Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Україна у вимірі індексу економічної свободи та рівня глобазії
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра ЕП
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Теорія
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економічної теорії
на тему:
«Україна у вимірі індексу економічної свободи та рівня глобазії»
Підготував:
студентка ІІ-го курсу
ФЕІП, ЕП – 24
Бабій В.Г.
Перевірила:
Вашай Ю.В.
Рівне 2009
Зміст
ВСТУП…………………………………………………………………………. 3
1.ОСНОВНА ЧАСТИНА
1.1. Індекс економічної свободи України………………………………. 5
1.2. Рівень глобалізації України………………………………………..... 9
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………… 19
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………… 21
ВСТУП
Головними показниками економічної свободи є рівень захисту прав власності, пільгових податків, втручання уряду в економіку, монетарної, фіскальної і торговельної політики, а також рівень свободи бізнесу.
На думку експертів, останнє дослідження зайвий раз підтверджує, що економіки тих країн, які планують у центрі, не можуть бути успішними.
Директор Інстититуту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський в спеціальному коментарі для Радіо Свобода про місце України в дослідженні індексу економічної свободи заявив:
«Ми мамо справу з традиційним дослідженням, яке проводить Heritage Foundation і Wall Street Journal.
Головна ідея – оцінити рівень економічної свободи за декількома компонентами. Тобто, мова йде про декілька свобод, скажімо: зовнішньо-економічних операцій, свобода підприємницької діяльності (те, що пов’язане з регуляторним кліматом).
Є декілька, умовно кажучи, свобод, які вважаються базовими чинниками економічної політики, чи, краще сказати, базовими засадами, на яких має будуватися економічна політика державаи.
Що стосується України, то тут ми спостерігаємо надзвичайно цікаву ситуацію, тому, що з одного боку, справді, якщо формально проаналізувати масив українського законодавства, то тут є велика кількість недоліків, є багато речей, які, в принципі, треба вже давно скасувати. Але вони якось так традиційно вже існують у нас.
Існують дуже часті намагання держави втручатися в ті чи інші економічні процеси, скажімо, дуже часто країна обмежує, причому дуже швидко запроваджує обмеження, наприклад, на експорт того ж держзерна, деяких інших товарів, намагається регулювати ціни, які, фактично, встановлюються приватними підприємцями і багато-багато чого іншого.
В цьому сенсі справді, якщо ми формально подивимося на український регуляторний клімат, то тут ми бачимо дуже, я б сказав, велику формальну присутність держави і, в принципі, досить широкі можливості для інтервенції, або втручання держави в економічні процеси».
Процеси глобалізації, які розпочалися в XX столітті, та глобальної трансформації - у XXI столітті практично у всіх сферах життя світової спільноти, різко поширили свій вплив не тільки на міжнародні економічну і політичну системи, але й вплинули на світові фінанси, обмін інформацією, використання природних ресурсів, у першу чергу, енергетичних і сировинних, на масову міграцію людей, розвиток транспортних комунікацій і мегаполісів, формування і поширення якісно-нових технологій.
Треба зазначити, що глобалізація, як і будь-яке явище, має як позитивні, так і негативні наслідки. Створення глобальної комп’ютерної мережі обміну інформацією, розвиток електронної комерції та міжнародного туризму, можливості мобільного зв’язку, підвищення рівня споживання – це найбільш суттєві позитивні моменти глобалізованого світу. З іншого боку, світова фінансово-промислова криза, виснаження природних ресурсів, поява нових невиліковних хвороб, генетично модифікованих продуктів, диктат світової фармацевтичної і продовольчої мафії, глобальні зміни клімату, війни за контроль над ресурсами і тероризм, назріваюча криза питної води, зникнення мов і культур малих народів – це не повний перелік реальних загроз людству, які є наслідками незворотних процесів глобалізації.
Сьогодні відповідей на виклики глобальних трансформацій людство ще не сформулювало. Для цього необхідне глобальне мислення, усвідомлення якісних змін життєвого простору, які відбуваються на планеті. Таким чином, актуальності набуває питання всестороннього дослідження проблем глобальних змін для вироблення та запровадження нової стратегія розвитку держави, яка враховуватиме нові глобальні виклики, буде спрямована на досягнення конкурентоспроможності країни та консолідацію нації.
1.ОСНОВНА ЧАСТИНА
1.1. Індекс економічної свободи України
Іднекс економічної свободи – агрегований показник, який відображає рівень втручання уряду в економіку. Він має дуже складну структуру, враховує 10 чинників, які охоплюють майже 50 чинників (середній рівень тарифів, максимальна та середня ставкаподатків на доходи, видатки на утриманн уряду як відсоток від ВВП, частка жержавної власності у фірмах і галузях, рівень інфляції, обсяги тіньової економіки та ін.). значення індексу економінчної свободи коливається в межах від 1 до 5 балів, при чому 1 бал показує найвищий ступінь свободи в економіці, а 5 балів означає сильний урядовий вплив і найнижчий ступінь економічної свободи. За рівнем економічної свободи всі країни поділяється на 4 групи: (1,99 і нижче); переважно вільні (2,0 – 2,99); переважно невільні (3,0 – 3,99); репресивні (4,00 – 5,00).
В 2008 році американський дослідницький центр Heritage Foundation і ділова газета Wall Street Journal представили черговий щорічний рейтинг більше 170 країн світу по рівню економічної свободи.
Він визначався по 10 ключовим чинникам, серед яких свобода в бізнесі, торгівлі, інвестиціях і на ринку праці, податкове навантаження, захист прав власності, а також гарантії з боку держави при його невтручанні в приватний бізнес.
Україна - на 152 місці серед 179 включених в рейтинг країн (48,8 балу). Минулого року Україна займала 133-е місце. А ще в 2007 році Україна була 125-ою.
У 15 разів підряд рейтинг очолили Гонконг (90 балів) і Сінгапур. За ними в першій десятці - Австралія, Ірландія, Нова Зеландія, США, Канада, Данія Швейцарія і Великобританія. З республік колишнього СРСР найвищий рейтинг привласнений Естонії - вона на 13 місці, випереджаючи більшість країн Західної Європи. Гірше за всіх справи йдуть в Білорусі і Туркменістані - 167 і 169 місць відповідно.
Росія - на 146 місці, поступаючись Сірії, Екваторіальній Гвінеї, Мальдівам, Гвінеї і В'єтнаму. Відразу за РФ слідують Гаїті, узбекистан, Східний Тимор, Лаос і Лесото. У рейтингу минулого року Росія була на 134 місці.
Останні місця в рейтингу зайняли Куба, Зімбабве і Північна Корея. З різних причин фахівці Heritage Foundationне не змогли оцінити Ірак, Афганістан, Судан і Ліхтенштейн.
В 2007 році у традиційному рейтингу економічних свобод, який розроблявся спеціалістами Heritage Foundation, Україна опинилась на 125-му місці серед 161-ї країни. Аналітики оцінили свободу підприємництва в Україні на 60,9 балів зі ста можливих.
Лідером світового рейтингу став Гонконг зі 89,3 балами. Друге місце зайняв Сингапур (85,7 балів), а третє — Австралія (82,7 балів). Далі перша десятка виглядає так: США (82 бали), Нова Зеландія (81,6 балів), Великобританія (81,6 балів), Ірландія (81,3 балів), Люксембург (79,3 балів), Швейцарія (79,1 балів) и Канада (78,7 балів).
Україну в рейтингу економічних свобод обігнали багато країн пострадянського простору. Зокрема, Естонія зайняла 12 місце, Литва — 22, а Вірменія — 32. Грузія посіла 35 місце, Казахстан — 75, Киргизія — 79 місце, Молдова — 81, а Росія — 120-те.
Останні місця в рейтингу зайняли Куба та Північна Корея. Спеціалісти з Heritage Foundation з різних причин не змогли оцінити Конго, Ірак, Сербію та Судан.
Традиційно рейтинг складено на основі 10-ти категорій, які стосуються економічних торгівельних і фіскальних свобод, а також ступеню втручання держави в економіку.
Згідно індексу економічної свободи 2006 року, складеному спільно The Heritage Foundation і The Wall Street Journal, Україна знаходиться на 99-му місці та є "в основному не свободною" державою. Україну випередили такі країни, як Кенія, Танзанія і Киргизія.
Всього індекс оцінює 161-ну країну по 50-ти незалежним параметрам, розбитим на 10 категорій економічної свободи, зокрема, торгову політику, податкове навантаження, ступінь втручання держави в економіку, монетарну політику, інвестиційний клімат, стан банківського і фінансового ринків, зарплати і ціни, захист власності, законодавство і ступінь організованості ринку (оцінюється за даними Transparency International).
В індексі країни згруповані в чотири категорії: "свободні", "в основному свободні", "в основному не свободні", "пригнічувані".
"Найсвободніша" держава згідно індексу — Гонконг. "Найпригнічувана" — Північна Корея. Серед країн з пострадянського простору "свободною" є тільки Естонія. Вона займає 7-е місце. Туркменістан (148-е місце) і Білорусь (151-е) входять в категорію "пригнічуваних" країн. США знаходяться на 9-му місці, Польща на 41-му, Франція — на 44-му, Китай — на 111-му, Росія зайняла 122-е місце.
Згідно даним опублікованої 4 січня 2005 року статистичної доповіді, підготовленою американським Фондом спадщини (Heritage Foundation) разом із газетою The Wall Street Journal, економіка України за рівнем свободи займає 88-е місце серед 155-ти країн світу. Україна займає місце перед Бразилією і Філіппінами, але після Марокко і Колумбії і віднесена до групи "в основному несвободних економік".
На першому місці в доповіді опинилась економіка Гонконгу. У 1997 році, після майже вікового колоніального панування, Великобританія передала Гонконг під владу Китайської Народної Республіки, однак ця колишня британська колонія зберегла значний рівень автономії. Сама КНР за індексом економічної свободи перемістилася в минулому році з 128-го на 112-е місце у світі.
Друге і третє місце в списку зайняли відповідно Сінгапур і Люксембург. На четвертому місці опинилась колишня радянська республіка — Естонія.
Вперше за останні 11 років, протягом яких складалася доповідь, у першу десятку країн не потрапили США. Укладачі доповіді, які враховують цілу низку як економічних, так і політичних факторів, поставили американську економіку лише на 12-е місце — після Ірландії, Нової Зеландії, Великобританії, Данії, Ісландії, Австралії і Чилі.
Список замикають Куба, Лаос, Туркменія, Зімбабве, Лівія, Мьянма (колишня Бірма) і Північна Корея, що зайняла останнє, 155-е місце.
Наступні дані про рівень економічної свободи наведенні в таблиці нижче, відповідно в таблиці 1 і графіку економічної свободи України(1).
Графік економічної свободи України
(дані з журналу «Heritage Foundation»)
1.2. Рівень глобалізації України.
Рівень глобалізації – агрегований показник, включає чотири параметри, які визначають глобалізацію: рівень економічної інтеграції, персональні мвіжнародні контакти, технологія, ступінь участі країни у міжнародних зв’язках та діяльності міжнародних оорганізацій. Чим вищі показники має держава, тим вищий рівень глобалізації. Найбільш глобалізованими вважаються Ірландія, Швейцарія, Сінгапур.
«…сьогодні ми бажаємо бачити Україну світовою державою, включеною в процеси глобалізації…»
Віктор Ющенко
«…плануємо не тільки ми — прежде всього планує Світовий Розум, програмуючи для земного людства шляху розвитку на століття і тисячоліття. Благословенний той народ, який зумів своєчасно настроїтися на цю глобальну програму, визначивши своє місце в світовому русі. Щоб не помилитися, потрібно побачити напрям розвитку людства хоч би на одне сторіччя. А бажано і набагато далі. Мені скажуть: для цього треба бути пророком. Я ж відповім: пророком здатний стати кожен, що оволодів фізичною економією.
Фізична економія учить: завжди слід виходити з енергетичних принципів, на яких базується життя народів. У книзі «Енергія прогресу» я детально досліджував найголовніші види енергії, без яких неможливий не тільки розвиток, — неможливе саме життя на планеті. Я не можу повторити в достатньому об'ємі те, що затверджую або розвінчую в згаданій книзі. На жаль, вона була видана мізерним тиражем і вже загубилася в книжковому океані. Але хоч би коротке дещо повторити потрібно.
Адам Сміт і слідом за ним К.Маркс бачили субстанцію вартості в людській праці. Недостатність і навіть помилковість цього визначення зробили XX століття найкривавішим періодом земної історії. Далі з таким визначенням вартості і особливо додаткової вартості рухатися не можна — економічна неписьменність загрожує планетарним занепадом, а то і загибеллю цивілізації. У чому ж справа? А в тому, що праця як такий немає і не може бути субстанцією вартості — він сам вимагає відповіді на питання: де шукати субстанцію праці? Безумовно, субстанцію праці ми знаходимо в їжі, а їжа приходить з космосу через фотосинтез. Я сказав би навіть так: приходить від Світової Монади — тобто від Бога.
Сміт і Маркс не дослідили джерело додаткової вартості до кінця. Його ж слід бачити там, де народжується нова матерія, а разом з новою матерією — нова енергія. Це відбувається тільки в процесі фотосинтезу — тобто на пшеничному полі.
Правда, на земній кулі Сонце в процесі фотосинтезу проводить сотні мільярдів тонн органічної (сонячного) речовини. Але для нашого вживання найбільшою мірою підходить те органічна речовина, яка продукується в землеробстві. У Сміта і Маркса пшениця також народжується з людської праці — і саме тут криється їх головна помилка: на людську працю в землеробстві доводиться лише 1/5 загального об'єму продуктивних сил, останнє належить Природі — перш за все Сонцю. І навіть згадана 1/5 також неможлива без їжі.
Якщо з такої точки зору подивитися на нашу Україну, то відразу ж стає очевидним її елітарне положення на земній кулі. Протягом тисячоліть ця земля була законсервована для вирішального уроку в історії людства, сьогодні названого глобалізацією. Назви швидко втрачають свою новизну, а разом з новизною і свій внутрішній зміст. Мені хотілося б, щоб винесені в епіграф слова Віктора Ющенка не старіли, оскільки в них міститься велика істина: земна цивілізація підходить до свого завершуючого іспиту, а його підсумки в значній мірі залежатимуть від того, як цей іспит складе Україна. Не дай Бог, щоб вона повторила долю Аргентини, що не усвідомила власну місію на планеті і з цієї причини пережила крах…».
Процеси глобалізації, які розпочалися в XX столітті, та глобальної трансформації - у XXI столітті практично у всіх сферах життя світової спільноти, різко поширили свій вплив не тільки на міжнародні економічну і політичну системи, але й вплинули на світові фінанси, обмін інформацією, використання природних ресурсів, у першу чергу, енергетичних і сировинних, на масову міграцію людей, розвиток транспортних комунікацій і мегаполісів, формування і поширення якісно-нових технологій.
Треба зазначити, що глобалізація, як і будь-яке явище, має як позитивні, так і негативні наслідки. Створення глобальної комп’ютерної мережі обміну інформацією, розвиток електронної комерції та міжнародного туризму, можливості мобільного зв’язку, підвищення рівня споживання – це найбільш суттєві позитивні моменти глобалізованого світу. З іншого боку, світова фінансово-промислова криза, виснаження природних ресурсів, поява нових невиліковних хвороб, генетично модифікованих продуктів, диктат світової фармацевтичної і продовольчої мафії, глобальні зміни клімату, війни за контроль над ресурсами і тероризм, назріваюча криза питної води, зникнення мов і культур малих народів – це не повний перелік реальних загроз людству, які є наслідками незворотних процесів глобалізації.
Сьогодні відповідей на виклики глобальних трансформацій людство ще не сформулювало. Для цього необхідне глобальне мислення, усвідомлення якісних змін життєвого простору, які відбуваються на планеті. Таким чином, актуальності набуває питання всестороннього дослідження проблем глобальних змін для вироблення та запровадження нової стратегія розвитку держави, яка враховуватиме нові глобальні виклики, буде спрямована на досягнення конкурентоспроможності країни та консолідацію нації.
Вичерпання потенціалу екстенсивного економічного розвитку, домінування рентоорієнтовної поведінки економічних агентів, їх граничної схильності до споживання в противагу схильності до заощаджень та інвестування в реальний сектор, нерозвиненість інституцій та структурні деформації в економіці зумовлюють втрату позицій нашої країни в світових рейтингах конкурентоспроможності. Звіт Всесвітнього економічного форуму про глобальну конкурентоспроможність у 2007-2008рр. показує, що потенціал конкурентоспроможності нашої держави залишається нереалізованим. Україна, що займає 73 місце в переліку 131 країни, істотно відстає від нових країн - членів ЄС за винятком Болгарії й Румунії, а також від деяких країн СНД, таких як Росія, Казахстан і Узбекистан.
Індекс глобальної конкурентоспроможності (GCI) базується на вивчені 12 складових, що формують макро- та мікрооснови національної конкурентоспроможності і є одним із інструментів для політиків у багатьох країнах світу для визначення сильних і слабких сторін, а також для спостереження за прогресом через певний час.
За результатами форуму слабкими місцями конкурентоспроможності України, які повинні перетворитися на пріоритетні напрямки реформ є: державні, суспільні й приватні установи (115 місце); оснащення новими технологіями (93 місце); сфера розвиненості фінансового ринку (85 місце); макроекономічна стабільність ( 82 місце); рівень розвитку бізнесу (81 місце); транспортна, енергетична й телекомунікаційна інфраструктура (77 місце).
Ефективна діяльність державних органів управління – це найважливіша проблема для розвитку України. Державні й суспільні органи управління непрозорі й неефективні; немає ефективної системи законодавчого регулювання; недостатня захищеність прав власності перешкоджає розвитку бізнесу.
Альтернативи розбудові в Україні ефективної публічної влади – державного управління і місцевого самоврядування на принципах децентралізації і деконцентрації влади та повноважень і ресурсів, демократизації і формування громадянського суспільства просто не існує. Тому конституційна і системні реформи стають невідкладними і першочерговими завданнями.
Україна зможе вибудувати нову і ефективну регіональну політику, яка базуватиметься на продуманих і консолідованих концепціях і законах, на адміністративно-територіальній реформі та реформі місцевого самоврядування з урахуванням кращого європейського досвіду. Саме ці реформи стануть базовими для всього комплексу системних реформ.
Україна втрачає багато можливостей для розвитку. Новітні технології не знаходять широкого поширення в Україні, і компанії часто не хочуть або не можуть адаптувати їх для удосконалення виробничих процесів і продукції. Цільовим підходом було б спрощення схем ліцензування й підтримка припливу прямих іноземних інвестицій за рахунок використання існуючих технологій в інших країнах.
Невисоке місце України у сфері розвиненості фінансового ринку обумовлено недостатньою розвиненістю місцевого фондового ринку. Основною причиною є недостатня захищеність інвесторів і регулювання оберту цінних паперів. Надійність банківського сектора протягом останніх 10 років наблизилася до рівня ЄС, але залишається, тим не менш, значно нижчою в порівнянні з європейськими стандартами.
Істотні поліпшення, що стосуються макроекономічної стабільності, спостерігалися в Україні в 2002- 2007рр., але були недостатніми для того, щоб підняти рейтинг України вище 82 позиції. Збільшення в 2008р. зовнішнього боргу України до 100,1 млрд дол. США та прогнозований МВФ рівень інфляції на рівні 25% негативно вплинуть на даний показник в майбутньому.
Вражає низька конкурентоспроможність вітчизняного бізнесу: Україна стоїть після Азербайджану, Пакистану, Танзанії. В категорії «операції та стратегії компаній», яка характеризує якість корпоративного управління, ми посідаємо 83-те місце. Тут дуже корисним було б послідовне поглиблення бізнес-кластерів, збільшення доданої вартості товарів і послуг, а також удосконалення якості й рівня розвитку методів управління.
Транспортна, енергетична й телекомунікаційна інфраструктура також вимагає удосконалення. Якість залізниць не занадто відстає від європейського рівня, але якість автодоріг й інфраструктура повітряного транспорту не відповідають світовим стандартам. Це не дозволяє країні повноцінно використовувати свій транзитний потенціал і сприятливе географічне положення.
Таким чином, для того, щоб Україна могла долати негативний зовнішній конкурентний вплив та достойно відповідати на виклики глобалізації, а в перспективі досягти високий рівень конкурентоспроможності своєї економіки з орієнтацією на науково-технологічні та інформаційно-інноваційні перспективи, необхідною стає мобілізація всіх ресурсів і факторів розвитку і, насамперед інвестиційних, котрі мають відігравати продуктивну інтегруючу роль для сталого соціально-економічного прогресу.
У 2004-му році Україна зайняла 39-те місце у світі за рівнем глобалізації. У рейтингу враховувалися дані по 62-м країнам світу, що представляють 88% населення земної кулі та більше 91% світової економіки. До цього висновку прийшли автори "Рейтингу Глобалізації" (Globalization Index), який щорічно публікує журнал Foreign Policy.
Позиції Росії в рейтингу помітно погіршилися: в 2003-му році вона займала 44-е місце, в 2004-му — 52-е. Позиції України, навпаки, зміцнилися — рік тому вона перебувала на 42-му місці. Укладачі рейтингу пояснюють падіння Росії тим, що її економіка все більше залежить від експорту енергоресурсів, а в країні не проводяться ринкові реформи. Інші країни колишнього СРСР у рейтингу участі не приймали.
При складанні рейтингу враховуються чотири основних параметри. По-перше, економічна інтеграція — обсяг міжнародної торгівлі, інвестицій і різного роду виплат (у тому числі й зарплат) при перетинанні державних кордонів. По-друге, персональні контакти — міжнародні поїздки та туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів, поштових відправлень і перекладів і т.д. У третіх, технологія — кількість інтернет-користувачів, кількість інтернет-серверів і т.д. У четвертих, залучення до міжнародної політики — членство держав у міжнародних організаціях, кількість посольств і т.д.
За останні роки перелік найбільш глобалізованих держав світу практично не перетерпів істотних змін. Нині на першому місці — Сінгапур (другий в 2003-му році), на другому — Ірландія (була першою рік тому), на третьому — Швейцарія (та сама позиція, що й за підсумками 2003-го року). Крім цих країн, у числі 20-ти найбільш глобалізованих (у порядку займаного місця): США, Нідерланди, Канада, Данія, Швеція, Австрія, Фінляндія, Нова Зеландія, Великобританія, Австралія, Норвегія, Чехія, Хорватія, Ізраїль, Франція, Малайзія та Словенія. Останні місця в рейтингу зайняли Іран, Індія, Індонезія, Єгипет і Бангладеш.
Укладачі рейтингу також зробили ряд цікавих висновків. Приміром, вони вважають невірною гіпотезу про те, що чим більше глобалізована країна, тим більше вона уразлива перед діями терористів. Вважається, що в глобалізованих країнах терористам легше перетинати кордони, підтримувати зв'язок, збирати кошти й ін. Однак зіставлення міжнародної статистики тероризму і даного рейтингу показує, що подібний зв'язок, навіть якщо він й існує, досить незначний.
Другий висновок говорить, що чим більше глобалізована країна, тим менше в ній корупції. Рівень корупції в державах оцінювався за доповідями провідної антикорупційної організації Transparency International. Третій висновок говорить, що чим вище рівень глобалізації в країні, тим у ній більше свободи (економічної й політичної). Це пояснюється більшою відкритістю суспільств і державних систем, їхньою більшою прозорістю та більшим впливом, який здобувають у них громадські організації й засоби масової інформації.
2002 року Україна зберегла свої позиції у світовому рейтингу за рівнем глобалізації, обігнавши за цим показником Росію, яка роком раніше випереджала нас на дві позиції в підсумковій таблиці.
Як повідомило агентство Washington ProFile, за підсумками минулого року Україна посіла 42-ге місце у світі за рівнем глобалізації, тоді як Росія змістилася на 45-те місце з 40-го за підсумками 2001 року.
Зокрема Україна обігнала Росію за рівнем залучення економіки у світову економічну систему (за цим показником Україна посіла 35-те місце, Росія — 51-ше), за обсягами міжнародної торгівлі (11-те і 40-ве місця), за людським чинником (43-тє і 54-те місця). Водночас за кількістю громадян країни, які відвідали інші країни, Україна та Росія посідають відповідно 34-те і 33-тє місця.
Водночас Росія випереджає Україну за кількістю міжнародних організацій, у роботі яких вона бере участь (12-те і 22-ге місця відповідно), а також за кількістю інтернет-серверів (41-ше і 45-те місця). Для порівняння агентство відзначає, що за останнім показником Великобританія посіла 9-те місце, далі йдуть Фінляндія, США та Франція, на 15-й позиції — Чехія, на 17-й — Німеччина, на 32-й — Польща, 35-й — Японія, 51-й — Китай.
У рейтингу глобалізації, який складають експерти журналу Foreign Policy, беруть участь 62 країни світу, що об’єднують 85% населення земної кулі та понад 90% світової економіки.
При складанні рейтингу аналітики враховують чотири основних параметри. Це економічна інтеграція — обсяг міжнародної торгівлі, інвестицій та різного роду виплат (у тому числі зарплат), що здійснюються з перетинанням державних кордонів; персональні контакти — зокрема, міжнародні поїздки і туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів, поштових відправлень та переказів. Крім того, враховується кількість користувачів Інтернету і кількість інтернет-серверів, а також залученість країни в міжнародну політику, зокрема членство у міжнародних організаціях та кількість посольств.
Найбільш глобалізованою країною світу другий рік поспіль визнано Ірландію. У першу п’ятірку з глобалізації ввійшли також Швейцарія, посівши, як і рік тому, 2-ге місце, Швеція (за підсумками 2001-го посідала 5-те місце), Сінгапур ( 2001 — 3-тє місце) і Нідерланди (4-те в попередньому рейтингу).
Крім того, експерти наголосили, що 2002 року у світі стало менше туристів, які здійснюють подорожі в інші країни, а також зменшилися обсяги міжнародної торгівлі. Упорядники індексу підкреслили, що рівень економічної інтеграції особливо помітно знизився в Західній Європі.
2000 року Україна займала 42 місце, а Росія – 40-ве у світі за рівнем глобалізації. Такий висновок зробили автори рейтингу глобалізації, який щорічно публікує журнал Foreign Policy.
У рейтингу 2000 року, який був опублікований напередодні чергового Міжнародного економічного форуму, враховувалися дані про 61 країну світу – а це 85% населення земної кулі і понад 90% світової економіки (в рейтингу 1999 року враховувалося лише 50 держав світу), повідомляє агентство Washington ProFile.
Найбільш глобалізованою країною позаторік стала Ірландія. На другому місці – Швейцарія, на третьому – лідер 1999 року Сінгапур. Окрім них, серед 20 суперглобалізованих країн є Нідерланди, Швеція, Фінляндія, Канада, Данія, Австрія, Великобританія, Норвегія, США, Франція, Німеччина, Португалія, Чехія, Іспанія, Ізраїль, Нова Зеландія і Малайзія.
При підготовці рейтингу враховувалися чотири основні параметри. По-перше, економічна інтеграція – обсяг міжнародної торгівлі, інвестицій та інших виплат (у тому числі й зарплат), що здійснюється з перетином державних кордонів. По-друге, персональні контакти – міжнародні поїздки та туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів, поштових відправлень і переказів тощо. По-третє, технологія – кількість користувачів Інтернету, кількість інтернет-серверів тощо. По-четверте, рівень залучення до міжнародної політики – членство держав у міжнародних організаціях, кількість посольств тощо.
2000-й, можливо, став найбільш успішним роком для процесу глобалізації. Було досягнуто рекордних показників із багатьох видів міжнародного обміну. Обсяг міжнародної торгівлі, наприклад, зріс на 12%, а міжнародних послуг – більш ніж на 6%. Значно просунулися прямі міжнародні інвестиції – з 1,08 трлн. дол. у 1999 році до 1,27 трлн. дол. у 2000-му (для порівняння, 10 років тому вони становили лише 203 млрд. дол.). Більшість вкладень роблять транснаціональні корпорації.
У 2000 році жителі Землі здійснили на 50 млн. більше подорожей, ніж у 1999 році (майже 700 млн.) – це на третину більше, ніж десятиріччя тому. Сукупний час усіх міжнародних телефонних переговорів становив 10 більйонів хвилин. На 44% зросло число інтернет-серверів.
Між 1995 і 2000 роками з’явилися 344 посольства. Лише кілька держав (Туреччина, Бангладеш і Венесуела) скоротили свою дипломатичну присутність в інших країнах. У той же час, багато держав світу, як-от Китай, розширили своє членство в міжнародних організаціях.
Автори рейтингу роблять висновок, що немає єдиного для всіх рецепта глобалізації. Скажімо, високі податки і високий рівень впливу держави на життя суспільства не заважають Ізраїлю бути однією з найбільш глобалізованих країн світу. У Колумбії є схожі з Ізраїлем умови життя (вона також постійно воює з терористичними угрупованнями), до того ж у неї – великі запаси нафти, низькі податки, іспаномовне населення (іспанська мова є державною в 43 країнах світу), але при цьому рівень глобалізації країни є досить низьким через технологічну відсталість. З іншого боку, США – світовий лідер у сфері технології, зайняли лише 12 місце рейтингу.
Не можна робити однозначного висновку про те, що чим країна глобалізованіша, тим вищою є ймовірність того, що її населення буде цілком задоволене власним життям, зазначено в коментарях до дослідження. Однак населення у таких державах переважно має вищий рівень життя, бо є вищим рівень прибутків на душу населення. Там швидше розвиваються технології, зростають іноземні інвестиції, жителі отримують якісні медпослуги і можливість вільно пересуватися світом.
ВИСНОВКИ
Головною стратегічною метою економічної політики України на сучасному етапі є підтримка стабільних темпів економічного зростання. Як свідчить світовий досвід, найкращим шляхом для досягнення швидкого економічного зростання є розвиток та відкритої ринкової економіки. Однією з головних тенденцій, що характеризує сучасний розвиток світової економіки та фінансів, є глобалізація. Процесу формування глобальної економіки та фінансової глобалізації не можна уникнути, але важливо відстоювати національні інтереси, формувати національну модель розвитку, яка дасть змогу ефективно використовувати потенціал України.
Підбиваючи підсумок, слід зауважити, що Україна поступово інтегрується: до міжнародних фінансових ринків і наслідки глобалізаційних процесів стають дедалі відчутнішими для української фінансової системи. Позитивний чи негативний вектор змін від глобалізації залежить від рівня розвитку національної економічної та фінансової систем країни. Зважаючи на той факт, що чим могутніша фінансова система країни, тим більше позитивних результатів вона може отримати від процесу глобалізації, в Україні слід виробити політику, що здатна протистояти викликам фінансової глобалізації, запобігти негативним наслідкам цього процесу. Насамперед з метою збереження стабільності на національню фінансових ринках необхідна чітка система впливу держави на рух фінансових потоків у країні та приплив іноземного капіталу. Як уже зазначалося, Україна не може уникнути втягнення у глобалізаційн процеси, тому фінансову політику держави треба формувати відповідно до факторів розвитку глобалізації, аби знешкодити можливі негативні наслідки та максимізувати вигоди від процесу фінансової глобалізац.
Головними показниками економічної свободи є рівень захисту прав власності, пільгових податків, втручання уряду в економіку, монетарної, фіскальної і торговельної політики, а також рівень свободи бізнесу.
Головна ідея – оцінити рівень економічної свободи за декількома компонентами. Тобто, мова йде про декілька свобод, скажімо: зовнішньо-економічних операцій, свобода підприємницької діяльності (те, що пов’язане з регуляторним кліматом).
Що стосується України, то тут ми спостерігаємо надзвичайно цікаву ситуацію, тому, що з одного боку, справді, якщо формально проаналізувати масив українського законодавства, то тут є велика кількість недоліків, є багато речей, які, в принципі, треба вже давно скасувати. Але вони якось так традиційно вже існують у нас.
Існують дуже часті намагання держави втручатися в ті чи інші економічні процеси, скажімо, дуже часто країна обмежує, причому дуже швидко запроваджує обмеження, наприклад, на експорт того ж держзерна, деяких інших товарів, намагається регулювати ціни, які, фактично, встановлюються приватними підприємцями і багато-багато чого іншого.
Список використаної літератури
1. Євгеній Дорохов, Економічне визначення глобализації, http://www.globalization.report.ru
2. Майкл Д.Інтрілігейтор, Глобалізація як джерело міжнародних конфліктів і загострення конкуренції, 6/98 Міжнародний журнал "Проблеми теорії і практики управління"
3. Берта Гомес, оглядач "Глобалізації" 05.02.2008. http://www.usinfo.state.gov
4. Максим Легуєнко, Глобалізація – Невідворотна реальность,03.01.2009, http://www.utro.ru/YTPO щоденна електронна газета
5. Алан А.Тейт, Глобалізація – загроза або нові можливості для Європи?
17.04.2008, http://www.strategy.kz
6. Конспект лекцій з дисципліни «Макроекономіка» для студентів напряму підготовки 0501 «Економіка і підприємство» заочної форми навчання / Г.Е. Гронтковська, А.Ф. Косік. – Рівне: НУВГП, 2006. – 155 с.
7. Базілінська О.Я. Макроекономіка: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 442 с.
8. Базилевич В. Д., Базиилевич К. С., Багаластрик Л.О. Макроекономіка. Підручник. – К.: Знання, 2004. – 851 с.
9. Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / Будаговська С. та ін. – К.: Основи, 2003. – 518 с.
10. Економічна теорія: Макро- та мікроекономіка: Навч. посібн./ За редакцієюЗ.Г. Ватаманюка. – Львів: Інтереко, 2004. – 855 с.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора