Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва
Інформація про роботу
Рік:
2008
Тип роботи:
Контрольне завдання
Предмет:
Менеджмент
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти та науки України
Національний університет “Львівська політехніка“
Навчально- науковий інститут економіки і менеджменту
Кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва
Контольне завдання
Варіант 4
1. Три рівні управління. Графічне зображення рівнів.
Об’єктивність процесів управління передбачає поділ управлінської праці. З огляду на його спрямування виокремлюють горизонтальний (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація управлінської роботи) види поділу.
Наслідком вертикального поділу є створення рівнів управління. Американський соціолог Толкотт Парсонс (1902-1979) називає три рівні управління:
технічний;
управлінський;
інституційний.
Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників):
керівники низової ланки (операційні управлінці);
керівники середньої ланки;
керівники вищої ланки.
Форма піраміди (рис. 1.2) демонструє взаємозалежність рівнів управління та чисельності управлінців. У табл. 1.2. наведено характеристику представників трьох рівнів управління та визначено їхні пріоритетні функції.
Поділ управлінської праці за вертикаллю та горизонталлю є передумовою формування ефективної організаційної структури управління. Цей процес забезпечує чітку ієрархію, спеціалізацію управлінської праці, функціональний розподіл, що сприяє зростанню ефективності системи менеджменту організації.
Рис. 1.2. Графічне зображення рівнів управління
Таблиця 1.2.
Характеристика рівнів управління
Рівні управління
Представники рівнів управління
Функції представників рівнів управління
Інституційний рівень
Директор, заступники директора; президент, віце-президент; ректор, проректори та ін.
Забезпечують інтереси і потреби власників, здійснюють стратегічне і загальне керівництво, виробляють політику організації
Управлінський рівень
Завідувач відділом, декан, начальник цеху, начальник відділу тощо
Забезпечує реалізацію політики функціонування організації, розробленої вищим керівництвом, відповідають за доведення деталізованих завдань до підрозділів та їх виконання
Технічний рівень
Майстер, начальник виробничої дільниці, завідувач бюро, завідувач кафедри, старший продавець тощо
Відповідають за донесення поставлених завдань до безпосередніх виконавців та ефективність їх виконання
2.Наведіть приклади цілей організації. Які вимоги ставляться до цілей організації? Як здійснюється їх формування?
2. Цілі управлінського планування
Мета – це кінцевий стан, якого організація прагне досягти в певний момент у майбутньому (ідеальне уявлення про майбутні рубежі фірми).
Правильно сформульовані організаційні цілі мають відповідати наступним вимогам:
цілі мають бути конкретними та вимірюваними;
цілі мають бути зорієнтованими у часі;
цілі мають бути реалістичними, досяжними, такими, що не перевищують можливостей організації;
цілі мають бути не суперечливими, узгодженими, взаємопов’язаними;
цілі мають бути сформульованими письмово.
Цілі, сформульовані з урахуванням зазначених вимог, виступають своєрідними нормативами, за допомогою яких менеджер може робити висновки про ефективність своєї майбутньої практичної діяльності.
Будь-яка організація має багато різноманітних цілей, сукупність яких утворює складну структуру. Це передбачає необхідність класифікації цілей. Цілі організації можна класифікувати за кількома критеріями (табл.3.1.).
Глобальна мета – характеризує погляд на причину існування організації з точки зору суспільства. Глобальна мета – це уявлення про суспільне призначення організації.
Місія організації – характеризує погляд на причину існування організації з точки зору самої організації. Місія деталізує статус організації, надає орієнтири для визначення її задач.
Задачі організації – це заяви організації про те, як, за допомогою чого вона збирається виконувати свою місію. Задачі організації формулюються у конкретних показниках діяльності і розраховані на певні строки. Вони являють собою специфічні для данної організації шляхи реалізації місії. Організації, як правило, встановлюють декілька задач.
Встановлення цілей є першою фазою в процесі плануваня. Тому ефективність планування багато в чому залежить від якості реалізації цієї фази.
Будь-яке управління передбачає досягнення цілей – і в цьому контексті є цільовим. Цільовий підхід до управління знайшов вираз у декількох концепціях: “управління за результатами”, “програмно-цільове управління”, “стратегічне управління” тощо.
Таблиця 3.1.
Класифікація цілей організації
Критерії класифікації
Види цілей організації
1. Рівень абстракції
Глобальна мета
Місія організації
Задачі організації
2. Об’єкт спрямованості
2.1. Фінансові цілі
2.2. Цілі, що пов’язані з виробництвом
2.3. Цілі, що пов’язані з ринком діяльності організації
2.4. Цілі, що пов’язані з персоналом
2.5. Цілі, що пов’язані з дослідженнями та розробками
3. Ступінь відкритості
3.1. Офіційно проголошені цілі
3.2. Неофіційні цілі ( закриті, таємні)
4. Організаційний рівень
4.1. Загальноорганізаційні цілі
4.2. Дивізіональні цілі
4.3. Групові цілі
4.4. Індивідуальні цілі
5. Часовий інтервал
5.1. Короткострокові цілі
5.2. Середньострокові цілі
5.3. Довгострокові цілі
Одним з широко розповсюджених на практиці способів встановлення цілей та оцінки діяльності керівників є так зване “управління за цілями” (MBO – management by objectives).
У відповідності до концепції МВО загальноорганізаційні цілі можна розділити на декілька більш дрібних цілей окремих структурних одиниць організації, які, у свою чергу, можна трансформувати в цілі окремих груп і підрозділів і далі розбити на цілі діяльності окремих виконавців. При цьому цілі діяльності кожного виконавця мають сприяти досягненню цілей його керівника. Внаслідок цього утворюється так званий каскад цілей організації. Якщо кожний виконавець досягає поставлених цілей, тоді своїх цілей досягає і група робітників, і структурний підрозділ організації, і організація в цілому.
Отже, сутність концепці МВО полягає у тому, аби:
для кожного співробітника організації визничити мету його діяльності;
забезпечити взаємозв’язок таких цілей;
забезпечити досягнення кожним виконавцем встановленої для нього мети.
На відміну від традиційного процесу встановлення цілей, в процесі МВО цілі для підлеглих не встановлюються керівником одноособово (не нав’язуються підлеглим). В процесі МВО керівник та підлеглий співробітничають, визначаючи цілі діяльності підлеглого. При цьому розуміється, що ступінь досягнення мети буде основним критерієм оцінки та винагородження діяльності підлеглого.
Процес МВО, іншими словами, розглядається як надання “голосу” підлеглому в процесі встановлення цілей та чіткого визначення результатів його діяльності за певний проміжок часу. Начальник та підлеглий спільно вибирають цілі діяльності підлеглого та “домовляються” як буде вимірюватись їх досягнення.
Необхідною складовою МВО є наявність зворотнього зв’язку. В ідеалі МВО вимагає встановлення безперервного зворотнього зв’язку, тобто такого, коли робітник самостійно без зовнішнього втручання відстежує та коригує власні дії. Цей процес самоконтролю доповнюється періодичною оцінкою роботи підлеглого на закладі його звітів.
Процес МВО складається з кількох взаємопов’язаних етапів, кожний з яких, у свою чергу, включає здійснення кількох кроків (табл.3.2.).
Таблиця 3.2.
Процес управління за цілями
Етапи процесу управління
Кроки по кожному етапу
1. Встановлення цілей
Формування довгострокових цілей, стратегії організації
Розробка конкретних загальноорганізаційних цілей
Визначення дивізіональних та групових цілей
Визначення індивідуальних цілей
2. Планування дій
2.1. Ідентифікація дій (завдань) для досягнення цілей
2.2. Встановлення взаємозв’язків між цими діями
2.3. Делегування повноважень та визначення відповідальності за виконання дій
2.4. Визначення часу, необхідного для виконання дій
2.5. Визначення ресурсів, необхідних для виконання дій
3. Самоконтроль
3.1. Систематичне відстеження та оцінка ходу досягнення цілей самими робітниками без зовнішнього втручання
4. Періодична звітність
4.1. Оцінка прогресу досягнення цілей керівником
4.2. Оцінка досягнення загальної мети та посилення впливу
Переваги МВО:
Процес МВО робить більш зрозумілою організаційну структуру управління організацією. Завдяки використанню МВО стають зрозумілішими організаційні ролі та структури. Тут чітко визначається, хто за що відповідає у процесі досягнення загальної мети організації.
Процес МВО забезпечує цілеспрямовану мотивацію робітників. Процес МВО викликає почуття особистої зацікавленості в результатах діяльності. Робітники особисто приймають участь у процесі встановлення цілей їх діяльності, мають можливість “вкласти” свої ідеї в опрацювання цілей, чітко знають сферу своєї компетенції та отримують допомогу від начальника.
Процес МВО допомагає опрацювати ефективні методи контролю (винагороджується результат, а не процес діяльності). Найкращим орієнтиром для контролю є комплекс чітко сформульованих цілей.
Недоліки МВО:
Керівникам іноді важко встановлювати кількісно визнічені цілі діяльності для кожного підлеглого.
Вищим керівникам не завжди вигідно доводити цілі до кожного підлеглого.
МВО вимагає: встановлення короткострокових цілей; значної бюрократії; високої кваліфікації персоналу.
Ситуаційне завдання: Ви отримали одночасно два термінові завдання: від вашого безпосереднього і вищого керівника. Часу для узгодження термінів немає. Необхідно розпочати роботу. Виберіть і обгрунтуйте краще рішення:
Г) Буду викрнувати завдання безпосереднього керівника, запропонувавши йому порозумітись з вищим керівником щодо пріоритетності та порядку виконання завдань. Цей варінт дає можливість врахувати всі сторони і відсутність повторення таких ситуацій в майбутньому.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора