ЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ НА ДНІПРОПЕТРОВЩИНІ НА КОНТРОЛІ МІНПРИРОДИ
Мінприроди в оперативному режимі виявляє причини і можливі наслідки екологічного лиха на Дніпропетровщині - отруєння мешканців питною водою.
Станом на 27 січня Державним управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області проводяться термінові обстеження джерел водопостачання, відбір для відповідного аналізу проб ґрунту та стічних вод у межах села Голубовка Новомосковського району Дніпропетровщини. Заходи проводяться у рамках Постійної надзвичайної протиепідемічної комісії.
Причиною невідкладних заходів є екологічне лихо, яке сталося 23-26 січня: отруєння мешканців села Голубовка питною водою. До інфекційних відділень районних лікарень із діагнозом „гостра кишкова інфекція” вже госпіталізовані 10 людей, у тому числі 6 дітей. За інформацією МНС, станом на 27 січня захворювання - середнього ступеня важкості.
Забруднення відбулося внаслідок потрійного прориву водопроводу центрального питного водопостачання. У санітарно-захисній зоні водопроводу складуються нечистоти. Централізоване водозабезпечення було припинене. Забезпечення населення питною водою організується шляхом підвозу води автотранспортом та подачею води 2 рази на добу.
Мінприроди неодноразово наголошувало на проблемі якості питної води. На сьогодні якість питної води не відповідає екологічним нормам у 260 містах України. Кожна шоста проба води, якою користується населення, не відповідає санітарно-гігієнічним нормам, кожна 30-а - мікробіологічним.
Забруднення водних ресурсів України відбувається в результаті антропогенного впливу (комунальні та промислові стоки, застарілі технології, відсутність ефективного контролю за використанням води). Практично всі водойми за рівнем забруднення наблизились до третьої категорії – найнижчої якості. Стан водних ресурсів країни погіршується з кожним роком. Екологічно небезпечні скиди у водні ресурси України перевищили показники початку 90-х років.
Слідами екологічного лиха: 174 працівники Полтавського ГЗК отруїлися невідомим газом
Ставок-випарник ЗАТ “Укртатнафта” з року в рік нагадує про себе різкими неприємними запахами. Минулого тижня із випарами фенолу з нього пов`язували отруєння працівників кар`єру Полтавського ГЗК. В “Укртатнафті” ж заявляють, що екологічних норм не порушують…
У центрі скандалу
У селі Бондарі Кременчуцького району є промисловий ставок-випарник ЗАТ “Укртатнафта”. Сюди вже понад 20 років підпримство скидає води із залишками нафтопродуктів. Ставок “поводиться тихо” у холодну пору року, а влітку раптом нагадує про себе різким неприємним запахом…
Два тижні поспіль нафтовий ставок — в епіцентрі скандалу. Засоби масової інформації обговорюють подробиці отруєння невідомим газом 174 працівників кар`єру Полтавського ГЗК (гірничо-збагачувального комбінату). 30 липня до медичної частини комбінату його працівники зверталися з однаковими скаргами на підвищений тиск, головний біль і нудоту. Щоправда, до госпіталізації не дійшло. Адміністрація ГЗК терміново вивела працівників з кар`єру і звернулася до влади з проханням з`ясувати причини загазованості і виявити склад газів. Неприємний запах в кар`єрі відчували чотири дні поспіль: з 28 липня по 1 серпня, повідомили на Полтавському ГЗК.
З подачі Миколи Асаула, заступника головного санітарного лікаря області, у пресі з`явилася інформація про те, що кар`єр “накрили” випари фенолу зі ставка-випарника ЗАТ “Укртатнафта”. Отруєння фенолом констатували і медики.
Наразі з причинами отруєння людей розбирається обласна комісія з надзвичайних ситуацій.
9 серпня ЗАТ “Укртатнафта” категорично спростувала свою причетність до ситуації із забрудненням повітря у кар`єрі. Інформація була оприлюднена на офіційному інтернет-сайті підприємства. Головний аргумент: “Всі технологічні об`єкти АТ “Укртатнафта” (в тому числі і ставок-випарник) розташовані на значній відстані від кар`єру ГЗК”.
Різкі неприємні запахи не вперше “навідують” кар`єр ГЗК — доводиться терміново виводити людей, щоб вони не очманіли. Але це трапляється час від часу, в 2005-2006 році таких випадків не було, каже керівник прес-служби ГЗК Олександр Довгальов. Проте від різких заяв щодо походження запахів адміністрація Полтавського ГЗК утримується.
Дійсно, кар`єр — на значній відстані від “обвинувачуваного” ставка. Але практично поряд із ним живуть люди — мешканці села Бондарі, як і в розмові з кореспондентом УкрРудПрома скаржилися, що вже давно п`ють лише привозну воду, а як вітер дме зі ставка, то неприємний запах відчувається все більше і більше : “Такий сморід, що не можна дихати” .
А після відвідини ставка весь вечір болить голова. Симптоми практично такі ж самі, як і в описаних працівників Полтавського ГЗК.
Фахівці — про можливі причини отруєння працівників ГЗК
Микола Асаул, заступник головного санітарного лікаря області:
— 28-30 липня була так звана інверсія — перепад температури, і всі випари притискувалися в приземний шар, а не розсіювалися в повітрі. Фенол важчий за повітря. Глибина ж кар`єру сягає 300 м, в нього складана конфігурація, тому не відбувається вентиляція кар`єру. Фенол накопичувався. Коли змінилися метеорологічні умови — він вивітрився і проблема зникла. Іншого джерела забруднення фенолом у цьому регіоні немає. 25 липня ставок-випарник СЕС робила дослідження, і фенолу ми не знайшли, тобто він був, але в гранично допустимих концентраціях (ГДК). Але в цей же день “Укртатнафта” скинула 30 тонн лужних стоків. Імовірно, це порушило нормальне випаровування із ставка і загазувало атмосферу, в тому числі і в кар`єрі. Аби зменшити вплив на довкілля, я рекомендував “Укртатнафті” перенести два приймальні резервуари нафтопродуктів від ставка на промисловий майданчик НПЗ, а в ставок скидати інші промислові стоки, які не впливають на повітря та умови проживання людей. Також я порадив керівництву ГЗК укласти угоду з медичним інститутом екологічного напрямку, щоб фахівці провели дослідження та зробили висновки. Прогнозую, що вони підтвердять: ставок-випарник є джерелом забруднення повітря, у тому числі і в кар`єрі. Експертиза ця — в інтересах всіх людей.
Екологічна біда на Черкащині Забруднена річка Рось Черкащина | 14.6.2007 | ТСН / О.Г.
Місцеві чиновники замовчували екологічне лихо, поки люди не почали хворіти і з'ясовувати причину забруднення річки.
У річці Рось загинула риба, раки і навіть жаби повтікали. У річці Рось, що на Черкащині, загинула риба, раки і навіть жаби повтікали. У двох містах, які черпають воду з цієї водойми - у Корсунь-Шевченківському та Умані - уже кілька днів недостача питної води. Місцеві чиновники намагалися замовчати екологічне лихо, поки люди не почали хворіти і самі з'ясовувати причину забруднення річки, яка включена у програму "Золота підкова Черкащини".Місцеві чиновники і санепідемстанція про забруднення річки знали, але мовчали. Більше заспокоювали, що риба дохне від спеки - через низький рівень кисню. Адже з річки бере воду Корсунь-Шевченківський і Умань. І про брудну питну воду теж говорили непевно.Тільки через тиждень, людям оголосили, що вживати воду і купатись заборонено.Олександр Крот, заступник голови райдержадміністрації: „Біля с. Калинівка ми знайшли в очеретах трубу, з якої в річку витікала рідина, аналізи не допустимі...”Забруднити річку могло Богуславське комунальне підприємство очисних споруд, чия труба і виведена просто у воду. Підтвердила це і спеціальна комісія. Збентежені люди, не довіряючи чиновникам, самі поїхали в сусідню область - перевірити. Там запевнили, що два тижні тому ремонтували очисні споруди і промивали фільтри. У Богуславі вода чиста.Нині і МНС, і екологи підтверджують, що у Корсуні екологічна катастрофа. Воду привозили, але її запас вже скінчився. Чиновники досі не розробили програму забезпечення водою двадцятитисячного міста.
Задавнені пестициди
Минулого тижня мешканці села Сянки Турківського району на Львівщині знову забили на сполох.
Там удруге за останні п’ятнадцять років, відколи неподалік від села у 24 контейнерах зберігають майже 11 тонн непридатних до використання пестицидів, заговорили про вибух екологічної “бомби”.
Адже до двох розгерметизованих чотири роки тому контейнерів додалися ще чотири. Із тріснутих контейнерів, на яких, як і на всіх інших, червоною фарбою виведено страшні слова “ЯД”, витікає отрута, від чого на поверхні ґрунту та безіменного потічка, в який її несуть дощі та з якого починається ріка Сян, утворюються “мертві” зони.
Це й не дивно: руйнуванню неналежно загерметизованих бетонних контейнерів сприяють дощі та сезонні перепади температур.
Про нове екологічне лихо в Сянках журналістську громадську екологічну організацію WETI повідомив сільський голова Сянок Степан Василечко. За його словами, з шести контейнерів стався вилив отрутохімікатів. Щоб приховати цей факт від громадськості, тріщини нещодавно абияк зацементували. Однак пестицидний розчин далі витікає. І тепер, як і багато років поспіль, на площі 30 кв. м біля контейнерів упадає у вічі вигоріла трава, пошкоджений верхній шар ґрунту, а довкола шириться різкий неприємний запах, що, на превелике здивування фотокореспондента “Газети”, не заважає мешканкам села випасати корів неподалік небезпечного місця.
Проте свідомі селяни серйозно стурбовані ситуацією, яка триває, схоже, безконечно. Вони, не довіряючи екологічним чиновникам, які знали про тріснуті контейнери ще з початку травня, але ретельно замовчували це, самі взяли проби на аналіз, оскільки знають, перед якою екологічною загрозою опинилися дві держави – Україна та Польща.
Склад із контейнерами розташований поблизу польського кордону на території Регіонального ландшафтного парку “Надсянський”, що є складовою Міжнародного біосферного заповідника “Східні Карпати”. До того ж ріка Сян впадає у Віслу, а та – в Балтійське море.
Про шкідливість пестицидів для довкілля та здоров’я людей годі й говорити. Потрапляючи в організм через шкіру, повітря та їжу, пестициди спричиняють розлад центральної нервової системи, негативно впливають на розумовий розвиток, провокують онкозахворювання.
Варто зауважити, що сільський голова Сянок Степан Василечко неодноразово намагався обговорити питання пестицидів на сесіях районної ради. Проте до його застережень ніхто з держслужбовців прислухатися не бажає. Вони заплющують очі на те, що не можна зберігати хімічну “бомбу” в регіональному ландшафтному парку “Надсянський”, постійно говорять про відсутність коштів на спалення некондиційних відходів, “забуваючи”, що за контейнери заплачено чималі кошти, і фірми-виробники повинні замінити браковану продукцію. Спалення пестицидів – єдиний нині шлях вирішення цієї гострої проблеми. На знищення тонни необхідно 10 тис. грн., відповідно для 11 тонн – 110 тис. грн.
А оскільки про це ніхто й слухати не хоче, мешканці села Сянки вимагають від чиновників забрати пестициди, хоч би й під вікна власних кабінетів.
ПЕРЕДУМОВИ І ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ.
Дата поступлення: 2006-11-16 12:43:08Хто виконав: Навчальний заклад:
ПЕРЕДУМОВИ І ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ.Проблема взаємовідносин в системі “Людина—Природа—Цивілізація” належить до вічних філософських проблем. Не заглиблюючись дуже далеко в історію її становлення і розвитку, зазначимо однак, що перші екологічні кризи (локального характеру) були відомі ще в давнині і були тією основою, яка служила наочною ілюстрацією життєвої важливості даної проблеми.Людина, як і все живе на Землі, невіддільна від біосфери, яка є необхідним природним чинником його існування. Природапредпосылка і природна основа життєдіяльності людей, причому повноцінна їх життєдіяльність можлива тільки в адекватних природних умовах. Людина може існувати лише в досить певних і вельми вузьких рамках навколишнього природного середовища, відповідних біологічним особливостям його організму. Він відчуває потребу в тому екологічному середовищі, в якому проходила еволюція людства протягом всієї його історії. Як відмічає Н.Н.Моїсеєв, розвиток суспільства поза біосферою — це нонсенс! Можливість існування суспільства може бути гарантована тільки в контексті розвитку біосфери, і те тільки у відносно вузькому діапазоні її параметрів. Знання цього діапазону — життєва необхідність людей. Звичайно, кожна людина володіє можливістю пристосовуватися до умов природного середовища, що змінюються (в певній мірі), нового для нього середовища мешкання. Дж. Уайнер зазначає, що «Всі представники виду Homo Sapiens здатні виявити необхідну пластичність реакцій у відповідь на зміну зовнішніх умов» [6,8]. Однак при всій їх широті і мобільності, адаптаційні можливості людського організму не безмежні. Коли швидкість зміни навколишнього природного Середовища перевищує пристосувальницькі можливості організму людини, тоді наступають патологічні явища, які ведуть, зрештою, до загибелі людей. У зв’язку з цим виникає настійна потреба співвіднесення темпів зміни навколишнього середовища з адаптаційними можливостями людини і людської популяції, визначення допустимих меж їх впливу на біосферу виходячи з допустимих кордонів її зміни. «Людство як жива речовина нерозривно пов’язане з матеріальноенергетичними процесами певної геологічної оболонки Землі з її біосферою, — підкреслював Вернадський. — Воно не може фізично бути від неї незалежним жодної секунди» [1,299]. Інакше кажучи, людина як біосоціальна істота для повноцінної життєдіяльності і розвитку потребує не тільки якісної соціальної середи, але і в природному середовищі певної якості. Це означає, що нарівні з матеріальними і духовними потребами об’єктивно існують потреби екологічні, вся сукупність яких уражена біологічною організацією людини. Екологічні потреби — особливий вид суспільних потреб. Людина потребує певної якості природного середовища його мешкання. Лише при збереженні належної якості таких фундаментальних умов існування людей як повітря, вода і грунт можливе їх повноцінне життя. Руйнування хоч би одного з цих життєво важливих компонентів навколишнього середовища призвело б до загибелі життя на Землі. Людство почало усвідомлювати свою невід’ємну причетність до природи ще за стародавніх часів. «Показовою тут є та особистість архаїчної свідомості, яку французький вчений Л.Леві-Брюль називав “логікою партиципації” (причетності). Згідно з нею і надприродні сили, і природа, і людина є елементами єдиного космічного порядку, неперервним полем найрізнобічніших взаємодій та залежностей… Міфологічна свідомість переповнена відчуттям особливої пов’язаності, залежності або навіть тотожності макрокосму й мікрокосму, природи і людини… Ототожнення космічного і людського відбивало не стільки нерозвинутість архаїчного світовідчуття, скільки його екологічну чутливість» [14,316].Будучи по суті невід’ємною частиною Природи, Людство в своїх відносинах з нею пройшло ряд етапів: від повного обожнювання і поклоніння природним силам до ідеї повної і безумовної влади людини над природою. Катастрофічні наслідки останньої ми повною мірою пожинаємо сьогодні. Відносини Людини і Природи в XX ст. стали своєрідним центром, в якому сходяться і зав’язуються в один вузол різноманітні аспекти економічного, суспільного і культурного життя людей. Як відмічає Ф.Гиренок, сучасній людині «треба усвідомити той факт, що для неї немає привілейованого місця ні в природі, ні в космосі» [4,3].Природа і суспільство завжди знаходилися в єдності, в якій вони залишаться доти, поки будуть існувати Земля і Людина. І в цій взаємодії природи і суспільства навколишнє природне середовище як необхідна природна передумова і основа людської історії загалом ніколи не залишалося тільки лише пасивною стороною, що відчуває постійний вплив з боку суспільства. Вона завжди впливала і продовжує впливати певним чином на всі сторони людської діяльності, на самий процес суспільного життя, на соціальний прогрес взагалі, сповільнюючи або прискорюючи його, причому його роль в різних регіонах і в різні історичні епохи була різна. Так, на зорі розвитку людської цивілізації, коли люди задовольнялися переважно привласненням готових продуктів, суспільство знаходилося в абсолютній залежності від зовнішньої середи. Подібно стаду тварин, первісні люди після виснаження харчових ресурсів в одному місці переміщалися в інше, де було досить природних коштів для існування. Інакше кажучи, виснаження природних ресурсів, деградація природи вели до певних соціальних змін — міграції населення. Надалі, по мірі розвитку продуктивних сил, залежність суспільства від природи постійно зменшувалась, людина все більше виходила з-під влади її стихійних сил. Але ця незалежність людини від природи виявилася ілюзорною, оскільки інтенсивний вплив на навколишнє середовище веде до різкого погіршення умов його існування, тобто до екологічного дискомфорту. Більш того, наростання екологічних небезпек ставить під питання саме існування земної цивілізації, збереження обитемости планети Земля. Все це свідчить про те, що в процесі відособлення людини від природи залежність його від неї не слабшала, а навпаки, зростала. Соціальний прогрес мав місце в історії лише внаслідок того, що постійно відтворювалося екологічне середовище. І в наші дні інтереси забезпечення майбутнього роду людського змушують людей все більше рахуватися із законами функціонування і розвитку біосфери. Однак діалектика взаємодії суспільства і природи виявляється і в тому, що не тільки навколишнє середовище впливає на суспільство, але і людина в процесі життєдіяльності накладає незгладимий відбиток на природу. Як зазначали К.Маркс і Ф.Енгельс, «історію можна розглядати з двох сторін, її можна розділити на історію природи і історію людей. Однак обидві ці сторони нерозривно пов’язані; доти, поки існують люди, історія природи і історія людей взаємно обумовлюють один одну.» [2,16].