Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2002
Тип роботи:
Посібник
Предмет:
Релігієзнавство
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА"
НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ СЕМІНАРСЬКИХ
ЗАНЯТЬ
З РЕЛІГІЄЗНАВСТВА
(для студентів та курсантів всіх спеціальностей стаціонарної форми
навчання)
Затверджено
на засіданні кафедри філософії
Протокол
Львів - 2002
Методичні поради для проведення семінарських занять з
релігієзнавства./ Укл.: Скалецький М. П. - Львів: Видавництво Національного
університету "Львівська Політехніка", 2000. - 28 с.
У навчально-методичному посібнику наводяться плани
семінарських занять, з курсу релігієзнавства, а також рекомендації
щодо підготовки до них.
Подається список основної та додаткової літератури.
Укладач: Скалецький М. П., канд. філософ. наук, доц.
Відповідальний за випуск:
Рецензенти:
ВСТУП
Навчальна дисципліна "Релігієзнавство" вивчається на 1-у та 2-му курсах протягом 1-го
семестру.
Курс відноситься до циклу гуманітарних навчальних дисциплін і призначений для
поглиблення розуміння студентами сутності релігії як соціально - історичного феномену,
причин і джерел її виникнення і особливостей прояву релігійної свідомості в діяльності і
взаємовідносинах людей.
Вивчення курсу "Релігієзнавства" має на меті донести студентам знання з історії та теорії
релігії, дати розуміння феномену релігії, її походження, основних історичних форм,
визначальних положень найвпливовіших положень релігій світу, їх основних течій, видатних
пам'яток релігійної літератури. Програма курсу включає велике коло питань з історії та
сучасного розвитку релігії в Україні, особливостей становлення традицій та звичаїв, багатої
культової обрядовості українського народу, їх впливу на самобутній характер українського
християнства.
Загальна мета навчання: дати студентам та курсантам загальні відомості про світові
релігії і їх місце в духовній культурі суспільства, і ґрунтовні знання про неорелігійні конфесії в
Україні; допомогти студентам та курсантам розкрити для себе нові горизонти бачення світу;
дати розуміння релігії як специфічної форми свідомості.
В результаті вивчення курсу студенти та курсанти повинні:
ЗНАТИ:
- філософську, психологічну, соціологічну, моральну, історико-культурологічну,
футурологічну оцінку сутності релігії; її функції і як специфічної форми суспільної
свідомості; як соціально-історичного явища;
- час і причини виникнення релігії; засновників процесів сакралізації і секуляризації;
- типологію сучасних релігій в світі;
- сучасний стан релігійних організацій в Україні;
- основні положення українського законодавства про свободу совісті та релігійні
культи;
УМІТИ:
- на основі наукових принципів відношення до релігії та церкви уміти формувати
власну позицію до релігійної та світської духовної культури;
- дотримуватися і виконувати вимоги українського законодавства про свободу совісті і
релігійні організації;
- розрізняти віровчення та культ різних конфесій та напрямків;
- сприяти формуванню віротерпимості, толерантності і плюралізму.
ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ № 1
СУТНІСТЬ РЕЛІГІЇ, ЇЇ СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ (2 год.).
1. Сутність релігії.
A. Основні типи філософсько - богословської інтерпретації поняття релігії.
B. Віра в надприродне - головна ознака релігії.
2. Структурні елементи релігії.
A. релігійні уявлення;
B. релігійні настрої;
C. релігійний культ;
D. релігійні організації.
3. Функції релігії: основні та неосновні.
A. Основні функції: світоглядна, компенсаційна або виповнювальна, комунікативна,
інтегруюча, регулятивна і культуротворча;
B. Неосновні функції: політична, економічна, виховна, культурно-просвітницька.
4. Первісні форми релігійних вірувань.
Ключові поняття: релігія, надприродне, віровчення, культ, суспільна свідомість,
релігійний світогляд, структура релігії, релігійна конфесія, функції релігії.
Загальні положення теми.
Відомо, що релігія - це надто складне суспільне явище. Постаючи однією із форм
суспільної свідомості, релігія водночас є і світоглядом, і суспільно-історичним феноменом, і
складовою культурного життя, й елементом суспільної надбудови. Необхідно мати на увазі, що
релігія має індивідуальний і суспільний рівні свого вияву і існує у величезному спектрі
конфесій.
Багатоманіття типів, форм і функцій релігії, як історичних, так і сучасних, унеможливлює
коротке і однозначне її визначення. В сучасному релігієзнавстві визначень релігії
нараховується більше двох сотень.
В своїх спробах визначитися в природі релігії дослідники частіше всього звертаються до
латинського терміну religio. При цьому хоч і виявляється декілька варіантів його перекладу
(благочестя, благоговійність, совістливість та ін.), але виводячи це слово від латинського слова
relіgare (пов'язувати, зв'язувати), перевага віддається його етимології, запропонованій
християнським апологетом Лактанцієм (біля 250 - після 325). Відтоді релігія постала як засіб
зв'язку людини з Богом в служінні Йому і покори через благочестя. Зауважимо, що "релігії
взагалі", тобто в чистому вигляді, поза конфесійною належністю взагалі не існує. Історично
існували й існують нині лише якісь конкретні її різновиди. Релігієзнавці нараховують майже 30
тисяч різновидів релігії, лише одних християнських існує близько 21 тисячі. Визначити релігію
- це не просто зафіксувати в системі понять сутність цього духовного явища, а й висловити
своє ставлення до нього, виявити його аксіологічний (тобто ціннісний) статус.
При розкритті 1-го питання необхідно виходити з того, що
релігія це дуже складне духовне явище. При всьому різноманітті
поглядів на проблему релігії необхідно звернути увагу, що
основною ознакою релігії є віра в реальне існування
надприродного. Будь-яку релігійну систему характеризує віра в
трансцендентне (надприродне) і система зв'язків з ним.
Зауважимо, що релігія є формою осмислення людиною
фундаментальних проблем свого існування. З огляду на це,
особливістю релігії є те, що вона виступає не у формі
когнітивного (тобто пізнаваного), а в ролі засобу позалогічного
освоєння людиною своєї причетності до процесів, що відбуваються
у Всесвіті, знаходяться під впливом якихось Вищих Сил і не
піддаються логічному аналізу. Але головна суть релігії не в
тому, що вона дає можливість людині усвідомити свою причетність
до Всесвіту, а в тому, що служить засобом самовизначення її у
світі на основі відчуття наявності в собі якогось надприродного
начала і віри в можливість свого прилучення до Вищої Сутності
не з допомогою рацио (тобто розуму), а через містичну інтуїцію
чи якусь особливу обрядову дію.
При розгляді 2-го питання необхідно звернути увагу на те, що релігія як складна
соціальна система має свою внутрішню структуру, яка включає ряд компонентів: релігійну
свідомість, релігійні відносини, релігійну діяльність, релігійні організації. Звідси, всяка релігія
має складну структуру, що включає в себе такі елементи, як релігійні уявлення (або
міфологічний елемент), релігійні почуття (або емоційний елемент), релігійні дії (або обрядовий
елемент, релігійний культ, який є мовою релігії), а також релігійні інститути та організації
(церкви, монастирі, семінарії тощо). Визначальним елементом у релігійному комплексі є
міфологічний елемент, який включає в себе різні уявлення про надприродне.
При відповіді на 3-тє питання необхідно чітко визначити поняття функції релігії. Під цим
поняттям розуміється характер і напрямок впливу релігії на суспільство в цілому і на окремі
його елементи. Необхідно мати на увазі, що розкриття функціональної ролі релігії - це
виявлення тих суспільних та індивідуальних потреб, які вона задовольняє. Способи такого
задоволення й визначають поняття функцій релігії. Слід розрізняти основні і неосновні функції
релігії. До основних відносяться: світоглядна, компенсаційна або виповнювальна,
комунікативна, інтегруюча, регулятивна і культуротворча. До неосновних функцій можна
віднести так звані нерелігійні функції: політична, економічна, виховна, культурно-
просвітницька.
При відповіді на 4-те питання необхідно пам'ятати, що релігія виникла ще в первісному
суспільстві приблизно 40-50 тис. років тому назад. Але зачатки релігійних вірувань з'явилися
ще за часів неандертальської людини (200 тис. р. назад), коли ще не завершився процес
біологічного становлення людини. У цей час людина перебувала в нерозривній єдності з
природою і не виділяла себе з природного середовища. Зрозумілі для неї міжлюдські стосунки
вона переносила на всю оточуючу природу, вважаючи її живим одухотвореним організмом.
Так виникли анімізм, тотемізм, фетишизм, магія - первісні форми релігії.
Анімізм /від лат. anima - душа, дух/ - віра в загальну одухотворенність світу, наявність
душі навіть у неодухотворених предметів. Тотемізм /від індіан. ототеамн - його рід/
встановлює кровну спорідненість людського роду з рослинним і тваринним світом, рідше з
предметами та явищами природи. Фетишизм наділяє предмети природи надприродними
чудодійними властивостями, нп. талісмани й амулети. Магія /гр. magia - чаклунство/ - віра у
надприродну здатність людини впливати на явища природи та інших людей з допомогою
особливих дій та обрядів. Необхідно також розглянути різні концепції походження релігії ,
опираючись при цьому на дані археологічних розкопок.
Питання для самоконтролю:
1. Дайте визначення релігії, які вам є світоглядно близькими.
2. Назвіть основні структурні елементи релігії.
3. Сформулюйте основну ознаку будь-якої релігії.
4. Наведіть основні функції релігії.
5. Визначте, що таке релігійні культи.
ТЕМИ РЕФЕРАТІВ:
1. Походження та соціальна роль релігії. Основні релігієзнавчі концепції .
2. Зв'язок релігії з мораллю, політикою, мистецтвом.
3. Первісні форми релігії: тотемізм, анімізм, магія, фетишизм.
4. Особливості релігій Стародавнього Сходу: Дворіччя, Єгипту.
5. Релігійно-етичні вчення Стародавнього Китаю.
6. Антична міфологія.
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
1. Артамонов С.Д. Литература Древнего мира. - М.,1983.
2. Колодний А.М. Феномен релігії: природа, структура, функціональність, тенденції. -
К., 1999.
3. Філіпович Л.О. Етнологія релігії. - К.,2000.
4. Гараджа В.И. Социология религии.- М., 1996.
5. Вебер М. Социология религии. (Типы религиозных сообществ).Возникновение
религии//Вебер М. Избранное. Образ общества. - М.,1990.- С.78-98.
6. Дюркгейм Э. Элементарные формы религиозной жизни. Тотемическая система в
Австралии//Социология религии: классические подходы. М.,1994.
7. Мифы народов мира. Под ред. Токарева С.А.- т. 1,2.-М.,1986.
8. Религия в истории й культуре. Учебное пособие. - М.1998.
9. Токарев С.А. Религия в истории народов мира. - М.1986.
10. Тенесе. Культура и религия. - М.,1977.
ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ №2
ІНДУЇЗМ ТА БУДДИЗМ: ВІРОВЧЕННЯ, КУЛЬТ ТА ОБРЯДНІСТЬ (2 год.)
1. Індуїзм - особливості віровчення та культу.
2. Виникнення буддизму. Життя та особа засновника буддизму Сідхартхи Гаутами.
3. Чотири благородні істини буддизму. Буддійський канон - Трипітака. Основні
напрямки.
4. Основні догмати буддизму. Вчення про переселення душ. Вчення про карму. Вчення
про нірвану як ідеал удосконалення.
Ключові поняття: Тримурті, Брахма, Вішну, Шіва, Трипітака, Веда, Будда, благородні
істини, хінаяна, махаяна, карма, нірвана, переселення душ.
Загальні положення теми
Буддійська філософія виступає теоретичною основою буддизму як релігійної системи.
Характерною особливістю буддійської філософії є її етико-практична спрямованість, стрижень
її змісту становить проповідь Будди "Про 4 благородні істини". Перша істина: "існує
страждання". Його неодмінно і обов'язково зазнає будь-яка жива істота, тому все життя -
страждання. Друга істина: "є причина страждання" - наше "Я" тобто "Его", у якого є бажання.
Вони стимульовані невіглаством і приводять до дій, що створюють карму. Третя істина:
"можна припинити страждання". Повне викорінення і добрих, і поганих бажань відповідає
стану нірвани, коли людина перериває процес відродження. Четверта істина стверджує: "є
шлях до припинення страждань". Це так званий "благородний восьмеричний шлях", який
складається з праведного розуміння, праведного наміру, праведної мови, праведної поведінки,
праведного життя, праведного зусилля, праведного відношення, праведного зосередження. Цей
шлях у буддизмі дістав назву "серединного шляху". Розвиваючи ці істини, буддійська
філософія багато уваги приділяла розробці таких специфічних буддистських понять, як карма,
нірвана, дхарма, дукха, шуньята, виджня та ін. Джерелами для вивчення буддійської філософії
є канонічні тексти як загальнобуддиського змісту, так і окремих шкіл. Насамперед, це
Трипітака ("Три кошики") - збірка канонічних текстів хинаяни і всього буддизму.
При підготовці до 1-го питання треба звернути увагу на те, що індуїзм є однією з
найпоширеніших національних релігій. Він нараховує вдвічі більше прибічників, ніж така
світова релігія, як буддизм. Індуїзм та буддизм виникли в Індії приблизно в один і той же час
(6- 5 ст. до н.е.) з одного теоретичного джерела - давньоіндійської релігії брахманізму. В їх
основі також одне священне джерело - ведична література.
Але індуїзм зберіг орієнтацію на традиційну індійську культуру. Від буддизму він також
відрізняється великою кількістю богів, серед яких головне місце займає священна трійця
(Трімурті) - Брахма, Вішну, Шіва.
При вивченні 2-го питання необхідно звернути увагу на те, що буддизм - це світова
релігійна система, засновником якої є царевич Сіддхартха Гаутама ( Шак'ямуні). Після свого
"пробудження" він став Буддою - просвітленним. Від цього епітету пішла назва релігійної
системи. Залежно від точки зору буддизм можна вивчати і як релігію, і як філософію, і як
культурний комплекс, і як спосіб життя. Буддизм - релігійна система, яка виникає на основі
стародавніх релігійно-філософських вчень Індії.
При вивченні 3-го питання звернемо увагу, що основна ідея буддизму грунтується на
твердженні, що "життя є страждання" і "шлях до порятунку".
Ці ідеї були викладені у проповіді Будди про "4 благородні істини". Буддизм прийнято
поділяти на 2 або 3 течії: хинаяну ("мала колісниця"), махаяну ("велика колісниця"), ваджраяну
("алмазна колісниця"). Багато хто з буддологів вважає ваджраяну гілкою махаяни. Ці течії не є
трьома етапами в розвитку буддизму (як вважали деякі європейські буддологи кінця 19 -
початку 20 ст.); швидше за все вони мали спільні витоки в первісному буддизмі безпосередньо,
але потім розвивалися відносно самостійно. Письмово зафіксовані канони хинаяни і перші
сутри махаяни з'являються майже одночасно (1ст. до н.е.), а перші відомі тексти ваджраяни у
3ст. н.е. Ці течії, розробляючи різні аспекти первісного буддизму, не різняться між собою в
загальних принципах. Джерелами для вивчення буддизму є численні канонічні тексти, які були
створені протягом багатьох століть в Індії та в інших країнах. Основне загальнобуддиське
джерело - Трипітака - збірка канонічних текстів мовою пали хінаянської школи тхеравади,
зафіксований письмово в 1ст. до н.е. на о. Цейлон.
При підготовці 4-го питання необхідно вказати на те, що переселення душ, реінкарнація,
метемпсихоз - це релігійні уявлення про посмертний перехід душі від однієї істоти до іншої -
людини, тварини, іноді рослини.
В релігіях Індії теорія переселення душ пов'язується з доктриною карми, загального
закону, який за сукупністю добрих та поганих вчинків визначає майбутню долю людини. В
індуїзмі процес переселення душ триває нескінченно, але може бути перерваний досягненням
мокші (звільнення), що означає єдність індивідуальної душі (Атман) з душею абсолютною
(Брахман) та дозволяє уникнути циклу нових перевтілень (сансара). Буддизм заперечує
існування незмінної субстанциальної душі, стверджуючи вчення про змінність карми.
Комплекс психофізичних елементів і станів змінюється щомиті. Душа та п'ять її елементів
(скандга) припиняють існування, але карма померлих зберігається та перетворюється на
"зародкову свідомість" (виджняна), яка є певним аспектом душі, втіленої в іншу особу.
Подібних перетворень можна позбутись, досягши стану повної пасивності та зникнення будь-
яких бажань та прагнень, що дістала назву "нірвана".
Нірвана (санскр. дослівно "згасання") - термін буддизму, який означає відсутність
павутини бажань (вана), з'єднуючої одне життя з іншим. Перехід в
стан нірвани частіше за все порівнюється з полум'ям, поступово згасаючим з нестачею палива:
пристрасті (лобха), ненависті (доса), омани (моха). Буддиські тексти не дають визначення
нірвани. Вона зображується як протилежне всьому, що може бути. Нірвана водночас є
психологічним станом закінченості внутрішнього Нірвана водночас є психологічним станом
закінченості внутрішнього буття перед лицем буття зовнішнього, станом абсолютної
відсутності бажань.
Питання для самоконтролю:
1. Обґрунтуйте, чому буддизм належить до політеїзму?
2. Наведіть чотири благородні істини буддизму?
3. Обґрунтуйте відмінність в розумінні буддизмом карми і долі?
4. Назвіть основні святині і священні реліквії буддизму?
5. Дайте визначення нірвани і вкажіть основні шляхи її досягнення?
6. Назвіть та охарактеризуйте основні божества індуїзму.
ТЕМИ РЕФЕРАТІВ:
1. Історія виникнення та характерні риси буддизму.
2. Священні книги та основні культи буддизму.
3. Священні книги індуїзму.
4. Крішнаїзм - як сучасна модифікація індуїзму.
5. Дзен-буддизм - як сучасна модифікація буддизму.
6. Пошуки Буддою істинного шляху життя.
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
1. Кочетов А. Буддизм. М., 1983.
2. Кочетов А. Ламаизм. М., 1973.
3. Махабхарата-Рамаяна. М., 1974.
4. Учение Будды //Запад и Восток. Традиция и современность. М., 1993.
5. Радхакришнан С. Индийская философия. Т.1. М.: "Мир" 1993.- 624 с.
6. Буддизм: Словарь. - М., 1992.
7. Буддизм: история и культура. - М.,1989.
8. Ерасов Б.С. Культура, религия и цивилизация на Востоке. - М.,1990.
9. Яковлев Є.Г.Мистецтво і світові релігії. Навч.посібн. - К,1989.
ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ №3
ІУДАЇЗМ ТА ІСЛАМ: ВІРОВЧЕННЯ, КУЛЬТ ТА ОБРЯДНІСТЬ (2 год.)
1. Іудаїзм - найдавніша монотеїстична релігія
2. Виникнення ісламу як світової релігії. Пророцтво Мухаммеда. Основні напрямки в
ісламі.
3. Стовпи віровчення. Вчення про передвизначення. Вчення про джіхад.
4. Священне писання мусульман. Коран як віроповчальна книга. Сунна та Шаріат.
Ключові поняття: Мухаммед, Коран, сунна, шаріиат, храм Кааба, мечеть,
передвизначення, азан, джіхад, хаджж, шахада, намаз, сунніти, шиїти.
Загальні положення теми
Іслам (араб. - покірність, віддання себе Богу) - одна з трьох світових релігій. Виник у 7
ст. в Аравії і багато в чому визначив історію, ідейне і культурне життя значної частини
населення Азії, Африки і частково Європи у середні віки, новий і новітній час . Характерною
ознакою ісламу є його роль як соціального і культурного регулятора. В мусульманській
громаді всі сторони життя людини і суспільства регламентовані релігією. У власне релігійному
плані народження ісламу пов'язане як з впливом і розвитком монотеїстичних релігій - іудаїзму
і християнства, так і з еволюцією релігійної свідомості жителів Аравії. В цю ж епоху
виникають нові форми суспільного і духовного життя, активно йде процес етнічної і
культурної консолідації арабів, виробляється єдина арабська мова. ідейні розходження серед
мусульман призвели до того, що вже у середині 8 ст. в ісламі утворилось не менше п'яти
основних релігійно-політичних угрупувань. Це - хариджіти, шиїти, мурджиїти, мутазиліти і
сунніти. Кожне з угрупувань відстоювало своє вчення як єдино вірне, звинувачуючи своїх
супротивників у відході від істинної віри. Проблема правовірності стала однією з центральних
проблем мусульманського богослов'я. Теократичний характер вчення Мухаммеда й досі є
ідеалом "мусульманського правління", стверджує неподільність духовної і світської влади в
руках глави мусульманської громади. Ототожнення релігійного і національного у масовій
свідомості мусульман, з одного боку, і уявлення про мусульманську єдність, засновану на
головній ідеї про єдинобожжя, з іншого, зумовили формування теорії "ісламського шляху"
розвитку. У сучасному світі ці ідеї пропагуються багатьма міжнародними організаціями
(Організація ісламської конференції, Всесвітній ісламський конгрес та ін.) При вивченні 1-го
питання треба звернути увагу на те, що іудаїзм є найдавнішою монотеїстичною релігією, яка
виникла в 1-му тисячолітті до н.е. в Палестині. Це одна з найвпливовіших національних
релігій. Має бл. 18 млн. прихильників, в основному серед єврейського населення. Грунтується
на вірі в єдиного бога Яхве, творця світу та його вседержителя. Важливе місце займає ідея про
богообранність єврейського народу та ідея завіту (договору) народу з Яхве, у якому народ
виступає, як носій божого откровення. До основних принципів віровчення також належать -
віра в існування душі та її безсмертя, загробне життя та скорий прихід месії. Основні
віронавчальні книги: Танах - Старий Завіт, Тора - П'ятикнижжя Мойсея, Талмуд - коментарі
до Тори. Іудаїзм став ідейною основою для двох найпоширеніших світових релігій -
християнства та мусульманства.
При вивченні 2-го питання необхідно звернути увагу на те, що Мухаммед, Магомет (бл.
570-632) - засновник ісламу, "посланець Аллаха", головний і останній пророк істинної віри є
реальна історична постать. Дуже мало відомостей про дитячі і юнацькі роки Мухаммеда
Достовірно відомо, що він рано став сиротою і виховував його дядько Абу Таліб, який брав
Мухаммеда у поїздки в торговельних справах у Сірію. В цих поїздках Мухаммед познайомився
з новим для нього світом християнських, іудейських та інших релігійних громад. Розповідають,
що коли Мухаммед перебував у печері Хіра, під Меккою, йому з'явився ангел з наказом нести
людям істинне слово - слово Аллаха (Коран, Сура ХСVи). В 610 р., коли Мухаммед було
приблизно 40 років, він одержав перше одкровення від Аллаха. В 8-й день священного місяця
зуль-хаджжа (632) Мухаммед разом з сім'єю відбув "велике паломництво" в Мекку, що
увійшло в історію як прощальне. Через три місяці паломництва Мухаммед помер.
При відповіді на 3-ге питання треба зауважити, що переважна увага ранніх мусульман до
питань права і зовнішньої обрядовості знайшла відображення у п'яти основах віровчення:
визнання єдинобожжя і пророчої місії Мухаммеда, молитва (салят), піст (саум), податок на
користь бідних (закят) і паломництво (хадж).
Необхідно також звернути увагу на мусульманське вчення про передвизначення, згідно з
яким Бог Аллах з самого початку визначив долю кожного мусульманина. Тому, що
передвизначено Аллахом воно обов'язково здійсниться. Звідси випливає також не боязнь
смерті мусульманином, коли він бере участь у джіхаді (священній війні з невірними).
При відповіді на 4-те питання треба звернути увагу на те, що Коран (араб. аль-куран -
досл. "те, що читають") - священна книга мусульман.
Вважається, що Коран існує передвічно, зберігається в Аллаха, який передав його у
вигляді одкровення Мухаммеду. Коран ділиться на 114 розділів, які називаються сурами,
кожна сура ділиться на аяти. Аят - це фраза чи фрагмент фрази. Мухаммед одержав перше
Боже одкровення в місяці рамадан, тому рамадан був вибраний місяцем посту. Коран був
переданий пророку не повністю, а частинами. Спочатку в Мецці, а потім - у Медині. При житті
Мухаммеда Коран існував в усній формі, а після його смерті виникла загроза втратити Святе
Письмо і тому з'явилась необхідність зібрати всі Божі одкровення. При халіфі Абу Бакрі цю
роботу виконав Зайд ібн Сабіт. При третьому халіфі Османі текст Корана був оформлений як
рукописна книга, яка вважається першим виданням Корану. Книга містить настанови,
повчання, правила, заборони, накази культового, етичного, юридичного, господарського
характеру. Для однозначного розуміння й інтерпретації Корану треба було створити традицію
тафеира, тобто тлумачення його тексту. Коран як джерело віровчення доповнюється іншим не
менш важливим для мусульман джерелом - сунною, зафіксованою в хадисах, або переказах
про пророка та його учнів.
У мусульман існує традиційне мистецтво читати Коран співучо. Протягом віків діти в
арабських релігійних школах вивчали тексти на пам'ять. Сьогодні в більшості мусульманських
країн існує світська система шкільної освіти, але традиція вивчення Корану на пам'ять тими,
хто готує себе для релігійної діяльності, зберігається. Коран є цінною історичною і
літературною пам'яткою ранньосередньовічної епохи в історії арабів. Він навчає
відповідальності кожної людини перед Богом, що повинно забезпечити виправлення існуючих
у суспільстві недоліків і несправедливостей.
Питання для самоконтролю
1. Наведіть основні стовпи віровчення ісламу?
2. Назвіть основні святині ісламу і священні реліквії?
3. Назвіть основні складові мусульманського релігійного культу?
4. В чому сутність вчення про передвизначення?
5. Що таке Сунна та Шаріат і яке вони посідають місце в мусульманському віровченні та
праві?
6. На яких віронавчальних принципах будується вчення іудаїзму? Особливості його
культу?
ТЕМИ РЕФЕРАТІВ:
1. Коран - "священне писання" ісламу.
2. Життя та пророча діяльність Мухаммеда.
3. Іудаїзм : історія та сучасне становище.
4. Талмуд - священна книга іудаїзму.
5. Становище жінки в мусульманстві.
6. Мусульманство в Україні.
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
1. Історія релігії в Україні. Навчальний посібник. К.: Т-во "Знання" ,1999
2. Массэ А. Ислам. Очерки истории. Пер. с франц. Изд. 3-е. М.: Наука. ГРВЛ, 1982.
3. Ислам: Энциклопедический словарь. Отв. секр. С.М.Прозоров. М.: Наука. ГРВЛ, 1991.
4. Хрестоматия по Исламу. Пер. с арабского, введ. и примеч. Составитель и отв.ред.
С.М.Прозоров. М.: Вост. лит-ра. 1994.
5. Еремеев Д.Е. Ислам: образ жизни и стиль мышления. -М.,1990.
6. Панова В.Ф., Бахтин Ю.Б. Жизнь Мухаммеда. - М., Политиздат, 1990.
ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ №4.
ХРИСТИЯНСТВО ЙОГО ПОХОДЖЕННЯ ТА СУТНІСТЬ.(2 год.)
1. Виникнення християнства. Соціальні та історичні умови його появи.
2. Ідейне та організаційне оформлення християнства. Роль перших семи Вселенських
соборів.
3. Біблія як віронавчальна книга і літературна пам'ятка Давнього Сходу. Її походження,
час написання, структура та авторство.
Ключові поняття: християнство, православТя, католицизм, Біблія, Нікеє-Царградський
Символ віри, Вселенський собор, апокрифи.
Загальні положення теми.
Християнство - найчисленніша світова релігія, що з'явилась в 1 ст. у східних провінціях
Римської імперії внаслідок злиття і взаємопроникнення ідей ряду месіанських сект іудаїзму.
Згідно християнського вчення, засновником нової релігії є Ісус Христос - Син Божий, який з
волі Батька-Бога зійшов з небес на Землю, олюднився через народження його Дівою Марією,
дав людям заповіді Нового Завіту, прийняв страждальницьку смерть з метою спокути
первородного гріха, воскрес і вознісся на небо і як невід'ємна іпостась Святої трійці зайняв
своє місце справа від Батька і ще раз має прийти у світ для здійснення страшного суду.
При відповіді на 1-е питання необхідно згадати соціально-економічні та духовні
передумови його виникнення. Християнство зароджується в середині 1 століття н.е. в східних
провінціях Римської імперії (в Малій Азії) за часів глибокої кризи рабовласницького ладу.
Зокрема, необхідно вказати на роль значних повстань рабів (1-ше Сицилійське повстання 137-
134 роки до н.е.; 2-ге Сицилійське повстання 104-100 роки до н.е.; повстання під проводом
Спартака 73-71 роки до н.е.). Поразка народних рухів породжувала настрої відчаю,
беззахисності, надії на допомогу надприродних сил. Породжене загальним економічним,
політичним, інтелектуальним і моральним розладом Римської імперії християнство повинно
було задовольнити духову потребу суспільства, яке вже не мало надії на соціальне визволення.
Зародившись в єврейському середовищі, християнство запозичило від іудаїзму весь канон його
священних книг - Старий Завіт, сонм його богів і святих, багато елементів культу. На
формування самобутності ідеології християнства великий вплив мали месіаністичні іудейські
секти, зокрема ессеї. Одним із теоретичних джерел християнства була філософія Філона
Олександрійського (20 р. до н.е. - 50 р.н.е.), зокрема його вчення про Логоса - Сина божого як
посередника між Богом і людьми.
При підготовці відповіді на 2-ге питання слід мати на увазі, що формування
християнської догматики і культу відбувалося на протязі декількох століть. Первісне
християнство не знало уявлень про Трійцю, первородний гріх, боговтілення, хрещення та ін.,
не мало строго лімітованих обрядових дійств. Тривалий час різні регіональні християнські
об'єднання вели між собою дискусії з приводу витлумачення деяких догматів, зокрема Трійці,
ставлення до обрядів, принципів організації християнської церкви. З 2 ст. управління
об'єднаннями християн переходить до єпископів. З 3 ст. вищим органом влади християн стали
з'їзди єпископів - собори. Нікейський (325) і Константинопольський (381) собори затвердили
Символ віри християнства. З 2 ст. на провідну роль у християнстві стали претендувати
єпископи Риму. При імператорі Константині в 324 християнство стало державною релігією.
Завдяки космополітичному характеру свого вчення, відсутності на ранніх етапах розвитку
закріплених форм культу, абстрактності суспільно-політичних і моральних принципів,
нівелюванню соціальної нерівності та ін. християнство з часом стало світовою релігією.
При підготовці відповіді на 3-є питання потрібно звернути увагу на те, що
Біблія (з грецької мови перекладається як книги) - священна книга християн та
іудеїв. Виникла протягом 1 тис. до н.е. та 1-2 ст. н.е. шляхом відбору,
редагування та канонізації текстів, які іудаїзм, а в подальшому християнська
традиції вважали богодухновеними. Складається з 2-х частин -- Старого Завіту,
визнаного іудаїзмом та християнством, та Нового Завіту -- власне християнської
частини Біблії. Християнська та іудейська версії Біблії різняться за кількістю
книг, визнаних священними. Православні визнають Біблію, яка нараховує 77 книг
(50 книг у Старому і 27 у Новому Завіті), католики - 74 книги (47 книг у
Старому і 27 у Новому Завіті), протестанти 66 книг (39 книг у Старому і 27 у
Новому Завіті), іудеї визнають лише 39 книг Старого Завіту. Мовами Біблії. є
давньоєврейська та арамейська у Старому Завіті та грецька (койне) у Новому.
Найдавнішим перекладом Біблії є грецька Септуагінта (2 ст. до н.е.), латинська
Ветус Латина та Вульгата (3-4 ст. н.е.). Септуагінта та Вульгата є офіційними
версіями Біблії для двох напрямів християнства -східного (православного) та
західного (католицького)
Біблія містить сакралізовану історію світу та людства, наголошує на їх
залежності від волі Бога -- творця і промислителя. Кульмінаційна подія
біблійної історії -діяльність на Землі Ісуса Христа як Божественого Месії,
насамперед його викупна жертва, яка, за християнським вченням, є для всього
людства містичним шляхом до спасіння. Біблія вплинула на розвиток літератури,
образотворчого мистецтва, філософської думки. Досвід повсякденного життя,
зафіксований у Біблії, збагатив народну мудрість -- через використання
прислів'їв, ідіом тощо. Нині Біблія в цілому, або її окремі книги перекладені
майже всіма мовами світу. Крім того, необхідно звернути увагу на низку
літературних пам'яток, які з різних причин не ввійшли до біблійного канону. Ці
книги носять назву апокрифи (від грецьк. apokrиphos -- таємний, секретний) -
релігійні твори, які офіційно не визнані священними і є неканонічними. існують
старозавітні та новозавітні апокрифи. Більшість апокрифів були заборонені
церквою. Але деякі, що не суперечили догматам, дозволялися для читання (оповіді
про дитинство Ісуса, життя Марії). Відомості про більшість апокрифів маємо з
полемічних творів християнських письменників 2-4 ст. Знахідки у Єгипті
(Наг-Хаммаді, 1946) та Палестині (Ваді-Кумран, 1947) дозволили вивчати
оригінальні тексти апокрифів.
Питання для самоконтролю.
1. Назвіть соціально-економічні, історичні та духовні передумови виникнення
християнства.
2. Назвіть основні складові християнського Символу віри.
3. Покажіть відмінності в сприйманні Бібліє православними, католиками та
протестантами.
4. Назвіть основні етапи становлення Бібліє як віронавчальної книги християн.
5. Покажіть різницю між канонічними, неканонічними та апокрифічними книгами.
ТЕМИ РЕФЕРАТІВ:
1. Історія виникнення християнства.
2. Культурно-історичне значення Біблії.
3. Історія розколу християнства на Західне і Східне.
4. Біблія та українська література.
5. Історія написання та канонізації книг Біблії.
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
1. Крывелев И.А. Библия: историко-критический анализ. - М., 1985.
2. Сулима В. Біблія і українська література. Навч. посіб.-К., Освіта, 1998.
3. Гелей Г. Біблійний довідник. - Торонто, 1985.
4. Библейский словарь// Зрик Нюстрем. - Торонто, 1985.
5. Головащенко С.І. Історія християнства: Курс лекцій.- К., Либідь, 1999.
6. Біблія.
ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ №5 (2 год.).
СХІДНЕ ТА ЗАХІДНЕ ХРИСТИЯНСТВО: ПРАВОСЛАВ'Я, КАТОЛИЦИЗМ,
ПРОТЕСТАНТИЗМ.
1. Православ'я: віровчення, культ, обрядність.
2. Католицизм: віровчення, культ, обрядність. Відмінності між православ'ям і
католицизмом.
3. Протестантизм: особливості віровчення та культу.
A. Ранній протестантизм: лютеранство, кальвінізм, англіканство.
B. Пізній протестантизм: Баптизм, Адвентизм, свідки Єгови.
Ключові поняття: східне та західне християнство, православ'я, католицизм,
протестантизм, реформація, адвентизм, баптизм, свідки Єгови.
Загальні положення теми.
В організаційному відношенні християнство ніколи не було єдиним. В 1054 відбувся
поділ християнства на православ'я і католицизм, а в 16 ст. із останнього внаслідок Реформації,
сильного антифеодального і антикатолицького руху в Європі виділилася протестантська гілка,
яка являє собою сукупність численних течій. В свою чергу православ'я, поділяючись на ряд
автокефальних церков, також породило у своєму середовищі численні секти і напрями.
При відповіді на 1-ше питання необхідно мати на увазі, що православ'я є одним з 3
основних, поряд з католицизмом і протестантизмом, напрямів у християнстві. Має мільйони
послідовників головним чином у країнах Сх. Європи і Близького Сходу. Склалося на території
Візантії, а самостійним офіційно стало в середині 11 ст. в наслідок церковного розколу
(1054р.), підготовленого поділом Римської імперії (395) на західну (римську) і східну
(візантійську) частини. Будучи вже з початку 4 ст. державною релігією і перебуваючи в
залежності від імператорської влади, зазнало впливу особливостей історичного розвитку
Візантійської імперії. Віровчення грунтується на 2 головних джерелах: Святому Письмі
(Біблія) та Священному переказі (рішення вселенських і помісних соборів 4-8 ст.ст., праці
святих отців.). Догматика викладена в Нікео-Царградському символі віри (4 ст.), який визнає
триєдність Бога, боговтілення, спокутну жертву Ісуса Христа, загробне воздаяння та ін. Церква
вважається посередником між Богом і людьми, духовенство ділиться на чорне (ченці, з яких, як
правило, висуваються кандидати у вищі церковні чини) і біле (одружені парафіяльні
священики).
Велике значення в православ'ї надається обрядності, центральним елементом якої є 7
християнських таїнств. Важлива роль відводиться культу святих, шануванню ікон, церковним
святам, постам. Діють чоловічі та жіночі монастирі. Православ'я заперечує ряд католицьких
догматів: про філіокве, чистилище, непорочне зачаття діви Маріє Анною, про непогрішимість
папи римського та інші. На відміну від католицизму православ'я не має єдиного світового
центру. Нині воно представлено 15 автокефальними і 4 автономними православними церквами.
Незважаючи на проголошуваний принцип вірності історичним традиціям, сучасні православні
богослови і церковні діячі оновлюють віровчення і культ, намагаються "викладати божественні
істини відповідно до вимог часу". Православні церкви підтримують активні взаємні контакти,
беруть участь в миротворчій, благодійницькій, культурно-освітній діяльності, а також в
екуменічному русі.
Зауважимо, що при відповіді на 2-е питання необхідно мати на увазі, що католицизм (від
грецьк. katholіkos - загальний, вселенський) - один із основних (поряд з православ'ям і
протестантизмом) напрямів у християнстві.
Католицизм остаточно сформувався як віровчення і церковна організація після розділення
церков у 1054. Має ряд особливостей у віровченні, культі і структурі релігійної організації.
Віровчення католицизму грунтується на Святому Письмі, переказі отців церкви. Право
тлумачити Біблію у католицизмі визнається за віронавчальною владою церкви на чолі з
Римським папою. До джерел віровчення католицизму належать постанови соборів католицької
церкви, настанови, повчання, енцикліки римських пап. Одним із найважливіших віросповідних
документів є "Сповідання католицької віри", прийняте Тридентським собором (1545-1563).
Нікео-Царградський символ віри та постанови перших семи Вселенських соборів католицизм
доповнив у 6 ст. додатком про походження Св. Духа "і від Сина" (лат. Fіlіogue - филиокве).
Зміцненню католицизму сприяє вчення про спасіння людини, обтяженої первородним
гріхом, при допомозі церкви, яка володіє "запасом (скарбницею) добрих діл" (складається із
заслуг Ісуса Христа, Божої Матері та святих).
Користуючись "скарбницею добрих діл", церква, розподіляючи його лишки, може
скоротити перебування грішників у чистилищі. Останнє трактується як особливе місце (стан)
де душі померлих очищаються від гріхів, після чого дістають право на переселення в рай.
Чільне місце в католицизмі посідає шанування Богородиці: проголошено догмати про
непорочне зачаття Діви Марії, вільної від первородного гріха (1854), та тілесне вознесіння
Богородиці на небо (1950). У зв'язку з цим у католицизмі утворився спеціальний напрям
теології - маріологія. Католицизм визнає сім таїнств, однак хрещення в католицизмі
здійснюється і через занурення, і через обливання. Миропомазання (по-католицьки
конфірмація) проводиться при досягненні 7-12 років і здійснюється обов'язково єпископом. Під
час католицької літургії здійснюється перетворення хліба і вина в тіло і кров Ісуса Христа,
тому поза таїнством євхаристії, а значить і поза церквою, спасіння неможливе. Для всіх
церковнослужителів введено обов'язкову безшлюбність - целібат.
За часів тоталітарного радянського режиму Римсько-Католицька Церква в Україні
існувала напівлегально. У 1991 р. в Україні були відновлені структури Церкви і офіційно
зареєстровано 5 єпархій Римсько-Католицької Церкви. На сьогоднішній день Римсько-
Католицька Церква нараховує 8 єпископств, у яких діє понад 750 парафій, працює понад 350
священиків, має 3 духовні семінарії, Католицький коледж, Католицьке видавництво.
При відповіді на 3-е питання необхідно мати на увазі, що протестантизм (від лат.
protestans - той, що заперечує, незгідний) - загальна назва релігійних течій. Ранні
протестантські течії - лютеранство, кальвінізм, англіканство - утворюються в 16 ст., даючи
поштовх анабаптизму, меннонітству, антитринітаризму, соцініанству. Пізній протестантизм
(кінець 19-20 ст.) пов'язаний з піїтизмом і виникненням методистів, баптистів, квакерів,
мормонів, адвентистів, свідків Єгови, п'ятидесятників. Більшість церков і сект у протестантизмі
поділяє загальні віросповідні принципи. В супереч претензій церкви на посередницьку роль
між людиною і Богом, протестантизм оголосив особисту віру єдиним шляхом спасіння, Біблію
- єдиним джерелом Одкровення, спростувавши необхідність священних переказів. Через ідею
даром даної благодаті обгрунтовано принцип загального священства віруючих, відкинуто
інститут чернецтва, закладено основи демократизму церковного життя (автономність громади,
виборність і підзвітність священика). Вбрання церков спрощено, богослужіння зведено до
проповідей, молитов, співу; залишено два християнських таїнства (хрещення і причащання);
поклоніння іконам, мощам, святим відкинуто. Численність церков і сект обумовило відсутність
в протестантизмі єдиного світового центру.
Питання для самоконтролю.
1. Назв...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора