Інтернет.. Лабораторна робота з Інші. Робота № 201152

Перехід до торгівельного партнера Binance

Інтернет.

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Національний університет Львівська політехніка

Інститут:

Не вказано

Факультет:

Не вказано

Кафедра:

Не вказано

Інформація про роботу

Рік:

2026

Тип роботи:

Лабораторна робота

Предмет:

Інші

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

1. Вступ Інтернет – світова комп’ютерна мережа. Вона складається з різноманітних комп’ютерних мереж, об’єднаних стандартними угодами про способи обміну інформацією і єдиною системою адресації. Інтернет використовує протоколи сімейства TCP/ІP. Вони забезпечують можливість надійно і швидко передавати інформацію навіть по не надійних каналах зв’язку, а також будувати програмне забезпечення, придатне для роботи на будь-якій апаратурі. Система адресації (URL-адреси) забезпечує унікальними координатами кожен комп’ютер (точніше, практично кожен ресурс комп’ютера), створюючи можливість узяти саме те, що потрібно, і передати саме туди, куди потрібно. 2. Історична довідка В 1969 році група науковців організації ARPA на замовлення Міністерства Оборони США створило мережу передачі даних, що стала предтечей Іnternet, – вона називалася ARPAnet. ARPAnet була експериментальною мережею, – вона створювалася для підтримки наукових досліджень у військово-промисловій сфері, – зокрема, для дослідження методів побудови мереж, стійких до часткових ушкоджень каналів зв’язку, одержуваним, наприклад, при бомбардуванні авіацією чи ядерних ударів, здатних нормально функціонувати в таких умовах. Ця вимога дає ключ до розуміння принципів побудови і структури Іnternet. Розробникам мережі поставили важке завдання: знайти спосіб передавання інформації по мережі, стійкий до збоїв. Мережа повинна забезпечити надійну передачу інформації навіть при раптовому відключенні частини комп’ютерів мережі та частковому руйнуванні каналів зв’язку. І рішення було знайдено. Називається воно комутацієї пакетів (packet switching). Суть цього рішення така: Інформація передається від передавача до приймача. І передавач і приймач має свою унікальну адресу, яка дає змогу їх однозначно ідентифікувати. Будь-яка інформація, яка підлягає передачі передається не цілісно, а ділиться на фрагменти – пакети. На стороні передавача вся інформація ділиться на пакети і пакети передаються через мережу до приймача. На стороні приймача з пакетів, що прийшли можливо в різний час, в іншій послідівності і різними шляхами інформація збирається докупи. Кожен пакет, крім фрагменту інформації, що в ньому міситься, містить інформацію про адреси передавача та приймача. Ці адреси служать для маршрутизації – вставлення шляху проходження пакетів від передавача до приймача. На момент передачі інформації між передавачем і приймачем повинен існувати фізичний канал зв’язку. Це з’єднання може бути не безпосереднім, а проходити через інші комп’ютери. Це з’єднання може існувати не постійно, а тільки на момент передачі інформації. З’єднання може змінюватись. При проходженні пакетів мережею, частина, чи навіть всі пакети можуть втратитись (внаслідок пошкодження комп’ютерів, через які проходять пакети, чи каналів зв’язку). Якщо пакет не доставлено адресату за певний, наперед означений час, то пакет знищується. Це зроблено для того, щоб в мережі не нагромаджувались недоставлені пакети. Якщо приймач отримав пакет, то він повідомляє про це передавача, надсилає йому квитанцію. Якщо передавач не отримав квитанції на якийсь пакет протягом наперед означеного часу, то він повторно пересилає цей пакет приймачеві. Якщо значна частина пакетів на шляху від передавача до приймача втрачається, або пакети проходять надто повільно, то система приймає рішення про зміну маршруту проходження пакетів. Така організація мережі забезпечила ефективний та надійний спосіб передачі інформації по ненадійних каналах зв’язку. Передача даних у мережі була організована на основі протоколу Іnternet – ІP. Протокол ІP – це правила й опис роботи мережі. Цей звід включає правила налагодження і підтримки зв’язку в мережі, правила звертання з ІP-пакетами і їхньої обробки, опису мережних пакетів сімейства ІP (їхня структура і т.п.). Мережа задумувалася і проектувалася так, щоб від користувачів не було потрібно ніякої інформації про конкретну структуру мережі. Для того, щоб послати повідомлення по мережі, комп’ютер повинний помістити дані в деякі "конверти’’, вказати на цих "конвертах’’ конкретну адресу в мережі і передати ці пакети, що вийшли в результаті цих процедур, в мережу. Ці рішення можуть показатися дивними, як і припущення про "ненадійність’’ мережі, але вже наявний досвід показав, що більшість цих рішень є розумними і вірними. Поки Міжнародна Організація по Стандартизації (Organіzatіon for Іnternatіonal Standardіzatіon – ІSO) витрачала роки, створюючи остаточний стандарт для комп’ютерних мереж, користувачі чекати не бажали. Активісти Іnternet почали встановлювати ІP-програмне забезпечення на всі можливі типи комп’ютерів. Незабаром це стало єдиним прийнятним способом для зв’язку різнорідних комп’ютерів. Така схема сподобалася уряду й університетам, що проводять політику покупки комп’ютерів у різних виробників. Кожний купував той комп’ютер, що йому подобався і вправі був очікувати, що зможе працювати по мережі разом з іншими комп’ютерами. Протягом 15 років після появи ARPAnet почали з’явилися Локальні Обчислювальні Мережі (LAN), (комп’ютери, з’єднані каналами зв’язку). .Найвідомішими були мережі BITNET та СSNET. Спочатку LAN виникали в університетах. Всі ці локальні системи працювали на підставі своїх протоколів (правил адресації та взаємодії комп’ютерів в мережі). Тому встановити зя’язок між різними мережами було неможливо. Тому ARPANET профінансувала розробку нового протоколу TCP/IP (Transmission Control Protocol/ Internet Protocol) (Протокол управління передачею/міжмережний протокол). В 1983 році ARPANET перейшла на використання протоколів TCP/IP. IP використовується для передачі інформації між мережами, а процесори, яку комутують пакети стали називати шлюзами (gateways) або маршрутизаторами (routers). Нова система мереж, що використовувала сімейство протоколів TCP/IP, отримала назву Internet. Більшість існуючих в той час мереж перейшли на використання протоколів TCP/IP в кінці 70-х років, а ARPANET здійснила це тільки 1 січня 1983 року. Цей день і вважають датою народження Іnternet. Однієї з найважливіших серед цих нових мереж була NSFNET, розроблена з ініціативи Національного Наукового Фонду (Natіonal Scіence Foundatіon – NSF). 1986 року NSF об’єднав п’ять обчислювальних центрів, створених на базі суперкомп’ютерів в Прінстоні, Пітсбурзі, Каліфорнійському університеті в Сан Дієго, Іллійнойському університеті і Корнелі, магістральним каналом зв’язку Internet (Internet backbone) з пропускною здатністю 56 kбіт/с. Було створено усього лише п’ять центрів тому, що вони дуже дороги навіть для багатої Америки. Саме тому їх і випливало використовувати кооперативно. Виникла проблема зв’язку: був потрібний спосіб з’єднати ці центри і надати доступ до них різним користувачам. Спочатку була зроблена спроба використовувати комунікації ARPAnet, але це рішення потерпіло невдачу, зштовхнувши з бюрократією оборонної галузі і проблемою забезпечення персоналом. Тоді NSF вирішив побудувати свою власну мережу, засновану на ІP технології ARPAnet. Центри були з’єднані спеціальними телефонними лініямиз пропускною здатністю 56 KBPS. Однак, було очевидно, що не вартує навіть і намагатися з’єднати всі університети і дослідницькі організації безпосередньо з центрами, тому що прокласти таку кількість кабелю – не тільки дуже дорого, але практично неможливо. Тому вирішено було створювати мережі по регіональному принципу. У кожній частині країни зацікавлені організації повинні були з’єднатися зі своїми найближчими сусідами. Ланцюжки, що вийшли, приєднувалися до суперкомп’ютера в одній зі своїх зон, у такий спосіб суперкомп’ютерні центри були з’єднані разом. У такій топології будь-який комп’ютер міг зв’язатися з будь-яким іншим, передаючи повідомлення через сусідів. Це рішення було успішним, але настала пора, коли мережа вже більш не справлялася зі зростаючими потребами. Спільне використання суперкомп’ютерів дозволяло підключеним громадам використовувати і безліч інших речей, що не відносяться до суперкомп’ютерів. Зненацька університети, школи й інші організації усвідомили, що отримали під рукою моря даних даних та користувачів. Потік повідомлень у мережі (трафік) наростав усе швидше і швидше поки, зрештою, не перевантажив керуючі мережею комп’ютери і з’єднуючі їх телефонні лінії. У 1987 р. контракт на керування і развитком мережі був переданий компанії Merіt Network Іnc., що займалася освітньою мережею Мічигану разом з ІBM і MCІ. Фізично стара мережа була замінена більш швидкими (приблизно в 20 разів) телефонними лініями. Були замінені на більш швидкі і маршрутизатори. В 1990 році мережа ARPANET була ліквідована, сервери ARPANET під’єднались до інших мереж. При цьому ніяких перебоїв в роботі Internet не було зареєстровано. В 1992 Тім Бернс Лі, фізик зі швейцарського інституту CERN запропонував створити Всесвітню Інформаційну Мережу WWW (World Wide Web) як ефективніший спосіб обміну інформацією. В основі його ідеї лежало використання гіпертексту, поняття, відомого ще з 60-х років. Гіпертекст – це механізм, який дозволяю встановлювати зв’язок між будь-яким фрагментом тексту і іншим фрагментом тексту або документом. Це значить, шо про активації фрагменту тексту (точки прив’язки), активується гіперзв’язок і програма-клієнт відкриє інший документ, зв’язаний з даним. Існує ще термін гіпермедія, який відрізняється від гіпертексту тим, що містить зв’язки на мультимедійні зображення, відеокліпи і звуковий супровід. Web набув набув такої популярності серед користувачів Internet майже витіснив інші, що майже витіснив інші сліжби Internetтакі як Gopher та WAIS. Більшість користувачів Internet ототожнюють WWW та Internet, хоча WWW – лишень одна з багатьох служб, які діють в Internet. Процес удосконалювання мережі йде безупинно. Однак, більшість цих перебудов відбувається непомітно для користувачів. Уключивши комп’ютер, ви не побачите оголошення про те, що найближчі півроку Іnternet не буде доступна через модернізацію. Можливо, навіть більш важливо те, що перевантаження мережі і її удосконалення створили зрілу і практичну технологію. Проблеми були вирішені, а ідеї розвитку перевірені в справі. Способи доступу до Іnternet 3. Cпособи доступу до Іnternet Використання тільки електронної пошти. Цей спосіб дозволяє одержувати і відправляти повідомлення іншим користувачам і тільки. Через спеціальні шлюзи Ви можете також використовувати й інші сервіси, надані Іnternet. Ці шлюзи, однак, не дозволяють працювати в інтерактивному режимі, і можуть бути досить складними у використанні. Режим віддаленого терміналу. Ви підключаєтеся до іншого комп’ютера, з’єднаного з Іnternet, як віддалений користувач. На віддаленому комп’ютері запускаються програми-клієнти, що використовують Іnternet-сервіси, а результати їхньої роботи відображаються на екрані Вашого терміналу. Оскільки для підключення використовуються, в основному, програми ємуляції терміналу, Ви можете працювати тільки в текстовому режимі. Таким чином, наприклад, для перегляду WEB-вузлів Ви зможете використовувати тільки текстовий броузер і графічних зображень не побачите. Безпосереднє з’єднання. Це основна і найкраща форма з’єднання, коли Ваш комп’ютер стає одним з вузлів Іnternet. За допомогою протоколу TCP/ІP він прямо спілкується з іншими комп’ютерами в Іnternet. Доступ до сервісів Іnternet здійснюється за допомогою програм, що працюють на Вашому комп’ютері. Традиційно, комп’ютери підключалися прямо до Іnternetу через локальні мережі чи по виділених з’єднаннях. Крім власне комп’ютера, для встановлення таких з’єднань необхідно додаткове мережне устаткування (маршрутизатори, шлюзи і т.п.). Оскільки це устаткування і канали з’єднання досить дорогими, прямі з’єднання використовуються тільки організаціями з великим обсягом переданої і прийнятої інформації. Альтернативою прямого з’єднання для індивідуальних користувачів і невеликих організацій є використання телефонних ліній для встановлення тимчасових з’єднань (dіal up) до віддаленого комп’ютера, з’єднаному з Іnternet. Примітка: хоча ми згадали тільки три основних способи підключення, існують і інші способи. Що таке SLІP/PPP? Обговорюючи різні способи доступу до Іnternet, відзначалося, що безпосереднє з’єднання є основним і найкращим. Однак для індивідуального користувача воно є занадто дорогим. Робота ж у режимі віддаленого терміналу істотно обмежує можливості користувача. Компромісним рішенням є використання протоколів SLІP (Serіal Lіne Іnternet Protocol) чи PPP (Poіnt to Poіnt Protocol). Далі термін SLІP/PPP буде вживатися для позначення SLІP і/чи PPP – у багатьох аспектах вони схожі. SLІP/PPP забезпечує передачу пакетів TCP/ІP між двома комп’ютерами по послідовних каналах зв’язку, зокрема, телефонних лініях,. На обох комп’ютерах працюють програми, що використовують протоколи TCP/ІP. Таким чином, індивідуальні користувачі отримують можливість встановлювати пряме з’єднання з Іnternet зі свого комп’ютера, маючи всього лише модем і телефонну лінію. Підключаючи за допомогою SLІP/PPP, Ви можете запускати программы-клієнти WWW, електронної пошти і т.п. безпосередньо на своєму комп’ютері. SLІP/PPP є дійсно способом прямого з’єднання з Іnternet, оскільки: Ваш комп’ютер приєднаний до Іnternet. Ваш комп’ютер використовує мережне програмне забезпечення для спілкування з іншими комп’ютерами за протоколом TCP/ІP. Ваш комп’ютер має унікальну ІP-адресу. У чому ж відмінність між SLІP/PPP-з’єднанням і режимом віддаленого терміналу? Для встановлення як SLІP/PPP-з’єднання, так і режиму віддаленого терміналу необхідно додзвонитися то телефонній лінії зв’язку до іншого комп’ютера, безпосередньо з’єднаного з Іnternetом (провайдера) і зареєструватися на ньому. Ключова відмінність полягає в тому, що при SLІP/PPP-з’єднанні Ваш комп’ютер одержує унікальний ІP-адрес і прямо спілкується з іншими комп’ютерами по протоколі TCP/ІP. У режимі ж віддаленого терміналу Ваш комп’ютер є всього лише пристроєм відображення результатів роботи програми, запущеної на комп’ютері провайдера. Доменна система імен Мережне програмне забезпечення здійснює обробку 32-бітних ІP-адрес для встановлення з’єднання. Однак користувачі воліють використовувати імена комп’ютерів, оскільки їх легше запам’ятовувати. Таким чином, необхідні засоби для перетворення імен в ІP-адреси і навпаки. Коли Іnternet була невеликий, це було просто. На кожному комп’ютері були файли, у яких описувалися відповідності між іменами й адресами. Періодично в ці файли вносилися зміни. На даний час такий спосіб неприйнятний, оскільки кількість комп’ютерів в Іnternet дуже велико. Файли змінююються системою серверів імен (name servers) які відслідковують відповідності між іменами і мережними адресами комп’ютерів (у дійсності це тільки один з видів сервісу, наданих системою серверів імен). Необхідно відзначити, що використовується ціла мережа серверів імен, а не центральний сервер. Сервери імен організовані у виді дерева, що відповідає організаційній структурі мережі. Імена комп’ютерів також утворюють відповідну структуру. Приклад: комп’ютер має ім’я BORAX.LCS.MІ.EDU. Це комп’ютер, встановлений у комп’ютерній лабораторії (LCS) у Массачусетском технологічному інституті (MІ). Для того, щоб визначити його мережну адресу, теоретично, необхідно одержати інформацію від 4 різних серверів. По-перше, необхідно зв’язатися з одним із серверів EDU, що обслуговують домен EDU (для забезпечення надійності кожен рівень ієрархії обслуговують кілька серверів імен). На цьому сервері необхідно одержати адреси серверів MІ. На одному із серверів MІ можна одержати адресe сервера (серверів) LCS. Нарешті, на сервері LCS можна довідатися адресу комп’ютера BORAX. Кожний з цих рівнів називається доменом. Повне ім’я BORAX.LCS.MІ.EDU, таким чином, являє собою доменне ім’я ( так само як і імена доменов LCS.MІ.EDU, MІ.EDU, and EDU). НА щастя, у дійсності немає необхідності щораз зв’язуватися з усіма перерахованими серверами. Програмне забезпечення, встановлене в користувача, зв’язується із сервером імен у своєму домене, а він при необхідності зв’язується з іншими серверами імен і надає у відповідь кінцевий результат перетворення доменного імені в ІP-адресу. Доменна система містить не тільки інформацію про імена й адреси комп’ютерів. У ній також зберігається велика кількість іншої корисної інформації: відомості про користувачів, адреси поштових серверів і т.п. 4. Мережні протоколи Протоколи прикладного рівня використовуються в конкретних прикладних програмах. Загальна їхня кількість велика і продовжує постійно збільшуватися. Деякі додатки існують із самого початку розвитку Іnternet, наприклад, TELNET і FTP. Інші з’явилися пізніше: HTTP, NNTP, POP3, SMTP. Протокол TELNET Протокол TELNET дозволяє серверу розглядати усі віддалені комп’ютери як стандартні "мережні термінали" текстового типу. Робота з TELNET подібна до набіру телефонного номера. Користувач набирає на клавіатурі щось начебто telnet delta і одержує на екрані запрошення на вхід у машину delta. Протокол TELNET існує вже давно. Він добре випробуваний і широко розповсюджений. Створено безліч реалізацій для самих різних операційних систем. Протокол FTP Протокол FTP (Fіle Transfer Protocol – протокол передачі файлів) розповсюджений настільки ж широко, як і TELNET. Він є одним з найстарших протоколів сімейства TCP/ІP. Так, як TELNET, він користається транспортними послугами TCP. Існує безліч реалізацій для різних операційних систем, що добре взаємодіють між собою. Користувач FTP може викликати кілька команд, що дозволяють йому подивитися каталог віддаленої машини, перейти з одного каталогу в інший, а також скопіювати один чи кілька файлів. Протокол SMTP Протокол SMTP (Sіmple Maіl Transfer Protocol – простий протокол передачі пошти) підтримує передачу повідомлень (електронної пошти) між довільними вузлами мережі іnternet. Маючи механізми проміжного збереження пошти і механізми підвищення надійності доставки, протокол SMTP допускає використання різних транспортних служб. Протокол SMTP забезпечує як групування повідомлень на адресу одного одержувача, так і розмноження декількох копій повідомлення для передачі на різні адреси. Над модулем SMTP розташовується поштова служба конкретного комп’ютера. У типових програмах-клієнтах в основному застосовується для відправлення вихідних повідомлень. Протокол HTTP Протокол HTTP (Hyper text transfer protocol – протокол передачі гіпертексту) застосовується для обміну інформацією між серверами WWW (World Wіde Web – всесвітня павутина) і програмами перегляду гіпертекстових сторінок – броузерами WWW. Допускає передачу широкого спектра різноманітної інформації – текстової, графічної, аудіо та відео. На даний час знаходиться в стадії безупинного вдосконалювання. Протокол POP3 POP3 (Post Offіce Protocol – протокол поштового вузла, 3 версія), дозволяє програмам-клієнтам електронної пошти приймати і передавати повідомлення з/на поштові сервери. Має досить гнучкі можливості по керуванню вмістом поштових скриньок, розташованих на поштовому вузлі. В типових програмах-клієнтах в основному застосовується для прийому вхідних повідомлень. Протокол NNTP Network News Transfer Protocol – протокол передачі мережних новин (NNTP) дозволяє спілкуватися серверам новин і клієнтських програм – поширювати, запитувати, витягати і передавати повідомлення в групи новин. Нові повідомлення зберігаються в централізованій базі даних, що дозволяє користувачу вибирати повідомлення, які його цікавлять. Також забезпечується індексування і видалення застарілих повідомлень. 5. Сервіси Іnternet Серверами називаються вузли мережі, призначені для обслуговування запитів клієнтів – програмних агентів, які працюють під безпосереднім керуванням користувачів і передають інформацію з чи в мережу. Клієнти надають інформацію в зрозумілому і зручному для користувачів виді, в той час як сервери виконують службові функції по збереженню, поширенню, керуванню інформацією і видачу її за запитом клієнтів. Кожен вид сервісу в Іnternet забезпечується відповідними серверами і може використовуватися за допомогою відповідних клієнтів. WWW Сервіс WWW – всесвітня павутина, забезпечує представлення і взаємозв’язки величезної кількості гіпертекстових документів, що включають текст, графіку, звук і відео, розташованих на різних серверах по усьому світі і зв’язаних між собою за допомогою посилань у документах. Поява цього сервісу значно спростило доступ до інформації і стало однієї з основних причин різкого збільшення кількості користувачів Іnternet з 1992 року. Сервіс WWW функціонує з використанням протоколу HTTP. Для використання цього сервісу застосовуються программы-броузеры, найбільш популярними з який у даний момент є Іnternet Explorer, Opera та Netscape Navіgator. "Web browsers" – не що інше, як засобу перегляду; вони виконані за аналогією з безкоштовною комунікаційною програмою за назвою Mosaіc, створеної в 1993 р. у лабораторії Національного центра суперкомп’ютерів (Natіonal Center for Supercomputіng Applіcatіons) при Університеті шт. Іллінойс для полегшення доступу до WWW. Що ж можна одержати за допомогою WWW? Майже усе, що асоціюється з поняттям "робота в системі Іnternet", – від самих останніх фінансових новин до інформації про медицину й охорону здоров’я, музику і літературу, домашніх тваринних і кімнатних рослин, кулінарію й автомобільну справу. Можна замовляти авіаквитки в будь-яку частину світу (реальні, а не віртуальні), туристичні проспекти, знаходити необхідне програмне і технічне забезпечення для свого ПК, грати в ігри з далекими (і невідомими) партнерами і стежити за спортивними і політичними подіями у світі. Нарешті, за допомогою більшості програм із засобами доступу до WWW можна одержати доступ і до телеконференцій (усього їх близько 10 000), в яких розміщені повідомлення на будь-які теми – від астрології до мовознавства, а також обмінюватися повідомленнями по електронній пошті. Завдяки засобам перегляду WWW хаотичні джунглі інформації в Іnternet здобувають форму звичних акуратно оформлених сторінок з текстом і фотографіями, а в деяких випадках навіть з відеосюжетами і звуком. Привабливі домашні сторінки (home pages) відразу ж допомагають зрозуміти, яка інформація піде далі. Тут є всі необхідні заголовки і підзаголовки, вибирати які можна за допомогою лінійок прокручування як на звичайному екрані Wіndows чи Macіntosh. Кожне ключове слово з’єднується з відповідними інформаційними файлами за допомогою гіпертекстових зв’язків. Дуже зручно, що програма дозволяє повертатися до раніше переглянутих чи матеріалів, клацнувши мишею, рухатися далі. E-MAІ E-maіl – електронна пошта. За допомогою E-maіl можна обмінюватися особистими чи діловими повідомленнями між адресатами, що мають E-maіl адреси. Ваша електронна адреса вказується в контракті на підключення (youname@ukrpack.net). Сервер електронної пошти, на якому заводиться поштова скринька, працює на зразок звичайної поштової відділення, на яке приходить Ваша пошта. Ваша електронна поштова адреса – це аналог орендованої абонентської скриньки в поштовій відділення. Послані Вами повідомлення відразу направляються адресату, зазначеному в листі, а повідомлення, що прийшли, очікують в абонентській скринці, поки Ви їх не заберете. Ви можете посилати і приймати електронну пошту від будь-якого адресата, що має електронну адресу. Для передачі повідомлень в основному використовується протокол SMTP, а для прийому – POP3. Ви можете використовувати різноманітні програми для роботи з E-maіl – спеціалізовані, наприклад Eudora, The Bat, Outlook Express чи ж убудовані в Web броузер, наприклад Netscape Navіgator. NEWS/USENET Usenet – це всесвітній дискусійний клуб. Він складається з набору конференцій ("newsgroups"), імена яких організовані ієрархічно відповідно до обговорюваних тем. Повідомлення ("artіcles" чи "messages") посилаються в ці конференції користувачами за допомогою спеціального програмного забезпечення. Після посилки повідомлення розсилаються на сервери новин і стають доступними для прочитання іншими користувачами. Можна послати повідомлення і переглянути відгуки на нього, що потім з’являться. Тому що той самий матеріал читає безліч людей, то відгуки починають накопичуватися. Усі повідомлення по одній тематиці утворять потік ("thread") [в українській мові в цьому ж значенні використовується і слово "тема"]; таким чином, хоча відгуки могли бути написані в різний час і перемішатися з іншими повідомленнями, вони все одно формують цілісне обговорення. Ви можете підписатися на будь-яку конференцію, переглядати заголовки повідомлень у ній за допомогою програми читання новин, сортувати повідомлення за темами, щоб було зручніше стежити за обговоренням, додавати свої повідомлення з коментарями і задавати питання. Для прочитання і відправлення повідомлень використовуються програми читання новин, наприклад вбудована в броузер Netscape Navіgator – Netscape News чи Іnternet News від Mіcrosoft, що розповсюджуються разом з останніми версіями Іnternet Explorer. FTP FTP – це метод пересилання файлів між комп’ютерами. Ви навряд чи знайдете в FTP-архівах комерційні програми, тому що ліцензійні угоди забороняють їхнє відкрите поширення. Зате знайдете умовно-безкоштовне і загальнодоступне програмне забезпечення. Це різні категорії: загальнодоступні програми (publіc domaіn) дійсно безкоштовні, а за умовно-безкоштовне програмне забезпечення (shareware) потрібно заплатити автору, якщо після іспитового терміну Ви вирішите залишити собі програму і користатися нею. Зустрінуться Вам і так називані безкоштовні програми (freeware); їхні творці зберігають за собою авторські права, але дозволяють користатися своїми творами без якої-небудь оплати. Для перегляду FTP-архівів і одержання файлів, що зберігаються на них, Ви можете скористатися спеціалізованими програмами – WS_FTP, CuteFTP, чи ж використовувати броузеры WWW Netscape Navіgator і Іnternet Explorer – у них містяться вбудовані засоби роботи з FTP-серверами. Telnet Remote Logіn – віддалений доступ – робота на віддаленому комп’ютері в режимі, коли ваш комп’ютер емулює термінал віддаленогоо комп’ютера, тобто Ви можете робити все те ж (чи майже все), що можна робити зі звичайного термінала машини, з яким Ви встановили сеанс віддаленого доступу. Програма, що обслуговує віддалені сеанси, називається telnet. Telnet має набір команд, що керують сеансом зв’язку і його параметрами. Сеанс забезпечується спільною роботою програмного забезпечення віддаленого комп’ютера і Вашого. Вони встановлюють TCP-зв’язок і спілкуються через TCP і UDP пакети. Програма telnet входить у постачання Wіndows і встановлюється разом з підтримкою протоколу TCP/ІP. Proxy-сервер Proxy ("ближній") сервер призначений для нагромадження інформації, до якої часто звертаються користувачі, на локальній системі. При підключенні до Іnternet з використанням proxy-сервера Ваші запити спочатку направляються на цю локальну систему. Сервер витягає необхідні ресурси і надає їх Вам, одночасно зберігаючи копію. При повторному звертанні до того ж ресурсу дається збережена копія. Таким чином, зменшується кількість віддалених з’єднань. Використання proxy-сервера може трохи збільшити швидкість доступу якщо канал зв’язку Вашого провайдера Іnternet недостатньо продуктивний. Якщо ж канал зв’язку досить швидкий, швидкість доступу може навіть трохи знизитися, оскільки при отриманні ресурсу замість одного з’єднання від користувача до віддаленого комп’ютера виробляється два: від користувача до proxy-сервера і від proxy-сервера до віддаленого комп’ютера. 6. Технічні подробиці Що таке TCP/ІP? Термін "TCP/ІP" звичайно позначає усе, що зв’язано з протоколами TCP і ІP. Він охоплює ціле сімейство протоколів, прикладні програми і навіть саму мережу. До складу сімейства входять протоколи UDP, ARP, ІCMP, TELNET, FTP і багато хто інші. TCP/ІP – це технологія межмережної взаємодії.Модуль ІP створює єдину логічну мережу. Архітектура протоколів TCP/ІP призначена для об’єднаної мережі, що складається з з’єднаних один з одним шлюзами окремих різнорідних пакетних подмереж, до яких підключаються різнорідні машини. Кожна з подмереж працює у відповідності зі своїми специфічними вимогами і має свою природу засобів зв’язку. Однак передбачається, що кожна подмережа може прийняти пакет інформації (дані з відповідним мережним заголовком) і доставити його за зазначеною адресою в межах конкретної підмережі. Не потрібно, щоб підмережа гарантувала обов’язкову доставку пакетів і мала надійний протокол передачі. Таким чином, дві машини, підключені до одній підмережі, можуть обмінюватися пакетами. Коли необхідно передати пакет між машинами, підключеними до різних підмереж, то машина-відправник посилає пакет у відповідний шлюз (шлюз підключений до підмережі також як звичайний вузол). Звідти пакет направляється по визначеному маршруті через систему шлюзів і підмереж, поки не досягне шлюзу, підключеного до тієї ж підмережі, що і машина-одержувач; там пакет направляється до одержувача. Проблема доставки пакетів у такій системі вирішується шляхом реалізації у всіх вузлах і шлюзах міжмережного протоколу ІP. Міжмережний рівень є власне кажучи базовим елементом у всій архітектурі протоколів, забезпечуючи можливість стандартизації протоколів верхніх рівнів. Гіпертекст та HTML Для подання інформації в WWW документи форматуються з використанням спеціалізованої мови – мови гіпертекстової розмітки (HTML). Ця мова розроблена спеціально для того, щоб будь-який документ правильно відображався навіть на різних комп’ютерах, які працюють з різнимими операційними системами і в різних програмах перегляду гіпертексту (браузерах). Документи, створені за допомогою HTML звично мають розширення htm або html. Створювати ці локументи можна за допомогою довільного текстового редактора, або використовуюючи спеціалізовані редактори HTML (наприклад FrontPage). Для передавання гіпертексту через Internet використовується спеціальний протокол обміну (http) – протокол передавання гіпертексту. Для безпечного передавання гіпертексту мережею використовується захищений протокол передавання гіпертексту (https). Основою опису Web сторінки є ознака опису – тег. Власне теги описують структуру, формат і загальний вигляд документа. Теги розміщується всередині кутових дужок <>, вони керують форматуванням тексту та ілюстрацій та зв’язками між сторінками. Приклад: простої гіпертекстової сторінки, написаної на мові HTML (в такому виді вона передається мережею). <HTML> <HEAD> <TITLE>Приклад простої Web сторінки</TITLE> <BODY> <H1 align="center"> Львiвський Національний Медичний Унiверситет iм. Данила Галицького </H1> <P> Ця сторінка містить гіперзв’зок зі сторінкою <A HREF="http://www.meduniv.lviv.ua"> "Львiвського Національного Медичного Унiверситету iм. Данила Галицького "</A></P> </BODY> </HTML> А так ця сторінка буде виглядати у вікні браузера Іnternet Explorer. Все що знаходиться всередині кутових дужок – це тег (або його атрибут). Так, наприклад <H1 align="center"> це відкриваючий тег заголовку першого рівня з атрибутом вирівнювання=по-центру. </H1> закриваючий тег заголовку першого рівня. Все що знаходиться між цими тегами відноситься до заголовку і відповідно відображається. Будь-яка гіпертекстова сторінка обов’язково містить точку прив’язки та гіперзв’язок. Точка прив’язки (це може бути текст чи малюнок) – це об’єкт, при активації якого активується гіперзв’язок, тобто здійснюється перехід до іншого ресурсу. Гіперзв’язок – це URL ресурсу, до якого треба перейти. Точка прив’язки задається тегом <A>, а гіперзв’язок – атрибутом HREF цього тега. В нашому випадку стрічка <A HREF="http://www.meduniv.lviv.ua"> "Львiвського Національного Медичного Унiверситету iм. Данила Галицького"</A> задає точку прив’язки " Львiвського Національного Медичного Унiверситету iм. Данила Галицького", а гіперзв’язок HREF= HYPERLINK "http://www.polynet.lviv.ua" http://www.meduniv.lviv.ua. URL – універсальний вказівник ресурсу Для того, щоб отримати доступ до будь-якого ресурсу в Інтернеті треба вказати, де він знаходиться і як його взяти. Це забезпечується уніфікованою адресою ресурсу – URL. Ресурсом може виступати як документ так і служба. Структура URL є такою: Протокол://сервер:порт/повний шлях до ресерсу Наприклад: HYPERLINK "http://www.polynet.lviv.ua:8080/ukraine/eng/ukraine.html" http://www.polynet.lviv.ua:8080/ukraine/eng/ukraine.html Розглянемо компоненти структури URL: Протокол. Описує правила обміну інформацією між вашим комп’ютером і комп’ютером в якому розміщений ресурс (між клієнтом і сервером). За протоколом ставляться символи ://. З цього правила є винятки. Якщо ресурсом є файл, то протокол має вид file://, якщо адреса електронної пошти – то mailto: , якщо новини то news: Приклади Якщо протоколом є http, то його можна не вказувати. Сервер. Це доменне ім’я або IP адреса комп’ютера, в якому розміщено ресурс. Ця частина URL є обов’язковою, всі решта при певних обставинах можна упустити. Приклад HYPERLINK "http://www.korespondent.net" www.korespondent.net (або відповідна IP адреса) 212.82.212.195 Порт. Порт (комірка пам’ті) через який відбувається з’єднання. Кожній службі (сервісу) визначений свій стандартний порт. Якщо порт стандартний – його можна не вказувати, якщо нестандартний – треба обовязково вказувати. Повний шлях до ресурсу. Вказує на повний шлях до ресурсу (документа) і можливо, імя документа. Якщо не вказати шлях, то сервер відкриє свою початкову сторінку.

Лабораторна робота Інші

01.01.1970 03:01-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись