Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра економіки
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Основи економічної теорії
Група:
ПМ-31
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет “Львівська політехніка”
кафедра економіки
/
Контрольна робота
з курсу «Основи економічної теорії»
Основний та оборотний капітал
Продуктивний капітал в залежності від обороту його частин поділяється на основний та оборотний. Капітальна вартість, авансована на засоби праці (будівлі, споруди, машини, верстати, обладнання і т.д.) зберігає в процесі виробництва певну натуральну форму, в якій вона виступає впродовж усього періоду функціонування. Вони (засоби праці) вступають в обіг поступово, по частинах, в тій мірі, в яких їхня вартість переноситься у вартість того продукту, що виробляється.
Завдяки такій особливості ця частина капіталу набуває форми основного капіталу.
Отже, основний капітал – це та частина продуктивного капіталу, яка:
повністю бере участь у виробництві і тривалий час зберігає свою споживну вартість;
вартість його переноситься частинами на продукцію, що виробляється впродовж всього періоду використання і повертається до свого власника теж по частинах, в міру реалізації готової продукції;
матеріально не втілюється в готовій продукції;
відновлюється після фізичного і морального погашення через декілька кругооборотів.
Основний капітал характеризується своєю структурою: будівлі, споруди, машини, механізми, обладнання, продуктивна і робоча худоба, багаторічні насадження.
Інакше обертається частина капіталу, авансована на предмети праці і робочу силу. Вартість придбаної сировини, допоміжних матеріалів і палива входить повністю у вартість товару, що виробляється і при реалізації повністю повертається у грошовій формі до підприємця.
Ця частина постійного капіталу набуває форми оборотного капіталу. До оборотного капіталу відносять і змінний капітал.
Отже, оборотний капітал – це частина продуктивного капіталу, яка:
впродовж одного періоду виробництва втрачає свою стару споживчу вартість і матеріально може втілюватись в створеному продукті;
вартість її повністю переноситься у вартість товару, що виробляється, і повністю повертається до свого власника у грошовій формі після реалізації товару:
відшкодування оборотного капіталу здійснюється після кожного кругообороту.
Механізм відтворення основного капіталу включає три взаємопов’язані процеси:
1. Знос.
2. Амортизація.
3. Заміщення.
1. Знос поділяють на фізичний та моральний. Фізичний знос пов’язаний з самим використанням елементів основного капіталу та впливом стихійних сил природи. Моральний знос пов’язаний із здешевленням виробництва старих зразків техніки та виготовленням технічно більш досконалих і більш рентабельних машин аналогічного призначення.
2. Амортизація процес поступового відшкодовування у грошовій формі вартості основного капіталу, що відповідає його зносу. Саме відрахування частини вартості основного капіталу зветься амортизаційним відрахуванням. Щорічні амортизаційні відрахування, які надходять у амортизаційний фонд, здійснюється за спеціальними нормами амортизації. Норма амортизації це відношення суми амортизаційних відрахувань до вартості основного капіталу, що застосовується і розраховується за формулою:
На = (А/Ок )*100
Де На – норма амортизації.
А – сума амортизаційних відрахувань .
Ок – вартість основного капіталу.
3. Заміщення. Амортизаційний фонд є тим джерелом, з якого (при нормальному функціонуванні економіки) беруться кошти для капітального ремонту діючих знарядь праці, а також повного їх заміщення в разі фізичного та морального зносу.
Готова продукція разом із грошовими коштами та коштами, що знаходяться у незакінчених господарських розрахунках, утворює капітал обігу. Оборотний капітал та капітал обігу разом складають оборотні засоби підприємства. В процесі кругообігу одна частина оборотних засобів знаходиться у виробничих запасах; друга частина перебуває у вигляді незавершеного виробництва; третя втілена в готовій продукції; четверта зберігається у вигляді грошових коштів на рахунок банку і в касі підприємств.
Ефективність використання оборотних засобів характеризується швидкістю їх обороту. Вона вимірюється за формулою:
n = Пр/Оз , де
n – число оборотів,
Пр –обсяг реалізованої за рік продукції,
Оз – середньорічний залишок оборотних засобів.
Оборот всього капіталу характеризується часом і швидкістю. Час обороту капіталу включає час виробництва і час обігу. Час виробництва складається з робочого періоду, часу перерви у процесі праці; часу знаходження у виробничих запасах.
Час обігу – складається з часу продажу продукції та часу придбання факторів виробництва.
Швидкість обороту у кожного з елементів капіталу різна. Оборотний капітал здійснює повний оборот у кожному кругообігу. Для визначення часу обороту основного капіталу в цілому, необхідно вивести середнє з оборотів його різних частин.
Основний капітал в сумі 150000 грн. має річний знос – 15000 грн., тому повний оборот його складає: 150000 / 15000 = 10 років.
Оборот усього авансованого капіталу (основного і оборотного) розраховується як середній оборот, виведений з оборотів основного і оборотного капіталів. Хай оборотний капітал дорівнює 45000 грн. і обертається чотири рази на рік, що складає 45000 * 4 = 180000 грн. В такому випадку (дані про основний капітал взяті з попереднього прикладу) весь авансовий капітал 150000 + 45000 = 195000.
Підприємства зацікавлені в скороченні часу виробництва і насамперед – робочого періоду. Основними шляхами цього є: підвищення продуктивності праці, збільшення числа працівників безпосередньо у виробництві, продовження робочого дня й підвищення інтенсивності праці, розширення суспільного поділу праці, поглиблення спеціалізації. Особливе значення для підприємства має прискорення обсягу оборотних засобів.
Механізми функціонування адміністративно-командної системи
Адміністративно-командна система (АКС) – це система управління суспільством, заснована на жорстких методах бюрократичного централізму. Термін АКС з кінця 80-х рр. застосовується у суспільних науках для характеристики соціально-економічного і політ устрою, що існував у Радянському Союзі та був змодельований країнами створеного під його впливом так званого соціалістичного табору. АКС набула завершеного вигляду в СРСР у серед. 70-х рр., коли тотальна бюрократизація постала тут сутнісним, системоутворюючим чинником усього суспільного організму, який, у свою чергу, поступово втратив здатність до саморегуляції та існування без державного примусу. З-поміж причин виникнення АКС учені виділяють такі:
стійкість у свідомості партійної радянської бюрократії стереотипів імперсько-централістічного мислення і нехтування національними засадами суспільного життя;
необмежена влада компартії і з властивою їй підміною правових способів управління суспільством методами адміністрування;
заміна суспільних об'єднань державними чи напівдержавними структурами (профспілки і комсомольська бюрократія; військово-промислові і аграрно-промислові комплекси та ін.);
незабезпечення дії принципу поділу влади тощо.
Теоретичною основною адміністративно-командної системи (АКС) послужила марксистська ідеологія. Визначальними ознаками цієї системи є:
панівна (домінуюча) власність держави на землю, інші природні ресурси, фабрики та заводи, підприємства транспорту та зв’язку, банки та інші фінансові інститути, оптову та значну частину роздрібної торгівлі, об’єкти соціальної інфраструктури – школи, медичні заклади, музеї, бібліотеки, більшу частину житлового фонду та ін.;
економічні рішення, які зумовлюють діяльність суб’єктів господарювання (що, скільки, для кого і як виробляти), приймались партійними та державними органами. Природні ресурси та продукцію виробничого призначення між виробниками розподіляють не за допомогою ринкових механізмів, а владою чиновників. Всі підприємства працювали на основі директивних, обов’язкових до виконання планів, які були основною метою їх роботи;
встановлення державних цін на всі види товарів (крім тих, які продавались на колгоспному ринку) та послуг. В основі формування цін були галузеві витрати на виготовлену продукцію;
повний контроль державою за зовнішньоекономічною діяльністю;
державне фінансування всієї соціальної сфери – освіти і науки, охорони здоров’я, культури, житлового будівництва та ін..
Це неефективна економіка, оскільки вона приводить до поглиблення диспропорцій між різними галузями, виробництвами, регіонами, між попитом та пропозицією. Державна форма власності унеможливлювала конкуренцію, у підприємств не було достатніх стимулів до використання досягнень НТП, зниження витрат та нарощення обсягів виробництва, яке характеризувалось високою енерго- та матеріаломісткістю, низькою конкурентоспроможністю. Відсутність конкуренції спричиняла виробництво низькоякісної продукції, наявність постійного дефіциту споживчих товарів, низькою була мотивація до праці та життєвий рівень переважної частини населення.
Міжнародна торгівля. Торгівельний і платіжний баланси
Світовий ринок - це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що ґрунтуються на міжнародному поділі праці. Головним змістом світового ринку є пересування товарів і послуг між країнами, тобто міжнародна торгівля. Стосовно торгівлі однієї країни з іншими використовують термін "зовнішня торгівля ".
Міжнародна торгівля складається із двох зустрічних потоків - експорту та імпорту, різниця між якими становить торговельне сальдо, а сума вартісних обсягів експорту та імпорту називається торговельним оборотом.
Важливою частиною міжнародного господарства є міжнародний рух фак торів виробництва, в складі яких найбільше значення належить міжнародному руху капіталу. Найдинамічніше переміщується між країнами такий фактор виробництва, як капітал. Під капіталом, який інвестують в інші країни, розуміють весь нагромаджений запас засобів в продуктивній, грошовій і товарній формах, які необхідні для створення матеріальних благ та послуг. За цілями вкладення міжнародний капітал ділиться на прямі і портфельні інвестиції.
Торговельний баланс - це співвідношення між вартістю експорту й імпорту протягом даного року (або іншого обраного періоду) незалежно від термінів їх оплати. Тому торговельний баланс входить у розрахунковий баланс. Регулювання торговельного балансу є найважливішим узагальнюючим інструментом планування й управління зовнішньою торгівлею країни, а оскільки торговельний баланс становить більшу частку в платіжному балансі, то, отже, він має значну вагу в управлінні всією системою зовнішньоекономічних зв'язків[1].
Економічне значення активу чи дефіциту торгового балансу стосовно до конкретної країни залежить від її положення у світовому господарстві, характеру її зв'язків з партнерами і загальною економічною політикою. Для країн, що відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку, активний торговий баланс необхідний як джерело валютних засобів для оплати міжнародних зобов'язань по інших статтях платіжного балансу. Для ряду промислово розвинутих країн (Японія, ФРН і ін.) активне сальдо торгового балансу використовується для створення другої економіки за кордоном.
Пасивний торговий баланс вважається небажаним і звичайно оцінюється як ознака слабості зовнішньоекономічних позицій країни. Це правильно для країн, що розвиваються, що випробують недостачу валютних надходжень. Для промислового розвитку країн це може мати інше значення. Наприклад, дефіцит торгового балансу США свідчить про активне просуванням на їхній ринок міжнародних конкурентів (Західної Європи, Японії, Тайваню, Південної Кореї й інших країн) по виробництву товарів більшої складності. У результаті міжнародного поділу праці, більш ефективно використовуються ресурси у світових масштабах. Дзеркальним відображенням дефіциту зовнішньої торгівлі США служить активне сальдо по цих операціях у згаданих партнерів, що використовують валютні надходження для закордонних капіталовкладень, у тому числі в США.
Платіжний баланс країни — це співвідношення між сумою фактичних грошових надходжень із-за кордону та сумою платежів іншим державам (їх громадянам, фірмам) за певний період. Він характеризує підсумок зовнішньоекономічної діяльності країни.
Платіжний баланс складається із двох головних статей: рахунку поточних операцій і рахунку руху капіталу.
Рахунок поточних операцій містить експорт та імпорт товарів і послуг, чисті доходи від іноземних інвестицій та чисті грошові перекази. Його величина залежить від обсягу експорту, імпорту валютного курсу.
Рахунок руху капіталу містить приплив і відплив довгострокового і короткострокового капіталу в країну і з країни.
Третьою частиною платіжного балансу є офіційні резерви.
Офіційні резерви - це запаси іноземної валюти, що їх тримають центральні банки для урегулювання збалансованості платіжного балансу.
Дефіцит платіжного балансу означає, що населення країни, фірми та державні установи заплатили таким самим представникам інших держав більше, ніж отримали від них.
Тести:
Попит на працю залежить від:
а) чисельності робочої сили.
Якщо країна використовує усі людські та матеріальні ресурси, то більшу кількість одного товару можна виробити:
б) тільки при зменшенні виробництва іншого товару.
Державний борг – це сума попередніх:
г) бюджетних дефіцитів за відрахуванням бюджетних профіцитів.
Економічна політика в умовах ринкової економіки передбачає:
а) чітке визначення цілей, оцінку можливих напрямків здійснення політики та оцінку результатів виконання заходів.
Реальна заробітна плата – це:
в) купівельна спроможність номінальної заробітної плати;
Задачі:
Номінальний ВВП у 2000 році становить 100000 гр. од. Природній рівень безробіття в цьому ж році становить 6%, а фактичний рівень безробіття – 9%. Визначте згідно закону Оукена, яким мав би бути потенційний обсяг виробництва ВВП у 2000 році.
Закон Оукена:
(
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора