Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНИХ ТА ПРОТИЕПІДЕМІЧНИХ ЗАХОДІВ.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Івано-Франківська державна медична академія
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра екстремальної та військової медицини
Інформація про роботу
Рік:
2003
Тип роботи:
Лекція
Предмет:
Організація медичного забезпечення військ в умовах надзвичайного стану
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ
КАФЕДРА ЕКСТРЕМАЛЬНОЇ І ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ
“Затверджую”
Завідуючий кафедрою ЕіВМ
професор В.КРИСА
“____”________________ 2003р.
Лекція з предмету
“Організація медичного забезпечення військ
в умовах надзвичайного стану”
Тема № 4. “Основи організації санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів”
Підготовлена
начальником навчальної частини кафедри ЕіВМ
полковником м.с. Плісом Б.Я.
Обговорено на засіданні кафедри “____”_____________ 2003р.
Протокол №_________.
Івано-Франківськ, 2003
Кількість годин: 2
Оснащення: таблиці – 2
1.Структура державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства оборони України.
2.Карта санітарно-епідеміологічної розвідки.
П л а н
Актуальність теми: Усяка війна є причиною різкого погіршення санітарно-гігієнічного і епідеміологічного стану як населення так і особового складу військ. Тому реалізація комплексу санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів має виключно важливе значення для збереження та зміцнення здоров’я особового складу, підтримання стійкої санітарно-епідеміологічної благополучності військ.
Мета лекції: Ознайомити студентів з основами організації санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, які проводяться у бойовій обстановці.
ІІ Основна частина
1.Значення і місце санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, які проводяться у військах в бойовій обстановці
Санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи являють собою єдину систему, яка направлена на збереження та зміцнення здоров’я військовослужбовців, підвищення боєздатності особового складу, на запобігання і ліквідацію інфекційних захворювань у військах. Ці заходи проводяться, як правило, в єдиному комплексі, але за своїм складом, переліком необхідних спеціалістів і засобів їх поділяють на санітарно-гігієнічні та протиепідемічні.
Особливого значення організація проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів набуває в умовах воєнного часу. Досвід минулого підтверджує, що епідемії є постійним і невід’ємним супутником усіх війн. В минулих століттях розповсюдження інфекційних захворювань у воюючих арміях набувало настільки широких розмірів, що втрати від інфекційних захворювань значно перевищували санітарні втрати, спричинені дією зброї противника. В середньому це співвідношення в різні періоди складало 4-5:1. Так, наприклад, у війні Наполеона проти Росії санітарні втрати від інфекційних захворювань за літню кампанію склали біля 80 тис. чоловік, в цей же час втрати від вогнепальної та холодних видів зброї не перевищували 7-8 тисяч.
Відомі випадки навмисного розповсюдження інфекційних захворювань у військах противника, які мали мету зараження особового складу для досягнення перемоги у війні.
ХХ століття визначилось широкими розробками високоефективної і дешевої бактеріологічної зброї. Сьогодні бактеріологічна зброя офіційно залишається ще на озброєння багатьох країн світу.
Знання основ військової епідеміології, причин та умов виникнення і розповсюдження інфекційних захворювань робить можливим запобігання цих хвороб, а у випадку їх появи – проведення ефективних заходів щодо їх ліквідації.
У цьому відношенні наглядним є досвід військової медицини у війні 1941-1945 років, який свідчить про те, що в умовах напруженої обстановки при правильній організації протиепідемічних заходів можна запобігти епідемії – як у військах, так і серед цивільного населення.
Необхідно пам’ятати, що і без зброї масового ураження умови воєнного часу завжди різко погіршували епідемічну обстановку, чим створювали передумови для виникнення епідемічних захворювань.
Швидка зміна районів та умов розташування військ, неблагонадійна в епідемічному стані місцевість, фізичне і психоемоційне навантаження, стомлення, порушення в організації харчування, водопостачання, недотримання правил особистої та громадської гігієни – це якраз ті фактори, що сприяють виникненню епідемій.
2.Санітарний нагляд за пересуванням та розташуванням військ, за харчуванням, водопостачанням, лазнево-пральним обслуговуванням військ і умовами праці
Основним завданням гігієнічного забезпечення розташування військ є створення найбільш сприятливих умов для відпочинку та відновлення боєздатності особового складу.
Розташування військ може бути постійним — казарменим (в місцях постійної дислокації) та тимчасовим — польовим.
Казармене розташування — розташування військ в будівлях розрахованих на тривале перебування. Такі будівлі будують з урахуванням клімато-географічних зон. Розрізняють казармені та військово-технічні споруди.
Польове розташування — всі види тимчасового розташування військ поза межами стаціонарних об'єктів. Цей вид розташування застосовується як в мирний, так і у воєнний час. В мирний час у польових умовах війська розташовуються під час навчань, відпочинку на марші тощо.
Санітарний нагляд за розташуванням особового складу складається з контролю за виконанням гігієнічних норм та санітарних правил при розквартируванні військ і включає гігієнічну оцінку умов розташування та санітарного стану споруд та навколишньої території.
Розташування в казармі.
Казарма призначена для постійного розміщення солдатів та сержантів строкової служби. В ній військовослужбовці відпочивають, зберігають особисті речі та озброєння. Тут проводиться також виховна та культурно-масова робота. В ЗС України будуються казарми з обов'язковим розміщенням роти як самостійного підрозділу (ротні секції).
Для казарми передбачені такі приміщення: спальне приміщення, канцелярія, народознавча світлиця, кімната для зберігання та чищення зброї, комора для зберігання майна роти та особистих речей військовослужбовців, кімнати для вмивання, побутового обслуговування, кімната (місце) для паління та чищення взуття, сушарня для обмундирування та взуття. Для проведення занять обладнуються навчальні класи.
В спальних приміщеннях на одного військовослужбовця має відводитись площа 2,5-4 м2 з об'ємом повітря 9-12 м3. Ліжка повинні бути встановлені рядами в один ярус не ближче 0,8-1 м від зовнішніх стін та вікон. Кожен військовослужбовець забезпечується ліжком та комплектом постільної білизни. На ніч повсякденне обмундирування акуратно складається на табуреті, взуття ставиться біля кожного кінця ліжка. Спеціальне обмундирування зберігається в шафах поза спальним приміщенням, а парадно-вихідне — в коморі для зберігання особистих речей. Температура повітря в приміщеннях для особового складу повинна бути не нижчою 18С. В спальному приміщенні на висоті 1,5 м від підлоги на внутрішній стіні має бути вивішений термометр.
Штучне освітлення в народознавчих світлицях та навчальних класах повинно бути 150 лк.
Вентиляція казарм здійснюється за допомогою кватирок, вікон та фрамуг.
У всіх житлових приміщеннях мають бути встановлені зачинені на замок ємності з кип'яченою питною водою обладнані фонтанчиками.
В кожній ротній секції кімната для куріння та чищення взуття, умивальник, сушарня та туалет, як правило, об'єднані в санітарний блок. В ньому повинна бути встановлена також ванна для ніг з проточною водою.
В туалеті промивного типу розраховують 1 вічко на 10-12 військовослужбовців. Зовнішні туалети обладнують водонепроникними вигрібами не ближче 75 м від житлових приміщень та об'єктів харчування. На кожні 25 військовослужбовців — 1 вічко та 0,5 м пісуару.
Підтримання чистоти з вологим прибиранням в приміщеннях казарми та місцях загального користування покладається на чергову зміну. Генеральне прибирання приміщень казарми здійснюютьcя 1 раз на тиждень під керівництвом старшини роти.
Поточний санітарний нагляд за санітарним станом житлових, службових та військово-спеціальних приміщень та споруд складається з систематичної перевірки підтримання встановленої чистоти та порядку в приміщеннях та на території, ефективної роботи системи водопостачання, каналізації, опалення, вентиляції та видалення твердих покидьків і сміття.
Пересування військ.
Пересування військ здійснюється двома основними способами — маршем та військовими перевезеннями.
Перевезення водним та залізничним транспортом є найбільш поширеними. Під час пересування залізничним та водним транспортом формуються ешелони. Військовий ешелон — організована для перевезення в одному поїзді або на одному судні військова частина, або окремий її підрозділ.
За гігієнічне забезпечення ешелону відповідає начальник ешелону та його заступники. У військовому ешелоні мають бути вагони для особового складу, ізолятор для інфекційних хворих, кухня, вагон для запасів продовольчих продуктів.
На час слідування лікар щоденно перевіряє санітарний стан вагонів; контролює дотримання правил особистої гігієни; перевіряє умови зберігання та якість харчових продуктів; веде санітарний контроль за приготуванням та видачею їжі; постачанням питною водою; керує санітарною обробкою особового складу; проводить санітарно-просвітню роботу.
Постачання ешелону питною холодною та гарячою водою здійснюється адміністрацією залізної дороги з розрахунку 6-10 л/добу на одного військовослужбовця. В ешелоні повинен бути запас питної води в бачках та індивідуальних флягах.
Гаряча їжа готується не менше 2 разів на добу. Якщо ешелон не обладнаний кухнями, то гарячою їжею військовослужбовці забезпечуються 1 раз на добу на військовопродовольчих пунктах, де отримують не менше 50 % добової норми продуктів харчування. Інша частина добового пайку видається у вигляді сухого пайку.
Перед завантаженням в ешелон весь особовий склад проходить позачергове миття в лазні, при необхідності — з дезинфекцією білизни, обмундирування та особистих речей.
Найбільш поширеним способом пересування підрозділів є марш на автомобілях, бронетранспортерах та бойових машинах. Автомобільний підрозділ або група автомобілів, які слідують одним маршрутом під єдиним командуванням і мають одне завдання називають автомобільною колоною. Середня швидкість руху колони на марші вдень 30-40 км/год., вночі — 25-30 км/год., середньодобовий пробіг колони - 150-350 км. Час доби розподіляється: пересування — 10-12 год., завантаження (вивантаження) — 3-4 год., технічне обслуговування — 1-2 год., відпочинок особового складу — 7-8 год.
Для відпочинку особового складу здійснюють малі та великі привали, а також нічний (денний) відпочинок. Малі привали тривалістю 20-30 хвилин призначають через кожні 2-3 години слідування для розминки, прийому їжі та води. На початку другої половини добового переходу (через 6-8 год. слідування) здійснюють великий привал на 2-4 год. для відпочинку, прийому гарячої їжі та огляду техніки, озброєння.
При завантаженні розраховують 0,27 м2 підлоги кузова на одного військовослужбовця.
Під час автомобільних перевезень на організм військовослужбовців здійснює негативний вплив комплекс чинників навколишнього середовища, сумарним ефектом якого може бути передчасний розвиток втоми та зниження боєготовності. Перш за все це перегрівання або переохолодження, обмороження, простудні захворювання, головний біль, статистичне напруження окремих груп м'язів, укачування. Небезпечним чинником може бути отруєння вихлопними газами під час порушення дистанції між автомобілями, при зниженні темпу пересування, зупинках з ввімкнутими двигунами тощо.
Харчування здійснюється на військово-продовольчих пунктах, або особовий склад готує їжу з консервів та консервантів, або харчуються сухим пайком. Водопостачання здійснюється за рахунок води з запасів, які перевозяться в колоні.
Марш пішим строєм війська здійснюють в горах, лісисто-болотистій місцевості та важкопрохідних районах. Марш ділиться на звичайний, форсований та марш-кидок. Протяжність добового переходу звичайним маршем в середньому 25-30 км, швидкість пересування 4-5 км/год. При форсованому марші добовий перехід складає 40-45 км. Під час марш-кидку швидкість складає 8-9 км/год., а відстань — 5-15 км.
Режим пересування: перший малий привал на 10-15 хв. здійснюється через 1 год., далі — на 20-30 хв. через кожні 2-3 год. руху. В другій половині добового переходу здійснюється великий привал тривалістю 2-4 год.
Марш пішим строєм — важка фізична праця з витратами до 4000 ккал на добу, які повинні бути повернуті під час відпочинку достатнім харчуванням. Режим харчування: за 40-60 хв. до початку маршу видається м'ясний сніданок. На великому привалі після короткочасного відпочинку видається другий сніданок у вигляді другої страви і чаю, або консервів з хлібом та чаєм. Обід видається після закінчення маршу або перед ночівлею.
При пересуванні військової частини (або підрозділу) своїм ходом до місця призначення має бути організована розвідувальна група до складу якої обов'язково має входити медичний працівник. Він зобов'язаний проводити санітарно-епідеміологічну розвідку маршруту та місць відпочинку особового складу. В ході розвідки необхідно оцінити санітарно-епідеміологічний стан маршруту пересування, виявити неблагополучні в санітарному відношенні населені пункти, для того щоб не допустити розміщення в них особового складу на відпочинок; провести оцінку джерел водопостачання щодо можливості використання їх для водозабезпечення особового складу.
Польове розташування військ.
Організація польового розташування військ починається з розвідки району, який призначений для розташування особового складу.
Розрізняють 4 типи польового розташування військ: в навчальних центрах, військово-польових таборах, поквартирне та змішане.
У навчальних центрах війська розміщуються в стаціонарних приміщеннях (наближених до казарм) або в навчальних таборах (військово-по льові табори). Поквартирне розташування — розміщення особового складу на відпочинок в населених пунктах. Змішане розташування — поєднання всіх видів розташування для розміщення особового складу та службових приміщень.
Для розташування особового складу в польових умовах вибирають незабруднену, забезпечену доброякісною водою місцевість, захищену від вітрів, на якій будуються тимчасові споруди (намети, розбірно-щитові казарми, польові вагончики або модулі). Безпосереднє керівництво будівництвом табору здійснюється начальником інженерної служби. Начальник медичної служби здійснює попередній санітарний нагляд за вибором місць, розміщенням житлових, службових та господарських будівель, за територіальним зонуванням табору. В його обов'язки входить також проведення поточного санітарного нагляду за санітарним станом району дислокації табору, приміщень, за організацією водопостачання, харчування, лазнево-пральним забезпеченням тощо.
При розміщенні особового складу в наметах їх обладнують ліжками або дерев'яними нарами. В кожному підрозділі встановлюється бачок з питною водою. На кожен підрозділ обладнуються вмивальники польового типу з розрахунку 1 кран на 5-7 військовослужбовців. Стічні води від вмивальників по відвідним ровикам направляються у фільтрувальні колодязі, які заповнюються шлаком або щебенем. Перед спуском ці води проводять через милозатримувачі (можуть бути використані ящики з дірчастим дном, заповнені соломою, стружками або сухою травою).
Туалети та канава для покидьків мають бути розташовані не ближче 75 м від наметів та об'єктів харчування. В туалеті передбачується 1 вічко та 0,4 похідних метри пісуару на 10-12 військовослужбовців. Підлогу та стіни на висоту до 1 м щодня дезінфікують 1%-ним розчином хлорного вапна та ДТСГК, а вміст вигрібів — 10%-ним розчином тих же препаратів.
Вся територія табору повинна щоденно прибиратись. Для збору твердих покидьків та сміття мають бути обладнані сміттєзбірники, які повинні герметично закриватись. Сміття вивозять влітку щоденно, а взимку не рідше ніж 1 раз на 3 дні. Регулярно проводяться протимушині заходи та дератизація.
З гігієнічної точки зору польове розташування має ряд негативних особливостей: зниження рівня комунально-побутового забезпечення, скупченість, низька захищеність від несприятливого впливу кліматичних та геофізичних чинників, постійний контакт з грунтом, можливість контакту з дикими тваринами та гризунами, труднощі з організацією водопостачання та харчування.
Санітарний нагляд за харчуванням військ у польових умовах
Організація харчування військовослужбовців, забезпечення продуктами харчування та відповідним майном, підтримання належного санітарно-гігієнічного стану покладається на продовольчу службу військової частини.
Харчування військовослужбовців за своїм характером є громадським, а постачання продуктів харчування — централізованим і здійснюється за встановленими нормами довольства. Розрізняють пайки котлового довольства, сухі пайки та додаткові. Пайки котлового довольства призначені для приготування гарячої їжі в стаціонарних умовах дислокації та при польовому розташуванні. Сухі пайки комплектуються з консервів та концентратів. Вони призначені для харчування особового складу в умовах, коли приготування гарячої їжі неможливе.
Військові пайки складені таким чином, що повністю компенсують енергетичні витрати особового складу під час навчально-бойової підготовки. Енергетичні витрати військовослужбовців становлять 3500-4500 ккал.
Додаткові пайки існують для військовослужбовців повітрянодесантних військ, є високогірні пайки; льотні пайки; водолазні пайки та пайки для офіцерського складу.
Основний загальновійськовий пайок подано у таблиці 3.
Таблиця 3
Норма № 1
Загальновійськовий пайок
Хворі, які знаходяться на лікуванні в лазареті медичного пункту отримують харчування за госпітальною нормою. Їжа для них готується на кухні медичного пункту. Для осіб з хронічними захворюваннями шлунково-киш кового тракту організовується дієтичне харчування. Відповідальність за організацію дієтичного харчування та харчування в лазаретах покладається на начальника медичної служби.
Військові фахівці, які працюють в умовах впливу шкідливих чинників отримують додатково лікувально-профілактичне харчування.
Обов'язки лікаря по контролю за харчуванням особового складу полягають в:
- участі у розробці раціонального режиму харчування з врахуванням особливостей навчально-бойової підготовки;
- санітарно-гігієнічному контролі за повноцінністю харчування;
- контролі за санітарним станом об'єктів харчування;
- участі у розробці заходів з санітарно-технічного благоустрою об'єктів харчування;
- контролі за дотриманням санітарно-гігієнічних вимог під час перевезення, зберігання харчових продуктів, при їх кулінарній обробці, приготуванні та роздачі їжі;
- контролі за станом здоров'я працівників харчових об'єктів і дотримання ними правил особистої гігієни.
У військових частинах встановлено такий режим харчування: гаряча їжа видається тричі на добу — на сніданок, обід та вечерю, а чай двічі — на сніданок та вечерю. Сніданок має бути виданим до початку занять, обід — після закінчення основних занять, а вечеря — за 2-3 години до відбою. Інтервали між окремими прийомами їжі не повинні перевищувати 7 годин. Години прийому їжі встановлюються розпорядком дня, який затверджується командиром частини. Добова норма довольства розподіляється по калорійності таким чином: на сніданок — 30-35 %, на обід — 40-45 % та на вечерю — 20-30 %. Режим харчування може змінюватись командиром частини в залежності від конкретних умов бойової підготовки з урахуванням рекомендацій лікаря.
В польових умовах харчування військ організовується через польові пункти харчування. Основними серед них є батальйонні пункти харчування. Для приготування їжі використовується мінімум кухонного обладнання. Їжу готують з консервів та концентратів. З цією метою на постачанні військових частин знаходяться польові автокухні (ПАК-170, КП-125).
В польових умовах харчування може бути котловим, самостійним (індивідуально-груповим) та змішаним.
Котлове харчування в польових умовах не має принципових відмінностей від котлового харчування у місцях постійної дислокації. Гаряча їжа готується тричі на добу з використанням свіжих продуктів.
При самостійному або індивідуально-груповому харчуванні військовослужбовці готують гарячу їжу самі або використовують її без теплової обробки. Для приготування гарячої їжі використовуються малолітражні кухні, таганці або багаття.
При змішаному харчуванні гаряча їжа видається 2 рази на добу — на сніданок та вечерю, а в інтервалах між ними військовослужбовці вживають продукти з сухого пайку.
В основу роботи польових пунктів харчування покладено принцип поточності обробки продуктів, приготування їжі та видачі її військовослужбовцям. Польові кухні та технологічне обладнання розташовуються в тимчасових розбірно-щитових спорудах або у наметах. При харчуванні особового складу з казанків на відстані 25 м від кухні обладнуються місця для їх очищення та миття.
До часу, призначеного розпорядком для прийому їжі, її приготування повинно бути закінчено. Зберігання її дозволяється лише для військовослужбовців, які не можуть бути присутні на прийомі їжі за службовими обов'язками. Для цього готові страви дозволяється зберігати в холодильнику не більше ніж 4 години, або на гарячій (80С) плиті не більше 1,5 год., або у термосах 2 год.
В польових умовах під час приготування їжі ніякі відхилення від кулінарних та санітарних правил не допускаються.
Деякі особливості в кулінарній обробці встановлені саме для польових умов. Так заморожене м'ясо попередньо не потребує розморожування. Його розрубують на шматки 1,5-2 кг, які після зачищення та обмивання відразу закладають в казан. Розділене на порції варене м'ясо викладають на деко, заливають бульйоном та проварюють протягом 15 хвилин після закипання. Видача м'яса без додаткової теплової обробки заборонена. Консервні бляшанки відкривають безпосередньо перед закладкою в казан. Перед розкриттям бляшанки очищують від змащування, розігрівають у гарячій воді 10-15 хвилин. Перед роздачею м'ясні консерви проварюють в казанах не менше 20 хвилин. Відкриті консерви зберігати забороняється.
Для збору та зберігання харчових покидьків повинні бути виділені спеціальні ємності з герметичними кришками. Вивезення покидьків здійснюється відразу після закінчення прибирання їдальні, очищення та миття кухонного та столового посуду. Ці ємності повинні щоденно підлягати очищенню, миттю та дезинфекції.
На об'єктах харчування в польових умовах регулярно повинні проводитись протимушині заходи та боротьба з гризунами, які є джерелами інфекції або переносниками численних інфекційних захворювань.
Особлива увага в польових умовах приділяється контролю за станом здоров'я працівників об'єктів харчування, які можуть стати причиною виникнення значних епідемічних спалахів інфекцій з фекально-оральним механізмом передачі. Відповідальність за прийом на роботу та допуск до роботи осіб, які не пройшли медичного обстеження, або за порушення термінів його проведення несуть посадові особи відповідних об'єктів харчування та начальник продовольчої служби.
Таким чином санітарний нагляд за харчуванням в польових умовах передбачає:
- участь у розробці режиму харчування та складанні розкладки продуктів з урахуванням фізіолого-гігієнічних вимог та характеру навчально-бо йової підготовки;
- перевірку готовності підрозділів продовольчої служби до транспортування та зберігання запасів продовольства та питної води, приготування та реалізації готової їжі;
- перевірку проходження працівниками об'єктів харчування медичних обстежень, знань кухарським складом продовольчих пунктів батальйонів гігієнічних норм і санітарних правил та їх виконання під час роботи;
- контроль забезпечення особового складу індивідуальними казанками, кухликами, ложками, флягами, а також перевірка знань та виконання ним правил особистої та колективної гігієни;
- контроль за виконанням гігієнічних вимог до розташування продовольчих пунктів батальйонів на місцевості, організацією їх водозабезпечення, очищенням території та видаленням покидьків і сміття;
- перевірку умов зберігання пересувних запасів продовольства, особливо швидкопсувного, а також питної води на продовольчих пунктах батальйонів;
- контроль за виконанням гігієнічних вимог до первинної теплової обробки продуктів;
- перевірку забезпечення умов прийому їжі на продовольчих пунктах батальйонів та контроль за її доставкою у підрозділи та термінами реалізації;
- перевірку якості миття та знезараження індивідуальних казанків, кухлів, ложок, посуду, інвентарю та термосів на продовольчих пунктах батальйонів;
- контроль за організацією харчування військовослужбовців на марші, у відриві від своїх підрозділів з використанням сухих пайків;
- організацію проведення серед особового складу санітарно-просвіт ньої роботи з урахуванням гігієнічних вимог до харчування в польових умовах, недопущення вживання в їжу випадкових та неперевірених продуктів рослинного і тваринного походження.
Санітарний нагляд за польовим водопостачанням
Серед профілактичних заходів, які забезпечують здоров'я та боєготовність особового складу значне місце посідає доброякісне, вчасне та достатнє водопостачання посідає чільне місце. Історія воєн знає багато прикладів здачі міст та укріплень через дефіцит питної води.
Гігієнічні значення водопостачання військ визначається фізіологічним, епідеміологічним, господарсько-побутовим та загальнозміцнюючим аспектами споживання води як структурного елементу природного середовища. Вода використовується для господарсько-питних потреб, миття особового складу, санітарної обробки та прання білизни, для дезинфекції, знезараження та дезактивації обмундирування, озброєння і техніки.
В польових умовах організація водопостачання покладається на заступника командира по тилу, а здійснюється силами та засобами інженерної служби.
Для забезпечення господарських та питних потреб особового складу в польових умовах обладнуються пункти водопостачання (ПВП) та водорозбірні пункти. Пункти водопостачання — місце, де проводиться добування, очищення, зберігання та видача води. Місце, призначене для видачі запасів води називається водорозбірним пунктом. ПВП розгортаються поблизу пунктів харчування в кожному батальйоні.
Для захисту джерел водопостачання від можливого забруднення та зараження навколо пунктів водопостачання в радіусі 100 м встановлюється зона санітарної охорони, в якій заборонено створювати звалища сміття, влаштовувати туалети та вигрібні ями.
Під час вибору місця для розгортання ПВП має бути враховано санітарно-епідеміологічний стан території та поблизу розташованих населених пунктів, можливість зараження води бактеріологічними рецептурами, радіоактивними та отруйними речовинами, санітарно-технічні характеристики джерела водопостачання, його дебіт. Для виявлення джерел води та визначення можливості їх використання проводиться розвідка на воду. До складу групи повинен входити представник медичної служби. Завдання розвідки складається з встановлення кількості, місця розташування та санітарного стану джерел та навколишньої місцевості; визначення придатності води для питних та інших потреб; відбору проб води для лабораторних досліджень; оцінки технічного стану джерел, дебіт та запас води в них.
Під час вибору джерел водопостачання перш за все слід орієнтуватись на артезіанські води та природні підземні джерела, як найбільш захищені від впливу шкідливих забруднень, потім на грунтові води та відкриті водоймища. Використання верховодки для господарсько-питного водопостачання допускається в останню чергу. Незалежно від походження води в польових умовах її використання для питних та господарських потреб дозволяється лише після очищення та знезараження. Очищення води — така її обробка, яка відновлює або надає воді необхідні гігієнічні властивості. В залежності від поставленого завдання розрізняють такі види очищення води: освітлення, знезараження, знешкодження, дезактивація та опріснення.
Вживання води дозволяється лише після перевірки її якості медичною службою або фахівцями санітарно-епідеміологічних закладів.
В польових умовах питна вода повинна бути такої якості, щоб її вживання протягом часу, який визначається реальними бойовими обставинами, не призвело до зниження боєготовності військовослужбовців (таблиця 4).
Таблиця 4
Вимоги до якості води в польових умовах
Для покращання якості води в польових умовах використовуються табельні засоби очищення. До них відносяться: тканево-вугільний фільтр (ТВФ-200), військова (ВФС) та автомобільна фільтрувальні станції (МАФС).
При знезараженні води за допомогою табельних засобів використовують хлорування, коагуляцію, відстоювання та фільтрування. Ефективність знезараження води в польових умовах визначають кількістю залишкового хлору після закінчення встановленого терміну контакту.
Для знезараження індивідуальних та групових запасів води, особливо при дії окремих груп військовослужбовців у відриві від своїх підрозділів, використовують спеціальні таблетовані засоби. На постачанні медичної служби є таблетки пантоцид (1 таблетка розрахована на знезараження однієї фляги води). Час контакту повинен становити 1 годину.
Потреба військ у воді залежить від характеру навчально-бойової підготовки, кліматичних умов, пори року. Мінімальні потреби у воді в залежності від кліматичних умов наведені у таблиці 5.
Таблиця 5
Мінімальні норми водозабезпечення у польових умовах (на 1 військовослужбовця в літрах на добу)
Мінімальна норма "Тільки для пиття" вводиться лише в надзвичайних випадках під час бойових дій в пустельних та маловодних регіонах, при масовому зараженні джерел водопостачання. На санітарну обробку одного військовослужбовця виділяється 45 л води. Добова потреба у воді медичного пункту батальйону — 0,5 м3, медичного пункту полку — 4 м3.
На медичну службу покладається особлива відповідальність при організації санітарного нагляду за водоспоживанням з врахуванням вимог, за якими норми споживання води у будь-яких умовах не повинні бути нижчими від встановлених величин, а при першій нагоді обов'язково мають бути збільшені.
Науково обгрунтованим є питний режим, який рекомендує своєчасне вживання води невеликими порціями.
Таким чином, санітарний нагляд за водопостачанням в польових умовах передбачає:
- участь медичної служби при виборі джерел водопостачання, при визначенні зони санітарної охорони та контроль за дотриманням в них встановленого режиму;
- участь у визначенні заходів з покращання якості води та контроль за дотриманням санітарних правил під час водопідготовки;
- контроль якості води, дотримання норм водоспоживання та за санітарним станом джерел і пунктів водопостачання, засобів добування і підготовки води, насосних станцій, водоводів, засобів зберігання та транспортування води;
- контроль за дотриманням військовослужбовцями питного режиму;
- забезпечення військовослужбовців засобами знезараження індивідуа льних запасів води та навчання з правил користування ними.
Санітарний нагляд за лазнево-пральним обслуговуванням військ
Лазнево-пральне обслуговування особового складу покладається на на чальника речової служби. Лазнево-пральне обслуговування передбачає щотижневе миття військовослужбовців у лазні з обов'язковою заміною натільної та постільної білизни, онуч; прання натільної та постільної білизни, обмундирування бавовняного, онуч та спецодягу; дезинфекцію та дезинсекцію обмундирування та постільних речей; хімчистку обмундирування та спецодягу; ремонт білизни; забезпечення милом та миючими засобами.
Кухарі та пекарі миються щоденно, натільну білизну їм повинні замінювати не рідше 2 разів на тиждень, а спецодяг — зважаючи на забруднення.
Миття хворих зі зміною білизни проводять в залежності від медичних показань, але не рідше одного разу на тиждень.
Не рідше одного разу на місяць проводиться медичний огляд персоналу лазнево-пральних комбінатів.
Перед миттям в лазні черговий фельдшер проводить тілесний огляд (щодо шкірно-гнійних захворювань, педикульозу) та огляд білизни і обмундирування щодо наявності вошей. Весь особовий склад підрозділу, в якому було виявлено хоча б один випадок педикульозу підлягає позачерговому миттю в лазні зі зміною натільної та постільної білизни, дезинсекцією обмундирування та постільних речей.
Особам, у яких виявлено педикульоз, проводять обробку частин тіла, покритих волоссям одним із препаратів: 0,25% водною емульсією дикрезилу, 0,15% емульсією карбофосу, 10% водною мильно-гасовою емульсією, 5% маззю метилацетафосу. Після обробки цими емульсіями проводять миття теплою водою зі звичайним милом через 20-30 хвилин.
Таким чином санітарний нагляд за лазнево-пральним обслуговуванням передбачає:
- контроль регулярності миття та повноти охоплення ним військовослужбовців, зміни натільної та постільної білизни, забезпечення лазневими рушниками, милом та мочалками;
- контроль санітарного стану лазень, пралень та хімчисток;
- контроль дотримання технології прання натільної та постільної білизни, обмундирування, спеціального одягу та їх хімічного чищення;
- своєчасне та повне медичне обстеження та огляди персоналу лазні, пральні та хімчистки;
- дезинфекцію та дезинсекцію обмундирування білизни та постільних речей.
Санітарний нагляд за умовами військової праці
Оптимальна, науково обгрунтована організація праці військовослужбовців, дотримання гігієнічних норм та санітарних правил під час навчально-бойової підготовки військ є умовами високої боєготовності особового складу, його стійкості до фізичного та нервово-психологічного напруження, до дії несприятливих чинників навколишнього середовища. Несприятливий вплив чинників навколишнього середовища в процесі військової служби проявляється гострими та хронічними військово-професійними захворюваннями. Ризик виникнення цих захворювань збільшується під час аварійних ситуацій або в результаті порушень техніки безпеки.
До шкідливих штучних чинників, які можуть спричинити військово-професійні захворювання відносяться технічні рідини, вихлопні та порохові гази, окис вуглецю, електромагнітні випромінювання надвисокочастотного та інших діапазонів, шум, вібрація, перевантаження тощо. Окрім шкідливих штучних чинників існує цілий ряд природних чинників, які за певних обставин можуть привести до патологічних змін в організмі. До них відносяться підвищений тиск при водолазних роботах, понижений атмосферний тиск та гіпоксія при діях військ у гірській місцевості, у пілотів літаків.
Окрім дії деяких чинників, типових для праці окремих фахівців, є загальні для всіх військовослужбовців — шум, вібрація, порохові та вихлопні гази тощо.
Для сучасної військово-професійної діяльності стає все більш характерним зростання частки розумової праці, значним нервово-психологічним напруженням та все ще досить інтенсивним фізичним навантаженням.
З точки зору значного впливу на стан здоров'я військовослужбовців велике медичне значення має проблема замкнених просторів військово-технічних об'єктів, в яких наведені негативні чинники військово-професійної діяльності набувають нового значення (особливо при комплексній взаємодії). Розробка цієї проблеми ведеться трьома основними напрямками.
Перший напрямок — вивчення характеру та інтенсивності впливу на людину вже відомих та нових несприятливих чинників у процесі військово-професійної діяльності та розроблення науково-обгрунтованих нормативів цього впливу.
Другий напрямок — гігієнічні рекомендації щодо організації режиму праці та відпочинку особового складу у військово-технічних об'єктах з метою визначення допустимих змін у функціональному стані військовослужбовців під час обслуговування техніки.
Третій напрямок — розроблення методів професійного відбору та тренування особового складу з метою раціонального розподілу призовників для підготовки за різними військовими фахами.
Особливості військової праці в окремих видах ЗС України
Умови праці танкістів та мотострілків на відміну від умов праці інших військових фахівців має ряд специфічних особливостей. До них відносяться: обмеженість розмірів робочого приміщення, що призводить до вимушеної пози і як наслідок – розвиток статичної втоми; несприятливий температурний режим – значні перепади температури всередині та зовні бронетанкового об'єкту; забруднення та запилення повітря на марші від техніки, яка рухається попереду; контакт з горючими та змащувальними матеріалами; шум та вібрація; небезпека загорання одягу в бойових умовах; обмеженість поля зору. В зв'язку з можливістю форсування водних рубежів екіпаж обов'язково проходить легководолазну підготовку, що є окремим розділом бойової підготовки, який потребує спеціального психологічного та медичного забезпечення.
Служба в ракетних військах пов'язана з дією на організм військових спеціалістів цілого ряду екстремальних чинників, які є загальними при обслуговуванні різних ракетних установок. До них відносяться значне нервово-психологічне напруження при великому фізичному навантаженні, дія надвисокочастотного випромінювання. Значний негативний вплив на стан здоров'я має можливий контакт з компонентами ракетного пального та шкідливими технічними рідинами. Характерною загальною ознакою є необхідність несення бойового чергування, коли особовий склад чергових змін в мирних умовах живе по законам військового часу. Особовий склад на період бойового чергування (1-3 доби) перебуває в умовах замкненого простору, порушуються добові ритми організму, характерні монотонність та гіподинамія. Робота військових фахівців, які забезпечують заправку ракет компонентами ракетних палив, супроводжується тривалим перебуванням в засобах захисту та ізолюючих дихальних апаратах. Служба ракетників проходить на значних відстанях від населених пунктів, у лісистій місцевості, що обумовлює ізольованість військового колективу.
Для військово-професійної діяльності фахівців Військово-Морського Флоту характерним є збільшення частки операторської праці, з великою питомою вагою логічних та автоматизованих операцій. Суттєво змінюється характер, режим праці і відпочинку у корабельних фахівців у період плавання в порівнянні з умовами перебування в місцях постійного перебування. В умовах плавання відзначається постійне чергування протилежних режимів праці для екіпажу — праця в повсякденних умовах, в умовах підвищеної готовності та в аварійних ситуаціях. Під час тривалого плавання на всіх членів екіпажу діє складний комплекс чинників зовнішнього середовища. До них відносяться гідрометеофактори та клімато-географічні умови району плавання (високі або низькі широти, стан моря, температура повітря та води, ультрафіолетове опромінення тощо). Одним з чинників, який несприятливо впливає на особовий склад є особливий вид коливань всього корабля — закачування, яке супроводжується певним симптомокомплексом (порушення сенсорики, вестибуловегетативні порушення та порушення професійної діяльності).
Повітряно-десантні та військово-повітряні війська — найбільш рухомі, мобільні, маневрені роди військ, здатні в короткі терміни опинитись в тилу супротивника та завдати йому нищівних ударів. Провідними дисциплінами є льотна та повітряно-десантна підготовка. В ході бойової підготовки десантників перевозять на літаках на великих висотах на віддалені відстані. В цих умовах військові фахівці підлягають впливу чинників польоту (шум, загойдування, низька температура, перепади атмосферного тиску та низького парціального тиску, гостре кисневе голодування). Нерідкі випадки травм у десантників та льотчиків при стрибках з парашутом як у повітрі так і під час приземлення. Характерною ознакою є можливість тривалої дії з відривом від основних підрозділів, що має ряд особливостей в харчуванні, водозабезпеченні, розташуванні.
Робота радіолокаційних станцій (РЛС), призначених для виявлення невидимих об'єктів, основана на принципі радіолокації — місце знаходження різних об'єктів в повітрі, на воді або на суші визначається шляхом опромінення радіохвилями цих об'єктів та прийому радіохвиль, які відбиваються від них. При цьому електромагнітна енергія випромінюється короткими імпульсами великої потужності. На організм військових фахівців при роботі на РЛС впливають як специфічні так і неспецифічні несприятливі чинники. Неспецифічні чинники – м'яке рентгенівське випромінювання, шум та вібрація, шкідливі хімічні домішки повітря робочої зони, висока температура повітря та недостатня освітленість в кабінах РЛС, а також велике навантаження на центральну нервову систему та зоровий аналізатор. Специфічним чинником є імпульсне електромагнітне випромінювання надвисокої частоти. Основними найб...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора