Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра фінансів
Інформація про роботу
Рік:
2008
Тип роботи:
Розрахункова робота
Предмет:
Економічний аналіз
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства
та природокористування
Кафедра фінансів і економіки природокористування
Розрахункова робота
з дисципліни:
«Економічний аналіз»
(номер залікової книжки 260348)
ЗМІСТ
ВСТУП.
Розділ 1 АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ РЕСУРСІВ…………4
1.1 Аналіз використання трудових ресурсів…………………………………4
1.2 Аналіз ефективності використання основних фондів………………… .14
1.3 Аналіз використання матеріальних ресурсів……………………………22
Розділ 2 АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА…………………………………………………26
2.1 Аналіз витрат на виробництво, собівартості і реалізації
продукції…………………………………………………………………...26
2.2 Аналіз виручки від реалізації, прибутку і рентабельності……………..34
2.3 Аналіз фінансового стану підприємства………………………………...38
ВИСНОВКИ………………………………………………………………..….43
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Формування ринкових відносин, перехід підприємств на комер-ційний розрахунок вимагають подальшого удосконалювання управління у всіх ланках народного господарства. Науковий рівень управління передбачає всебічний розвиток аналітичної роботи. Задача економіч-ного аналізу полягає в тому, щоб з різного роду даних, іноді різнобічних і розрізнених, що відбивають окремі явища і факти, скласти загальну цілісну картину процесу, виявити властиві йому тенденції і законо-мірності. З'являється потреба в аналізі як проміжної ланки в системі управління між одержанням інформації про роботу об'єкта і прийняттям рішень. Прийняття рішень на рівні підприємства, що розглядається як складна динамічна система, вимагає комплексного підходу до еконо-мічного аналізу, який ґрунтується на дослідженні проблем і об'єктів як сукупності взаємозалежних елементів.
Широке використання економічного аналізу вимагає оволодіння основами теорії аналізу господарської діяльності, підготовки кваліфіко-ваних фахівців, які б добре уявляли собі зміст і задачі економічного аналізу на сучасному етапі розвитку країни, методологічні й органі-заційні його принципи, прийоми і методи.
Дослідженнями та аналізом діяльності підприємства, його фінансового стану займались такі наковці як: М. Бондар, Л. Буряк, В. Герасимчук, В.Колот, Г. Нам, М. Павліковський, М. Поддерьогін, С. Покропивний та ін.
Роль аналізу як засобу управління з кожним роком зростає і це пов’язано з рядом обставин:
необхідністю підвищення ефективності виробництва у зв’язку із зростанням дефіциту і вартості сировини, підвищенням науко- і капіталомісткості виробництва;
переходом від командно-адміністративної системи управління до ринкових відносин;
утворенням нових форм господарювання (приватизації підприємств, роздержавленням економіки).
Завдання аналізу господарської діяльності:
Оцінка й перевірка результатів господарської діяльності.
З’ясування, вивчення причин відхилення від плану та поділ їх на залежні і незалежні від підприємства.
Визначення ефективності роботи підприємства (використання виробничих потужностей, матеріальних фондів, трудових ресурсів і т.д).
Підготовка аналітичних альтернатив (варіантів) для прийняття оптимальних управлінських рішень.
Прогнозування результатів господарської діяльності підприємств, розроблення заходів щодо використанню виявлених резервів.
РОЗДІЛ 1 АНАЛІЗ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ РЕСУРСІВ
1.1 Аналіз використання трудових ресурсів
Кадровому потенціалові підприємства належить провідна роль у розв'язанні науково-технічних, організаційних та економічних завдань щодо досягнення накреслених результатів господарювання. Ступінь забезпечення підприємства робочою силою та раціональне її використання значною мірою визначають організаційно-технічний рівень виробництва, характеризують ступінь використання техніки і технології, предметів праці, створюють умови для високої конкурентоздатності та фінансової стабільності.
Вихідним моментом для оцінювання і прийняття рішень у галузі кадрового потенціалу є аналіз забезпеченості підприємства трудовими ресурсами й ефективності їх використання. Економічні й соціальні гарантії праці, з одного боку, і жорсткі умови трудової діяльності, з іншого, формують сферу глибоких аналітичних досліджень кадрового потенціалу підприємства.
При аналізі кадрового потенціалу вирішують такі завдання:
оцінюють трудовий потенціал підприємства і його підрозділів;
визначають ступінь відповідності загальноосвітнього і кваліфікаційного складу кадрів та їх структури до сучасного науково-технічного рівня виробництва і його організації;
встановлюють забезпеченість виробництва кадрами;
визначають ступінь обгрунтованості завдань з підвищення продуктивності праці та зниження трудомісткості продукції;
виявляють резерви підвищення продуктивності праці.
До категорії робітників належать працівники, які самостійно виготовляють продукцію, мають середню і середню спеціальну освіту. Це найбільш численна категорія, яка в деяких галузях народного господарства становить приблизно 80% від загальної кількості працівників.
Робітники на виробництві поділяються на основних виробничих і допоміжних. Основними вважають тих, котрі безпосередньо беруть участь у виробництві основної продукції, а допоміжними — тих, які обслуговують основне виробництво.
Склад робітників тієї чи іншої галузі народного господарства характеризується статтю, віком, освітою і кваліфікацією. Категорія службовців об'єднує працівників, які здійснюють підготовку та оформлення документів, облік та контроль, господарське обслуговування. До них належать в основному особи із середньою, середньою спеціальною освітою (касири, діловоди, секретарі та ін.).
Категорія спеціалісти об'єднує працівників, які виконують інженерно—технічні та економічні роботи, мають вищу освіту (інколи дві і більше), здатні приймати неординарні інженерні рішення (інженери, технологи, економісти).[4]
До категорії керівників належать особи, які обіймають керівні посади (директори, їх заступники, начальники відділів, голови правління, менеджери та ін.), які мають одну чи кілька вищих освіт (бажано одну з них економічну), а також неабиякі організаторські здібності. Визначення загальної чисельності персоналу залежить від специфіки підприємства, особливостей його функціонування, належності до будь-якої галузі народного господарства. За обсягами розрахунки чисельності будуть різними для підприємств масового і серійного виробництва порівняно з підприємствами одиничного та дослідного виробництва. Визначаючи чисельність працівників, необхідно враховувати фактори зовнішнього середовища:
ринкову кон’юнктуру, пов'язану з тим чи іншим видом діяльності;
циклічність розвитку економіки, передбачення можливого загальноекономічного спаду;
Показники
Фактич-но за минулий період
Звітний період
Відхилення фактичних значень від планових звітного періоду
Відхилення фактичних значень звітного періоду від минулого періоду
За планом
Фактич-но
Абсолют-не
Віднос-не, %
Абсолют -не
Віднос-не, %
Середньооблі-кова чисельність працівників, в тому числі:
150
179
189
10
5,593
39
26,07
працівники основної діяльності
138
166
167
1
0,602
29
21,159
- робітники
90
107
115
8
7,276
25
28,348
- службовці
48
59
52
-7
-11,525
4
7,851
не промисловий персонал
12
13
22
9
71,429
11
91,379
Частина робітників у загальній чисельності працівників основної діяльності
0,60
0,60
0,61
0,01
1,272
0,01
1,377
регіональні особливості ринку праці (переміщення виробничих потужностей у регіони з більш дешевою робочою силою);
державні (урядові) програми та замовлення;
юридичні аспекти (закони, угоди з профспілками);
можливості використання тимчасового наймання працівників для надомної праці.
Забезпечення підприємства трудовими ресурсами зображено в таблиці
Таблиця 1.1
Забезпечення підприємства трудовими ресурсами
Аналізуючи динаміку показників даної таблиці, спостерігається збільшення фактичної середньооблікової чисельності працівників, у звітному періоді порівняно з минули на 39 осіб, тобто на 26,07%, за рахунок збільшення частки працівників основної діяльності та не промислового персоналу. Відхилення від плану у звітному періоді чисельності не промислового персоналу становить 11осіб, тобто 71,42%, тоді як відхилення по працівниках основної діяльності лише 1 чол., тобто 0,6%.
Робоча сила підприємств, організацій, як і трудові ресурси в цілому, перебувають у русі. Тому поряд з вивченням чисельності і складу працівників статистика відбиває зміни кількості працівників і вивчає рух їхньої чисельності на кожному підприємстві, в об’єднанні, галузі. Для вивчення руху робочої сили окремих підрозділів економіки статистика праці використовує систему абсолютних показників, призначення яких полягає в тому, щоб відбити загальну динаміку чисельності працівників, обіг робочої сили, плинність, змінюваність, сталість кадрів, оборотність робочих місць. Рух робочої сили – являє собою процес поповнення, вивільнення та переміщення облікової чисельності працівників.
До складу прийнятих включаються особи, які зараховані у звітному періоді на підприємство (організацію) наказом (розпорядженням) власника підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про прийняття на роботу.
До переліку звільнених включаються всі працівники, які залишили роботу на цьому підприємстві незалежно від причин звільнення.
До списку прийнятих і звільнених не включаються працівники, які переміщуються в межах одного підприємства; ті, кого залучено до роботи за спеціальними договорами з державними організаціями; прийнято на роботу за сумісництвом; працівники, які виконують роботу за договорами цивільно-правового характеру при умові, що ці працівники внесені до списків інших підприємств (організацій) і мають запис у трудовій книжці. Для вивчення руху робочої сили протягом досліджуваного періоду визначають її обіг. При цьому варто розрізняти зовнішній обіг робочої сили і внутрішній. Зовнішній обіг — це прийняття робітників на підприємство і їх звільнення з підприємства. Внутрішній обіг характеризується переходом робітників з однієї категорії в іншу, переміщенням усередині підприємства.
Характеристикою абсолютного розміру обігу працівників є чисельність працівників, прийнятих на підприємство (обіг за прийняттям) або звільнених з нього (обіг за звільненням, вибуттям). Сума прийнятих і звільнених працівників становить загальний абсолютний обіг робочої сили за звітний період.
Прийняття працівників на підприємство вивчають за джерелами, а звільнення за причинами. Особливо детально вивчаються причини звільнення працівників. Це пов’язано з тим, що прийняття нових працівників може бути зумовлене не тільки збільшенням обсягу виконуваних робіт, а й необхідністю заміни з різноманітних причин працівників. Інакше кажучи, причиною обігу за прийняттям часто є обіг за звільненням.
Залежно від причин вибуття розрізняють необхідний і зайвий обіг за звільненням. До необхідного обігу відносять випадки звільнення з причин виробничого або загальнодержавного характеру: у зв’язку зі зменшенням обсягу виробничої роботи, механізацією виробничих процесів, раціональнішою організацією праці; призивом в армію, направленням на навчання й інших причин.
До зайвого обігу відносять звільнення з інших причин, які не викликані загальнодержавною або виробничою необхідністю: за власним бажанням; за порушення трудової дисципліни; у зв’язку з невідповідною кваліфікацією працівника; у зв’язку з рішенням судових органів. Таке вибуття, звичайно, зумовлює необхідність залучення нової робочої сили на підприємство.
Випадки зайвого обігу з вибуття працівників лежать в основі плинності робочої сили. Плинність являє собою стихійне переміщення робочої сили, проте до певної міри може регулюватися державою.
Цілком очевидно, що розглянутих показників недостатньо для характеристики явища, його інтенсивності. Тільки на підставі абсолютних показників неможливо порівнювати інтенсивність і руху чисельності працівників на різних підприємствах і ділянках виробництва. Тому їх доповнюють системою відносних показників. Відповідно до визначеної методики базою для розрахунку цих показників є показник середньооблікової чисельності працівників [7].
Аналіз руху робочої сили наведений у таблиці 1.2.
Таблиця 1.2
№
Показники
Минулий
Звітний
Відхилення
Абсолютне
Відносне, %
1
Середньооблікова чисельність пацівників
150,00
189,00
39,00
26,00
2
Прийнято на роботу протягом періоду
63,00
60,00
-3,00
-4,76
3
Вибуло працівників в тому числі:
27,20
26,60
-0,60
-2,21
- призов до армії, вихід на пенсію, вибуття на навчання
7,80
6,80
-1,00
-12,82
- скорочення штатів, закінчення строку договору
0,00
4,80
4,80
100,00
- за власним бажанням,
12,60
6,80
-5,80
-46,03
- за порушення трудової дисципліни
6,80
8,20
1,40
20,59
Рух робочої сили на підприємстві
, ,
.
Отже, згідно даних аналітичної таблиці, чисельність прийнятих на роботу працівників у звітному періоді становила 60 осіб, що на 4,76% менше ніж у минулому. Кількість вибулих у звітному періоді зменшилась на 2,2% в порівнянні з минулим.
Робочий час – це встановлений законом або угодою сторін час, протягом якого робітники і службовці згідно з правилами внутрішнього розпорядку повинні виконувати свої трудові обов'язки.
Робочий день – це встановлена законом норма робочого часу протягам доби, яка лежить в основі його правового регулювання.
Нормування робочого часу протягом календарного тижня є робочим тижнем. При п'ятиденному робочому тижні встановлена тривалість робочого тижня - 40 годин, яка поширюється на всіх працівників, фахівців та керівників, крім тих, для яких законодавче встановлена скорочена тривалість робочого часу.
Використання робочого часу характеризується в першу чергу абсолютними показниками календарного фонду часу, табельного фонду часу і максимально можливого фонду робочого часу [11].
Календарний фонд часу дорівнює сумі всіх явок і неявок або добутку середньоспискової чисельності на кількість календарних днів у році.
Табельний фонд робочого часу вимірюється в людино-днях і нараховується шляхом віднімання з календарного фонду часу кількості людино-днів святкових і вихідних.
Максимально можливий фонд часу (наявний час), тобто максимальна кількість часу, який би міг бути відпрацьований відповідно до трудового законодавства. Максимально можливий фонд робочого часу в людино-днях дорівнює календарному фонду, за винятком кількості людино-днів чергових відпусток і людино-днів святкових і вихідних [10].
Облік використання робочого часу, а також контроль за станом трудової дисципліни на підприємствах здійснюється шляхом табельного обліку.
При прийомі на роботу працівникові надається табельний номер, а в трудовій книжці (що знаходиться у відділі кадрів) робиться позначка про його зарахування на підставі наказу керівника підприємства.
На кожного працівника у відділі кадрів відкривають особову картку, в якій зазначають необхідні анкетні дані про працівника і всі зміни, що відбуваються в його роботі. Бухгалтерія відкриває особову картку кожному працівникові.
Табельний облік ведеться такими способами: жетонним – з використанням жетонів (на яких проставдено табельні номери). На підприємстві їх кількість дорівнює кількості облікового складу працюючих; картковим - з використанням контрольних годинників, що автоматично позначають час явки кожного працівника в його картці; за пропускною системою, за якої працівники при явці на роботу здають свої перепустки, а по закінченні роботи отримують їх, та ін.
Облік використання робочого часу ведеться у табелі. Завданнями табельного обліку є:
а) контроль за явкою на роботу і залишенням роботи;
б) виявлення причин запізнень або неявки на роботу;
в) одержання даних про фактично відпрацьований працівниками час. склад робочого часу;
г) складання звітності про наявність працюючих та її рух, про стан трудової дисципліни.
До табеля заносяться прізвища всіх працюючих.
На деяких підприємствах табельний облік спрощено і у табелі відзначають лише відхилення дід нормальної тривалості робочого дня (запізнення, прогули), неявки на роботу із зазначених причин (відпустка, відрядження тощо), понаднормові роботи та ін. У цьому випадку по закінченні місяця підраховують загальний календарний фонд робочого часу, час невиходів та інших втрат. Із загального календарного фонду відраховують усі витрати й отримують фактично відпрацьований час. Наприкінці місяця дані табелів підсумовуються по кожному працівнику, а також по цехах і відділах і передаються до бухгалтерії. Ці дані необхідні для контролю за використанням робочого часу і для нарахування заробітної плати працівникам підприємства за звітний місяць.
Для забезпечення правильного нарахування заробітної плати необхідно точно обліковувати виробіток продукції або обсяг робіт, виконаних кожним працівником.
Залежно від технології та організації виробництва застосовують різні системи обліку продукції або виконання робіт. Під обліком виробітку розуміють сполучення способів одержання інформації, порядку її запису і застосування форм первинних документів.
Облік виробітку робітниками-відрядниками у промисловості здійснюють за типовими формами залежно від технологічного процесу виробництва, системи організації та оплати праці в рапортах про виробіток, у маршрутних листках, відомостях обліку виробітку, нарядах та інших документах.
Система обліку виробітку за кінцевою операцією і виробленою продукцією передбачає облік готових виробів, прийнятих відділом технічного контролю для здачі на склад або передачі на іншу виробничу дільницю.
Крім оплати відпрацьованого часу, виконаного обсягу робіт і виготовленої продукції, заробітну плату нараховують відповідно до чинного законодавства, а також виходячи з інших умов або причин, що мають відношення до діяльності даного підприємства. Так, операції, передбачені технологічним процесом, оплачуються за нарядами на відрядні роботи, а різні доплати - за листками на доплату. Оплату часу простоїв не з вини робітників оформлюють листком обліку простоїв. На оплату виправлення браку продукції виписують окремий наряд з позначкою "Виправлення браку".[11]
Оплата працівникам часу, протягом якого вони не працювали (виконання державних або громадських обов'язків, оплата пільгових годин матерям для догляду за дітьми до одного року, доплата підліткам до середнього заробітку за скорочений робочий день, оплата чергових відпусток, тимчасової непрацездатності тощо), здійснюється за даними довідок-розрахунків та інших додаткових документів (наказів директора підприємства, лікарняних листків тощо). Використання фонду робочого часу на підприємстві представлено у таблиці 1.3.
Таблиця 1.3
Використання фонду робочого часу (Ф№3-ПВ)
№
Показники
Минулий
Звітний
Відхилення
Абсолютне
Відносне, %
1
Фонд робочого часу всього (люд/дні) в тому числі:
39900
49896
9996
25,05
2
- відпрацьовано люд/дні
35681
44588
8907
24,96
3
- невідпрацьовано всього, в тому числі:
4219
5308
1089
25,81
4
- щорічні відпустки основних і додаткових працівників
3600
4536
936
26,00
5
- тимчасова непрацездатність
450
567
117
26,00
6
- навчальні відпустки та інші неявки передбачені законодавством
150
189
39
26,00
7
- неявки з дозволу адміністрації
9
8
-1
-11,11
8
- відпустки за ініціативою адміністрації
5
5
0
0,00
9
- простої
2
1
-1
-50,00
10
- прогули
3
2
-1
-33,33
У звітному періоді відбулось збільшення фонду робочого часу на 25,05% у порівнянні з минулим, також зменшилась кількість прогулів на 50% та кількість простоїв на 33,3%. Тоді як відбулось зростання показників тимчасової не працездатності, навчальних відпусткок та інших неявок передбачених законодавством, на 26%.
Продуктивність – це ефективність використання ресурсів – праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації – під час виробництва різних товарів і надання послуг.
Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку – результатів праці та витрат праці.
Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироб лених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат.
У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісні
ших благ при тих самих або й менших затратах праці.
Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва [19].
Показники продуктивності праці характеризують якісний бік використання робочої сили на підприємстві. Навіть більше, продуктивність праці є одним із найважливіших узагальнюючих показників діяльності кожного підприємства. Це зумовлює необхідність дуже ретельного вивчення цього показника під час будь-якого аналізу. Продуктивність праці визначають двома способами: кількістю продукції, випущеної за одиницю робочого часу, та кількістю часу, витраченого на виготовлення одного виробу. Останній показник називають трудомісткістю продукції.
Продуктивність праці визначають як у натуральному, так і у вартісному вираженнях. Натуральні вимірники використовують там, де виробляють один вид продукції або кілька дуже схожих виробів. Грошовий вимірник має більш універсальний характер і може бути використаний на будь-якому підприємстві, в галузі тощо.
Аналіз розпочинають з оцінки виконання плану з виробітку одного працівника у вартісному вираженні. Потім порівнюють показник звітного періоду (рік, квартал, місяць) з показниками за минулий період, з показниками споріднених підприємств. Від цього загального показника продуктивності праці слід перейти до більш деталізованих показників, таких як виробіток одного робітника, виробіток одного основного робітника тощо.
На наступному етапі проводять аналіз основних факторів, що впливали на загальний показник продуктивності праці. Вирішальним фактором є виробіток одного робітника, який, у свою чергу, залежить від факторів використання робочого часу і середньо-годинного виробітку одного робітника. Останній показник формують насамперед фактори технічної оснащеності праці, технології, кваліфікації робітників, інтенсивності праці та ін. Завершають аналіз підрахунком резервів зростання продуктивності праці та опрацюванням заходів з їх реалізації [5].
Таблиця 1.4
Продуктивність праці
№
Назва показника
Минулий
Звітний
Відхилення
Абсолютне
Відносне, %
1
Товарна продукція, тис. грн.
1383,06
1512,04
128,98
9,33
2
Чисельність працівників, осіб
150,00
189,00
39,00
26,00
3
Тривалість робочого дня, год.
7,60
7,80
0,20
2,63
4
Кількість днів, відпрацьованих одним робітником (ряд. 4а: ряд. 2а)
238
236
-2
-0,82
5
Відпрацьовано, всього:
5.1
людино-днів
35681,00
45588,00
9907,00
27,77
5.2
людино-годин
271175,60
355586,4
84410,80
31,13
6
Середня кількість годин, відпрацьованих одним робітником
1807,84
1881,41
73,57
4,07
7
Середня річна продуктивність праці одного працівника, грн.
9,22
8,00
-1,22
-13,23
8
Середньоденна продуктивність праці одного робітника, грн
38,76
33,17
-5,59
-14,43
9
Середньогодинна продуктивність праці одного робітника, грн
5,1002
4,3460
-0,754
-14,79
Аналізуючи вище наведені дані, можна зробити висновок що обсяг товарної продукції загалом, у звітному періоді збільшився на 9,33%, але це зростання відбулось за рахунок зростання чисельності працівників та збільшення тривалості робочого дня на 26% (39 чол.) та 2,6% відповідно. У звітному періоді відбулось зниження таких показників як середня річна продуктивність праці одного працівника, середньоденна продуктивність праці одного робітника, середньогодинна продуктивність праці одного робітника на 13,2%, 14,43% та 14,79% відповідно.
Розрахунок обсягу товарної продукції у минулому та звітному перодах наведено у табл.1.5
Таблиця 1.5
Показник
Минулий
Звітний
Відхилення
Абсолютне
Відносне,%
Кількість робітників
150
189
39
26
Кількість, днів відпрацьованих одним працівником
238
236
-2
-0,84
Тривалість робочого дня, год.
7,6
7,8
0,2
2,63
Середньогодинна продуктивність праці, грн
5,1002
4,346
-0,7542
-14,79
Товарна продукція, грн
1383060,00
1512040
128980
9,33
Розрахунок обсягу товарної продукції
В таблиці 1.6 на основі методу абсолютних різниць показано вплив факторів на результуючий показник, а саме на обсяг товарної продукції.
Таблиця 1.6
Вплив факторів на зміну обсягу товарної продукції
Метод абсолютних різниць
Кіль-кість робітників
Кількість, днів відпрацьова-них одним працівником
Трива-лість робочого дня, год.
Середньо-годинна продуктив-ність праці, грн
Вплив факторів
Кількість робітників
39
238
7,6
5,1002
359784,49
Кількість, днів відпрацьованих одним працівником
189
-2
7,6
5,1002
-14651,88
Тривалість робочого дня, год.
189
236
0,2
5,1002
45497,86
Середньогодин-на продуктивність праці, грн
189
236
7,8
-0,7542
-262394,73
Всього
1282356
Згідно розрахунків збільшення кількості робітників на 39 чоловік призводить до збільшення обсягу товарної продукції на 359784,49 грн., зменшення кількості днів відпрацьованих одним працівником з 238 до 236 днів спричинює зменшення обсягу товарної продукції на 14651,88 грн. Підвищення тривалості робочого дня на 0,2год. збільшує обсяг товарної продукції на 45497,86 грн., зменшення середнього динної продуктивності праці на 0,754 грн., зменшує обсяг товарної продукції на 262394,73грн. Загальний вплив від зміни факторів становить 128236 грн. Тобто у звітному періоді обсяги товарної продукції збільшились на 128236 грн. і становлять 1512040 грн.
1.2 Аналіз ефективності використання основних
Процес виробництва здійснюється за умови поєднання робочої сили і засобів виробництва. Засоби виробництва; складаються із засобів праці та предметів праці. У вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (виробничі засоби) підприємства, які поділяються на основні та 1 оборотні. Головними ознаками основних фондів є термін І їх експлуатації (більше одного календарного року), вартість і спосіб її перенесення. Основні фонди, у свою чергу, поділяються на основні виробничі та основні невиробничі фонди.
До основних виробничих фондів відносять засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами.
Основні невиробничі фонди за тривалістю функціонування і втратою споживної вартості подібні до основних виробничих фондів, але між ними існує різниця. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва. Джерелом відтворення їх є прибуток підприємства, тоді як джерелом простого відтворення основних виробничих фондів є амортизаційні відрахування. До основних невиробничих фондів належать фонди житлово-комунальних господарств, будинки відпочинку, спортивні табори, дошкільні установи, об'єкти соціально-побутового призначення.
У промисловості залежно від сфери функціонування основні виробничі фонди поділяються на промислово-виробничі та непромислово-виробничі.
До промислово-виробничих фондів належать засоби праці підприємства, призначені для виробництва промислової продукції. Непромислово-виробничі фонди — це засоби праці непромислових підприємств (підприємства сільськогосподарського призначення, ремонтно-будівельні дільниці, транспортні цехи та ін.).
Основні фонди неоднорідні і різняться між собою натурально-речовим складом, термінами служби, призначенням і роллю у виробництві. Все це обумовлює необхідність їх класифікації.
Класифікують основні фонди за видами, функціональною ознакою, галузевою належністю, віковим складом.
Відповідно до податкового обліку основні фонди класифікують за функціональним призначенням на три групи (Державний класифікатор України "Класифікація основних фондів", який був затверджений 19 серпня 1997 р.).
До першої групи відносять будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої.
До другої групи належать транспортні засоби, меблі, конторське (офісне) обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації.
До третьої групи відносять інші основні фонди, що не увійшли до першої та другої груп, включаючи сільськогосподарські машини й знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження.
Згідно з наведеною вище класифікацією та роллю, яку відіграють у процесі виробництва ті чи інші види основних фондів, розрізняють активну та пасивну частини.
До активної частини відносять основні фонди що беруть безпосередню участь у процесі виробництва. Це машини та устаткування, інструменти, прилади та пристрої для вимірювання тощо. До пасивної частини (будівлі, споруди) належать основні фонди, що забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, створюють умови для цього.
Співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості становить функціональну (технологічну) структуру основних фондів.
Чим більша питома вага активної частини основних фондів, тим прогресивніша їх структура.
о системи окремих показників використання основних виробничих фондів відносять: показники їх екстенсивного та інтенсивного використання.
До показників екстенсивного використання належать такі: коефіцієнт залучення у виробництво устаткування; коефіцієнт використання устаткування в часі; коефіцієнт змінності режиму роботи устаткування.
Усе устаткування на виробництві поділяють на наявне, установлене та діюче.
Наявне устаткування – це устаткування, зараховане на баланс і внесене до інвентарних списків незалежно від стану і місцезнаходження. Установлене устаткування – це устаткування, яке змонтоване на місці його експлуатації. Діючим називається устаткування, залучене до виробництва, незалежно від тривалості його роботи. Відношення встановленого та діючого устаткування до наявного і буде характеризувати коефіцієнт залучення устаткування до виробництва
Визначення коефіцієнтів використання устаткування в часі здійснюється за даними календарного, режимного, планового (максимально можливого) і фактично відпрацьованого (робочого) фонду часу. Коефіцієнт використання календарного (режимного, планового) фонду часу розраховується як відношення робочого фонду часу до календарного (режимного, планового) фонду часу.
Серед окремих показників екстенсивного використання засобів праці важливе значення має коефіцієнт змінності роботи устаткування. Він являє собою відношення загальної суми верстато-змін, відпрацьованих за добу всім устаткуванням, до загальної кількості устаткування. Коефіцієнт змінності можна обчислити за кількістю не лише пра
цюючого, а й наявного устаткування, установленого, запланованого до роботи [20].
Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.
Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства сягає критичної позначки (0,2 - 0,3), то реальний виробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати кошти для виправлення становища.
Стан основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів .
Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.
Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних засобів.
Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.
Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.
Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто ступінь вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для дальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основних засобів перевищує вартість вибулих основних засобів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів.
До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.
До показників ефективності використання основних засобів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі. В таблиці 1.7 проаналізовано рух та ефективність використання основних фондів [10].
Таблиця 1.7
Аналіз ефективності використання та руху основних фондів
№
Назва показника
Минулий
Звітний
Відхилення
Абсолютне
Відносне, %
1
Вартість основних фондів на почасток періоду, тис. грн.
3008,3
2216,5
-791,8
-26,32
2
у тому числі активні фонди
1360
1348,9
-11,1
-0,82
3
Питома вага активних фондів, %
45,21
60,86
15,65
4
Вартість уведених основних фондів, тис. грн,
659
667,8
8,8
1,34
5
у тому числі нові фонди
242,1
192,8
-49,3
-20,36
6
Вартість основних фондів, які вибули, тис. грн,
375,8
403,6
27,8
7,40
7
у тому числі ліквідаційні фонди
130,9
136,9
6
4,58
8
Знос основних фондів, тис. грн
1075
1166
91
8,47
9
Основні засоби на кінець періоду, тис. грн..
2216,5
1314,7
-901,8
-40,69
10
Коефіцієнт зносу
0,48
0,89
0,40
82,87
11
Коефіцієнт придатності
0,52
0,11
-0,40
-78,04
12
Коефіцієнт ліквідації ОЗ
0,044
0,062
0,02
41,94
13
Коефіцієнт компенсації вибуття ОЗ
0,57
0,60
0,03
5,98
14
Коефіцієнт заміни ОЗ
0,54
0,71
0,17
31,33
15
Коефіцієнт оновлення (надходження)
0,30
0,51
0,21
70,84
16
Коефіцієнт вибуття
0,12
0,18
0,06
45,76
17
Коефіцієнт приросту
0,09
0,12
0,03
26,62
Аналіз таблиці показує, що питома вага активних фондів у звітному періоді збільшилась на 15%, що є позитивною тенденцією. На кінець звітного періоду, у порівнянні з минулим, відбулось зменшення вартості основних засобів на 40,69%. Збільшився ступінь зносу основних фондів на 82,87%, і відповідно зменшився ступінь придатності основних фондів, що є негативним явищем. Також у звітному періоді, в порівнянні з минулим, збільшилась частка нових введених основних засобів у загальній вартості основних засобів на 70,84%, та зменшилась частка ліквідаційних основних засобів на 41,94%.
Видова класифікація основних фондів, що застосовується в бухгалтерському обліку (згідно з П(С)БО 7), така: земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель; будинки, споруди та передавальні пристрої; машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти, прилади, інвентар (меблі); робоча і продуктивна худоба; багаторічні насадження;і нші основні фонди.
Структуру основних фондів підприємства представлено в табл. 1.8
Таблиця 1.8
Структура основних фондів підприємства
Назва показника
Минулий
Звітний
Відхилення
Абсолютне
Відносне, %
Будинки, споруди та передавальні пристрої
1276,4
1206,3
-70,1
-5,49
Машини та обладнання
502,6
575
72,4
14,41
Транспорті засоби
943,7
1106,2
162,5
17,22
Інструменти, прилади
194,5
245,6
51,1
26,27
Інші основні засоби
98
111,2
13,2
13,47
Всього
3015,2
3244,3
229,1
7,60
Основні фонди також поділяються на активні та пасивні. До активних відносяться: машини та обладнання, транспорті засоби, інструменти, прилади, інші основні засоби, до пасивних – будинки, споруди та передавальні пристрої. Активна частина минулого періоду складає – 1738,8 тис. грн., у звітному – 2038 тис. грн. Пасивна частина минулого періоду – 1276,4 тис. грн., та 1206,3 тис. грн. звітного періоду.
Найбільш узагальнюючим показником ефективності використання основних виробничих фондів є виробництво товарної продукції у розрахунку на 1 грн. їх середньорічної вартості, тобто фондовіддача. На практиці фондовіддачу визначають на основі обсягу продукції.
Фондомісткість – обернений до фондовіддачі показник, який характеризує вартість основних виробничих фондів, що припадає на одиницю вартості виробленої продукції.
Фондоозброєність праці визначають як співвідношення середньорічної вартості основних виробничих фондів (за первісною оцінкою) до числа робітників у найбільшій зміні. Вона характеризує ступінь забезпечення робітників основними виробничими фондами.
Для аналізу ефективності використання основних фондів у частині виробничого устаткування використовують показники використання наявного устаткування і його завантаження в часі роботи.
При аналізі фондовіддачі фактичний показник фондовіддачі порівнюють з розрахунковим, з даними попередніх періодів, проектними показниками, фондовіддачею інших підприємств даної галузі. На рівень фондовіддачі впливають різні чинники, пов'язані як зі зміною обсягу продукції, так і з ефективністю використання основних виробничих фондів, особливо їх активної частини.
Всі чинники можна поділити на дві групи:
ті, що не залежать від ступеня використання основних фондів;
ті, що залежать від ступеня використання основних фондів.
До першої групи чинників належать: розвиток кооперованих зв'язків і зміна матеріаломісткості та трудомісткості продукції; зміна цін на сировину, матеріали, готову продукцію.
До другої групи чинників належать: зміна питомої ваги машин і устаткування в складі основних фондів, підвищення змінності роботи устаткування; зменшення внутрішньо-змінних простоїв; зміна рівня внутрішньозаводської спеціалізації та ін [6].
Таблиця 1.9
Аналіз показників ефективності використання основних фондів
№
Назва показника
Минулий
Звітний
Відхилення
Абсолютне
Відносне,%
1
Обсяг виробництва товарної продукції, тис. грн.
1383,06
1512,04
128,98
9,33
2
Чисельність працюючих у найбільшу зміну, осіб
150
189
39
26,07
3
Вартість основних виробничих фондів, тис. грн,
3015,2
3244,3
2...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора