, косметичні засоби;
хімічна зброя.
Токсичними (отруйними) називаються такі речовини, які потрапляючи в організм людини, викликають помітні фізіологічні зміни його окремих систем і органів і тим самим призводять до порушення його нормальної життєдіяльності.
Хоча отруйні властивості можуть виявляти практично всі речовини, до отрут прийнято відносити лише ті, які свою шкідливу дію проявляють у звичайних умовах і у відносно невеликих кількостях. Виробничими (промисловими) отрутами називають отрути, які впливають на людину в умовах трудової діяльності і викликають погіршення працездатності або порушення здоров'я.
За характером дії на окремі тканини і системи організму, токсичні речовини поділяють на наступні групи: нервові (нейротропні) отрути; отрути крові; печіночні отрути; ферментні отрути; мутагени; канцерогени; отрути, подразнюючі органи дихання; отрути, проникаючі і подразнюючі шкіру і слизові оболонки; що впливають на репродуктивну функцію.
Нервові (нейротропні) отрути мають наркотичну дію і уражають головним чином центральну нервову систему. Вони підвищують збудженість, викликають запаморочення, серцебиття, загальну слабкість, нерідко - втрату свідомості, при тривалій дії можуть виникати тяжкі нервові розлади. При отруєнні нервовими отрутами виникають сухість в роті, нудота, головний біль, тремтіння рук, повік, м'язові судоми. До нервових отрут відносяться аліфатичні і ароматичні вуглеводні (бензин, уайт-спірит, спирти, ефіри, сірководень, метанол). Найбільшу хімічну активність проявляють сірководень і метанол.
Найбільш розповсюдженою отрутою крові є оксид вуглецю (чадний газ), який спричиняє кисневий голод організму, реагуючи з гемоглобіном крові.
До ферментних отрут належать: синильна кислота, нітрили, пари ртуті і ін. Ферменти є біологічними каталізаторами і порушення їх діяльності веде до тяжких отруєнь. Наприклад, синильна кислота і нітрили, діючи на дихальні ферменти, позбавляють тканини здібності засвоювати кисень і викликають різке кисневе голодування - асфіксію, що нерідко веде до смертельного наслідку.
До мутагенних отрут (що впливають на генетичний апарат клітин організму) відносяться: етиленамін, уретан, формальдегід, сполуки свинцю та інші.
До канцерогенів (таких, що викликають ракові захворювання) належать поліциклічні ароматичні вуглеводні, які утворюються під час термічної переробки або неповному спалюванні горючих речовин, в тому числі при палінні.
На репродуктивну функцію людини впливають бензол, сірководень, свинець, марганець, ртуть, нікотин тощо.
Кислоти, луги, феноли, аміак, хлор, а також деякі інші продукти викликають сильні ураження шкіри та слизових оболонок, особливо страждають від них очі. Деякі хімічні речовини, наприклад, хлорне вапно, потрапляючи на шкіру, діють не відразу, а іноді через кілька годин.
Багато з отруйних речовин перетворюються в організмі в менш токсичні або нетоксичні. Це головний шлях їх знешкодження. Однак в результаті перетворень токсичність деяких отрут може збільшуватись.
Важливий шлях знешкодження отрут - видалення їх з організму. Воно може відбуватися через органи дихання, травлення, нирки, шкіру. Через легені виділяються ті леткі речовини, що не змінюються або мало змінюються в організмі, наприклад, бензин, хлороформ, а також спирти, складні ефіри, ацетон. Через нирки виділяються добре розчинні у воді речовини і продукти перетворення отрут в організмі. Погано розчинні речовини, в тому числі сполуки важких металів - свинцю, ртуті, а також марганцю, миш'яку виділяються в основному через органи травлення. Через шкіру сальними залозами виділяються всі розчинні у жирах речовини. Потовими залозами виділяються, наприклад, ртуть, мідь, миш'як, сірководень. Деякі отрути (свинець, кобальт) можуть міститися в грудному молоці матері, що враховується в охороні праці жінок на виробництві.
Знешкодження отрут, в тому числі і виведення, може бути прискорене за допомогою деяких фізіотерапевтичних процедур, організації спеціального харчування, прийому лікарських препаратів.
За ступенем впливу на організм всі токсичні речовини поділено на 4 класи небезпечності:
клас 1 - речовини надзвичайно небезпечні (РНН) (пари ртуті, свинець і його неорганічні сполуки, діоксид хлору, озон...);
клас 2 - речовини високонебезпечні (РВН) (хлор, сірчана кислота, сірчаний ангідрид, бензол, сірководень, сірковуглець...);
клас 3 - речовини помірно небезпечні (РПН) (метиловий спирт, оцтова кислота...);
клас 4 - речовини малонебезпечні (РМН) (аміак, нафталін, оксид вуглецю, ацетон, бензин-розчинник, керосин...)
Велике значення мають законодавчі санітарні і лікувально-профілактичні заходи. Законодавство передбачає у відношенні осіб, що працюють з отруйними речовинами, обмеження робочого дня, збільшення тривалості відпустки, більші ранні строки виходу на пенсію. На ряд виробництв не допускаються жінки й підлітки.
3.1.3. Біологічні небезпечні чинники
Одним з видів небезпеки є біологічні речовини, до яких відносять макроорганізми (рослини та тварини) і патогенні мікроорганізми, збудники інфекцій них захворювань (бактерії, віруси, грибки, рикетсії, спірохети, най простіші).
Отруйні рослини. Близько 700 видів рослин можуть викликати важкі чи смертельні отруєння людей. Токсичною речовиною отруйних рослин є різні сполуки, які належать переважно до алкалоїдів, глюкозидів, кис лот, смол, вуглеводнів тощо.
За ступенем токсичності рослини поділяють на:
отруйні (біла акація, бузина, конвалія, плющ тощо) ;
дуже отруйні (наперстянка, олеандр тощо);
смертельно отруйні (білена чорна, беладона, дурман звичайний),,
Отруйні тварини. Серед тваринних організмів отруйні форми трап ляються частіше, ніж в рослинних організмах
Тваринний організм
Вплив на організм людини
Павук ( тарантул)
Надзвичайно сильні больові відчуття, головний біль, слабкість, порушення свідомості, судоми, тахікардія, підвищення тиску, летальні випадки
Кліщі
Укуси, почервоніння, стан загального отруєння
Комахи (оси, бджоли, мурашки, жуки )
Алергічні реакції, анафілактичний шок, неврози шкіри, запалення, больові відчуття, летальні наслідки
Риби (скати, морські дракони, скорпени)
Уколи, слабкість, декани втрата свідомості, діарея, судоми, порушення дихання, зниження тиску, летальні випадки
Рептилії (кобри, змії)
Параліч скелетної й дихальної мускулатури, пригнічення функцій центральної нервової та дихальної систем, в'ялість, апатія, гальмування рефлексів, патологічний сон, летальні випадки
В організм людини збудники інфекцій можуть потрапляти:
- через верхні дихальні шляхи (повітрям);
- через шлунково-кишковий тракт (повітряно-крапельним);
- через проникнення у кров (переважно кровососними паразитами);
- через шкіру та слизові оболонки.
Основними інфекційними захворюваннями в наш час вважають чуму, сибірку, сап, холеру, лихоманку, віспу, ботулізм, грип тощо. Проникаючи у внутрішні органи людини, збудники інфек ційних захворювань можуть викликати різні розлади, як клінічного, так і анатомічного характеру. Деякі із збудників захворювань можуть спри чиняти інфекційні хвороби через харчі (вода, молоко, продукти), вжи ваючи які, людина хворіє. Поширенню багатьох інфекцій сприяють ко махи, а також недотримання правил особистої гігієни.
При зараженні кров'яними інфекціями, що передаються в момент укусу комахами, необхідно використовува ти такі засоби, як ізоляцію інфікованих людей, їх лікування, захист неінфікованих людей від укусів комах, знищення збудників інфекційних захворювань.
Одним з найефективніших методів боротьби з інфекційними захво рюваннями є їх специфічна профілактика. Вона заснована на створюванні штучного імунітету шляхом попереджувальних щеплень. У наш час ши рокого вжитку набули щеплення проти чуми, туляремії, бруцельозу, ту беркульозу, сибірки, правця, дифтерії, черевного тифу, висипного тифу, натуральної віспи, коклюшу тощо. Проти деяких захворювань поперед жувальні щеплення проводяться за певним розробленим планом (проти віспи, дифтерії, туберкульозу). Проти інших інфекцій щеплення прово дять лише в тих випадках, коли виникає загроза їх поширення.
У цих випадках, особливо для вста новлення виду застосованого збудника, вдаються до антибіотиків та інших спеціальних препаратів. Вони забезпечують загибель вірусу.
У комплексі заходів, спрямованих на протибіологічний захист, обов'яз ковими складовими є дезінфекція, дезінсекція і дератизація.
Дезінфекція — це знищення або вилучення хвороботворних мікробів із зовнішнього середовища. Поряд з дегазацією та дезактивацією дез інфекція входить у поняття спеціальної обробки різних об'єктів з метою ліквідації наслідків застосування бактеріологічної зброї.
Дезінсекція проводиться для знищення шкідливих для людини комах та кліщів — збудників інфекційних захворювань.
Дератизація проводиться для боротьби з гризунами, що можуть бути джерелом або переносниками інфекцій.
3.2. НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ТЕХНОГЕННОГО
ТА АНТРОПОГЕННОГО ХАРАКТЕРУ
Зростання масштабів господарської діяльності і кількості великих промислових комплексів, концентрація на них агрегатів і установок великої і надвеликої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих кількостях - все це збільшує вірогідність виникнення техногенних аварій. Надзвичайні ситуації техногенного походження містять у собі загрозу для людини, економіки і природного середовища або здатні створити її внаслідок ймовірного вибуху, пожежі, затоплення або забруднення (зараження) навколишнього середовища.
Надзвичайні ситуації виникають, як правило, на потенційно техногенно небезпечних виробництвах. До них відносяться, в першу чергу, хімічно небезпечні об`єкти, радіаційно небезпечні об`єкти, вибухо- та пожежонебезпечні об`єкти, а також гідродинамічно небезпечні об`єкти. У останні роки значно зросла також небезпека від аварій і катастроф на транспорті.
3.2.1. Радіаційно небезпечні об'єкти.
Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займають радіаційно небезпечні об`єкти (РНО).Вони, як відомо, являють собою особливу небезпеку для людей і навколишнього природного середовища і вимагають, в зв`язку з цим, дотримання специфічних заходів попередження і захисту. В зв`язку з тим, що небезпека прихована від органів чуття людини, потрібно при всіх видах робіт на РНО, звертати на це особливу увагу, щоб не допустити ураження (зараження) людей із–за їх необізнаності і недостатньої захищеності.
До типових РНО відносяться: атомні електростанції (АЕС), підприємства з виготовлення ядерного палива, з переробки ядерного палива і поховання радіоактивних відходів; науково – дослідницькі та проектні організації, які працюють з ядерними реакторами; ядерні енергетичні установки на об`єктах транспорту та інше.
На території України діють 5 атомних електростанцій з 16 енергетичними ядерними реакторами та 2 дослідних ядерних реактори та більше 8-ми тисяч підприємств і організацій, які використовують у виробництві, науково-дослідній роботі та медичній практиці різноманітні радіоактивні речовини, а також зберігають та переробляють радіоактивні відходи.
Радіаційні аварії – це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин (радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, не передбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційно небезпечних об`єктів, в кількостях більше установленої межі їх безпечної експлуатації.
Заходи захисту при аваріях (катастрофах) на РНО
Перебувати у закритих приміщеннях і максимальна їх герметизація;
Застосовувати ЗІЗ;
Вживати лікарські препарати, які обмежують накопичування біологічно шкідливих радіонуклідів у організмі людини;
Евакуація, обмеження та регулювання доступу у забруднені зони;
Санітарна обробка людей та постійна обробка предметів споживання і приміщень;
Обмежене вживання або виключення з їжі забруднених продуктів та води;
Дезактивація місцевості.
3.2.2. Хімічно небезпечні виробництва.
У відповідності з Міжнародним Регістром, у світі використовується в промисловості, сільському господарстві і побуті близько 6 млн. токсичних речовин, 60 тис. з яких виробляються у великих кількостях, в тому числі більше 500 речовин, які відносяться до групи сильнодійних отруйних речовин (СДОР) - найбільш токсичних для людей.
Об`єкти господарювання, на яких використовуються СДОР, є потенційними джерелами техногенної небезпеки. Це так звані хімічно небезпечні об`єкти. При аваріях або зруйнуванні цих об`єктів можуть виникати масові ураження людей, тварин і сільськогосподарських рослин сильнодіючими отруйними речовинами.
Величина зони зараження при викиді СДОР в навколишнє середовище залежить від кількості викинутих СДОР, їх фізико-хімічних та токсичних властивостей, умов зберігання СДОР, метеорологічних умов та рельєфу місцевості.
Особливістю розповсюдження газоподібних СДОР є швидкоплинність
Заходи захисту при аваріях (катастрофах) з викидом СДОР:
Одягнути ЗІЗ органів дихання та шкіри;
Перебуваючи в приміщенні максимально його загерметизувати, при можливості перебувати на верхніх поверхах;
Покидати район зараження перпендикулярно напрямку вітру;
Вийшовши з зони зараження пройти санітарну обробку та дегазацію
3.2.3. Вибухонебезпечні об’єкти
Небезпечним чинником вибуху є ударна хвиля – область стиснутого надлишкового тиску
Заходом захисту при вибуху є впасти на землю (головою від центру вибуху) для мінімізації дії ударної хвилі на людину.
3.2.4. Пожежонебезпечні об’єкти
При пожежах на об’єктах господарювання можливе ураження людей впливом високої температури (термічні чинники) та ураження токсичними продуктами спалювання (хімічні чинники).
Для запобігання ураження людини потрібно якнайшвидше вийти з приміщень, які горять, чи загазованих згідно плану евакуації.
3.2.5. Небезпеки соціуму
Злочинність зростає і це не може не турбувати кожну свідому людину, а значить необхідні відомості про засоби протистояння їй і захисту від окремих найбільш поширених видів злочинів. Для забезпечення нормальної життєздатності і життєдіяльності людини необхідно дотримуватись правил особистої безпеки, які є нескладними і необтяжливими, але їх дотримання допоможе уникнути можливої біди.
У даний час у світі серед соціально-економічних проблем боротьба зі злочинністю посідає 2-3 місце, а це викликає велике занепокоєння станом особистої та майнової безпеки. Більшість людей приходить до висновку, що зусилля держави в цьому питанні недостатні для вирішення проблеми, а значить, необхідно самим піклуватися про особисту і майнову безпеку.
Наша непідготовленість до життя в режимі ділової напруги, самодисципліни, невміння розслаблюватись без втрати самоконтролю є однією із основних причин зростання конфліктності в суспільстві. Попередити злочин набагато легше, ніж потім нести важкий хрест потерпілого.
Звичайно, жити в постійній тривозі неможливо, але впадати в другу крайність - безпечність - теж недопустимо. Це все зобов'язує дотримуватись простих правил особистої безпеки, до яких необхідно звикнути і виконувати автоматично, як, скажімо, ми звикли до правил граматики, особистої гігієни, дорожнього руху.
Найбільш поширеними злочинами є зазіхання на особисте майно. Ця тема є найактуальнішою, оскільки майнові злочини зростають у нас в країні значно швидше, ніж інші кримінальні злочини. Вони становлять більше половини всіх злочинів. Зараз красти почали практично все.
Сьогодні автокатастрофи за кількістю жертв поступаються лише серцево-судинним і раковим захворюванням, завтра вони можуть випередити їх. Так, за останні п'ять років в Україні зареєстровано майже 204 тис. дорожньо-транспортних подій (ДТП), в яких загинуло 35,2 тис. і травмовано 222,3 тис.чол.
Найбільш поширеними видами подій є наїзди на пішоходів та перешкоди, зіткнення, перекидання транспортних засобів, які становлять близько 88% від усіх ДТП. Найбільша кількість ДТП і потерпілих реєструється в липні - листопаді, з "піком" аварійності в жовтні. На ці місяці, наприклад, в 1997 році припало 54% усіх ДТП та потерпілих в них. Преважна більшість ДТП відбувається в другій половині доби, а найбільша тяжкість наслідків ДТП припадає на 4 годину ранку. У цей час кожна третя ДТП закінчується смертельним наслідком.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора