Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2002
Тип роботи:
Навчальний посібник
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Етика
Навчальний посібник
За редакцією В. О. Лозового
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
Київ Юрінком Інтер
2002
Зміст
Передмова З
Розділ І. Предмет і завдання етики 5
§ 1. Етика як філософська наука про мораль 5
§ 2. Взаємозв'язок етики з іншими науками,
що вивчають мораль 10
§ 3. Основні завдання етики у сучасних умовах 12
Розділ II. Головні етапи історичного розвитку етичної думки . 14
§ 1. Етичні ідеї Стародавнього світу 14
§ 2. Етична думка Середньовіччя та Відродження 26
§ 3. Етичні вчення Нового часу 30
§ 4. Західна етична думка XX століття 33
§ 5. Історія етичної думки в Україні 36
Розділ НІ. Походження та історичні типи моралі 47
§ 1. Передумови виникнення моралі 47
§ 2. Особливості моралі традиційного суспільства .... 49
Звичаї родоплемінного суспільства 49
Система моралі Давнього Сходу 52
Мораль і звичаї античності 55
Станово-корпоративна мораль Середньовіччя .... 57 § 3. Основні тенденції розвитку моралі у сучасній
цивілізації 60
Розділ IV. Сутність, специфіка та функції моралі 64
§ 1. Природа і сутність моралі 64
§ 2. Специфіка моралі 68
§ 3. Головні соціальні функції моралі 74
§ 4. Структура моралі 77
Розділ V. Моральна свідомість 81
§ 1. Структура моральної свідомості 81
§ 2. Добро і зло як провідні поняття моральної свідомості
й категорії етики 85
§ 3. Справедливість, обов'язок і відповідальність 86
§ 4. Сенс життя і щастя 89
§ 5. Совість, гідність і честь 96
Розділ VI. Моральний вибір та відповідальність особистості . 101 § 1. Цінності та ціннісні орієнтації у системі людської
діяльності 101
§ 2. Проблема морального вибору і свободи особистості . 103 § 3. Моральний конфлікт й оптимальні шляхи
його розв'язання 109
§ 4. Моральна відповідальність: сутність і специфіка ... 110
-222-
Розділ VII. Мораль та Інші форми суспільного життя .... 1||
§ 1. Мораль та економіки 114
§ 2. Мораль і політики ЦІ
§ 3. Мораль і релігія І21
§ 4. Мораль і мистецтво 124
§ 5. Співвідношення права й моралі 127
Розділ VIII. Моральні «спекти глобальних проблем сучасної
цивілізації 132
§ 1. Етичний сенс екологічних проблем \%%
§ 2. Турбота про здоров'я й іиживання — моральний
імператив сучасності 135
§ 3. Проблема голоду в світлі загальнолюдських моральних
цінностей 137
§ 4. Моральні основи взаємодії культур 140
§ 5. Проблеми війни та миру крізь призму моралі .... 144
Розділ IX. Моральна культура особистості та її формування . 147
§ 1. Поняття моральної культури 147
§ 2. Зміст і струкіура моральної культури особистості . . 149
§ 3. Моральна культура посадової особи (керівника) ... 155
§ 4. Формування особистості та її культури 163
Розділ X. Моральна культура спілкування та етикет 171
§ 1. Сутність спілкування, його мета і моральний сенс . . 172 § 2. Основні тини, принципи та суперечності
спілкування 174
§ 3. Моральна культура спілкування, її зміст і вияви ... 177
§ 4. Етикет як морально-естетична культура спілкування . 179
Розділ XI. Моральна цінність товариськості, дружби,
любові та шлюбно-сімейних стосунків 183
§ 1. Товариськість 184
§ 2. Дружба 185
§ 3. Любов 189
§ 4. Моральні основи шлюбно-сімейних стосунків .... 194
Розділ XII. Професійна етика та етика юриста 197
§ 1. Умови виникнення й призначення професійної
етики 197
§ 2. Види професійної етики та їх гуманістична
спрямованість 204
§ 3. Особливості професійної етики юристів 206
Список літератури 219
-223-
ББК 87.7я73 Е88
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 14/18.2-1681 від 10 вересня 2002 р.)
Рекомендовано вченою радою
Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого (протокол № 13 від 1 липня 2002 р.)
Рецензенти:
Дяченко М.В., доктор філософських наук, професор Харківської державної академії культури;
Мануйлов Є.М., кандидат філософських наук, професор Харків ського військового університету
Колектив авторів:
В.О. Лозовой — доктор філософських наук, професор;
М.Л. Панов — доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України;
О.А. Стасевська — доктор філософських наук, доцент;
М.Б. Цснко — кандидат філософських наук, доцент;
В.Ф. Ярова — кандидат філософських наук;
Г.В. Буряк — кандидат філософських наук, доцент;
Н.С. Мороховська — кандидат філософських наук, доцент;
О.В. Петришин — доктор юридичних наук, професор, член-корес-пондент АПрН України;
АЛ. Понеділок;
О.В. Рябініна — кандидат педагогічних наук, доцент.
Етика: Навч. посіб. / В.О. Лозовой, M.I. Панов, О.А. Ста-Е88 севська та ін.; За ред. проф. В.О. Лозового. — К.: Юрінком
Інтер, 2002. - 224 с - Бібліогр.: с 219-221.
ISBN 966-667-067-4
У навчальному посібнику дається системний виклад головних проблем етики. Етичне знання структуроване та показане в єдності його філософських підвалин, історичної спадкоємності, конкретно-наукового змісту та нормативних висновків. Мораль розглядається як особливе соціальне явище, соціальний інститут і зміст духовного життя. Розкривається її роль у соціальному та духовному житті сучасного суспільства, у становленні й розвитку особистості. Для студентів вищих навчальних закладів, виклада чів та широкого кола читачів.
ББК 87.7я73
ISBN 966-667-067-4
© Колектив авторів, 2002 © Художне оформлення Юрінком Інтер, 2002
Передмова
Мораль — одна із форм духовного життя, один із найдав-ніших уиіверсальних способів соціальної регуляції. Вона
загальнолюдський сенс і конкретно-історичний зміст. Мораль-ний вимір дає нам уявлення про міру людяності суспільств
і'їитеутво
та іх'лігія, філософія та право завжди звертали-іфоблсм добра і зла, справедливості й гуманності, сенсу ' ти щастя людини й узагальнили досвід духовних пошу-
іДСТПіі.
I ііблиію гостро проблема місця і ролі моральних ціннос- V ус цільному житті постала у XX ст., у період постра-
і'НХ трансформацій, зокрема, в Україні. Найвидатніші
иння науково-технічного прогресу обернулися ката-
; Ііними наслідками для людини. Проблема війни у ядер-
иік, глобальна екологічна криза, проблеми хвороб і
/, влаї.модії культур і освіти стали планетарними пробле-
ІЧирішення їх без опори на моральну складову людсько-
' укипим неможливе, оскільки інтелект, не наповнений, не
цмини моральністю (моральними цінностями), здатний
■ •увити не тільки навколишній світ, а й самого себе. Мо-
р відродження і духовне вдосконалення людини — мета
• І прогресивного розвитку українського суспільства та
(ій у цілому.
It f'MKti як філософська наука про мораль осмислює, уза-ийнює, систематизує історичний розвиток моралі, історію кмиілеиня й розвитку етичних теорій, концепцій, які об-ііуитуійли природу, сутність, специфіку, функції моралі, за чіп імірності її розвитку та функціонування, взаємозв'язок з 'іііінми формами матеріального та духовного життя людей.
Етика як моральна філософія — це теоретичне знання, що нЦПимє мор;ільну свідомість у всій її складності та суперечли-"і чгТІ Й конкретно-історичну моральну практику в її розмаїтті • и нолізінх.
Рівень моральності особистості та суспільства залежить від
I1 носії умов і чинників. Важливу роль у формуванні мо-пої культури людини й суспільства має відігравати етичне иітництво, що несе знання про моральні цінності, дає ро-іни морального виміру поведінки особистості, дій соці-
х суб'єктів, життя суспільства.
-З-
Етичне вчення розширює етичний кругозір, формує куль туру етичного мислення, кристалізує моральні почуття, сприяє виробленню моральних переконань, моральної само свідомості людини, орієнтує на гуманістичні моральні ціннос ті, допомагає в організації сфер і форм духовного життя на за садах загальнолюдських моральних цінностей, розвиває особистісний потенціал.
Вивчення етики дає можливість усвідомити моральний досвід різних поколінь людства та власного народу, розвинути свій внутрішній світ, спонукає до морального самовдоскона лення людини і майбутнього фахівця.
Розділи посібника, підготовлені викладачами кафедри культурології Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого відповідно до програми, затвердженої Вче ною Радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Вони охоплюють широке коло питань ви никнення, розвитку та функціонування моралі, в тому числі й у сучасному українському суспільстві. Автори врахували бага торічний досвід викладання етики у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інсти тут» і Харківському гуманітарному університеті «Народна українська академія».
Колектив авторів:
передмова, розділи 1 і 4 — В. О. Лозовой;
розділ 2 — О. А. Стасевська, В. Ф. Ярова, А. І. Понеділок;
розділи 3, 8 — Г. В. Буряк;
розділ 5 — В. О. Лозовой, М. Б. Ценко;
розділ 6 — О. А. Стасевська;
розділ 7 — О. В. Рябініна, М. І. Панов, О. В. Петришин;
розділ 9 — В. О. Лозовой, Г. В. Буряк;
розділ 10 — М. Б. Ценко, Н. С. Мороховська;
розділ 11 — В. О. Лозовой, О. А. Стасевська;
розділ 12 — Н. С. Мороховська., М. І. Панов.
Автори використовували матеріали, підготовлені професо ром В. А. Бачиніним та доцентом Г. Д. Вац.
Авторський колектив щиро вдячний рецензентам — про фесорам М. В. Дяченку і Є. М. Мануйлову — за критичну оцінку посібника й слушні зауваження.
Розділ І. Предмет і завдання етики
Тема «Предмет і завдання етики» охоплює специфіку й основний зміст етики, розкриває зміст основних термінів та понять цієї науки.
§ 1. Етика як філософська наука про мораль
Етимологія терміна «етика», тобто його походження і споріднені зв'язки з іншими словами тієї самої чи інших мов, сягає глибокої давнини. Слово «етика» виникло з давньогрець кого «ethos», яке у різні часи мало різні значення. Спочатку воно означало місцезнаходження, спільне житло, потім — звичай, темперамент, характер, стиль мислення, а також уста лену природу якогось явища. Пізніше видатний мислитель ан тичності Аристотель (384—322 pp. до н. е) узявши за основу значення етосу як характеру, темпераменту, утворив при кметник «ethicos» — «етичний» для позначення особливої групи людських чеснот — мудрості, мужності, помірності, справедливості тощо — відрізняючи х від доброчинностей розуму. Науку про етичні чесноти (особистісні якості), достоїнства характеру людини Аристотель назвав «ethice» (етика). Так у IV ст. до н. е. етична наука дістала свою назву яку носить і сьогодні.
За аналогією, у латинській мові від терміна «mos» («moris») — крій одягу й мода, звичай і порядок, вдача і ха рактер людини — давньоримський філософ Цицерон (106— 43 pp. до н. е.) утворив прикметник «moralis» — «мораль ний», тобто такий, що стосується характеру, норову, звичаю. Бід нього пізніше увійшов у вжиток термін «moralitas» — «мораль» як наука про людські характери. Ці поняття виник ли не у стихії народної свідомості, а були створені філософами для позначення певної сфери дослідження.
- 4 -
-5-
Спочатку значення термінів «етика» й «мораль» в основ ному збігалися. Пізніше, у ході історико-культурного розвит ку, зокрема розвитку науки і суспільної свідомості, мораль стали розуміти як реальні явища (звичаї суспільства, усталені норми поведінки, оціночні уявлення про добро, зло, справед ливість тощо). Етику почали розглядати як науку що вивчає мораль. Хоча у повсякденному слововживанні цієї різниці у значенні не завжди дотримуються.
Російським аналогом терміна «мораль» є поняття «нравст венность» («моральність»). Першоджерелом стало слово «нрав» (характер, тобто сукупність душевних якостей, які відрізняються від розуму, пристрасті, волі тощо), від якого утворився прикметник «нравственный». Він і став основою слова «нравственность». Вперше воно зустрічається у словнику російської мови кінця XVIII ст.
Поняття «мораль» і «моральність» часто ототожнюються, і для цього є достатньо підстав. У сучасній літературі за ними закріплюється, наслідуючи німецького філософа Гегеля, розу міння моралі як форми суспільної свідомості, сукупності усві домлюваних людьми принципів, норм, приписів, правил пове дінки, а моральності — як втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людини й стосунках між нею та ін шими людьми.
Отже, історія термінів дозволяє зробити висновок, що етика — це наука про мораль (моральність). Що ж яв ляє собою мораль як соціальне явище і яку предметну сферу моралі вивчає етика?
Відомо, що жодна людська спільнота не могла існувати і розвиватися без узгодження різноманітних суперечливих (часто протилежних) інтересів людей, дотримання певних взаємних обов'язків, правил поведінки, які поступово стали звичними, загальноприйнятими, перетворювались на звичаї, традиції, стійкі норми моральної поведінки. Отже, суспіль ство у процесі історичного розвитку виробило особливий со ціальний інструмент для регулювання і спрямування поведін ки кожної людини, щоб вона не тільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Цим інструментом (соціаль ним інститутом) суспільної самоорганізації і є мораль.
Мораль існує у двох формах: особистісні моральні якості (милосердя, відповідальність, скромність, чесність тощо) і су купність норм суспільної поведінки й оціночних уявлень (на-
-6-
ириклад, «не вкради», «не вбий» тощо і «справедливо», «по рядно», «доброзичливо» тощо).
Моральні якості характеризують особистість з точки зору її здатності до спілкування з собі подібними і співіснування з ними. Вони виступають як риси характеру і виявляються у взаємовідносинах з іншими людьми.
Моральні норми та оціночні уявлення виражають інтереси тих чи інших соціальних груп, суспільства в цілому і стають основою поведінки людей. Це знаменник розмаїття індивіду альних дій, один із способів зведення індивідуальною до соці ального. Вони визначають тип поведінки, необхідний кон кретно-історичному суспільству або його більшості.
Отже, моральні якості (особистісні властивості), з одного боку, і моральні норми та оціночні уявлення, з іншого, реалі зуються у стосунках між індивідами й виражають суспільні зв'язки між ними. У першому випадку цей зв'язок виступає у суб'єктивно-особистісній формі, а у другому — як об'єктиво-паний, надіндивідуальний зв'язок. Це дозволяє говорити про мораль як соціальні стосунки.
Моральне життя людини розпадається на два рівні, дві
сфери — сущого і належного. Сфера сущого виражається у реально існуючих норовах, дійсних ціннісних значеннях ре-іільних форм суспільних зв'язків між людьми. Сфера належно го містить нормативні настанови моральної свідомості. Отож мораль не зводиться лише до моральної свідомості. Вона є та кож ціннісним змістом, який полягає в існуючих суспільних відносинах, у практичній взаємодії людей. Узагальнюючи по ведінку людей (практику), мораль виробляє певні вимоги, ве ління (імперативи) «як має бути», які підтримуються гро мадською думкою та (або) власною совістю людини (переконаннями). Тому мораль, перш за все, виступає як система вимог, норм і правил поведінки людини, що історич но склалися і дотримання яких має добровільний характер.
Мораль є таким імперативним способом, за яким визна чається ставлення людини до дійсності, який регулює людську поведінку з позицій принципового протиставлення добра і зла. Прагнення і здатність моралі оцінювати вчинки людини, дії соціальних суб'єктів з позицій добра і зла, справедливості підкреслюють її оцінювальний характер.
Мораль виступає як особлива форма ставлення людини до дійсності, до конкретних людей, соціальних груп, до представ- ників світу природи і цінностей культури.
-7 -
Отже, мораль зосереджена на людині й виявляє себе у ній як суспільний першопочаток. Вона об'єднує людей, включе них у різні види діяльності й стосунків. Найвищий сенс, при значення моралі виражається у забезпеченні цілісності й гар монійності міжлюдських стосунків, наступності історичного розвитку суспільства. Мораль не зводиться ні до релігії, ні до права, ні до будь-яких інших форм духовно-практичного жит-. тя, а має свою специфіку й відіграє свою роль у житті людини і суспільства, виражає ступінь їх людяності і є предметом ви вчення етики.
Метою етики є раціональне обгрунтування моралі та вияв лення її природи, сутності, місця і значення у розвитку люди ни і суспільства. У ній осмислюються, узагальнюються, систе матизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, які прагнуть пояснити природу, закономір ності розвитку, функції моралі, а також здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідо мості.
Етика як наука виникла і розвивалася у межах філософії і розглядалася як практична філософія, або моральна філософія. Вона базується на двох засадах: фактах реального морального життя (вчинках індивідів і діяльності соціальних груп) та фі лософському світогляді. Світогляд не може бути нейтральним, він завжди ціннісно орієнтований. Тому можна стверджувати, що скільки історичних типів світогляду, філософських на прямів, стільки й етичних шкіл, систем.
Структура етики як науки, чи структура етичного знання, включає шість змістовних блоків. 1. Емпірична, або описова етика, яка описує, констатує та аналізує норови, звичаї, мо ральні чесноти представників різних народів і народностей, соціальних груп і прошарків, різних спільнот, які й складають моральні стосунки у суспільстві на різних етапах його розвит ку. 2. Загальна теорія моралі, або філософські проблеми етики, де мова йде про походження моралі, її сутність, струк туру, специфіку, співвідношення моральної необхідності, свободи і відповідальності, моральні аспекти сенсу життя то що. 3. Нормативна етика як зведення вимог, приписів суспільства і стереотипів поведінки особистості, її моральних якостей, які відповідають суспільним моральним нормам. 4. Теорія морального виховання, або педагогічна етика, яка забезпечує засвоєння індивідами встановлених моральних
-8-
зразків поведінки. 5. Професійна етика, яка покликана опи сати й обгрунтувати особливості моралі різних професійних груп, виходячи зі специфіки їхньої діяльності. 6. Історія етич ної думки, яка демонструє, як утворюється коло етичних проблем, як змінювались способи постановки проблем, підхо ди до їх вирішення, як поглиблювалось розуміння природи моралі, її призначення і функції у житті суспільства, а також закономірностей її розвитку і функціонування.
Етика як наука має свій понятійно-категорійний аппарат. Такі поняття як «норов», «вчинок», «моральна норма», «мо ральний принцип», «моральний ідеал», «оцінка» тощо вжива ються і змістовно розкриваються переважно в етиці. До етич них категорій належать «добро» і «зло», «обов'язок» і «совість», «честь» і «гідність, «справедливість» і «відповідаль ність», «моральний вибір» і «моральний конфлікт», «сенс життя» і «щастя», «товариськість», «дружба», «любов» тощо. У них розкриваються найістотніші властивості моральної ре альності. У цілому ж система категорій і понять, або понятій но-категоріальний ряд, розкриває зміст предметної сфери етики.
Зміст предмета етики, як свідчить історичний досвід, ві дображений в історії етичної думки, залежить від філософ ської світоглядної системи, на якій базується етичне знання, від соціокультурного фону конкретно-історичного етапу роз витку суспільства, рівня розробки самого етичного знання, — тобто теоретичної рефлексії моральної свідомості про саму се бе і соціального замовлення суспільства, окремих спільнот, держави на відповідні ідеї, концепції, теорії.
Етика як наука виконує низку функцій. Головними серед них є: описова, ціннісно-орієнтаційна та функція вироблення стичних знань, які реалізуються в єдності, а їх розмежування має умовний характер.
Моральні явища дещо розпливчасті, невловимі, вони важ ко фіксуються. Тому завдання етики — вирізнити моральну і торону (складову) з різноманіття людської діяльності, визна чити й описати реальні звичаї, мотиви поведінки людей. Опи-і ування моралі — важке дослідницьке завдання. Мораль не є
результатом людського свавілля, вона об'єктивно детермінова на і виступає необхідною умовою самоорганізації суспільних індивідів. Соціально-моральна поведінка має свою чітку логі ку. Завдання етики полягає в тому, щоб вивчити реальні мо ральні процеси. Отже, на описовому рівні етика виділяє
-9-
об'єкт дослідження (мораль), вводить у науковий обіг факти, які підлягають поясненню, інтерпретуються теоретично. Опи сова функція етики реалізується переважно у розділі про ета пи історичного розвитку моралі, або історичну типологію моралі.
Філософсько-світоглядні орієнтації етики не є морально нейтральними, вони мають ціннісне значення, характеризу ються моральною визначеністю. Етика узагальнює моральні процеси і задає ціннісні нормативні перспективи. Вона не створює нових форм моралі, а дає їм закінчені формулюван ня, орієнтує на те, що має бути. Це досить складне і, по суті, аналітичне завдання. Для того, щоб з існуючого різноманіття моральних цінностей виділити ті, що найточніше виражають глибинні інтереси суспільства та його спільнот, мають істо ричне майбуття, їх необхідно піддати науковому аналізу. Таке складне дослідницьке завдання має важливе орієнтуюче зна чення для практики морального виховання. Звідси друга функція етики — ціннісно-орієнтаційна. Історичний досвід свідчить, що ця функція, залежно від головного принципу фі лософського світогляду, пануючої ідеології, може виявлятися в апологетико-прикрашальній або оціночно-критичній формах, а також у формі моралізаторства чи ригоризму тощо.
Функція вироблення етичних знань пов'язана з пояснен ням походження моралі, фактів морального життя, обгрунту ванням моральних цінностей, принципів, норм, ідеалів, оці ночних уявлень конкретно-історичного типу суспільства і зрештою — із створенням знань про мораль. Етика виробляє наукові знання про мораль, перетворюючи емпіричні мораль ні факти на наукові.
Ця функція детально описана у розділі про історію етич них вчень, або етичної думки. Ціннісно-орієнтуюча функція є складовою нормативної етики.
§ 2. Взаємозв'язок: етики з іншими науками, що вивчають мораль
Етика як самостійна дисципліна виділилась у кінці XVIII ст. Це обумовлено і складністю її предмета, і складніс тю моралі як соціального явища. У реальному житті мораль не існує автономно, ізольовано, вона пронизує усі види діяль ності й стосунків людини. Мораль як елемент суспільного бут тя і свідомості, а також моральне виховання як соціальна по-
-10-
треба і завдання, є об'єктом дослідження не лише етики, а й інших наук. Філософія, загальна соціологічна теорія, соціоло гія моралі, соціологія особистості, загальна і соціальна психо логія, психологія особистості, антропологія, педагогіка, істо рична наука, етнографія, правознавство, богослов'я та інші науки знаходять свої аспекти вивчення моралі. Знання про мораль формуються й накопичуються у результаті діяльності етиків і істориків, соціологів і психологів, юристів і педагогів, а також представників інших наук, що вивчають людину.
Для виявлення специфіки етики, змісту її предмета до цільно зіставити її з іншими галузями наукового знання. Ети ка історично склалася і розвивалася у лоні філософії як галузь філософського знання поряд з онтологією (ученням про бут тя) і гносеологією (вченням про пізнання). М. О. Бердяев розглядав її як завершальну частину філософії духу. Етика, спираючись на філософську методологію, сприймалася як практична філософія (Аристотель) або моральна філософія (В. С. Соловйов). Природа, походження, сутність моралі, вза ємозв'язок суспільного буття людей і їх моральної свідомості, моральних фактів та їх відображення у моральних уявленнях, ідеалах, переконаннях, співвідношення необхідності, свободи і відповідальності у моралі, проблеми сенсу життя тощо не можуть бути вирішені без філософських знань.
При аналізі взаємозв'язків моралі з економікою, політи кою, правом, релігією, мистецтвом, у визначенні соціальних функцій моралі, в осмисленні моральних аспектів глобальних проблем сучасності етика взаємодіє як з філософією, так і з соціологією. Коли мова йде про аналіз моральних почуттів і їхню роль у духовних пошуках людей, механізмів моральної оцінки і моральної регуляції, етика спирається на психологіч не знання і взаємодіє з психологією.
Походження моралі, закономірності історичного розвитку моралі, виявлення та обгрунтування історичних типів моралі не можна пояснити без звернення до історичних наук. Опи суючи історичний розвиток норовів, звичаїв народів, етнічних груп, етика спирається на дані історії, етнографії та архео логії.
Без взаємодії етики з педагогікою, психологією і соціоло гією не можна розібратися у моральному світі особистості, виявити реальні мотиви людських вчинків, визначити шляхи й методи формування моральної культури особистості в тому чи іншому соціоморальному середовищі.
-11-
Традиційно етика пов'язана з правознавством, теологією і релігійною філософією, літературознавством. В осмисленні морального життя допомагають і художній образ, і релігійний ідеал, і правова норма тощо.
Наявність суміжних проблем не означає, що предмет ети ки розчиняється в інших науках. Ці проблеми залишаються прикладними, вони не включаються в її центральне теоретич не ядро.
§ 3. Основні завдання етики у сучасних умовах
Кризові явища, пов'язані з розвитком існуючої цивілізації, глобальні проблеми, які на весь голос заявили про себе люд ству (екологічні, демографічні, проблеми війни і миру, голоду, хвороб, культури тощо) можуть бути вирішеними людьми з гуманістичними орієнтирами, які б прагнули будувати світ і своє життя на загальнолюдських моральних цінностях. За та ких обставин зростає роль морального чинника в усіх сферах життєдіяльності суспільства і людини. У минулому (та й сьо годні) існувало немало чинників, які обмежували або за допо могою яких обмежувалася дія морального чинника. Зокрема, це сфери політики, права, економіки, інші напрями духовно го життя. Це не обійшло й Україну. Українське суспільство, яке поступово трансформується, має морально відродитися. Тому за сучасних умов етичні знання стають важливим чинником розвитку духовної культури суспільства і морально го світорозуміння особистості, а до етики як науки ставляться нові вимоги. Сьогодні інтерес до вивчення моралі виявляють соціологи, політологи, правознавці, що посилює вимоги, які ставляться до етики — послідовно впроваджуючи свій специ фічний підхід до вивчення моралі, виявляти її власну природу, специфіку і роль у житті людини, закономірності функціону вання і розвитку, джерело походження моральних цінностей. Усе це має важливе значення як для самої етики, так і для то го, щоб підкріпити інші науки, які мають справу з мораллю, науковим розумінням її особливостей, а також для коорди нування досліджень моралі соціальними і гуманітарними нау ками.
На даному етапі головним завданням етики є обгрунту вання й розуміння моралі як явища загальнолюдського на
-12-
противагу класовому, національному, корпоративному, як за-гальнородової базисної основи усіх форм духовного життя.
Етика покликана допомогти сучасній людині осмислити життя в усій його багатозначності та глобальності, розширити горизонти індивідуального сприйняття світу, вводячи у нього широкі соціоморальні, гуманітарні критерії оцінки усього, що відбувається, показати зв'язок сучасного з минулим і майбут нім.
Перед етикою постають завдання, пов'язані з подоланням апологетико-прикрашального характеру аналізу моральної практики, моралізаторства. На основі аналізу морального життя у ринковому суспільстві слід обгрунтувати моральні цінності, ідеали, моделі поведінки, міжособистісних стосун ків, узагалі нормативну етику, відповідну такому суспільству.
Актуальною залишається проблема формування моральної культури суспільства й особистості.
Розділ II. Головні етапи історичного розвитку етичної думки
Становлення і розвиток етичної думки — тривалий про цес, витоки якого можна знайти вже на ранніх етапах розвит ку людського суспільства, коли звичайні уявлення про мораль під впливом досвіду, що поширювався, отримували новий зміст та ставали основою для виникнення загальних теоретич них висновків. Перші ж етичні системи, що досліджували мо ральні процеси, з'явилися на відносно розвинутій стадії класо вих відносин.
Умови прогресу філософського мислення, а в його рамках і перші прояви етичного знання складалися неоднаково. Різні регіони Стародавнього світу сформували особливі релігійно-філософські системи, серед яких найцікавіші, з етичної точки зору були: даосизм, конфуціанство (Давній Китай), джай нізм, буддизм (Давня Індія), іудаїзм (Давня Іудея), філософ ські погляди на мораль Давньої Греції та Давнього Риму.
§ 1. Етичні ідеї Стародавнього світу
Одним із важливіших напрямів розвитку етичної думки у Давньому Китаї був даосизм, який, на відміну від конфуціан ства, не став провідною релігійною течією Китаю, але завдяки введенню в обіг поняття «Дао» це вчення посіло почесне міс це в історії розвитку етичної думки. Засновником даосизму вважається легендарний мудрець Лао-цзи (Лао Дань) (народ. 604 р. до н. е.), якому приписують авторство книги «Дао де цзін» («Шлях доброчинності»), де центральне поняття — Дао (шлях) обгрунтовується як понад буття, велике єдине, безмежна діяльність, закон природи, суспільства, окремої лю дини (її мислення та поведінки). Дао — прабатько усього іс-
-14-
нуючого: «Людина залежить від землі, земля — від неба (кос мосу), небо — від Дао, а Дао — від самого себе».
Інший даосист Чжун-цзі (близько 369—286 рp. до н. е.) вважав, що Дао наділяє речі формою, кольором, звуком та ви глядом, тобто Дао творить (як першопочаток).
На думку даосистів, людина, як і весь світ, є закономір ним породженням Дао, вона — частка природи, її призначен ня — крокувати шляхом доброчинності. Це є життя, яке від повідає природі. Усі численні лиха людства трапляються через те, що люди відступають від заданих природою законів. Лао-цзи відкидає будь-які зусилля не тільки індивіда, а й суспіль ства щодо штучного втручання у Дао. Намагання змінити природний лад згубні для людей. Тому головний моральний принцип — «увей», поглиблене спостереження, відсутність будь-якої дії, що суперечить природному процесу, а мудрець той, хто сповідує помірність, спокій, близькість до природи.
Конфуціанство, засноване Кун-Фу-цзі (551—479 рp. до н. е.) (латинізована версія імені — Конфуцій) і поширене його учнями, було китайською державною програмою. її можна охарактеризувати як нормативну програму достойного життя окремої людини та узгодженого життя всіх у су спільстві.
Головне місце в етиці Конфуція займає поняття «жень» («гуманність») — моральний принцип, який потребує поко ри підлеглих, турботи про суспільні інтереси, повагу до бать ків і старших за віком. Існували п'ять великих і незмінних доброчинностей: мудрість, гуманність, вірність, повага до старших, мркність, дотримання яких було одночасно нормою для всіх і, з іншого боку, слугувало соціально-політичній вер хівці. Це сприяло запобіганню соціальним вибухам, утримува ло у слухняності підлеглих. Дотримування моральних норм у розумних межах спричинює доброчинність і глибоку повагу до себе та інших, на це здатні лише обрані та повноцінні особистості, так звані «ідеальні люди». Такі ідеальні особис тості, по-перше, «не роблять іншим того, чого собі не бажа ють» (у європейській культурній традиції цей принцип отри мав назву «золотого правила моральності»); по-друге, роблять гак, як потребують етикет, лад та їх власний соціальний стан; по-третє, прямують до знань, розуміють Дао як шлях благо родства та духовної досконалості (творча сила Дао — що ро-.зуміється, як моральна сила, надана людині).
-15-
Джайнізм, заснований в Індії у VI ст. до н. е. у головних етичних положеннях близькій до буддизму. Так, на думку джайністів, людина, яка складається з єдності матеріальної і духовної суті, перебуває у постійному пошуку істинного шля ху через позбавлення від карми (суми здійснених індивідом вчинків та їх наслідків). Лише позбавлення від карми дозво ляє душі людини досягти остаточного звільнення. Моральна концепція джайністів передбачала, що людина сама впізнає добро і зло через шлях спроб і намагань (постать Бога не роз глядалася як така, що може втручатися у людські справи). Щоб досягти особистого спасіння, треба було відповідати пра вилам «трьох коштовностей»: правильно розуміти (завдяки правильній вірі), правильно пізнавати та правильно жити, а практичному досягненню мети — звільненню від карми — допомагають аскеза та благі дії (не завдавати зла живим істо там, не збагачуватися матеріально тощо).
Буддизм, заснований Сіддхартхой Гаупгамой (близько 583—483 рp. до н. е.), який після пустельництва отримав ім'я Будда («Просвітлений»), є етичною спадщиною культури Давньої Індії.
Центром вчення Будди є чотири благородні істини, згідно з якими, по-перше, життя у його багатьох проявах є страж дання; по-друге, причина страждань — людські бажання і пристрасті (жадоба до життя); по-третє, знищення причин страждання криється у знищенні цієї жадоби життя. Четвер та буддійська істина — відмова від життя, присвяченого чут тєвим радощам, прагнення життя аскетичного, сповненого самокатування. Людина, яка слідує всім чотирьом благород ним істинам, є святою і наближається до кінцевої мети — нірвани (вгасання), яка розуміється не як загибель, а як вихід з кругообігу перероджень у стан блаженства, де не діють за кони карми, де свята суть людини споглядає за всім без ду шевного болю.
Буддійські етико-філософські погляди можуть бути зрозу мілими як універсальна схема дій людини, що морально вдосконалюється. Моральне вдосконалення, за буддійським вченням, можна витлумачити як рух від індивідуально-осо-бистісної певності до абсолютно безособистісного начала. Ме тою морального самовдосконалення є досягнення людиною такого стану, в якому повністю долаються ворожнеча і чуттєва прихильність до світу і який реалізується в однаково добро зичливому ставленні до всіх живих істот.
-16-
Іудаїзм, засновником якого був Мойсей, розробив один з найдавніших та найпоширеніших кодексів моральної поведін ки, сформульований у так званому «П'ятикнижжі» Моїсеєво-му, або Торі (перші п'ять книг Ветхого Завіту), та Талмуді. Мойсей подав деталізоване зведення правил, які регулюють усі сфери життя єврейського народу. Підвалинами цього зве дення є десять заповідей — Декалог, — які містять загальні релігійно-морально-юридичні принципи поведінки. Утілюючи собою Божу істину, ці принципи мають безумовний, катего ричний характер.
Перші чотири заповіді, які наказують поважати тільки єдиного Яхве, забороняють створювати інших богів, застеріга ють від необов'язкового звертання до вказівок Бога, вимага ють щосуботнього відпочинку заради Яхве, є суто релігійними настановами. Наступні заповіді (з п'ятої по десяту), що нака зують поважати батька й матір своїх; не вбивати; не красти; не блудити; не брехати при свідченні; не бажати нічого, що належить ближньому, являють собою загальноморальні наста нови і є критерієм морально достойної поведінки. Справедли ва розплата за порушення вказаних вимог припускала рівно цінне покарання — принцип таліона, який стверджує: життя — за життя, око — за око, зуб — за зуб.
Особливостями Декалогу як нормативної програми є те, що у ньому концентрується увага на зовнішніх діях людини, ігнорується моральний образ думки; відкидається ідея індиві дуальної моральної відповідальності; нагороди і покарання по ширюються на всіх нащадків; відсутня концепція потойбічної відплати або іншої перспективи, що повинна гарантувати ви нагороду за доброчесну поведінку.
Центром усіх зусиль Мойсея є справедливий державний лад Ізраїлю, зверхність законів, завдяки яким тільки й можли ве благополуччя людства. Тому він робив ставку не на свободу духу, а на примусову силу законів і цікавився здебільшого вчинками, а не станом душі.
У Декалозі як програмі достойного життя людини йдеться про те, що не розум, не хитрість, не сила й не будь-які інші чесноти роблять з людини людину, а її здатність жити за за конами, що накреслені Богом, за законами справедливості. Система етичних принципів Декалогу стала важливою складо вою частиною моральних законів християнства та ісламу, за гальнолюдською основою моральності.
- 17
Першим філософським вченням Давньої Греції, в якому започаткувалася моральна проблематика, була натурфілосо фія, яка вийшла з грецької міфології, але на відміну від неї ставила запитання не про те, хто народив усе сушє, а з чого це суше вийшло, при цьому майже не розглядався моральний бік існування людини. Представниками натурфілософії були: мілетці (Фалес, Анаксімен, Анаксімандр — VI ст. до н. е.), Геракліт, елєати, піфагорійці, софісти, Емпедокл, Анаксагор і Демокріт.
У рамках натурфілософії були висунуті перші космологічні моделі світу (мілетська школа), в яких Космос вважався жи вим, мав розум і душу і розвивався за своїми законами, голов ним з яких був Логос (закон), а Земля зображалася здебіль шого у вигляді диска, оточеного повітрям або водою. Космос був своєрідним абсолютним принципом, універсальним зраз ком, що породжував подібний до нього тип людського існу вання — гармонійна відповідність Універсуму. Вважаючи за першооснову одну з матерій- у Фалеса це вода, у Анаксі-мена — повітря, у Анаксімандра — невизначена матеріальна сутність (апейрон) — перші натурфілософи розглядали фізич ні взаємодії різних речовин (взаємовідносини праматери та руху), не приділяючи уваги моральній стороні поведінки ок ремої людини.
На думку Геракліта (близько 544—483 рp. до н. е.), усім править Доля (необхідність), з якою тісно пов'язаний Логос (закон). Останній існує об'єктивно, не є добрим чи злим у людському розумінні, і дотримання його є істинним і муд рим. Усе пізнається через розум, а орієнтація на чуттєве від даляє людину від Логосу.
Людина, на думку натурфілософів, — це істота «природ на». Вона не може пізнавати себе відокремлено від природи, а лише як складову частку її, що має всі якості цілого і змі нюється адекватно йому. Завдяки Логосу людина пізнавала сенс головних вимог космічного ладу — спорідненість з апей-роном. Якщо відбувалася несправедливість (отримання інди відуальних рис у тому розумінні, що ці риси не виражали за гальної справедливості), космічна необхідність виявляла себе в образі жорстокого Року, що карає. Здійснення справедли вості відбувається згідно з нормами таліона і розуміється як «рівна відплата».
Елєати (Ксенофан, Парменід та Зенон — VI—5 ст. до н. е.) також дотримувалися думки про безмежність і вічність
- 18-
світу, людину вважали невід'ємною часткою цього світу. Впер ше розглядали рух як парадоксальне явище — він не може ні початися, ні закінчитися (апорії Зенона).
Піфагор і його послідовники (Алкмеон, Єпіхарм та ін. — VI—IV ст. до н. е.) розглядали світ з позицій співвідношення і боротьби двох першопочатків — одиниці (безмежна вища сфера, Сонце, Місяць) і двійки (обмежена нижча сфера, Зем ля). Вперше почали вважати людину поєднанням цих двох сфер. Моральний імператив вимагав від людини дотримання міри в усьому (помірність, простота, вірність і розсудливість — головні закони існування), відкидання і уникнення над мірності.
Софісти Горгій, Протагор, Гіппій та ін. — V ст. до н. е.) переорієнтували філософію з вивчення природи на етичний бік — вивчення людини.
Емпедокл (487(82)—424 рp. до н. е.), який вважав, що людський розум може сприймати лише те, до чого подібний, і Анаксагор (близько 500—428 рp. до н. е.), який стверджу вав, що людина сприймає лише те, що не споріднене з нею, також вважали першопочаток матеріальним, вічним і без межним. За їх переконанням, всім керує всесвітній розум (нус); доброчинність і справедливість — головні критерії людського існування і взагалі Всесвіту.
Демокріт (близько 460—370 рp. до н. е.) вважав, що все у світі складається з малих часток (атомів), з чого виходило, що душа (вогонь) також матеріальна і смертна, бо складаєть ся з атомів. Вище благо — це блаженство, а останнє — спокій і веселощі душі, яких можна досягти лише завдяки помірно му способу життя, приборканню своїх пристрастей. Усе ви никає через необхідність, яка розглядалася як першопочаток.
Погляди Демокріта привели його до атеїзму: «Розумом вигадали люди божі справи». Етичні погляди його пов'язані з соціальними: вважаючи «вірніст...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора