Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Психопатичні розлади.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Медичний факультет
Кафедра:
Кафедра психіатрії, психології та сексології
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Теорія
Предмет:
Психологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ПСИХОПАТОЛОГІЧНІ СИНДРОМИ
Синдром — це сукупність взаємопов'язаних симптомів, що мають спільний патогенез.
У синдромі співіснують як позитивні психічні розлади (ас тенічні, афективні, невротичні, маячні, галюцинаторні, кататонічні, судомні), так і негативні (деструкція, випадіння, де фект). Позитивні симптоми завжди варіабельні, негативні — інваріантні.
У синдромі виділяють симптоми першого (провідні), друго го (головні) і третього (другорядні) рангів. Такий розподіл до зволяє розглядати їх у динаміці захворювання. У процесі діаг ностики лікар виявляє у конкретного хворого специфічну для даної хвороби симптоматику. Наприклад: не просто астенію, а астенію, що відображує особливості хвороби (атеросклеротич ну, травматичну, постінфекційну тощо); не деменцію взагалі, а атеросклеротичну, епілептичну, паралітичну і т. ін.
Синдром — етап перебігу хвороби. Нозологічна специфіка синдромів непостійна. Один і той самий синдром може спо стерігатися при різних захворюваннях. Так, зовсім не мають специфіки такі синдроми, як астенічний, кататонічний, кома тозний. Специфічність дизмнестичних синдромів і органічно го психосиндрому досить виражена. Синдроми при хворобах однієї і тієї самої етіології можуть відрізнятися один від одно го, і, навпаки, існує багато однакових синдромів, що виника ють з різних причин.
Нижче наведено короткий опис основних синдромів, що найчастіше спостерігаються в клініці психічних захворю вань.
НЕВРОТИЧНІ СИНДРОМИ
Астенічний синдром (астенія) — стан підвищеної психічної і фізичної втомлюваності, надмірної дратливості, слабкодухості та нестійкого настрою у поєднанні з вегетативною симптомати кою і порушеннями сну. Симптоми астенії менше помітні вра нці і підсилюються в другій половині доби, особливо ввечері.
Якщо в клінічній картині астенії переважають запальність, вибуховість, нестриманість, нетерплячість, відчуття внугріш-нього напруження, тоді йдеться про гіперстенічну астенію. Коли ж, крім згаданих вище симптомів, є ще й прояви психічної втомлюваності, тоді мова про астенію із симптомами подраз нювальної слабкості. В разі домінування не тільки психічної,
але й фізичної стомлюваності, відчуття безсилля астенію кла сифікують як гіпостєнічну, найтяжчу її форму.
Астенічний синдром часто спостерігається не тільки при пси хічних захворюваннях, але й при більшості соматичних.
За поєднання астенії з депресією, іпохондрією або рухальною загальмованістю йдеться про астенодепресивний, астено-іпохондричний та астеноакінетичний синдроми.
Обсесивний синдром (синдром нав'язливих станів, ананка-стичний) проявляється різноманітними обсесіями (нав'язливі думки). Обсесії найчастіше характеризуються фобіями (нав'яз ливі страхи), нав'язливими рахунком, сумнівами, спогадами, "розумовою жуйкою". У клініці переважають фобії іпохонд ричного змісту: кардіо-, канцеро-, сифіло-, спідо-, танато-, но-зо-, фобо-, а також клаустро-, агорафобія тощо.
Крім нав'язливих ідей і страхів можуть спостерігатися на в'язливі дії (частіше у дітей): покашлювання, піднімання брів, плечей, намагання смоктати палець, гризти нігті (оніхофагія), посмикувати волосся (трихотиломанія) та ін. Можуть бути пев ні ритуали — пов'язані з фобіями нав'язливі рухи і дії, що змен шують інші нав'язливості.
Розуміючи безглуздя й необґрунтованість згаданих звичок, хворий все ж таки не позбувається їх, і вони впливають на його поведінку. Пацієнт, доклавши вольового зусилля, спроможний подолати хворобливі переживання.
Обсесії спостерігаються при неврозі нав'язливих станів, психастенічній психопатії, шизофренії, органічних уражен нях головного мозку.
Сенестопатично-іпохондричний синдром — невротичний синдром, що проявляється різноманітними, досить неприємни ми, болісними, нестерпно тяжкими відчуттями. Хворий може скаржитися на печіння, стискування, переливання, стягуван ня, набухання тощо у різних частинах тіла, внутрішніх орга нах (сенестопатії). З'являються іпохондричні надцінні ідеї -порушення суджень, Хворий "виявляє" в себе ознаки тяжкої невиліковної недуги. Вони виникають на реальному ґрунті, але пацієнт інтерпретує ці обставини однобоко, перебуває в стані емоційного напруження. Причини хворобливих відчут тів неможливо виявити об'єктивними методами дослідження. Сенестопатично-іпохондричний невротичний синдром ха рактерний для невротичних розладів, переважно неврастенії та істерії.
Сенестопатичний синдром може входити до структури ін ших синдромів, зокрема маячних. Це варіант синдрому психіч ного автоматизму Кандинського — Клерамбо. Спостерігається при шизофренії, маніакально-депресивному психозі (депреси вна фаза), органічних ураженнях головного мозку.
Іпохондричний симптомокомплекс може бути складовою частиною будь-якого маячного синдрому (паранояльного, па-рафренного та параноїдного). Часто його виявляють при ши зофренії.
Істеричні синдроми. Істеричний невротичний синдром ха рактеризується емоційною лабільністю з бурхливим проявом почуттів (ридання, голосіння, стогін), швидкою зміною пози тивних почуттів на негативні і навпаки, супроводжується різ номанітними вторинними соматичними й неврологічними кон версійними розладами. Порушення рухової сфери, чутливості, вегетативних функцій проявляються функціональним парезом, паралічем, локальними контрактурами, істеричними нападами. При останніх не буває розладів свідомості (оглушення, сопор, кома), змін функцій серцево-судинної і дихальної систем і по слідовності фаз судомного нападу. Можуть бути істеричне за їкання, афонія, мутизм, сурдомутизм, сліпота, розлади чутли вості за типом "панчіх", "рукавичок" чи за гемітипом, астазія, абазія. Спостерігаються вегетативні порушення: блювання, ги кавка, відрижка, відчуття "клубка" в горлі (globus hystericus), тахікардія, задишка, поліурія тощо. Істеричний синдром харак терний для істеричного неврозу.
Крім невротичного істеричного синдрому спостерігаються істеричні психотичні. Це потьмарення свідомості, синдром Ганзера, псевдодеменція.
Істеричне потьмарення свідомості проявляється звуженням її з неповною орієнтацією у навколишньому оточенні, яскра вими, чіткими сценоподібними, ахроматичними галюцинація ми з подальшою, частіше ретардованою, амнезією.
Синдром Ганзера — один із варіантів істеричного потьма рення свідомості, коли спостерігаються повне дезорієнтуван ня, зорові, рідше слухові галюцинації. Виявляються маячні ідеї стосунку, впливу, переслідування. Характерним є мимомов-лення. Поведінка хворого безглузда. Складається враження, що він симулює психічну недугу.
Синдром псевдодеменції — стан безпорадності, що прояв ляється втратою найпростіших навичок, елементарних знань.
Хворий свідомо неправильно відповідає на тлі придуркуватос ті, гротескності, але добре орієнтується, коли йому задають складні запитання, що стосуються психотравмівної ситуації.
Пуерилізм — хворобливий психічний стан, за якого пове дінка дорослої людини не відповідає вікові й нагадує дитячу. Спостерігається регресивна поведінка з дитячими манерами, інтонаціями, жестами, пустотливістю, безглуздям, наївністю суджень на тлі пригніченого настрою й розгубленості.
Психотичні істеричні розлади у більшості випадків зумов лені психогенними чинниками, і їх зараховують до реактив них психозів.
Синдром деперсоналізації проявляється розладом самосві домості. Змінюється сприйняття власної особистості, тобто Я. Думки, дії хворого керуються відчуттям відчуження від влас ної особи (наче стоїть збоку). Втрачається єдність особистості. Порушується схема тіла: "змінюються" об'єм, довжина, шири на, положення окремих частин тіла. Часто супроводжує дере алізацію.
Синдром дереалізації — патологічний стан, за якого світ, обстановка сприймаються хворим нереально, нечітко, неви разно, безбарвно або в одному кольорі, позбавленим життя. Навколишнє здається тьмяним, застиглим, плоским. Хворі стверджують, що все змінилося, стало не таким, як було до хвороби, інколи не можуть пояснити, в чому полягають ці зміни. Спорідненими з дереалізацією є такі патологічні прояви, як уже бачене (deja vu), чуте (deja entendu), пережите (deja vecu) або ніколи не бачене (jamais vu) та ін.
АФЕКТИВНІ СИНДРОМИ
До афективних синдромів належать маніакальний, депре сивний і дисфоричний.
Маніакальний синдром характеризується тріадою головних клінічних проявів: хворобливо піднесеним настроєм (ейфорія, гіпертимія); прискореним плином уявлень, думок, спогадів (розумово-мовне збудження); занадто активною діяльністю (рухове збудження) за наявності відверненої уваги. При цьо му хворий переоцінює свої здібності, бажання. Можуть з'яви тися маячні ідеї величності.
Розрізняють кілька варіантів маніакального синдрому, а са ме: веселу манію, коли переважає запальний афект; гнівливу
манію (підвищена дратівливість, причепливість, уїдливість, гнів ливість); сплутану манію (маніакальна мовна сплутаність з пси хомоторним збудженням).
Крім відносно простих варіантів маніакального синдрому спостерігаються й складні його варіанти: маніакально-маячні синдроми (поєднання маніакального стану з гострим чуттєвим маячінням переслідування, інсценування); маніакально-галю-цинаторний (поєднання з галюцинаціями).
Депресивний синдром виявляється депресивною тріадою: хворобливо зниженим, пригніченим настроєм (депресія, гіпо-тимія) з відчуттям туги, аж до відчаю, безнадії; сповільненим плином уявлень, думок, мови (розумово-мовна загальмованість) і прикутістю уваги до своїх переживань; руховою загальмова-ністю. У хворих виникають маячні ідеї самозвинувачення, са моприниження, гріховності, малоцінності, з'являються думки про суїцид, спроби звести з життям рахунки. Таке поєднання депресивних симптомів небезпечне для пацієнта (можливість суїциду).
Варіантів депресивного синдрому більше, ніж маніакально го: тривожна депресія — досить інтенсивна тривога; ажито-вана депресія — меланхолічне збудження із метушливим не спокоєм; анестетична депресія — з нечутливістю до болю, усвідомленим і глибоким переживанням від того, що знизилося або втрачене це відчуття (апаезШезіа сіоіогоза рзусіііса); асте нічна депресія, що супроводжується астенічними симптомами (див. астенічний синдром) у поєднанні із виснаженням; сльоз-лива депресія — із слабкодухістю і сльозливістю; адинамічна депресія — із втратою спонукань, бажань, безсиллям тощо. Виділяють також депресивно-параноїдний, деперсоналізацій-но-депресивний та нав'язливо-депресивний синдроми.
Масковані (ларвірувані, приховані, соматизовані) депресії характеризуються різноманітними сомато-вегетативними, се-нестопатичними відчуттями, на першому місці, і субдепресив-ним станом — на другому. Виділяють такі варіанти маскованої депресії: алгічно-сенестопатичні (кардіалгічний, абдомінальний, цефалгічний, паналгічний), агрипнічний (із порушенням сну), діенцефальний (вегетовісцеральний, вазомоторний, алергіч ний, псевдоастматичний) та обсесивно-фобічний. При маско ваних депресіях також можливі суїцидальні тенденції.
До депресивних станів належать дистимії — короткочас ні (протягом кількох годин чи діб) розлади настрою у вигляді депресивно-тривожного з гнівливістю, невдоволенням, дратів ливістю, зниженням потягів.
Депресивний синдром може поєднуватися з персекуторним маячінням (депресивно-маячний), галюцинаціями і явищами психічного автоматизму (депресивно-галюцинаторний), із синд ромами потьмарення свідомості (депресивно-аментивний, де-пресивно-онейроїдний).
Дисфоричний синдром (дисфорія) виявляється зниженням настрою, злісно-сумним роздратуванням, гнівливістю зі стра хом, хворобливими ідеями переслідування і агресивними тен денціями. Спровокувати дисфорію може незначний подраз ник, який зумовлює негативні емоції (гнів, туга, страх).
Афективні синдроми спостерігаються при маніакально-деп ресивному психозі, органічних ураженнях головного мозку, шизофренії, епілепсії, неврозах, реакціях особистості на зов нішні чинники.
ГАЛЮЦИНАТОРНІ ТА МАЯЧНІ СИНДРОМИ
Це збірна група позитивних (продуктивних) синдромів, що включають маячіння і галюцинації.
Галюцинаторний синдром (галюциноз) характеризується постійним напливом галюцинацій з боку одного й того самого аналізатора, але різного змісту. Виділяють вербальний, зоровий і тактильний галюциноз. Найчастіше буває слуховий вербаль ний галюциноз, що складається із напливу словесних (людська мова) справжніх або псевдогалюцинацій у вигляді монологу (моновокальний галюциноз), діалогу, множинних "голосів" рі зного змісту, що погрожують, звинувачують, лають хворого. Особливо небезпечні для оточення і для самого пацієнта нака зові (імперативні) галюцинації.
Зоровий галюциноз включає наплив великої кількості істин них зорових галюцинацій. Виділяють кілька його видів. На приклад: зоровий галюциноз Бонне, що розвивається в літніх людей за повної чи часткової втрати зору (катаракта тощо); педункулярний (галюциноз Лермітта), що виникає, коли пато логічний процес локалізується в ніжках середнього мозку. Скла дається він із численних рухомих, мікроскопічних і "живих" зорових галюцинацій.
Тактильний галюциноз (дерматозойне маячіння Екболо) ви являється тактильними галюцинаціями, неприємними відчут тями на шкірі та під шкірою (ніби повзають шкірні паразити), може поєднуватися з маячінням одержимості.
Галюцинаторні синдроми спостерігаються при шизофренії, епілептичних психозах, органічних захворюваннях головного мозку тощо.
Паранояльний синдром характеризується первинним си стематизованим інтерпретативним маячінням, докладністю мис лення і стенічністю афектів. Система спотвореного судження (маячіння) будується на ланцюзі доказів, що мають суб'єктив ну внутрішню логіку. Деякі факти трактують однобоко, а ті докази, що суперечать певному переконанню, ігнорують. За тематикою виділяють параною ревнощів, переслідування, ви находу, іпохондричну тощо. Маячні ідеї групують на підставі центральної думки. Маячні судження стають системою погля дів, що визначають світогляд особистості загалом. На цих су дженнях зосереджується все психічне життя хворого. Пара нояльний синдром починає розвиватися після неприємного пе реживання, конфлікту, з надцінних ідей, що трансформують ся у маячні ідеї величності, стосунку, впливу, переслідування. Спостерігається при шизофренії, інволюційних, судинних пси хозах, органічних ураженнях головного мозку, паранояльній психопатії у стані декомпенсації.
Парафренний (парафренічний) синдром (парафренія) по єднує в собі маячні ідеї персекуторного змісту: стосунку, фі зичного і психічного впливу, отруєння. В період формуван ня маячіння розвиваються ідеї величності, що мають зв'язок з розладами сприйняття (галюцинації, явища психічного ав томатизму). За механізмом утворення парафренічні маячіння можуть бути інтерпретативними й чуттєво-образними. Залеж но від переважання в структурі парафренного синдрому тих чи тих психічних розладів, виділяють такі варіанти синдрому: систематизована парафренія, що характеризується система тизованим маячінням переслідування і величності; фантас тична парафренія — домінують численні експансивні маяч ні ідеї (величності); конфабуляторна парафренія — численні маячні конфабуляції; експансивна парафренія — виражений підвищений афективний стан і маячні ідеї; галюцинаторна парафренія — переважають фантастичні галюцинації звели чення.
Парафренний синдром спостерігається при шизофренії — як етап її безперервного або нападоподібного перебігу, та при органічних психозах.
Параноїдний синдром включає в себе первинне або вто ринне маячіння і обмани сприйняття (галюцинації, ілюзії, се-нестопатії). Найчастіше при параноїдному синдромі спостері гаються персекуторні маячні ідеї (переслідування, стосунку, отруєння, одержимості, дисморфоманії та ін.). Маячні ідеї роз різнені, уривчасті, фрагментарні. У висловлюваннях хворого немає "стержня", навколо якого формувалася б маячна систе ма (несистематизоване маячіння). Маячні ідеї супроводжують ся афективним напруженням (страхом, тривогою, злістю, ру ховим збудженням).
Параноїдний синдром супроводжує багато психічних за хворювань, зокрема, шизофренію, епілептичні, судинні, передстаречі, реактивні та симптоматичні психози.
Синдром психічного автоматизму Кандинського — Клерамбо характеризується маячними ідеями переслідування, впли ву (психічного чи фізичного) та виявів психічного автоматиз му (хворий сприймає себе відчуженим, мов не належить сам собі). При цьому відчуває, ніби мислить, переживає і діє не са мостійно, а хтось ним керує. Невільний щодо своїх думок (при мусове мислення, керування думками), емоцій ("змушують сердитися, радіти"), дій ("хтось змушує говорити, ходити" і т. ін.). За ступенем відчуження, оволодіння, впливу на ті чи ті психічні процеси виділяють три види психічних автоматизмів.
Асоціативний автоматизм включає відчуження думок, спо гадів, мимовільний наплив, прискорення думок (ментизм); від чуття, що власні думки відомі іншим (симптом відкритості думок) або люди, котрі оточують хворого, висловлюють його думки вголос (симптом "ехо-думки").
Сенсорний (сенестопатичний) автоматизм проявляється псевдогалюцинаціями і сенестопатіями з відчуттям впливу, втру чання, відчуження ("спричиняють відчуття стискання, скручу вання, болю, холоду, спотворюють апетит, статеве почуття").
Руховий (кінестетичний) автоматизм — переконання хво рого, що всі рухи, в тому числі й мова, відбуваються під впли вом зовнішньої сили ("перетворюють на робота, маріонетку", "керують із Космосу").
Якщо у хворого симптоми асоціативного, сенсорного і кіне стетичного автоматизму, то йдеться про розгорнутий синдром психічного автоматизму. Спостерігається синдром Кандинсь-кого—Клерамбо при шизофренії, органічних ураженнях голов ного мозку.
Синдром Капгра характеризується порушенням здатності впізнавати людей. Хворі не впізнають своїх рідних, знайомих, говорять про них як про підставні осо би, що є близнюками або двійниками. Вважають, що вони за-гримовані під певних людей (симптом негативного двійника). Іноді ж незнайомих сприймають як добрих знайомих (симп том позитивного двійника).
Синдром Капгра включає симптом Фреголі, коли хворі стверджують, що їх "переслідувач" змінює свою зовнішність, аби не впізнали. Маячні ідеї інтерметаморфози є одним із ва ріантів помилкових (хибних) упізнавань. Хворі впевнені, що "переслідувачі" змінюють не тільки зовнішність, але й мораль ний та духовний стан інших, навколишнє оточення. При цьому хибне впізнавання поширюється не на одну особу, а на бага тьох людей. Деякі автори вважають синдром Фреголі само стійним.
Синдром Капгра часто поєднується з маячними ідеями пе реслідування, впливу, проявами психічного автоматизму і спо стерігається при багатьох психічних захворюваннях. Нозоло гічно він малоспецифічний.
СИНДРОМИ ПАТОЛОГІЇ ЕФЕКТОРНО-ВОЛЬОВОЇ СФЕРИ
Кататонічний синдром — симптомокомплекс психічних роз ладів, переважно в руховій сфері. Складається він з кататоніч-ного ступору або кататонічного збудження. Виділяють кіль ка різновидів кататонічного ступору: ступор з воскоподібною гнучкістю (каталепсія), підвищеним тонусом м'язів, симпто мом "повітряної подушки" (Дюпре), ембріональною позою та ін.; негативістичний ступор з повною нерухомістю, пасивним негативізмом; ступор з м'язовим заціпенінням (найтяжча фор ма ступора — тривале перебування в ембріональній позі з ви раженим напруженням усіх груп м'язів; симптом хоботка).
Серед варіантів кататонічного збудження виділяють: розгуб-лено-патетичне (поєднання розгубленості, екзальтованості з безладною балаканиною і руховим збудженням); імпульсивне (раптове, руйнівне, короткочасне).
Кататонічні розлади можуть перебігати за збереженої сві домості (ліцидна кататонія) або в сноподібному стані (онейро-їдна кататонія).
Кататонічний ступор і кататонічне збудження — показання до невідкладної госпіталізації.
Гебефренічний синдром проявляється інертною ейфорією (химерна, неадекватна веселість, придуркуватість, пустотли вість, інколи — дитяча поведінка). Хворий стає манірним, з'яв ляються театральні, неадекватні жести, поза, міміка. Гебефре-нічне збудження характеризується манірно-придуркуватою поведінкою в поєднанні з ехо-симптомами (ехолалія, ехопрак-сія, ехомімія тощо). Кататонічний і гебефренічний синдроми характерні для однойменних форм шизофренії.
СИНДРОМИ РОЗЛАДУ СВІДОМОСТІ
Розрізняють синдроми потьмарення та виключення свідо мості.
До синдромів з потьмаренням свідомості належать деліріоз-ний, онейроїдний, аментивний, сіеіігіит асиіит ("гостре ма ячіння", хореатичний). Вони різні за клінічними проявами, але мають спільні ознаки. Для діагностики таких порушень К. Яс-перс запропонував такі критерії.
Відчуження від реального світу, що виражається розгубле ністю з афектом нерозуміння, недомислення, нечітким сприй няттям довкілля, труднощами фіксації уваги, заглибленням у світ внутрішніх хворобливих переживань.
Повна або часткова дезорієнтація в часі, місці, ситуації, власній особистості.
Порушення процесу осмислення, що проявляється ослаб ленням або неможливістю суджень, аж до безладного мис лення.
Труднощі щодо запам'ятовування поточних подій та суб'єктивні хворобливі переживання (повна чи часткова амнезія).
Деліріозний синдром (лат. безумство) харак теризується: напливом парейдолічних ілюзій, сценоподібних, істинних множинних рухомих зорових галюцинацій у поєд нанні з тактильними (дотиковими) та слуховими; вторинним маячінням стосунків, переслідування, афектами тривоги, стра ху, руховим збудженням з агресивністю на тлі алопсихічної дезорієнтації (в часі, ситуації тощо).
У розвитку деліріозного синдрому інколи можна простежи ти три стадії. Перша (початкова) проявляється зміною наст рою, балакучістю, метушливістю, гіперестезією до зовнішніх подразників, поверховим уривчастим сном. У другу стадію де лірію спостерігаються численні парейдолії, зорові гіпнагогіч-ні галюцинації, тривога, поверховий уривчастий сон зі стра хітливими сновидіннями: посилення гіперестезій. Для третьої стадії деліріозного синдрому характерні зорові сценоподібні, калейдоскопічні, страхітливі галюцинації в поєднанні із такти льними і слуховими, гострим чуттєвим маячінням, тривогою, психомоторним збудженням з агресивністю чи аутоагресивні-стю. При цьому обов'язкові всі чотири діагностичні критерії потьмарення свідомості.
Інколи, без адекватного лікування, деліріозний синдром мо же перейти в професійний, або муситуючий, делірій, що є прогностично несприятливою ознакою.
У разі професійного делірію на тлі деякого оглушення ви никає збудження, що проявляється звичними професійними автоматизованими руховими актами (наприклад, рухи рука ми, що імітують роботу на друкарській машинці) з окремими професійними галюцинаціями.
Муситуючий делірій проявляється оглушенням середнього або глибокого ступеня, хаотичним збудженням, "оббиранням" (наче прилипли до одягу чи ковдри дрібні предмети), незрозу мілим бурмотінням. За муситуючим делірієм нерідко розвива ються сопор і кома, і хворий може померти.
Хворобливі переживання закарбовуються в пам'яті чіткі ше, ніж реальні події.
Деліріозний синдром спостерігається при інтоксикаційних, симптоматичних психозах, нейроінфекціях, епілепсії.
Онейроїдний синдром (грец. сноподібний) — потьмарення свідомості з напливом фантас тичних уявлень, що виникають мимоволі. За змістом це зміне ні фрагменти баченого, прочитаного, почутого, пережитого, що переплітаються з реаліями життя. Хворий переживає кар тини фантастичного, надприродного змісту, котрі нагадують сновидіння. Ці картини, мов у калейдоскопі, змінюють одна одну в певній послідовності. Одна подія ніби випливає з іншої (сценоподібні).
З розвитком синдрому створюється стан маячного настрою. Повсякдення хворий бачить зміненим, незрозумілим і зловісним, іноді воно набуває вигляду "грандіозної катастрофи". Роз вивається емоційне напруження, інколи — відчай. У хворо го виникають маячні ідеї переслідування, інсценування особ ливого значення, інтерметаморфози. Хворий розповідає, що навкруги щось діється, як у кіно чи спектаклі, і він бере участь у цьому або стає глядачем. Інколи одні особи перетворюють ся на інших, деколи ця мімікрія поширюється і на предмети. Періодично виникає психомоторне (патетичне) збудження або, навпаки, загальмованість (онейроїдний ступор), афективні роз лади (депресивні чи маніакальні). Спостерігається подвійне орієнтування як у навколишній ситуації, так і у власній персоні. Відбувається перевтілення Я хворого, зникає протиставлення власного Я ситуації, що переживається. Пацієнт частіше неру хомо лежить із застиглим, іноді захоплено-екстатичним вира зом обличчя. Інколи він надто збуджений.
Редукція симптомів онейроїду відбувається поступово. Хворі відтворюють фрагментарно або досить детально зміст психо патологічних розладів. Розвивається амнезія на події, що від бувалися реально.
Онейроїдний синдром супроводжує інфекційні психози, шизофренію, епілептичні та симптоматичні психози, органіч ні ураження головного мозку.
Аментивний синдром ( лат. розум, мислення) проявляється грубим порушенням орієнтації (ало- і аутопсихі-чна дезорієнтація), розгубленням, інкогерентністю мислення, неможливістю цілісно осмислити навколишній світ (не здат ний до синтезу). Мова хворого непослідовна, безладна (амен тивний мовний безлад), без інтонації. Згадує події з минулого життя, в яких складно простежити смислові зв'язки. Поняття мають конкретний, повсякденний зміст і залежать від афектив ного стану. Інколи мова переривається короткочасним неве селим сміхом або схлипуванням (виснаження). За висловлю ваннями пацієнта можна зробити висновок про те, що у нього стан афекту недомислення і неспроможності. Вступити у мов ний контакт з хворим практично неможливо. Повного прояс нення свідомості при аменції не буває. Для аментивного синд рому характерні галюцинації, переважно слухові, та уривчасті маячні ідеї персекуторного змісту. Подеколи спостерігається психомоторне збудження.
У разі тимчасового ослаблення аментивного потьмарення свідомості хворий заспокоюється, стає не таким балакучим,
але помітні виснаження та пригнічення. Після виходу зі стану аменції у пам'яті не залишається спогадів про хворобу або вони фрагментарні. Чітко виражена астенія з виснаженням, кволіс тю, дистимічним настроєм, плаксивістю, дратливістю, гіперес тезією (емоційно-гіперстенічна слабкість).
Аменцію першим описав Т. Мейнерт (1881) за назвою "гост ра галюцинаторна сплутаність". Чимало сучасних психіатрів заперечують самостійність існування аменції, вважаючи її різ новидом делірію.
Аменція розвивається найчастіше під час гострих і протра-гованих симптоматичних (інфекційних) психозів, психозів виснаження. Це свідчить про несприятливий перебіг основної недуги.
Аменція може перейти в стан оглушення і delirium acutum (гостре маячіння).
Синдром "гострого маячіння", хореатичний синдром. Роз виток цього синдрому починається з продромальних явищ, що тривають годинами, інколи — кілька діб. Хворі скаржаться на відчуття фізичного нездужання, головний біль, розлади сну з жахливими сновидіннями. Настрій примхливо-пригнічений або розчулено-оптимістичний.
У період повного розвитку хворобливих розладів у клініч ній картині домінує некоординоване рухове збудження в ме жах ліжка — гіперкінези (хореатичні, атетоїдні, міоклонічні), клонічні і тонічні судоми, жувальні рухи. Мова незв'язана. Збудження змінюється адинамією, що свідчить про погіршен ня стану. Потьмарення свідомості за типом глибокої аменції, або оглушення, супроводжується окремими галюцинаціями та маячними висловлюваннями з тривожно-депресивним афек том або страхом.
Спостерігаються значні вегетативні розлади, зневоднення, що супроводжується олігурією. Знижується вміст калію у плазмі крові, долучаються азотемія, лейкоцитоз із збільшен ням кількості нейтрофілів. Хворий дуже худне, аж до кахек сії. Характерний зовнішній вигляд: загострені риси обличчя, запалі очі, сухі, зі смагою губи, сухий язик (обличчя Гіппок рата). Шкіра бліда, інколи із землистим або ціанотичним від тінком та численними синцями. Температура тіла підвищу ється, інколи до 39—40 °С. Тахікардія, тахіпное, зниження артеріального тиску.
Без адекватного лікування через кілька діб після початку такого хворобливого стану може настати смерть у стані гіпер-термічної коми.
Delirium acutum найчастіше спостерігається при фебрильній шизофренії, інфекційних психозах, септичних (післяполо гових) станах.
Присмерковий стан свідомості розвивається раптово, пароксизмально і триває від хвилини до кількох годин або діб. При цьому звужується поле свідомості, коло сприйняття об'єк тів обмежене, нечітке, викривлене, фрагментарне. Все знайоме сприймається як уперше побачене, незнайоме. Завдяки збере женню автоматизму забезпечуються зовнішня упорядкованість поведінки, зв'язок і послідовність дій.
При цьому синдромі глибока дезорієнтація супроводжуєть ся розвитком зорових, слухових та інших галюцинацій стра хітливого характеру, гострим, чуттєвоподібним уривчастим маячінням стосунку, отруєння, переслідування, афектом туги, злості й страху, шаленим психомоторним збудженням. Такі хворі під впливом галюцинацій, маячних ідей та емоцій мо жуть убити або покалічити сторонніх людей, родичів, сприй маючи їх за ворогів. У стані гніву вони безтямно руйнують усе, що зустрічається на їхньому шляху (живе й неживе). По тім настає глибокий сон. Про цей період хворі не згадують (амнезія). Пацієнти не пам'ятають не тільки реальних подій того часу, але й суб'єктивних переживань.
Присмерковий стан свідомості спостерігається при епілеп сії, органічних ураженнях головного мозку (черепномозкові травми, судинна патологія тощо).
До різновидів означеного синдрому належать амбулатор ний автоматизм, транс, фуга і сомнамбулізм.
Амбулаторний автоматизм — стан звуженої свідомості, коли немає галюцинацій, маячних ідей, афективних станів. Протягом кількох годин хво рі діють, мов автомати.' Без мети кудись ідуть, щось купують, повертаються додому і т. ін. Справляють враження дещо за клопотаних, неуважних людей. Про глибину порушення сві домості свідчить амнезія після виходу із цього стану.
Транс — триваліший амбулаторний автоматизм (кілька годин, діб). Інколи у хворих зберігається елементарна орієнтація в нескладних ситуаціях. У стані трансу вони можуть подолати великі відстані, переїжджати з одного населеного пункту до іншого. Виникає транс раптово і також: раптово припиняється. Спогадів про цей пері од не залишається (амнезія).
Сомнамбулізм, сноходіння, лунатизм — напад амбулаторного автоматизму, що перериває нічний сон. Хворий несвідомо виконує автоматизовані дії: встає з ліжка, ходить по кімнаті, переставляє речі, виходить на вулицю, проявляючи при цьому рухову спритність. У нього координовані рухи, немає страху. Спогадів про нічне блукан ня не залишається.
Фуга (лат. біг) — психопатологічний стан із ко роткочасним звуженням поля свідомості, що має раптовий, імпульсивний початок. Хворий, не усвідомлюючи оточення, автоматично виконує неадекватні дії. Наприклад, кружляє на одному місці, кидається бігти, в громадських місцях роздяга ється тощо. Фуга завжди супроводжується вираженим рухо вим збудженням, часто хаотичним, безглуздим. Триває до кіль кох хвилин. Закінчується амнезією пережитого.
ПОРУШЕННЯ ГЛИБИНИ ЯСНОСТІ (ВИМКНЕННЯ) СВІДОМОСТІ
До синдромів вимкнення свідомості належать обнубіляція, оглушення, сомнолентність, сопор, кома. Нерідко ці синдроми переходять один в один.
Обнубіляція — легкий ступінь порушення притомності. Во на наче закривається хмаринкою (грец. пиЬиз — хмаринка). Все сприймається мов у тумані. Хворий дезорієнтований у часі, по слідовності подій. Сповільнюються мислення, рухи, порушуєть ся осмислення ситуації загалом. Хворі байдужі, пасивні, зміст запитань сприймають із помітним зусиллям, відповідають на них повільно, із затримкою, уривчасто. Реакції на зовнішні по дразники загальмовані. Запам'ятовування нового неможливе. Спогади утруднені. Тривалість обнубіляції залежить від пере бігу основного хворобливого процесу (сомато-неврологічного).
Оглушення належить до найчастіших і найпоширеніших синдромів порушення глибини свідомості. Характеризується труднощами сприйняття зовнішніх подразників. Дезорієнтація не тільки в часі, але й в оточенні, в обстановці, оцінці ситуації. Хворі не реагують на запитання, які їм задають тихим голосом. Можлива слабка реакція на звичайну мову. Відповідають лише на запитання, які висловлюють голосно. Аналогічна реак ція на світло, запахи, дотик.
Під час оглушення утруднений асоціативний процес. Хво рим складно осмислити ситуацію. Відтворення минулого до свіду обмежене найпростішими поняттями й навичками. Слов никовий запас бідний, відповіді односкладові. Продуктивних психопатологічних розладів (галюцинації, маячні ідеї, психічні автоматизми) не буває. Хворі аспонтанні, малорухомі. Міміка одноманітна і збіднена, жести невиразні. Такі люди самотні, довго залишаються в одній і тій самій позі, байдужі до всього, інколи спостерігається благодушність. Триває стан оглушення від кількох хвилин до кількох діб.
Сомнолентність (лат. сонливий) -- тяжчий ступінь порушення свідомості, ніж оглушення. Хворі лежать із заплющеними очима, спонтанна мова втрачена. Поріг сприй няття зовнішніх подразників підвищений. Відповідають на за питання повільно, навіть тоді, коли його поставлено голосно. Уявлення обмежене, судження утруднене. Суті складних за вдань пацієнти не розуміють, прості — вирішують з великими труднощами, повільно. Міміка збіднена, вираз обличчя байду жий. Мовчазні, рухи загальмовані. Реакція на больові подраз ники знижена. Головним чином перебувають у стані дрімоти, іноді сонливості.
Сопор (лат. безпам'ятство). Хворі переважно ле жать. Очі заплющені. Спілкування неможливе. На сильні по дразники (наприклад, больові) відповідають елементарними, малодиференційованими рухами (повертання голови, рухи кін цівками тощо). Не орієнтуються щодо місця, часу і навіть влас ної особи. Зіничні, корнеальні рефлекси і рефлекси ковтання збережеш.
Кома (грец. кота — глибокий сон) — найтяжчий ступінь порушення свідомості, повна непритомність. Хворий не реагує на будь-які подразники. Немає сухожильних і періостальних рефлексів. Порушуються функції дихання і серцево-судинної системи. Після виходу з коматозного стану залишається повна амнезія.
Синдроми із загальним порушенням свідомості посідають важливе місце в загальній психопатології. Вони спостерігають ся при інтоксикаціях, епілепсії, органічних ураженнях голов ного мозку (пухлини, травми, судинні порушення). Стан коми свідчить про тяжкість ураження головного мозку.
СИНДРОМИ ОРГАНІЧНОГО УРАЖЕННЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
До цих синдромів належать органічний психосиндром, кор-саковський (амнестичний), паралітичний (псевдопаралітичний) та лобний. У них поєднуються позитивна й негативна симпто матика.
Органічний психосиндром. Власне, це група психопато логічних синдромів, спричинених органічним ураженням головного мозку. Подібність патогенетичних механізмів зумовлює деякі спільні ознаки такого типу синдромів різної етіології.
Органічний психосиндром (психоорганічний) характери зується загальною психічною неспроможністю, зниженням пам'яті, особливо на останні події, кмітливості, працездатнос ті, ослабленням афективно-вольових властивостей (Е. Віеиіег, 1916).
Н. Л/УаіШег-Вйеі (1951) виділив тріаду симптомів, що харак теризують клінічні прояви органічного психосиндрому: ослаб лення пам'яті, що може досягти корсаковського синдрому (по гіршення осмислення, розуміння); нестриманість; лабільність емоцій.
До клініки синдрому включають ознаки осередкових розла дів мови, гнозису і праксису. Обов'язковим симптомом є де менція.
Органічний психосиндром може набувати резидуального характеру як наслідок гострого екзогенного психозу. Тоді його перебіг стабільний. Але часто він є ознакою прогредієнт-ного органічного захворювання. При цьому виявляється пев на динаміка — від церебростенічних ознак до глибокого недо умства.
Поряд із недоумством при органічному психосиндромі спо стерігаються психопатоподібні зміни особистості. Залежно від переважання у клінічній картині ознак недоумства чи психо-патоподібних змін виділяють два варіанти органічного психо синдрому: характерологічний і дементний. Вони можуть бути певними етапами хворобливого процесу: характеропатичні змі ни переходять у грубу психоорганічну деменцію.
Органічний психосиндром спостерігається при хронічних екзогенних і ендогенно-органічних ураженнях головного мозку (прогресивний параліч, судинні психози, старече недоум ство, хвороби Піка і Альцгеймера, наслідки черепномозкових травм, пухлини головного мозку, інфекційні й інтоксикаційні психози з несприятливим перебігом).
Корсаковський (амнестичний) синдром був описаний С. С. Корсаковим (1887) як самостійна хвороба (енцефалопа-тія), спричинена алкоголізмом. Проте згодом було помічено, що такий психічний розлад спостерігається при багатьох орга нічних ураженнях головного мозку. Деякі автори ототожню ють корсаковський і органічний психосиндроми (Е. Віеиіег, К. Ьазрегз та ін.). Доцільно розглядати амнестичний синдром як різновид психоорганічного.
Головним розладом при корсаковському синдромі є втрата пам'яті на теперішні (поточні) події (фіксаційна амнезія) за збереження її на події минулого. Всі нові враження миттєво зникають із пам'яті. Хворі нічого не пам'ятають, не знають, де вони перебувають, хто біля них, який сьогодні день тиж ня, які число, рік. Після розмови з лікарем забувають сам факт розмови. Зустрівшись з ним через хвилину, сприйма ють як незнайому людину. Не знають своєї палати, ліжка, не пам'ятають, снідали чи обідали (амнестична дезорієнтація). Все, що відбулося до захворювання, зберігається в пам'яті і відтворюється адекватно. Зберігаються і набуті знання. З про гресуванням хвороби втрачається пам'ять і на минулі події (закон Рібо). Прогалини пам'яті заповнюються несправжніми спогадами (конфабуляції), або дії спотворюються в часі (псев-доремінісценції). Такі хворі малорухомі, безпорадні, безпоміч ні, кволі й пасивні. У них виражена афективна лабільність або ейфорія.
Корсаковський синдром може бути алкогольного, травма тичного, судинного та іншого органічного генезу.
Паралітичний (псевдопаралітичний) синдром є різнови дом органічного психосиндрому і проявляється вираженим зниженням або повною відсутністю самокритики і критики на оточення, глибоким порушенням рівня суджень, мнестичними розладами, переважно на події нинішнього і недавнього мину лого, порушенням уваги. Такі хворі легко піддаються наві юванню. На тлі добродушності виникає тупа ейфорія з дратли вістю, "нетриманням афекту". Потяги підвищуються. Апетит досягає ступеня булімії. Хворі неохайні, не стежать за зовнішнім виглядом, їдять руками, підбирають недоїдки, сплять одяг нутими. Можуть без дозволу взяти їжу і речі сусідів. Настрій піднесений. Розвиваються маячні ідеї величності (багатства, високого становища, знатного походження). Хворі балакучі, постійно сміються, безцеремонні у спілкуванні, схильні до не доречних жартів, непристойних висловлювань. Вони багато ру хаються, можуть виявляти безглузду діловитість.
Неврологічні розлади: дизартрія, анізокорія; в'яла реакція зіниць на світло; міоз; асиметрія іннервації лицевого нерва; анізорефлексія; судомні напади.
Паралітичний синдром спостерігається при прогресивному паралічі (пізній сифілітичний психоз).
Псевдопаралітичний синдром схожий за клінікою і розви вається при багатьох органічних захворюваннях головного мозку (черепномозкові травми, судинні та пухлинні патологіч ні процеси, інтоксикаційні психози). Може з'явитися одразу після делірію, оглушення.
Лобний синдром характеризується поєднанням ознак, влас тивих тотальному недоумству, з аспонтанністю або загальною розгальмованістю. Аспонтанність супроводжується вираженим зниженням або повною втратою спонукань, адинамією, мов чазністю і збідненням експресивної мови, втратою цікавості до оточення, байдужістю.
У разі розгальмованості настрій підвищений, виражена без печність, у деяких випадках спостерігаються придуркуватість зі схильністю до недоречних жартів і вчинків, що нагадують дитячі пустощі (морія), загострення потягів. У хворих зникає самокритика, спостерігається грубе нівелювання рис особис тості.
Лобний синдром може бути транзиторним — переходить в органічний психосиндром (черепномозкові травми, алкогольні енцефалопатії); хронічним з прогредієнтним перебігом (хво роба Піка, пухлини лобної частки головного мозку).
СУДОМНІ С...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора