Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Завдання
Предмет:
Менеджмент
Група:
МЕ- 46
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Інститут економіки і менеджменту
Кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва
з дисципліни: «Міжнародні страхові послуги та митна справа»
Варіант №21
Зміст
Завдання………………………………………………………………………..3
Вступ……………………………………………………………………………4
1. Характеристика транспортного страхування…………………………....5
2. Вибір регіону для започаткування страхової діяльності……………….16
3. Вибір надійного іноземного страховика…………………………………18
4. Договір міжнародного страхування, його структура…………………..20
Висновки……………………………………………………………………….39
Список використаної літератури…………………………………………….40
Завдання для виконання індивідуального завдання
Таблиця 1
№ варіанта
Вид страхування
21
Транспортне страхування
Таблиця 2
Характеристика потенційних
для започаткування страхової діяльності регіонів
Показники
Регіони
Німеччина
Росія
Польща
Угорщина
Словенія
Чехія
Кількість застрахованих
об’єктів
5100
72100
33400
21050
5050
401000
Страхова сума
застрахованих
об’єктів,млн.грн
17,1
37,1
42,9
19,1
26,2
70
Кількість об’єктів,
що постраждали
1210
2560
2781
1731
2315
19815
Кількість страхових випадків
1050
1550
1067
967
1713
8031
Сума страхового
відшкодування,млн.грн
0,41
3,6
0,925
0,88
6,25
2,21
Таблиця 3
Характеристика міжнародних страховиків
Показники діяльності
страховиків
Страховики
ТзПВ «АМП»
Ltd «Lider»
PZYУкраїна
СК ТзПВ «СПК»
Страхові платежі, млн.грн
62,1
19,2
55,25
31,3
Залишок засобів в запас-ному фонді на кінець та-рифного періоду, млн.грн
10,25
5,15
8,1
4,21
Виплати страхових
відшкодувань, млн.грн
40,625
9,79
24,1
20,57
Витрати на ведення
страхової справи, млн.грн
21,33
17,8
12,35
6,83
Вступ
Страхування є однією з найдавніших суспільних відносин, а останнім часом його роль незмінно зростає. Адже в умовах ринкової економіки діяльність суб’єктів ринку нерозривно пов’язана з різноманітними ризиками. Можливість настання стихійного лиха, нещасних та інших непередбачуваних випадків , які призводять до матеріальних та моральних збитків, зумовлює необхідність страхового захисту юридичних осіб. Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні й витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів із попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов’язаних з ними втрат. Страховий захист передбачає реалізацію страховиками страхових послуг страхувальником.
Страхова послуга – це комплекс цивільно – правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій, визначених договором страхування або чинного законодавством.
Міжнародна страхова послуга – це страхова послуга, при реалізації якої сторони є представниками різних країн.
Спеціалісти у сфері страхування виділяють такі специфічні ознаки страхових послуг, які відрізняють їх від інших послуг: нематеріальний характер, невидимість, абстрактність, неможливість зберігання, єдність, протистояння та залежність інтересів сторін, імовірність настання страхового випадку, оплата послуги передує її наданню.
Міжнародна страхова послуга – послуга, що потребує від страховика певних зусиль, спрямованих на формування потреби в цій послузі. Тому страховик повинен кожного разу на кожній стадії проходження страхової угоди і протягом всього строку дії договору безперервно демонструвати страхувальнику, адже він сплачує гроші у вигляді страхових внесків, отримуючи від страховика забов’язання забезпечити страховий захист.
Отже, метою розкриття змісту міжнародних страхових послуг є ознайомлення з основними поняттями, законами та підходами у страхуванні, навчитися формувати правильні управлінські рішення у сфері міжнародних страхових послуг і виявляти області та перспективи застосування теоретичних знань та практичних навичок у страхуванні як механізмі зниження міжнародних ризиків у підприємницькій діяльності.
1. Характеристика транспортного страхування
Міжнародні послуги зі страхування автотранспортних засобів
Автомобільний транспорт з’явився наприкінці 20 століття. Наземний автомобільний транспорт – найбільш наближений до людей спосіб пересування, і, відповідно, є об’єктом підвищеної небезпеки. Адже спричинення шкоди громадянам через зіткнення з водним транспортом за звичайних умов малоймовірне, з повітряним транспортом зіткнення можливе тільки під час авіаційної катастрофи, із залізничним транспортом – лише в разі перетинання залізничної колії. З автомобільним транспортом людина стикається віч - на – віч. З одного боку - це найдоступніший і найзручніший вид транспорту, а з іншого – настільки ж небезпечний. Наземний транспорт, об’єкт підвищеної небезпеки, несе ризик довкіллю, і особливо життю та здоров’ю людей, а водночас сам досить часто і легко стає об’єктом ушкодження.
Питання підвищення надійності, міцності, захищеності тощо постійно спонукають конструкторів та інженерів до створення дедалі надійніших транспортних засобів, адже природні сили, стихійні лиха, дорожньо – транспортні пригоди та протиправні дії завдають чималої шкоди власникам транспортних засобів, тому страхування засобів наземного транспорту користується найбільшим попитом порівняно зі страхуванням інших видів транспорту. У США на цей вид транспорту припадає близько 45% загального збору премій за майновим страхуванням. Це пояснюється, з одного боку, стрімкими зростанням чисельності власників автотранспортних засобів та високим рівнем небезпеки цього виду транспорту – з іншого. Статистичні дані свідчать, що число загиблих на 1 млрд. пасажиро –кілометрів становить: для автотранспорту – 16 осіб, для повітряного 6,5 , для залізничного транспорту – 1,2 особи.
Популярність і попит на цей вид страхування в розвинених країнах настільки великі, що деякі страхові компанії пропонують укладати договори страхування за телефоном.
Головним ризиком знищення або пошкодження транспортного засобу є дорожньо – транспортна пригода (ДТП). Сама дорожньо – транспортна пригода має ряд характерних статистичних показників щодо місця, часу, стажу водія та ін. Усі ці фактори слід урахувати при визначенні тарифу у разі укладення договору страхування на випадок пошкодження транспортного засобу внаслідок ДТП. Велика вірогідність настання ДТП порівняно з протиправними діями компенсується невеликою збитковістю цього ризику, який становить у середньому 2 – 5 тис. грн. , тому середній тариф за цим ризиком становить 1,5 – 3,5%.
Інших значних збитків завдають протиправної дії третіх осіб, викрадення та пограбування транспортних засобів. Зауважимо, що при укладенні договору страхування повного каско тариф від викрадення становить більш як половину в частці страхового тарифу і досягає близько 4 – 6%. Це пояснюється майже 100% збитковістю страхової суми. Тобто в разі настання страхового випадку необхідно виплачувати всю страхову суму. До того ж такий “страховий випадок” досить легко сфальсифікувати. Тому більшість страховиків взагалі не беруть на страхування транспортних засобів від крадіжки. У разі ж прийняття такого ризику застосовують великі розміри франшизи.
Цей ризик має свої характерні особливості. Ризик пограбування залежить насамперед від престижності автомобіля, місця його зберігання, наявності охоронних пристроїв та сигналізації, терміну експлуатації транспортного засобу.
Ще одна група ризиків – стихійні лиха. Тут суб’єктивні фактори не впливають на вірогідність настання збитків. Значне місце в цьому питанні посідає регіон експлуатації транспортного засобу. Тариф від стихійних лих рідко перевищує 1%.
Серед умов страхування є ряд обмежень, а саме:
Не приймаються на страхування легкові автотранспортні засоби та причепи до них, термін експлуатації яких з моменту випуску їх заводом – виготовлювачем перевищує 10 років;
Не приймаються на страхування від угону легкові автотранспортні засоби всіх марок, не обладнані протиугінними пристроями;
Не береться під страховий ризик багаж;
Не береться під страховий ризик скло автотранспортних засобів, що має будь – які пошкодження і дефекти;
Не відшкодовуються збитки в таких випадках: пошкодження (знищення) шин автотранспортного засобу та шин, установлених на причепах до нього, які завдані внаслідок руху й не спричинили ДТП; крадіжки коліс, у тому числі запасних, установлених на автотранспортному засобі та причепах до нього, якщо крадіжка коліс сталася окремо, без угону або викрадення автотранспортного засобу чи причепу.
З огляду на різноманітність ризиків, що діють на транспортний засіб, їх доцільно визначити окремо. Це дає змогу надати договору страхування найоптимальнішої форми, поєднавши набір з фінансовими можливостями страхувальника.
Страховик здійснює добровільне страхування автотранспортних засобів, що належать юридичним та фізичним особам, і причепів до них, відповідного приладдя та додаткового обладнання. До страхових ризиків більшість страховиків відносять:
пошкодження, знищення об’єкта страхування внаслідок аварії та інші пошкодження, що сталися у процесі руху
пошкодження, знищення об’єкта страхування внаслідок протиправних дій третіх осіб при його знаходженні
у будь – якому місці
на стоянці, що охороняється, чи в гаражі
пошкодження, знищення об’єкта страхування внаслідок стихійних лих (повінь, буря, ураган, смерч, цунамі, шторм, град, обвал, лавина, зсув, вихід підгрунтових вод, паводок, повінь, сель, удар блискавки, просадка грунту, землетрус), падіння дерев, нападу тварин, а також пожежі чи вибухи в автотранспортному засобі;
угон або викрадення автотранспортного засобу й причепів до нього, а також крадіжка відповідного приладдя та додаткового обладнання в разі перебування:
у будь – якому місці;
на стоянці, що охороняється, чи в гаражі.
До переліку страхових випадків можна віднести одну, кілька або всі щойно перелічені події і конкретизувати їх у договорі страхування.
Разом з тим існують обмеження страхових випадків, при яких страховик не здійснює відшкодування.
До страхових випадків не належать (виплати страхового відшкодування не здійснюються) ситуації, при яких було зафіксовано:
використання автотранспортного засобу та причепів до нього у заздалегідь відомому страхувальникові аварійному стані (технічний стан автотранспортного засобу визначається згідно з ГОСТ 25478-82 та відповідним розділом Правил дорожнього руху);
управління автотранспортним засобом особою, котра не мае посвідчення водія;
управління автотранспортним засобом водієм, що перебуває у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння;
непокору владі (втеча з місця події, переслідування працівниками ДАІ), вчинення дій (крім тих, які кримінальне караються), пов’язаних із порушенням Правил дорожнього руху;
порушення правил пожежної безпеки, перевезення та зберігання вогненебезпечних, вибухонебезпечних речовин і предметів, що легко займаються;
намір або грубу недбалість страхувальника чи його представника, а також порушення будь-ким із них установлених правил експлуатації автотранспортних засобів;
передачу страхувальником керування автотранспортним засобом особі, що перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, а також особі, що не має посвідчення водія з дозволеною категорією відповідного транспортного засобу
Договір страхування укладається, як правило, на один рік. Можливе укладання договору страхування на коротші терміни, наприклад при виїзді за кордон, або на час перегону транспортного засобу.
Страхова сума визначається на підставі поданих заяви на страхування і документів, що підтверджують вартість автотранспортного засобу, причепів до нього та додаткового обладнання (рахунок-фактура заводу-виробника; експертна оцінка страховика).
Можливе укладання договору страхування з умовою урахування ступеня зносу автотранспортного засобу, а також з врахуванням втрати товарного вигляду.
Це два взаємно обернені показники. Новий автомобіль має 100%-ий товарний вигляд і не має зносу. Чим старіший транспортний засіб, тим більший у нього знос і тим менший показник товарного вигляду. Ці два показники впливають на розрахунок страхового відшкодування.
У разі пошкодження нового автомобіля ремонт коштуватиме дешевше, ніж у разі таких самих пошкоджень на старому транспортному засобі. Це зумовлюється, наприклад, таким фактом, що операції «зняти-поставити» на новому автомобілі виконати легше і коштуватимуть вони менше, ніж на старому. Досягти ж 100% товарного вигляду після ДТП для нового автомобіля значно складніше і дорожче, ніж відновити товарний вигляд старого транспортного засобу, який, до речі, його вже не має. Наприклад, для досягнення 100% товарного вигляду після пошкодження необхідно перефарбувати автомобіль. Для старих машин таке завдання не ставиться.
Іншим важливим застереженням є застосування франшизи. Договір страхування укладається, як правило, за умови власної участі страхувальника у відшкодуванні збитків з установленим розміром безумовної франшизи.
За бажанням страхувальника при укладанні договору страхування може бути заявлена також умовна франшиза, що дає змогу застосувати знижки зі страхової премії.
Договір страхування може бути укладений як на користь страхувальника, так і на користь іншої особи, визначеної страхувальником, - полісоутримувача, що має встановлені законодавством права на використання автотранспортного засобу.
Страхова премія обчислюється страховиком залежно від страхової суми та обраних страхувальником страхових випадків – чинників, що впливають на рівень імовірності виникнення страхового випадку: марки автомобіля, року його випуску, стажу та віку водія (якщо водіїв кілька – то кожного з них), а також наявності охоронної сигналізації і протиугінного пристрою та розміру умовної франшизи.
При розрахунку розміру відшкодування беруться до уваги необхідні та доцільно зроблені страхувальником видатки, що мали на меті врятувати застрахований автотранспортний , запобігти і (або) зменшити збитки.
1.2. Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів
Аналізування страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, показало, що воно э одним із найбільш масових видів страхування, який у більшості країн світу є за формою обов’язковим видом страхування. Здійснення такого страхування в обов’язковій формі зумовлюється кількома обставинами:
транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки. Норми цивільного законодавства більшості країн світу визначають саме власника транспортного засобу відповідальним за завдання шкоди здоровю або майну інших осіб (третіх осіб), крім випадків, коли дорожньо-транспортна пригода була наслідком дії непереборної сили. Тобто цивільна відповідальність водія транспортного засобу перед третіми особами настає майже завжди у випадках спричинення дорожньо-транспортної пригоди;
дані цивільно-правові відносини стосуються всього суспільства, мають масовий характер, оскільки учасником дорожньо-транспортної пригоди потенційно може бути кожний громадянин
Про велику небезпеку автотранспорту, що рухається дорогами України, свідчить статистика. Щороку в дорожньо-транспортних пригодах з вини водіїв автомототранспорту гине або одержує травми значна кількість людей (за 1996 рік – 28819 ДТП; загинуло 5133 особи; травмовано 33916 осіб). Спостерігається тенденція до зростання аварій (у 2005 р. – 46485 ДТП, у 2006 р. – 49491 ДТП; загинуло, відповідно – 7229 та 7592 особи; травмовано – 56002 та 60018 осіб). Показник тяжкості наслідків таких аварій за 1996 рік (кількість загиблих на 100 потерпілих) в Україні в 7-10 раз вище, ніж в інших країнах Європи. Крім цього, щорічно скоюється понад 200 тисяч автоаварій з матеріальними пошкодженнями транспортних засобів, дорожніх споруд, будівель тощо. У результаті завдаються величезні матеріальні та моральні збитки, через суди проходять цивільні та кримінальні справи десятків тисяч громадян, на роки розтягуються виплати компенсації потерпілим винуватцями аварій, значно погіршується матеріальний стан сімей обох сторін. Значна частина дорожньо-транспортних пригод відбуваються з вини водіїв невстановленого транспорту, що потребує створення особливої системи соціального захисту постраждалих.
навіть встановлення цивільної відповідальності власника транспортного засобу не забезпечує своєчасного та повного відшкодування шкоди потерпілому, насамперед через відсутність достатніх коштів у власника (водія) транспортного засобу. У цьому розумінні саме механізм обов’язкового страхування цивільної відповідальності автовласників дозволяє створити надійну систему соціального захисту як третіх осіб - потерпілих, так і власників транспортних засобів.
Обов’язкове страхування власників транспортних засобів, попри його очевидну соціальну спрямованість, у більшості країн запроваджувалося «адміністративно-силовим» шляхом, оскільки стикалося з певним опором громадян-автовласників. Останні іноді сприймають обов’язкове страхування як вид додаткового обов’язкового збору у вигляді страхових платежів. Пересічному автовласникові не завжди зрозумілий і сам об’єкт страхування – цивільна відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки. Крім того, до моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди і настання цивільної відповідальності кожний водій вважає себе на дорозі «найбезпечнішим».
Закон України «Про страхування» страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів включено до переліку обов’язкових видів. Обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів має на меті забезпечити відшкодування збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою.
Під власником транспортного засобу розуміється юридична чи фізична особа, яка експлуатує транспортний засіб, що належить їй на праві власності, повного господарського відання, оперативного управління або на інших підставах (договір оренди, доручення тощо).
Обов’язковість такого страхування поширюється на резидентів та нерезидентів – власників транспортних засобів. Маються на увазі власники автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, що експлуатують зазначені транспортні засоби на вулично-дорожній мережі загального користування. Ці засоби підлягають державній реєстрації та обліку у відповідних органах Міністерства внутрішніх справ України. Виняток становлять транспортні засоби, власники яких застрахували цивільну відповідальність у державах, з уповноваженою організацією яких Моторне (транспортне) страхове бюро України (М(Т)СБУ) уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Суб’єктами обов’язкового страхування цивільної відповідальності є страхувальники, страховики, М(Т)СБУ та треті особи – юридичні й фізичні особи, яким заподіяно шкоду транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Об’єктом обов’язкового страхування цивільної відповідальності є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Ідеться про життя чи здоров’я громадян, їхнє майно і майно юридичних осіб. Страхове забезпечення стосується прямої шкоди, заподіяної третій особі під час руху транспортного засобу, коли існує причинно-наслідковий зв'язок між рухом транспортного засобу і заподіяного ним збитку. Як страховий випадок розглядається дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю транспортного засобу страхувальника і через яку настає його цивільна відповідальність за заподіяну цим транспортним засобом шкоду майну, життю і здоров’ю третіх осіб.
У міжнародній практиці виділяють два види договорів обов’язкового страхування цивільної відповідальності:
* звичайний договір, який укладається з власником транспортного засобу, зареєстрованого в Україні чи тимчасово ввезеного на територію України для користування;
* додатковий договір, який діє на території держав, зазначених у страховому полісі, і на умовах, встановлених у цих державах, згідно з угодами, укладеними з М(Т(СБУ.
Страховою сумою за договором обов’язкового страхування цивільної відповідальності визначено грошову суму, в межах якої страховик (страхова організація) згідно з умовами страхування зобов’язаний здійснити виплату третій особі або третім особам (у разі, коли потерпілих у дорожньо-транспортній пригоді кілька) після настання страхового випадку. Страхувальникові надається право вибору страховика для укладання договору обов’язкового страхування цивільної відповідальності.
Страховик не може відмовити будь-якому страхувальникові в укладанні договору обов’язкового страхування цивільної відповідальності. Страховик за домовленістю має право зменшувати розмір страхових платежів, заохочуючи власників транспортних засобів, які постійно забезпечують безаварійну експлуатацію своїх транспортних засобів, а також підвищувати розміри страхових платежів власникам транспортних засобів, з вини яких сталися страхові випадки (на умовах, що встановлюються МТСБУ, але не більше як 50% розміру страхового платежу в обох випадках).
У разі виїзду за межі України страхувальник зобов’язаний укласти додатковий договір обов’язкового страхування цивільної відповідальності на умовах, установлених М(Т)СБУ, якщо користування транспортним засобом за межами України потребує обов’язкового страхування цивільної відповідальності на умовах країн відвідання.
Для відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, страхувальник або третя особа (її спадкоємець, правонаступник страхувальника) зобов’язані (залежно від випадку) звернутися із заявою до страховика (страхової організації) або до М(Т)СБУ.
Виплата страхового відшкодування третій особі здійснюється страховиком на підставі таких документів:
заяви про виплату страхового відшкодування;
довідки органів внутрішніх справ про обставини скоєння дорожньо-транспортної пригоди;
довідки (висновків експертизи, страхового акта, аварійного сертифіката тощо), що підтверджує розмір майнової шкоди у разі її виникнення;
довідки медичних закладів про термін тимчасової непрацездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення інвалідності у разі її виникнення;
копії свідоцтва про смерть ( для загиблих під час дорожньо-транспортної пригоди або померлих внаслідок цієї пригоди) та документа про правонаступництво для спадкоємців.
Виплата страхового відшкодування здійснюється третій особі або її спадкоємцям протягом 15 робочих днів з дня отримання страховиком зазначених документів, крім випадків, коли суперечки, пов’язані з виплатою страхового відшкодування, розглядаються у судовому порядку.
За шкоду, заподіяну здоров’ю третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, страховик (страхова організація) здійснює виплату страхового відшкодування в межах страхової суми у разі:
загибелі під час дорожньо-транспортної пригоди або смерті внаслідок цієї пригоди спадкоємцю третьої особи – у розмірі страхової суми;
установлення третій особі інвалідності 1 групи – в розмірі 100% страхової суми, 11 групи – 80%, 111 групи – 60% цієї суми;
тимчасової втрати третьою особою працездатності за кожну добу – у розмірі 0,2%, але не більш як 50% страхової суми.
Страховик сплачує зазначені страхові суми кожній потерпілій особі, але в цілому не більш як п’ять страхових сум. У разі, коли загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п’ятикратний розмір страхової суми, відшкодування кожній потерпілій третій особі пропорційно зменшується. У разі заподіяння шкоди третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, якщо суб’єкти страхування не дійшли згоди щодо розміру збитків, виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі висновків експертизи, яка проводиться за рахунок страховика.
Розмір франшизи при відшкодуванні збитків, завданих майну третіх осіб, встановлюється на рівні до 2% страхової суми.
Страховик не відшкодовує збитків:
у разі заподіяння шкоди життю та здоров’ю власника транспортного засобу, винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;
за пошкоджене або знищене будь-яке майно (вантаж), що містилося у транспортному засобі страхувальника, винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;
за пошкоджений або знищений транспортний засіб його власникові, винному у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;
за забруднення або пошкодження об’єктів навколишнього природного середовища;
за наслідки пожежі, яка виникла поза краєм проїзної частини та на прилеглій до неї території;
за пошкодження або знищення антикварних речей, виробів з дорогоцінних металів, коштовного та напівкоштовного каміння, предметів релігійного культу, колекцій картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів;
якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок навмисних дій третьої особи, визнаних такими в установленому порядку;
якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок масових безпорядків і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов’язаної з цією пригодою;
М(Т)СБУ відшкодовує шкоду, заподіяну тільки життю і здоров’ю третьої особи. Таке відшкодування здійснюється в термін і на умовах, визначених для страховиків (страхових організацій), у разі:
коли транспортний засіб, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, не встановлений;
коли дорожньо-транспортна пригода скоїлась внаслідок угону чи викрадення транспортного засобу страхувальника;
надання страхувальником свого транспортного засобу працівникам міліції та охорони здоров’я згідно з чинним законодавством;
коли страховик (страхова організація) – член М(Т)СБУ неплатоспроможний за своїми зобов’язаннями згідно з договорами обов’язкового страхування цивільної відповідальності.
М(Т)СБУ забезпечує відшкодування збитків, коли страховий випадок спричинений транспортним засобом, власник якого застрахував цивільну відповідальність у державі, з уповноваженою організацією якої М(Т)СБУ уклало угоду про взаємне врегулювання питань щодо відшкодування збитків.
Страховик (страхова організація) та М(Т)СБУ мають право в межах, визначених чинним законодавством України, вимагати компенсації здійснених страхових виплат від третьої особи – страхувальника або особи, що керувала транспортним засобом, у разі:
навмисного заподіяння шкоди третій особі;
керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, під впливом наркотичних та токсичних речовин, що знижують швидкість реакції та увагу;
відсутності посвідчення на право керування транспортним засобом даної категорії;
коли винуватець залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, не порушивши встановлені правила;
коли страховий випадок стався через невідповідність технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам діючих Правил дорожнього руху України;
коли страхувальник без поважних причин протягом трьох робочих не повідомив страховикові про настання страхового випадку, не подав йому письмового пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди або в разі потреби не надав свій транспортний засіб для огляду й експертизи;
коли після виплати страхового відшкодування з’ясується, що страхувальник або третя особа надали неправдиві відомості, які призвели до підвищення суми страхового відшкодування або безпідставної виплати.
Якщо за рішенням судових органів дорожньо-транспортна пригод, а сталася через незадовільне експлуатаційне утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або через інші перешкоди у здійсненні руху, страховик (страхова організація) виплачує третій особі страхове відшкодування і має право одержати відповідну компенсацію від юридичних та фізичних осіб, винних у створенні таких умов.
Договір обов’язкового страхування цивільної відповідальності набирає чинності з моменту, зазначеного у страховому полісі, але не раніше внесення платежу на користь страховика.
У разі настання страхового випадку та виплати страхового відшкодування третій особі страховиком в обсязі, більшому за 25% страхової суми, страхувальник, з вини якого сталася дорожньо-транспортна пригода, має переукласти договір обов’язкового страхування цивільної відповідальності.
Після сплати страхового платежу страхувальник одержує від страховика страховий поліс, який є договором (письмовою угодою) обов’язкового страхування цивільної відповідальності.
Страховий поліс складається за формою, що містить: назву та адресу страховика, тип, марку транспортного засобу та державний номерний знак, номери двигуна, шасі (кузова), початок та закінчення дії договору обов’язкового страхування цивільної відповідальності, розміри страхового платежу та страхової суми, для страхувальника - юридичної особи – її найменування та адресу, для страхувальника – фізичної особи – прізвище, ім’я та по батькові власника транспортного засобу, домашню адресу, підписи сторін. Страховий поліс може мати розділи, що передбачають можливість добровільного страхування транспортного засобу, життя і здоров’я водія та пасажирів.
Зразок страхового полісу встановлюється М(Т)СБУ за погодженням з Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю.
У разі зміни власника транспортного засобу дія договору обов’язкового страхування цивільної відповідальності може поширюватися на нового власника за умови переоформлення страхового полісу на його ім’я.
У разі в’їзду на територію України незастрахований власник (водій) транспортного засобу має укласти звичайний договір обов’язкового страхування цивільної відповідальності. Це не поширюється на випадки, коли власник транспортного засобу застрахував цивільну відповідальність у держав, з уповноваженою організацією зі страхування цивільної відповідальності якої М(Т)СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
У разі настання страхового випадку страхувальник (водій транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспорту пригоду) зобов’язаний:
додержувати правил дорожнього руху, установлених чинним законодавством;
вживати всіх заходів з метою запобігання збільшенню розміру шкоди;
надавати третім особам необхідну інформацію для Ідентифікації страхувальника і страховика (страхової організації);
повідомити протягом трьох робочих днів страховикові про настання страхового випадку, надати йому письмове пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди, страховий поліс та в разі потреби надати транспортний засіб для огляду й експертизи. Якщо страхувальник з поважних причин не мав змоги виконати зазначеної дії, він повинен довести це документально.
Під час оформлення відповідних документів про дорожньо-транспортну пригоду працівники органів внутрішніх справ згідно з чинним законодавством установлюють та фіксують необхідні відомості про обов’язкове страхування цивільної відповідальності учасників цієї пригоди.
Завдяки запровадженню обов’язкового страхування власників транспортних засобів Україна приєдналася до міжнародної системи страхування відповідальності автовласників, так званої системи «Зелена картка», яка заснована в 1949 р. і функціонує з 1 січня 1953 р
Дана система міжнародних договорів укладена 44 країнами про взаємне визнання полісів страхування відповідальності автотранспортних засобів. Основним елементом системи «Зелена картка» є національні транспортні страхові бюро. Охоплює територію країн з загальною чисельністю населення 800 млн. чол., у яких зареєстровано більше 250 млн. автомобілів.
Щорічно в Україні продається близько 0,5 млн. полісів «Зелена картка».
З 1 червня 1998 р. повні члени М(Т)СБУ (11 страхових компаній) почали продаж української «Зеленої картки». Сьогодні М(Т)СБУ укладено Єдині Угоди про взаємне визнання договорів такого страхування та взаємне врегулювання питань стосовно відшкодуванні збитків з такими країнами: Австрією, Албанією, Андоррою, Бельгією, Болгарією, Боснією, Герцеговиною, Швейцарією, Кіпром, Чеською Республікою, Німеччиною, Данією, Іспанією, Естонією, Францією, Фінляндією, Великобританією, Грецією, Угорщиною, Хорватією, Італією, Ізраїлем, Іраном, Ірландією, Ісландією, Люксембургом, Мальтою, Македонією, Норвегією, Нідерландами, Португалією, Польщею, Румунією, Швецією, Словацькою республікою, Словенією, Туреччиною. У тексті Єдиної Угоди наведено випадки, за якими здійснюється відшкодування страховиком – членом М(Т)СБУ або безпосереднє М(Т(СБУ.
Основним завданням цієї системи є створення ефективного захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах за участю автовласників-нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода. Така система мала насамперед запровадити механізм гарантованих виплат компенсацій потерпілих з вини автовласників інших країн. Це забезпечувалося виконанням певних умов країнами – членами системи «Зелена картка».
По-перше, у таких країнах має здійснюватись обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. По-друге, у кожній країні має бути єдина організація, що здійснює врегулювання збитків, заподіяних автовласниками цієї країни на території інших держав, а також єдина організація, що врегульовує збитки автовласників-нерезидентів на території свого перебування. По-третє, держава-член системи «Зелена картка», не повинна здійснювати перешкод при трансфері вільно конвертованої валюти, що спрямовується на страхові виплати.
Збитки у країнах – членах системи «Зелена картка» врегульовуються, як правило, через уповноважену національну організацію (Моторне страхове бюро), яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника-резидента іншої країни, на відповідне моторне страхове бюро цієї країни. У цьому разі перше моторне страхове бюро – регулювальник збитків, а друге – як бюро-платник.
Взаємовідносини між моторними страховими бюро країн-членів системи «Зелена картка» регулюється двосторонніми угодами, що укладаються за уніфікованою формою. Отже, якщо автовласник є резидентом країни – члена системи «Зелена картка», він безперешкодно може проїжджати територіями всіх країн – членів цієї системи без обов’язкового страхування на умовах країни відвідання. У разі скоєння ДТП резидентом однієї країни на території іншої країни претензії потерпілих врегульовують через Національне моторне страхове бюро. Функціонування цієї міжнародної системи довело її ефективність, насамперед, як механізму захисту потерпілих від транспортних засобів, що задіяні в міжнародних сполученнях.
Розділ 2. Вибір регіону для започаткування страхової діяльності
Таблиця 4
Характеристика регіонів для започаткування страхової справи
Назви регіонів
Значення показників регіону
Частота страхових подій
Коефіцієнт акумулювання
Частота збитку
Тяжкість збитку
Збитковість страхової суми
Німеччина
0,2059
1,1524
0,2372
0,1011
0,0240
Росія
0,0215
1,6516
0,0355
2,7329
0,0970
Польща
0,0319
2,6064
0,0832
0,2590
0,0216
Угорщина
0,0459
1,7901
0,0822
0,5603
0,0461
Словенія
0,3392
1,3514
0,4584
0,5204
0,2385
Чехія
0,0200
2,4673
0,0494
0,6389
0,0316
Обчислимо:
частоту страхових випадків для даних регіонів за формулою:
Чс=L / n:
Німеччина Чс=1050/5100=0,2059;
Росія Чс=1550/72100=0,0215;
Польща Чс=1067/33400=0,0319;
Угорщина Чс=967/21050=0,0059;
Словенія Чс=1713/5050=0,3392;
Чехія Чс=8031/401000=0,0200;
Коефіцієнт акумулювання вимірюємо
Ka= m/L:
Німеччина Ка=1210/1050=1,1524;
Росія Ка=2560/1550=1,6516;
Польща Ка=2781/1067=2,6064;
Угорщина Ка=1731/967=1,7901;
Словенія Ка=2315/1713=1,3514;
Чехія Ка=19815/8031=2,4673;
3.Частота збитків
Чз= m/n:
Німеччина Чз=1210/5100=0,2372;
Росія Чз=2560/72100=0,0355;
Польща Чз=2781/33400=0,0832;
Угорщина Чз=1731/21050=0,0822;
Словенія Чз=2315/5050=0,4584;
Чехія Чз=19815/401000=0,0494;
4. Тяжкість збитків вимірюємо як
Тз= (c*m)/(B*n):
Західна Україна Тз=(0,41*5100)/(17,1*1210) = 0,1011;
Східна Україна Тз= (3,6*72100)/ (37,1*2560) = 2,7329;
Польща Тз= (0,925*33400)/(42,9*2781)= 0,2590;
Угорщина Тз= (0,88*21050)/ (19,1*1731) =0,5603;
Словенія Тз= (6,25*5050)/(26,2*2315) = 0,5204;
Чехія Тз= (2,21*401000) / (70*19815) = 0,6389;
5. Частота збитку
З = B/C:
Німеччина З=0,41/17,1=0,0240;
Росія З=3,6/37,1=0,0970;
Польща З=0,925/42,9= 0,0216;
Угорщина З=0,88/19,1= 0,0461;
Словенія З=6,25/26,2=0,2385;
Чехія З=2,21/70=0,0316;
На основі розрахованих даних можна зробити висновок, про те, що найоптимальнішим регіоном для відкриття страхового агентства є Польща. Це пояснюється тим, що майже усі значення коефіцієнтів є тут найменшими.
Так, збитковість страхової суми є найнижчою і становить 0,0216, тяжкість збитку лише на 0,047 більша ніж у Німеччині, коефіцієнт акумулювання становить 2,6064, частота страхових подій - 0,0319, частота збитку – 0,0832.
Розділ 3. Вибір надійного іноземного страховика
Таблиця 5
Характеристика іноземних страховиків
Назва страхо- вика
Значення показників, що характеризують діяльність страховиків
Оцінювання надійності іноземних страховиків для укладення страхових угод
Коефіцієнт фінансової стійкості
Страхові платежі, млн.грн
Залишок засобів в запас-ному фонді на кінець та-рифного періоду, млн.грн
Витрати страхових відшкоду
вань, млн. грн
Витрати на ведення страхової справи
ТзПВ «АМП»
1,168
62,100
10,250
40,625
21,330
Страховик з середнім ступенем надійності, достатньо забезпечений власними коштами , хоча і страхувальник вносить при страхуванні велику суму проте у майбутньому у великому розмірі виплачуються страховиком відшкодування. Має достатній залишок засобів в запасному фонді
Ltd «Lider»
0,883
19,200
5,150
9,790
17,800
Страховик є не дуже надійним, не забезпечений власними коштами, у малому розмірі виплачує страхові відшкодування, залишок запасів в запасному фонді на кінець тарифного періоду дуже низький.
PZY Україна
1,738
55,250
8,100
24,100
12,350
Страховик є надійним, добре забезпечений власними коштами,має середній залишок засобів в запасному фонді на кінець тарифного періоду, витрати страхових відшкодувань є середніми.
СК ТзПВ «СПК»
1,296
31,300
4,210
20,570
6,830
Страховик з середнім
ступенем надійності, забезпечений власними коштами, витрати страхових відшкодувань є нормальними у порівнянні з внесеною сумою.
Розрахуємо коефіцієнт фінансової стійкості конкретної страхової компанії за даними таблиці 3, за допомогою якого можна сказати чи надійною є та чи інша страхова компанія, тобто чи забезпечена компанія достатньо власними коштами. Фінансова стійкість розраховується за формулою:
Коефіцієнт фінансової стійкості = (страхові платежі + залишок засобів в запасному фонді на кінець тарифного періоду ) / (витрати страхових відшкодувань + витрати на ведення страхової справи)
Проаналізувавши показники діяльності страховиків можна зробити висновок, що найбільш надійним страховиком є PZY Україна , адже компанія має найбільший коефіцієнт фінансової стійкості, тобто добре забезпечена власними коштами, має достатній залишок в запасному фонді на кінець тарифного періоду, у середньому розмірі виплачує відшкодування при настанні страхового випадку і має достатньо коштів для ведення страхової справи.
Розділ 4. Оформлення договору міжнародного страхування, його структура
Таблиця 6
Етапи укладення і виконання страхової угоди
№
Назви етапів
Характеристика етапів
Сторони угоди, їх права та обов'язки
1
подання страхувальником заяви про прийняття об'єкта на страхування;
На цьoму етапі складається заява клієнтом, яка може бути в письмовій чи усній формі і має містити істотну інформацію про умови майбутнього страхового захисту.
На стадії подання заяви починається реалізація принципів наявності страхового інтересу і найвищої сумлінності. У заяві, яка подається за розробленою страховиком формою, страхувальник повинен довести свій інтерес в об'єкті страхування. Інакше договір не буде укладено. Заява містить перелік питань, що стосуються об'єкта страхування. і якомога точніше. Зазвичай заява містить також декларацію страхувальника, у якій він заявляє, що подана ним інформація є правдивою, а також застереження, в яких страховик застерігає страхувальника про відповідальні...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора