Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Розвиток середнього та великого підприємства в Україні
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Навчально-науковий інститут економіки і менеджменту
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2007
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Мікроекономіка
Група:
ЕК-111
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний університет „Львівська політехніка”
Навчально-науковий інститут економіки і менеджменту
Кафедра теоретичної та
прикладної економіки
НАУКОВА РОБОТА
з дисципліни „Макроекономіка”
на тему
„Розвиток середнього та великого підприємства в Україні”
Львів-2007 ЗМІСТ
Вступ...........................................................................................................................................................3
Розділ 1. Теоретичні та законодавчі засади існування середнього та великого підприємства
в Україні......................................................................................................................................................4
1.1 Державне регулювання підприємницької діяльності............................................................5
1.2. Державна підтримка підприємницької діяльності................................................................7
Розділ 2. Дослідження розвитку середнього та великого підприємства в Україні..............................9
2.1. Особливості формування підприємницького середовища в Україні у пострадянський період...........................................................................................................................................................9
2.2. Розвиток середніх та великих підприємств в Україні з 1996 по 2006 рр. та проблема приватизації................................................................................................................................................12
Висновки.....................................................................................................................................................20
Додатки.......................................................................................................................................................21
Список використаних джерел..................................................................................................................24
ВСТУП
В умовах формування орієнтованого ринку, прискорення інституціальних перетворень в економіці України, де базовим є радикальні зміни у відносинах власності, формування приватного сектора з критичною масою, що надавала б йому сили реального конкурента державних підприємств, створення ринкових механізмів саморегулювання економічних процесів тощо, проблема становлення і розвитку національного підприємництва набуває неабиякого значення. Питання розвитку середніх і великих підприємств в Україні є досить важливим, адже цей сектор економіки є її фундаментом, приносить їй неабиякі прибутки, а проблем його розвитку є багато. Тож в даній науковій роботі ми проведемо хронологію розвитку середніх та великих підприємств, виділимо основні проблеми та вивчимо шляхи їх вирішення.
Перш за все зазначимо, що в умовах формування ринкових відносин та становлення різних форм власності в економіці країни особливо важливого значення набуває регулююча роль держави щодо діяльності об’єктів підприємницької діяльності. Загальні засади регулювання підприємницької діяльності законодавчо закріплені у ст. 42 Конституції України та в ст. 15 Закону України „Про підприємництво”, в яких, зокрема, передбачено, що держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємствами, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.
Розвиток підприємств здійснюється в результаті проведення послідовної державної політики та нововведень у цьому важливому секторі ринкової економіки. Наведемо види нововведень, які важливі для розвитку підприємств: економічні, управлінські, політичні, соціальні та юридичні нововведення. Нововведення всіх зазначених типів взаємозалежні, тому не бувають одиничними, частіше з’являється потреба у реалізації низки різноманітних нововведень („пучка” нововведень).
Отже, метою наукової роботи є дослідження хронології та проблем розвитку середніх та великих підприємств в Україні. Основними завданнями є вивчення процесу становлення даного сектора економіки у пострадянський період, його розвиток у наші дні, дослідження динаміки основних макроекономічних показників та аналіз сучасних та розробка перспективних методів розв’язання основної проблеми розвитку середніх та великих підприємств – приватизації.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЗАКОНОДАЧІ ЗАСАДИ ІСНУВАННЯ
СЕРЕДНЬОГО ТА ВЕЛИКОГО ПІДПРИЄМСТВА В УКРАЇНІ
Підприємництво відіграє значну роль у формуванні ринкових відносин, виступаючи рушійною силою соціально-економічного розвитку. При чому трансформація командно-адміністративної системи в ринкову неможлива без все більшого розширення діяльності підприємницьких структур, які генерують зміни як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях.
Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний розсуд діяльність з виготовлення продукції, виконання робіт, здійснення послуг з метою отримання прибутку. Підприємство – реальна одиниця (із землею і капіталом), яка виконує одну або декілька функцій у виробництві товарів і послуг.
Характерними ознаками підприємницької діяльності є:
свобода вибору напрямків, сфер діяльності та методів їх здійснення;
відсутність керування зверху підприємницькою діяльністю;
присутність завжди при створенні та функціонуванні підприємства фактора ризику, який необхідно прораховувати та враховувати;
персональна та майнова відповідальність за прийняття рішень та їх наслідки;
орієнтування на досягнення комерційного успіху;
інноваційних характер підприємницької діяльності, бажання винайти та зробити щось нове або вдосконалити існуюче.
Для успішної реалізації підприємництва необхідне формування нового типу управлінців, для яких мали б бути характерні такі риси:
ініціативність, постійний пошук нових можливостей, новаторських та нетрадиційних рішень;
готовність піти на обґрунтований ризик;
гнучкість у постійних пошуках чогось нового;
цілеспрямованість та вміння подолати перешкоди.
Підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідницької, торговельної, іншої господарської діяльності, в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Воно на має у своєму складі інших юридичних осіб, на відміну від фірм.
Підприємство в залежності від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.
Малими (незалежно від форми власності) визнають підприємства, в яких середньо облікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) не перевищує п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) не перевищує суму, еквівалентну п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Великими підприємствами визнають підприємства, в яких середньо облікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п’яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Усі інші підприємства визнаються середніми.
Державне регулювання підприємницької діяльності.
Державне регулювання підприємницької діяльності полягає у законодавчому забезпеченні процесу створення, функціонування та ліквідації суб’єктів підприємництва (див. табл. 1).
Таблиця 1
Регулювання підприємницької діяльності
Етапи здійснення підприємницької діяльності
Зміст підприємницької діяльності
Суть регулювання підприємницької діяльності
1
2
3
Етап 1.
Створення підприємства
Вибір виду діяльності.
Ліцензування певних видів підприємницької діяльності.
Визначення переліку документів, що засвідчують створення підприємства.
Встановлення переліку осіб, які не мають права здійснювати підприємницьку діяльність
Етап 2.
Функціонування підприємства.
Функціонування підприєм-ства в умовах конкуренції з іншими підприємствами.
Виготовлення підприємством товарів та послуг.
Робота колективу підприєм-ства
Законодавче забезпечення свободи конкуренції, недопущення проявів монополізму.
Податкове регулювання.
Фінансово-кредитна політика
Правила ціноутворення
Дотримання стандартів виготовлення продукції
Екологічні норми та нормативи
Регулювання умов праці
Забезпечення охорони праці
Умови оплати праці (не нижче від встановленого мінімуму)
Етап 3.
Ліквідація підприємства
Припинення діяльності під-приємства
Умови санації підприємства, якщо так ще стоїть питання.
Визначення пакета документів, що засвідчують припинення функціонування підприємства.
Умови розрахунку боржника з кредиторами.
Створення підприємства характеризуються свободою вибору сфери підприємницької діяльності, яка проявляється в існуванні права без обмежень здійснювати на території України будь-яку діяльність, яка не суперечить існуючому законодавству. Найпоширенішими видами підприємницькими діяльності є виготовлення різноманітних видів продукції; перероблення та реалізація сільськогосподарської продукції; ремонт техніки, здійснення будівельних робіт, роздрібна та гуртова торгівля, надання медичних, правових, транспортних, проектних, конструкторських, туристичних, спортивно-оздоровчих та інших видів послуг. Однак існують і певні обмеження на деякі види діяльності: діяльність з виготовлення та реалізації наркотичних засобів, зброї, вибухових речовин, виготовлення цінних паперів та грошових знаків. Такі види діяльності можуть здійснюватись лише державними підприємствами, ломбардні операції можуть здійснювати лише товариства з розширеною відповідальністю.
Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:
громадяни України, інших держав, не обмежені законом в право – або дієздатності фізичні особи;
юридичні особи всіх форм власності, які встановлені законом „Про власність”.
Чинним законодавством встановлений перелік суб’єктів, яким заборонено здійснювати підприємницьку діяльність. До таких належать:
військовослужбовці, працівники органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріусу, а також органів державної влади та управління;
особи, яким суд заборонив займатися підприємницькою діяльністю після певних порушень на термін, на термін поки діє заборона суду;
особи, які перебували під судом за крадіжки, хабарництво та інші злочини та мають цю судимість непогашеною.
Крім того держава регулює підприємницьку діяльність через:
законодавче забезпечення свободи конкуренції, захист споживачів від проявів недобросовісної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності;
податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і процентів за державні кредити, податкові пільги, ціни та пільги ціноутворення, валютного курсу, розміру економічних санкцій;
визначення соціальних норм функціонування підприємства, згідно з яким підприємець зобов’язаний забезпечити відповідні умови праці, охорону праці, оплату праці не нижче від встановленого мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, зокрема соціальне та медичне страхування та соціальне забезпечення;
встановлення екологічних норм та нормативів;
залучення підприємців до виконання різноманітних науково-технічних та економічних регіональних та державних програм;
укладення договорів на виконання робіт та здійснення послуг для державних потреб.
Держава законодавчо регулює дотримання прав підприємців, обмеження втручання державних органів в їх господарську діяльність. Втручання в підприємницьку діяльність з боку державних органів, а також громадських організації допускається виключно для здійснення контрольної функції у випадках, передбачених законом.
Держава гарантує всі підприємцям, незалежно від форми їх діяльності, рівні права та рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших видів ресурсів.
Забезпечуються також рівні можливості здійснення підприємницької діяльності рівними умовами дотримання прав захисту власності підприємців.
Державна підтримка підприємницької діяльності.
Одним із найважливіших пріоритетів сучасної державної політики є підтримка підприємницької діяльності, яка здійснюється як на державному, так і на регіональному рівнях.
За словами представника державної влади в Україні „...Не менш важливим пріоритетом у роботі уряду є вжиття заходів щодо розвитку підприємницької діяльності. Цю проблему слід розглядати на рівні проблеми національної безпеки, оскільки за нею стоять такі гострі питання, як зайнятість населення, створення нових робочих місць, податкові надходження, соціальна та політична стабільність у державі, а також доля структурних реформ у базових галузях промисловості. Одним із головних критеріїв роботи уряду та місцевих органів влади мають стати саме результати розвитку підприємництва взагалі і реального матеріального сектора зокрема”.
Оскільки ключовим моментом, що визначає рівень економічного розвитку регіону, є розвиток підприємництва, то сприяння розвитку бізнесових структур, розширення існуючих та залучення нових є важливим завданням місцевих органів влади. Державні органи влади зобов’язані підтримувати , стимулювати та заохочувати розвиток підприємництва в регіоні.
Державна підтримка підприємницької діяльності здійснюється за допомогою:
передача підприємцям державного майна, земельних ділянок для здійснення підприємницької діяльності;
сприяння організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування, підготовки та перепідготовки кадрів, облаштування неосвоєних територій об’єктами виробничої та соціальної інфраструктури;
стимулювання за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг) для модернізування технології, інноваційної діяльності, освоєння нових видів товарів та послуг;
надання підприємцям цільових кредитів.
Інститутом, за допомогою якого держава впливає на бізнес, є правова система. Закони зобов’язані захищати як окремих громадян від неправомірних дій підприємців, так і підприємницькі структури від посягань на них з боку різних членів суспільства. Правова система встановлює способи реалізації бізнесом його функцій і одночасно карає за їх невиконання в межах закону.
Правову систему підприємництва в Україні складають:
Закони України та відповідні норми громадянського, фінансово-кредитного, податкового, адміністративного, трудового та інших відгалужень законодавчого регулювання. Ключовими тут є закони про власність, про підприємства, про господарські товариства, про підприємництво, про банки та банківську діяльність, про інвестиції, про оподаткування, антимонопольне законодавство та інше.
Постанови Верховної Ради України.
Укази президента України.
Постанови Кабінету Міністрів України.
Нормативні акти міністерств та відомств.
Постанови місцевих органів влади.
Правова система регулює відносини підприємництва та суспільства, відносини підприємницьких структур між собою, відносини підприємницьких структур та влади. Вона зобов’язана забезпечувати рівні можливості створення товарів та послуг, виходу на ринок і отримання прибутку для всіх суб’єктів господарювання і, водночас, відстоювати та захищати інтереси всього суспільства [1].
Перший Закон України „Про підприємництво” було затверджено 1 березня 1991 року. З метою проведення державної політики у підприємницькій діяльності Указом Президента України від 29 липня 1997 р. №737/97 створено державний комітет з питань розвитку підприємництва і визначено його завдання щодо підтримки підприємництва. У грудні 1997 р. Верховна Рада України прийняла зміни та доповнення до Закону України „Про підприємництво”, яким встановлено єдиний перелік видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню. Їх кількість скорочено з 112 до 41. З метою запровадження ефективного державного регулювання у сфері підприємництва Президент України 22 січня 2000 р. видав Указ „Про запровадження єдиної регуляторної політики у сфері підприємництва” [8].
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ СЕРЕДНЬОГО ТА ВЕЛИКОГО
ПІДПРИЄМСТВА В УКРАЇНІ
2.1. Особливості формування підприємницького середовища в Україні у пострадянський період.
Після розпаду Радянського Союзу перед Україною постала проблема регулювання економічних відносин. На той час серед пересічних громадян не були сформовані уявлення про власність та підприємництво, оскільки за радянських часів існувала лише державна форма власності та фактично була відсутня підприємницька діяльність на рівні фізичних осіб. Тому з набуттям Україною незалежності, проголошенням вільного вибору підприємницької діяльності та форми власності почало стихійно розвиватися підприємництво як втілення особистої ініціативи. Дуже часто цей процес супроводжувався стихійністю та незаконними діями колишніх чиновників, розвитком тіньового сектора економіки. „Неготовність” пересічного громадянина до приватної форми власності та відповідальність за результати своєї діяльності визначили передумови формування прошарку підприємців з функціонерів державної влади різних рівнів.
Таким чином, основними особливостями формування підприємницького середовища у пострадянський період були:
неготовність населення до відповідальності за власну ініціативу;
запрограмованість на єдині „централізовані” завдання.
Саме найбільше це вплинуло на формування базових типів підприємців у пострадянський період.
В умовах нерозвиненості ринкових форм господарювання, що до певної міри триває в Україні і сьогодні, формування підприємницького середовища характеризується певними особливостями (див. рис. 1).
Категорії підприємців, що сформувались
у пострадянський період
Рис. 1. Категорії підприємств, що сформувались у пострадянський період
У науковій літературі виділяють чотири джерела формування прошарку підприємців в Україні на початку ринкових реформ:
1. Керівний склад державних підприємств. На початку 90-х років ХХ ст. державні підприємства в Україні одержали можливість за рахунок власних засобів виробництва брати участь у заснуванні кооперативів, а пізніше – напівприватних товариств з обмеженою відповідальністю та малих і великих акціонерних товариств. Це зумовило перетворення майна і коштів державних підприємств у капітал недержавних, дало приватному сектору одержати прибуток, використовуючи державні майно і ресурси. Отже, перша група підприємців була сформована в основному з числа керівників державних підприємств, які тими чи іншими засобами привласнили майно і кошти цих підприємств.
2. Представники органів влади. Великі можливості впливу влади (державного і місцевого рівнів) на підприємництво, залежність підприємців від свавілля урядовців та чинників призвели до зрощування (злиття) підприємництва і влади. Цей процес був двостороннім. З одного боку органи влади все більше поповнювалися підприємцями, з другого – представники органів влади через підставних осіб засновували фірми, купували акції та паї підприємств. Особливих можливостей представники влади набули під час грошової приватизації, коли відбувався процес викупу за гроші потужних промислових об’єктів. Отже, чиновники-бізнесмени, використовуючи свої владні повноваження, сприяли розвитку підприємств, що належали їм, при цьому їх вихід (відповідно до законодавства) зі складу керівних органів підприємницьких структур ніяк не заважав укладенню цими підприємствами вигідних договорів, особливо експортно-імпортного характеру, отриманню позик на пільгових умовах та інших податкових пільг, розміщенню вигідного держзамовлення.
3. Представники партійного та комсомольського апарату, працівники науково-дослідних установ, які мали значні організаційні навички, ділові зв’язки, високий інтелектуальний рівень, у 1991 році, після ліквідації комсомолу і заборони диктату комуністичної партії, залишилися без роботи. В умовах швидкої лібералізації економіки такі апаратчики обрали діяльність у фінансовому та посередницько-торговельному сегментах бізнесу, де швидко можна отримати прибутки. Це зумовлювалося, наприклад, тим, що через скорочення вітчизняного виробництва виникла велика різниця між внутрішніми цінами і цінами світового ринку, сформувався занижений фінансовий курс національної валюти. Останнє сприяло експорту сировини, ресурсів, металу, мінеральних добрив. Напівспекулятивна діяльність у зовнішньоекономічній сфері, особливо з урахування можливості продажу високо ліквідованих товарів за демпінгованими цінами, стала значно вигіднішою, ніж будь-яка виробнича діяльність і дала можливість сформувати певній частині суспільства первинний капітал.
4. Кримінальний світ. У 1992-1994 роках в Україні з’явилася велика кількість злочинних угруповань, які забезпечували „спокій” у бізнесі. Фірми і підприємства в умовах безсилля і занепаду правоохоронних засобів для захисту своїх інтересів були змушені звертатися до бандитських угруповань, так званих „бригад”. У результаті навколо бізнесу сформувався кримінальний сектор. З часом лідери злочинних угруповань легалізували кошти, отримані злочинним шляхом, і, започаткувавши легальний бізнес, стали підприємцями.
Інша гілка підприємців кримінального походження бере свій початок із шахрайств у фінансовій сфері. Заснування великої кількості комерційних банків, трастових та страхових компаній було зумовлено простотою їх створення та недосконалістю законодавства. Відсутність майна, яке б могло служити заставою, спричинило масове неповернення позик комерційним банкам. Страхові та трастові компанії штучно банкрутували, привласнювали кошти вкладників, які стали основою формування первинного капіталу певного прошарку майбутніх підприємців.
Таким чином, формування прошарку підприємців в Україні в пострадянський період здійснювалося стихійно і хаотично. Головним стимулом був орієнтир на швидке збагачення без ризику втрати капіталу.
У науковій літературі виділяють два шляхи формування підприємства: еволюційний і прискорений (стихійний) (рис. 2).
Шляхи становлення підприємництва
Еволюційний Прискорений
Приватизація Комерціалізація
підприємств діяльності підприємств
Продаж Безплатна
передача
Рис. 2. Шляхи становлення підприємства
В Україні, враховуючи історичні умови та особливості політичної ситуації, розвиток підприємства відбувався прискореним шляхом, а тому і фінансування підприємницької діяльності часто носило нелегальний характер.
Отже, формування підприємницького середовища в Україні відбувалося не еволюційним шляхом (через поступове накопичення приватного капіталу, тривале удосконалення підприємницьких навичок в умовах розвиненої конкуренції), а швидкоплинно, стихійно, через перехід у підприємці мобільної частини радянської номенклатури і кримінального прошарку. Вирішальний вплив на формування бізнес-середовища здійснив тісний зв’язок підприємців з владою.
Аналіз шляхів становлення підприємництва та взаємодії елементів підприємницького середовища показав залежність розвитку першого від структурних елементів останнього (рис. 3). Ця залежність полягає в тому, що вплив зовнішнього середовища та його складових сприяє становленню підприємництва, орієнтованого на швидке збагачення, іноді навіть шляхом незаконних дій, що характерно для прискореного розвитку підприємництва.
Еволюційному шляху розвитку притаманна поступовість, виваженість у прийнятті рішень та формування певних традицій і культури підприємництва. Тому в країнах, які обрали еволюційний шлях, підприємництво більше орієнтовано на виробництво (а не перепродаж) товарів і запровадження нових технологій, що сприяє інноваційному розвитку та науково-технічному прогресу.
Підприємницьке середовище
Суб’єкти Зовнішнє середовище
підприємницької
діяльності
Нормативно- Політична Соціальні
правова база ситуація настрої в
суспільстві
Еволюційний шлях розвитку Прискорений шлях розвитку
підприємництва підприємництва
Шляхи створення підприємництва
Рис. 3. Залежність шляхів розвитку підприємництва від елементів
підприємницького середовища
Разом з тим, перелом стереотипів та установок у свідомості суспільства, необхідний для еволюційного шляху розвитку підприємництва – складний і довготривалий процес, який вимагає жорсткого регулювання і контролювання з боку державної влади.
Таким чином, виходячи з наведеної схеми (рис. 3), джерелами формування підприємництва можуть виступати як ініціатива суб’єктів, так і зовнішнє середовище. Тоді стає зрозумілим поєднанням умов формування підприємницького середовища у пострадянський період і типів підприємців: нормативна база сприяла формуванню „владних підприємців”; політична ситуація – „вимушених підприємців”; соціальні настрої в суспільстві – „кримінальних підприємців”.
Тільки незначна частина суб’єктів підприємницької діяльності на початку 90-х років була спроможна проявити власну ініціативу [2]. Таким чином у країні почав прослідковуватися затяжний спад виробництва аж до 2000 року (див. табл. 2).
Таблиця 2
Головні макроекономічні показники України у 1991-1995 рр.,
у порівняльних цінах, % до попереднього року [4]
Показники
Роки
1991
1992
1993
1994
1995
ВВП
91.3
90.1
85.8
77.1
87.8
Вартість основних фондів
103.2
102.5
102.5
100.1
99.0
Обсяг промислової продукції
95.2
93.6
92.0
72.7
88.0
Обсяг сільськогосподарської продукції
86.8
91.7
101.5
83.5
96.4
Виробництво товарів широкого вжитку
94.9
90.6
84.1
75.0
82.2
Інвестиції в основний капітал
92.9
63.1
89.7
77.5
71.5
2.2. Розвиток середніх та великих підприємств в Україні з 1996 по 2006 рр. та проблема приватизації.
За даними Держкомстату в Україні в 1999 р. нараховувалося 36 995 середніх і великих підприємств, або 15,8% від загальної кількості. Малих підприємств зареєстровано 197 127. Частка великих і середніх підприємств у загальному обсязі виробництва сягала 88,9%, у видобувній та обробній промисловості, виробництві електроенергії та газу, води, сільському, лісовому, рибному господарствах, транспорті, зв’язку та державному управлінні середніх та великих підприємств було ще більше – від 92 до 99% сукупного обсягу виробництва (табл. 3).
Частка великих і середніх підприємств в обсязі виробництва, поряд з іншими показниками (частка у загальній кількості працівників, середньорічна вартість основного капіталу) характеризує рівень концентрації виробництва. Наведені у таблиці 3 дані засвідчують, що цей рівень, як і в радянські часи, в економіці загалом та у зазначених вище галузях і надалі є високим. Водночас у оптовій та роздрібній торгівлі, ремонтних послугах, у мережі готелів та ресторанів, операціях з нерухомістю, колективних, громадських і особистих послугах рівень концентрації виробництва на багато нижчий, ніж в інших галузях та економіці загалом. Це безперечно, позитивний факт, оскільки у перелічених галузях ефективніше здатні функціонувати малі підприємства.
Таблиця 3
Середні та великі підприємства України у 1999 р.
Галузі та види діяльності
Кількість, тис. од.
Частка, %
у кількості підприємств галузі
в обсязі виробництва галузі
Сільське і лісове господарство
12361
72.9
96.2
Рибне господарство
135
38.0
96.3
Видобувна промисловість
528
62.6
99.5
Обробна промисловість
8262
21.9
92.8
Виробництво електроенергії, газу та води
669
59.7
98.7
Будівництво
3367
17.2
74.8
Оптова та роздрібна торгівля, послуги з ремонту
4082
3.9
51.9
Готелі та ресторани
531
7.4
63.1
Транспорт і зв’язок
1924
22.6
97.4
Фінансова діяльність
1349
59.6
67.5
Операції з нерухомістю
2348
10.1
67.5
Державне управління
47
16.5
99.1
Освіта
228
13.7
71.5
Охорона здоров’я і соціальна допомога
219
10.5
74.1
Колективні, громадські та особисті послуги
854
10.6
67.9
Екстериторіальна діяльність
1
50.0
99.3
Загалом
36995
15.8
88.9
Джерело: Економічна статистика в Україні// Перспективні дослідження. – 2000. – №13. – С. 23.
Великі підприємства домінують передусім у машинобудуванні, металургії, хімічній промисловості та енергетиці, де частка державної власності вища, ніж у середньому по галузях економіки. Саме ці підприємства внаслідок трансформаційного спаду та інфляційного прогресу, які відбулися у вітчизняній економіці в 1990-х роках, втратили значну частку обігових коштів. Як наслідок, зросли обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості, збільшилася частка збиткових підприємств. На початок 2000 р. збитковим були понад 50% від загальної кількості промислових підприємств та близько 70% сільськогосподарських.
Причини збитковості вітчизняних підприємств треба шукати в особливостях трансформаційного спаду 1991-1999 років. За умов спаду в обох секторах економіки (державному і приватному) склався особливий тип господарювання, за якого бартер, приховування прибутку, неплатежі постачальникам, бюджету, працівникам набули значного поширення, як і згода виробників на бартерний обмін і платежі. У цій ситуації важко відокремити фактичну та фіктивну збитковість, проте факт її існування заперечувати не можна. Цілком очевидно, що це не веде до припинення виробництва, проте означає проїдання продуктивного капіталу і, звичайно, не виключає існування ефективного тіньового виробництва.
Одна з головних передумов подолання збитковості економіки – прискорення середньої та великої приватизації, яка покликана передати середні та великі підприємства у руки тих, хто здатний забезпечити її легальне ефективне функціонування, залучення для цього інвестицій та ресурсів.
Таким чином у 1992 році розпочалась реалізація Програми приватизації, внаслідок якої приватизовано більше ніж 11,5 тисяч середніх і великих підприємств з глибиною на менше 70%, серед них майже 47% були промисловими. З 1992 року по жовтень 2003 року форму власності змінили 90039 об’єктів державної та комунальної власності. Детальну структуру приватизованих об’єктів наведено в табл. 4. Також результатом приватизації стало зменшення динаміки бартерних операцій промисловості.
Таблиця 4
Кількість приватизованих об’єктів станом на жовтень 2003 року [7, с.25]
Група приватизованого об’єкта
Кількість приватизованих об’єктів
Група А (мала приватизація)
72407
Групи Б,В,Г (великі та середні об’єкти)
11402
Група Д (незавершене будівництво)
4051
Група Ж (об’єкти соціальної сфери)
1018
Група Е (акції, паї, частки)
1161
Фахові оцінки сукупної вартості вітчизняних підприємств засвідчують тенденцію до її зниження, а також те, що стан виробництва та інших чинників, які формують вартість підприємств, не дає підстав сподіватись на її зростання найближчими роками. Відтак потрібно або припиняти продаж і санувати підприємства, або прискорювати продаж з огляду на залишкову вартість об’єктів. В умовах складного політичного і зовнішнього середовища доцільнішим є саме другий варіант – прискорення темпів продажу з метою попередження подальшого зменшення реальної вартості об’єктів. Річ у тім, що:
по-перше, у держави немає коштів для оздоровлення свої підприємств;
по-друге, приватизація є способом підвищення вартості підприємств у середньо- і довготерміновій перспективі;
по-третє, не простежується ознак припинення падіння сукупної вартості підприємств.
Визначну роль у цьому відіграватиме мистецтво проведення торгів – продаж підприємств у найкращий спосіб та найкращий час.
На початок 2000 року форму власності в Україні змінили 66 707 об’єктів, станом на 1 січня 2007 року в нашій державі 258 536 приватних і 7 359 державних підприємств. Приватизація середніх і великих підприємств сприяє підвищенню ефективності їхнього функціонування. У другій половині 1990-х років виконано низку досліджень, які засвідчують значні відмінності між роботою приватних і державних підприємств (на користь приватних).
Згідно з дослідженнями Н. Бубакрі та Ж.-К. Коссе, рентабельність виробництва, продуктивність праці та загальні обсяги виробництва помітно збільшилися у країнах за роки, які минули після приватизації.
У промислово розвинутих країнах та державах, що розвиваються сукупні доходи приватизованих підприємств зросли у середньому більш ніж на 25% протягом трьох років після приватизації. Рентабельність приватизованих підприємств збільшилася вдвічі в країнах, що розвиваються, та на 45% у розвинутих державах, а темпи приросту продуктивності праці становили відповідно 16 та 11%.
Після приватизації підприємств зросли й обсяги капіталовкладень, а саме: на приватизованих підприємствах капіталовкладення як частка загального товарообігу збільшилися на 44% у розвинутих країнах та на 70% і більше, в країнах, що розвиваються [3]. Інвестиційне пожвавлення зумовлюють такі чинники: по-перше, приватизовані підприємства не зобов’язані позичати у держави, вони мають змогу вибору щодо форм та джерел фінансування своєї діяльності; по-друге, після приватизації, здебільшого, настає період швидкого зростання, який стимулює капіталовкладення; по-третє, приватизація передає право ухвалення рішень від посадових осіб власникам акцій підприємств, які найбільше зацікавлені у забезпеченні його сталого тривалого розвитку.
Загальна зайнятість після приватизації не змінюється, за винятком видатків, коли на державних підприємствах кількість працівників була штучно завищена. Згідно економічного дослідження економіки держав-учасниць Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) (від 66 до 75% випадків), країн, що розвиваються, а також країн, де відбувається ринкова трансформація економіки, побоювання щодо скорочення кількості робочих місць унаслідок приватизації є безпідставними.
В Україні в 1992 році було поставлено завдання зменшити частку держави в економіці протягом трьох-чотирьох років на 50%. У 1997 році частка держави в основних фондах зменшилася з 81,4 % у 1990 році до 55,7% [6].
Масова приватизація привела до переважання працівників у структурі власників більшості приватизованих підприємств. Це була плата за можливість швидкої приватизації у країні, де приватного капіталу практично не було. Приватизація, поряд з іншими чинниками, сприяла подолання затяжного спаду виробництва, відновленню, починаючи з 2000р., його зростання (табл. 5).
Таблиця 5
Головні макроекономічні показники України у 1996-2006 рр.,
у млн. грн.
Показники
Роки
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
ВВП
81519
93365
102593
130442
170070
204190
225810
267344
345113
4441452
535860
Обсяг промислової продукції
73321
75061
82889
107537
144483
184276
202688
259502
-
-
-
Обсяг сільськогосподарської продукції
26746
30032
32758
37683
54259
65218
65253
64473
83900
92536
94300
Виробництво товарів широкого вжитку
22939
22669
17538
20996
29762
33524
37933
48336
-
-
-
Інвестиції в основний капітал
12557
12401
13958
17552
23629
32573
37178
51011
75714
93096
125253.7
*детальна таблиця макроекономічних показників наведена у додатках 1 та 2
Для наочного спостереження динаміки деяких головних макроекономічних показників зобразимо їх у вигляді графіків.
Рис. 5. Динаміка обсягів ВВП в Україні з 1996 по 2006 рр., млн. грн.
Рис. 4. Динаміка обсягів промислової продукції в Україні з 1996 по 2003 рр., млн. грн.
Рис. 6. Динаміка обсягів продукції сільського господарства в Україні з 1996 по 2006 рр., млн. грн.
Рис. 7. Динаміка обсягів виробництва товарів широкого вжитку в Україні з 1996 по 2003 рр., млн. грн.
Рис. 8. Динаміка капітальних вкладень в Україні з 1996 по 2006 рр., млн. грн.
Таблиця 6
Порівняльна таблиця показників обсягу ВВП та кількості підприємств
в Україні з 1996 по 2006 рр.
Показник
Роки
1996
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003
2004
2005
2006
ВВП (млн. .грн.)
81519
93365
102593
130442
170070
204190
225810
267344
345113
4441452
535860
Кількість підприємств
186403
200650
214897
234146
265895
400030
535165
696127
820986
1070705
1133200
Рис. 9. Динаміка обсягів ВВП та Кількості підприємств з 1996 по 2006 роки.
На даний час в Україні продовжується реалізація проекту приватизації з певними змінами та доповненнями. Так, наприклад, прийнято закон про нову Державну програму приватизації на 2007-2009 роки, яка визначає цілі, пріоритети та умови приватизації 2007-2009 роки, виходячи з необхідності і проведення приватизації великих і середніх підприємств. На сьогодні проводиться аналіз стану управління об’єктами державної власності, за результатами якого Уряд буде здійснювати комплекс заходів для підвищення ефективності використання державного майна. Прослідковується позитивне тенденції підвищення ефективності діяльності підприємств державного сектору економіки, триває приватизація. Зокрема, за оперативними даними за серпень-жовтень 2006 року роздержавлено 95 об’єктів державної власності, від приватизації державного майна та інших надходжень, безпосередньо пов’язаних з процесом приватизації, надійшло 154.36 млн. грн., до загального фонду державного бюджету перераховано 152.61 млн. грн.. за результатами інвентаризації станом на 1 вересня 2006 року в Єдиному реєстрі об’єктів державної власності обліковується: 23.4 тис. юридичних осіб державної форми власності, у тому числі 4.4 тис. державних і казенних підприємств, майже 500 тис. об’єктів нерухомого майна державних підприємств, установ та організацій і 58 тис. інших об’єктів, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств, утворених у процесі приватизації.
Спостерігаючи динаміку головних макроекономічних показників, можна з впевненістю сказати, приватизація у випадку України позитивно впливає на її розвиток. Ріст головних макроекономічних показників починається з 1998 року, коли програма Приватизації почала працювати, і на сьогоднішній день він продовжується, збільшуючи з кожним роком темпи. Таким чином ринкова економіка України поступово виходить на якісно новий рівень у свого розвитку.
Вивчивши головну проблему розвитку середніх і великих підприємств – приватизацію та аспекти її реалізації, я вважаю, що Україна стоїть на правильному шляху. В недалекому майбутньому кількість державних підприємств істотно зменшиться, але варто задуматись чи варто приватизовувати стратегічно важливі об’єкти? Тому в 2006 розроблено проект постанови Кабінету Міністрів „Про внесення змін до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави”. Також державі слід здійснювати активну політику в сфері контролю за діяльністю приватизованих об’єктів, маєть...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора