Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Теоретичні та методичні основи епідеміології надзвичайних станів. Особливості епідемічного процесу при надзвичайних ситуаціях.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Лекція
Предмет:
Епідеміологія надзвичайних станів (в тому числі військова епідеміологія)
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ЛЕКЦІЯ № 1
З ЕПІДЕМІОЛОГІЇ
НАДЗВИЧАЙНИХ СТАНІВ
(З ВІЙСЬКОВОЮ ЕПІДЕМІОЛОГІЄЮ)
План лекції:
Класифікація надзвичайних ситуацій.
Розвиток епідемічного процесу серед особового складу військ і населення при надзвичайних ситуаціях.
Визначення військової епідеміології, її розділи і задачі.
Особливості епідемічного процесу в умовах бойових дій і при застосуванні ЗМУ.
Методичні основи вивчення епідемічного процесу в надзвичайних ситуаціях.
Тема: Теоретичні та методичні основи епідеміології надзвичайних станів. Особливості епідемічного процесу при надзвичайних ситуаціях
1. Класифікація надзвичайних ситуацій
Надзвичайна ситуація (НС) - порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті чи території внаслідок технологічної аварії, катастрофи, стихійного лиха, епідемії (епізоотії, епіфітотії), великих пожеж або використання засобів ураження, які призвели чи можуть призвести до людських та матеріальних втрат.
Катастрофа - обстановка на об'єкті, яка виникла раптово чи поступово, в певному районі або на території, характеризується людськими жертвами і, внаслідок цього, необхідністю надання термінової медичної допомоги (ТМД) потерпілим, проведення евакуаційно-рятувальних робіт і захисту населення району лиха від шкідливих для здоров'я чинників (радіоактивні та високоток сичні речовини (РР, ВТР), висока або низька температура та ін.). Великі катастрофи викликають стресовий стан населення регіону лиха внаслідок порушення нормальних умов їх життя і діяльності, руйнування будинків і споруд, пожеж, повені чи зараження навколишнього середовища шкідливими речовинами.
Катастрофи класифікують:
1. За масштабами, рівнями:
а) загальнодержавні;
б) регіональні;
в) місцеві;
г) об'єктові.
2. За причинами:
а) виробничі з вивільненням енергії - механічної, хімічної термічної, радіаційної;
б) транспортні - автомобільні, авіаційні, залізничні, на воді, в тому числі водогосподарські;
в) стихійні лиха:
- метеорологічні: урагани, тайфуни, бурі, посухи, спека;
- топологічні: повені, зсуви, селі;
- тектонічні: землетруси, виверження вулканів;
г) соціальні:
- війни, епідемії, масові заворушення, тероризм;
д) екологічні:
-забруднення навколишнього середовища шкідливими для здоров'я речовинами, пересихання річок та озер, "хвороби" водоймищ, глобальні зміни клімату.
3. За швидкістю виникнення:
а) раптові;
б) з небезпекою швидкого поширення;
в) з небезпекою помірного поширення.
4. За кількістю потерпілих (з Положення про рівні та класифікацію НС, затвердженого Кабінетом Міністрів України 1997 р.):
Будь-яка НС вимагає проведення рятувальних, медичних, інженерних та інших робіт по ліквідації її наслідків. При цьому ліквідація медичних наслідків НС майже у всіх випадках має пріоритетне значення, оскільки завжди при виникненні НС головним є рятування життя потерпілих і захист населення району лиха від шкідливих для здоров'я чинників.
2. Розвиток епідемічного процесу серед особового складу військ і населення при надзвичайних ситуаціях
Надзвичайні ситуації, які тісно пов'язані з стихійними лихами або катастрофами, суттєво впливають на формування епідемічних осередків ряду інфекційних хвороб. В районі надзвичайних ситуацій зростання інфекційної захворюваності обумовлюється такими причинами:
- зруйнування комунальних об'єктів (водопостачання, каналізації,
опалення);
- різке погіршання санітарно-гігієнічного стану території в зв'язку зі зруйнуванням промислових об'єктів, житлових будинків, наявністю трупів людей і тварин, гниючих продуктів тваринного і рослинного походження;
- масове розмноження гризунів, поява епізоотій серед них і активізація природних осередків інфекційних хвороб;
- масова міграція організованих і неорганізованих контингентів людей, переміщення рятувальників і військових, різних сил і засобів, які використовуються для ліквідації наслідків стихійних лих або катастроф;
- підвищення сприйнятливості постраждалого населення до інфекцій у зв'язку зі зниженням загальної резистентності організму;
- порушення нормальної роботи лікувально-профілактичних і санітарно-епідеміологічшк закладів, які розташовані в зоні катастрофи або стихійного лиха;
- необхідність надання додаткової допомоги місцевим медичним закладам у проведенні заходів в зоні катастрофи.
Епідемічним осередком в районі надзвичайних ситуацій слід вважати територію, на якій у визначених межах часу та простору відбулося і набуло масового характеру зараження людей збудниками інфекційних хвороб.
Межі епідемічного осередку визначаються:
- наявністю інфекційних хворих серед постраждалого населення і можливістю розповсюдження ними збудників;
- наявністю вражених або тих, що мають потребу в госпіталізації в зв'язку з можливістю зараження ними оточуючих осіб;
- здоровим населенням, яке контактувало з інфекційними хворими і підлягає обсервації та нагляду.
- зовнішнім середовищем, якщо воно становить небезпеку для зараження людей.
У зв'язку з неможливістю дотримання санітарних умов водозабезпечення, та харчування населення, вивозу і утилізації нечистот із зони лиха, різко збільшується ризик виникнення і розповсюдження кишкових інфекцій (шигельози, сальмонельози, черевні тифи і паратифи, вірусні гепатити А та Є, холера, ентеровірусні інфекції).
Висока скупченість людей в палатках, землянках, вагонах або в приміщеннях, які залишилися цілими, буде сприяти розповсюдженню інфекцій дихальних шляхів. Це, перш за все, грип, ГРВІ, менінгококова інфекція, скарлатина, кір, епідемічний паротит, кашлюк, дифтерія, туберкульоз тощо.
Несвоєчасна санітарна обробка і миття постраждалих може загострити епідемічну ситуацію у відношенні педикульозу і висипного тифу.
Ймовірна активізація природно-осередкових інфекцій, зокрема лептоспірозу, туляремії, зоонозних рикетсіозів, арбовірусних інфекцій.
У зв'язку з прибуттям в зону стихійного лиха або катастрофи рятувальних формувань, можливе завезення інфекцій, які до цього періоду на даній території не реєструвалися.
Чинники, які впливають на розповсюдження інфекційних хвороб в районах надзвичайних ситуацій:
1. Повітряно-крапельний механізм передачі призводить до масового зараженню людей і формування великої кількості епідемічних осередків інфекцій дихальних шляхів.
2. Не виявлені джерела збудників інфекцій підтримують існування епідемічних осередків, особливо природно-осередкових інфекцій.
3. Інкубаційний період у заражених може бути суттєво коротшим у зв'язку з постійним контактом з не виявленими джерелами збудників інфекцій.
4. Неможливість своєчасної ізоляції і госпіталізації захворілих, надання їм кваліфікованої і спеціалізованої допомоги, а також захисту населення від контакту з ними.
5. Складність діагностики інфекцій на фоні великої кількості хворих з різними клінічними формами захворювань.
3. Визначення військової епідеміології, її розділи і задачі
Військова епідеміологія - спеціальний розділ епідеміології як науки і галузь військової медицини, яка вивчає причини виникнення і механізм розвитку епідемічного процесу в військах у мирний час і при надзвичайних ситуаціях.
Військова епідеміологія має такі розділи:
- теоретичні та методичні основи військової епідеміології;
- система протиепідемічних заходів в військах і серед населення при надзвичайних ситуаціях;
протиепідемічний захист військ і населення в умовах використання ймовірним супротивником біологічної зброї;
- санітарно-епідеміологічна і бактеріологічна розвідка та індикація
біологічної зброї.
Теоретичною основою військової епідеміології є вчення про епідемічний процес, загальні закономірності якого однакові як серед цивільного населення, так і серед військових контингентів. Однак, слід зазначити, що умови комплектування, специфіка служби, побут, підготовка і бойові дії військових контингентів впливають на прояви епідемічного процесу в армійських колективах.
Особливістю формування епідемічного процесу у військах є його відносна автономність, яку визначають:
Район розташування (дії) військ, в якому реєструються інфекційні хвороби, характерні для даної місцевості.
Постійне "перемішування" особового складу військ у відносно вузькому районі, що пов'язане з прийомом поповнення, доукомплектуванням та переукомплектуванням.
Розміщення особового складу в казармах.
Характер громадського харчування, можливість в польових умовах неправильного зберігання їжі, вживання її без термічної обробки, стан водопостачання, що може суттєво вплинути на виникнення і розповсюдження кишкових інфекцій.
Інфекційна захворюваність серед населення, яке проживає на території розташування (дії) військ.
Відносна автономність епідемічного процесу в військах може змінюватися в результаті можливого виносу інфекційних хвороб в тил військовослужбовцями, що відбувають у відпустку та відрядження, при передислокації військ у тилові райони, а також військовополоненими. Не виключається винос інфекцій при здійснені евакуаційних заходів з госпітальної бази фронту в тилові райони.
В сучасних умовах при бойових діях не виключена можливість застосування супротивником біологічної зброї. У зв'язку з цим епідемічний процес набуває нових рис, що необхідно враховувати при проведенні профілактичних та протиепідемічних заходів.
Під час бойових дій сили і засоби по протиепідемічному захисту військ вимушені будуть займатися ліквідацією епідемій як серед військових колективів, так і серед цивільного населення, особливо в прифронтових райо нах, що дає змогу попередити занос і розповсюдження інфекційних хвороб в армії. Якщо характеру епідемічного процесу серед військових колективів притаманні певні особливості, то тим більше ці особливості проявляються в організації і проведенні профілактичних та протиепідемічних заходів серед них. Тому військова епідеміологія розробляє і удосконалює науково-обґрунтовану систему організаційних і спеціальних заходів по профілактиці інфекційних хвороб і боротьбі з ними в різних умовах діяльності військ.
В сучасних умовах у загальній структурі захворюваності в Збройних Силах України значне місце займають інфекційні та паразитарні хвороби (38,3%), при чому найбільш поширеними є грип, ГРВІ та гепатит А.
Протиепідемічне забезпечення військ - система заходів по попередженню виникнення інфекційних хвороб серед особового складу і ліквідація осередків та спалахів цих хвороб.
Основними задачами військової епідеміології є:
- аналіз та оцінка епідемічної ситуації в військах і в районі їх розташування (дії);
- проведення обгрунтованих профілактичних та протиепідемічних заходів, спрямованих на попередження і зниження інфекційної захворюваності у військах;
проведення заходів щодо захисту військ від біологічної зброї при використанні її ймовірним супротивником;
- аналіз та оцінка ефективності профілактичних і протиепідемічних заходів та епідеміологічного нагляду в військах.
4. Особливості епідемічного процесу в умовах бойових дій і при застосуванні ЗМУ
Виділення військової епідеміології в самостійний розділ диктується не лише потребами практики, а й історичним розвитком епідеміологічної науки і військової медицини.
Війни завжди супроводжувались погіршенням епідемічної ситуації як серед армій, що воюють, так і в самих країнах, які приймали участь у війні, і навіть, в країнах, які не воювали. Епідемії - постійний супутник всіх воєн і надзвичайних станів - так наголошує одне з положень епідеміології, засноване на тривалому і гіркому досвіді ряду століть. Дійсно, в роки воєн та інших соці альних потрясінь історія відмічає чисельні епідемії висипного і поворотного тифів, дизентерії, черевного тифу, холери, чуми та інших інфекцій. В минулі часи висипний тиф, дизентерія, черевний тиф мали такі назви, як "воєнна", "осадна", "табірна", "окопна", "армійська", "солдатська" лихоманки.
Інфекційні захворювання в минулі війни забирали більше жертв, ніж самі військові дії. Так, в 1812 році із 647000 солдат Наполеона, після переправи через річку Березину, залишилися в живих лише 84000 чоловік, при чому основна кількість особового складу наполеонівської армії загинула від інфекційних захворювань.
В 1817 році із 18000 англійського експедиційного корпусу в Індії загинули від холери 13000 чоловік, а корпус припинив бойові дії. В Кримську війну французька дивізія Конробера втратила від холери 3298 чоловік. При поході в Туніс в 1881 році французький корпус в 20000 чоловік був уражений епідемією черевного тифу, внаслідок чого захворіло - 4200 чоловік, померло -1039.
Армії, які воювали, втрачали від інфекційний хвороб більше, ніж на полях битв. Наприклад, відношення числа убитих і померлих від ран до числа померлих від інфекційних хвороб в армії Великобританії у війні з Францією (1793-1815 рр.) складало 1:7,5. Під час Кримської війни (1854-1856 рр.) це співвідношення в російській армії було 1:2,19, в англійській – 1:4, у французькій - 1:4; під час російсько-турецької війни (1877-1878 рр.) втрати в російській армії відповідно були 1:4.
За підрахунками деяких авторів, війни на європейському континенті за період близько 130 років (з 1733 по 1878 рр.) призвели до загибелі близько 8 млн. чоловік, із яких на долю померлих від ран приходилось близько 1,5 млн. (19%), а на долю померлих від інфекційних хвороб - 6,5 млн.(81 %).
Причинами, які сприяють зростанню інфекційної захворюваності у військовий час є:
1.Зниження економічного рівня життя населення, незадовільний стан системи охорони здоров'я, нестача продуктів харчування, одягу, антисанітарний стан серед цивільного населення, поширення педикульозу. Епідемічна ситуація, що складалася під час війни серед цивільного населення, мала своє дзеркальне відображення в армії.
2.Масові переміщення військових частин і цивільного населення (біженців) на великих територіях. Осередки інфекційних хвороб, в першу чергу, виникали на вузлових пунктах залізничних та ґрунтових шляхів сполучення, в населених пунктах навколо них.
3.Перебування особового складу військ в польових умовах, контакт з дикими тваринами і гризунами, а також з переносниками збудників інфекційних захворювань.
4.Забруднення території військових дій покидьками, нечистотами, трупами загиблих людей і тварин, порушення водопостачання і каналізації.
5. Виснаження матеріальних ресурсів країн, що воюють, звуження
можливостей проведення профілактичних, лікувальних та
протиепідемічних заходів.
Всі ці умови можуть сприяти поширенню черевного тифу і паратифів, шигельозів, гепатиту А, малярії, рикетсіозів, спірохетозів, лептоспірозу, туляремії та інших інфекцій. Не виключається можливість появи маловідомих інфекцій, а також інфекційних захворювань у зв'язку, з застосуванням противником біологічної зброї.
В умовах сучасної війни на інтенсивність розвитку епідемічного процесу і співвідношення різних нозологічних форм інфекційних хвороб може суттєво впливати застосування ймовірним супротивником зброї масового ураження (ЗМУ).
При використанні ЗМУ житловий фонд населення руйнується або серйозно пошкоджується, у зв'язку з чим багато людей залишається без житла, виникає гостра проблема скупченості під час перебування людей у різних сховищах. Вимушена масова та інтенсивна міграція, населення з міст, що зазнали ядерних ударів, у розташовані поблизу неушкоджені населені пункти, призводить до зростання скупченості.
Руйнування електростанцій, водопроводу, каналізації серйозно ускладнює водопостачання і харчування населення, а також загальну санітарно-епідемічну обстановку. В результаті порушення елементарних санітарно-гігієнічних умов водопостачання людей, приготування і вживання їжі, а також труднощів в утилізації та знищенні побутових відходів і нечистот, різко загострюється епідемічна ситуація з кишкових інфекцій. В цих умовах можливе широке розповсюдження черевного тифу, паратифів, гепатиту А, шигельозів, ентеритів та гастроентеритів різної етіології. До числа потенційних кишкових інфекційних хвороб в зруйнованих районах відносяться також холера і ентеровірусні інфекції.
Значна скупченість людей в різних сховищах і будовах, що залишилися придатними для життя, сприяє інтенсивному розповсюдженню інфекцій дихальних шляхів. Особливу небезпеку в цьому відношенні представляють грип, ГРЗ, менінгококова інфекція, вірусні пневмонії, туберкульоз, дифтерія, кір, скарлатина, кашлюк.
Порушення водо- та енергопостачання серйозно ускладнює, а в деяких випадках взагалі не дозволяє здійснювати в необхідних обсягах періодичне миття і санітарну обробку людей зі зміною натільної білизни. Це значно загострює епідемічну ситуацію щодо паразитарних тифів.
Важкі механічні травми і опіки отримані внаслідок дії ядерної зброї, негативно впливають на опірність організму людей до інфекційних хвороб. Не можна виключити зниження загальної резистентності організму людей до збудників інфекційних захворювань в результаті психічного стресу, який може бути при використанні ядерної зброї. Є дані, що в цих умовах патологічні психічні реакції можуть спостерігатися у 10-25% людей.
Іонізуюча радіація, як відомо, викликає значні зміни всіх систем і органів людини, в тому числі і імунної системи. Опромінення суттєво знижує рівень специфічного імунітету як придбаного в результаті захворювань, пере несених в минулому або природної імунізації, так і після вакцинопрофілак-тики. В умовах зниження рівня наявного у населення імунітету і обмежених можливостях створення необхідного специфічного імунітету за допомогою вакцинації, ймовірна активізація епідемічного процесу при ряді інфекцій.
Не виключається виникнення серйозних екологічних проблем. Через наявність великої кількості трупів, побутових відходів і необроблених стічних вод, відсутність інсектицидів може різко збільшитись чисельність комах (комарі, мухи тощо).
Слід відмітити, що погіршення соціальних та санітарно-гігієнічних умов життя і побуту, виникнення великої кількості механічних травм і опіків, виникнення стресів не є специфічними тільки для ядерної зброї. В деякій мірі схожі ситуації, але в значно менших розмірах виникають під час стихійних лих, особливо під час землетрусів. Тому загострення епідемічних ситуацій, які виникають в період і після стихійних лих, в деякій мірі можуть служити ілюстраціями щодо активізації епідемічного процесу.
Наприклад, в 1948 році в районі Ашгабату відбувся сильний землетрус. Переважна більшість будинків, електростанції, водопровід, каналізація, лазнево-пральні установи були зруйновані. Для тимчасового мешкання людей, які залишилися без житла, були створені наметові містечка, організовано їх харчування, водопостачання та медичне забезпечення. Внаслідок вжитих заходів вдалося уникнути розвитку значних епідемій інфекційних хвороб, проте суттєве погіршання санітарно-епідемічної обстановки в місті, внаслідок руйнувань епідеміологічне значимих об'єктів, загострило епідемічну ситуації з ряду інфекцій. В 1949 р. в порівнянні з 1948 р. захворюваність на черевний тиф в Ашгабаті зросла на 36%, шигельози - на 22%, дифтерію - на 30%, скарлатину - на 15%, кір - на 43%. Таким чином, навіть терміново вжиті широкі заходи по ліквідації наслідків землетрусу на досить обмеженій території не дозволили попередити ускладнення епідемічної ситуації з деяких інфекційних хвороб.
5. Методичні основи вивчення епідемічного процесу в надзвичайних ситуаціях
З метою виявлення причин та умов виникнення і поширення інфекційних захворювань серед особового складу військ і населення як в військовий час, так і в надзвичайних ситуаціях, використовується епідеміологічний метод дослідження.
Епідеміологічний метод визначають як сукупність методичних прийомів для вивчення епідемічного процесу по території, серед груп і колективів населення та протягом часу з метою виявлення причин і умов, які впливають на захворюваність. Епідеміологічний метод має комплексний характер і включає в себе епідеміологічне обстеження і спостереження бактеріологічні, вірусологічні, імунологічні, статистичні, гігієнічні, картографічні, клінічні методи .
Використання епідеміологічного методу для вивчення особливостей епідемічного процесу в конкретних умовах і при даній інфекційній хворобі називають епідеміологічною діагностикою.
Епідеміологічна діагностика дає можливість вивчення територій ризику, груп та часу ризику щодо інфекційних захворювань, формулювання, оцінки та доведення гіпотез щодо чинників ризику, обгрунтування напрямків профілактики та оцінку її результатів.
Вихідним завданням епідеміологічної діагностики є виявлення значущості проблем профілактики щодо груп і нозологічних форм інфекційних хвороб. Кінцевою метою епідеміологічної діагностики є розкриття механізму виявленого причинно-наслідкового зв'язку у виникненні і розвитку епідемічного процесу, що дозволяє вибрати правильний напрямок в комплексі профілактичних та протиепідемічних заходів.
Епідеміологічна діагностика вирішує такі завдання щодо окремих нозологічних форм інфекційних хвороб:
Оцінка проявів епідемічного процесу по території (де хворіють), серед різних груп населення та колективів (хто хворіє) і протягом часу (коли хворіють).
Виявлення конкретних умов життя та діяльності людей, значення природних чинників, які визначають прояви епідемічного процесу і є основою для формулювання гіпотез про чинники ризику.
Перевірка сформульованих гіпотез, виявлення причинно-наслідкового зв’язку, результатом якого стало виникнення та поширення захворюваності і розробка ефективних протиепідемічних заходів.
Перевірка вірогідності гіпотез щодо чинників ризику (в епідеміологічному експерименті), прогноз розвитку епідемічного процесу.
Методи епідеміологічної діагностики, які використовуються в інтересах протиепідемічного захисту військ та населення, групуються в залежності від цільового призначення. Епідеміологічна діагностика складається з чотирьох розділів: ретроспективний епідеміологічний аналіз захворюваності, оперативний епідеміологічний аналіз захворюваності, епіде міологічне обстеження осередків та санітарно-епідеміологічна розвідка (СЕР). Основою епідеміологічної діагностики в військах і серед населення с ретроспективний епідеміологічний аналіз.
Ретроспективний епідеміологічний аналіз інфекційної захворюваності - аналіз рівня, структури та динаміки інфекційної захворюваності за певний відрізок часу в минулому (найменше рік), який забезпечує вирішення задач епідеміологічної діагностики з метою обгрунтування перспективного планування профілактичних та протиепідемічних заходів. Таким чином, метою ретроспективного епідеміологічного аналізу є планування профілактичних та протиепідемічних заходів на основі виявлених територій ризику, груп і колективів ризику та часу ризику з визначенням чинників ризику, тобто, тих природних та соціальних умов, які обумовлюють епідемічну ситуацію.
При проведенні ретроспективного епідеміологічного аналізу використовується описовий прийом епідеміологічного методу дослідження і аналітичне дослідження типу "випадок-контроль" та когортне дослідження.
Схема ретроспективного епідеміологічного аналізу включає:
Визначення актуальних проблем профілактики шляхом структурування захворюваності по групах і нозологічних формах інфекційних хвороб.
Аналіз багаторічної динаміки захворюваності сукупного населення.
Аналіз річної динаміки захворюваності сукупного населення.
Аналіз захворюваності по групах і колективах населення (соціальних, вікових, професійних тощо).
Аналіз захворюваності по територіях.
Аналіз захворюваності за певними ознаками, які випливають із результатів проведеного аналізу, особливостей кожної нозологічної форми хвороби і кінцевої мети дослідження.
Поточна робота з протиепідемічного захисту військ і населення проводиться на основі результатів оперативного епідеміологічного аналізу.
Оперативний епідеміологічний аналіз, як один з розділів епідеміологічної діагностики, використовується для вивчення особливостей розвитку епідемічного процесу серед населення за короткий проміжок часу або на певний момент. Його метою є своєчасне виявлення змін в причинах і умовах, які визначають інтенсивність епідемічного процесу, та дії випадкових епізодичних чинників, відсутніх на той час, коли планувались довгострокові профілактичні заходи.
В оперативному епідеміологічному аналізі виділяють два напрямки аналізу інформації, яка збирається або надходить до епідеміолога:
а) аналіз інформації, яка включає непрямі (опосередковані) ознаки, за якими можна робити висновки про ймовірну тенденцію виникнення і розвитку епідемічного процесу;
б) аналіз інформації, щодо ознак, які безпосередньо відображають стан і
тенденції розвитку епідемічного процесу.
Перший напрямок оперативного епідеміологічного аналізу - контроль і оцінка виконання запланованих заходів на територіях ризику, в групах і колективах ризику та протягом часу ризику. При цьому важливо враховувати, ймовірну мінливість ситуації, яку не можна було передбачити при плануванні заходів. Тому необхідно проводити постійний нагляд за соціальними і природними чинниками, які можуть активізувати епідемічний процес та за об'єктами, що мають епідеміологічне значення.
Наприклад, для аналізу захворюваності кишковими інфекціями потрібні оперативні дані про санітарно-технічний стан підприємств харчової промисловості, громадського харчування, водоочищувальних споруд, 'якість харчових продуктів і води, порушення в експлуатації обладнання та аварійні ситуації на епідеміологічно значущих об'єктах, порушення технологічного процесу. Ці дані можуть свідчити про конкретні можливості зараження населення через різні шляхи передачі (харчовий, водний, побутовий) у зв'язку з особливостями соціальних та природних умов життя людей. Складають макет таблиць по території міста (району), який має набір конкретних чинників реалізації водного, харчового або побутового шляхів передачі.
Цей напрямок оперативного епідеміологічного аналізу, який за непрямими (опосередкованими) ознаками може вказувати на можливі тенденції розвитку епідемічного процесу, є основним. Рішення, які приймаються по мірі надходження вказаної інформації, мають за мету попередити активізацію відповідних шляхів передачі збудника.
Другий напрямок оперативного епідеміологічного аналізу передбачає оцінку інформації, яка безпосередньо відображає стан і тенденції розвитку епідемічного процесу:
а) безперервне спостереження за захворюваністю та оцінка її динаміки;
б) епідеміологічне обстеження осередків з поодинокими та груповими захворюваннями (епідемічний спалах, епідемія);
в) санітарно-епідеміологічна розвідка.
В оперативному епідеміологічному аналізі важливе місце займає спостереження за захворюваністю, яка є результатом дії причин, що передували проявам епідемічного процесу. Ці причини діяли значно раніше, ніж підвищилась захворюваність, тому їх не можна попередити, але можна ослабити або нейтралізувати їх вплив на епідемічний процес.
Завдання, які вирішуються при оперативному епідеміологічному аналізі, ставлять відповідні вимоги щодо його інформативного забезпечення. Повинно бути безперервне і оперативне надходження вичерпної інформації про зареєстровану захворюваність, швидка обробка цієї інформації, її уточнення і доповнення.
Дані про хворих серед особового складу військ і населення'в місцях надзвичайних ситуацій із лікувально-профілактичних закладів повинні передаватись в СЕС по телефону, факсом, електронною поштою або посильним зразу ж після виявлення хворих.
Інформацію, яка надійшла за добу, узагальнюють, розподіляють хворих по нозологічних формах інфекцій, території, вікових та професійно-побутових групах. Добові дані, по мірі їх надходження, зводять в тижневі та місячні звіти. Дані щоденної реєстрації подають в абсолютних цифрах, а дані за тиждень та місяць - в інтенсивних показниках захворюваності, які вираховують на 100000 населення.
Спостереження за рівнем та динамікою інфекційної захворюваності здійснюються шляхом порівняння частоти реєстрації випадків окремих інфекцій з нормативним рівнем захворюваності для даного дня, тижня, місяця за аналогічні попередні відрізки часу. Показники нормативного рівня захворюваності вираховуються на основі даних про захворюваність за попередні роки після виключення епізодичних спалахів з достовірно встановленими причинами.
Нормативний денний рівень вираховують для кожної території та соціально-вікової групи як середню величину для числа захворювань в відповідний день за попередні 5-7 років.
Важливе місце в епідеміологічній діагностиці відводиться обстеженню епідемічних осередків. Як відомо, в загальній епідеміології використовують територіальний та популяційний підходи у визначенні епідемічного осередку. Це може бути підрозділ або група підрозділів частини, вся частина або з'єднання.
Завданням, яке вирішується при обстеженні осередку з поодинокими захворюваннями, є, перш за все, виявлення джерела збудників інфекції і чинника його передачі. При цьому слід дотримуватися таких етапів роботи:
Уточнення епідемічного стану у військовій частині і районі її розміщення (за даними медичної документації).
Опитування та обстеження хворого.
Опитування та обстеження осіб, які спілкувалися з хворими.
Огляд та обстеження навколишнього середовища осередку.
Аналіз отриманих даних щодо причин виникнення осередку і встановлення його меж.
Складання плану заходів щодо ліквідації осередку.
Попередній висновок щодо причин виникнення спалаху чи епідемії грунтується на таких даних, як інкубаційний період, тяжкість перебігу хвороби, динаміка захворювань, ймовірність шляхів передачі збудника (водний або харчовий при кишкових інфекціях). В процесі подальшого накопичеїшя матеріалів розслідування і їх аналізу робиться висновок про причини виникнення спалаху чи епідемії.
З метою встановлення причин виникнення спалаху чи епідемії вивчають динаміку випадків захворювання шляхом графічного зображення захворюваності у вигляді лінійної діаграми по годинах (при дуже короткому інкубаційному періоді, який може бути, наприклад, при токсикоінфекціях), днях або тижнях. В динаміці розвитку спалаху або епідемії виділяють періоди передегадемічний або передвісників (наприклад, зростання захворюваності на гострі кишкові інфекції з коротким інкубаційним періодом перед спалахом черевного тифу чи гепатиту А), розпал і пік захворюваності, спад (згасання) та післяепідемічний або так званий "хвіст" епідемії. Слід враховувати, що період розпалу епідемії при кишкових інфекціях обумовлюється ступенем активності дії таких чинників передачі збудника як вода або харчові продукти. Тому в передегадемічний період і період розвитку спалаху або епідемії необхідно ознайомитись з результатами обстеження стану епідеміологічне важливих об'єктів - водопостачання, каналізації, підприємств харчування і торгівлі тощо, аналізів води і навколишнього середовища та враховувати їх в процесі розслідування.
Кількість хворих, які були зареєстровані в період розпалу епідемії аналізують за ознакою користування питною водою з того чи іншого джерела або за тим, які продукти і з яких харчових об'єктів вони вживали. Доцільно вивчити розподіл хворих в період спалаху чи епідемії по групах населення (вікових, професійних та ін.), вивчити причинно-наслідковий зв'язок захворюваності груп населення з дією того чи іншого чинника передачі збудника.
Територіальну характеристику захворювань під час спалаху чи епідемії представляють у вигляді картограми, наносячи число випадків або інтенсивні показники захворюваності на карту. Кожний випадок захворювання на карті можна також зобразити у вигляді крапки (точковий метод). При аналізі такої картограми можна виявити причинно-наслідковий зв'язок між виникненням і розповсюдженням випадків захворювань по території.
На основі результатів розслідування спалаху чи епідемії складається план заходів щодо усунення причин, які їх викликали, ліквідації наслідків і попередження виникнення спалахів та епідемій в майбутньому.
За матеріалами розслідування спалаху чи епідемії складається відповідний акт з додаванням до нього всіх необхідних документів, які були використані.
Спалах (епідемія) розслідується лікарем-епідеміологом, а при необхідності розслідування проводиться комісією (епідеміолог, інфекціоніст, бактеріолог, гігієніст та інші спеціалісти).
Важливе місце в епідеміологічній діагностиці відводиться санітарно-епідеміологічній розвідці, яка дозволяє завчасно отримати військово-медичною службою дані про можливі джерела заносу інфекцій в війська від цивільного населення та природних осередків або військ противника.
Контрольні питання для самостійної підготовки
Визначення надзвичайних ситуацій і катастроф. Класифікація катастроф.
Причини та умови, які викликають зростання інфекційної захворюваності в умовах надзвичайних ситуацій.
Чинники, які впливають на розповсюдження інфекційних хвороб в районах надзвичайних ситуацій.
Визначення військової епідеміології, її розділи та задачі.
Особливості надзвичайної ситуації при застосуванні ймовірним супротивником ЗМУ.
Визначення епідеміологічного методу та епідеміологічної діагностики.
Розділи епідеміологічної діагностики.
Схема ретроспективного епідеміологічного аналізу.
Напрямки оперативного епідеміологічного аналізу.
Дезінфекційні, дезінсекційні та дератизаційні заходи
В системі заходів, спрямованих на ліквідацію осередків інфекційних хвороб, важливе значення мають дезінфекція транспорту, місцевості, приміщень, води, продуктів харчування, фуражу, предметів догляду за хворими і їх виділень.
В першу чергу знезараження проводиться в осередках інфекційних хвороб, в лікувальних закладах, на шляхах під'їзду, транспорті і об'єктах народного господарства, які знаходяться в зоні лиха.
Знезараження транспортних засобів проводиться на базі мийних відділень гаражів, автопарків і депо. Знезараження одягу, взуття і м'якого інвентарю проводиться на базі пралень та хімчисток.
Санітарна обробка населення, робітників і службовців проводиться в стаціонарних або тимчасових мийних пунктах, які розгортаються на базі санітарних пропускників, лазень, душових установок. Для особового складу військ розгортуються пункти спеціальної обробки (ПУСО).
Заражені харчові продукти повинні бути утилізовані або знезаражені шляхом кип'ятіння, автоклавування.
Знезараження індивідуальних запасів води проводиться шляхом кип'ятіння (10 хв. у випадку вегетативних форм збудників і 45 хв. - спорових). Використовують також 3% перекис водню в дозі 1 чайна ложка на 1 л води, 33% перекис водню (пергідроль) в дозі 10 капель на 1 л води, або 1 таблетка гідропериту на 5 л води з наступним кип'ятінням протягом 5 хв. Знезараження води проводять також за допомогою таблеток пантоциду або аквасепту в дозі 1 таблетка на 1 л при експозиції 30 хв.
Вода в великих місткостях знезаражується хлорвмісними засобами із розрахунку 50 мг на 1 л води протягом 1 доби або 100 мг засобу на 1 л води при експозиції 1 год. Вода в криницях знезаражується хлорним вапном в дозі 30 г на 1 л води при експозиції 3 год.
Дезінфекцію в осередках інфекційних хвороб проводять спеціальні бригади, до складу яких входять дезінструктор, дезінфектор і два сандружинники.
У військових підрозділах санітарна обробка проводиться на пунктах санітарної обробки (ПУСО). Санітарна обробка проводиться у такій послідовності: поранені, травмовані, вражені, інфекційні хворі. Особи, направлені у відділення санітарної обробки, перед входом в роздягальню складають на настили верхній одяг, головні убори і засоби захисту. Потім протирають чоботи дезінфекційним розчином. В роздягальні знімають спорядження, взуття, обмундирування і білизну. Тампонами, змоченими 2% водним розчином монохлораміну, протирають руки до ліктів, обличчя і шию.
Обмундирування, взуття, спорядження і засоби захисту складають в мішки і переносять до камер на установках ДДА або ДДП-2, де проводиться знезараження пароформаліновим методом.
На оснащенні санітарно-епідеміологічних закладів і частин хімічної служби знаходяться дезінфекційно-душові установки на базі автомобілів (ДДА-2, ДДА-3) та на базі причепів (ДДП-2). В них проводять дезінфекцію всіх видів обмундирування, спорядження та індивідуальних засобів захисту. Установки мають по дві камери і можуть працювати як парові та як пароформалінові. Норми завантаження: до 30 комплектів в літній період та до 20 - в зимовий.
На дезинфекційно-душових установках також розміщені нагрівачі води, яка використовується для помивки людей (144 чоловік за 1 цикл в літній період та 96 - в зимовий).
У мийній одержують мило, мочалки і миються під душем, після чого переходять в одягальню, де одержують продезинфіковане обмундирування, взуття і спорядження.
Дезінсекційні і дератизаційні заходи в районі НС проводяться особовим складом рятувальників, військовими і населенням. Для проведення дезінсекції використовують такі засоби: ріапан-А, рібор, ланцід, арріво, байгон, емпайр-20, гель ГОШАФ. Для проведення дератизації використовують: фосфід цинку, ратіндан, ракумін, бродіфакум, ланірат, сипучі зернові приманки і парафіновані брикети.
Захист населення при надзвичайних ситуаціях
Для захисту населення при надзвичайних ситуаціях використовуються колективні і індивідуальні засоби захисту.
До колективних відносять сховища, спеціальні або прості укриття. Засоби індивідуального захисту поділяються па 3 групи:
а) засоби захисту органів дихання;
б) засоби захисту шкіри;
в) медичні засоби.
До засобів захисту органів дихання відносяться протигази. Вони бувають фільтруючими (загальновійськові, цивільні і дитячі), а також ізолюючими. В системі цивільної оборони використовують протигази: ГП-5, ГП-5М, ГП-7, ГП-7В. Для дітей використовують протигази: ДП-6М (1,5-2 роки), ДП-6 (діти старшого віку), ПДФ-7 (протигаз дитячий фільтруючий для дітей молодшого і старшого віку), ПДФ-Д (для дітей 1,5-7 років), ПДФ-Ш (протигаз шкільний для дітей 7-17 років) Для захисту дітей в віці до 1,5 року використовують також камери захисні дитячі (КЗД-4 і КЗД-6).
Ізолюючі протигази ЇЇ1-4, ЇЇІ-46, ІП-46 М або кисенеізолюючі прилади (КШ-5, КШ-7, КШ-8) повністю ізолюють органи дихання людини від зовнішнього повітря за рахунок вивільнення кисню, який надходить із регенеративного патрону.
Для захисту органів дихання від радіоактивних речовин, бактерійних засобів і отруйних димів використовують респіратори (фільтруюча нагавмаска багаторазового використання). Це респіратори Р-2 і Р-2д (дитячі), протипилові тканинні маски (ПТМ-1) і ватно-марлеві пов'язки (ВМП).
Засоби захисту шкіри використовують для захисту ділянок шкіри, одягу, взуття і спорядження, з тим, щоб на них не потрапили рідкі отруйні речовини, радіоактивні речовини і збудники інфекційних хвороб. Вони діляться на табельні і підручні; табельні, в свою чергу, діляться на фільтруючі (повітропроникливі) і ізолюючі (повітронепроникливі). До фільтруючих засобів відносяться комплект фільтруючого одягу (ЗФО-58), протичумний костюм, а до ізолюючих - комплект ОЗК, легкий захисний костюм Л-1 і захисний комбінезон.
Протичумний костюм, призначений для захисту медичного персоналу від зараження збудниками чуми, геморагічних вірусних лихоманок, віспи мавп та інших збудників 1-2 груп патогенності.
Протичумний костюм вдягають при:
А) обслуговуванні хворих;
Б) транспортуванні хворих;
В) проведенні поточної і заключної дезінфекції (дезінсекції і дератизації);
Г) взятті матеріалу від хворого, для лабораторних дослідів;
Д) розтині і похованні трупів;
Е) проведенні медичного огляду осіб, які контактували з хворим. В комплект протичумного костюму входять піжама (комбінезон), шкарпетки (панчохи), тапочки, медична шапочка, халат, капюшон (велика косинка), гумові чоботи (калоші), ватно-марлева маска (респіратор протипиловий), захисні окуляри і рушник.
Виділяють 4 типи протичумних костюмів:
1-й тип - повний захисний костюм (комбінезон, капюшон, протичумний халат, ватно-марлева маска, окуляри, гумові рукавиці, чоботи, рушник). Використовується при чумі і геморагічних гарячках.
2-й тип - захисний костюм (комбінезон, протичумний халат, капюшон, ватно-марлева маска, гумові рукавиці, шкарпетки, чоботи, рушник). Використовується при віспі мавп, проведенні дезінфекції, при бубонній формі чуми, розтині трупів, загиблих від холери.
3-й тип - піжама, протичумний халат, велика косинка, гумові рукавиці, носки, глибокі калоші і ...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора