Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
2 (лекція 1
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра техногенно-екологічної безпеки
Інформація про роботу
Рік:
2008
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Цивільна оборона
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет "Львівська політехніка"
Кафедра техногенно-екологічної безпеки
Розглянуто і схвалено
на засіданні кафедри ТЕБ
29 серпня 2008 р. (протокол № 1)
Зав. кафедри _____________Мохняк С.М.
Тема 2 (лекція 1 )
Надзвичайні ситуації в Україні та їх вражаючі
фактори (НС техногенного характеру)
з дисципліни "Цивільна оборона"
для студентів всіх спеціальностей
Укладачі :
доц. к.т.н. Васійчук В.О.,
доц. к.т.н. Дзяний Р.Б.
Львів - 2008
План лекції
1. Науково-технічний прогрес та його вплив на життєдіяльність населення
(аналіз загроз)
2. Класифікація НС
3.Характер впливу вражаючих факторів надзвичайних ситуацій на людину і
навколишнє середовище
Вступ
У XX ст. проблема людської цивілізації переросли в кризу планетарного масштабу багато в чому завдяки тому, що саме в цей період людина стала більш активною стороною взаємодії в систем "людина – природа" і своїми непродуманими діями різко порушила баланс екологічної рівноваги. Загалом до ХХ ст. активною стороною взаємодії була, як правило, природа. Зміни клімату, природні катаклізми більше впливали на життя людей, ніж життєдіяльність останніх на природу. 3 того часу, як людина "порушила" закон природної еволюції, вийшла з-під підкорення йому, знайшла шлях розвитку, відмінний від шляху розвитку інших живих організмів, починається соціоприроднича історія – історія взаємовідносин двох суверенних початків: природи і суспільства.
Загалом можна виділити наступні етапи взаємодії природи і суспільства:
І. Доісторичний (до цивілізаційний), коли має місце неусвідомлена співпраця, а протистояння носить неантагоністичний характер;
2. Історичний (цивілізаційний, сучасний). Для цього етапу характерні: наростання конфронтаційних, антагоністичних відносин між природою і суспільством; виробнича діяльність, яка веде до знищення природного середовища мешкання, швидкої зміни природного ландшафту антропогенним, поступове усвідомлення згубності конфронтаційних відносин.
3. Постісторичний, постцивілізаційний (майбутній). Передбачає наявність альтернативи: або катастрофа планетарного масштабу, або повна перебудова філософської основи взаємовідносин природи і людини.
Науково-технічний прогрес та його вплив на
життєдіяльність населення
Сьогодні відбувається кардинальна зміна орієнтирів планетарного мислення і життєвих констант світобачення, що знаменують перехід від ядерної безпеки до безпеки людини. Тривалий час безпека розумілася лише як захист територій від зовнішнього вторгнення і як захист національних інтересів засобами зовнішньої і внутрішньої політики, як глобальна безпека від загрози ядерного самознищення людства.
В нинішньому баченні безпека людини виявляється в захисті від випадкового травмуючого порушення життєвого процесу в побуті, на роботі чи в суспільстві загалом і свободі від загроз голоду, хвороб, репресій.
Усупереч розповсюдженій думці про те, що технічна цивілізація знизила ризик, який пов'язаний з впливом на людину несприятливих природних процесів та явищ, аналіз сучасного світу доводить, що він залишається вразливим до надзвичайних ситуацій, які дестабілізують соціальні та економічні системи.
На основі оцінок авторитетних експертів у 1987 р. ця комісія підготувала перше фундаментальне дослідження «Наше спільне майбутнє ». На сучасному рівні об’єктивних знань у ньому відображено розуміння світовим співтовариством гостроти техногенно-екологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтації суспільно-політичного, економічного, економіко-технологічного та культурного розвитку, здійснення для цього відповідних національних загальнопланетарних проектів.
Головними факторами, що призвели до кризи техногенно-екологічної безпеки, є: демографічний вибух, урбанізація, індустріалізація та хімізація народного господарства.
Незважаючи на те, що народжуваність в останні роки відчутно загальмувалась, кількість народонаселення Земної кулі за останні роки зросла більш ніж у 2 рази, досягла більше 6 млрд. осіб і продовжує різко зростати.
Більшість цього населення зосереджується у великих містах. Кількість людей, зайнятих у сільському господарстві, щороку зменшується.
Прогодувати величезні маси міських жителів стає щораз важче, що викликає необхідність застосування хімічних методів, спрямованих на підвищення родючості ґрунту і урожайності сільськогосподарських культур.
Обсяг промислової продукції в усьому світі кожних 10 років збільшується тепер приблизно вдвічі.
Якщо за весь період цивілізації людство використало 80 - 85 млрд. тон палива, то половина цього обсягу припадає на останні 25 - 30 років. Це пов’язано з тим, що у другій половині ХХ ст. значно змінився паливо – енергетичний баланс на планеті. Питома вага нафти в ньому становить 44%, природного газу -18%, вугілля – 35%. Внаслідок індустріалізації та розвитку транспортних засобів різко погіршилась якість атмосферного повітря. Щорічно промислові підприємства викидають приблизно: 145 млн. тонн оксиду сірки, 250 млн. тонн пилу, близько 1 млн. тонн. сполук свинцю, десятки тисяч фтористих та хлористих сполук. Набуло величезного поширення явище кислотних дощів.
Вихлопні гази автотранспорту та викиди промислових підприємств утворили над багатьма містами отруйні газові хмари /смог/, що дуже шкідливо відбивається на здоров’ї людей.
Зараз спалюють щороку близько 2 млрд. тонн вугілля. Цей процес супроводжується викиданням в атмосферу мільйонів тонн вуглекислого газу та інших речовин. Наземні рослини та фітопланктон океанів вже не встигають засвоювати таку кількість вуглекислоти.
В атмосфері планет швидко накопичується вуглекислий газ /близько 0,4 % на рік / та інші шкідливі гази: метан, оксиди сірки, азоту, сполуки фосфору, хлору, вуглецю /3 % на рік/.
При сучасних темпах спалювання органічного палива очікується, що у 2010 р. щорічні викиди вуглекислого газу досягнуть більше 10 тонн, а його вміст в атмосфері Землі збільшиться майже вдвічі. Зараз вміст вуглекислого газу в атмосфері вже досягає 2300 млрд. тонн.
Якщо цей процес триває і надалі, постає загроза виникнення на Землі «парникового ефекту», при якому атмосфера буде безперервно нагріватися.
Одночасно із збільшенням вуглекислоти падає вміст в атмосфері кисню, відтворення якого не встигає за споживанням.
Швидко зменшуються на землі запаси питної води.
Кількість води, що збирається з річок для промисловості, зрошення та побутових потреб, становить вже 20% поверхневого стоку.
В промислово розвинутих країнах практично весь стік води проходить через промпідприємства, зрошувальні системи, водопровід та каналізацію.
Забруднення охопило навіть акваторії світового океану. Нині він перетворюється на гігантський відстійник багатьох відходів сучасної цивілізації.
Величезні площі океанічної поверхні вкриті плаваючим сміттям та нафтопродуктами, які потрапляють сюди при очищенні резервуарів, внаслідок аварій танкерів, викидів при розвідуванні та експлуатації морських нафтопромислів. Нафтова плівка вже вкриває п’яту частину поверхні Світового океану.
Крім того, в нього щорічно скидають 5 тис. тонн ртуті, 50 тис. тонн ДДТ та інші шкідливі сполуки.
Все це знищує біологічні ресурси океану, порушує водо – повітряний обмін планети та глобальну кліматичну стабільність.
Особливо сильно позначається вплив на лісах нашої планети. За історією людської цивілізації територія лісових масивів на Земній кулі скоротилася на 60-65%, що привело до відчутного погіршення гідрологічного та кліматичного режимів.
Щорічно від вирубок, пожеж та забруднення атмосфери гине 11 млн. га лісів.
Крім знищення місць проживання організмів та шкідливого впливу на них отруйних викидів промпідприємств і транспорту, величезної шкоди органічному світові нашої планети завдають розвиток хімічної промисловості та вітамінізація сільського і лісового господарства, зокрема широке застосування отрутохімікатів для боротьби з шкідниками сільськогосподарських та лісогосподарських культур і зловживання мінеральними добривами. Кожного року в ґрунти вноситься понад 500 млн. тонн мінеральних добрив і 3 млн. тонн пестицидів. За період з початку 50-х і до середини 30-х років обсяги виробництва продукції органічної хімії на планеті зросли з 7 до 250 млн. тонн, щорічно на світовий ринок потрапляє від однієї до двох тисяч видів нової хімічної продукції. А всього людство нині використовує близько 80 тисяч неприродних хімічних сполук.
Внаслідок цього нині близько 1 млн. видів флори і фауни знаходяться під загрозою зникнення, десятки тисяч чоловік в різних країнах світу щорічно гине від отруєння пестицидами, 700 тисяч захворює внаслідок вживання забрудненої води і проживання в місцях інтенсивного забруднення атмосфери.
Парадоксально, що найкраще до хімічного забруднення навколишнього середовища пристосовується саме шкідливі для народного господарства види організмів. Внаслідок цього ефективність хімічних методів боротьби з ними швидко падає. Наприклад в США в кінці 80-х років при зростанні застосування пестицидів у 10 разів їх ефективність збільшилась лише вдвічі.
Узагальнюючи згадане можна констатувати, що перед людством зараз стоїть серйозна дилема. В разі нерозв’язання людьми протиріччя між собою та природою, остання розв’яже його за рахунок людства. Отже, треба – негайно зупинити процес прогресуючого руйнування біосфери, інакше людство буде просто відторгнуте природою як шкідливий чинник, а пошкоджена біосфера знову почне поступово відновлювати свою динамічну рівновагу, але вже без людей, які просто перестануть існувати на Землі.
Альтернативою такого розвитку подій є невідкладна гармонізація взаємовідносин між суспільством і природою.
1.1 Стан техногенно-екологічної безпеки в Україні.
Спричинений економічними та серйозними екологічними прорахунками теперішній стан природного середовища України оцінюється як критичний, коли вже неможливі його самовідновлення й самоочищення.
В Україні загинули сотні малих річок, деградують Чорне та Азовське моря, спотворений водосховищами Дніпро, винищена значна частина лісів, еродована більш як половина хлібної ниви, задихається від промислових і автомобільних викидів усі великі міста й обласні центри. Майже 20% міського населення країни проживає в зонах, де гранична допустима концентрація /ГДК/ шкідливих речовин в повітрі перевищує встановлену у 15 разів.
Трагедією для українського народу стала аварія на Чорнобильській АЕС з її непередбаченими наслідками для нині живучих і майбутніх поколінь. Радіоактивний викид, що трапився в ніч на 26 квітня 1986 року, викликав явища і події які мають довготривалий характер. На сьогодні в Україні склалася одна з екологічно «найбрудніших» економік, яка перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями.
Найголовнішими екологонебезпечними об’єктами в Україні є:
Атомні станції /АЕС/.
В Україні діє чотири атомних електростанції: Запорізька, Південноукраїнська, Хмельницька та Рівненська з реакторами типу ВВЭР-1000 .
Атомні електростанції – особливо екологічно - небезпечні об’єкти з потенційно важкими наслідками для життя й здоров’я людей, тварин, рослин, всього довкілля.
Водосховища.
В Україні створено понад 800 водосховищ з об’ємом води від 1 до 10 млн. м 3.
Вони екологічно небезпечні, що пояснюється об’ємом води, яка в разі прориву гребель може заподіяти значне лихо – затоплення земель, населених пунктів, економічні збитки, загибель людей і сільськогосподарських тварин.
Так, тільки Дніпровський каскад має шість водосховищ, найбільшим є Каховське водосховище з об’ємом води 18200 млн. м 3.
Водосховища України поступово перетворюються на нагромаджувачі забруднень найрізноманітнішого характеру від радіонуклідів і важких металів до нафтопродуктів і пестицидів.
3. Трубопровідний транспорт (нафтопроводи, газопроводи, аміакопроводи, хлоропроводи, хлоросховища).
Більшість нафто- і газопроводів України прокладено 15-20 років тому. Труби й обладнання застарілі, спрацьовані, які завдають великої шкоди народному господарству, призводять до забруднення природного середовища сотнями й тисячами тонн нафти, бензину, мазуту.
Найбільші нафтопроводи України: Лисичанськ – Нижнєдніпровськ /399,5 км./; Лисичанськ – Донецьк –_Маріуполь /391,9 км/; Лубни – Київ /262,5 км./; Кременчук – Кіровоград -/286,5 км/. Діаметр труб – 300-400 мм, тиск 45-55 атмосфер.
Найбільші газопроводи: Дашава-Київ /420 км/; Київ – Брянськ /367 км /; «Союз» /376. 4 км./; Таганрог – Маріуполь /312,3 км./ та ін. Діаметр труб 520-1420 мм, робочий тиск 35-55 атм.
Екологічно небезпечним об’єктом є аміакопровід Тольятті – Одеса /працює з 1985 р./. Довжина його 810 км, діаметр труби 400 мм, робочий тиск 60 атм.
На території Чугуївського району Харківської області небезпечним об’єктом є хлоропровід – три нитки /довжина 1500,100 і 900 м/діаметр труб 57 мм, робочий тиск 12-16 атм.
В містах Першотравневе, Дніпродзержинськ розташовані хлоросховища – ємкості місткістю 138-600 тонн.
4. Підприємства металургійної промисловості.
Основними видами забруднень атмосфери і водойм від них є: окиси азоту, вуглецю, сірки, пил, нафтопродукти, сульфати, хлориди, феноли, вуглеводневі сполуки, аміак та ін.
Найнебезпечнішими на цих виробництвах є нагромаджувачі відходів підприємств та об’єкти, на яких відсутнє або застаріле устаткування для очищення забруднених стоків і повітря /а таких в Україні більшість/.
Найбільш небезпечними забруднювачами є: Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча – щороку скидає 50,3 млн. м3 забруднених вод у водойми і 577 тисяч тонн забруднюючих речовин у повітря ; Маріупольський металургійний комбінат «Азовсталь» /відповідно 220 млн. м3 і 153 тис. тонн / ; металургійний комбінат «Криворіжсталь» / 83 млн. м3 і 126,8 тис. тонн/; Дніпропетровський металургійний комбінат і заводи. Крім того небезпечними забруднювачами є також Єнакіївський, Ясницький, Авдіївський, Дніпропетровський, Криворізький коксохімічний заводи, кожен з котрих щорічно викидає від 5 до 500 тонн забруднюючих речовин у повітря.
5. Підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості.
Найбільшими забруднювачами довкілля серед 30 підприємств є Калузький концерн «Оріана» (скидає у водойми 28.0 млн. м3 на рік забруднених стічних вод, а в повітря - 10,2 тис. т на рік); Лисичанський содовий завод ( 18,6 млн. м3 та 27,2 тис.т ); Сєверодонецьке ВО «Азот» (112,3 млн. м3 і 8,3 тис. т) ; Кременчуцький нафтопереробний завод, Надвірнянський нафтопереробний завод, ВО «Придніпрянський хімічний завод».
6. Підприємства теплової енергетики.
Сюди відносяться всі ТЕС, ТЕЦ, ДРЕС, які інтенсивно забруднюють повітря теплом, сірчаним ангідридом, окисами вуглецю й зоту, сажею, пилом, а їхні стічні води забруднені нафтопродуктами, солями, завислими речовинами. Екологічно небезпечні також нагромаджувачі золи і шлаків цих підприємств.
Найбільшими ДРЕС в Україні є: Криворізька, Бурштинська, Придніпровська, Луганська, Ладижинська, Запорізька, Слов’янська, Дробротворська, Миронівська та ін. Вони викидають в атмосферу щорічно до 100-450 тисяч тонн забруднювачів кожна.
Найбільшими ТЕЦ є: Чернігівська, Калуська, Камиш-Бурунська, Черкаська та ін. Ці об’єкти викидають в атмосферу щорічно від 10 до 20 тисяч тонн забруднювачів.
7. Гірничо-збагачувальні підприємства.
Екологічну небезпеку являють нагромаджувачі шламів, так звані «хвостосховища» або шламосховища цих об’єктів. В них роками накопичуються величезні маси шламів, у ряді випадків насичених водою. Пошкодження захисних дамб шламосховищ, які як правило, розташовані в ярах, балках, вузьких сухих долинах, або ж переповнення сховищ, в тому числі за рахунок сильних злив, може спричинити прорив дамб і утворення руйнівних селеподібних потоків, які завдають великої шкоди природі й людям.
Але маси шламів цих сховищах нерідко становлять десятки й сотні мільйонів тонн і, крім механічних руйнувань, можуть зашкодити довкіллю, оскільки в їх складі багато шкідливих сполук заліза, марганцю урану, титану та інших речовин.
Найбільшими шламонагромаджувачами з високим вмістом солей заліза є гірничо-збагачувальні комбінати: Новокриворізький /635 млн. м3/; Південний / близько 500 млн. м3/; Північний /437 млн. м3/; Центральний /437 млн. м3/; Полтавський /271 млн. м3/; Камиш-Бурунський залізорудний комбінат /72 млн. м3/; Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат з рідкоземельними елементами /71 млн. м3/ та ін. підприємства.
Забруднюють довкілля підприємства водопровідно-каналізаційного господарства. Сюди відносяться очисні сполуки великих міст, де накопичується велика кількість таких забруднювачів, як органічні речовини, нафтопродукти, азот, амоній, фосфор, нітрати ін. небезпечні для здоров’я людини речовини.
Екологічну небезпеку являють собою підприємства вугледобувної промисловості: безпосередньо шахти з їх штольнями, штреками, галереями з високою потенційною небезпекою обвалів, вибухів газу, підтоплення, розтріскування масивів гірських порід, просіданням земної поверхні, дренуванням і забрудненням підземних та поверхневих вод, териконами відвальних порід.
Основними районами розташування згаданих об’єктів є Донецький і Львівсько-Волинський кам’яновугільні басейни, а в них практично всі шахти.
Забруднюють навколишнє середовище і підприємства інших галузей промисловості.
1.2 Особливості техногенно-екологічної безпеки на Львівщині.
Львівщина, як і вся Західна Україна вважається «фоновою точкою», тобто екологічно чистою місцевістю, хоча на її території /3,6% загальної площі держави /розташовані 6 із 100 найбільших забруднювачів природного середовища України.
І тільки спад виробництва ще втримує екологічну ситуацію в місцях їх розташування від надкритичних антропогенних навантажень.
Зростання кількості викидів шкідливих речовин пов’язано із зростанням викидів на підприємствах-найбільших забруднювачів атмосферного повітря області. Так, на Добротвірській ДРЕС викиди зросли в 1,2 рази або на 12 тис. тонн у зв’язку з переорієнтацією на використання вугілля замість газу.
На території Львівської області розміщено більше 100 підприємств установ та організацій, які використовують радіоактивні речовини та джерела іонізуючого випромінювання і кваліфікуються як ядерні об’єкти:
інститути Національної Академії Наук України, Міністерства освіти і науки України;
установи: онкологічний диспансер та медичний університет Міністерства охорони здоров’я;
підприємства, установи, організації хімічної, енергетичної, машинобудівної, гірничорудної, вугільної та інших галузей промисловості.
На даний час стан радіаційної безпеки об’єктів ядерної енергії задовільний, але майже на всіх зафіксовано порушення діючих правил та норм радіаційної безпеки.
Не виключена також можливість виникнення радіаційних аварій внаслідок недостатнього контролю за експлуатацією, зберіганням та транспортуванням радіоактивних речовин і джерел іонізуючого випромінювання.
Природний радіаційний фон на території Львівської області становить 10-15 мк Р/ год, і за останні роки не змінився.
В промисловості, сільському господарстві, медицині Львівської області використовуються радіоактивні речовини та джерела іонізуючого випромінювання: радіоізотопні прилади, рентгенівські та гамма-дефектоскопи, рентгенівські аналітичні установки, гамма-терапевтичні установки медичного призначення, відкриті та закриті джерела іонізуючого випромінювання /кобальт-60, цезій-137, іридій-12 та ін./.
Особливої уваги в плані радіаційної безпеки вимагають такі об’єкти:
- Львівський онкологічний диспансер, який використовує джерело випромінювання кобальт-60 та відкриті радіофармпрепарати;
- Шахтоспецмонтаж - налагоджувальне управління в м. Сокаль, яке використовує джерело випромінювання цезій-137;
- Львівський міжобласний спецкомбінат.
Львівський міжобласний спецкомбінат на договірній основі проводить захоронення радіоактивних відходів підприємств, установ і організацій на пункті захоронення радіоактивних відходів в селі Буда Львівської області.
Технічний стан ємкостей для захоронення радіоактивних відходів відповідає вимогам стандартів. Система контролю забезпечує радіаційну безпеку персоналу, населення та навколишнього природного середовища. За результатами перевірок стану радіаційної безпеки львівський міжобласний спецкомбінат отримав спеціальний дозвіл – ліцензію на право захоронення радіоактивних відходів.
Класифікація надзвичайних ситуацій
Надзвичайною ситуацією (НС) називається порушення нормальних умов життя людей на об'єкті або території, які викликані аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епіфітотією, епізоотією, великими пожежами, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських втрат і матеріальних збитків.
Надзвичайна ситуація є наслідком сукупності виняткових об ставин, що склалися у відповідній зоні в результаті надзвичайної події техногенного, природного, антропогенного та воєнного ха рактеру, а також під впливом можливих надзвичайних умов.
Таким чином, надзвичайна ситуація є наслідком надзвичай ної події і можливих надзвичайних умов.
Надзвичайна подія — зональна (об'єктова, місцева, регіональ на або загальнодержавна) подія техногенного, природного, антро погенного та воєнного характеру, яка полягає в різкому відхиленні від норм процесів та явищ, що відбуваються, і має значний негатив ний вплив на життєдіяльність людини, функціонування економіки, соціальну сферу і природне середовище.
Надзвичайні умови — характерні риси загальної обстановки, що склалася у відповідній зоні (на об'єкті, у регіоні й ін.) у резуль таті надзвичайної події й інших одночасно діючих посилюючих та стабілізуючих факторів, у тому числі місцевих особливостей.
Надзвичайні ситуації у своєму розвитку проходять п'ять, умовних етапних фаз:
Перша — нагромадження відхилень від нормального стану або процесу.
Друга — ініціювання надзвичайної події (аварії чи стихійного лиха).
Третя — процес надзвичайної події, під час якого відбуває ся вплив на людей, об'єкти і природне середовище. Практично ця фаза є наслідком і розвитком другої.
Четверта — дії вторинних вражаючих факторів під впливом можливих надзвичайних умов.
П'ята — ліквідація наслідків надзвичайної ситуації. П'ята фаза може за часом починатися ще до завершення третьої фази та поєднуватися з четвертою.
Нині в Україні, у зв'язку зі зростанням числа аварій і катаст роф, стихійних лих, обстановка характеризується як дуже складна. Про це свідчать статистичні дані по Україні за останні роки.
Крім того в Україні діє значна кількість потенційно небезпечних об'єктів.
Потенційно небезпечний об'єкт – об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.
Схема 1
Локальна НС може при певних умовах перерости в регіональну, державну і глобальну, в залежності від того, за якими параметрами її класифікувати. Аварію на ЧАЕС або катастрофу на хімічному підприємстві в індійському місті Бхопалі в грудні 1984 року (найбільша за всю історію хімічної промисловості) можна вважати локальними. В результаті вибуху в Бхопалі було викинуто в повітря більше 30 тонн сильнодіючої отруйної речовини, що становило 2,5 млрд. смертельних доз. Причини катастрофи - принципові помилки технічного проекту. В перші години загинуло більше 3 тисяч чоловік, 20 тисяч отримали серйозні пошкодження очей, біля 100 тисяч було госпіталізовано. За техніко-економічними критеріями ці катастрофи можна віднести до локальної екстремальної ситуації, за економічними – до державної, а за соціально-політичними (маючи на увазі міжнародний резонанс) і соціально-екологічними критеріями (найбільші катастрофи за всю світову історію індустрії й енергетики) – до глобальних НС.
Однією із важливих властивостей НС є несподіваність та раптовість. Але це лише форма їх реалізації, проявлення. По суті вони виникають як закономірний результат дії багатьох факторів, що утворюють причинно-наслідковий ланцюг подій, які призводять до екстремальних ситуацій. НС не можна сприймати як одномоментний акт – катастрофу, а треба розглядати в динаміці, як процес, в якому одні події є наслідком інших. Звідси випливає, що суспільство не повинно дотримуватись пасивної очікувальної стратегії, концентрувати сили і засоби виключно на захист населення безпосередньо в умовах екстремальних ситуацій і ліквідації їх наслідків. Треба максимум зусиль направляти на зменшення ризику виникнення НС.
Втручаючись в природу і створюючи більш потужні інженерні комплекси, людство формує нову надзвичайно складну систему, включаючи техносферу, закономірності розвитку і функціонування якої ще не зовсім пізнані. Історія людства породила новий парадокс – протягом століть людство вдосконалювало техніку, щоб захистити себе від випадкового небезпечного природного явища, але в результаті прийшло до ще більшої технічної небезпеки, яка пов'язана з технологічним ризиком, особливо при виробництві ядерної енергії.
Руйнівний потенціал технологічних катастроф, в наш час, порівнюється із загрозою військово-політичних НС. Тільки в сфері енергетики видобувається, зберігається і переробляється приблизно 10 млрд. тонн умовного палива, яке може горіти і вибухати, руйнівну силу якого можна порівняти з арсеналом ядерної зброї на планеті. Зберігаються і перевозяться сотні трильйонів смертельних доз небезпечних хімічних сполук, що в десятки разів вище накопичених радіоактивних речовин в тих же одиницях.
Декілька десятиріч назад, розглядаючи дилему про технологічний оптимізм і песимізм, відомий німецький філософ К. Ясперс застерігав: "Цілком очевидно, що в техніці закладені не тільки безмежні можливості, але й безмежна небезпека. У всіх тих випадках, коли техніка усуває технічну неблагонадійність, ця неблагонадійність може посилюватись. Абсолютна технократія при цьому неможлива". В наш час зростає насиченість виробництва і соціальної інфраструктури, збільшується складність інженерних комплексів, технологічних процесів, зростає в більшості випадків одинична потужність машин і обладнання. Це приводить до зростання руйнівності технологічних катастроф.
Великі аварії і катастрофи на об'єктах можуть виникнути внаслідок стихійного лиха, а також порушень технології виробництва, правил експлуатації різних машин, обладнання і встановлених норм безпеки.
Під аварією слід розуміти раптову зупинку роботи або порушення процесу виробництва на промисловому підприємстві, транспорті, інших об'єктах, що призводять до пошкодження або знищення матеріальних цінностей.
Під катастрофою розуміють раптову біду, подію, яка обумовлює трагічні наслідки. Найбільш небезпечними є вибухи і пожежі. Аварії і катастрофи на підприємствах нафтохімічної та газової промисловості обумовлюють загазованість атмосфери, розтікання нафтопродуктів, агресивних рідин і сильнодіючих отруйних речовин. Аварії і катастрофи можуть відбуватися на залізничному, повітряному, водному і автомобільному транспорті, а також в будівництві і при виконанні монтажних робіт.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1998 р. №1099 "Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій" встановлені загальні ознаки надзвичайних ситуацій та їх розподіл відповідно до проходження аварійних подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України.
Відповідно до причин походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України розрізняються:
• надзвичайні ситуації техногенного характеру - транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидами (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, на дамбах;
• надзвичайні ситуації природного характеру - небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні, морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміни стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо;
• надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного характеру: здійснення реальних загроз терористичного акту, збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку і та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна, викрадення чи спроба викрадення або знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо;
• надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних відходів, нафтопродуктів, вибухівок тощо. Особливості оцінки та реагування на надзвичайні ситуації воєнного характеру визначаються законодавством, окремими нормативними і відповідними оперативними і мобілізаційними планами і тому їх конкретні та спеціальні ознаки не ввійшли до класифікатору.
Загальними ознаками надзвичайних ситуацій є:
1. Наявність або загроза загибелі людей чи значне погіршення умов їх життєдіяльності;
2. Заподіяння економічних збитків;
3. Істотне погіршення стану довкілля.
У процесі визначення рівня надзвичайних ситуацій послідовно розглядається три групи факторів:
1. Територіальне поширення;
2. Розмір заподіяних (очікуваних) економічних збитків та людських втрат;
3. Класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій.
3.1 Класифікатор надзвичайних ситуацій.
Принципи побудови класифікатора надзвичайних ситуацій (схема 2). Надзвичайні ситуації поділяються в залежності від характеру з наданням відповідного коду. Тому кожну НС визначає оригінальний код, який складається з 5 цифр та однієї літери.
Головний склад НС: ОООООД
Код класу НС 10000-20000, 30000
Код групи НС 0100-9900 (через 100)
Код виду НС 01-99
Код рівня НС 0 (М, Р, Д)
У кожній кваліфікаційній картці у стовпчику “Код” ознаки наводиться додатково цифроволітерний код конкретної ознаки віднесення аварійної події до НС, який обов'язково має 3 цифри, а для уточнення ознак може мати ще додаткову малу літеру.
Користування класифікатором НС є обов'язковим. У класифікації НС, як правило не дублюються ознаки, що визначають людські втрати чи економічні збитки.
Класифікатор НС використовується при вирішенні двох завдань:
1. Встановлення факту віднесення аварійної події до рангу НС, визначення виду та рівня цієї НС.
2. Визначення коду характеру та досягнутої межі НС, ведення статистичної обробки інформації та інформаційно-аналітичної роботи.
Визначення НС відповідно до територіального поширення та обсягів технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації НС.
1. До загальнодержавного рівня відносяться НС, яка розвивається на території двох і більше областей (Автономна республіка Крим, Київ, Севастополь) або загрожує транскордонним перевезенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Крим, Київ, Севастополь), але не менше 1% видатків відповідного бюджету;
2. До регіонального рівня відноситься НС, яка розгортається на території двох та більше адміністративних районів (міст обласного значення) Криму, Києва, Севастополя, а також у разі коли для її ліквідації необхідні матеріальні та технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менш 1% обсягу видатків відповідного бюджету;
3. До місцевого рівня НС, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкту, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені об'єкти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкту, але не менш 1% обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівню також відносяться НС, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, які не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів;
4. До об'єктового рівня відносяться всі НС, які не підлягають під зазначені визначення.
З моменту введення Класифікатора НС всі оперативно-чергові служби Управління з надзвичайних ситуацій передають до органів державної влади 5-значний цифровий код та характеристику рівня НС
З метою інформаційно-аналітичної обробки одночасно з вказаним кодом НС передає органам державного управління та органам статистики передаються коди і досягнуті параметри всіх визначених класифікаційних ознак.
Введенням Класифікатора НС чіткої системи кодування класів, груп, видів, ознак НС дозволяє проводити швидкісне комп'ютерне узагальнення по всіх необхідних параметрах.
Приклад: До органів влади надійшло повідомлення: У місті N НС код 20105-М, ознаки: 220-поодинокі об'єкти, 201-27 осіб. Це розшифровується:
У місті N має місце осідання чи провал земної поверхні (код 20105), безпосередньо поруч з поодинокими об'єктами економіки (код ознаки 220) і це створило загрозу життю 27 осіб (код ознаки 201), НС є місцевого рівня і її ліквідація контролюється органом повсякденного управління НС (код рівня М).
Відповідно до названої постанови Кабінету Міністрів доповнення і періодичне (не рідше 1 разу на 2 роки) коригування Класифікатора покладено на міністерство з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Структура класифікатора НС
Схема 2
3. Характер впливу вражаючих факторів НС на людину
і навколишнє середовище
Людина повинна, перш за все, сама турбуватися і приймати рішення по захисту від небезпеки, вміти захищати своє життя. Для прийняття рішення щодо заходів захисту необхідно знати фактори ураження даного типу НС і характеристики осередку ураження.
Осередком ураження називається територія, на яку впливають негативні фактори надзвичайної ситуації (стихійного лиха, техногенної аварії та інш.), викликаючи масові ураження людей, пошкодження (руйнування) будівель і споруд, пожежі, зараження місцевості. Осередки ураження бувають прості і складні (комбіновані).
Простим осередком ураження називається осередок, який виникає під дією одного вражаючого фактору.
Складний осередок ураження виникає в результаті дії декількох вражаючих факторів.
Для ліквідації наслідків, викликаних стихійним лихом, аварією чи катастрофою, можуть бути використані як формування загального призначення, так і формування служб цивільної оборони. В окремих випадках, крім названих формувань, можуть використовуватись військові частини. Головне їх завдання - рятування людей і матеріальних цінностей. Характер і порядок дій формувань при цьому залежить від виду стихійного лиха, аварії чи катастрофи, обставин, що склалися, кількості і рівня підготовки задіяних сил, пори року і доби, кліматичних умов тощо. Успіх дії залежить від рівня розвідки і врахування конкретних умов, обставин.
3.1. Радіаційно-небезпечні об’єкти
Зростання масштабів господарської діяльності і кількості великих промислових комплексів, концентрація на них агрегатів і установок великої і надвеликої потужності, використання у виробництві потенційно небезпечних речовин у великих кількостях, а також низька культура виробництва і освіти – все це збільшує ймовірність виникнення техногенних аварій.
Надзвичайні ситуації виникають, як правило, на потенційно техногенно-небезпечних виробництвах і об’єктах, особливе місце серед яких займають радіаційно-небезпечні об’єкти (РНО).
Україна належить до держав з надзвичайно розвинутим використанням джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) за всіма напрямками господарської та наукової діяльності. Нині в державі існує близько 8000 підприємств та організацій, які використовують більше 100000 ДІВ. На сьогодні ці користувачі нагромадили радіоактивних відходів (РАВ):
- АЕС – 70000 м 3;
Урановидобувна і переробна промисловість – 65,5 млн.т.;
Медичні, наукові, промислові об’єкти,
«Українське державне об’єднання «Радон» – 5000 м3;
Зона відчуження ЧАЕС – 1,1 млрд. м3
Отже, до типових РНО відносяться: об’єкти, що використовують ядерні енергетичні установки, підприємства з виготовлення, переробки і захоронення джерел іонізуючого випромінювання, ядерного палива, а також наукові, проектні, виробничі, транспортні і медичні організації та установи, які безпосередньо і опосередковано працюють з джерелами іонізуючого випромінювання.
Вони, як відомо, становлять особливу небезпеку для людей і навколишнього середовища, оскільки небезпека прихована від органів чуття людини, і вимагають дотримання заходів попередження і захисту, щоб не допустити ураження людей через їхню несвідомість і недостатню захищеність.
Радіаційні аварії – це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин (РР) (радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, непередбачені проектом для нормальної експлуатації РНО, у кількостях більше встановленої межі їх безпечної експлуатації.
Радіаційні аварії на РНО можуть бути 2-ох видів:
– коли вихід радіонуклідів у навколишнє середовище відбувається внаслідок аварії або теплового вибуху та руйнування РНО;
– коли аварія відбувається внаслідок вибухової ядерної реакції. Причинами цих викидів можуть бути: дія непереборної сили, халатність персоналу, злочинні наміри.
Наслідки аварій і руйнування об’єктів із ядерними компонентами характеризуються, насамперед, масштабами радіоактивного забруднення навколишнього середовища і опромінення населення. Вони залежать від: геофізичних параметрів атмосфери, що визначають швидкість і розмір зони поширення викиду РР, розміщення людей, тварин, сільськогосподарських угідь, житлових і виробничих будівель у зоні аварії, здійснення захисних заходів та ряду інших чинників.
Найнебезпечнішими зі всіх аварій на РНО, є аварії на АЕС. При аварії на АЕС відбувається викид радіонуклідів в атмосферу, гідросферу і літосферу, що обумовлює ураження біосфери. Характер і масштаби радіоактивного забруднення місцевості при аварії на АЕС залежить від характеру вибуху (тепловий чи ядерний), типу реактора, ступені його зруйнування, метеоумов і рельєфу місцевості.
В ядерних реакторах на теплових нейтронах, як паливо, використовується природний уран-235 і уран -238, ізотоп 235 і 238.
Такі реактори поділяються на: водо-водяні енергетичні реактори (ВВЕР-440, ВВЕР-1000), в яких вода є одночасно і теплоносієм, і сповільнювачем та реактори (РБМК-1000, РБМК-1500), в яких графіт використовується як сповільнювач, а вода – як теплоносій, що циркулює по каналах, які проходять через активну зону.
Місцевість, що забруднюється внаслідок радіаційної аварій, за щільністю забруднення радіонуклідами умовно поділяють на зони: зону відчуження, зону безумовного (обов’язкового) відселення, зону гарантованого (добровільного) відселення і зону підвищеного радіоекологічного контролю.(табл. 1)
Характеристика зон радіоактивного забруднення місцевості при аваріях
на РНО за щільністю забруднення радіонуклідами
Таблиця 1
Зона забруднення
Ступінь (щільність) забруднення ґрунту довгоживучими радіонуклідами (поверх доаварійного рівня
Ефективна доза опромінення населення в рік із урахуванням коефіцієнту міграції радіонуклідів у рослини
Цезію Сs
Стронцію Sr
Плутонію Pu
Зона відчуження – це територія з якої проводиться евакуація населення негайно після аварії і на ній не здійснюється господарська діяльність.
Зона безумовного відселення
(15.0 Кі/км2
(3,0 Кі/км2
(0,1 Кі/км2
>5,0 м Зв (0,05 бер)
Зона гарантовано-го відселення
5,0 - 15.0
Кі/км2
0,15 - 3,0 Кі/км2
0,01 – 0,1 Кі/км2
>0.5 м Зв (0,05 бер)
Зона підвищеного радіоеколо-гічного контролю
1.0 - 5.0 Кн/м2
0.02 – 0.15 Кн/м2
0.005...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора