Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Інформаційна безпека
Кафедра:
Автоматика і телемеханіка
Інформація про роботу
Рік:
2005
Тип роботи:
Методичні вказівки
Предмет:
Організація та проведення робіт пов’язаних із захистом інформації
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
ОРГАНІЗАЦІЯ РЕЖИМУ СЕКРЕТНОСТІ НА ОБ’ЄКТІ
Методичні вказівки
до проведення практичних(семінарських) занять з дисципліни “Організація та проведення робіт, пов’язаних з захистом інформації з обмеженим доступом” для студентів базового напрямку 6.1601 “Інформаційна безпека”.
Затверджено
на засіданні кафедри “Автоматика і телемеханіка”
Протокол № ___ від ___.___.2005 р.
Львів - 2005
Організація режиму секретності на об’єкті: Методичні вказівки до проведення практичних(семінарських) занять з дисципліни “Організація та проведення робіт, пов’язаних з захистом інформації з обмеженим доступом” для студентів базового напрямку 6.1601 “Інформаційна безпека”.
Укладачі
Зачепило В.С., ст. викладач
Відповідальний за випуск
Дудикевич В.Б., д-р техн. наук, професор
Рецензент
Мета проведення практичних(семінарських) занять – прищеплення студентам вміння організовувати роботу по забезпеченню режиму секретності на об’єкті при розв’язанні завдань за фахом.
Практичні(семінарські) заняття проводяться згідно навчального розкладу на протязі VIII семестру.
До початку проведення занять студент повинен вивчити методичні вказівки, ознайомитись з літературою, яка має відношення до конкретної теми та підготувати коротенький виступ.
Ступінь підготовки студента перевіряється викладачем.
1. Організаційно – правові заходи щодо охорони інформації з обмеженим доступом.
Ми живемо у світі інформації. Інформація – обов`язковий компонент спілкування людей; її якість і достовірність – підвалини рівноправних, результативних соціальних відносин. Інформаційно – обмінювальні процеси пронизують всі сторони суспільних відносин, в них знаходять своє відображення інтереси широкого кола суб`єктів.
Право людини і громадянина на інформацію – одне із суб`єктивних прав, закріплених у Всезагальній Декларації прав людини. Поряд з цим у суспільних відносинах існує така сфера об`єктивної реальності, така суб`єктивна категорія, що має соціальну природу як таємниця – відомості, які приховуються від стороннього сприяття. Таємниця, як елемент системи виживання, супроводжує людство на протязі всього шляху його розвитку, вона визначає умови відносин між індивідами і їх групами.
Характер інформаційної взаємодії, що визначається державною інформаційною політикою, є підґрунтям встановлення тих або інших взаємовідносин між владою і суспільством. Таємниця є невід`ємною складовою суспільного життя, частиною правової системи і може слугувати навіть своєрідним мірилом для визначення виду політичного режиму в державі, бо стан захисту секретів відображає характер взаємовідносин суспільства і держави, демократизації державної влади. Так, для будь-якої тоталітарної держави характерна гіпертрофована секретність, надмірне розширення обсягу відомостей, що відносяться до державної і службової таємниці, - всезагальний дух бюрократії є таємниця. Для демократичної держави характерне акцентування уваги на захисті прав людини – поглиблене правове регулювання відносин, які пов`язані з охороною особистої і сімейної таємниці і пов`язаних з нею інститутів професійних таємниць. Природно, демократична держава передбачає законослухняність громадян, знання і неухильне дотримання ними чинних правових норм.
Державні секрети і полювання за ними виникли на зарі людства, з появою перших держав. Завдання забезпечення безпеки держави визначає необхідність захисту його інформаційних ресурсів від витоку важливої політичної, економічної, науково – технічної та військової інформації. Цим визначається існування інституту державної таємниці, яким створюється можливість для держави проводити незалежну інформаційну політику, захищати свої національні інтереси.
Державні засоби впливу на інформаційні процеси – найважливіша політична умова забезпечення прав людини та раціоналізації використання інформаційних ресурсів в суспільстві. Система захисту таємниць – найбільш сильна ланка державного регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері. Відомості, що становлять державну таємницю, мають особливу важливість для суспільства і держави. Внаслідок величини можливої шкоди від її розголошення, державна таємниця займає пріоритетне місце в системі соціального інституту таємниць. Режим охорони державної таємниці – найважливіший елемент системи державного управління.
Правовий інститут державної таємниці – визнаний всіма країнами інститут регулювання інформаційних суспільних відносин. Державна секретність в тій чи іншій мірі присутня у всіх розвинутих демократіях світу. Все це цілком логічно, позаяк інформація, з одного боку, - це об`єкт взаємовідносин людей, а з другого, - це ресурс: ресурс управління, прийняття рішень. Тому, в якості реальної загрози для своєї безпеки, держава і розглядає потенційно можливий витік інформації, що захищається за кордон.
Основою охорони державної таємниці є публічне право, яке базується на чіткій фіксації відомостей, розголошення яких може нанести шкоду законним інтересам держави.
Правовий інститут державної таємниці має такі складові:
відомості, що віднесені до певного типу таємниці (а також принципи та критерії, за якими відомості класифікуються як таємниця);
режим секретності (конфіденційності) – механізм обмеження доступу до зазначених відомостей, тобто, механізм їх охорони;
санкції за неправомірне отримання та (або) розповсюдження цих відомостей.
У світової суспільної думки склалась відносна єдність поглядів з питання про право урядів на державну таємницю. Це право незалежної держави, В той же час існують і міжнародно – правові обмеження на побудову і функціонування національних систем охорони таємниць. Міри секретності – об`єкт правового регулювання. В більшості розвинених країн поняття державної таємниці безпосередньо пов`язане з інтересами і функціями держави та, в основному, визначається кримінальним законодавством. Основний наголос робиться на зовнішню безпеку. В Японії, наприклад, до таємних документів відносяться ті, розголошення яких може створити небезпеку нанесення шкоди безпеці держави. У Франції таємницю складають “будь-які відомості, предмет, документ або пристрій, які повинні бути засекречені в інтересах національної оборони”).
Закони про державну таємницю існують у Великій Британії, Іспанії, Канаді, Швеції та інших країнах. У Німеччині Кримінальний кодекс, наприклад, вміщує положення про те, що державною таємницею є факти, об`єкти та інформація, яка доступна тільки обмеженому колу осіб, які повинні зберігатись в таємниці від іноземних держав з метою недопущення нанесення шкоди зовнішній безпеці ФРН. Кримінальний кодекс Франції встановлює, що злочином є публікація інформації про національну безпеку. В Указі Президента США зазначається, що до інформації з національної безпеки відноситься певна інформація з національної оборони та з міжнародних питань, яка захищається від несанкціонованого розкриття. Федеральний закон в США загрожує кримінальним переслідуванням за розголошення імен секретних агентів. Приклади можна продовжити.
Тенденція збільшення ступеня відкритості держави перед суспільством диктує необхідність максимально можливого скорочення числа відомостей, що віднесені до державної таємниці, відкритості загального переліку відомостей, які віднесені до цієї категорії, механізмів засекречування і умов розсекречування. Обов`язок держави – взяти на себе формування зваженого механізму захисту різних видів інформації і встановлення меж дії інститутів таємниць. Такі вимоги випливають, з одного боку, із потреб сучасного суспільства бути більш відкритим і доступним, а з другого – диктуються необхідністю забезпечення безпеки особи, суспільства і держави.
Питання охорони державної таємниці, роль і місце режимно - секретної діяльності в загальній системі безпеки держави вимагає визнання гострої необхідності, глибокого комплексного вивчення і широкого обговорення. У правовому відношенні проблема охорони державної таємниці належить до найскладніших проблем.
Система захисту державної таємниці, до проголошення незалеж ності України і розпаду колишнього СРСР, формувалась у складних історичних умовах. Зароджувалась вона у трагічний для всіх народів час "загострення класової боротьби", відточувалась у роки другої світової війни, удосконалювалась у період "холодної війни". Косме тично очистившись у 50 - 60 роках від найбільш архаїчних форм ви користання інституту державної таємниці не за призначенням, а час то - густо і для прикриття беззаконня, система захисту таємниць, до певної міри удосконалюючись, все більше відокремлювалась від потреб суспільства. Значний відрив інституту секретності від сус пільства призвів до того, що принципи побудови цього інституту, його функціонування, політична, військова й економічна мета, про порції між витратами на режимно - секретну діяльність і її резуль татами об`єктивно і критично не тільки не аналізувались, а й ніко ли не обговорювались публічно.
Із становленням України як суверенної, правової держави, роз ширенням її міжнародного співробітництва, реформуванням економіки та оборони постала необхідність створення принципово нової власної системи охорони державної таємниці та її законодавчого регулювання.
В світі конкурентної боротьби за сфери впливу на міжнародній арені, світових ринках, за пріоритети в науковій, військово - технічній, економічних галузях, охорона державної таємниці стає невід'ємною складовою національ ної безпеки України.
В інформаційному просторі держави державна таємниця займає невеликий відсоток і стосується чітко охороняємих сфер державної діяльності - обо рони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, що прямо закріплено у ст. 8 Закону України "Про дер жавну таємницю".
Система охорони державної таємниці, яка до початку 90-х років функціонувала в Україні, мала суттєві недоліки:
відсутність єдиної політики в організації охорони державної таємниці. Цими питаннями займались різні державні організації(КДБ СРСР, Держтехкомісія, Міністерство оборони, Головархів, Державний комітет з питань науки і техніки, Міністерство закордонних справ та ін.);
процес засекречування інформації мав суб`єктивний характер, який не відображав реальні інтереси держави, громадянина і витра ти;
повальне засекречування інформації, що не давало можливості зосередити увагу на виділенні і захисті дійсно важливих відомос тей;
відсутність механізму своєчасного розсекречування інформа ції, що призводило до невиправданих фінансових витрат та інших ви датків;
недостатнє матеріально - технічне забезпечення режимних заходів і низька зацікавленість відомств в удосконаленні системи охорони державних секретів тощо.
Основна причина цих недоліків - відсутність дієвих законодав чих і нормативно - правових актів з питань охорони державної таємниці.
Незалежність держави прямо залежить від її безпеки, що можли ва тільки при дотриманні правових і організаційних принципів та ефективному контролі з боку законодавчої і виконавчої влади.
Одним з перших законодавчих актів незалежної України, спрямо ваний на реалізацію функції безпеки держави, став Закон "Про ін формацію" від 2 жовтня 1992 р., який не тільки закріпив право гро мадян на отримання інформації, а і визначив її категорії(відкрита і з обмеженим доступом), встановив режим доступу до відкритої та закритої інформації. Закон України "Про інформацію" дав можливість розвивати сферу охорони державної таємниці. Так, на підставі цього Закону був розроблений Закон України "Про дер жавну таємницю" від 21 січня 1994 р., а 21 вересня 1999 р. в нього були внесені значні зміни і доповнення.
Сьогодні в Україні створена національна система охорони державної таємниці. Відмінність її від колишньої системи проявляється, зокрема, в тому, що:
режимно - секретна діяльність почала функціонувати у право вому полі;
згідно із Законом "Про державну таємницю" визначений спеціально уповноважений орган державної влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці - Служба Безпеки України;
виданий Звід відомостей, що становлять державну таємницю України;
почав діяти інститут державних експертів з питань таємниць, якому надається право у встановленому законом порядку кваліфікува ти інформацію як державну таємницю, знижувати ступінь секретності цієї інформації і розсекречувати її;
визначені:
правовий статус, права і функціональні обов’язки режимно - секретних органів;
порядок і умови надання дозволу на право здійснення діяльності, пов’язаної з державною таємницею;
порядок охорони державної таємниці під час прийому іноземців і правила роботи з ними;
порядок надання, скасування та переоформлення допуску до державної таємниці;
порядок підготовки міжнародних договорів про взаємну охорону державних таємниць;
порядок оформлення дозволів на передачу державної таємниці іншим державам тощо.
Вперше в історії нашої держави питання обмеження інформаційного обміну, пов`язаних з необхідністю забезпечення безпеки держави, стали регулюватись відкритими нормативно – правовими актами.
Творці Закону “Про державну таємницю” прагнули врахувати об`єктивні умови, що склались в державі, у зв`язку з відмовою від командно – адміністративної системи управління економікою. Саме поняття державна таємниця визначено в Законі (ст.1) як ”вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою”.
Випливаючи з балансу інтересів держави, суспільства і громадян, галузь застосування Закону “Про державну таємницю” обмежена певними видами діяльності: обороною, економікою, наукою, технікою, зовнішніми відносинами, державної безпекою та охороною правопорядку. Законодавчо закріплені можливі обмеження прав громадян, які допускаються до державної таємниці, і право держави на проведення у відношенні до них перевірочних заходів. При цьому обмеження розповсюджуються тільки на осіб, які добровільно вступили з державою у правовідносини по охороні державної таємниці, тому що основою допуску громадян до державної таємниці є їх добровільність на умовах, передбачених цим Законом та інших законодавчо – правових актів, які регулюють правовідносини в цій сфері.
Закон забезпечив перехід від жорсткого перелікового “закріпачення” державою ступенів секретності відомостей до системи, що дозволяє більш гнучко реагувати на зміни, які проходять у політиці засекречування.
Принципово новим в Законі є введення інституту державних експертів з питань таємниць, які уповноважені Законом здійснювати віднесення інформації до державної таємниці у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, зміни ступеня секретності цієї інформації та її розсекречування.
2. Розміщення, обладнання і охорона режимно – секретних органів.
2.1. Вимоги до розміщення режимно – секретних органів.
Однією з основних функцій РСО є забезпечення надійного збереження матеріальних носіїв інформації, що вміщують в собі державну таємницю. У зв’язку з цим до приміщень, в яких планується розміщення РСО пред’являються жорсткі вимогти. Керівники підприємств, установ і організацій, а також керівники режимно - секретних органів повинні враховувати необхідність створення таких умов, які б забезпечували надійну схоронність матеріальних носіїв інформації, необхідну конспірацію при роботі з ними, виключали будь - яку можливість несанкціонованого проникнення в ці приміщення сторонніх осіб і безконтрольного доступу до носіїв інформації.
В звичайних умовах РСО повинні розташовуватись в службових будівлях установ в окремих ізольованих приміщеннях, як правило на середніх поверхах і таких місцях, де менше всього буває відвідувачів, щоб через вікна неможливо було спостерігати за роботою з таємними документи і порядком їх зберігання. Якщо за умовами розташування будівель установи виділити таке приміщення неможливо, в такому випадку вікна обладнуються засобами(жалюзями, суцільними шторами, або зафарбовуються), які перешкоджають оглядові приміщення ззовні.
В залежності від категорії установи і особливостей роботи, а також від кількості персоналу для розташування РСО виділяються приміщення, в яких є можливість розмістити необхідну кількість сейфів(металевих шаф)для зберігання матеріальних носіїв інформації і створити нормальні умови для роботи персоналу РСО з дотриманням суворої персональної відповідальності за схоронність матеріальних носіїв інформації, що становить державну таємницю.
Розташовувати РСО в загальних робочих кімнатах установи разом з іншими підрозділами або службами, в прохідних кімнатах, а також розміщувати в одному приміщенні кілька самостійних секретних діловодств категорично забороняється.
2.2. Обладнання приміщень режимно - секретних органів.
Двері приміщень РСО повинні бути міцними, обладнані надійними внутрішніми і автоматичними замками з двома примірниками ключів, які не повинні підходити до інших замків приміщень установи.
Вхідні двері повинні бути металевими або дерев’яними. В залежності від умов розміщення і організації охорони, дерев’яні двері із зовнішньої сторони оббиваються металом.
На вікнах приміщень РСО на першому і останньому поверхах будівель, а також на інших поверхах, розташованих біля пожежних сходів, балконів та інших місць, звідки можливе проникнення в приміщення РСО сторонніх осіб, повинні бути металеві решітки або міцні внутрішні віконниці. Віконниці можуть бути як металеві, так і дерев’яні, які по закінченні роботи повинні зачинятись на запор і опечатуватись.
Вхід в приміщення РСО дозволяється тільки персоналу РСО, керівнику установи і його заступнику з режиму. В окремих випадках вхід в приміщення РСО дозволяється іншим особам з дозволу керівника установи і керівника РСО.
Для прийому і видачі документів в стіні або дверях приміщення РСО обладнується спеціальним вікном, яке виходить в приміщення або закритий тамбур. Висота перегородки тамбура повинна бути не нижче 2 метрів. Робити спеціальні вікна з виходом в загальний коридор будівлі установи забороняється. При наявності спеціальної кімнати, виділеної для ознайомлення і роботи з секретними документами виконавців, якщо зазначена кімната є суміжною з кімнатою секретного діловодства, вікна для отримання і здачі документів можуть бути зроблені в стіні або дверях, що з’єднують ці кімнати. Двері кімнат РСО повинні постійно бути зачинені. При будівництві нових будівель установи і при передислокації на нове місце для РСО повинні обладнуватись приміщення з капітальними стінами і надійним перекриттям, а також металевими або міцними дерев’яними дверима оббитими металом.
2.3. Охорона режимно - секретних органів.
Режимно - секретні органи повинні надійно охоронятись. Порядок охорони РСО встановлюється керівником установи. По закінченні робочого часу керівник РСО або черговий по підрозділу(особа, відповідальна за спецсховище) оглядає приміщення, перевіряє, чи зачинені вікна, чи виключені електроприлади, впевнюється в закритті і опечатуванні всіх сейфів(металевих шаф), виключає освітлення, зачиняє і опечатує приміщення.
Приміщення РСО здається під охорону в караульне приміщення відомчої або позавідомчої охорони установи, про що робиться запис в спеціальному журналі прийому-здачі приміщень РСО. В разі відсутності в установі підрозділу охорони, приміщення здаються черговому по установі. У випадку, коли в установі штатним розкладом не передбачені охорона або чергові, приміщення РСО обладнується засобами охоронно - пожежної сигналізації, сигналізація виводиться на пульт чергового районного(міського) відділу Управління охорони Міністерства внутрішніх справ України.
Двері приміщень РСО і спеціальних сховищ повинні опечатуватись. Конструкція засобів для опечатування або опломбовування повинна бути такою, щоб відтиск печатки або пломбу неможливо було зняти незамітно.
До замків вхідних дверей РСО і спецсховищ повинно бути два екземпляри ключів. Робочий екземпляр ключів по закінченні робочого часу здається в опечатаному пеналі на зберігання в караульне приміщення охорони або черговому по установі під розпис в книзі прийому-здачі приміщення РСО.
Ключі від дверей спеціальних сховищ, в яких носії секретної інформації зберігаються на відкритих стелажах, здавати в караульне приміщення охорони або черговому забороняється. Вони в опечатаному вигляді здаються керівнику або черговому по РСО. Другі екземпляри ключів від цих сховищ в опечатаному пеналі зберігаються у керівника РСО.
Другий екземпляр ключів від приміщення РСО разом з ключем від сейфу (металевої шафи) де зберігаються запасні ключі(другі екземпляри) від сейфів і кімнат РСО передаються в опечатаному пеналі керівнику установи на постійне зберігання.
3. Зберігання носіїв секретної інформації.
3.1. Організація зберігання носіїв секретної інформації.
Забезпечення надійного зберігання носіїв секретної інформації - найважливіше завдання режимно - секретних органів, а також всіх осіб, що мають відношення до державної таємниці. Зберігання носіїв секретної інформації організовується таким чином, щоб виключити будь-яку можливість несанкціонованого доступу до них осіб, які до цих носіїв не мають ніякого відношення. При організації зберігання носіїв секретної інформації необхідно виходити з того, що “особливої важливості” і “цілком таємні” носії повинні зберігатись в більш надійних сховищах, а носії інформації з грифом “особливої важливості” - взагалі окремо.
Основний принцип зберігання носіїв секретної інформації - персональна відповідальність за їх схоронність, тому в режимно - секретному органі, в залежності від розподілення функціональних обов’язків, за кожним його працівником закріплюється обумовлена кількість сейфів, в яких зберігаються носії секретної інформації, що за ним рахуються.
Носії секретної інформації повинні зберігатись в сейфах, металевих шафах і ящиках. В спеціальних сховищах (спецсховищах) носії секретної інформації можуть зберігатись на відкритих стелажах, якщо за сховище в цілому відповідає одна особа.
В сейфах, металевих шафах, спецсховищах, призначених для зберігання носіїв секретної інформації, забороняється зберігати цінності, зброю, речі і предмети, які не мають відношення до носіїв секретної інформації.
3.2. Види сховищ та їх облік.
Для зберігання носіїв секретної інформації застосовуються, як правило: сейфи різноманітних типів, металеві шафи і спецсховища.
Сейфи, металеві шафи і спецсховища повинні мати надійні запори і пристосування для опечатування. Пристосування для опечатування повинно закривати замочний отвір так, щоби після опечатування сейфа(шафи) не можна було вставити в неї ключ і відкрити замок не порушуючи відбитку печатки.
Пристосування або бирка для опечатування сейфа повинна мати загублення по розміру печатки, в яке накладається мастика. Нитки, що застосовуються для опечатування, не повинні мати обривів та вузлів.
В установах всі сейфи, в яких постійно або тимчасово зберігаються матеріальні носії секретної інформації, а також ключі від них повинні обліковуватись режимно - секретним органом і закріплюватись за відповідальними особами. Облік ведеться в журналі ф.6. При заповненні журналу на кожне сховище необхідно відводити по декілька рядків, з тим, щоби можна було в подальшому здійснювати записи про передачу сховищ (сейфів) іншим відповідальним особам.
На кожний сейф наклеюється табличка, в якій вказується: номер сейфа (береться з журналу обліку сейфів ф.6); прізвище та ініціали відповідальної особи; номер печатки, якою запечатується сейф; черговість виносу на випадок пожежі або іншого стихійного лиха.
При визначенні черговості спасіння документів необхідно виходити з двох черг виносу. В першу чергу необхідно виносити сейфи з найбільш важливими документами, а також журналами обліку, з тим, щоби в разі втрати документів по журналам обліку можна було визначити, які документи втрачені.
Передача сейфів іншим відповідальним особам здійснюється через режимно - секретний орган. В разі виїзду відповідальної особи у відрядження, відпустку, на лікування, їхні сейфи у тимчасове користування іншим особам не передаються. Ця вимога не розповсюджується на працівників режимно - секретних органів, які при тимчасовому вибутті передають секретні документи, що за ними рахуються іншим працівникам РСО за актами, разом з сейфами, в яких зберігаються ці документи.
3.3. Ключі від сейфів.
До всіх сейфів обов’язково повинно бути по два екземпляри ключів. Секрети замків повинні бути різними, тобто, в установі не повинно бути однакових замків, не можна, щоби один ключ підходив до інших замків. Робочі екземпляри ключів знаходяться у виконавця, а запасний здається в режимно - секретний орган в опечатаному виді (в конверті, пеналі тощо). На конверті вказується номер сейфа(шафи), прізвище виконавця відповідального за сейф, номер печатки, якою запечатаний конверт і опечатується сейф. Всі ключі від сейфів зберігаються в одному із сейфів РСО, в цьому ж сейфі зберігаються і ключі від інших сейфів режимно - секретного органу. Запасний ключ від цього сейфа в опечатаному виді передається на зберігання керівнику установи разом із запасними ключами від приміщень режимно - секретного органу. Робочі екземпляри ключів від приміщень режимно - секретного органу і від сейфа де зберігаються інші ключі в кінці робочого дня передаються в опечатаному пеналі черговому по установі або начальнику караулу охорони установи під розпис в спеціальному журналі. Сейфи РСО і приміщення опечатуються різними печатками.
Зберігання матеріальних носіїв секретної інформації в сейфах, від яких загублені ключі, забороняється. З часу виявлення втрати ключів, документи з цих сейфів вилучаються і зберігаються в інших сейфах до заміни(переробки) замка в цьому сейфі.
Заміна(переробка) замків і виготовлення нових ключів до них проводиться спеціально виділеними для цього особами, які мають допуск до державної таємниці.
Заміна(переробка) замків оформлюється актом, в якому вказується де и хто переробив секрет замка, найменування і номер сейфа, кількість виготовлених ключів. Акт підписується особою, яка виконувала роботу та начальником режимно - секретного органу і затверджується керівником установи. Акт постійно зберігається в режимно - секретному органі. В журналі обліку сейфів ф.6 робиться запис про проведену роботу і вказується номер і дата акту.
4. Надання дозволу підприємству, установі, організації на діяльність, пов’язану з державною таємницею.
Установи мають право провадити діяльність, пов'язану з державною таємницею, за умови надання їм спеціального дозволу на провадження такої діяльності (далі - дозвіл).
Дозвіл надається органами СБУ за наявності умов, визначених статтею 20 Закону України “Про державну таємницю”, а саме, якщо установа:
бере участь у діяльності, пов'язаній з державною таємницею, відповідно до своєї компетенції;
має приміщення для виконання робіт, пов'язаних з державною таємницею, сховища для зберігання документів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, які відповідають вимогам щодо забезпечення режиму секретності зазначених робіт, виключають можливість доступу до них сторонніх осіб (особи, які не мають доступу до конкретних матеріальних носіїв секретної інформації, що надається відповідно до законодавства) та гарантують збереження цих матеріальних носіїв;
дотримується передбачених законодавством вимог щодо забезпечення режиму секретності під час виконання робіт і здійснення заходів, пов'язаних з використанням секретної інформації, а також порядку допуску осіб до державної таємниці, прийому іноземних громадян і делегацій, використання державних шифрів, криптографічних засобів тощо;
має режимно-секретний орган (РСО) або режим секретності забезпечується його керівником чи працівником, спеціально призначеним наказом керівника установи.
Для отримання дозволу установа подає органу СБУ заявку встановленої форми. До заявки додається акт перевірки забезпечення режиму секретності в установі, що складається комісією, створеною з цією метою наказом керівника установи. Акт підписується членами комісії та затверджується керівником установи.
Після отримання зазначених документів орган СБУ призначає спеціальну експертизу, результати якої оформляються відповідним актом. На підставі поданих документів і акту спеціальної експертизи орган СБУ приймає рішення щодо надання установи дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею.
Питання про надання установи дозволу розглядається органом СБУ протягом місяця.
Дозвіл оформляється на бланку органу СБУ встановленої форми.
Термін дії дозволу встановлюється органом СБУ залежно від обсягу робіт, пов’язаних з державною таємницею, що виконуються установою, ступеня секретності та обсягу пов’язаних з цими роботами (діяльністю) відомостей, що становлять державну таємницю, а також категорії режиму секретності. Цей термін не може перевищувати 5 років.
У разі прийняття органом СБУ рішення про відмову в наданні дозволу в акті спеціальної експертизи зазначаються дані про відсутність умов, необхідних для провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею, з посиланням на конкретні норми актів законодавства у сфері охорони державної таємниці. Повідомлення про відмову в наданні дозволу орган СБУ надсилає у письмовій формі установі, яка подала заявку.
Наявність дозволу є обов'язковою умовою для укладення установою договорів з Державною фельд'єгерською службою та Державним підприємством спеціального зв'язку про доставку секретної кореспонденції.
Переоформлення дозволу здійснюється органом СБУ, відповідно, у разі:
закінчення терміну дії раніше наданого дозволу;
реорганізації установи, місцезнаходження приміщень, в яких зберігаються матеріальні носії секретної інформації в неробочий час чи провадиться діяльність, пов’язана з державною таємницею.
Документи для переоформлення дозволу подаються установою не пізніше ніж за місяць до закінчення терміну дії раніше наданого дозволу.
Органом СБУ може бути прийнято рішення про скасування або зупинення дії раніше наданого дозволу на підставі акта, складеного за результатами проведеної ним перевірки стану охорони державної таємниці, в якому зазначаються порушення законодавства у сфері охорони державної таємниці, в тому числі умов, необхідних для провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, або письмового повідомлення установи про припинення діяльності, пов’язаної з державною таємницею.
5. Організація та проведення аналітичної роботи. Планування роботи режимно-секретних органів.
Підприємства, установи і організації, діяльність яких пов’язана з державною таємницею повинні проводити постійну цілеспрямовану роботу по посиленню та удосконаленню режиму секретності, виявленню і попередженню можливого витоку інформації, що становить державну таємницю, забезпечення суворого порядку при роботі з секретними відомостями, документами і спецвиробами.
Попередження можливого витоку інформації, що становить державну таємницю, виявлення і усунення можливостей такого витоку є однією з головних складових режиму секретності, який здійснюється на підприємствах, в установах і організаціях України.
Під витоком секретних відомостей необхідно розуміти неправомірний вихід відомостей, що становлять державну таємницю за межі кола осіб або організацій, яким ці відомості довірені, що призводить до ознайомлення з цими відомостями сторонніх осіб, організації або представників іноземних розвідок.
Під сторонніми особами по відношенню до конкретних секретних відомостей розуміються будь-які особи, в тому числі і працівники даної установи, які за родом своєї діяльності не мають відношення до роботи з секретними відомостями.
Таким чином, будь-яке, не викликане службовою(виробничою) необхідністю ознайомлення осіб або організацій з секретними відомостями, які не відносяться до виконуємої ними роботи, або з надлишковим обсягом секретних відомостей необхідно розглядати як виток секретних відомостей.
Робота по попередженню витоку секретних відомостей повинна проводитись за наступними основними напрямами:
забезпечення режиму секретності у відповідності із чинними законодавчими і нормативними актами з питань охорони державної таємниці;
своєчасна розробка і реалізація додаткових режимних заходів з нових, найбільше важливих секретних робіт;
організація і проведення аналітичних досліджень фактичної надійності і ефективності охорони державної таємниці при проведенні конкретних секретних робіт, а також з окремих питань, наукової, виробничої і господарської діяльності установ, які мають суттєве значення для національної безпеки України, з метою виявлення можливих каналів їх витоку і наступної розробки та реалізації комплексних, економічних і науково - обґрунтованих заходів з протидії всім видам іноземних розвідок;
проведення виховної і профілактичної роботи.
З вищенаведеного випливає, що аналітична робота є одним з основних напрямків і складовою роботи по попередженню витоку секретних відомостей.
5.1. Поняття, мета і завдання аналітичної роботи.
Під аналізом взагалі розуміється метод наукового дослідження шляхом розгляду окремих сторін, властивостей, складових частин будь-чого.
В практиці роботи режимно-секретних органів під аналізом слід розуміти глибоке, всебічне документальне дослідження (вивчення) стану охорони державної таємниці і режиму секретності з найбільш важливих актуальних питань і окремих проблем.
Аналітична робота як один з методів виявлення та попередження витоку секретних відомостей повинен впроваджуватись в практику роботи режимно-секретних органів підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов’язана з державною таємницею. Нормативні документи з питань охорони державної таємниці передбачають вивчення всіх сторін діяльності установи, проведення аналізу наукової, виробничої і адміністративно-виробничої діяльності з метою виявлення і перекриття можливих каналів витоку секретних відомостей, розробляти та здійснювати заходи, що забезпечують режим секретності при роботі із секретними документами, виробами тощо. З цією метою для проведення аналітичної роботи необхідно залучати фахівців установи з різних напрямків діяльності.
Основні завдання аналітичної роботи:
виявлення і усунення можливого витоку секретних відомостей з врахуванням причин і обставин такого витоку;
виявлення нових ще невідомих причин і обставин, що можуть привести до витоку відомостей;
оцінка достатності і ефективності режимних заходів;
оцінка стану режиму секретності з конкретних питань основної діяльності установи;
розробка і практичне впровадження на основі висновків аналізу додаткових заходів з усунення недоліків в охороні державної таємниці.
Як вже було зазначено, одним із завдань аналітичної роботи є виявлення і усунення можливого витоку секретних відомостей з врахуванням причин і обставин такого витоку.
До причин витоку секретних відомостей відносяться такі фактори або явища, які безпосередньо призводять до витоку.
Зокрема:
відсутність, недосконалість або неправильне застосування засобів захисту від технічних розвідок;
передача секретних відомостей по незахищених каналах зв’язку;
викрадення або втрата секретних документів, виробів тощо;
включення секретних відомостей у відкриті (не таємні) документи;
розголошення секретних відомостей на зборах, нарадах, конференціях, в присутності сторонніх осіб;
необґрунтований допуск осіб до секретних відомостей і документів;
необґрунтована розсилка і помилкова засилка секретних документів в інші установи;
активність іноземних розвідок безпосередньо до даної установи.
При проведенні аналітичної роботи крім причин необхідно також враховувати і обставини витоку секретних відомостей.
Під обставинами витоку секретних відомостей необхідно розуміти такі фактори і умови, які самі по собі до витоку секретів не призводять, але можуть сприяти їх виникненню.
До таких обставин можна віднести:
недосконалість Розгорнутих переліків відомостей: що становлять державну таємницю;
організація виробництва і технологічних процесів без врахування режимних вимог;
недосконалість чинних інструкцій з питань забезпечення режиму секретності;
недосконала профілактична робота серед виконавців секретних робіт;
ненормальні умови, в яких проводяться секретні роботи;
незнання виконавцями секретних робіт вимог нормативних документів з питань охорони державної таємниці;
послаблення контролю з боку керівників установ до питань забезпечення режиму секретності;
необґрунтоване розширення кола осіб, що допускаються до секретних відомостей;
неправильне визначення ступеню секретності секретних робіт, необґрунтоване розсекречування робіт і документів;
недосконалий пропускний та внутрішньооб’єктовий режим;
порушення при роботі з секретними документами на робочих місцях;
плинність кадрів, які мають допуск до державної таємниці;
послаблення контролю за станом охорони державної таємниці тощо.
При проведенні аналітичних досліджень можуть вскриватись ще невідомі причини і обставини, які можуть призвести до витоку секретних відомостей. В таких випадках питання про віднесення їх до причин або обставин витоку секретних відомостей значення не має. Важливе в цьому питанні є розробка відповідних заходів, спрямованих на усунення виявлених недоліків.
Одним із завдань проведення аналітичного дослідження є оцінка стану режиму секретності з конкретних питань наукової, виробничої і адміністративно-господарської діяльності установ.
Щоб зробити правильний висновок про стан режиму секретності при проведенні конкретної роботи, необхідно провести всебічне і глибоке дослідження стану режиму секретності з цих питань, ретельно вивчити всі наявні матеріали і умови проведення робіт, вивчити, як виконуються вимоги чинних нормативних документів на всіх етапах проведення робіт.
5.2. Організація і методика проведення аналітичної роботи.
Аналітичні дослідження організуються і проводяться з врахуванням змісту та дійсної важливості секретів, що захищаються, вірогідної обізнаності і спрямувань іноземних розвідок до секретної інформації, яка охороняється, можливостей технічних розвідок та перспектив їх розвитку, найбільш вірогідних шляхів, форм і методів збирання іноземними спецслужбами розвідувальної інформації, в тому числі за похідними ознаками і другорядними даними. А також з врахуванням всіх можливостей витоку державної таємниці в ході наукової, виробничої та адміністративно-господарської діяльності установи.
Організація і проведення аналітичної роботи може бути покладена на підрозділи технічного захисту інформації, а з окремих питань, які відображують специфіку роботи РСО, на ці органи.
Основними питаннями, які в першу чергу повинні бути дослідженими при проведенні аналізу наукової, виробничої та адміністративно-господарської діяльності установи, є:
забезпечення секретності тактико-технічних характеристик і конструктивних особливостей зразків спеціальної та оборонної техніки;
виявлення можливостей отримання інформації з допомогою використання технічних засобів розвідки та оцінка достатності і ефективності заходів протидії їм;
стан режиму секретності при випробуваннях і транспортуванні спецвиробів;
стан захисту нових розробок технічних засобів і слабкострумових систем;
ефективність засобів захисту при експлуатації технічних засобів, які призначені для передавання, обробки і зберігання секретної інформації;
стан режиму секретності по темі, замовленню. Проблемі на етапі технічної пропозиції, ескізного і технічного проектів, виготовлення дослідних зразків та серійного виробництва.
До найбільш важливих питань, що підлягають захисту, які відображають специфіку роботи РСО, відносяться:
зміст документів, правильність визначення грифу секретності і розсилки;
дозвільна система допуску виконавців до секретних відомостей і документів;
надійність звірки документів;
комплектування секретних справ і обґрунтованість допуску до них працівників установи;
порядок знищення секретних носіїв інформації;
стан обліку і зберігання секретних носіїв інформації;
внутрішньооб’єктовий і пропускний режим;
стан режиму секретності при проведенні нарад з секретних питань;
стан режиму секретності при обліку, зберіганні і т...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора