Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2007
Тип роботи:
Теорія
Предмет:
Філософія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра філософії та економічної теорії
Словник основних термінів
з “Економічної теорії”
Затверджено
на засіданні кафедри
філософії та
економічної теорії
РДГУ
Протокол № 2
від 11.09.2007
Рівне – 2007
Словник основних термінів з “Економічної теорії” / А.О. Заглинський – Рівне: РДГУ, 2007 – 60 с.
Упорядник: Заглинський Анатолій Олексійович, доцент, кандидат економічних наук.
Рецензенти: Матусевич М.К., професор, кандидат економічних наук.
Самборський І.О., доцент, кандидат економічних наук.
Зміст
Тема 1: Економічна теорія як наука ……………………………………………..4
Тема 2: Товарна організація виробництва……………………………………….6
Тема 3: Грошові відносини……………………………………………………….9
Тема 4: Теорія капіталу і утворення елементів вартості…………………...….11
Тема 5: Економічні відносини розподілу доходів населення…………………14
Тема 6: Кругообіг і оборот капіталу. Будова капіталу…………………….......16
Тема 7: Ціна виробництва…………………………………………………...…..21
Тема 8: Економічні відносини……………………………………………......…24
Тема 9: Кредитні відносини. Акціонерний капітал…………………………....26
Тема 10: Ринок та механізм його функціонування…………………………….30
Тема 11: Інфраструктура ринку…………………………………………...…….32
Тема 12: Основні моделі ринкових відносин………………………..…………35
Тема 13: Аграрні економічні відносини………………………………..………37
Тема 14: Система відносин управління підприємством……………………....39
Тема 15: Економічна діяльність держави…………………………………..….42
Тема 16: Нагромадження капіталу………………………………………..……45
Тема 17: Результати суспільно-економічного відтворення……………..……44
Тема 18: Сучасні проблеми економічного зростання…………………..…….49
Тема 19: Cвітове господарство……………………………………………...…53
Тема 20: Міжнародні валютні відносини…………………………….….……57
Тема 1: “Економічна теорія як наука”
1.1 Продуктивні сили суспільства.
Праця – свідома, цілеспрямована діяльність людей, у якій вони змінюють предмети зовнішньої природи для задоволення власних потреб.
Праця складається з 3 основних елементів:
1) безпосередньо праця;
2) предмет праці;
3) засоби праці;
Беспосередньо праця – це внутрішня енергія, яку людина виділяє назовні для підкорення існуючої навколо неї природи.
Предмет праці – це та чи чи інша субстанція, на яку діє людина у праці. Предмети праці поділяються на 3 види:
1) Предмети праці дані беспосередньо природою(руда,риба,вугілля)- це потенційні предмети праці.
2 Предмет праці, який пройшов первинну обробку(сировина: видобута, руда, вугілля)
3) Штучно створені предмети праці(композитні матеріали, пластмаси, напівпровідники)
Засоби праці – комплекс речей та певної інформації, за допомогою яких людина здійснює об’єкт праці. Засоби праці поділяються на 3 види:
1) Знаряддя праці;(активна частина праці – лопата, машина)
2) Матеріальні умови праці(пасивна частина засобів праці-будівлі,дороги)
3) Науково-інформаційні умови праці.Вони забезпечують якість продукту та необхідний рівень виробництва.
Поєднуючись між собою, засоби праці і предмет праці утворюють Засоби виробництва. Засоби виробництва вважаються речовим фактором виробництва, але вони самі по собі не здійснюють процесу виробництва, їм надають рух люди,які володіють певним воробничим досвідом,і тому вважаються суб’єктивним фактором виробництва.
1.2 Cуть і система виробничих відносин.Економічні системи
У прцесі виробництва, люди вступають у взаємовідносини між собою. Ці відносини називаються економічними або виробничими. Економічна теорія виділяє 3 рівні виробничих відносин:
1) технічно – економічні;
2) організаційно – економічні;
3) соціально – економічні;
Ядром в системі виробничих відносин є власність.
Власність – зовнішня сила, яка обумовлює розвиток людських здібностей та задоволення потреб людини.Власність має кількісну і якісну форми.
Власність ділиться на 3 види:
1) державна власність;
2) колективна власність;
3) індивідуальна власність;
Є 2 основні форми власності:
1) приватна;
2) суспільна;
Приватна власність – необов’язково індивідуальна власність. Вона представляє собою форму економічних відносин гноблення особистості. Її ознакою є відносини, прямого чи завуальованого механізму привласнення чужого майна.
Суспільна власність – це не будь-яка форма суспільного споживання, а тільки та, яка базується на подоланні відчуження між людьми їх індивідуального і групового егоїзму.
Для аналізу системи виробничих відносин, політекономія спирається на проблему періодизації людської історії.
Л.Морган історію людства поділяє на 3 епохи:
1) дикунство;
2) варварство;
3 ) цивілізація;
Виходячи з такого критерію як розвиток системи виробничих відносин виділяють:
1) первісне суспільство;
2) рабство;
3) феодалізм;
4) капіталізм;
Виходячи з рівня розвитку продуктивних сил, вчені виділяють:
1) традційне суспільство;
2) індустріальне суспільство;
3) постіндустріальне суспільство;
1.3 Предмет і метод економічної теорії. Економічні категорії та закони.
Будь-яка наука має свій об’єкт пізнання. Це повною мірою відноситься і до економічної теорії. Щоб з’ясувати її предмет в найбільш загальному плані, необхідно розкрити суть принаймні двох категорій: “теорія” та “економіка”.
Теорія – це сукупність знань про об’єктивний світ як цілісну систему. Відповідно до цього економічна теорія повинна розглядати економіку як систему, в якій все пов’язане, взаємозумовлене й субординоване.
Термін “економіка” започаткував Арістотель. Він розділив науку про багатство на економіку і хремастику. Під економікою розумілось виробництво благ для задоволення людських потреб, під хремастикою – діяльність, що спрямована на нагромадження багатства, грошей.
Як наука, економіка виникла в 16-17 ст. Її першим теоретичним напрямом став меркантилізм. Він вбачав субстанцію багатства в грошах, а гроші зводив до золота.
У 1615 р. з’явилася нова назва економічної науки – політична економія. Її запропонував французький А. Монкретьєн. Предметом політичної економії є економічні відносини, які складаються між людьми в процесі суспільного виробництва.
Під назвою “політична економія” економічна наука проіснувала більше трьох століть. В 1890 р. з’являється термін “економікс”. Вперше в обіг його ввів англійський економіст А.Маршалл.
Економікс – це наука про те як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти різні блага і розподіляти їх для споживання. З цього визначення видно, що економікс зосереджує свою увагу на вивченні не соціальної, а організаційно-технічної сторони виробництва та споживання.
Проте, таке однобоке вивчення суспільного виробництва не є ефективним. Потрібен комплексний, системний аналіз як соціально-економічних так і організаційно-технічних відносин суспільного виробництва.
Виходячи з вище зазначеного і потрібно сформулювати предмет економічної теорії. Дана наука вивчає закони функіонуваня економічної системи, розвиток її структурних елементів на мікро-, макро- та мегарівнях.
Економічна теорія виконує три основні функції:
1) теоритично – пізнавальна;
2) практична;
3) світоглядна;
Метод економічної теорії включає в себе загальні і специфічні елементи. До загальних відносять:
1) статистичне спостереження;
2) висування гіпотез;
3) анліз і синтез;
4) індукція і дедукція;
Особливість методу економічної теорії – неможливість відтворювати експеримент. Це - теоретична наука. Тому замість наукових приладів тут застосовується метод наукової абстракції.
Тема 2: “Товарна організація виробництва”
Суть умови виникнення та форми товарного виробництва.
В історії людства відомі 2 основні типи господарювання:
1) натуральне виробництво;
2) товарне виробництво;
Натуральне виробництво – представляє собою такий тип господарювання, коли продукти виготовляються тільки для господарського споживання, задоволення власних потреб виробника. Натуральне виробництво має такі основні риси:
1) замкненість – в цих умовах суспільство складається з маси відокремлених одне від одного господарств. Ці господарства спираються на власні виробничі ресурси і забезпечують себе усім необхідним.
2) кооперація – форма праці, коли велика кількість людей планомірно і сумісно бере участь в одному процесі праці. Розрізняють:
а) просту кооперацію;
б) розвинену кооперацію;
Проста кооперація характеризується відсутністю внутрішнього виробничого поділу праці, їй притаманні лише природний поділ праці.
3) універсалізація праці(ручна праця) – кожен працівник виконує усі основні види робіт за допомогою найпростіших знарядь праці.
4) прямі економічні зв’язки між виробництвом і споживанням, тобто в даних умовах продукт використовується самим виробником, неопосередковуючись сферою обігу.
Натуральне вирбництво панувало в первообщинному суспільстві,при рабстві і феодалізмі. Вважається, що натуральне виробництво мало ефективне, консервативне і забезпечує надзвичайно повільний розвиток продуктивних сил суспільства. Але головна його хиба полягала в тому,що воно не дозволяло добитися високого рівня продуктивності праці і забезпечує мінімальні матеріальні умови для життя. Тому з часом на заміну натурального виробництва приходить товарне.
Товарне виробництво – виробництво продуктів не для власного споживання, а для обміну, тобто для задоволення потреб покупця.
Основною умовою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці.
Перший великий суспільний поділ праці – це розвиток і відокремлення скотарства в окрему галузь.
Другий великий суспільний поділ праці – це розвиток і відокремлення ремісництва в окрему галузь.
Третій великий суспільний поділ праці – це розвиток торгового капіталу і виникнення прошарку купців.
Четвертий великий суспільний поділ праці – це розвиток НТР і поява менеджменту.
Розрізняють просте і розвинене товарне виробництво.
Просте товарне виробництво характеризується низьким рівнем внутрішньо-виробничого і суспільного поділу праці, домінуванням натурального виробництва. Тут лише незначна частина продукції перетворюється в товар.
Розвинене товарне виробництва є всезагальним. Тут всі продукти праці і послуги перетворюються в товар. Товаром стає робоча сила людини. Розвинене товарне виробництво характеризується розвиненими формами кооперації праці. До них відносять мануфактуру і фабрику.
Товар та його властивості.
Безпосереднім результатом товарного виробництва є товар. Товаром може бути не будь-який продукт праці, а тільки той, який призначенний для обміну, тобто для продажу. Щоб стати товаром, кожен продукт праці має 3 властивості:
1) споживна вартість;
2) мінова вартість;
3) вартість;
Споживна вартість – це властивість товару задовільняти потреби покупця. Споживчу вартість іноді називають корисністю товару. Розрізняють загальну і граничну корисність блага.
Гранична корисність – це корисність останньої частини блага. Величина граничної корисності буде залежати від рідкості блага.
Існує проблема виміру граничної корисності, тут політекономія виділяє 2 напрями:
1) кардиналістський;
2) ординалістський;
Для виміру граничної корисності кардиналісти ввели спеціальну одиницю “Ютиль”.
Ординалісти вважають, що вимір граничної корисності в якихось абсолютних одиницях є неможливим, тому вони пропонують такі 2 інструменти як:
1) бюджетні лінії;
2) криві байдужості;
Мінова вартість – це властивість товару обмінюватися на інший товар у певних кількісних співвідношеннях. Її основою є певне рівняння:
х тов А. = у тов.В
В лівій стороні рівняння стоїть товар у відносній вартості. Права сторона рівняння представлена еквівалентною вартістю.
Вартість – це втілена в товарі суспільна праця.
Робочий час, який витрачається окремим товаровиробником на виробництво товару є індивідуальним робочим часом і складає індивідуальну вартість. На величину вартості впливає 3 групи факторів:
1) проста-складна праця;
2) продуктивність праці;
3) інтенсивність праці;
Під продуктивністю праці розуміють кількість продукції, що виробляється за одиницю робочого часу. Із зростанням продуктивності праці, вартість одиниці товару зменшується, а вартість всієї виробленої продукції залишається незмінною.
Інтенсивність праці – це витрати праці за одиницю часу. Із зростанням інтенсивності праці вартість не змінюється, а вартість всієї виробленої продукції зростає.
Закон вартостей.
Закон вартостей – це основний закон товарного виробництва. Він є загальноекономічним законом. Він передбачає, що мінові пропорції при обміні товарів регулюються їх вартостями.
Він виконує 3 основні функції:
1) ціноутворююча;
Якщо обмін збалансований, то провідним фактором виступає вартість, якщо обмін не збалансований, тоді включається другий ціноутворюючий фактор – споживна вартість.
2)регулююча;
Відхилення ринкових цін від вартості товару сигналізує виробником про те, в якому напрямі слід змінити розподіл ресурсів.
2) стимулююча;
Закон вартостей стимулює конкуренцію, він примушує виробників шукати шляхи зниження індивідуальної вартості товару.
Тема 3: “Грошові відносини”
Основні етапи розвитку грошей.
Безпосередній рух грошей – це основна умова існування ринкової економіки. Гроші це кров економічної системи. Вони пов’язують між собою всіх суб’єктів економічних відносин, тому зруйнувати грошову систему – припинити або деформувати відносин між продавцями і покупцями.
Появі грошей передувала епоха натурального виробництва. Їй на зміну приходить епоха товарних грошей.
Товарними називаються гроші – що мають власну внутрішню вартість.
В основі розвитку товарних грошей лежить еволюція мінової вартості. Мінова вартість в своєму розвиткові проходить наступні етапи.
1) Проста або випадкова форма вартості;
1 сокира = 3 мішки пшениці
Виникла при розкладі первіснообщинного ладу. Вона виражає випадкові відносини між товаровиробниками.
2) Повна або розгорнута форма власності;
1 сокира 3 кг. солі,
0,5 г. золота
В цьому випадку мінові пропорції наближаються до затрат праці, проте обмін тут наштовхується на певні обмеження.
3) Загальна або еквівалентна форма власності;
2 кг.солі
3 мішки пшениці 1 сокира
0,5 г. золота
Дана форма характеризується виділенням товару еквіваленту. Він представляє собою такий товар, на який обмінюються всі інші товари і до вартості якого співвідносяться вартості інших товарів.У всі часи роль товару еквіваленту закріплювалась за різними речами.
4) Грошова форма вартості;
2 кг.солі,
3 мішки пшениц 0,5 г. золота
1 сокира
Тут роль товару-еквіваленту починають виконувати метали. Зокрема золото.
Гроші – товар, який набув загальної споживчої вартості, а тому став загальним еквівалентом вартості: гроші – золото, а золото – гроші.
Монета – карбований злиток металу, злиток визначеної проби, ваги і форми, який встановлюється державою, і служить засобом обігу.
Монета в своєму розвитку проходить 2 етапи:
1) повноцінна монета;
2) розмінна монета;
На зміну монеті приходять паперові гроші.
Паперові гроші – це декретовані гроші. Вони не мають власної внутрішньої вартості. Їх вважають символами вартості. Як такі вони забезпечені довірою громадян до свого уряду.
На початку паперові гроші були розмінними на золото і срібло. Це існувало до великої депресії. Потім відбулася заборона такого обміну в середині країни.
Функції грошей.
Повноцінні гроші виконують 5 основних функцій:
1) функція міри вартості; З її допомогою порівнюються між собою вартості різних товарів. Коли вартість товару вирізняється в грошах, то товар отримує свою ціну. В основі обміну різних товарів лежить певний маштаб для їх зіставлення.
Маштаб цін – це вагова кількість дорогоцінного металу, прийнятого в країні за грошову одиницю. З маштабом цін пов’язані ревальвація і девальвація грошових одиниць.
2) функція засобу обігу;
Вона існує для полегшення реалізації товарів.
3) функція платежу;
Вона показує, що гроші стають засобом оплати боргового забов’язання. Виникають кредитні гроші.До них відносять вексель, банкнота, чек.
4) засіб утворення скарбів;
Дана функція показує, що гроші можуть випадати з обігу, але при цьому зберігати свою вартість.
5) функція світових грошей;
Спочатку її виконувало лише золото, з другої половини ХХ ст., цю функцію почали виконувати національні гроші високорозвинених країн світу, зокрема долар США.
Закон грошового обігу. Інфляція.
Грошовий обіг – це сукупність грошових платежів, які здійснюються в порядку безготівкових перерахувань коштів і за рахунок готівки.
Грошовий обіг за будь-яких обставин має бути регульованим. Недостатня регульованість є причиною платіжної кризи. Регулювання грошового обігу передбачає виділення певної кількості грошей, необхідних для обігу. Це здійснюється на основі закону грошового обігу.
З урахуванням перших двох функцій грошей, кількісна визначеність закону грошового обігу може бути представлена формулою:
З урахуванням третьої функції грошей (засіб платежу) формула набуває більш складного вигляду:
З урахуванням безготівкових перерахувань кількість грошей обраховується на основі рівняння Філяра:
Порушення законів грошового обігу призводить до інфляції.
Інфляція – це обезцінювання грошей, що проявляється у формі зростання цін на товари та послуги без підвищення їх якості. Це багатогранний, складний процес, який чітко відображає всі основні проблеми й суперечності економіки. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення.
Тема 4: “Теорія капіталу і утворення елементів вартості”
4.1 Перетворення грошей в капітал. Загальна формула капіталу та її суперечності.
Політекономія розрізняє існування грошей як грошей та існування грошей як капіталу. Для того щоб з’ясувати сутність капіталу, необхідно порівняти 2 схеми: Т-Г-Т; Г-Т-;
Спільне:
1) Одні й ті ж самі елементи: товар і гроші;
2) Фаза купівлі, фаза продажі;
в) Одні й тіж суб’єкти: продавці і покупці;
Відмінність:
1) Обернена послідовність фаз.
2) В першій схемі гроші кількісно визначені. В другій схемі гроші кількісно невизначенні і прямують до нескінченності.
3) В першій схемі гроші – простий посередник при обміні різноманітних товарів. В другій схемі гроші – мета життя певної частини суспільства, яку називають підприємцями.
4) Схему Г-Т- гроші називають загальною формулою капіталу.
Капітал – самозростаюча вартість, або вартість, яка приносить додаткову вартість.
На перший погляд, загальна формула капіталу начебто суперечить закону вартостей, який передбачає обмін еквіваленту. Згідно з законом вартостей, загальна формула капіталу повинна мати форму Г = Т, а Т = Г, Г =Т =Г
З математичної точки відомо, якщо а = b, b = с, то с = а. Тому Г=, а це не доречно, так як
Г = Г+Г. В цьому і полягає основна суперечність загальної формули капіталу. Щоб розв’язати дану суперечність виникла велика кількість шкіл. Умовно їх можна розділити на 2 напрями.
1 напрям: Вважають закон вартості не діє. Приріст вартості відбувається в обігу за рахунок нееквівалентного обміну. Проте такий механізм не пояснює самозростання вартості.
2 напрям: Суть та властивості товару робоча сила.
4.2 Робоча сила як товар.
Робоча сила – це здатність людини до праці. На перших порах робоча сила людини не була товаром. Товаром були самі люди(раби, кріпаки). Причиною виникнення товару робоча сила є:
1) людина повинна бути юридично вільною;
2) передбачає, що вільна людина продаватиме свою робочу силу, коли вона буде позбавлена засобів для існування.
Цей вид свободи люди отримали в результаті, які проходили в світі під назвою первісне нагромадження капіталу.
Досягнення 2 видів свободи народжує специфічний товар, робоча сила людини. Як і будь-який товар він має 3 основні властивості:
1) вартість;
2) споживча вартість;
3) мінова вартість;
Вартість товару робоча сила – вона визначається вартістю засобів до існування робітника. На величину вартості робочої сили впливає 2 фактори:
1) фактори, що знижують вартість робочої сили.
а) зростання продуктивності праці;
б) залучення в суспільне виробництво жінок і дітей;
в) статева, расова, релігійна та інші форми дискримінації;
2) фактори зростання вартості робочої сили:
а) зростання кваліфікації робочої сили;
б) зростання інтенсивності праці;
в) закон зростання людських потреб;
Споживча вартість робочої сили – вона полягала у здатності людини створювати своєю працею вартість, причому більшу ніж вартість робочої сили.
При створенні додаткової вартості робочий день робітника поділяється на дві частини:
1) необхідний робочий час;
2) додатковий робочий час;
Необхідний робочий час – це та частина робочого дня, протягом якого робітник створює вартість, що дорівнює вартості його власної робочої сили.
Додатковий робочий час – це та частина робочого дня, протягом якої робітник створює додаткову вартість, яку одержує роботодавець.
4.3 Сутність і склад капіталу. Шляхи підвищення виробництва додаткової вартості.
Із загальної формули капіталу, випливає, що він постійно змінює форму свого вираження. То він виступає як гроші, то як товар. Але ні гроші, ні товар, самі по собі, не є капіталом. Капіталом вони стають лише при певних виробничих відносинах. Для того, щоб налагодити виробництво додаткової вартості, підприємець повинен відвідати мінімум як 2 ринки:
1) ринок засобів виробництва;
2) ринок робочої сили;
Відповідно його капітал поділяється на дві частини. Та частина, яка перетворюється на засоби виробництва називається – постійним капіталом (С). Та частина яка перетворюється на робочу силу називається – змінним капіталом (V). Результатом капіталістичного виробництва є певна величина вартості. Вона позначається (W).
W= C+(V+M)
Величина вартості товару складається з 2 елементів:
1) стара вартість - С;
2) новостворена вартість - (V+M);
Розподіл новостворенної вартості здійснюється з допомогою норми додаткової вартості:
Маси додатковкої вартості:
Розрізняють виробництво абсолютної та відносоної додаткової вартості.
Тема 5: “Економічні відносини розподілу доходів населення. Заробітна плата”
5.1 Сутність відносин розподілу і формування доходів населення.
Розподіл – це сукупність економічних відносин у зв’язку з формуванням доходів, привласнення та споживання певних благ. Основою розподілу і відповідно фомування доходів людей є:
1) володіння різноманітними економічними ресурсами;
2) багатофакторність економічних дій;
На величину розподілу впливають:
3) об’єми власності;
4) заощадження;
5) кількість праці, потраченої на досягнення певної цілі;
6) талант;
7)ризик;
Крім того на величину розподілу впливає особливість соціально-економічної сфери, сюди відносять:
1) особливість діючого законодавства;
2) державна соціальна політика;
3) суспільно-політичний устрій;
4) економічна ментальність і традиції народу;
Всі вище названі фактори сприяють тому, що в кожному суспільстві існує велика кількість різноманітних форм доходу. Умовно їх можна поділити на дві групи:
1) особисті доходи;
2) трансфертні платежі;
Особисті доходи – пов’язані з життєдіяльністю окремої особи. Структура їх складна і може суттєво різнитися в залежності від тієї чи іншої країни.
До структури особистості доходів можна віднести:
1) прибуток від підприємницької діяльності;
2) рента та оренда плата від власності на землю;
3) процент від заощадження та інвестицій;
4) заробітна плата;
5) доходи від індивідуальної трудової діяльності;
6) доходи від підсобного господарства;
7) доходи від тіньової економічної та кримінальної діяльності;
Трансфертні платежі – це надання населенню певної кількості грошей, товарів та послуг, які мають компенсаційне призначення або являють собою певну матеріальну допомогу згідно із діючим законодавством.
5.2 Заробітна плата, її форми та системи.
На поверхні економічних відносин заробітна плата виступає як за працю. Така видимість породжується тим, що:
1) найманий працівник одержує зарплату після завершення роботи;
2) її величина змінюється разом зі зміною тривалості робочого часу;
Проте це лише зовнішня видимість явища, яке приховує такий процес, як експлуатацію людини людиною. Насправді зарплата є грошовим виразом вартості або ціною робочої сили.
Сутність зарплати розкривається в її формах і системах. Існує дві форми зарплати:
1) почасова;
2) відрядна;
Почасова – це ціна робочої сили за певний час її функціонування.
Для визначення величини почасової зарплати, використовують поняття ціна праці. Виходячи з цього почасову зарплату обраховують як добуток ціни праці на кількість годин відпрацьованого часу.
Відрядна – це оплата за кількість виробленої продукції.
Для визначення величини відрядної зарплати, застосовують розцінку, виходячи з цього, відрядну зарплату обраховують як добуток розцінки на кількість виробленої продукції.
Системи зарплати:
1) тарифна;
2) преміальна;
3) колективна;
Тарифна система складається з трьох основних елементів:
1) тарифна ставка;
2) тарифна сітка;
3) тарифні коефіцієнти;
Аналіз кількісної сторони проблем зарплати виділяє такі поняття як:
1) номінальна зарплата;
2) реальна зарплата;
Номінальна – це сума грошей, яку отримує працівник за продаж власної робочої сили.
Реальна – це кількість товарів та послуг, які працівник може придбати на свій грошовий заробіток.
5.3 Диференція доходів населення і система соціального захисту.
В сучасному суспільстві, доходи населення диференційовані, причини цього:
1) відмінності у здібностях людей;
2) відмінності у цілях та наполегливості у їх досягненні;
3) володіння спадщиною;
4) ділові та родинні зв’язки, особисті контакти;
5) стан здоров’я, вік, стать;
6) випадковість;
Надмірна диференціація є важливою проблемою, яку суспільство змушене вивчати.
Існують різні методи дослідження нерівності доходів. Одним з них є побудова кривої Лоренца.
Диференціація доходів населення конкретизується через такі проблеми як якість життя. А якість життя в свою чергу передбачає аналіз:
1) споживчого кошика;
2) прожитковий мінімум;
3) визначення межі бідності;
Для аналізу цих проблем використовується закон Ернста Енгеля.
Закон Ернста Енгеля – із зростанням доходів сімей частка витрат на їжу зменшується, а частка витрат на задоволення культурних та інших соціальних потреб зростає.
Боротьба з надмірною диференціацією доходів населення передбачає розробку соціального захисту.
Система соціального захисту – сукупність правових гарантій, економічних та адміністративних заходів, що забезпечують нормальні умови матеріального і духовного життя громадян.
Впровадження урядами системи соціального захисту населення складається із таких напрямків:
1) розвиток державної системи підтримки рівня доходів громадян і боротьби з бідністю;
2) сприяння розвитку системи соціального страхування: пенсійне, медичне, на випадок безробіття.
3) захист прав споживачів, контроль за якістю предметів споживання, особливо продовольчих продуктів.
4) захист навколишнього середовища, контроль за його станом, діяльністю промислових підприємств згідно із встановленними нормативами граничного забруднення;
Тема 6: “Кругообіг і оборот капіталу. Будова капіталу.”
Кругооборот капіталу. Його три стадії та форми.
Сфера обігу допомагає збільшенню виробництва додаткової вартості. Тому рух капіталу не обмежується лише сферою виробництва, він розповсюджується і на сферу обігу, де приймає інші форми свого існування. Здійснюючи такі метаморфози, капітал тим самим здійснює кругооборот.
Пізнання кругообороту капіталу визначає аналіз трьох стадій його руху:
1) Першу стадію кругообороту капіталу можна записати так:
Зв
Г - Т
Рс
Дана стадія показує, що спочатку капітал існує як гроші. Проте для виробництва споживчої вартості і новоствореної вартості необхідно придбати речовий і суб’єктивний фактори виробництва. Тому дана стадія показує також витрати грошей підприємцем на ринку засобів виробництва(Зв), і на ринку робочої сили(Рс). Ця стадія відбувається виключно у сфері обігу.
2) Другу стадію кругооборотного капіталу можна записати, так:
Зв
Т …В…Т
Рс
Дана стадія показує, що капітал починає функціонувати у сфері виробництва (…В…). Тут капітал функціонує як продуктивий капітал. Його ознаками є створення нової вартості, яка тут представлена Т. Цей товар, як якісно так і кількісно відрізняється від того товару, з якого починається дана стадія.
3) Третя стадія кругообороту капіталу може бути записана таким чином:
Т - Г
Дана стадія показує, що капітал покидає сферу виробництва і повертається у сферу обігу. Тут товар перетворюється на гроші, причому гроші більші ніж на початку руху капіталу.
Наприкінці третьої стадії кругообороту, капітал знову повертається до своєї грошової форми, описуючи таким чином круговий рух, який і називається кругооборотом.
Загальну формулу кругооборотного капіталу у розгорнутому вигляді можна зобразити наступним чином:
Стадії
обіг виробництво обіг
Зв
Г – Т …В…Т - Г
Рс
грошова продуктивна товарна
Форми
Кругооборот капіталу – це послідовний рух капіталу, в процесі якого він проходить три стадії (обіг-виробництво-обіг), де набуває трьох функціональних форм(грошової, продуктивної, товарної) і повертається до своєї початкової грошової форми.
Таким чином капітал одночасно перебуває не лише в трьох стадіях, але і в трьох функціональних формах. З розвитком продуктивних сил означені функціональні форми набувають самостійного руху та існування. На основі грошової форми розвивається банківський або позичковий капітал. На основі товарної форми торгівельний капітал. І на базі продуктивної форми промисловий капітал.
Оборот капіталу. Основний і оборотний капітал. Час обороту. Органічна будова капіталу.
Оборотом капіталу називається його кругооборот взятий не як окремий акт, а як процес, шо постійно відновлюється.
Зв
Г – Т …В…Т - Г - Г - Т…В…Т - Г
Рс
I кругооборот
II кругооборот
III кругооборот
Дана схема обороту капіталу показує, що він включає в себе як мінімум три кругообороти:
I – кругооборот грошової форми капіталу;
II – кругооборот продуктивної форми капіталу;
III – кругооборот товарної форми капіталу;
Продуктивна частина капіталу, яка функціонує у сфері виробництва поділяється на основний і оборотний капітал.
Основний капітал – це та частина продуктивного капіталу, яка застосовується в багатьох кругооборотах і переносить свою вартість на готову продукцію частинами по мірі зносу, у вигляді амортизації.
Амортизація – це та частина вартості, яка відповідає ступеню зносу основного капіталу.
Розрізняють дві форми зношування капіталу:
1) фізичне;
2) моральне;
Фізичне відбувається від його використання або під впливом природи у часі.
Моральне відбувається у результаті створення більш дешевого або більш ефективного обладнання.
Оборотний капітал – це та частина продуктивного капіталу, яка повністю поглинається в процесі виробництва переносить свою вартість на готову продукцію цілком протягом одного кругообороту. До нього відносять: сировину, паливо, енергію, змінний капітал, тощо.
Швидкість руху оборотного капіталу характеризуються часом його обороту, який складається з двох частин:
а) часу виробництва;
б) часу обігу;
Час виробництва – це час, протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва. Він складається з таких елементів:
1) робочий період;
2) час дії сил природи на предмети праці;
3) час, протягом якого предмети праці перебувають у формі виробничого запасу;
4) періодичні перерви у роботі з різних причин;
Час обігу – це час, протягом якого капітал перебуває у товарній та грошовій формі, тобто в сфері обігу. Він включає:
1) час продажу товару;
2) час купівлі елементів капіталу;
3) час завершення виробництва у сфері обігу;
З часом обороту капіталу пов’язана проблема швидкості його обороту. Вона може обраховуватись за формулою:
О – 12 міс. або 1 рік.
t – час обороту в місяцях.
n – швидкість оборту.
З рухом капіталу пов’язаний процес зміни структури капіталу. Структура капіталу характеризується по трьом напрямам:
1) технічна будова капіталу;
2) вартісна будова капіталу;
3) органічна будова капіталу;
Органічна будова капіталу є синтетичною формою:
ОБК=
6.3 Фонди підприємства, ефективність їх використання.
В економіці України разом із поняттям капітал досить часто використовується поняття фонди підприємства, в основному ці поняття є тотожними, хоч можуть розкривати різні соціально-економічні процеси.
Фонди підприємства – це майно, грошові активи та інші цінності, які належать підприємству. Структуру фондів можна зобразити наступним чином:
Фонди підприємства
Виробничі фонди Невиробничі фонди
Основні фонди Оборотні фонди Фонди обігу
Оборотні засоби
Для аналізу ефективності використання виробничих доходів застосовують дві групи показників:
До першої групи входять загальні показники втіленої в продукцію праці (фондовіддача, фондомісткість).
П – річний обсяг продкції в грошових одиницях.
Ф – середньорічна балансова вартість основних виробничих фондів.
Оберненим до фондовіддачі є показник фондомісткості.
Фондомісткість показує, частку вартості основних доходів, яка припадає на кожну грошову одиницю продукції, що випускається. Якщо фондовіддача повинна мати тенденцію до зростання то фондомісткість до зниження.
До другої групи відносять показники, що характеризують ефективність використання окремих елементів: матеріаловіддачу, енергомісткість, металомісткість, тощо.
Матеріаломісткість = ; Матеріаловіддача = ;
Ма – витрачені матеріали;
П – вироблена продукція;
Енергомісткість = ;
Е – використана енергія;
Металомісткість = ;
М – використаний метал;
Тема 7: “Ціна виробництва”
7.1 Витрати виробництва.
Будь-який процес господарювання завжди пов’язаний з певними витратами. Політична економія розрізняє витрати суспільства і окремого господарства.
Витрати для суспільства або суспільні витрати. Вони представляють собою сукупність затрат уречевленої і живої праці для виготовлення тих благ, які необхідні суспільству. Тому суспільні витрати ототожнюються з вартістю товару. Їх можна записати як:
W = C + (V+ m) = C + Hв
Для окремого господарства або підприємства витрати ототожнюються із затратами капіталу(або виробничих фондів). Їх формулу можна записати:
W = (c + v) + m= K + m
К – витрати виробництва(затрати капіталу) окремого господарства.
с – затрати на засоби виробництва(постійний капітал).
V – затрати на зарплату(змінний капітал).
На Українських підприємствах витрати виробництва називають собівартістю продукції. Залежно від функціонального призначення та рівня формування собівартість поділяється на :
1) Розрахункову собівартість. Вона відображає той рівень затрат, який очікується в майбутньому при певних змінах.
2) Фактичну собівартість. Вона відображає той дійсний рівень затрат, який є нині.
3) Комерційну собівартість. Вона складається із фактичної виробничої собівартості і тих затрат, що пов’язані із реалізацією товару.
Структура собівартості:
Аналіз окремих елементів собівартості дає можливість:
1) контролювати обсяг кожного елементу в загальній величині;
2) аналізувати динаміку кожного із елементів структури собівартості;
3) виявляти шляхи зниження собівартості продукції.
Структуру собівартості розраховують і аналізують у двох варіантах:
1) за елементами витрат; це здійснюється для обчислення собівартості всієї продукції;
2) за статтями калькуляції; це здійснюється для обчислення собівартості одиниці продукції;
Дещо іншим аналізом проблеми витрат характеризують досвід країн ринкової економіки. Тут для аналізу виділяють наступні види витрат:
1) зовнішні витрати;
2) внутрішні витрати;
3) економічні витрати;
4) постійні витрати;
5) змінні витрати;
Прибуток, норма прибутку, рентабельність.
Прибуток – це форма суспільного прояву додаткової вартості. Додаткова вартість(m) по відношенню до суми затрат капіталу(K), змінює форму свого існування і виступає, як прибуток(P)
W = (C + v) + m = K + m => K + P
Прибуток – це дохід суб’єкта економічної діяльності, який утворюється як різниця між сумою грошових надходжень або валовою виручкою і витратами виробництва(собівартістю продукції).
Формулу величини прибутку можна записати так:
(C +V + P) – (C + V) = (C + V + P) – K = P
Прибуток завжди належить власнику засобів виробництва(роботодавцю). Формально власник прибутку має безперечне право розпоряджатись ним на свій розсуд. Але практика свідчить, що держава, правові інститути, нормативна база системи оподаткування суттєво впливають на утворення величини прибутку.
Необхідно розрізняти валовий прибуток і чистий прибуток.
Чистий прибуток підприємства країни утворюється після великої кількості різноманітних відрахувань з валового прибутку. До них відносять:
1) сплату податків різного типу;
2) відрахування на соціальне страхування;
3) сплату у фонд наслідків Чорнобильської катастрофи;
4) виплати у фонд зайнятості;
5) сплата процентів за кредит, штрафи, тощо.
Формально у підприємств залишається так званий чистий прибуток, з якого формуються ще три фонди:
1) фонд розвитку виробництва науки і техніки;
2) фонд соціального розвитку;
3) фонд матеріального заохочення;
В економічній діяльності загальна сума одержаного прибутку не дає достатнього уявлення про ефективність інвестованих коштів. Наприклад: неможливо визначити річний прибуток 100000$ великий чи малий, доки не порівняти його з капіталом, який утворює цей прибуток.
Для малого підприємства такий прибуток достатній, а для великого це майже нічого. Тому політична економія вводить такий показник як норма прибутку. Вона показує ступінь прибутковості капіталу. Обислюють за такими формулами:
В економіці України прибутковість підприємств визначається аналогічним показником, нормою рентабельності.
Розрізняють норму рентабельності виробництва і норму рентабельності продукції.
Норма рентабельності продукції обраховується:
Сб – собівартість продукції;
Норма рентабельності виробництва обраховується:
Фо – середньорічна вартість основних виробничих фондів;
Оз – оборотні засоби підприємства;
На рівень норми прибутку впливає велика кількість різноманітних факторів. Основними серед них вважаються:
1) норма додаткової вартості;
2) органічна будова капіталу;
3) швидкість обороту капіталу;
4) економія на елементах постійного капіталу;
5) ринкова ціна;
Конкуренція і утворе...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора