Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Інформаційна безпека
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Організація та проведення робіт пов’язаних із захистом інформації
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
Конспект лекції з курсу “Організація та проведення робіт, пов’язаних із захистом інформації з обмеженим доступом” для студентів базового напрямку 6.1601 “Інформаційна безпека”.
ТЕМА: ОРГАНІЗАЦІЯ РЕЖИМНО-СЕКРЕТНОЇ РОБОТИ НА ПІДПРИЄМСТВАХ, В УСТАНОВАХ І ОРГАНІЗАЦІЯХ УКРАЇНИ.
Затверджено
на засіданні кафедри
“ Інформаційна безпека ”
Протокол № ___ від ___.___.2009 р.
Львів - 2009
Призначення і зміст режимно – секретної роботи.
В справі надійного забезпечення охорони державної таємниці на підприємствах, в установах і організаціях України займає правильна організація, постановка і вміле керівництво цією роботою. Вона розглядається як один з основних напрямків режиму секретності, як його складова частина.
Під режимно – секретною роботою розуміється встановлення і проведення комплексу режимних заходів, спрямованих на збереження державної таємниці при поводженні з таємними документами (інформацією, матеріалами, виробами тощо). До основних режимних заходів, що визначають зміст і обсяг режимно – секретної роботи, відносяться:
суворе дотримання вимог по організації і веденню секретного діловодства, розміщення і обладнання режимно – секретних органів, їх охороні і функціонування;
встановлення належного порядку в організації виконання службових обов’язків посадовими особами всіх категорій, що виключає витік секретних відомостей і втрати документів (виробів), що становлять державну таємницю;
максимальне обмеження кола осіб, що допускаються до державної таємниці, з визначенням персональної відповідальності за збереження довірених таємниць, а також порядку ознайомлення з інформацією, що вміщує державну таємницю, посадових осіб установи;
підбір працівників режимно – секретних органів, а також персоналу установи, що допускаються до державної таємниці; організація їх навчання;
здійснення систематичного контролю і надання допомоги підлеглим установам в організації режимно – секретної роботи і зберіганні секретних документів (виробів).
Таким чином, режимно – секретна робота - це поняття доволі широке. Але на практиці воно часто – густо помилково звужується до ведення секретного діловодства. Разом з тим, застосування термінів “режимно – секретна робота” і “секретне діловодство” в смисловому значенні необхідно розглядати як ціле і частину єдиного процесу, спрямованого на досягнення поставленого завдання – збереження державної таємниці. Як що секретне діловодство визначає порядок документування і роботи з матеріальними носіями інформації, що вміщують державну таємницю, яке здійснює режимно – секретний орган, то режимно – секретна робота покликана регламентувати життєдіяльність органів управління, підприємств, установ і організацій з метою охорони державної таємниці. Ця робота скеровується керівниками державних органів, підприємств, установ та організацій і є складовою, невід’ємною частиною основної діяльності цих установ і організацій, безпосередньо організацію і забезпечення режимно – секретної роботи здійснює режимно – секретний орган.
Положення і правила по організації і веденню режимно - секретної роботи визначаються Законами України “Про інформацію”, “Про державну таємницю”, Постановами Кабінету Міністрів України, Положеннями і Інструкціями які регламентують цю діяльність. Вимоги законодавчих і нормативних документів обов’язкові для всіх осіб, які по роду своєї діяльності причетні до роботи, пов’язаної з державною таємницею. На підставі регламентуючих документів розробляються і впроваджуються в життя практичні заходи по організації режимно – секретної діяльності.
Розуміння сутності режимно – секретної роботи, а також її роль, місце і призначення в загальній системі режиму секретності є невід’ємною умовою надійної охорони державної таємниці.
ІСТОРІЯ ЗАРОДЖЕННЯ СИСТЕМИ І ОРГАНІВ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ.
У Російській імперії не існувало централізованої системи захисту державної таємниці. Міністерство зовнішніх справ (МЗС), Військове відомство і Департамент поліції самостійно докладали зусиль по забезпеченню збереження державної таємниці. При цьому Департамент поліції славився своєю системою конфіденційного діловодства, а МЗС і Військове відомство мали досягнення в області криптографії. У той же час заходи, що здійснювались, носили хаотичний характер і не могли забезпечити ефективного захисту державних секретів. Радянській республіці довелося розробити і створити ефективну систему захисту державної таємниці, що, у модифікованому стані, продовжує існувати і у наші дні. Її основні принципи і структура були сформовані в 20 - 30 роки. Потім, тільки редагувались керівні документи і мінялись назви органів захисту інформації.
Першим кроком у створенні централізованої системи захисту державної таємниці можна назвати організацію органів контррозвідки. Про ефективність їхньої роботи написано досить багато. Була введена система паспортного контролю для упорядкування процесу в'їзду і виїзду на територію Радянської республіки. Зокрема, у листопаді 1917 були затверджені декретом Ради народних комісарів(РНК) “Правила в'їзду і виїзду з Росії”. А 24 квітня 1919 року був виданий декрет РНК “Про порядок видачі закордонних паспортів”. Правда, ефективність цих заходів у той період була не високою. Майже будь-який бажаючий міг оформити собі фальшиві чи підроблені документи.
У 1920 році НКВС, відповідно до Постанови Ради праці й оборони від 18 серпня 1920 року, було надано виключне право визначати порядок в'їзду і виїзду в окремі місцевості. Таким чином, вперше, було введене поняття території чи району з особливим режим. Значно пізніше ці райони і території трансформуються в “закриті” міста.
У принципі, у Кримінальний кодекс Російської імперії 1903 року в статті 112 було введене поняття укріпленого району. Перебування в цьому районі людини з підробленими документами чи людини, яка приховувала свою національність, підданство і військове звання, було карним злочином і загрожувало цивільним особам ув'язненням на термін від двох тижнів до одного року, а військовим - переведення в арештантські роти на термін 3 - 4 роки. Але при цьому ніхто не контролював режим в'їзду і виїзду з даного району.
До 1921 року не робились спроби упорядкувати порядок обробки і зберігання документів, що містять державну таємницю. Наприклад, у виданому Управлінням Військово Навчальних закладів Західного фронту в 1921 році навчальному посібнику “Військова таємниця” розглядались не тільки найпростіші методи організації секретного діловодства, але і перелік відомостей, що могли бути військовою таємницею. Автор навчального посібника, колишній офіцер військової розвідки царської армії Какурін, намагався, таким чином, вирішити проблему із захистом військової таємниці в діючій Червоній армії.
Одночасно з цією книгою, 13 жовтня 1921 року Декретом РНК був затверджений Перелік відомостей, що становлять таємницю і не підлягають розповсюдженню. Відомості поділялись на дві групи: військового і економічного характеру.
Ще одним важливим заходам було створення 5 травня 1921 року 8 спецвідділу при Всеросійській надзвичайній комісії(ВНК). З 6 лютого 1922 року по 25 грудня 1936 року цей орган називався просто спецвідділ при ДПУ - ОДПУ - ГУ ДБ НКВС СРСР. А з 25 грудня 1936 року по 9 червня 1938 року 9 - й спецвідділ при ГУ ДБ НКВС СРСР. Перше відділення цього спецвідділу займалося “наглядом за всіма державними установами, партійними і громадськими організаціями по збереженню державної таємниці”. Саме спецвідділ був головною організацією, що координувала всі заходи щодо захисту державної таємниці. Хоча основним його завданням була розробка керівних документів регламентуючих різні аспекти організації захисту державної таємниці.
Перша спроба навести порядок у сфері обробки і зберігання секретних документів була почата 30 серпня 1922 року. Тоді Секретаріат ЦК РКП (б) прийняв постанову “Про порядок зберігання і руху секретних документів”. У цьому документі вперше було зафіксовано, що для організації і ведення секретного діловодства необхідне створення секретних частин.
У тому ж році Оргбюро ЦК РКП (б) прийняло постанову “Про порядок зберігання секретних постанов ЦК РКП (б). Аналогічний документ був виданий і в Червоній Армії. Наказ РВРР № 2011 визначав порядок поводження з цілком таємною кореспонденцією.
Правда, у виданому в 1924 році навчальному посібнику “Техніка штабної служби. Оперативна служба військових штабів (у воєнний час)”, призначеному для слухачів військової академії, знову, як і три роки тому, автор присвятив цілий розділ питанням секретного діловодства.
Постанова Політбюро ЦК РКП (б) від 11 січня 1923 про створення при ДПУ спеціального міжвідомчого бюро по дезінформації (Дезінформбюро) у складі представників від ДПУ, ЦК РКП (б), НКЗСД, РВС, РУ Штабу РСЧА. Основними завданнями бюро були:
облік відомостей, що надходять у ДПУ і Розвідупр та інші установи про ступінь поінформованості іноземних розвідок про Росію;
облік і характеристика відомостей, що цікавлять супротивника;
виявлення ступеню поінформованості супротивника;
складання і технічне виготовлення низки помилкових відомостей і документів, що дають неправильне представлення супротивнику;
постачання супротивника вищевказаними матеріалами і документами проводити через відповідні органи ДПУ і Розвідупра.
Тим чином була закладена багаторічна практика численних ефективних операцій з дезінформації супротивника. Крім цього, інформація про рівень поінформованості супротивника дозволяла органам контррозвідки оперативно виявляти факти витоку секретної інформації і нейтралізувати агентів супротивника.
Постановою РНК від 24 квітня 1926 року був затверджений новий відкритий “Перелік відомостей, що за своїм змістом є спеціально охоронюваною державною таємницею”. Всі відомості були розділені на три групи: відомості військового характеру, відомості економічного характеру і відомості іншого характеру. Крім цього було введено три категорії секретності. Відповідно до Переліку, зазначеним у ньому відомостям, був наданий один із трьох грифів секретності: цілком таємно, таємно і не підлягає оголошенню.
Перелік мав низку недоліків. Тому, через два місяці, спецвідділ при ОДПУ видав секретний “Перелік питань таємної, цілком таємної і, які не підлягають оголошенню при листуванні”.
В цьому переліку були враховані всі недоліки попереднього переліку. Змінилася і сама структура Переліку. Тепер усі відомості були розділені на чотири категорії: питання військового характеру, питання фінансово - економічного характеру, питання політичного (у тому числі партійного) характеру, питання загального характеру.
У 1926 році було прийнято декілька загальносоюзних інструкцій, які регламентували окремі питання організації і ведення секретного діловодства:
"Інструкція з ведення секретного і шифрувального діловодства";
"Інструкція місцевим органам ОДПУ про нагляд за постановкою секретного і мобілізаційного діловодства";
"Інструкція з ведення архівного діловодства і здачі справ в органи Центрархіву";
"Інструкція про порядок підготовки і конвертування кореспонденції, яка пересилається дипломатичною поштою".
“Інструкція про порядок стенографії на секретних нарадах і засіданнях”.
“Інструкція про порядок ведення і зберігання секретного листування”.
Але, ці інструкції діяли недовго. У 1928 було прийняте рішення про те, що необхідно розділити секретне діловодство і шифрувальне діловодство.
А в 1929 році була прийнята нова "Інструкція місцевим органам ОДПУ за наглядом за станом секретного і мобілізаційного діловодства установ і організацій". Тим самим, були підтверджені функції ОДПУ по контролю за дотриманням вимог секретного діловодства.
Наприкінці 20 років була проведена уніфікація складу секретних органів і встановлена стандартна номенклатура посад секретних апаратів установ і організацій. У центральних апаратах ВСНГ і НКЗС, НКП, НКШС створені секретні відділи, в інших наркоматах - секретні частини, а в головкомах, управліннях і відділах секретні частини і секретні відділення відповідно.
Номенклатура посад секретних органів включала: завідувач, інструктори, секретарі (помічники секретарів), кореспонденти, старші друкарки (друкарки), помічники секретарів, архіваріуси.
Структура секретних органів передбачала: секретне діловодство, машбюро, креслярське бюро, стенографічне бюро, групу контролю, групу по обліково-розподільній роботі, бюро перепусток і довідок.
Конкретний склад секретних органів визначався наркоматами за узгодженням зі спецвідділом при ОДПУ. Служби захисту інформації називались по-різному: секретні частини, підвідділи секретного діловодства, шифрувальні відділи тощо.
Прийняті наприкінці 20 років інструкції діяли до 1940 року, а номенклатура посад та структура режимно-секретних органів проіснувала без змін значно довше.
Найбільше ефективно централізована система захисту державної таємниці працювала в 60 - 80 роки, хоча в той період не починалося майже ніяких радикальних заходів для її модифікації - так ефективні і оптимальні були принципи, закладені ще в 20 роки.
Створення режимно – секретних органів, їх структура і комплектування.
На підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, діяльність яких пов’язана з державною таємницею створюються режимно – секретні органи (РСО). До складу РСО входять підрозділи режиму, секретного діловодства та інші підрозділи, що безпосередньо забезпечують охорону державних таємниць, в залежності від специфіки діяльності підприємства, установи, організації.
РСО є окремим структурним підрозділом, який безпосередньо підпорядковується керівникові установи, підприємства, організації. Керівники установ організовують і контролюють діяльність РСО.
РСО за своїм статусом і умовами праці прирівнюються до основних підрозділів установи, і безпосередньо приймають участь у виробничій діяльності установи, т.я. успіх в рішенні завдань поставлених перед установою, діяльність якої пов’язана з державною таємницею, неможливий без чіткої організації роботи з таємними документами та іншими носіями секретної інформації і підтримання режиму секретності в установі.
Функції РСО не можна передавати іншим підрозділам установ, не можна приймати на роботу в РСО тимчасових працівників, а також покладати на них функції, що не пов’язані з виконанням секретних робіт.
Чисельність працівників РСО визначається керівниками установ, в залежності від обсягу робіт, пов’язаних з державною таємницею. Розрахунок чисельності проводиться згідно з “Типовими нормами розрахунку чисельності працівників режимно – секретних підрозділів”.
РСО повинні комплектуватись з числа кваліфікованих, перевірених, позитивно зарекомендувавших себе працівників установи. РСО, в яких мається велика кількість технічної документації, як правило, повинні комплектуватись інженерно – технічними працівниками.
Працівники РСО повинні допускатись до роботи тільки після оформлення допуску до державної таємниці зі ступенем секретності “Цілком таємно”, якщо характер виконуємих робіт не вимагає допуску до державної таємниці зі ступенем секретності “Особливої важливості”.
Підбір і призначення осіб на посади керівників РСО здійснюється по узгодженню з вищестоящими установами і територіальними підрозділами Служби Безпеки України.
В установах із незначним обсягом робіт, пов’язаних з державною таємницею, де штатним розписом не передбачено створення РСО, облік і зберігання секретних документів, а також заходи щодо забезпечення режиму секретності здійснюються особисто керівником установи або спеціально призначеним за його наказом працівником після створення необхідних умов, що забезпечують режим секретності. На цих працівників поширюються обов’язки права працівників РСО.
В установах, підприємствах із значним обсягом робіт, пов’язаних з державною таємницею, вводяться посади заступника керівника з питань режиму, на якого покладаються обов’язки і права керівника РСО.
РСО провадить свою діяльність на основі Закону України “Про державну таємницю”, інших законодавчих, нормативних і настановчих документів з питань охорони державної таємниці.
У своїй роботі РСО взаємодіють з територіальними підрозділами СБУ та іншими державними органами, які виконують окремі функції охорони державної таємниці у відповідності зі своїми повноваженнями.
Керівники підприємств, установ і організацій здійснюють керівництво справою охорони державної таємниці у підпорядкованих або тих, що належать до їх сфери управління, підприємствах, установах, організаціях, діяльність яких пов’язана з державною таємницею, та контроль за її станом, а також мають право контролювати стан охорони державних таємниць, які були передані підрядчикам у зв’язку з виконанням замовлень.
Підприємства, установи, організації зобов’язані погоджувати з вищестоящими організаціями, підприємствами, установами і територіальними органами Служби Безпеки України створення, реорганізацію чи ліквідацію РСО.
РСО установ розміщуються в ізольованих службових приміщеннях, як правило, на середніх поверхах, їх обладнання має відповідати встановленим нормам регламентуючих і настановчих документів.
Підготовка працівників, робота яких пов’язана з державною таємницею.
Стан режимно – секретної роботи в установі, на підприємстві в значній мірі залежить від професіоналізму і точного виконання працівниками всіх категорій, робота яких пов’язана з державною таємницею, вимог законодавчих, нормативних і настановчих документів з питань охорони державної таємниці. Порушення навіть окремих вимог створюють передумови для витоку державної таємниці. З метою підготовки працівників режимно – секретних органів і удосконалення їх знань застосовуються різні форми навчання (занять).
Підготовка працівників режимно – секретних органів організується розпорядженням керівників установ, підприємств, організацій. Підготовка проводиться згідно з “Типовою програмою тематичного постійно діючого або короткотермінового семінару працівників режимно – секретних підрозділів”, яка затверджена Служба Безпеки України.
Проведення тематичних семінарів можуть забезпечувати органи виконавчої влади на базі закладів освіти системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців, а також може здійснюватися в самих органах влади.
Програма тематичного постійно діючого або короткотермінового семінару передбачає оволодіння знаннями та вміння згідно вимог Кваліфікаційного довідника професій працівників режимно – секретних підрозділів і забезпечує працівникам теоретичні і практичні навички з організації охорони державної таємниці. Складові тематичного семінару можна включати до програми самоосвіти фахівця режимно – секретного підрозділу.
Безпосередньо в установах, на підприємствах підготовка працівників всіх категорій з питань охорони державної таємниці організовується керівниками цих установ. Заняття проводяться керівниками режимно – секретних органів і найбільш підготовленими працівниками РСО.
Працівники установ, що призначаються на посади, пов’язані з державною таємницею, допускаються до виконання своїх службових обов’язків тільки після вивчення ними настановчих документів по охороні державної таємниці, в частині що їх стосується, з обов’язковою здачею заліку.
Завдання режимно – секретних органів.
В кожній установі, на підприємстві забезпечення охорони державної таємниці в значній мірі залежить від організації правильної роботи режимно – секретного органу, професіоналізму, знань законодавчих, нормативних и настановчих документів його працівниками, а також чіткого виконання своїх функціональних обов’язків, свідомості і відповідальності за доручену справу.
Чітке ведення секретного діловодства має велике значення в роботі режимно – секретного органу. Але це не вичерпує його обов’язки, вони значно ширші і спрямовані на повне забезпечення схоронності документів, недопущення розголошення і витоку державної таємниці.
Режимно – секретні органи (підрозділи режиму і секретного діловодства) установ, підприємств, забезпечують охорону державної таємниці в процесі ведення секретних робіт в цих установах.
З метою виконання свого завдання вони зобов’язані:
всебічно вивчати діяльність установи з метою виявлення і усунення шляхів, причин і умов витоку секретних відомостей;
розробляти і здійснювати заходи, що забезпечують режим секретності при роботі з секретними документами; не допускати необґрунтованого ознайомлення з документами і продукцією та включення в документи лишніх (не викликаних необхідністю) відомостей; організовувати і здійснювати облік і зберігання секретних документів, їх прийом, реєстрацію, розмноження і розсилку;
розробляти заходи, які забезпечують режим секретності при проектуванні, виробництві, обліку, зберіганні, русі, випробуванні і транспортуванні спецвиробів;
приймати участь в розробці і здійсненні заходів по зашифровці і маскуванні спецвиробів, важливих науково – дослідних і дослідно – конструкторських робіт, діючих підприємств, а також тих що будуються;
максимально обмежувати коло осіб, які допускаються до державної таємниці;
приймати участь в вивченні осіб, які допускаються до секретних робіт і документів, оформленні матеріалів на них і веденні обліку;
розробляти заходи по забезпеченню внутрішнього режиму на об’єкті, пропускного режиму і охорони об’єктів, впроваджувати нові технічні засоби охорони;
контролювати виконання вимог законів, нормативних документів, інструкцій, положень, правил і вказівок по забезпеченню збереження державної таємниці і режиму секретності всіма особами, що мають відношення секретних робіт і документів;
проводити роз’яснювальну і виховну роботу серед осіб, що допущені до роботи з державною таємницею.
Режимно – секретні органи безпосередньо приймають участь в підготовці і рішенні всіх основних питань, пов’язаних з організацією охорони державної таємниці і забезпеченні режиму секретності на об’єктах.
Права режимно – секретних органів.
вимагати від усіх працівників підприємства, установи та організації, а також відряджених неухильного виконання вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці;
брати участь у розгляді проектів штатних розписів підприємства, установи та організації та підвідомчих їм установ, підприємств у частині, що стосується РСО, вносити пропозиції щодо структури та чисельності працівників цих органів;
брати участь у проведенні атестації працівників, що виконують роботи, пов'язані з державною таємницею, а також у розгляді пропозицій щодо виплати в установленому нормативними актами порядку компенсації за роботу в умовах режимних обмежень;
залучати спеціалістів підприємства, установи та організації до здійснення заходів щодо охорони державної таємниці;
здійснювати перевірки стану й організації роботи з питань захисту державної таємниці і забезпечення режиму секретності у підрозділах підприємства, установи та організації, а також у підвідомчих їм установах та підприємствах, давати відповідні рекомендації;
здійснювати перевірки додержання режиму секретності на робочих місцях працівників, що мають допуск до державної таємниці, вмісту спецсховищ (приміщень, сейфів, металевих шаф, спецчемоданів, спецпапок тощо), наявності документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації;
порушувати перед керівником підприємства, установи та організації питання про призначення службових розслідувань за фактами порушень режиму секретності та секретного діловодства, про притягнення осіб до відповідальності згідно з законом, а також давати рекомендації щодо обов'язкових для виконання вказівок керівникам підрозділів підприємства, установи та організації та підвідомчих їм установ, підприємств з питань забезпечення режиму секретності;
брати участь у службових розслідуваннях, у встановленому порядку вимагати від працівників підприємства, установи та організації письмових пояснень щодо фактів розголошення ними секретних відомостей, втрати матеріальних носіїв секретної інформації, інших порушень режиму секретності;
вносити пропозиції керівникові підприємства, установи та організації про припинення робіт, пов'язаних з державною таємницею, в структурних підрозділах, якщо умови для їх виконання не відповідають вимогам режиму секретності; опечатувати приміщення, де ведуться такі роботи або зберігаються матеріальні носії секретної інформації;
одержувати від громадян, яким оформляються документи на допуск до державної таємниці, анкетні дані;
використовувати засоби зв'язку та вести в установленому порядку поштово-телеграфне листування з іншими підприємствами, установами і організаціями та їх РСО з питань забезпечення режиму секретності;
мати печатку з найменуванням РСО, а також інші печатки та штампи установленої форми.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора