МОЗ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО
Кафедра:
Психіатрії, психології та сексології
Самостійна робота на тему:
«Епідеміологія наркоманій і токсикоманій.»
Виконав:
Білобривка Ростислав Іванович
ЛЬВІВ-2006 Зловживання наркотиками й алкоголем, відоме з найдавніших
часів, зараз поширилося в розмірах, що тривожать усю світову
громадськість. Навіть при звуженні, з погляду наркологів, границь
наркоманії й алкоголізму до юридично прийнятних у багатьох країнах вони
визнані соціальним нещастям. Наркотичні мафії керують
державами (Латинська Америка ), мають свої армії ( Південно-східна
Азія). Доходи підпільних корпорацій по торгівлі наркотиками перевищують
відомі доходи від торгівлі нафтою і наближаються до світових доходів від
торгівлі зброєю. Особливо згубне зловживання в молодіжному середовищі -
уражається і сьогодення, і майбутнє суспільства. Повна, з погляду
наркологів, картина поширення зловживання, що включає форми
токсикоманій, ще більш трагічна. Речовини і препарати, не включені в
список наркотиків, як правило, ще більш злоякісні, приводять до ще
більшому збитку для індивідуума, а потім і для суспільства в цілому.
У сучасній молодіжній субкультурі стрімко формується феномен
“наркоманічної свідомості” - життєвий успіх, духовне
удосконалювання, секс, комунікація починають розглядатися невідривно
від наркотичного “кайфу”. Ступінь матеріального благополуччя
визначається крім марки автомобіля, дорогого одягу, здатності
відвідувати престижні розважальні заклади, ще і можливістю
придбання “дози” престижного наркотику. З філософських концепцій у
молодіжному середовищу найбільш модними стали ті, котрі засновані на описі
і аналізі духовного досвіду придбаного за допомогою вживання
наркотиків, деякі з який є ідеологічною підставою і
виправданням наркоманії. Підлітки читають книги Кастанеди, Гроффа, Ліри,
де оспівується “чарівний світ, який відкривається під впливом галюциногенів:
ЛСД, псилобіцина, мескаліна.
Наркоманія й алкоголізм –захворювання чи слабість характеру? У чому
полягає природа такого страшного захворювання? Як формується
залежність c точки зору фізіології? Відповіді на ці питання я спробувала
відбити в рефераті.
Теоретичні моделі виникнення алкоголізму і наркоманії.
На даному етапі розвитку суспільства проблеми наркоманії й алкоголізму
серед населення залишаються актуальними. У міжнародному антинаркотичному
центрі в Нью-Йорку існує документ, що вказує, що число наркоманів
на земній кулі - 1 млрд. людина.
Що штовхає людей прийняти чи наркотик випити алкогольний напій?
Як виникає звикання і залежність? Наркоманія й алкоголізм –
фізичні чи соціальні хвороби?
Як показав недавнє опитування, дві третини росіян (66%) вважають
наркоманію фізичною хворобою і лише чверть опитаних (27%) бачать у
їй злочин. Особливо часто дотримують думки про наркоманію як
хвороби ті, у кого серед знайомих, чи друзів родичів є люди,
наркотики, що вживають, (79%). У порівнянні з цією групою респонденти, у
чиїм оточенні немає таких людей, удвічі частіше вважають наркоманію
злочином (30% і 14% відповідно). Але і тут домінує
представлення, що залежність від наркотиків - це хвороба (63%).
Різними вченими були вивчені численні фактори ризику
появи порушень, зв'язаних з виникненням тяги до вживання
наркотичних речовин і алкоголю. Нижче представлені фактори ризику і загальні
концепції природи наркоманії й алкоголізму.
1. Генетична схильність.
Диспропорцційність зловживання наркотичними речовинами в
різних родинах свідчить про існування генетичної
схильності до цих порушень. У 50 % випадків алкоголізму,
який більше всього вивчався в цьому відношенні, виявлений його зв'язок з
позитивним сімейним анамнезом. У ході обстежень прийомних дітей і
близнюків удалося розділити вплив середовища проживання і генетичного
фактора. Були отримані вагомі докази на користь генетичного
компонента алкоголізму. У порівнянні з непитущими "прийомними дітьми"
більше числоприйомних дітей уживають, що алкоголь "," мають біологічних
алкоголік^-батьків-алкоголіків. Крім того, відсутній зв'язок між алкоголізмом
прийомних батьків і алкоголізмом їхніх дітей, що свідчить про менший
впливі середовища проживання. Дослідження близнюків показало, що більше
подібність з погляду вживання алкоголю спостерігається в однояйцевих
(монозиготних) близнюків, чим у двуяйцевих (дизиготних).
Виходить, природа алкоголізму і наркоманії носить генетичний характер.
До того ж було встановлено, що схильність до цих захворювань
можна виявити ще в раннім дитинстві. Воістину геніальне рішення запропонував
ще Гіппократ, що збагатив науку поняттям "темперамент". Чотири
темпераменту, описаних Гіппократом, відомі сьогодні усім: холерик,
сангвінік, флегматик і меланхолік.
Виявляється, визначити темперамент людини можна ще в палаті для
немовляти. Яким образом - описали Стелла Чесс і Олександр Томас у
книзі "Темперамент і порушення поводження в дітей". У роддомі, спочтерігав
за дитинами, можна побачити прояву всіх можливих типів
темпераменту, у тому числі дуже реактивного, що спалахує дитини -
"сірник"; "равлика", схильну замикатися при зміні ситуації; з великим
працею "черепаху, що пристосовується до змін,"; "скиглія", у якого
увесь час поганий настрій, і, звичайно ж, чарівних здорових
здорованів, що жваво реагують на що відбувається, активних, але в той же час
керованих. Суперечки ні, середовище накладе свій відбиток на формування
особистості дитини, але рівень активності, ритм циклу сон - пильнування,
реакція на нові предмети, кількість енергії, використовуваної при вираженні
емоцій, швидкість зміни поводження, поріг реагування - цілий ряд
характеристик в основному збережеться на все життя.
Отож "сірник", "равлик", "черепаха" і "скиглій" будуть украй піддані
стресам, особливо при завищених батьківських чеканнях, це "важкі"
діти, саме їх у першу чергу підстерігають усі мислимі і немислимі
небезпеки. Потім дослідники порівняли, як розвиваються діти з різними
темпераментами, і з'ясували, що хоча тип батьківського відходу, соціальне
оточення впливають на їхню долю, але не визначають її цілком. Темперамент
залишається незмінним, оскільки складається з уроджених, генетично
закріплених ознак особистості.
В основі темпераменту лежать саме активність і емоційність. Уже від
народження помітні й ознаки відхилення від того, що лежить у рамках
нормальних індивідуальних особливостей. Ті самі "важкі" темпераменти,
яким призивали приділяти особливу увагу Чесс і Томас, саме і служать
сигналами тривоги, попередженнями про те, що деякі індивідуальні
особливості можуть обернутися серйозними метаболичними порушеннями, у
основі яких мутації генів, і привести до алкоголізму і наркоманії
У звичайних школах Америки почали спостерігати за дітьми, що
відрізнялися від інших нездатністю зосередитися, сконцентрувати
увага, неслухняністю, імпульсивністю і підвищеною тривожністю.
Бігали і стрибали маленькі пацієнти надмірно багато, метушливо і ніяково і
навіть грати подовгу минулого не в змозі. Усієї їхньої гри являли собою
імпульсивні, руйнівні дії. Не дивно, що їм було дуже
важко учитися, а відносини з учителями, та й однолітками залишали
бажати кращого.
Діти страждали захворюванням, що називається "синдром дефіциту уваги
і гіперактивності". Це найпоширеніше відхилення в дитячому
віці, воно буває, як установили дослідники, у п'яти - восьми
відсотків хлопчиків і двох - чотирьох відсотків дівчинок. У половини з них
хвороба зберігається все життя, хоча й в ослабленій формі. Удалося
з'ясувати, що синдром дефіциту уваги розповсюджений і серед
родичів цих дітей, він має сімейну, генетичну природу.
Виявилося також, що в таких родинах значно вище за середнє відсоток
алкоголіків і людей, що страждають іншими видами хімічної залежності.
Це змусило припустити, що синдром дефіциту уваги і
гіперактивності й алкоголізм обумовлені тим самим геном, дія
якого виявляється в дитинстві у виді синдрому дефіциту уваги, а в
зрілому віці - у виді депресії, алкоголізму, наркоманії.
Висновок напрошувався сам собою: мутантний ген, що викликає синдром дефіциту
уваги і чи гіперактивності синдром Туретта, викликає й інші
порушення. Але це знову було тільки припущенням. Знову ж, було
установлено, що діти алкоголіків, відняті в батьків відразу після
народження, набагато частіше стають алкоголіками, хоча про вплив середовища в
таких випадках говорити не приходиться. Одним з піонерів у цій області
був Дональд Гудмен. Він знайшов, що сини алкоголік^-батьків-алкоголіків у три
разу частіше стають алкоголіками, чим нащадки здорових батьків.
Різниця виявлялася навіть тоді, коли дітей алкоголіків виховували
здорові прийомні родини. Генетична природа алкоголізму представлялася
безперечної. А всі результати в цілому ясно свідчили про
генетичній природі не тільки алкоголізму, але і наркоманії й інших
хімічних залежностей.
У чому ж біологічна причина виникнення цих захворювань?
Мозок віддає команди мовою електричних імпульсів, а усередині клітки
діє інша мова - хімічний. Перекладачем служить структура,
яка зв'язує нервові клітки із соматичними (тілесними) і між
собою. Ця структура одержала назву "синапс" (з'єднання). А переклад
вона здійснює за допомогою спеціальних речовин - чи посередників
передавачів. Один з ведучих передавачів головного мозку - серотонін.
Його дія зв'язана з настроєм, емоціями, мотиваціями,
цілеспрямованим поводженням, увагою, процесом мислення перед тим, як
щось робити... Якщо обмін серотоніна порушений, змінений баланс серотоніна
і дофаміна, усі ці найважливіші психічні функції постраждають, а організм
почне шукати спосіб усунути неприємні відчуття: виникне тяга до
алкоголю, наркотикам, насолодам, сигаретам... Різними біохімічними
шляхами нікотин, наркотики, алкоголь, глюкоза можуть на час чи знизити
навіть цілком компенсувати емоційна напруга, погане
настрій, відвернути від відчуття неможливості досягти якоїсь мети; і
здорові люди на собі це випробували.
Виявилося, що рівень серотоніна стабільно знижений у хворих синдромом
дефіциту уваги.
Далі почався пошук біохімічних винуватців порушення
серотонінового обміну. Попередником серотоніна служить незамінна
амінокислота - триптофан, що ми одержуємо з їжею. У її обміні
бере участь фермент триптофаноксигеназа.
Клонування гена триптофаноксигенази дозволило установити його адресу -
довге плече четвертої хромосоми. А потім метод аналізу зв'язків показав,
що ген триптофаноксигенази одночасно є геном, що відповідає за
виникнення алкоголізму. Сумнівів не залишилася: мутація відкритого гена
зв'язана з цілим віялом важких поведінкових відхилень, у тому числі з
наркоманією й алкоголізмом.
У квітні 1999 року група дослідників з Балтиморського Johns Hopkins
University також повідомила про те, що дуже ймовірною причиною
патологічної залежності від алкоголю можуть бути генетичні
особливості людського організму. Конкретно – особливості обміну
ендогенних опиоїдів (эндорфінів і енкефалінів). Ці близькі хімічні
родичі морфіну в стресових ситуаціях роблять "заспокійливе"
вплив на головний мозок людини, тим самим, нормалізуючи реакцію на
стрес з боку багатьох інших органів і систем (серцево-судинної,
імунної, ендокринної і ін.). Учені з Балтімора переконливо показали,
що в дітей алкоголіків система ендогенних опиоїдіов працює менш
ефективно, чим у потомства людей, байдужих до етилового спирту.
Недостатність "природного" релаксанту, отримана "у спадщину" від
предків, змушує людини шукати інший шлях для компенсації стресу.
І нерідко таким шляхом стає систематичне вживання алкоголю.
От ще одна досить незвичайна точка зору щодо природи
наркоманії. Не можна сказати, що ця теорія носить генетичний характер,
однак її прихильники пояснюють природу наркоманії й алкоголізму
“хворобою” внутрішньої наркотичної системи людини. Відповідно до цієї
теорії в організмі людини так само, як і в організмі тварин, мається
внутрішня наркотична система, що виробляє речовини, які можна
назвати природними внутрішніми наркотиками. Вони захищають організм від
болю, стресів, підтримують гарний настрій, працездатність, сон і
т.д. При зменшенні вироблення внутрішніх наркотиків (наприклад, після
деяких чи захворювань стресів) настає депресія - втрата інтересу
до життя, подавлене, пригноблений настрій, погане самопочуття, часто
безсоння. Людина залишається без захисту внутрішніх наркотиків і будь-який
навіть дріб'язковий привід може вибити його з колії.
У природі існують речовини, такі як алкоголь, наркотики,
дія яких на організм схоже на дію внутрішніх наркотиків.
Ці речовини можна назвати наркотиками штучними. Тимчасово викликаючи
почуття задоволення (ейфорію), вони одночасно придушують власну
наркотичну систему організму. І тем сильніше, чим більше стаж
наркомана. Коли така людина намагається “зав'язати”, його організм залишається
без захисту внутрішніх наркотиків і виникає “ламання” і депресія. Для
того щоб відновити “нормальне” самопочуття людин змушене знову
застосовувати штучний наркотик. Тому, вилікувати людини від
чи наркоманії алкоголізму, не відновивши його внутрішньої наркотичний
системи неможливо.
2 Особливість людської психіки
Скандинавський учений Ханс Олаф Фекьяер зробив протилежні
зазначеній вище точці зору висновки про природу алкоголізму і наркоманії.
Відповідно до його теорії алкоголізм і наркоманія не є фізичними
хворобами, це особливості психіки людини.
Відповідно до цієї теорії велику роль для людини грають символи і
ритуали. Наше життя ними наповнена: полум'я свіч робить вечір інтимним,
улюблена музика навіває спогади, вечірні плаття, добре
сервіровані столи дають відчуття свята. Простий приклад: ми
посміхаємося, бачачи блискаючу новорічну ялинку. Але емоційний ефект навряд
чи порозумівається ботанічними чи властивостями хімічним складом хвої: у
нас спрацьовують спогаду дитинства і підсвідоме чекання чуда.
Ялинка - це просто символ довгоочікуваного свята. Точно таким же символом
для багатьох людей є алкоголь. Представте компанію друзів, що
збирається за святковим столом. Гарний настрій з'являється задовго
до того, як усі буде випите і з'їдене. Імовірно, справа все-таки до
людської психології, що визначає границю між повсякденної
рутиною і відпочинком. Людина як би говорить собі: "Зараз я вип'ю (покурю,
уколюся) і розслаблюся". Крім того, застосування одурманюючих речовин -
зручний привід відмовитися від виконання обридлої роботи. Випивши, людина
вирішує: "Сьогодні я вже не зможу працювати, буду відпочивати".
Не можна не згадати і про іншу важливу функцію алкоголю і наркотиків -
консолідуючої. Усі ми маємо потребу в співрозмовниках, але люди іноді бояться
зізнатися навіть собі, що зустрічаються з друзями тільки заради спілкування.
Набагато більш зручним приводом для зустрічі вважається запрошення випити
кава, чи пива горілки.
Наступний пункт цієї теорії: чи алкоголь наркотик – це надійне
алібі.
Універсальний механізм людського поводження: виправдуватися, бажаючи
зберегти імідж і репутацію. Списувати свої помилки і невдачі на
обставини: утома, хвороба, недолік утворення, молодість
чи, навпаки, старість, чи перенапруга занепад сил. Однак подібні
"вибачаючі" обставини не завжди можуть виявитися "під рукою". А от
послатися на наркотичне чи алкогольне сп'яніння набагато простіше.
Людина говорить: "Я погано танцюю і тому перед танцями випиваю".
Заява парадоксальне, тому що насправді алкоголь порушує
координацію. Але парадоксальність ця удавана: незграбність танцюриста
навколишні спишуть на дію горілки...
Чому для людей, що не реалізували свої мрії, що не улаштувалися в
життя, привабливі чи алкоголь наркотики? Так тому що сп'яніння
допомагає їм підтримувати ілюзію свого високого потенціалу. Людина
переконаний: він багато чого зумів би досягти, якби не зілля... Але розстатися з
пагубною звичкою не поспішають: тоді всі невдачі і неприємності прийдеться
пояснювати власною недосконалістю.
Чи алкоголь наркотик виступає в ролі ефективного психологічного
щита.
Про п'яні і наркоманів звичайно говорять: вони не відають, що діють.
Навколишні критикують п'яниць і наркоманів не за їхнє поводження "під кайфом",
а за сам факт використання одурманюючих речовин і повторюють: "Ти повинний
перестати вживати наркотики", "Тобі не треба пити так багато!"
Коли жінку б'є тверезий чоловік, вона називає його негідником. Якщо він
зневажає обов'язками по будинку - ледарем. Але якщо він поводиться
точно так само після випивки, вона скаже: "Узагалі ж він гарна людина, але
занадто багато п'є". Подібний зсув акцентів вигідно обом сторонам.
Проштрафившийся чоловік рятується від почуття провини, йому не соромно (винуватий-
те не він, а зілля!), а близькі заспокоюють себе думкою, що їхній чоловік, син,
батько, друг "у принципі непогана людина".
Склалася думка, начебто вживання одурманюючих речовин і
загальноприйняті норми поводження несумісні. Але тоді чому прийом
снотворних препаратів не викликає поведінкових відхилень - адже їхній
фармакологічний ефект дуже схожий з ефектом впливу на мозок
наркотиків і алкоголю? Може бути, справа в сформованих суспільних
стереотипах: прийом снотворного - лікувальна процедура, випивка ж чи прийом
наркотиків - ритуал, розвага, відпочинок. Замічено такий факт: коли
непередбачені події (наприклад, зненацька виникла погроза для життя)
роблять утрату самоконтролю невигідної, у п'яних хміль як рукою знімає!
Куди ж подінеться їх "блаженне неведення"? Сьогодні ученими доведено:
сп'яніння аж ніяк не змушує людини забути про норми моралі і
моральності, воно лише приводить до нездоланного бажання потурати
власним емоціям і поривам. А виходить, п'яний несе повну
відповідальність за свої вчинки, і "зм'якшуючі" обставини на самому
справі є обтяжуючими.
Деякі думають, начебто наркотики й алкоголь благотворно впливають на
настрій, піднімають самооцінку, відпускають гальма, послабляють
занепокоєння. Але факти говорять про те, що тут спрацьовує ефект
уселяння.
У підлітковому середовищі широку популярність одержав "балдьож" від
вдихання пар чи лаків розчинників. Однак "професійні
токсикомани" малярі і лакувальники не випробують нічого подібного від цих
запахів. На цьому прикладі дуже яскраво видний ефект чекання: якщо людина
заздалегідь упевнений, що йому буде добре, чекає кайфу, то він зрештою
одержує його. Робітники кайфу не чекають і тому сприймають свої відчуття
як неприємні витрати виробництва.
Стан, що прийнятий іменувати кайфом, припускає
визначені переживання і поводження. Роль що кейфує - це роль з
великими привілеями (можна дозволити собі зайве) і з меншими
обов'язками (дозволено не робити необхідного).
При першому використанні алкоголю, наркотиків усі випробують украй
неприємні відчуття: нудоту, головний біль, запаморочення. При
повторному, а потім і систематичному застосуванні тих же речовин, дивлячись на
більш досвідчених споживачів дурману, новачок учиться позитивно
витлумачувати об'єктивні ефекти наркотизації.
Ханс Олаф Фекьяер вважає, що людині потрібно пояснити, що він
намагається звалити на дурман провину за власну лінь, неосвіченість,
небажання гарне працювати, і тоді він не буде шукати причину свого
пристрасті в навколишніх (своїх батьках, що передали йому такі
гени), а направить зусилля на удосконалювання власної психіки.
3. Біль і самолікування.
Причиною прийому і неправильного вживання наркотичних речовин у
цілях самолікування можуть бути наслідку соматичних захворювань,
такі як фрустрація, депресія, чи роздратування фізичний біль.
Свідоме чи несвідоме заперечення, самовиправдання і
зменшення небезпеки наркоманії сприяють переростанню вживання
наркотичних речовин у зловживання ними. Наприклад, причиною
зловживання наркотичними речовинами може стати хронічний біль
при приступах серповидно-клітинної анемії. Пацієнтам, що страждають цим
захворюванням, у період кризових станів призначають лікування опіатами,
унаслідок чого в них може розвитися залежність від даних препаратів.
Однак залежність не означає пристрасті до надмірного вживання. У
цьому випадку ризик розвитку наркоманії хоча й існує, але дуже малий.
4. Фактори навколишнього середовища.
Хоча цим факторам приділялася менша увага, установлено, що
вплив середовища проживання і наявність доступу до наркотичних речовин
привертають людей до зловживання наркотиками. Наприклад, лікування
глюкокортикоїдами і стреси, викликані зовнішніми умовами, можуть підсилити
дія опіатів, кокаїну й амфетамінів. У результаті вживання
наркотиків доставляє набагато більше "задоволення", що веде до
підвищенню ризику розвитку пристрасті. Повернення після багаторічного
помірності до обстановки, що асоціюється з уживанням
наркотичних речовин у минулому, може викликати симптоми абстиненції і
з'явитися поштовхом до пошуку наркотиків, особливо якщо колишній наркоман
знаходиться в стані стресу. Таким чином, через "натяк" навколишньої
обстановки прийом наркотику може відновитися навіть після декількох років
помірності; неможливо "знешкодити" спогаду, зв'язані з
уживанням наркотиків.
Етапи формування наркотичної залежності.
Виникнення і становлення наркоманії зв'язане з впливом
наркотику на емоційно - позитивні центри головного мозку. У свою
черга, емоційні зрушення, обумовлені впливом наркотичного
речовини, формують “рефлекс мети” - рефлекс пошуку чергового
емоційно - позитивного підкріплення поводження людини. З кожним
новим підкріпленням патологічна функціональна система, що створилася, усі
більш зміцнюється, приводячи до розвитку стійкого патологічного
стану.
У літературі виділено три стадії розвитку наркоманії:
1. Стадія психічного потяга до наркотику характеризується
виникненням синдрому психічної залежності від препарату і
зменшенням його эйфоризуючої дії при повторних уведеннях.
Психічна залежність - це усвідомлена чи неусвідомлена потреба в
уживанні психоактивної речовини для зняття психічної напруги і
досягнення стану психічного комфорту. Виділяють два типи психічної
залежності: позитивний (наркотик застосовується для досягнення і підтримки
суб'єктивно приємного ефекту (ейфорії, почуття бадьорості, підвищеного
настрою) і негативний (наркотик необхідний, щоб позбутися від
зниженого настрою і поганого самопочуття). Відмовлення від чи прийому
неможливість по яким - або причинах повторного введення наркотику
супроводжується зміною настрою, розвитком депресивних станів,
бажання ввести повторну дозу наркотику починає здобувати нав'язливий
характер. Слід зазначити, що позитивна психічна залежність
спостерігається тільки на початкових етапах розвитку наркоманії.
Перша стадія може бути названа неврозоподібною (неврастенічною),
оскільки крім розладів настрою і сну, властивих астенічним
станам, тут можуть спостерігатися дратівливість, підвищена
стомлюваність, порушення концентрації уваги, гіперестезії, помірковано
виражені негативні розлади.
Крім того, на першій стадії формування наркотичної залежності,
як і на всьому протязі захворювання, спостерігається підвищення
толерантності, тобто переносимості наркотику, адаптації організму до всі
зростаючим дозам. У зв'язку з цим наркомани з кожним прийомом для
одержання того ж ейфоричного чи іншого ефекту змушені підвищувати
дозу речовини, що вводиться.
2. Наркоманийна стадія характеризується формуванням фізичної
залежності від наркотику. Під фізичною залежністю розуміється
адаптивний стан, що виявляється інтенсивними фізичними
розладами: як уже було сказано вище, організм адаптується до прийому
наркотичних речовин, наркотик як би “уплітається” в обмін речовин, і
припинення прийому наркотичної речовини на цій стадії веде до
різним функціональним розладам, що характеризують синдром
абстиненції. Абстинентний синдром являє собою комплекс
психопатологічних, вегетативних, неврологічних і соматичних
розладів. Клінічна картина, терміни формування і плин
абстиненції залежать від типу речовини, дози і тривалості його
уживання, функціональних особливостей організму. Для абстинентного
синдрому (при будь-якій формі наркоманійної залежності) характерно
наступне (класифікація Пятницкой И.Н., 1975г):
. Випадання функцій. Це видно в симптомі крайньої м'язової слабості при
пробудженні в облич, що зловживають снотворними, особливо ноксироном: немає
можливості піднятися, сісти, одягтися.
. Перш ніж у необхідній мері включається процес компенсації,
односпрямована функція бере на себе сверхнагрузку: у такий спосіб
виникає тахікардія.
. Компенсація функцій, що випали. Способи цієї компенсації різноманітні. В-
перших, тому, що будь-яка функція - процес складається з декількох
взаємозалежних ланок, кожне з який може взяти на себе основну
вага навантаження. В - других, що системно рівнозначно діють наркотики
можуть по - різному і на різних ділянках втручатися у відправлення який-
або окремо узятої функції. Отже, шляху компенсації при частках
формах наркоманий можуть бути різними. Усі ці три моменти повинні давати
несхоже вираження патології.
. Випадання функції спричиняє порушення функціонального тандема:
розбудовується не тільки функція наступна, але і функція одночасно
зв'язана, рефлексирующая. Такий зв'язок можна припускати в анімальних
розладах, властивих абстинентному синдрому, а також у
симптомокомплексе, що відбиває так називана психічна напруга,-
збудливість, безсоння, емоційне зрушення.
. Симптоми захисні, виникаючі у відповідь на гіперфункції. Предохраняющая їх
роль відмінна від власне компенсаторної ролі інших порушень,
спрямованих на відновлення функції. Поки до таких симптомів можна
віднести анорексию: спроба боляче поїсти викликає не тільки місцеві,
диспепсические порушення, але і загальне погіршення стану.
. Крім того, симпатотонические знаки- єдина подібна симптоматика
абстинентного синдрому при усіх формах наркоманий: розширені зіниці,
озноб, позіхання, тремор, диспепсические явища, гипертензивный синдром,
анорексия (гіперглікемія), безсоння, занепокоєння, чи тривога
депресія.
3. Етап розвитку соматичної патології. На даній стадії введення
наркотику не викликає ейфоричного ефекту, тому прийом наркотику
необхідний лише для зняття синдрому абстиненції. Крім психічних
дефектів у виді негативних емоційно- вольових розладів (апатії,
слабості, астенії й анергії) формуються також соматичні дефекти в
виді переродження серцевого м'яза, атрофічних змін полових
органів, змін у центральній нервовій системі ( порушення структури
нервових кліток, особливо нейронів кори великих півкуль). При
важкому плині наркоманії відзначаються визначені зміни ядерного
апарата нервових кліток. Як правило, спостерігається загальне виснаження. Грубих
знижень пам'яті, інтелекту в повному змісті цього слова в хворих
наркоманією не спостерігається. Летальні випадки, в основному, зв'язані з
тотальним переродженням серцевого м'яза, нефропатією, що приєдналася
інфекцією.
Список використаної літератури:
1. Бабаян Э.А. Гонопольских М.Х. Наркология Учеб.пособие-2-е изд.-
Медицина, Москва, 1990
2. Иванова Е.Б. Как помочь наркоману. «Комплект», Санкт-Петербург,1997
3. Белогуров С.Б. Популярно о наркотиках и наркоманиях. – 2-е изд., испр. и
доп. – СПб: «Невский Диалект», 2000.
4. Популярная медицинская энциклопедия, Ташкент, Главная редакция
энциклопедий, 1993
5. Березин С.В., Лисецкий К.С., Мотынга И.А. Психология ранней наркомании.-
Самара, 1997.
6. Билибин Д.П., Дворников В.Е. Патофизиология алкогольной болезни и
наркоманий.- М.: Изд- во УДН, 1991.
7. Дунаевский В.В., Стяжкин В.Д. Наркомании и токсикомании.- Л.: Медицина,
1990.
8. Наркомании у подростков/ В.С. Битенский, Б.Г. Херсонский, С.В. Дворяк,
В.А. Глушков.- К.: Здоровье, 1989.
9. Наркомания. Нейропептид- морфиновый рецептор/ Под ред. Зайцева О.В.,
Ярыгина К.Н., Варфоломеева С.Д.- М.: МГУ, 1993.
10. Пятницкая И.Н. Наркомании.- М.: Медицина, 1994.
При написании реферата были использованы ресурсы Интернета:
www.rwd.ru
www.narkom.ru