Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Аналіз зовнішньоторговельної політики Італії
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Іінститут економіки і менеджменту
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва
Інформація про роботу
Рік:
2006
Тип роботи:
Контрольна розрахункова робота
Предмет:
Міжнародна торгів
Група:
МЗДм-52
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
Інститут економіки і менеджменту
Кафедра менеджменту і
міжнародного підприємництва
Контрольно-розрахункова робота
з дисципліни «Міжнародна торгівля»
на тему: «Аналіз зовнішньоторговельної політики Італії»
Варіант № 52
Львів – 2006
ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………………….3
Поняття зовнішньоторговельної політики держави………………………..4
Загальна характеристика економічного, політичного становища Італії…..6
Особливості зовнішньоекономічних та зовнішньоторговельних зв’язків Італії……………………………………………………………………………9
Економічне та інвестиційне співробітництво України та Італії………….11
ВСТУП
Міжнародні економічні відносини є одним з найдинамічніших аспектів економіки загалом. Історія зовнішніх економічних зв’язків між країнами світу налічує багато століть. На початкових етапах основним видом зовнішньоекономічної діяльності була міжнародна торгівля, призначенням якої було забезпечення населення країн необхідними товарами. Заради цього встановлювалися зв’язки між найвіддаленішими державами, відкривалися нові світи, точилися війни. У ході еволюції зовнішньоекономічні зв'язки переросли зовнішню торгівлю і перетворилися в складну сукупність міжнародних економічних відносин - світове господарство.
Важко назвати таку сферу економіки країни, в якій би не була присутня зовнішньоекономічна діяльність у будь-якому вигляді і навіть найбільш економічно розвинуті країни потребують державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів економічних відносин. Держава насамперед, закликана, захищати інтереси своїх виробників, вживати заходів для збільшення обсягів експорту, залучення іноземних інвестицій, збалансування платіжного балансу, валютного регулювання, і, що особливо важливо — приймати законодавчі акти, що встановлюють правила здійснення ЗЕД, і контролювати їх неухильне дотримання.
В даній роботі розглянено поняття зовнішньоторговельної політики взагалі та проаналізовано зовнішньоторговельну політику Італії, яка спрямована на розвиток власної економіки, захисту виробників тощо. Особливу увагу приділено україно-італійським відносинам.
Розділ 1. ПОНЯТТЯ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ
Повноцінне функціонування економіки жодної країни неможливе без розвинутої системи зовнішньоекономічних зв’язків. Включення національної економіки в систему світового господарства позитивно впливає на розвиток економіки країни, сприяє підвищенню технічного рівня виробництва, раціонального використання природних ресурсів, ліквідація дефіциту окремих товарів, а відтак і підвищення рівня життя населення.
У всіх країнах, а особливо в країнах з перехідною економікою, де відбулась лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання є об’єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій на розвиток конкуренції та ліквідації монополізму.
Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою адміністративних та економічних методів.
Адміністративні методи безпосередньо впливають на господарські відносини. Їх найдоцільніше застосовувати за умов економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого терміну з метою захисту економіки країни або її відродження через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів. До них належать ембарго (повна заборона зовнішньоекономічної діяльності), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару та ін.
Економічні —діють через ринковий механізм. Вони займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо (в галузі експорту).
Важливу роль з-поміж економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або отримання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни. Вони охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів.
Зовнішньоторговельна політика – система заходів, спрямована на досягнення економікою конкретної країни певних переваг на світовому ринку та, одночасно, на захист внутрішнього ринку від конкуренції імпортних товарів.
Основне завдання зовнішньоторговельної політики – стимулювання чи обмеження експорту або імпорту товарів для створення позитивного сальдо по зовнішньоторговельних контрактах та забезпечення додаткових надходжень коштів для розвитку національної економіки.
Основні складові зовнішньоекономічної політики України:
зовнішньоторгова політика;
інвестиційна політика;
політика науково-технічного співробітництва;
валютно-фінансова політика;
політика міграції робочої сили та ін.
Кожне з направлень зовнішньоекономічної політики вирішує проблеми з урахуванням етапу розвитку країни і сучасних тенденцій розвитку світового господарства. Реально жоден з цих підходів до формування зовнішньоекономічної політики, будь то вільна торгівля чи протекціонізм, використовується не в чистому вигляді, а у різноманітних комбінаціях.
Основними формами реалізації зовнішньоторговельної політики є протекціонізм та лібералізація.
Протекціонізм – політика, спрямована на захист вітчизняних виробників з допомогою тарифних та нетарифних методів.
Лібералізація – політика держави, при якій держава створює рівні умови всім учасникам ринку.
Державне регулювання міжнародної торгівлі здійснюється з допомогою тарифних та нетарифних методів.
Тарифні методи – методи, які переважно регулюють імпорт і спрямовані на захист національних товаровиробників від іноземної конкуренції тому, що роблять іноземні товари дорожчими і менш конкурентоспроможними. Основним інструментом є мито – систематизований перелік товарів і відповідних ставок мита, якими обкладаються товари та ін. предмети, ввезені на митну територію країни чи які вивозяться за межі даної країни.
Нетарифні методи здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними та ін. методами. Нетарифні методи бувають кількісні (квотування, тобто обмеження в кількісному чи вартісному вираженні обсягу продукції, яку дозволено ввозити до країни (імпортна квота) чи вивозити з країни (експортна квота) за певний період; ліцензування, добровільне обмеження експорту – обмеження, при якому не країна-імпортер запроваджує квоту, а країни-експортери самі беруть на себе зобов'язання щодо обмеження експорту в певну країну), приховані (технічні бар’єри, внутрішні податки і збори, державні закупівлі, вимоги пор вміст місцевих компонентів), фінансові (демпінг - міжнародна дискримінація в цінах, коли країна, яка експортує, продає свій товар на якому-небудь закордонному ринку дешевше, ніж на іншому (найчастіше вітчизняному); субсидії - пільги фінансового характеру, які надаються державою експортерам для розширення вивозу товарів за кордон. Експортні субсидії можуть бути прямими (виплата дотацій виробникові, коли він виходить на зовнішній ринок) і непрямими (пільгове оподаткування, кредитування, страхування, експортні кредити).
Надзвичайною формою державного обмеження зовнішньої торгівлі є економічні санкції, наприклад, торговельне ембарго – заборона державою ввезення до якої-небудь країни або вивозу із якої-небудь країни товарів. Метою введення ембарго, проте, є не прагнення отримати економічні вигоди, а бажання здійснити тиск на країну для досягнення певних політичних цілей. З цієї точки зору успіх ембарго найімовірнішим буде тоді, коли: по-перше, країна, котра вводить ембарго, має високу еластичність експортної пропозиції, тобто може досить безболісно скоротити обсяги свого експорту; по-друге, у країни, проти якої вводиться ембарго, низька еластичність попиту на імпорт, тобто вона надто сильно залежить від зовнішньої торгівлі; по-третє, якщо санкції є масштабними і вводяться без попередження.
Розділ 2. Загальна характеристика економічного становища Італії
Розвиток економіки Італії в 2004р. проходив в умовах досить сприятливої кон'юнктури. Незважаючи на те, що дані за основними економічними параметрами протягом року коректувалися убік зменшення з урахуванням поквартальної динаміки зростання макроекономічних показників, середньорічні темпи росту італійської економіки залишилися досить високими.
У 2004р. ВВП Італії виріс на 2,9% (у 2002р.+1,6%), досягши 1.165,7 млрд.євро. У 2004р. Італія по абсолютній величині ВВП зайняла 7 місце, поступившись США, Японії, Німеччині, Великобританій, Франції і Китаєві, а по темпах росту ВВП – тільки 45 місце.
У 2004р. господарська діяльність у країні продовжувала орієнтуватися на попит внутрішнього ринку, що є найважливішим чинником, який впливає на динаміку ВВП. У 2004р. внутрішній попит збільшився на 2,8% (+3% у 2002р.) і його частка в загальному обсязі ВВП Італії склала 98,4%, а в росту ВВП у 2004р. – 2,3%.
Основним компонентом внутрішнього попиту (60,2% усього ВВП Італії в 2004р.), що підтримує економічний ріст було національне споживання. В абсолютному значенні загальний обсяг національного споживання Італії виріс на 5,5% і досяг 1770 трлн. лір чи 914,1 млрд. євро (78% ВВП). Середньорічний ріст національного споживання без обліку інфляції склав 2,6%. В Італії цей показник був вище середнього для еврозони (+2,4% у середньому для ЄС).
Основна частка довелася на особисті витрати резидентів (61% ВВП), що збільшилися до 1353,3 трлн.лір чи 698,9 млрд. євро, тобто на 6% (2,1% у незмінних цінах). З урахуванням особистих витрат нерезидентів в Італії, обсяги яких значно виросли (+9%) у зв'язку з ювілейним 2004 роком, національне особисте споживання реальне виросло в 2004р. на 3,3%. У самій структурі витрат домашніх господарств найбільше зросли витрати на придбання товарів тривалого користування (меблі і засоби транспорту). Зросли також споживчі витрати на послуги, а також на товари повсякденного попиту.
Одночасно виросли державні закупівлі товарів і послуг (+4,6% чи 1,7% без обліку інфляції), до 416,7 трлн.лір або 215,2 млрд. євро, що відповідало 18,5% ВВП Італії в 2004р. Другим за значенням компонентом внутрішнього попиту, що визначив динаміку росту ВВП Італії в 2004р., стало збільшення інвестиційної активності. У поточних цінах обсяг валових, інвестицій в основний капітал у 2004р. виріс в Італії на 8,7%, досягши 443,2 трлн.лір., що становить 19,6% ВВП. Без обліку інфляційного тиску ріст капіталовкладень склав 6,1%, що на 1,6% більше, ніж у середньому по ЄС.
Найбільше виросли інвестиції італійських підприємств у машини, устаткування, транспортні засоби і нематеріальні активи. Загальна частка цих інвестицій у ВВП Італії в 2004р. (12,3%) стала історичним рекордом останніх 30 років серед країн ЄС і США. Одна третина росту довелася на компонент машин і устаткування, що відповідає тенденції до розширення виробничих можливостей і автоматизації виробництва. На мотивацію до росту виробничих інвестицій продовжували робити наслідку прийняття в травні 2002р. закону «Про надання підприємствам податкових пільг на реінвестицію прибутку у виробництво».
У 2004р. значними темпами росли інвестиції в реконструкцію і будівництво нежитлового фонду, що збільшилися на 5,1%, склавши 3,7% ВВП Італії. Розширення інвестицій у будівництво багато в чому стимулювали надані в 2004р. Міністерством фінансів додаткові податкові пільги на реконструкцію
Ріст зарплати оцінюється в 3,1%, що на 0,6% вище темпу росту роздрібних цін. Більш за все виросли зарплати в секторі послуг і будівництві.
Збереження стабільної економічної кон'юнктури і деяке збільшення обсягів виробництва італійських підприємств стимулювало розширення зайнятості населення Італії (до 53,5% населення країни), рівень якої в 2004р. підвищився у всіх секторах економіки, хоча і залишився трохи нижче середнього показника зайнятості для єврозони (60,1%).
У 2004р. в Італії був проведений ряд заходів щодо прийняття більш гнучкого робочого графіка, а також розпочата реформа з розширення типів трудових контрактів і введення інституту стажистів і практикантів. Поява нових видів діяльності, зв'язаних з так званою «новою економікою», збільшили потреба у фахівцях в області інформаційних технологій і комунікації. У цілому за рік число зайнятих виросло на 612 тис. чол. Одночасно рівень безробіття в 2004р. продовжував знижуватися і досяг 10% працездатного населення (11,4% у 2002р.). Рівень безробіття серед жінок знизився на 1,7%, а серед молоді на 2,9%. Разом з тим зберігається негативна тенденція, властива в цілому для Євросоюзу: існує висока частка (50% для ЄС і 61% для Італії) людей, безробітних протягом довгого часу, і не бажаючих чи не здатних знайти роботу.
У 2004р. слідом за ростом споживання й інвестицій, деяким покращенням ситуації з зайнятістю збільшився валовий розташовуваний дохід, досягши 2235 трлн. лір чи 1154 млрд. євро (+5,4% у поточних цінах, 2,4% у цінах 1995р.).
Разом з тим схильність населення до заощаджень залишилася практично незмінною. Норма заощаджень у відношенні до валового розташовуваного доходу незначно зменшилася у 2004р. - до 20,8% (21% у 2002р.). Заощадження домашніх господарств склали, як і в попереднього року, 6% ВВП чи 58,9 млрд. євро. У портфелі цінних паперів збільшилася частка середньо- і довгострокових цінних паперів (ріст на 56,3 трлн. євро проти падіння в 2002р. на 43,3 трлн.євро). Кошти, що знаходяться в депозитах до запитання і строкових депозитах виросли на 18,7 трлн. євро. Одночасно фінансова заборгованість домашніх господарств виросла на 74 трлн. євро 38,2 млрд. євро.
Експорт залишається протягом останнього років найбільш динамічним джерелом росту італійської економіки. Його частка в сумарному росту ВВП Італії в 2004р. склала 2,9%. Ріст італійського експорту визначили кілька факторів: у цілому сприятлива загальносвітова кон'юнктура, розширення світової торгівлі, а також зниження курсу євро стосовно долара і єни. За підсумками 2004р. експорт Італії виріс на 16,8% (10,2% у незмінних цінах), до 498,2 трлн.лір (257,3 млрд. євро), що склало 30% ВВП. На імпорт припадає 28,5% ВВП Італії в 2004. Імпорт Італії виріс на 23% (8,7%), до 495,5 трлн.лір (255,9 млрд. євро). Разом з розширенням виробничої й інвестиційної активності італійські підприємці збільшили в 2004р. імпорт проміжних і інвестиційних товарів (+9,6% і +11,8% відповідно).
2004р. характеризувався деяким ростом інфляційної напруженості, викликаним впливом імпортної складової: безупинно збільшується протягом року вартість імпортованої нафти, що викликало ріст внутрішніх цін на паливо і, відповідно, тарифів на похідні види енергії. Однак надмірного розкручування інфляційної напруженості удалося запобігти шляхом стримування збільшення зарплати і зростання виробництва. Середній рівень інфляції в 2004р. склав 2,6% і вперше з 70р. наблизився до середнього для ЄС індексу інфляції в 2,3%. Шляхом кількаразового зниження рівня акцизів, реалізованих на внутрішньому ринку нафтопродуктів, уряду Італії удалося також частково нейтралізувати негативний вплив зовнішніх факторів. У той же час відчутне стабілізуюче вплив на рівень внутрішніх цін уже почали робити, зокрема, результати проведеної раніше лібералізації ринку засобів зв'язку: поява на ньому після здійсненої приватизації ряду незалежних компаній сприяло росту конкуренції і зниженню вартості пропонованих населенню послуг.
У 2004р. трохи покращилася ситуація в розвитку південних районів, певною мірою згладжуючи диспропорції між цими регіонами. ВВП південних районів виріс у постійних цінах на 2,5%, що співвідноситься із середніми даними по Італії. Якщо розглядати ріст ВВП на душу населення, у 2004р. цей показник наблизився до середніх даних по центральних і північних районах (2,6% і 2,7% відповідно). Ріст економіки південних регіонів був підтриманий розширенням інвестиційної активності і стимулюючим впливом зовнішнього попиту. Валові інвестиції в основний капітал виросли на 6,8% (5,9% у центральних і північних районах). Витрати по кінцевому споживанню традиційно були нижче: 2,8% у південних районах і 3,1% в інших регіонах. Зовнішній попит став ведучим фактором росту економіки південних районів у 2004р. Ріст експорту південних регіонів виріс на 27,3%, у той час як на півночі експортні постачання збільшилися на 16%.
Економічний підйом південних регіонів країни крім сприятливої зовнішньої кон'юнктури і загального пожвавлення економіки Італії в 2004р. був забезпечений також особливою увагою, що приділяється урядом розвитку депресивних регіонів. У 2002р. уряд Італії представив «План розвитку Півдня», що був схвалений Комісією ЄС у квітні 2004р. Відповідно до цього Плану був заснований спеціальний орган, у компетенцію якого входить нагляд за проведеними заходами і використанням засобів, виділених зі структурних фондів ЄС. До роботи створеного органа залучаються місцеві адміністрації. Планом передбачаються заходи для пожвавлення виробництва в південних регіонах країни. Відповідно до Плану до кінця 2008р. передбачається виділити на підтримку депресивних районів близько 86 трлн.євро.
У 2002р. і початку 2004р. програма одержала схвалення всіх південних регіонів країни. Витрати італійського уряду на підтримку відсталих районів країни росли протягом останнього років і склали в 2004р. більш 20 трлн.євро (2002р. – 22 трлн.євро, 1998р. – 16 трлн. євро і 1997р. 18 трлн. євро).
Ресурси структурних фондів ЄС, що притягнуті в 2004–2006р. для надання допомоги розвитку південних регіонів Європи, складуть 22 млрд. євро. З огляду на надходження від урядів і приватних організацій очікується збільшення обсягів інвестиційних фондів до 47 млрд. євро.
Основні галузі економіки
Металургія. Світовий попит на сталь і сталеву продукцію в 2004р. досяг 725 млн. т., що на 5,8% перевищило рівень 2002р. і на 4,5% колишній рекордний рівень 1997р. У світовому виробництві сталі і чавуна також досягнуть новий рекорд – 830 млн. т. У Євросоюзу попит на сталь збільшився від 4 до 5%. Обсяг виробництва сталі і чавуна зріс майже на 2% і впритул наблизився до найбільш сприятливому для ЄС 1998р.
Італійська чорна металургія в 2004р. по обсязі виробленої продукції зайняла друге місце в ЄС. Частка Італії (понад 26 млн. т.) склала приблизно 16% (усього в ЄС виробляється близько 19% світової продукції). У цьому секторі країна поступилась тільки Німеччині – абсолютному регіональному лідеру в даній галузі (понад 46 млн. т.), і помітно випередила інших ведучих європейських виробників, зокрема, Францію (21 млн.), Іспанію (16 млн.) і Великобританію (15 млн.).
Автомобільна промисловість Італії в 2004р. розвивалася на тлі триваючого збільшення загальносвітового виробництва автомобілів і триваючої його глобалізації. У 2004р. у даному секторі промисловості, після досить стабільного 2002р., спостерігалися позитивна тенденції і зростання виробництва. Показники росту експорту значно випереджали показники росту внутрішнього споживання. Проте на італійському ринку автомобілів у 2004р. збереглася позитивна тенденція. Протягом року в Італії було реалізовано більш 2,4 млн. нових легкових автомобілів, що на 95 тис. перевищило рівень 2002р. Збільшилися продажі вантажних автомобілів, досягши по легких вантажівках 229 тис. і по важких 39 тис. од. Загальний обсяг виробництва автомобілів в Італії (легкові, вантажні й автобуси) збільшився в 2004р. на 2,2% і склав 1738315 одиниць (1701256 – у 2002р.), з них було експортовано 878605 одиниць – на 10,1% вище рівня попереднього року.
Суднобудівельна промисловість, будучи однієї з найбільше високотехнологічних і наукомістких галузей важкої індустрії, визначає рівень розвитку промисловості й економіки багатьох країн. Суднобудування для Італії є однієї з найважливіших і ведучих галузей промисловості країни, що покриває 5% від загального обсягу замовлень суден на світовому ринку. У 2004р. обсяг світового портфеля замовлень склав 3017 суден загальною водотоннажністю 44,8 млн.т. проти 2.484 од. (37,5 млн.т.) у 2002р. при цьому було довершене будівництво суден загальною водотоннажністю 19,9 млн.т., що на 14% перевищує рівень 2002р. Італія займає 4 місце по загальному обсязі замовлень і поділяє 4-5 місця з Німеччиною по побудованих суднах і нових замовленнях. Частка ринку в 2004р.: Італія – 32%; Німеччина – 21%; Ю.Корея – 15%; Фінляндія – 7%; Японія – 6%; Іспанія – 5%; Голландія – 4%; Хорватія – 4%; КНР – 4%; Норвегія – 2%
Розділ 3. ОСОБЛИВОСТІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ ІТАЛІЇ
Позиція країн у сфері міжнародної торгівлі
Платіжний баланс країни
До 2002 року сальдо платіжного балансу італійському уряду вдавалося зводити до нульового рівня, особливо завдяки росту банківської сфери. Однак вже в 2002 році платіжний баланс Італії звели з дефіцитом 7,2 млрд. євро. Дефіцит викликаний першим за десятилітню історію країни негативним сальдо торгівлею послугами. Зокрема, спостерігалося зниження показників у секторі в'їзного туризму через погіршення екологічного положення і збільшення числа адміністративних бар'єрів на в'їзд у країну, що повинен був скоротити нелегальну міграцію. У той же час спостерігається 10%-ний ріст витрат італійських туристів за рубежем, що також негативно позначається на платіжному балансі.
Також на загальний показник дефіциту значно вплинуло зниження трансферних платежів, одержуваних від інших країн у рамках співробітництва усередині єврозони.
Експорт та імпорт в галузях промисловості
Відношення експорту й імпорту до ВВП Італії складає відповідно 26-28 і 27-29%. Частка імпортних товарів, що надходять у подальшу переробку, перевершує 70% всього обсягу закордонних постачань. Італія розташовує і значним експортним потенціалом. За рубіж вивозиться від 40 до 80% усієї продукції різних галузей машинобудування.
Ведуче місце в зовнішній торгівлі Італії займають готові промислові вироби, їхня частка в імпорті складає стійко 67%, а в експорті - 97%. При цьому як у промисловому імпорті, так і в промисловому експорті Італії близько 1/3 приходиться на товари з високим ступенем переробки. Тому втрата італійськими виробниками своїх позицій на світовому ринку високотехнологічної продукції є в загальному негативним фактом. Частка такої продукції в експорті Італії складає усього близько 20%. В Італії спостерігається великий дефіцит у торгівлі електронним устаткуванням, верстатами і т.п. Оплата "нафтових рахунків" поглинає ресурси, рівні 8% ВВП. Усе це дає незбалансованість зовнішньої торгівлі.
Ведучими торговими партнерами Італії є країни ЄС. На їхню частку приходиться близько 44% імпорту і 48% експорту Італії. Основними контрагентами зовнішньої торгівлі Італії виступають ФРН (16% імпорту і 18% експорту), Франція (14 і 15%), США (7 і 5%), Англія (4 і 7%).
Експорт з Італії - 242 600 млн. доларів (продукція машинобудування і інженеро-будівництво, текстиль і одяг, автомобілі, хімікати, продукти харчування, напої, тютюн, корисні копалини, кольорові метали). Основні партнери: 56 % - ЄС (Німеччина 16,50 %, Франція 12,70 %, Великобританія 7,20 %, Іспанія 5,80 %), США - 8,50 %.
Імпорт - 206 900 млн. доларів (технічні вироби, хімікати, транспортне устаткування, електроенергія, корисні копалини і кольорові метали, текстиль і одяг; продовольство, напої і тютюн). Основні партнери: 61 % - ЄС (Німеччина 18,80 %, Франція 13,12 %, Великобританія 6,47 %, Нідерланди 6,20 %, Бельгія, Люксембург 4,70 %), США - 5,10 %.
Дуже велика залежність Італії від імпорту іноземної технології (ліцензії, патенти). Зовнішня торгівля країни по цих статтях характеризується хронічним негативним сальдо. Головними партнерами Італії по торгівлі технологіями є промислово розвинені країни. На їхню частку приходиться основна частина платежів і приблизно половина надходжень. Найбільшими партнерами Італії в області торгівлі технологіями є США, Франція, Швейцарія і Німеччина. Італія, однак, має позитивне сальдо в торгівлі ноу-хау з країнами, що розвиваються, і країнами Східної Європи.
Торговий баланс - 35 700 млн. доларів. Зовнішній борг 45 000 млн. доларів.
Інвестиції в італійській економіці
Величина прямих закордонних капіталовкладень італійських монополій оцінюється приблизно в 3 млрд. дол. Частка Італії в загальному обсязі відповідних інвестицій країн експортерів капіталу серед членів ЄС дорівнювала лише 2,7%. При цьому частка Італії має тенденцію до зниження. Частка прямих інвестицій дорівнює 31% загального обсягу закордонних капіталовкладень італійських експортерів капіталу.
У свою чергу Італія є об'єктом експансії капіталу ведучих країн світу. Прямі іноземні капіталовкладення складають 76% всього імпортного капіталу в Італії, портфельні - 24%. Близько 40% усіх прямих вкладень у даний час приходиться на Швейцарію, інші розподіляються між США (19%), ЄС (33%) і іншими країнами. Іноземний капітал займає в економіці Італії дуже значні позиції. Під його контролем знаходиться близько 1/10 всього акціонерного капіталу Італії. Загальний обсяг закордонних прямих інвестицій у промисловість Італії в два рази перевищив аналогічний показник для італійських вкладень за кордоном.
У підсумку чиста інвестиційна позиція Італії за 2002 рік скоротилася з 50,150 млн. євро до 13,822 млн. євро.
Розділ 4. ЕКОНОМІЧНЕ ТА ІНВЕСТИЦІЙНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ ТА ІТАЛІЇ
Італія визнала незалежність України 28 грудня 1991 року. Дипломатичні відносини між двома країнами були встановлені 22 січня 1992 року. У Римі та Києві діють посольства України та Італійської Республіки.
Враховуючи той факт, що Італія входить до складу "Великої сімки" та Європейського Союзу і посідає п'яте місце серед промислово розвинутих країн заходу, налагодження тісного співробітництва з нею істотно сприяє зміцненню позицій України на міжнародній арені і, зокрема, у європейському політичному просторі.
Економічне та інвестиційне співробітництво України та Італії.
Італія - промислово розвинена держава, член ЄС, НАТО, "Великої вісімки", є одним з найважливіших партнерів нашої держави в Європі та світі. Італійці добре усвідомлюють роль і місце нашої держави в Європі, у підтриманні безпеки та забезпеченні стабільного розвитку континенту.
Італія підтримує Україну в її прагненні стати повноправним членом європейської спільноти націй. Саме італійський міністр закордонних справ був одним із перших серед європейських політиків, який визнав необхідність переведення відносин між Україною та Європейським Союзом на рівень асоціації. І саме італійський прем’єр-міністр С.Берлусконі визнав під час свого візиту до України у жовтні 2003 р., що Україна може бути готова до вступу в ЄС раніше, ніж у 2011 році.
Україна та Італія роблять активний внесок у справу забезпечення миру на планеті шляхом участі у миротворчих операціях. Обидві країні є одними з найактивніших контрибуторів у проведення міжнародних миротворчих операцій під егідою ООН. Український та італійський військові контингенти виконують нелегкі завдання із забезпечення стабільності та миру, підтримки діяльності суспільних інституцій у багатостраждальному Іраку.
Італія є одним із основних партнерів нашої держави в торговельно-економічній галузі й за обсягами торгівлі з Україною посідає друге місце в Західній Європі (після Німеччини). Товарообіг між Україною та Італією у 2004 р. досяг, за даними Держкомстату України, 2,4 млрд. дол. США, що на 26,81% більше, ніж у 2003 р. При цьому експорт збільшився на 27,74% і склав 1,62 млрд. дол. США, імпорт – на 25% і дорівнює 805 млн. дол. США. Сальдо торговельного балансу для України - позитивне (814 млн. дол. США).
Рекордні темпи економічного зростання в нашій державі приваблюють італійський бізнес. Підприємці цієї країни інтенсивніше за своїх європейських колег освоюють український ринок. Італійські інвестиції присутні у виробничому секторі України. Станом на 1 жовтня 2004 р., обсяг італійських інвестицій в Україні складав 99 млн. дол. (зростання з початку року - 4,4%) : машинобудівна промисловість – 45%, легка промисловість – 20%, торгівля – 8,8%, готельний та ресторанний бізнес – 3,4%.
Існують, утім, значні невикористані можливості для участі італійського бізнесу в приватизаційних проектах в Україні. Не повністю задіяні всі можливості для співпраці в таких галузях як космічна, енергетична, машинобудування, транспортні перевезення, сільське господарство, зв’язок. Великий інтерес для України представляє досвід Італії, яка майже на 100 відсотків залежить від зарубіжних енергоносіїв, в розвитку новітніх енергозберігаючих технологій.
Обидві країни щиро зацікавлені у розвитку культурного та гуманітарного співробітництва. У співпраці з українською стороною Національною телекомпанією Італії РАІ підготовлено ряд документальних фільмів на українську тематику, які з травня по липень 2004 року демонструвалися по італійському телебаченню. Практично кожного року в обох країнах проводяться масштабні культурно-мистецькі заходи. 4 вересня ц.р. у провінції Віченца була відкрита виставка українського образотворчого мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ століття.
Безумовно, в українсько-італійських відносинах існують і проблемні питання. Перше місце серед них посідає питання соціального статусу українських заробітчан, які у пошуках роботи прибули до Італії останніми роками. Україна виступає за якнайскоріше укладення між двома країнами угоди про працевлаштування та соціальних захист українських громадян. Ії підписання дозволить значно полегшити долю наших співвітчизників у цій країні. Вирішенню відповідних питань, пов‘язаних з перебуванням в Італії громадян України, сприятиме і набуття чинності Міждержавної консульської конвенції, яка у січні ц.р. була ратифікована ВР України і нині проходить внутрішньодержавні процедури в Італії.
Україна прагне також укласти між двома країнами угоду про взаємне визнання дипломів про середню та вищу освіту, що також допоможе багатьом нашим громадянам, які працюють в Італії.
Іншим важливим питанням, над яким наполегливо працює українська дипломатія, є спрощення візового режиму між Україною та Італією та поліпшення процедури взаємного отримання віз.
В цілому ж можна твердити, що високий рівень довіри, притаманний двосторонній взаємодії, інтенсивний розвиток політичного діалогу, активна співпраця в економічній та гуманітарній галузях дозволяють з оптимізмом дивитися у майбутнє українсько-італійських взаємин. Одним із пріоритетних завдань торговельно-економічного співробітництва є забезпечення, принаймні, часткової переорієнтації італійців з російського на український ринок. Необхідним також вважають подальше внесення позитивних для України змін у зовнішньоторговельну політику: останнім часом на італійському ринку нарівні з товарними позиціями сировини з’явилася деяка кінцева промислова продукція українського походження, зокрема, промислове обладнання для хімічної промисловості, хімічні добрива, цемент, консервовані овочі та фрукти.
У той же час структура експорту-імпорту залишається майже незмінною і, відповідно, несприятливою для нашої держави: в експорті до Італії основне місце займає сировина, в імпорті переважає промислова продукція. Італія зацікавлена в імпорті з України чавуну, шкіряної сировини, мінеральних добрив. В імпорті з Італії, як і в попередні роки, переважає обладнання і пластмаси, одяг і взуття, продукти харчування.
В основному італійські інвестиції розміщені в галузі внутрішньої торгівлі, харчової промисловості, машинобудуванні, металообробній та легкій промисловості.
Отже, Італії – промислово розвинена країна, яка займає провідні позиції не лише на європейських ринках, а й на світових. При цьому вона намагається проводити таку зовнішньоторговельну політику, яка захищає та розвиває її економіку і, водночас, дозволяє підприємствам інших країн ефективно працювати на італійських ринках. Використана література
www.uk.wikipedia.org.
www.5ka.ru.
www.econom.mslu.ru.
www.nauka.vkpk.ru.
www.ukrinfo.ua.
www.kimo.univ.kiev.uaw
www.kmu.gov.ua.
www.svit.ukrinform.com.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора