Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ТА ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2008
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Статистика
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Кафедра обліку та аудиту
Курсова робота
з курсу «Статистика»
за темою :
“НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ТА ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ ”
Зміст
Вступ стор.
1.Теоретична частина……………………………………………………….4
1.1 Науково-технічна та інноваційна діяльність в Україні………… 4-7
1.2 Розвиток інноваційної діяльності підприємств в Україні……… 7-9
1.3 Проблеми інноваційного розвитку та шляхи їх вирішення. …..10-12
1.4 Кореляційне дослідження. ………………………………………12-13
2. Практична частина……………………………………………………..14
2.1 Завдання № 1……………………………………………………. 14-18
2.2 Завдання № 2 …………………………………………………….19-26
2.3 Завдання № 3 …………………………………………………….26-32
2.4 Завдання № 4 …………………………………………………….32-36
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Вивчення статистики окремих структур та статистики в цілому є надзвичайно необхідним для повноцінного та ефективного функціонування не лише економіки, але й всіх сфер суспільства. Як суспільна наука статистика не може розвиватися поза розвитком теоретичних наук про суспільство, зокрема економічної теорії та соціології. Статистика вивчає характер і дію основних законів у реальному житті.
Науково-технічна діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. Головними її формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного використання їх. Інноваційна діяльність — діяльність, спрямована на використання та конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення та оновлення номенклатури і підвищення якості продукції з наступною ефективною реалізацією її на внутрішньому та зовнішньому ринках. Інновація — кінцевий результат упровадження досягнень НТП з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту. Мета курсової роботи - з’ясувати особливості, стану науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні, оволодіти основами статистичного вимірювання, методами узагальнення та аналізу інформації про соціально-економічні явища та процеси.
Основними завданнями курсової роботи є : розкрити суті досліджуваної теми, провести кореляційний аналіз, розв’язати представлені завдання, обробити та проаналізувати інформацію, виявити і оцінити закономірності формування, розвитку, взаємодії складних за своєю природою соціально-економічних явищ.
Теоретична частина
Науково-технічна та інноваційна діяльність.
Науково-технічна діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. Головними її формами (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного використання їх. Науково-технічна політика держави — складова соціально-економічної політики, яка визначає основні цілі, напрями, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері.
Вирішальний вплив науково-технічного прогресу на економічний і соціальний розвиток пояснюється тим, що: по-перше, використання у виробництві нової техніки, технології та інформаційних систем стає провідним фактором зростання продуктивності економічних ресурсів; по-друге, НТП позитивно впливає на вдосконалення структури економіки, зменшуючи у складі витрат на виробництво питому вагу живої праці з одночасним збільшенням питомої ваги засобів і предметів праці; по-третє, застосування новітньої техніки і технології виробництва забезпечує підвищення якості продукції (послуг). Узагальнення історичного досвіду різних країн переконливо доводить, що НТП є внутрішнім фактором розвитку економіки і характеризується органічним впливом науки і техніки на розвиток виробництва. Отже, науково-технічний прогрес є ендогенним фактором економічного розвитку. Розвиток НТП переміщує назовні межу виробничих можливостей і справляє позитивний вплив на рівноважне економічне зростання.
В Україні існує розгалужена система державних органів, які здійснюють науково-технічну політику. У структурах як законодавчих, так і виконавчих органів державної влади створено відповідні органи, до функцій яких належить формування засад науково-технічної політики. Безпосередню діяльність з розроблення, обґрунтування та ресурсного забезпечення державних науково-технічних програм проводять Міністерство економіки, Міністерство промислової політики, Міністерство освіти та науки, Міністерство фінансів, Національна академія наук України, галузеві академії наук. Досягнення цілей і завдань науково-технічної політики здійснюється державою через застосування конкретних методів. За формою впливу весь арсенал цих методів поділяється на дві групи: методи прямого та методи непрямого регулювання.
Державне замовлення в науково-технічній сфері забезпечує економічно вигідні умови для участі наукових, дослідних і проектних організацій у розвитку фундаментальних досліджень, розробленні та освоєнні принципово нових технологій і видів продукції. Державна науково-технічна експертиза є невід'ємним елементом реалізації науково-технічної політики. Вона проводиться з метою забезпечення наукової обґрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямів і програм розвитку науки і техніки, визначення соціально-економічних та екологічних наслідків науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу, визначення якісного рівня досліджень та їх результатів. Висновки державної експертизи також використовуються для обґрунтування доцільності надання податкових і кредитних пільг. Бюджетне фінансування науково-технічної діяльності стосується, як правило, фундаментальних досліджень і розробок, пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, прикладних науково-технічних розробок, результати яких мають загальнодержавне значення; науково-технічних досліджень і робіт, пов'язаних із науково-технічним співробітництвом за міжнародними угодами.
Інноваційна діяльність — діяльність, спрямована на використання та конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення та оновлення номенклатури і підвищення якості продукції з наступною ефективною реалізацією її на внутрішньому та зовнішньому ринках. Інновація — кінцевий результат упровадження досягнень НТП з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту
Технічний процес, нова технологічна база та продуктивність праці робітників визначають близько 28% приросту національного доходу. Якщо інновації пов’язані з інвестиціями, то їх загальний вплив на приріст національного доходу дорівнюватиме майже 50%.
Інновація - це економічна категорія, яка визначається перетворенням потенційного науково-технічного прогресу в процес виробництва нових видів продукції і розробки новітніх технологій. К. Фрімен вважав промислову інновацію як технічну, дизайнерську, виробничу, управлінську та комерційну діяльність виготовлення нових товарів чи перше комерційне використання нових (удосконалених) процесів або обладнання
Основою стратегічного курсу економічного розвитку держави у Посланні Президента України до Верховної Ради “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки” визначено “реалізацію державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави”.
Економічне зростання в Україні протягом 2000-2005 рр. сприяло активізації інноваційної діяльності, але не призвело до формування сталої інноваційної моделі розвитку, яка має базуватися на якісному оновленні виробничої, соціальної і культурної сфер та продуктів їхнього функціонування. В даному значенні сталість (збалансованість) розвитку характеризує рівень безпечності та передбачуваності функціонування економіки в коротко- та довгостроковому періоді.
За даними Держкомстату України, зростання кількості підприємств, що впроваджували інновації протягом 2000-2005 рр., на 9,2 % є незначним порівняно із зменшенням їхньої кількості протягом 1994-2000 рр. (майже в 1,5 разу). В 2001 році впроваджували інновації лише 1503 промислових підприємств, або 14,3 % від їхньої загальної кількості. Більш активно здійснювали інновації підприємства машинобудування, які виготовляють транспортне устаткування, підприємства хімічного виробництва, текстильної промисловості та пошиття одягу, де інноваційні роботи виконувало кожне четверте обстежене підприємство.
Основою інноваційного способу розвитку є винахідницька діяльність. За останні 10 років показники винахідницької діяльності різко знизилися, зокрема кількість винахідників - більше ніж в 20 разів. Були скорочені патентні служби на підприємствах, в установах і організаціях, в науково-дослідних установах. На більшості підприємств та наукових організацій винахідницька діяльність повністю припинилась через брак коштів на патентування і підтримання чинності охоронних документів. Головну роль у підвищенні інноваційної активності відіграють вибір та реалізація певної стратегії інноваційного розвитку, ступінь забезпеченості різними ресурсами в інноваційній сфері, якість інноваційного менеджменту. Рівень інноваційної активності економіки в регіоні безпосередньо пов’язаний з ефективністю інноваційної політики в країні та її регіонах, практичною реалізацією єдиної загальнодержавної стратегії формування національної інноваційної системи, що містить необхідні законодавчі, інституціональні, фінансово-бюджетні та інші складові, із створенням і підтримкою національної та регіональної інноваційної інфраструктури.
У нинішніх умовах глобалізації економіки і науково-технологічного прогресу підтримка та забезпечення високого рівня інноваційної активності національної економіки належить до числа головних державних пріоритетів внутрішньої політики багатьох країн. Виконання цього пріоритетного завдання можливе в разі реалізації інноваційної моделі розвитку національної економіки, що передбачає: системне та послідовне впровадження сучасних досягнень наукової і науково-технічної діяльності, застосування передових організаційно-управлінських та виробничих систем для створення й реалізації на світових і національних ринках наукоємних інновацій із використанням високих технологій у відповідних конкурентних середовищах.
Показники рівня інноваційної активності підприємств - відносні показники, що характеризують ступінь участі підприємств у здійсненні інноваційної діяльності в цілому чи окремих її видах протягом визначеного періоду часу (у залежності від періодичності статистичного спостереження одного року або трьох-п'яти років). Рівень інноваційної активності підприємств звичайно визначається як відношення кількості інноваційно-активних, тобто зайнятих якими-небудь видами інноваційної діяльності, підприємств до загального числа обстежуваних за визначений період часу підприємств у країні, галузі, регіоні і т.д.
1.2 Розвиток інноваційної діяльності підприємств в Україні.
Відомо, що рівень розвитку країни залежить від рівня розвитку інноваційної діяльності. В Україні практично не створені умови для ефективного здійснення інноваційної діяльності. Тому удосконалення державної системи стимулювання інноваційного розвитку шляхом впровадження певних заходів економічної політики є актуальним завданням української державної політики, виконання якого призведе до кардинального пожвавлення інноваційних процесів в країні. Активізація використання інноваційного чинника призведе до створення конкурентоспроможної української економіки, для чого необхідне проведення активної держав ної інноваційної політики, спрямованої на розвиток науково-технічного потенціалу країни та формування українського бізнесу, зацікавленого у використанні інновацій.
Закон України «Про інноваційну діяльність» визначає інновації як новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукцію або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери; а інноваційну діяльність — як діяльність, що спрямована на вирішення і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.
Основними проблемами інноваційного розвит ку в Україні та її регіонах на сучасному етапі є:
- відсутність реальних механізмів об'єднання наявних ресурсів, їх концентрації на найбільш значних та перспективних напрямах розвитку;
- немає залежності між збільшенням обсягу продажу приватними компаніями і зростанням фінансування здійснюваних ними досліджень і розробок;
- інноваційна політика не має чіткої спрямованості у вирішенні конкретних економічних проблем регіонів, у їхній реструктуризації з врахуванням ринкових чинників.
Згідно з даними українських дослідників частка випуску продукції 3-го технологічного укладу в Україні складає майже 58%, 4-го — 38%, 5-го — лише 4%. Фінансуванню науково-технічних розробок складає: 4-ий рівень — 70%, 5-ий — 23%. Інноваційні витрати: 4-ий уклад - 60%, 3-ій уклад - 30%, 5-ий уклад — 8,6%. Щодо інвестицій, які визначають перспективи розвитку на 10-15 років, то 75% ін вестицій вкладається у 3-ій технологічний уклад, 20% — у 4-ий, 4,5% — у 5-ий. У 3-ій уклад спрямовується 83% капіталовкладень, у 4-ий — 10%, 5-ий — трохи більше 5%. Таким чином, що підприємства (частка яких у капіталовкладеннях близько 70%) галузі відновлюють те, що існує, а інноваційний розвиток можливий тільки за сприяння держави. Додам, що успіх інноваційної діяльності у США, Японії, Німеччині, Великій Британії та інших країнах забезпечили держані пільги.
Дослідження О.І.Амоши щодо інноваційного шляху розвитку України показують, що за останні роки рівень інноваційної активності промислових підприємств суттєво знижується. Так, у 2005р. інноваційною діяльністю у промисловості займалося 958 підприємств, або 10% від їх загальної кількості, тоді яку 2004р. — 1120 (11,5%), а у 2003р. — 1506 (14,6%). У 2005р. кожне друге підприємство витрачало кошти на продуктові інновації, 44,6% — на процесні інновації. Для порівняння у США, Японії, Німеччині й Франції частка інноваційних підприємств стано вить 70—80% від їх загальної кількості.
У деяких регіонах України відбувалося підвищення інноваційної активності. Стале зростання питомої ваги під приємств, що займалися інноваційною діяльністю у 2004-2005 рр., спостерігалося у Києві - в 1,3 раза, АР Крим та Харківській області - у 1,2 раза, у Донецькій, Івано-Франківській та Київській областях — у 1,1 раза. Найвища питома вага інноваційне активних підприємств, які впроваджували інновації, у 2004 р. була у Харківській області (відповідно 7,1 і 8,8%) та в Києві (10,8 і 15,8%). Такий високий показник (по рівняно із середнім по Україні) у Харківській області можна пояснити високим; рівнем іноземного капіталу, який використовувався в основному для придбання нових технологій підприємствами харчової промисловості, а в Києві — за рахунок концентрації капіталу на інноваційні цілі. Окрім цього, об сяг інноваційної продукції, яка відвантажувалася за межі України, в 2005 р. порівняно з 2004 р. зріс в 1,1 раза, з 37,1% у 2004 р. до 42,5% в 2005 р., що свідчить про зацікавленість у ній закордонних ринків. Причому зростання цього показника відбулося за рахунок таких областей, як Закарпатська, Запорізька та місто Київ.
Інноваційна політика держави спрямована на господарське використання науково-технічного потенціалу, на зміцнення внутрішніх зв'язків у науково-технічному комплексі. Формування інноваційної політики пов'язане насамперед з переорієнтацією системи державного регулювання на всебічне заохочення підприємництва, приватної ініціативи.
Набір методів і засобів державної інноваційної політики досить широкий. Це різні державні заходи, які стимулюють інноваційну активність бізнесу; коригування податкового, патентно-ліцензійного законодавства; амортизаційних відрахувань; регулювання передавання технології; система контрактних взаємовідносин; зняття ряду обмежень щодо охорони навколишнього середовища, антитрестівського законодавства; різні форми підтримки між організаційної кооперації та малого інноваційного бізнесу.
Саме тому, основними заходами активізації інноваційної діяльності в Україні на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки слід вважати:
- розробку і запровадження механізму надання пільг промисловим підприємствам, які впроваджують і реалізують інноваційну продукцію;
поширення практики надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки;
дбання державою про екологізації виробництва, стимулювати діяльність, спрямовану на збереження до вкілля;
збільшення витрат на підготовку фахівців високого класу, тренінги, курси;
мотивація працівників до інноваційної діяльності, зменшення міграції науковців;
законодавчі зміни у галузі інноваційної діяльності щодо пільг і стимулів;
розширення джерел фінансування;
політика підприємства повинна мати інноваційну спрямованість.Тісне співробітництво з іноземними підприємствами, обмін досвідом;
активізація діяльності технопарків шляхом державної підтримки;
використання досвід у США та Японії щодо тісної співпраці між університетами та підприємствами.
Реалізація запропонованих напрямків активізації інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні і залучені зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність.
1.3 Проблеми інноваційного розвитку та шляхи їх вирішення.
Економічний розвиток підприємств прямо пов’язаний зі здатністю виробляти конкурентноспроможну продукцію. Існує два шляхи підвищення конкурентноздатності: підвищення якості і зниження цін. Останній варіант веде до зниження рентабельності виробництва і нездатний задовольняти зростаючі потреби споживачів. Найбільш раціональним є удосконалення економічних, технічних і інших показників виробленої продукції, перехід на інноваційний шлях розвитку. Проблема активізації інноваційної діяльності вітчизняних підприємств набуває принципового значення в контексті проведення ринкових реформ в Україні та підвищення ефективності господарювання. Для вироблення конкретних рекомендацій з вирішення згаданої проблеми в Україні необхідно розглянути сучасне становище інноваційної діяльності і проаналізувати існуючі проблеми.
Можна відзначити, що в Україні створене законодавче поле, яке визначає основи розвитку наукової, науково-технічної й інноваційної діяльності. Однак, з початку дев’яностих років в Україні продовжувалося падіння рівня науково-технічного потенціалу, зниження інноваційної активності промислових підприємств. Так у 2005 році за даними Держкомстату в Україні налічувалося 810 промислових підприємств, де здійснювалися нововведення (11,0 % від загальної кількості промислових підприємств) проти 958 (12,3%) у попередньому. Обсяг реалізованої інноваційної продукції промислових підприємств України становив у 2005 році 245995,4 млн. грн., а її частка у загальному обсязі промислової продукції становила 6,4 %. Причиною стримування інноваційної діяльності промислових підприємств є відсутність джерел фінансування. Інноваційна діяльність в Україні фінансується переважно за рахунок власних коштів підприємств – їх доля становить близько 75 %. Обсяг фінансування інноваційних робіт за рахунок коштів державного бюджету постійно зменшується. Оцінювання процесу бюджетного фінансування у формі держзамовлення свідчить, що у 2005 році для виконання завдань загальнодержавних та інших програм, а також проектів технологічних парків, які реалізують пріоритетні напрями інноваційної діяльності залучалися 95 підприємств та організацій України. Обсяг інноваційної продукції, реалізованої в результаті виконання завдань за програмами становив 1,7 млдр. грн. Це складає майже 7% загального обсягу інноваційної продукції, реалізованої промисловими підприємствами України. Таким чином, стримані темпи практичної реалізації державної інноваційної підтримки не приносять бажаних результатів економіці. Держава лише здійснює непряму підтримку інноваційних структур, але при відсутності значних прямих державних капіталовкладень, податкові пільги, надані законодавством, не здатні заповнити нестачу довгострокового фінансування інноваційної сфери. Податкова система держави також не стимулює залучення коштів комерційних банків і бізнес-структур. Ситуація погіршується ще і високим рівнем ризику цих вкладень. Критичного стану набула зношеність наукового устаткування і матеріально-технічної бази науки. В Україні відсутні уповноважені загальнонаціональні та регіональні установи, що беруть участь у формуванні та реалізації державної інноваційної політики. Швидкість впровадження інновацій і перехід її на рівень масового виробництва сповільнюється і низьким рівнем сприйняття населенням інновацій, основним фактором, при задоволенні потреб якого, є надійність продукту.
Аналіз проблем інноваційної діяльності в країні вимагає активізації інноваційних процесів у промисловому виробництві, чому повинні сприяти такі фактори, як подолання нестачі власних коштів і розширення можливості залучення додаткових фінансових ресурсів. Інноваційна діяльність потребує кардинальних змін у динаміку бюджетного фінансування. Також одним з ведучих напрямків має стати пільгове кредитування банками такої діяльності. Можливим шляхом виходу зі сформованої ситуації може бути залучення акціонерного капіталу і формування ринку цінних паперів, здатних активізувати інвестування прогресивних технологій за допомогою випуску акцій юридично оформленими інвестиційними компаніями, що займаються розробкою тих проектів, що пройшли ретельну експертизу і забезпечать у майбутньому повернення вкладень. Реалізація цих заходів одночасно зменшить ризик інвестування в інновації.
Для розвитку і стимулювання інноваційної діяльності необхідно в законодавчому порядку передбачити залучення коштів на розвиток централізованої, регіональних та відомчих інноваційних інфраструктур (створення Державного інноваційного фонду, фінансово-кредитних компаній, венчурних фондів і т.д.). Інфраструктура інноваційного процесу в рамках підприємств, наукових установ і інших суб'єктів повинна забезпечувати проходження інновації всіх етапів інноваційного циклу від розробки до впровадження. З метою забезпечення оперативної концентрації трудових, матеріальних, фінансових ресурсів в оптимальному напрямку структура елементів інноваційної інфраструктури повинна базуватися на великій кількості бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів. Доцільним є тісне співробітництво підприємств з органами місцевого самоврядування. Регіональні програми інноваційного розвитку мають забезпечити за рахунок коштів місцевих бюджетів розвиток комунальних інформаційних мереж, освоєння інноваційних технологій енергозбереження та обліку витрат ресурсів.
Насамкінець слід зазначити, що для підвищення рівня інноваційної культури необхідні наявність висококваліфікованих педагогів в освітніх установах, доступ до одержання оперативної інформації, залучення школярів і студентів до наукових досліджень і розробок. Здійснення цих заходів спричинить внутрішню готовність населення до змін, що приведе до більш швидкого поширення інноваційних продуктів і переходові на масове виробництво.
Вирішення проблем інноваційного шляху розвитку підприємницьких структур можливе через удосконалення законодавчої бази, сприяння фінансовому забезпеченню інноваційного розвитку підприємств з боку держави та органів місцевого самоврядування, формування централізованої, регіональної та відомчої інфраструктур підтримки інновацій у промисловості, забезпечення науково-технічної діяльності кваліфікованими кадрами, що послужить істотним поштовхом для підняття економіки України.
Кореляційне дослідження
Дослідимо обсяг реалізованої інноваційної продукції від кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації.
Для визначення залежності між даними показниками скористаємось формулою:
Ŷх = a0 + a1x,
Де Ŷх – вирівняне значення обсягу реалізованої інноваційної продукції;
х – кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації;
а0, а1 – шукані параметри.
Таблиця 1
Розрахункова таблиця для обчислення показників кореляції
Роки
Кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації, (х)
Обсяг реалізованої інноваційної продукції,
млн. грн. (у)
Розрахункові дані
ху
х2
у2
Ŷх
2000
1491
12148,3
18113115,3
2223081
147581192,89
26118,34
2004
958
18784,0
17995072
917764
352838656
25004,37
2005
810
24995,4
20246274
656100
624770021,16
24695,05
2006
999
30892,7
30861807,3
998001
954358913,29
25090,06
2007
1472
40188,0
59156736
2166784
1615075344
26078,63
Разом
5730
127008,4
146379004,6
6961730
3694624127,34
126986,45
Середні
1146
25401,68
29275800,92
1392346
738924825,47
25397,29
Параметри рівняння зв’язку визначимо способом найменших квадратів зведеної системи двох рівнянь з двома невідомими:
Розв’язавши дану систему рівнянь, знайдемо параметри:
; .
Визначимо параметри:
а0 = 23002,147; а1 = 2,09;
Тоді лінійне рівняння зв’язку між обсягом реалізованої інноваційної продукції від кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації матиме вигляд:
Ŷх = 23002,147 +2,09 х
Послідовно підставляючи в дане рівняння значення факторної ознаки х, отримаємо теоретичні значення результативної ознаки Ŷх. Ці значення показують теоретичний обсяг реалізованої інноваційної продукції від кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації, зображено на графіку.
Для вимірювання тісноти зв’язку і визначення його напрямку при лінійній залежності використаємо лінійний коефіцієнт кореляції, який визначається за формулою:
Всі дані для обчислення лінійного коефіцієнта кореляції є в Таблиці1.
Обчислимо:
За іншою формулою :
Це означає, що між обсягом реалізованої інноваційної продукції та кількістю промислових підприємств, що впроваджували інновації існує тісний і прямий зв’язок.
Обчислимо коефіцієнт детермінації:
R = r2 = 0,06072=0,3684
Отже, зміна обсягу реалізованої інноваційної продукції на 36,84% залежить від кількості промислових підприємств, що впроваджують інновації.
Практична частина
Завдання 1
Необхідно зробити вибірку автотранспортних підприємств з таблиці 3 за номерами вказаними в таблиці 2.
Утворена таким чином сукупність автотранспортних підприємств слугує вихідними даними для виконання завдання.
Вихідні дані:
Вибірки автопідприємств за варіантами Таблиця 2
Група 2
№ п/п
Номера автопідприємств
7
[30-44], [50-59]
Таблиця 3
Дані про автотранспортні підприємства
№ авто- підприємства
Кількість вантажних автомобілів
Коефіцієнт використання вантажівок
Виробіток на 100 машинотон, т/км
1
2
3
4
1
39
78
159
2
49
71
148
3
76
70
132
4
41
64
144
5
79
70
182
6
67
62
139
7
25
61
145
8
29
69
140
9
22
72
159
10
29
61
148
11
36
66
132
12
42
77
144
13
45
69
182
14
80
64
139
15
72
68
132
16
71
64
182
17
25
70
142
18
34
62
170
19
39
61
198
20
44
69
156
21
53
72
138
22
68
61
162
23
63
66
167
24
70
77
124
25
29
68
145
На основі даних по 25 автотранспортним підприємствам (АТП) необхідно виконати:
Групування АТП за кількістю вантажних автомобілів, виділивши 4 групи з рівними інтервалами. Для кожної групи підрахувати число АТП, питому вагу групи в загальній чисельності АТП, кількість вантажних автомобілів в середньому на одне АТП, середню продуктивність та середній процент використання вантажних автомобілів. Результати групування представити у вигляді таблиці (оформленої з розрахуванням всіх правил оформлення статистичних таблиць) і проаналізувати.
Елементи: 39,49,76,41,79,67,25,29,22,29,36,42,45,80,72,76,71,25,34,39,44,53,
68,63,70
Найменше число: xmin =22
Найбільше число: xmax =80
Кількість груп: n=4.
Ширина інтервалу обчислюється за формулою: h=(xmax-xmin)/n=(80-22 )/4=14,5
Таблиця 4
Групування АТП за вантажними автомобілями
Кількість вантажних автомобілів
Елементи
Кількість АТП
Питома вага групи в загальній чисельності АТП, %
В середньому кількість вантажних автомобілів на одне АТП
Середня продукти- вність
Середній процент використан-ня вантажних автомобілів
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
[22-36,5)
25,29,22,29,36,25,34,29
8
32,0
28,6
147,6
65,9
[36,5-51)
39,49,41,42,45,
39,44
7
28,0
42,7
161,6
69,9
[51-65,5)
53,63
2
8,0
58
152,5
69
[65,5 -80)
76,79,67,80,72,
71,68,70
8
32,0
72,9
149
66,4
РАЗОМ
25
100,0
202,2
152,4
67,8
Для обрахування колонки Г використаємо дані, які наведені в таблиці №3
Г=(В/∑В)*100%
Г1=(8/25) *100%=32
Г2=(7/25)*100%=28
Г3=(2/25)*100%=8
Г4=(8/25)*100%=32
∑ Г=32+28+8+32=100
Для обрахування колонки Д використаємо дані, які наведені в таблиці №2, в колонці «Коефіцієнт використання вантажівок»
Д=∑Б/В
Д1=229/8=28,6
Д2=299/7=42,7
Д3=116/2=58
Д4=583/8=72,9
∑Д=28,6+42,7+58+72,9=202,2
Для обрахування колонки Е використаємо дані, які наведені в таблиці №2, в колонці «Виробіток на 100 машинотон, т/км».
Е1=(145+140+159+148+132+142+170+145)/8=147,6
Е2 =(159+148+144+144+182+198+156)/7=161,6
Е3 =(138+167)/2=152,5
Е4 =(132+182+139+139+132+182+162+124)/8=149
∑Е=147,6+161,6+152,5+149=152,4
Для обрахування колонки Є використаємо дані, які наведені в таблиці №2, в колонці «Коефіцієнт використання вантажівок».
Є1 =(61+69+72+61+66+70+62+68)/8=66,1
Є2 =(78+71+64+77+69+61+69)/7=69,9
Є3 =(72+66)/2=69
Є4 =(70+70+62+64+68+64+61+77)/8=67
∑Є =(66,1+69,9+69+67)/4=68
Висновки: Провівши групування АТП за вантажними автомобілями, можна зробити наступні висновки, що найбільшу питому вагу в загальній чисельності АТП має четверта група [65,5-80) – 32,0% ( в цій групі 8 АТП); питома вага другої групи [36,5-51) – 28,0% (7 АТП); питома вага першої групи [22-36,5) – 22,0% (5 АТП); а найменшу питому має третя група [51-65,5) – 8,0% (3 АТП). В середньому на кожне АТП в першій групі припадає 28,6 вантажний автомобіль, в другій – 42,7; в третій – 58; в четвертій – 72,9. В загальному в середньому на одне підприємство припадає 202,2 автомобілі, найбільша середня кількість вантажних автомобілів у четвертій групі – 72,9, а найменша в 1 групі – 28,6 автомобіль. Середня продуктивність в першій групі становить 147,6 в другій – 161,6; в третій – 152,5; в четвертій – 149. Отже найбільша продуктивність в другій – 161,6, а найменша в першій групі – 147,6; в загальному середня продуктивність всіх АТП – 152,4. Середній процент використання вантажних автомобілів у першій групі – 65,9%(найнижчий показник), у другій групі – 69,9%(найвищий показник), у третій групі – 69%, у четвертій групі – 66,4%. Середній процент використання автомобілів становить 67,8%.
Здійснити комбінаційний розподіл АТП за кількістю вантажних автомобілів і коефіцієнтом використання вантажних автомобілів, використовуючи результати першого групування та утворюючи чотири групи за другою ознакою. Охарактеризувати одержані групи і підгрупи рядом показників, необхідних для аналізу. Зробити висновки.
Елементи: 78,71,70,64,70,62,61,69,72,61,66,77,69,64,68,62,64,70,62,61,69,72,61,66,77.
Найменше число: xmin =61
Найбільше число: xmax =78
Кількість груп: n=4
Ширина інтервалу обчислюється за формулою: h=(xmax-xmin)/n=(78-61)/4=4,25
Таблиця 5
Групування АТП за коефіцієнтом використання вантажних автомобілів
Групи за коефіцієнтом використання вантажівок
Елементи
РАЗОМ
[61-65,25)
64,62,61,61,64,64,62,61,61
9
[65,25-69,5)
69,66,69,68,69,66,68
7
[69,5-73,75)
71,70,70,72,70,72
6
[73,75 -78)
78,77,77
3
РАЗОМ
25
Таблиця 6
Комбінаційний розподіл АТП за кількістю вантажних автомобілів і коефіцієнтом використання вантажних автомобілів
Групи АТП за кількістю вантажних автомобілів
Групи АТП за коефіцієнтом використання вантажних автомобілів
РАЗОМ
[61-65,25)
[65,25-69,5)
[69,5-73,75)
[73,75-78)
[22-36,5)
3
3
2
-
8
[36,5-51)
2
2
1
2
7
[51-65,5)
-
1
1
-
2
[65,5-80)
4
1
2
1
8
РАЗОМ
9
7
6
3
25
Висновки: Охарактеризувавши одержані групи і підгрупи рядом показників, необхідних для аналізу, можна зробити наступні висновки: здійснивши даний комбінаційний розподіл можна побачити, більшим попитом користуються вантажні автомобілі підприємств[22-36,5) і [65,5-80)а найменшим – автомобілі підприємств з кількістю вантажних автомобілів - [51-65,5). Розглянувши групи АТП за коефіцієнтом використання вантажних автомобілів, стало очевидно, що найбільша кількість автомобілів припадає на першу групу, де проміжок становить[61-65,25), а найменше на четверту групу з проміжком [73,75-78).
Завдання 2
Таблиця 7
Розрахункова таблиця
№ п/п
Групи
АТП
за кількістю
автомобілів
Кількість вантажних автомобілів (f)
f нак.
Середина
інтервалу
(хі)
Розрахункові дані
xf
xі
|xі |f
ƒ
х 2
ƒ
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
1
[22-36,5)
8
8
29,25
234
-20,3
162,4
3296,72
855,56
6844,5
2
[36,5-51)
7
15
43,75
306,25
-5,8
40,6
235,48
1914,06
13398,44
3
[51-65,5)
2
17
58,25
116,5
8,7
17,4
151,38
3393,06
6786,12
4
[65,5-80)
8
25
72,75
582
23,2
185,6
4305,92
5292,56
42340,5
Всього
25
-
-
1238,75
-
406
7989,5
-
69369,56
За результатами типологічного групування розрахувати:
середню кількість вантажних автомобілів для всієї сукупності і для кожної групи окремо;
;
де х- індивідуальне значення варіюючої ознаки (варіанти);
f- частота.
Моду і медіану за допомогою формул та графічно;
Мода (М0) – це значення варіанти, яке найчастіше зустрічається в ряді розподілу.
Модальний інтервал – це інтервал, що має найбільшу частоту. Для даного ряду розподілу – це інтервал [22-36,5) і [65,5-80).
,
де - мінімальна межа модального інтервалу;
- величина модального інтервалу;
- частота інтервалу, який передує модальному;
- частота наступного за модальним інтервалу.
Графічний спосіб визначення моди:
Групи АТП за кількістю автомобілів
Визначимо медіану:
Медіана (Ме) – це значення варіанти, яке ділить ранжований ряд на дві рівні частини, тобто знаходиться в середині варіаційного ряду.
Медіана знаходиться на проміжку [50-65)
, де
хМе – початкове значення медіанного інтервалу;
іМе – величина медіанного інтервалу;
– сума частот ряду;
–сума накопичених частот в інтервалах, які передують медіанному;
– частота медіанного інтервалу.
Обчислимо медіану для даного ряду розподілу.
Півсума накопичених частот дорівнює 12,5, медіанний інтервал – [22-36,5), =8
Групи АТП за кількістю вантажних автомобілів
показники варіації кількості вантажних автомобілів: розмах варіації, середнє лінійне і квадратичне відхилення, загальну дисперсію трьома методами; коефіцієнт осциляції, квадратичний коефіцієнт варіації; групові дисперсії виробітку на 100 машинотон та середню з групових дисперсій, між групову і загальну дисперсії за цією ж ознакою та за правилом складання дисперсій перевірити рівність суми середньої з групових і між групової дисперсій загальній; коефіцієнт детермінації, емпіричне кореляційне відношення, дисперсію долі автотранспортних підприємств третьої групи.
3.1 Розрахуємо показники варіації:
Розмах варіації – різниця між найбільшим і найменшим значенням ознаки. Характеризує межі, в яких змінюється значення ознаки.
R = xmax - xmin; R = 80-22= 58
Середнє лінійне відхилення
, де
xі - індивідуальне значення ознаки;
x - середнє значення ознаки;
fі - частота.
3.3 Визначимо загальну дисперсію 3 методами
3.3.1 Як квадрат відхилення
;
3.3.2 Як різницю квадратів
;
3.3.3 Методом моментів
А – середина інтервалу, якій відповідає найбільша частота,
і – величина інтервалу.
А=29,25
і=14,5
; ,
Середнє квадратичне відхилення
Висновок: У всіх трьох випадках значення дисперсії вийшло однаковим (319,58), отже, розрахунки були правильними.
3.5 Коефіцієнт осциляції
;
3.6 Квадратичний коефіцієнт варіації
За допомогою коефіцієнта варіації визначається ступінь коливання ознаки, тобто робиться висновок про однорідність чи неоднорідність статистичної сукупності.
Обчислимо коефіцієнт варіації для даної сукупності
Отже, даний коефіцієнт варіації більший за 33%, тому можна зробити висновок про те, що дана сукупність є неоднорідною.
Знайдемо групові дисперсії виробітку на 100 машинотон та середню з групових дисперсій
Таблиця 8
Розрахункова таблиця для обчислення групових дисперсій.
Групи АТП за кількістю вантажних автомобілів
Групи за виробітком на
100 машинотон
Кількість
АТП в групі
Розрахункові дані
х
xf
xі
(x-xі)2f
[22-36,5)
[124-142,5)
3
133,25
399,75
-13,875
577,547
[142,5-161)
4
151,75
607
4,625
85,563
[161-179,5)
1
170,25
170,25
23,125
534,766
[179,5 і більше
0
188,75
0
41,625
0
Разом
Х
8
Х
1177
Х
1197,876
[36,5-51)
[124-142,5)
0
133,25
0
-29,071
0
[142,5-161)
5
151,75
758,75
-10,571
558,73
[161-179,5)
0
170,25
0
8,125
0
[179,5 і більше
2
188,75
377,5
26,429
1396,984
Разом
Х
7
Х
1136,25
Х
1955,714
[51-65,5)
[124-142,5)
1
133,25
133,25
-18,5
342,25
[142,5-161)
0
151,75
0
0
0
[161-179,5)
1
170,25
170,25
18,5
342,25
[179,5 і більше
0
188,75
0
37
0
Разом
Х
2
Х
303,5
Х
684,5
(65,5 і більше
[124-142,5)
5
133,25
666,25
-18,5
1711,25
[142,5-161)
0
151,75
0
0
0
[161-179,5)
1
170,25
170,25
18,5
342,25
[179,5 і більше
2
188,75
377,5
37
2738
Разом
Х
8
Х
1214
Х
4791,5
Всього 25 3830,75
Розрахуємо середній виробіток на 100 машинотон для всієї сукупності:
(грн)
Розрахуємо середній виробіток на 100 машинотон для кожної групи:
Для обчислення внутрішньогрупових дисперсій використовуємо розрахункові дані та формулу:
Тоді середня з внутрішньо групових дисперсій:
Для розрахунку міжгрупової дисперсії скористаємось формулою:
- групові середні;
- загальна середня для всієї сукупності;
- чисельність окремих груп.
Обчислимо загальну дисперсію як суму розрахованих дисперсій:
=+
Перевіримо отриманий результат, обчисливши загальну дисперсію як середньозважену:
Обчислимо коефіцієнт детермінації:
Це означає, що 9,43% загальної дисперсії виробітку обумовлено кількістю автомобілів, а решта 90,57% зумовлено іншими факторами.
Емпіричне кореляційне відношення обчислимо як квадратний корінь з коефіцієнта детермінації.
=
, тобто залежність між серед...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора