Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Інформаційна безпека
Кафедра:
Кафедра ЗГ
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Організація та проведення робіт пов’язаних із захистом інформації
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
Конспект лекції з курсу “Організація та проведення робіт, пов’язаних із захистом інформації з обмеженим доступом” для студентів базового напрямку 6.1601 “Інформаційна безпека”.
ТЕМА: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ.
Затверджено
на засіданні кафедри
“ Інформаційна безпека ”
Протокол № ___ від ___.___.2009 р.
Львів - 2009
Згідно ст. 1 Закону України “Про державну таємницю” від 2І вересня 1999 року “державна таємниця — вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, еконо міки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому вказаним Законом, державною таємницею і піддягають охороні державою”. Охорона державної таємниці — це комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв. Слід зазначити, що військова таємниця входить як складова до державної таєм ниці (ст. 8 Закону України “Про державну таємницю”).
Відносини у сфері охорони державної таємниці регулюються Конституцією України, Законом України “Про інформацію”, Законом України “Про державну таємницю”, міжнародними договорами, за якими Україна взяла на себе певні зобов'язання по обміну інформацією.
Кримінальний кодекс України передбачає застосування відповідних кримінально-правових засобів з метою забезпечення збереження державної таємниці. Правопорушення в цій сфері, за які передбачена кримінальна відповідальність, визначені в окремих статтях Кримінального кодексу України: державна зрада (ст. 111); шпигунство (ст. 114); розголошення державної таємниці (ст. 328); втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 329); передавання або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330); розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості (ст. 422).
Юридичний склад вказаних у вищенаведених статтях КК України видів злочинів, це діяння (або бездіяльність) за загальною характеристикою відносяться до злочинів проти держави:
1 група (особливо небезпечні злочини проти держави) ст. 111, 114;
2 група (інші злочини проти держави) — ст. 328, 329, 330;
ст. 422 відноситься до розділу “Військові злочини”.
У структурі Особливої частини Кримінального кодексу особливо небезпечні злочини проти держави посідають чільне місце, оскільки вони загрожують основам конституційного ладу та безпеці України і тим самим становлять велику суспільну небезпеку для держави. Інші злочини проти держави характеризуються високим ступенем суспільної небезпеки щодо важливих сфер її діяльності.
В ст. 111 Кримінального кодексу України визначено, шо державна зрада — це “діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітету, територіальній недоторканості, обороноздатності або державній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України”.
Характерними ознаками визначеного складу злочину є:
об'єкт злочину — зовнішня безпека держави, тобто стан захищеності таких основ державного ладу України як суверенітет, територіальна недоторканість та обороноздатність держави;
вичерпний перелік дій: перехід на бік ворога у воєнний час або в бойовій обстановці, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України. Ці дії прийнято називати формами державної зради і їх перелік не підлягає розширеному тлумаченню;
спрямованість таких дій на шкоду хоча б одному із вказаних об’єктів;
адресатами вказаних дій є іноземні держави, іноземні організації або їх представники;
названі діяння можуть бути вчинені тільки умисно, причому з прямим умислом;
суб'єктом державної зради може бути лише громадянин України.
З об'єктивної сторони державна зрада може полягати в певних діях, наприклад, розголошення відомостей, що містять державну таємницю. Категорії відомостей, що становлять дер нину таємницю, визначені ст. 8 Закону України “Про держав ну таємницю”.
Конкретні відомості можуть бути віднесені до державної таємниці лише за умови, що вони підпадають під категорії, зазначені в ст. 8 Закону України “Про державну таємницю”.
Обов'язковим реквізитом кожного матеріального носія інформації, що віднесена, до державної таємниці, є гриф секретності. Він повинен містити відомості про ступінь секретності цієї інформації (“особливої важливості”, “цілком таємно”, “таємно”). Якщо гриф секретності неможливо нанести безпосередньо на носій інформації, він має бути зазначеним у супровідних документах (ст. 15 Закону).
Передача вказаних відомостей — це повідомлення їх будь-яким способом (усно, письмово, через посередників, з використанням тайників, радіо, за допомогою птахів і тварин, то що) адресатам шпигунства.
Раніше закон як самостійну форму державної зради називав видачу державної чи військової таємниці іноземній державі. У цьому випадку було відсутнє попереднє збирання вка заних відомостей для їх передачі. Останнє є характерним для розуміння передачі вказаних відомостей при шпигунстві. Чин не законодавство України не відносить видачу державної чи військової таємниці до самостійної форми державної зради. Видачу такої інформації слід розглядати як одну із складових частин передачі, яка характерна для шпигунства, інакше кажучи, видачу державної таємниці іноземній дер жаві, іноземній організації чи їх представникам слід розгляда ти як один із способів шпигунства. Таке положення знайшло певною мірою своє законодавче закріплення, хоча і в іншому за змістом злочині — ст. 114 КК України.
Збирання відомостей, які містять державну таємницю, передбачає здобуття їх будь-яким способом. На приклад, підслуховування розмов про такі відомості, малювання чи фотографування певних об'єктів, таємне, відкрите або насильницьке викрадення вказаних відомостей, тощо. Збирання таких відомостей здійснюється з метою подальшої передачі їх вказаному в законі адресату.
Злочин, передбачений ст. 111 КК України, належить до формальних злочинів. Він вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у статті дій незалежно від того, чи була заподіяна шкода державній безпеці України.
Об'єктивна сторона державної зради характеризується ви ною у формі прямого умислу.
Суб'єктом державної зради може бути лише громадянин України, якому на час вчинення злочину виповнилось 16 років. Співучасником такого злочину (організатором, підмовником і пособником) може бути іноземець або особа без гро мадянства. У ч. 2 ст. 111 КК України передбачені підстави звільнення від кримінальної відповідальності особи, якщо во на для виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчи нила і добровільно заявила органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання.
У ч. 1 ст. 114 КК України дається таке визначення шпигунства: “передача або збирання з метою передачі іноземній дер жаві, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства”.
Характерними ознаками складу злочину шпигунство є:
об'єкт злочину — зовнішня безпека України;
предмет злочину — це відомості, що містять державну таємницю.
Предметом шпигунства можуть бути і відомості, які не становлять державної таємниці, якщо вони збиралися чи передавалися за завданням іноземної розвідки. Цим поняттям охоплюються економічні, науково-технічні, комерційні та інші відомості, що становлять службову таємницю; відомості закритих джерел, а також відкрита інформація, яка опублікована у відомчих бюлетенях, звітах, доповідях і змістом яких зацікавлена іноземна розвідка. Збирання таких відомостей без завдання (за дорученням) іноземної розвідки не утворює складу злочину шпигунства.
Об'єктивна сторона цього складу злочину характеризується активними діями. Передача відомостей, вказаних у ст. 114 КК України — це повідомлення таких відомостей зазначеним адресатам у будь-який спосіб (усно, письмово, поштою, через посередників, з використанням тайників, радіозасобів, тощо). Збирання таких відомостей — здобуття їх будь-яким шляхом. Спосіб передачі або збирання зазначених вище відомостей на кваліфікацію злочину не впливає.
Збирання або передача відомостей, що становлять держав ну таємницю, утворюють склад злочину шпигунство незалежно від того, вчиняються такі дії за завданням іноземного адресата чи призначалися такому адресатові з ініціативи винної особи.
З суб'єктивної сторони шпигунство вчиняється з прямим умислом.
Суб'єктом шпигунства відповідно до ст. 114 КК України може бути іноземний громадянин або особа без громадянства. Якщо дії, що складають об'єктивну сторону цього злочину, вчинені громадянином України, то він несе відповідальність за наявності підстав за ст. 111 або ст. 330 КК України.
Особа, яка вчинила шпигунство, звільняється від криміналь ної відповідальності згідно з ч. 2 ст. 114 КК України, якщо вона припинила діяльність, передбачену ч. 1 цієї статті, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене якщо, внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.
Розголошення державної таємниці (ст. 328 КК України) — це “розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства”.
Об'єктом злочину є життєво важливі інтереси України у сфері оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку.
Предметом злочину може бути тільки інформація віднесена до державної таємниці згідно з Законом України “Про державну таємницю”.
З об'єктивної сторони розголошення державної таємниці полягає в незаконному обнародуванні відомостей, які містять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі по службі чи роботі, внаслідок чого ці відо мості стали надбанням сторонніх осіб.
Форми розголошення таких відомостей можуть бути різноманітними: під час розмови про них у присутності сторонніх осіб (у трамваї, на вулиці, тощо), повідомлення таких відомос тей знайомим чи родичам, а також у листах, доповідях, висту пах у пресі, тощо. Сам факт розголошення відомостей, що міс тять державну таємницю, якщо вони були сприйняті як такі сторонніми особами, утворює склад злочину.
Не визнається злочином розголошення державної таємниці після перебігу строку засекречування інформації. Перебіг строку засекречування починається з часу надання грифу секретності відповідному носію інформації. Він не може перевищувати для інформації “особливої важливості” — ЗО років, для інформації “цілком таємно” — 10 років, для інформації “таємно” — 5 років. Треба мати на увазі, що Президент України, і Голова Верховної Ради або Прем'єр-міністр України можуть продовжити строк засекречування інформації.
До тяжких наслідків (ч. 2 ст. 328 КК) відноситься таке розголошення відомостей, що містять державну таємницю, в результаті якого вони стали надбанням іноземної розвідки або причинили значну шкоду обороноздатності чи іншим державним інтересам України.
З суб'єктивної сторони розголошення державної таємниці може бути вчинене як умисно, так і з необережності.
Розголошення державної таємниці треба відрізняти від державної зради у формі шпигунства, де передача відомостей, які містять державну таємницю, пов'язана з наявністю іноземного адресата і бажанням винного, щоб такі відомості стали над банням іноземної держави, іноземної організації або їх представників. Таке бажання і такий адресат відсутні при вчиненні злочину, передбаченого ст. 328 КК.
Суб'єктом розголошення державної таємниці можуть бути посадові особи, яким такі відомості довірені, або інші особи, яким ці відомості стали відомі по службі чи по роботі, а також військовослужбовці за тих же умов. Однак, якщо військовослужбовець розголошує відомості військового характеру, які містять державну таємницю, то він за відсутності в його діях ознак державної зради підлягає відповідальності за ст. 422 КК. У випадку, коли особа після демобілізації зі Збройних Сил України, залишення посади або звільнення із установ оборон ного значення розголошує відомі їй по службі чи по роботі відомості, що містять державну таємницю, вона несе відповідальність за ст. 328 КК України. Громадяни, яким випадково стали відомі відомості, що містять державну таємницю, і які потім їх розголосили, не є суб'єктами цього злочину.
Втрата документів, що містять державну таємницю. Цей злочин визначено в ст. 329 КК України як “втрата документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації, що містять державну таємницю, а також предметів, відомості про які становлять державну таємницю, особою, якій вони були довірені, якщо втрата стала результатом порушення встановленого за коном порядку поводження із зазначеними документами та іншими матеріальними носіями секретної інформації або предметами”.
Об'єктивна сторона складу цього злочину потребує наявності трьох пов'язаних між собою ознак:
порушення (шляхом дії чи бездіяльності) правил користування або зберігання документів або предметів;
виходу їх із володіння особи, якій вони були довірені;
ознайомлення або можливість ознайомлення з ними сто ронніх осіб.
Відповідальність за ст. 329 КК настає тоді, коли порушення правил поводження з документами чи предметами з наступ ним їх виходом із володіння тих, кому вони були довірені, призвело до можливості ознайомлення з їх змістом сторонніх осіб. У випадку, коли особа, якій були довірені документи, що містять державну таємницю, або предмети, відомості про які становлять державну таємницю, не допустила порушення правил користування ними чи зберігання їх, але документи виявилися втраченими (наприклад, викраденими шляхом зламу сейфа), таку особу не можна притягати до кримінальної відповідальності.
Втрата предметів або документів, що містять державну таємницю, вважається закінченим злочином незалежно від того, чи заподіяла така втрата шкоду інтересам України. Настання тяжких наслідків надає цьому злочину кваліфікованого виду (ч. 2 ст. 329 КК). Тяжкими наслідками треба вважати ті наслідки, що і при розголошенні державної таємниці.
З суб'єктивної сторони цей злочин передбачає щодо втрати вказаних у статті документів чи предметів необережну вину - злочинну самонадіяність чи злочинну недбалість. Правила зберігання документів чи предметів можуть бути порушені як умисно, так і з необережності.
Суб'єктом злочину може бути особа, якій були довірені вказані в статті документи або предмети по службі або по роботі Військовослужбовець за втрату таких документів несе відповідальність за ст. 422 КК.
Передавання або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави. У ст. 330 КК України цей злочин визначено як “передавання або збирання з метою передачі іноземним організаціям, підприємствам, установам або їх представникам економічних, науково-технічних або інших відомостей, що становлять конфіден ційну інформацію, яка є власністю держави, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства”.
Предметом посягання у цьому випадку можуть бути тільки відомості, які містять конфіденційну інформацію. Якщо пред метом посягання є відомості, що містять державну таємницю, винний за наявності всіх необхідних для того ознак підлягає відповідальності за державну зраду у формі шпигунства.
Об'єктивна сторона злочину характеризується активними діями і боку винної особи. У ст. 330 КК України наводиться вичерпний перелік діянь, які складають злочин. Це — передача чи збирання з метою передачі іноземним організаціям або їх представникам відомостей, які є власністю держави. Представ ник іноземної організації — особа, яка є офіційним співробітником іноземної недержавної організації або за спеціаль ним повноваженням представляє інтереси такої організації.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Винна особа усвідомлює, що вчиняє дії, вказані в диспозиції ст. 330 КК України і бажає такі дії вчинити.
Суб'єктом злочину є посадова особа, якій відповідні відомості були довірені або інша особа, якій такі відомості стали відомими по службі або по роботі.
Питання про наявність обставин, які обтяжують злочин, вирішується у кожному окремому випадку з урахуванням усіх і конкретних обставин справи.
Як видно із вищевикладеного кримінальне законодавство нашої країни в галузі запобігання розголошення державної таємниці забезпечує надійність збереження її кримінально-правовими засобами.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора