Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
🚀 Вийди на новий рівень крипто-торгівлі!
Easy Trade Bot — автоматизуй свій прибуток уже зараз!
Ми пропонуємо перелік перевірених прибуткових стратегій на такі пари як BTC, DOT, TRX, AAVE, ETH, LINK та інші. Ви можете підключити автоматичну торгівлю на своєму акаунті Binance або отримувати торгові рекомендації на email у режимі реального часу. Також можемо створити бота для обраної вами монети.
Всі результати торгів ботів доступні для перегляду у зручних таблицях на головній сторінці. Швидко, динамічно та прозоро!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2004
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Релігієзнавство
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет “Острозька академія”
На правах рукопису
ШАМСУТДИНОВА-ЛЕБЕДЮК Тетяна Назарівна
УДК 297.1
СІМЕЙНО-ШЛЮБНІ ВІДНОСИНИ В ІСЛАМІ:
РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ АСПЕКТ
Спеціальність 09.00.11 – релігієзнавство
Дисертація на здобуття вченого ступеня
кандидата філософських наук
Науковий керівник:
доктор філософських наук
професор КРАЛЮК П.М.
Острог-2004 ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………..3
Розділ І. Висвітлення в ісламознавчій літературі проблем взаємовідносин чоловіка й жінки та сімейно-шлюбних відносин у мусульманстві………………………………………………………………… 12
Розділ ІІ. Священні книги мусульман про взаємовідносини чоловіка й жінки та природу сім’ї….............…………………………..…….36
2.1. Коран про особливості взаємовідносин між чоловіком та жінкою. Коранічні норми щодо укладення, розірвання шлюбу й полігамії…………..37
2.2. Тенденція обмеження прав жінок у Сунні……………….................57
Розділ ІІІ. Трактування та регламентація сімейно-шлюбних відносин шаріатом……………………………………………………….……..69
3.1 Особливості шаріату як системи мусульманського права................69
3.2 Іслам про значення та природу шлюбу. Специфіка регламентації шлюбних відносин шаріатом……………………..............…………………….75
3.3 Сегрегація жінок в ісламі………………………………...................104
3.4 Інститут полігамії в ісламі……………………………..........………114
3.5. Процедура розлучення за шаріатом…………………….........……126
Розділ IV. Основні тенденції розвитку сімейно-шлюбних відносин у сучасному мусульманському суспільстві……….....………………………135
4.1 Модель взаємовідносин чоловіка й жінки в сучасному
ісламі …………………………………………….............…………….....135
4.2 Глобалізація та реальна практика сімейно-шлюбних відносин у сучасних мусульманських країнах………….………...............................…….148
Висновки.……………………………………………………………..…179
Список використаних джерел …….………………………………….184
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Іслам нині належить до найбільш динамічних релігій, кількість прихильників якої постійно збільшується. Це зростання спостерігається не лише в традиційних районах поширення ісламу, зокрема, в ряді країн Азії та Африки, а й в Америці та Австралії. Ісламський фактор усе більше дає про себе знати в Європі, яка й досі традиційно вважається християнською. Дедалі активнішою стає мусульманська спільнота в Україні, відбувається її швидка інтеграція в українське суспільство.
При розгляді європейцями “мусульманської проблеми” виникає питання про становище жінки в ісламському суспільстві, про традиційне для мусульман ставлення чоловіків до жінок. При цьому акцент більшістю авторів робиться на нерівноправності статей в країнах ісламу, на уявній “нецивілізованості”, “неетичності” норм, за якими існують мусульманські сім’ї, на інших негативних, з погляду усталених стереотипів, моментах.
Такий дискурс дедалі більше виявляє свою тенденційність. Він має підґрунтям нерозуміння цивілізаційних відмінностей і часто базується не стільки на науковому аналізі, скільки на культурних стереотипах. Треба враховувати, що європейсько-християнська цивілізація й цивілізація мусульманська орієнтуються на цінності, які не завжди збігаються. Якщо перша з часів Ренесансу відкинула традиціоналізм, стала на шлях інноваційного розвитку, то друга в своїй основі продовжує залишатися традиціоналістською. У європейському суспільстві особливо важливим вважається нагромадження матеріальних благ, збільшення комфортності існування людини. Мусульманське ж суспільство традиційно зорієнтоване на відтворення людського потенціалу. Для мусульман матеріальні цінності за всієї їх привабливості – переважно лише засіб, який має сприяти продовженню роду. Іслам витворив своєрідну модель взаємин чоловіка та жінки, яка в умовах нинішнього світу демонструє ефективність у плані демографічному; і це на фоні скорочення народжуваності та старіння населення, що спостерігається в країнах європейсько-християнської цивілізації. Тому ця модель потребує серйозного вивчення.
Звісно, сучасні світські європейські та мусульманські уявлення про сім’ю явно не збігаються. Однак це не свідчить про істинність одних і хибність інших. Ця ситуація потребує їх глибокого аналізу й конкретного порівняння.
Перед європейськими народами і країнами у XXI столітті постало завдання налагодження співжиття з мусульманами. Це стосується й нового, сучасного осмислення європейським суспільством сімейно-шлюбних взаємин в ісламі, які мають безпосередній стосунок до України. В Україні мешкає близько одного мільйона прихильників ісламу, які за роки незалежності нашої держави активізували своє релігійне життя.
Як зростання ролі “ісламського фактора” в світових процесах, так і “межовість” України між європейським, здебільшого християнським, і мусульманським світами визначає актуальність вивчення соціальних проблем ісламу, викликає гостру потребу в об’єктивній інформації про нього, про його духовні цінності, релігійну практику, спосіб життя. Особливо актуальним у даному контексті є вивчення проблеми взаємин чоловіка та жінки, передусім сімейно-шлюбних.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Тема дисертації узгоджена з планами науково-дослідницької та методичної роботи кафедри релігієзнавства Національного університету “Острозька академія”, зокрема темою “Проблеми релігії в контексті розвитку культури та освіти” (протокол №3 від 7 жовтня 2003 р.), а також з плановою темою Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.Сковороди НАН України “Релігія в контексті глобалізаційних процесів сучасності” ( № державної реєстрації 0103U000219).
Мета та завдання дослідження. На основі комплексного вивчення ісламських релігійних джерел, правової літератури та історичних документів традиційних і модерністських поглядів мусульман на сімейно-шлюбні відносини з’ясувати сутність сімейних етично-правових норм ісламу в контексті цивілізаційного підходу, визначити причини трансформації й модернізації цих норм.
Досягнення цієї мети потребувало виконання таких завдань:
виявити й проаналізувати віроповчальні та богословські джерела мусульман про сім’ю та сімейно-шлюбні відносини;
розглянути коранічні уявлення про місце чоловіка й жінки в суспільстві та особливості взаємин між ними, зокрема у сфері сімейно-шлюбних відносин, порівнявши їх із відповідними уявленнями, що панували в арабських племен у доісламський період;
розкрити сутність релігійно-моральної та соціально-правової природи мусульманської сім’ї;
простежити основні тенденції еволюції поглядів на сімейно-шлюбні відносини в ісламі;
проаналізувати характер та форми прояву мусульманських поглядів на сім’ю та сімейно-шлюбні відносини в сучасних умовах як у регіонах традиційного поширення ісламу, так і в регіонах активної еміграції мусульман;
показати вплив глобалізації на сімейно-шлюбні відносини в ісламі.
Об’єктом дослідження є взаємовідносини між чоловіком та жінкою в ісламі.
Предметом дослідження є сімейно-шлюбні відносини в мусульманському середовищі.
Методи дослідження. У дослідницькій роботі використано загальні методи гуманітарних досліджень, а саме: порівняльно-історичний, аналізу та синтезу, узагальнення, моделювання й прогнозування.
При розгляді релігійних та релігійно-правових текстів використовувався герменевтичний метод, який реалізовувався через іманентний та контекстуальний аналізи. Цей метод дав можливість витлумачити низку важливих для нашої теми положень коранічних та інших текстів релігійного та релігійно-правового характеру. Висвітлення стану соціальних відносин між чоловічою та жіночою складовими мусульманської умми вимагало застосування системного підходу.
У процесі розгляду проблем взаємин чоловіка та жінки в контексті мусульманського способу життя використовувався цивілізаційний підхід, а також методологія культурного релятивізму.
У своєму дослідженні авторка керувалася принципами, які є традиційними для сучасного українського релігієзнавства, зокрема, позаконфесійності, об’єктивності, історизму, толерантності, світоглядного плюралізму та поліметодичності.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в здійсненому комплексному релігієзнавчо-філософському осмисленні сімейно-шлюбних відносин у мусульманстві в контексті цивілізаційного підходу. Мусульманський світ у сфері сімейно-шлюбних відносин орієнтується на цінності й релігійно-етичні норми, які в багатьох моментах є відмінними від цінностей та норм, притаманних європейсько-християнській цивілізації. Іслам, на відміну від християнства, не здійснює сакрального виділення окремих елементів цих відносин, наприклад, акту укладання шлюбу, а інтерпретує їх у загальнорелігійному контексті, не поділяючи на сакральні й профанні. Незважаючи на загальнорелігійний контекст, сімейно-шлюбні відносини в ісламі є достатньо “раціоналізованими” в тому сенсі, що деонтологічно зорієнтовані на максимальне репродукування людського потенціалу. Саме цей фактор релігійно-етичного плану є одним із суттєвих чинників, які визначають позитивну динаміку зростання народонаселення в мусульманському світі.
Комплексне дослідження взаємовідносин чоловіка та жінки в ісламі дозволило сформулювати такі теоретичні положення, які мають наукову новизну:
базові положення, які визначають деонтологічні засади відносин між чоловіком та жінкою в мусульманському світі як у минулому, так і в сучасних умовах глобалізаційних змін, були закладені в Корані й отримали свій подальший розвиток у хадісах, коментаторській літературі (тафсірах) та літературі релігійно-правового характеру (коментарях мусульманського права). Будучи сформульованими в період раннього Середньовіччя, переважно в VII ст., ці положення на той час виявилися достатньо прогресивними в сенсі феміністичному, оскільки наділяли жінку дещо ширшим комплексом прав, ніж це було в доісламській Аравії й у тогочасному християнському світі;
іслам, первісно поширюючись у сегменті арабського суспільства, пов’язаному з товарообміном, пропонував осмислення чималої частини суспільно-релігійних проблем із позицій, прийнятних для представників урбанізованих торгово-купецьких верств населення. Це стосувалося також етичних та правових відносин у сфері сімейно-шлюбних стосунків. Звідси специфічне “раціональне” осмислення багатьох аспектів цих відносин. Питання укладання шлюбу, матеріальне забезпечення жінки, її обов’язки перед чоловіком, утримання дітей і в сучасному ісламському середовищі є специфічним “продовженням” торгово-купецьких відносин, які склалися в ранньоісламському суспільстві;
етичні норми, які регулювали сімейно-шлюбні відносини в ісламському світі, набули загальнорелігійного санкціонування і, незважаючи на свою “приземленість” і навіть “раціоналізованість”, трактувалися як сакральні. Тому питання сімейно-шлюбних відносин є одним із пріоритетних у Корані, хадісах та тафсірах. Високий рівень правової розробленості цих проблем відрізняє мусульманську культуру від культури європейської та є одним із визначальних чинників функціонування мусульманської цивілізації;
релігійне санкціонування сімейно-шлюбних відносин в ісламі визначило їхню консервативність. У своїй основі нормативний корпус засобів, який регулює ці відносини, залишається незмінним, що є важливим фактором стабільності мусульманських суспільств;
етично-правові норми ісламу в багатьох моментах розходяться з відповідними нормами, характерними для християнства та інших релігій. На загально-цивілізаційному рівні не можна визначати універсальні, “загальнолюдські” норми й цінності, тому що вони здебільшого мають конкретно цивілізаційний характер. Так, низка етично-правових норм ісламу, які регулюють сімейно-шлюбні відносини, трактуються християнами як аморальні, а деякі етичні норми християнства сприймаються негативно в мусульманському світі, хоча вони осібно є визначальними в межах функціонування певної релігійної системи, а відповідно й цивілізації;
глобалізація стала викликом для ісламських сімейно-шлюбних відносин. Традиційні регіони поширення ісламу, а також країни активної еміграції мусульман по-різному реагують на цей виклик – фундаменталістськими, консервативними й модерністськими тенденціями.
у сучасних умовах глобалізації ісламські етично-правові норми сімейно-шлюбних відносин, які закріпилися в шаріаті, демонструють ефективність у демографічному плані, оскільки забезпечують високу репродуктивність населення.
Теоретичне та практичне значення дисертації. Об’єктивний, конфесійно та “цивілізаційно” незаангажований аналіз проблем взаємин чоловіка та жінки в ісламі слугує релігієзнавчому осмисленню теорії та практики соціального унормування в ісламі. Дослідження важливе для пізнання мусульманської цивілізації, розгляду її впливів на сучасний світ. Воно сприятиме поглибленню засад між представниками різних конфесій, передусім християнства та ісламу. Такий діалог має особливо велике значення для України, яка знаходиться на межі християнського та мусульманського світів, і на території якої проживають не лише мусульмани-емігранти, а й представники корінного мусульманського етносу (кримські татари).
Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в науковій роботі для подальшого вивчення ісламу, а також при розробці загальних курсів із релігієзнавства, філософії та історії релігії, історії культури, а також спецкурсів з ісламознавства.
Апробація дослідження. Результати дисертаційного дослідження апробовані в наукових статтях, у доповідях на конференціях. Зокрема така апробація здійснювалася на Міжнародній науковій конференції “Свобода релігії і національна ідентичність: світовий досвід та українські проблеми” (21-23 жовтня 2002 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції “Релігія і громадянське суспільство в Україні” (27-28 квітня 2004 р.), на XIV Міжнародній науковій конференції “Історія релігій в Україні” (11-13 травня 2004 р.).
Апробація результатів дослідження відбувалася також на щорічних наукових конференціях Рівненського державного гуманітарного університету (2001 р., 2002 р., 2003 р., 2004 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у таких статтях:
Хідоя – коментар мусульманського права // Людина і світ. – 2002.– №6.– С.40–45.
Рай під ногами матерів (Жінка в ісламі) // Людина і 2003.– №3.– С.8–12.
Мусульманські основи шлюбу // Людина і світ.– 2003.– №7.– С.27–32.
По справедливості жінки мають те ж саме… (Коран про взаємини чоловіка і жінки та сімейно-шлюбні відносини) // Людина і світ.– 2004.– №9.– С.52–57.
Глобалізація та реальна практика сімейно-шлюбних відносин у сучасних мусульманських країнах. // Українське релігієзнавство.– 2004. – №3-4. – С.95-108.
Основні положення ханіфітської школи щодо сімейно-шлюбних відносин // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія: Філософія.– Випуск 203-204.– Чернівці, 2004. – С.88–93.
Коранічні погляди про становище жінки в сім’ї та суспільстві // Історія релігіїї в Україні. – Львів, 2004. – С.57–61.
Підходи до висвітлення в ісламознавчій літературі проблем сімейно-шлюбних відносин у сучасному мусульманстві // Державно-церковні відносини в Україні у контексті сучасного європейського досвіду. Збірник наукових матеріалів. – К.:VIP, 2004.– С.289–297.
Ідейні джерела ісламу про жінку // Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету.– Рівне, 2004.– С.135–136.
Мета й характер дисертаційного дослідження зумовили послідовність та логіку викладу матеріалу. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури.
РОЗДІЛ І
ВИСВІТЛЕННЯ В ІСЛАМОЗНАВЧІЙ ЛІТЕРАТУРІ ПРОБЛЕМ ВЗАЄМОВІДНОСИН ЧОЛОВІКА І ЖІНКИ ТА СІМЕЙНО-ШЛЮБНИХ ВІДНОСИН У МУСУЛЬМАНСТВІ
Питання місця жінки в мусульманському суспільстві, її взаємовідносин із чоловіком, сімейно-шлюбних відносин у ісламі останнім часом викликало й продовжує викликати значний інтерес у європейських авторів, які пишуть про іслам. Цей інтерес зумовлений цілим рядом факторів.
Європейський християнський світ фактично з самого початку виникнення ісламу змушений був контактувати з представниками цієї релігії. Контакти були різні – як негативні (воєнні завоювання), так і позитивні (торгівля, культурний обмін).
У сучасних умовах глобалізації контакти між християнським та мусульманським світом набули ще більш інтенсивного характеру. Для цих контактів характерним стало “взаємопроникнення”, коли християни в силу різних обставин (бізнес, робота, заміжжя тощо) опиняються на постійному місці проживання в мусульманських країнах, у той час як мусульмани, переважно шукаючи кращих умов життя, полишають свої рідні землі й опиняються в багатих країнах Західної Європи й Північної Америки. Так, сьогодні в країнах Західної Європи, за різними підрахунками міграційних служб та експертних оцінок, проживає від 8 до 15 мільйонів мусульман. Така кількість – це населення “середньої” європейської держави. Найбільше мусульман проживає у Франції (3,5-5 млн.), Німеччині (3-4,5 млн.), Великій Британії (1,5-2 млн.).
Знайомлячись із мусульманським світом, європейці не могли не звернути увагу на те, що в ісламі жінка займає не таке становище, як у суспільстві європейському, так само є значно відмінними взаємини між чоловіком та жінкою в мусульманстві та християнстві, зокрема, у плані сімейно-шлюбних відносин.
Європейські автори, пишучи про ці проблеми, здебільшого (і це по-своєму зрозуміло) керувалися європоцентричним підходом. Свідомо чи несвідомо вони виходили з переконання, що саме європейська цивілізація є найбільш досконалою. Що ж до інших цивілізацій, то вони їй нібито поступаються. Відповідно європейські цінності мають набути поширення в світі і тим самим “підтягнути” інші народи на більш “високий рівень”. Усе, що не відповідає цим цінностям, має бути відкинуте або видозмінене.
Становище жінки в ісламі, специфіка її взаємин із чоловіком у контексті мусульманського способу життя сприймалися й здебільшого нині сприймаються європейськими авторами як “ненормальні” і “нецивілізовані”. Особливо це чітко простежується в літературі, яка має виражений антимусульманський характер.
Показовою в цьому плані може бути монографія німецького автора М.Коча “Насильство в ісламі? Боротьба за ісламське світове співтовариство”. Написана в явно тенденційному дусі, вона акцентує увагу на питаннях насильства над жінками в мусульманстві. “Насильство, гноблення та обмеження прав жінок, - читаємо в цій роботі, - пронизують усю історію ісламу, починаючи з висловлювань пророка Мухаммада й до сьогоднішнього дня, коли ісламісти намагаються виправдати подібний стан речей [134, с.88]”. Власне, автор намагається провести думку, що відносини чоловіка й жінки в ісламі – це суцільний ланцюг насильств перших над останніми. Мовляв, це насильство виявляється в шлюбі, розлученні та й взагалі в повсякденному житті мусульманських жінок. При цьому навіть немає спроб об’єктивно глянути на цю проблему, пояснити хоча б такий, на перший погляд, парадоксальний факт, чому в сучасних розвинутих західноєвропейських країнах саме жінки-мусульманки активно виступають за збереження традиційного ісламського способу життя, нібито борючись за своє “приниження” й “насильство” над собою.
Симптоматичними в цьому плані можуть бути сучасні протести з боку мусульман Франції та звинувачення ними влади у “переслідуванні ісламу” у зв’язку зі “справою про хіджаб”, коли французький парламент схвалив законопроект про заборону носити у державних навчальних закладах релігійну атрибутику, до якої була віднесена хустина-хіджаб, котру носять жінки-мусульманки. Саме останні взяли найактивнішу участь в акціях протесту мусульман Франції. “Справа про хіджаб” стала своєрідним вираженням цивілізаційного конфлікту між традиційними європейцями та мусульманами. Водночас вона засвідчила, що ці європейці досить примітивно сприймають проблему жінки в мусульманському суспільстві, вважаючи там її становище приниженим. Адже своєрідним символом жіночого приниження в мусульманстві деякі європейці й сприймають хіджаб. Однак виявилося, що чимало мусульманських жінок у цілком благополучній, вільній та демократичній Франції прагнуть цього “приниження”.
Такі тенденційні роботи, як згадувана монографія М.Коча, аж ніяк не пояснюють подібні явища. Зате вони відтворюють та експлуатують стереотипи традиційних європейців, які історично склалися у них по відношенню до представників мусульманського світу.
Звісно, в європейській та американській гуманітаристиці є роботи про іслам, які претендують на об’єктивність і науковість. Перші серйозні дослідження про мусульманський світ розпочалися в Західній Європі в другій половині ХІХ ст. Серед класичних праць європейського ісламознавства варто назвати роботи І.Гольдцієра “Лекції про іслам” [58], Г.Е. фон Грюнебаума “Основні риси арабо-мусульманської культури” [61], “Класичний іслам. Нарис історії (600-1258)” [60], А. Массе “Іслам. Нариси історії” [152], Р.Шарля “Мусульманське право” [218] та інші.
Хоча ці автори намагаються бути максимально об’єктивними, часто вони (свідомо чи несвідомо) не хочуть розставатися з євроцентричними стереотипами при оцінці ісламу й мусульманського способу життя.
Показовою в цьому плані може бути відома зараз на Заході монографія американського професора Б.Льюїса “Що пішло не так?” [148], в якій він намагається осмислювати відмінності між християнським та мусульманським світами. Цей дослідник вважається одним із найбільших авторитетів сучасного західного ісламознавства. Деякі його роботи свого часу надихнули добре відомого зараз на Заході С.Гантінгтона написати свій науковий бестселер про “зіткнення цивілізацій”, хоча сам цей термін ввів саме Б.Льюїс.
Монографія “Що пішло не так?” була готова до друку незадовго перед терористичним актом 11 вересня 2001 р. Вийшовши в світ, вона відразу стала бестселером. Варто віддати належне Б.Льюїсу, він досить високо оцінює здобутки мусульманської цивілізації в епоху Середньовіччя, пишучи, що в той час мусульманський світ, на відміну від Європи, являв собою наймогутнішу поліетнічну та багатокультурну цивілізацію, в якій процвітали торгівля, наука та мистецтво. Ісламська цивілізація прийняла культурну спадщину завойованих арабами країн – Близького Сходу, Греції та Ірану. Водночас вона почала використовувати найновіші інновації того часу – виробництво паперу з Китаю, десятинну позиційну систему числення з Індії тощо. Також, відзначає Б.Льюїс, мусульманський світ виявився набагато терпиміший (принаймні в плані релігійному), ніж світ християнської середньовічної Європи.
Однак у період Нового часу ісламський світ почав здавати свої позиції перед позиціями християнського Заходу. Це, на думку американського професора, визначалося трьома основними причинами: злиттям світської та духовної влади, сексизмом та поширенням ідей соціалізму в мусульманському світі. Зупинимося на другій причині, яка безпосередньо стосується теми нашого дослідження.
Під сексизмом Б.Льюїс розуміє усунення жінок на другорядні позиції. З його погляду, саме завдяки сексизму мусульманське суспільство втратило половину енергії свого народу, а також численні жіночі таланти. До того ж, на думку дослідника, вихованням мусульманських дітей займалися неписьменні й пригноблені матері. Відповідно, продукт такого виховання виростає водночас пересічним та надміру слухняним.
Ці твердження про сексизм явно віддають духом євроцентризму. По-перше, те, що Б.Льюїс називає сексизмом, не в меншій (а в ряді моментів і в більшій мірі) було притаманне європейському суспільству в період Середньовіччя і навіть у період Нового часу (приблизно до початку ХХ ст.). Загалом жінка в тодішньому європейському суспільстві була відсунута на другий план, залежала від волі чоловіка, а коло її обов’язків, як правило, обмежувалося домашнім господарством і вихованням дітей.
По-друге, не варто фетишизувати сексизм мусульманської жінки. І історичні факти, і літературні пам’ятки свідчать, що про “другорядне становище” жінки в мусульманському суспільстві варто говорити досить обережно. Почнімо з того, що Коран фактично визнає рівність чоловіка й жінки, про що буде йти мова далі. Із самого початку мусульманства зустрічаємося з фактами, коли жінки активно втручалися в політичне життя (показовою в цьому плані може бути діяльність дружини Мухаммада Айші). Водночас у літературних мусульманських джерелах жінка постає далеко не як рабиня, а здебільшого є соратницею чоловіка. У ряді моментів вона трактується як досить розумна істота, що за своїми інтелектуальними здібностями може рівнятися з чоловіком. Прикладом у цьому плані може бути популярна на арабському Сході “Оповідь про Таваддуд”, яка представляє жінку в якості людини, котра досить компетентна в богословських питаннях. Чогось подібного в європейській середньовічній літературі ми не знайдемо.
Також різноманітні факти свідчать, що жіноча праця широко використовувалася в мусульманському світі. Наприклад, у колективній монографії узбецьких авторів “Іслам та жінка Сходу (історія й сучасність)” [94], незважаючи на її соціально зумовлену тенденційність, на основі документальних даних показувалася активна участь жінок господарському житті. Зокрема, там читаємо: “Дослідники відзначають активну участь жінок-трудівниць у житті міста й села феодальної Середньої Азії. Багато з них поєднували ведення домашнього господарства та виховання дітей з виготовленням різноманітних ремісничих виробів… У багатьох видах ремісничого виробництва жінці належала важлива роль, наприклад, у виробленні бавовняної пряжі, в сільській місцевості – в шовківництві та виготовленні пряжі для напівшовкових тканин. Жіночі руки виготовляли ковдри, шили халати, тюбетейки та інший одяг. У сім’ях майстрів по дереву жінки виготовляли дитячі колиски та іграшки, в сім’ях ювелірів – прикраси, в сім’ях гончарів – іграшки і т.п. [94, с.69]”. Звісно, сучасна динамізація економічних відносин вимагає більш широкого залучення жінок до виробничих і бізнесових справ. Тут, дійсно, мусульманський світ зустрічається з деякими труднощами. Однак виявляється, що їх можна вирішувати. Так, у одній з найбільш консервативних ісламських країн - Саудівській Аравії жінки не лише мають змогу отримувати освіту, в т.ч. й вищу (щоправда, окремо від чоловіків), а й брати участь у бізнесовому житті. В цій країні навіть існують спеціальні жіночі банки.
Тому твердження Б.Льюїса, ніби завдяки сексизму ісламське суспільство втратило половину енергії свого народу, видається не зовсім переконливим. Однак наведене твердження в устах цього дослідника ще раз демонструє, наскільки американські й європейські інтелектуали перебувають під впливом євроцентричних стереотипів щодо ісламу.
Певна традиція ісламознавчих досліджень сформувалася в колишній царській Росії й Радянському Союзі. Її поява й розвиток були обумовлені тим, що в складі Російської імперії, а потім і Радянського Союзу знаходилося чимало народів, які сповідували іслам. “Ісламське питання” в цих країнах то загострювалося, то приглушувалося, але воно не втрачало своєї актуальності. Тому актуальними тут були й ісламознавчі дослідження. Велися вони вченими, які орієнтувалися на російські та європейські культурні цінності і для яких загалом був притаманним євроцентризм (щоправда, із деякою поправкою на російські, а потім радянські реалії). Серед класиків ісламознавства в Росії та СРСР можна назвати В.Р. Розена, В.В. Бартольда, О.Є. Шмідта, А.Ю. Кримського, І.Ю. Крачковського.
Російські й радянські дослідники звертали увагу на специфічні особливості ісламу, на “зрощеність” у ньому, з одного боку, релігійних, а, з другого боку, моральних, правових, політичних норм. Так, Д.Є.Єремеєв зазначав: “Іслам – це не тільки мораль, а й право – цивільне, державне, кримінальне. Іслам – це і спосіб життя, і стиль поведінки, і цілий ряд звичок [72, с.277 ]”.
Така “зрощеність” релігійних та світських аспектів здебільшого подавалася як “ненормальність”. У даному випадку явно відчувався євроцентричний підхід. Різке розмежування релігійного та світського, яке відбулося в Європі під впливом певних історичних обставин й фактично є унікальною особливістю культури, європейськими вченими сприймається як норма. Водночас синтез релігійного та світського, притаманний не лише ісламській, а й багатьом культурам світу, сприймається як аномалія.
Хоча варто сказати, що в середовищі радянських вчених були (хай несміливі) спроби відійти від євроцентризму в осмисленні культур східних народів. Зокрема, це стосується М.І.Конрада, який вважав, що до історії народів Сходу варто підходити з іншими мірками, ніж до історії європейських народів [126]. Ще далі в цьому плані пішов Л.С.Васильєв, який вважав, що структурно традиційний Схід відрізняється від Заходу, починаючи вже з часів античності. При чому, на його думку, структура Сходу не стільки відстала, скільки принципово інша. Особливості структури східного суспільства і східних стосунків він убачав у тому, що релігія на Сході завжди робила ставку на стабільність, консервацію існуючих норм, збереження соціально-політичного статус-кво [45]. Та все ж не можна сказати, що намагання подолати євро центризм суттєво вплинуло на радянське ісламознавство. І в теоретичному, і в практичному плані воно загалом залишалося євроцентристським.
У радянському ісламознавстві певної популярності набула тема “жінка та іслам”. Це передусім було пов'язано з практикою “соціалістичного будівництва”. Радянська влада намагалася викорінити “ісламські пережитки” в Середній Азії, Північному Кавказі та інших регіонах, де проживали прихильники ісламу. І одним із суттєвих пережитків вважалися специфічні відносини між чоловіком та жінкою в ісламі.
У 50-60-их рр. ХХ ст. у СРСР було опубліковано ряд робіт, що стосувалися цього питання. Це брошури Л.Климовича “Іслам і жінка” [122], Б.Пальванової “Жінка та іслам” [164], С.Дадабаєвої “Коран і жінка” [66], Т.Атматханової “Як ставиться іслам до жінки” [19] та ряд інших. Ці брошури належали до категорії пропагандистської атеїстичної літератури. Говорити про якусь їхню об’єктивність чи науковість не доводиться. У них дуже тенденційно, з позицій вульгарно спрощеної марксистської ідеології розглядалися питання взаємовідносин чоловіка та жінки в ісламі, зокрема, й питання сімейно-шлюбних відносин.
Мало чим від цих пропагандистських брошур у плані теоретичному відрізнялася монографія М.В.Вагабова “Іслам та жінка”, яка побачила світ у 1968 році [41]. У цій роботі автор розглядає питання про місце жінки в мусульманському суспільстві та побуті, а також про соціально-правову природу сімейно-шлюбних стосунків мусульман. Одним із засадничих положень автора є теза, що “головним принципом сімейно-шлюбних, майнових відносин у мусульман є обмеження прав жінки”, тому вона, мовляв, розглядається як “істота другого сорту”. Цілий розділ своєї монографії М.В.Вагабов присвятив питанню нерівності статей в ісламі.
Основна ж частина роботи присвячена не стільки аналізу проблеми становища жінки в ісламі, скільки питанням подолання “пережитків ісламу” щодо жінок у республіках “Радянського Сходу”. Зокрема, цілі розділи були присвячені розгляду таких питань, як “Перехід республік Радянського Сходу до соціалізму й створення реальних передумов для ліквідації соціальної нерівності жінок”, “Характер і форми прояву пережитків ісламу в ставленні до жінок”, “Загальні закономірності й основні шляхи подолання залишків соціальної нерівності статей на Радянському Сході” [ 41].
Приблизно з так само трактується питання становища жінки в ісламі в уже згадуваній колективній монографії Інституту сходознавства Академії наук Узбецької РСР “Іслам та жінка Сходу (історія й сучасність)” [94], яка побачила світ у 1990 р. Автори цієї роботи ставили перед собою завдання “розглянути в порівняльному аспекті зміни становища жінки-мусульманки в умовах різних соціально-економічних та суспільно-політичних систем – в республіках середньоазіатського регіону… і деяких мусульманських країнах Сходу, де іслам, ісламські концепції у ставленні до жінки продовжують зміцнювати фактичну нерівність і дискримінацію жінок, що стримує процес їхньої емансипації [94, с.3-4]”. Усі матеріали книги згруповані навколо чотирьох центральних проблем: 1) основні концепції ісламу про жінку; 2) вирішення жіночого питання в республіках Середньої Азії; 3) участь жінок-мусульманок у різних сферах життя країн зарубіжного Сходу; 4) значення досвіду розкріпачення жінок радянського Сходу.
Загалом варто відзначити, що дана робота вже не носила відверто пропагандистського характеру. Якщо при розгляді питання щодо основних концепцій ісламу про жінку подається традиційний для радянського суспільствознавства атеїстичний погляд на цю проблему, то при висвітленні інших питань зустрічаємо цікаві матеріали, ґрунтовані на документальних джерелах, щодо становища жінки в країнах Сходу – як радянських республіках Середньої Азії, так і деяких мусульманських країнах (Пакистані, Туреччині, Ірані, Афганістані, Саудівській Аравії, Єгипті, Тунісі, країнах Перської затоки тощо). Зокрема, в роботі розглядається місце жінок у соціально-економічному, політичному й культурному житті цих країн. Причому іноді наводяться такі матеріали, що суперечать основним концептуальним підходам авторів.
Питання місця жінки в мусульманському суспільстві розглядалися в різноманітних узагальнюючих працях радянських ісламознавців. У даному випадку можна назвати працю Л.І.Клімовіча “Іслам” [123], в якій заключний розділ присвячений становищу жінки в ісламі. Загалом автор виходить із традиційного для радянського ісламознавства погляду про принизливий стан жінки в цій релігії. Однак він вважає, що цілий ряд принизливих для жінок традицій сформувався не стільки під впливом ісламського віровчення, скільки під впливом традицій деяких східних народів, що прийняли іслам. Так, зокрема, він небезпідставно вважає, що звичай ізоляції жінок і чоловіків прийшов із таких країн, як Персія та Месопотамія.
Серед ісламознавчих робіт узагальнюючого характеру можна назвати ще роботу Д.Є.Єремеєва “Іслам. Спосіб життя та стиль мислення” [72] та фундаментальну працю Т.С.Саїдбаєва “Іслам та суспільство” [177], автори яких загалом намагаються дотримуватися об’єктивності, висвітлюючи ті чи інші проблеми мусульманства. Є в книзі Д.Є.Єремеєва досить об’ємний розділ “Іслам та жінка”. Однак, розглядаючи дане питання, цей дослідник так і не прагнув відійти від стереотипів щодо означеного питання, які існували в радянському ісламознавстві. Із самого початку, розглядаючи це питання, автор заявляє: “Добре відомо, що жінка в мусульманському суспільстві поставлена в нерівноправне, принижене, можна сказати принизливе, становище у порівнянні з чоловіком [72, с.166]”. При цьому Д.Є.Єремеєв намагається з’ясувати соціальні та історичні причини такої нерівності. Він пише: “У кочових племен саме представник сильної статі є основним здобувачем матеріальних благ – пастухом-кочівником, а також захисником не лише племені, але й головного його набутку – худоби - від ворога. Жінка ж у кочовому господарстві відіграє підпорядковану роль, матеріально залежить від чоловіка. Ці базисні відносини й породили її принижене становище в суспільстві та сім’ї. Коран лише зафіксував його в своїх постановах тринадцять віків тому [72, с.168-169]”.
Такі міркування, які базуються на певних історичних фактах та спостереженнях, не є безпідставними. І все ж осмислювати взаємовідносини між чоловіком та жінкою в ісламі, виходячи лише з практики кочових арабських племен, не зовсім коректно. Ці відносини, якщо навіть брати початковий етап, часто формувалися як заперечення (принаймні в деяких аспектах) способу й стилю життя доісламської Аравії. Щодо специфіки взаємин між чоловіком та жінкою в ісламі, то вона сформувалася під впливом різних чинників: практик арабських кочових племен, стилю життя й світосприймання міських жителів Аравії, передусім купецтва, традицій, що існували в підкорених арабами народів Сходу, зокрема, персів.
У радянській ісламознавчій літературі приділялося чимало уваги сімейно-шлюбним відносинам в ісламі. Узагалі інститут ісламського шлюбу, який значно відрізнявся від аналогічного інституту в християнстві, привертав увагу європейських, у т.ч. й радянських ісламознавців. [3, 7, 8, 15, 16, 19, 20, 21, 42, 43, 49, 50, 76, 112, 119] Зазвичай останні його трактували як кричущий вияв нерівностей статей. При цьому спеціально акцентувалася увага на інституті полігамії (багатоженства). Один із радянських авторів - Чіркін В.Є., який спеціалізувався на питаннях мусульманського права, зазначав, що “мусульманський інститут шлюбу ставить своїм завданням не можливість найбільш тісного зближення подружжя, а, навпаки, ще більше поглиблює безодню, яка відділяє в ісламі світ чоловіка від світу жінки [217, с.142] ”.
На противагу євроцентричній ісламознавчій літературі останнім часом у мусульманському, передусім арабському, світі з’явилося чимало літератури, у якій автори намагаються захистити традиційні ісламські цінності, у тому числі й специфіку взаємовідносин між чоловіком та жінкою, що склалася в мусульманській практиці. Звісно, це література різного роду – від апологетично консервативної до ліберально-прогресивістської, в якій ставиться питання про необхідність переосмислення деяких мусульманських цінностей, у т.ч. й взаємовідносин між чоловіком та жінкою [Див. 2, 4, 75, 79,143 ].
Узагалі проблема “жінки в ісламі” зараз активно обговорюється в мусульманській літературі. Передусім це пов’язано із сучасними глобалізаційними впливами, які несуть європейські цінності. А однією з таких цінностей є ідея рівності чоловіків та жінок.
В ісламському світі можна виділити кілька підходів до вказаної проблеми. Перший підхід є консервативно маскуліністичним. Він виходить із того, що Аллах зробив чоловіка й жінку нерівними один одному. В контексті таких міркувань жінка розглядається як “необхідне зло”, потрібне для реалізації чоловічої сексуальності, а також для відтворення дітей. Жінку, яка є тендітним створінням, необхідно переховувати – як для захисту, так і для охорони тих чоловіків, які можуть стати невільною жертвою притаманній їй властивості збивати чоловіків із праведного шляху. Яскравим проявом такого консервативного напряму можна вважати переконання прихильників руху Талібан в Афганістані, представники якого жорстоко розправлялися з тими жінками, котрі, на їхню думку, відходили від традиційних норм ісламу.
Звичайно, далеко не всі мусульмани вдаються до таких крайнощів, що були характерними для талібів. Для багатьох мусульманських учених у ХХ ст. більш властивою є м’якість у відстоюванні своїх консервативних позицій. Наприклад, цілий ряд сучасних мусульманських авторів намагаються захищати полігамію. До таких варто віднести одного з головних представників ортодоксально-консервативної течії в ісламі Аббаса Махмуда аль-Аккада [233]. Він, зокрема, вважає, що іслам “не створив багатоженства й нікого не зобов’язував до нього, він просто дав дозвіл для нього за умови справедливого й достатнього утримання жінок [233, с.178]”.
До числа “м’яких консерваторів” варто також віднести Мухаммеда Зікірію аль-Бардісі, Джамаля ад-Дина, Шахада аль-Хурі та деяких інших. Так, Мухаммед Зікірія аль-Бардісі у статті “Іслам та багатоженство” [237] в авторитетному єгипетському журналі “Трибуна ісламу” виправдовує полігамію, посилаючись на особливості людської природи. А Ібрагім Абдо та Шафік Дуррія [232] вважають, що немає необхідності ліквідовувати полігамію законодавчим шляхом, оскільки цей інститут, виникнувши за певних соціальних умов, зникне сам по собі в результаті формування нових суспільних умов [232, 6].
Близьким до цього консервативного напрямку є підхід, який зорієнтований на збереження “статусу-кво”. Однак його прихильники закликають чоловіків-мусульман із добротою та м’якосердечно ставитися до жінок. Відповідно, на їхню думку, “феміністична проблема” в ісламі полягає в чоловіках-мусульманах, які недостатньо гуманно ставляться до жінок, а також у необхідності сучасної інтерпретації законів ісламу.
Такий підхід демонструє мусульманська письменниця й викладач Рукайя Максуд, яка пише: “Іслам чудово усвідомлює фізичну відмінність між статями; він не допускає і думки про те, що чоловіки й жінки – це “одне й те саме”. Чоловікам варто бути поступливими й усіляко втішати та захищати жінок, адже їм доводиться переносити менструацію, вагітність, роди й наступну годівлю немовлят. Чоловіки від цього звільнені і здебільшого не є настільки привабливими, щоби піддаватися сексуальним домаганням та всілякого роду звабливим пропозиціям, відмовившись від яких можна втратити роботу [150, с.217]”.
Як не дивно на перший погляд, але серед прихильників такого консервативного підходу є чимало освічених жінок-мусульманок, які живуть у суспільствах, де мусульманський традиціоналізм аж ніяк не є домінуючим. Свого часу чималий резонанс викликав учинок професора філософії Хенд Шаблі з Тунісу, яка під час Рамадану 1975 р. з’явилася в паранджі й проповідувала “повернення жінок в іслам [239, с.240]”. Подібні виступи були зафіксовані й в інших мусульманських країнах, які просунулися на шляху модернізації по-європейськи. Показовою в цьому плані є вищезгадувана “справа про хіджаб” у Франції, демонстративне дотримання в Туреччині ісламських традицій деякими жінками-політиками, які належать до консервативних сил цієї країни. Закономірно виникає питання, чому відбуваються такі явища. На жаль, комплексного наукового аналізу цієї проблеми в літературі немає.
Як правило, це явище видається “дивним” і “незрозумілим” європейським дослідникам. Воно не вписується в їхні схеми. Тому коли заходить мова про подібні явища, то все списується на прояви неосвіченості мусульманських жінок, ісламського фанатизму, у кращому випадку це сприймається як дивацтво чи екзотика.
Не претендуючи на істину в останній інстанції, спробуємо висловити деякі свої міркування. Як правило, активна підтримка жінками мусульманського консерватизму спостерігається в тих регіонах, де існують реальні загрози мусульманському способу життя з боку європейської цивілізації або явищ глобалізації. Симптоматичними в цьому плані можуть бути, наприклад, деякі факти з історії ісламської революції в Ірані, яка мала відверту антиамериканську й антизахідну спрямованість. Під час цієї революції чимало іранських жінок у знак протесту проти впливу Заходу добровільно одягали чадру (накидка, яка закривала обличчя жінки) [94, с.110]. Парадоксально, але чадра, так само як і хіджаб, часто розглядається європейцями як символ жіночого приниження в ісламі.
Звернення в умовах глобалізації до традиційних, зокрема, релігійних цінностей – це захисна реакція людської психіки на складність, знеособленість, суєтність і нестійкість сучасного життя. Особливості сучасного життя посилюють психологічну потребу людини в стійких життєвих цінностях. Ця потреба пояснюється тим, що людина як вид сформувалася в принципово іншій інформаційній ситуації, ніж та, в якій вона опинилася сьогодні. Протягом усієї історії людина отримувала соціально значиму інформацію від досить малочисельної, чітко визначеної за складом групи. Стабільність складу групи, успадкування приналежності до неї з покоління в покоління сприяли тому, що серед її членів переважало спільне бачення світу, спільне уявлення про цінності, норми поведінки, смисл життя. У результаті цього соціальна інформація, яка надходила до людини, була відносно однорідна, циклічна, впорядкована й вимагала однозначної реакції.
У сучасному суспільстві людина одночасно входить до багатьох слабко пов’язаних одна з одною груп, кожна з яких виставляє свої вимоги до її поведінки, які не лише не узгоджуються, а й часто знаходяться в суперечності одна з одною. Тому психологічні механізми реакції, що сформувалися в процесі становлення людини як виду, не відповідають новій інформаційній ситуації. У результаті цього прагнення особи до стабільності стає значущим моментом поведінки. І тут релігійні, в даному випадку ісламські, цінності з їхньою стабільністю мають незаперечну перевагу перед іншими.
Мусульманська жінка, становище якої в ісламському суспільстві було не лише чітко визначеним, але й відносно стабільним, опинившись в умовах глобалізаційного динамізму з його хаотичністю, іноді просто шокуючою нестабільністю в сімейно-шлюбних відносинах, виявляє безпорадність та розгубленість. Часто реакцією на це і є повернення до традиційних ісламських цінностей, у т.ч. й у питаннях відносин між чоловіком та жінкою.
Останнім часом у Росії, а й, відповідно, в Україні з’явилося чимало літератури, яка захищає традиційні ісламські цінності, зокрема й у “жіночому питанні”. Наприклад, тут можна назвати збірник “Жінка в ісламі” , укладений Гульнарою Нарулліною й виданий у Москві в 2003 р. [75]. У цій книзі є спеціальна глава “Відносини чоловіків та жінок у суспільстві”, де, зокрема, викладаються “принципи регулювання взаємовідносин статей й контролю статевої поведінки мусульман”. Ось як вони подаються:
“Перший з цих принципів – це заборона вільного спілкування чоловіків та жінок. Таке завжди засуджується, лише якщо воно не переслідує важливих та законних цілей, а відбувається заради забави та задоволення…
Другий принцип полягає в тому, що якщо таке спілкування все таки відбувається, то як чоловіки, так і жінки, повинні дотримуватися пристойності у своїй мові, поглядах та поведінці. Зрозуміло, жінка може бути чи діловою й цілеспрямованою, чи всіма явними й неявними способами виявляти в спілкуванні з чоловіком свою сексуальність. Останнє мусульманським жінкам не дозволено. Чоловікам необхідно бути такими ж стриманими, не дивитися цілеспрямовано й з інтересом на жіночі зваби, не бути з жінкою грайливим та “дружньо налаштованим”, не допускати будь-якого фізичного контакту, а вести спілкування в суворій та строгій манері.
Третій принцип гласить, що чоловіку й жінці, які не знаходяться в шлюбі чи в родинних стосунках, не дозволяється залишатися один з віч-на-віч…
Четвертий принцип полягає в тому, що мусульманка повинна приховувати від чоловіків привабливі форми свого тіла за допомогою строгої одежі… [75, с.51-52]”.
Аналіз цих текстів показує, що виведення цих принципів часто базується на відносно вільній інтерпретації ісламських релігійних джерел, передусім Корану. І все ж не можна заперечувати, що вони значною мірою відповідають тій практиці, яка склалася в мусульманських країнах.
Ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в ісламському світі з’явився ряд праць,автори яких указували на проблеми, що стосувалися становища мусульманської жінки. До таких варто віднести Мухаммеда Абдо, Рашіда Ріда, Салама Мусу, Абд ар-Рахмана аль-Кавакібі, Тахіра аль-Хаддада, Касима Аміна[14, 235], Саїда аль-Афгані [234] та інших. Визнаючи й вказуючи на факти ненормального становища жінки в мусульманському суспільстві, вони вважали, що причиною цього є неправильне трактування положень ісламу, передусім коранічних приписів. Даючи нову інтерпретацію Корану та Сунні, вони акцентували увагу на деякі “феміністичні моменти”, вважаючи, що відновлюють чистоту ісламської релігії.
Так, Мухаммед Абдо коментував деякі положення Корану в тому сенсі, що священна книга мусульман орієнтувала на рівність чоловіка й жінки. Зокрема, він звертався до такого аяту: “І відповів їм їхній Господь: “Я не зневажу жодного вашого вчинку – чоловік його зробив чи жінка: одні з вас – від інших” (2: 195) На його думку, саме цей аят засвідчує рівність чоловіків та жінок. Також коментуючи Коран, Мухаммед Абдо намагався довести, що звичай багатоженства не рекомендується Аллахом. Наприклад, наводячи аят, в якому давався дозвіл правовірним одружуватися з чотирма жінками (4; 3), він звертав увагу, що цей дозвіл обумовлювався наступним моментом: “Якщо ж ви побоюєтеся, що не зможете піклуватися про них однаково, то одружуйтесь з однією…” Далі Мухаммед Абдо міркував таким чином: мовляв, ніхто зі смертних не може бути справедливим одночасно до чотирьох жінок. Саме через це потрібно дотримуватися моногамії [232, с.67].
Таким самим шляхом ішли й інші мусульманські автори модерністської орієнтації. “У Корані та хадісах, - писав один з авторів-модерністів Саїд аль-Афгані, - наведено дуже багато положень про жінку й про визнання її прав. Це зроблено для того, щоб оберегти жінку як від вікового гніту, так і від небезпек у майбутньому, які ми й сьогодні бачимо в суспільствах деяких західних країн [234, с.25]”.
Відомим арабським публіцистом, який підняв “жіноче питання” в ісламському світі, був Касим Амін. У своїх працях “Нова жінка”[14], “Визволення жінки” [235], які викликали чималий резонанс, він намагався довести, що розумова й моральна природа жінки така сама, як і в чоловіка. Тому вона має право користуватися своєю свободою та своїми правами. Також Касим Амін вважав, що становище жінки в мусульманських країнах склалося не стільки під впливом релігії, скільки етнографічних умов та впливів соціального середовища. Ці міркування не були безпідставними. Виходячи з такої точки зору, Касим Амін вважав, що іслам як релігія не винний у сучасному “занепаді жінки”[14, с.23].
У книзі “Визволення жінки” Касим Амін виклав свої міркування щодо прав жінки в сім’ї. На першому місці тут стоїть питання про хіджаб. Цей термін трактується ним в двох аспектах: покривало, яке ховає й водночас відгороджує жінку від світу (передусім світу чоловіків), та спосіб ізоляції, усамітнення жінки. На його думку, хіджаб – пережиток часів дикунства, коли чоловіки купували або викрадали жінок, а покривало було символом цієї старої влади, залишком цих давніх звичаїв. Однак, вважав Касим Амін, відразу знищити хіджаб неможливо, оскільки це не знайде належної підтримки в мусульманському світі [235, с.112-113].
Цей автор також критикував способи укладення мусульманського шлюбу й розлучення. У Корані, говорив він, Аллах установив між подружжям “любов та милість”. Але, яка може бути любов, коли ті, що вступають у шлюб, не знають один одного? Адже Мухаммад в одному з хадісів рекомендував знайомитися з нареченою до шлюбу. Тому Касим Амін приходив до висновку: необхідно змінювати порядок укладення шлюбу, необхідно, щоб жінка сама вирішувала свою долю й вибирала достойного чоловіка [235, с.482].
Різко негативно ставився цей автор і до багатоженства, яке, на його думку, обмежувало права жінок. Він указував, що Аллах не рекомендував багатоженства. Воно, мовляв, допустиме лише в крайніх випадках – тривала хвороба жінки, безпліддя і т.ін.[235, с.343-344]
Касим Амін також був проти існуючого порядку розлучень – дос
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора