МОЗ України
ЛНМУ ім. Д Галицького
«Терапевтична тактика при відмові психічно хворих від їжі»
Виконав :
- Львів 2006 -
РОЗЛАДИ ПРИЙОМУ ЇЖІ (F50)
Нервова анорексія (F50.0)
Клінічні діагностичні критерії:
Надцінна ідея збиткової маси тіла.
Страх перед придбанням надлишкової маси тіла.
Відмова приймати їжу у звичайних умовах.
Штучні дієти.
Штучне викликання блювоти.
Прийом проносних і діуретиків.
Надмірні фізичні вправи.
Зниження лібідо.
Гіпотимний емоційний стан.
Початкові кахектичні ознаки, змінювання метаболізму.
Патопсихологічні діагностичні критерії — нестабільність емоційної сфери, переважання емоцій негативного спектра:
Параклінічні методи дослідження:
Скорочений кліренс метаболізму АКТГ або повне його пригнічення.
ЕКГ — зниження або інверсія зубця Т, депресія сегменту ST, збільшення інтервалу QT.
Нервова булімія (F50.2)
Клінічні діагностичні критерії:
Компульсивний потяг до їжі, постійні думки про неї.
Неможливість утриматися від переїдання.
Намагання боротися з надмірною вагою за допомогою:3.1. блювоти;3.2.проносних засобів; 3.3. періоди навмисного голодування;3.4. засоби, які зменшують апетит, тіреоїдні препарати, діуретики, кофеїнові похідні, тощо;3.5. фізичні навантаження.
Побоювання надмірної ваги.
Почуття провини, самозвинувачення.
Збереження сексуальної активності, лібідо.
Патопсихологічні діагностичні критерії — нестабільність емоційної сфери, переважання емоцій негативного спектру:
Параклінічні методи дослідження — біохімічні: зміна електролітів крові — зменшення іонів Са2, Mg2
Переїдання (F50.4)
Клінічні діагностичні критерії:
Пов’язаність з емоційно-стресорним фактором.
Психологічна обумовленість харчової залежності.
Прояви афективних розладів — тривога, занепокоєння, дратівливість, гіпотимія).
Патопсихологічні діагностичні критерії — нестабільність емоційної сфери, переважання емоцій негативного спектру:
Параклінічні методи дослідження: біохімічні показники — зміни пуринового обміну.
Блювота, що поєднується з іншими психологічними порушеннями (F50.5)
Клінічні діагностичні критерії:
Пов’язаність з емоційно-стресорним фактором.
Відсутність нудоти.
Збережений або навіть підвищений апетит.
Патопсихологічні діагностичні критерії — нестабільність емоційної сфери, переважання емоцій негативного спектра:
Параклінічні методи дослідження: відсутність специфічних порушень.
.Порушення харчового інстинкту. Захворювання, при якому він зустрічається.
Патологічне посилення харчового інстинкту -булімія (вовчий голод).Булімія проявляється надмірним апетитом, причому відчуття насиченості не настає. Булімія в основному виникає при органічних ураженнях головного мозку з дементним синдромом, ухворих з олігофренією (ідіотія), деколи - у хворих із вираженим шизофренічним дефектом. Значне посилення апетиту властиве хворим, які перебувають у маніакальному стані, але воно не досягає ступеня булімії.Послаблення харчового інстинкту - це різке зниження апетиту аж до повної відсутності потреби в їжі.Анорексія – повна відсутність відчуття голоду з відмовою від їжі.Ослаблення харчового інстинкту характерне для депресій різного генезу (реактивних, пресенільних, маніакально-депресивного психозу), виражених астенічних станів, нервової анорексії.Спотворення харчового інстинкту проявляється вживанням хворим неїстивних речовин і навіть власних екскрементів. Воно виникає при тотальному недоумстві, маяченні й галюцинаціях відповідного змісту.
ТРАВЛЕННЯ ТА ЗАСВОЄННЯ ЇЖІ
Організм людини внаслідок енергетичних витрат потребує поповнення
харчовими речовинами. Більшість харчових речовин, які надходять в організм,
не можуть використовуватися ним безпосередньо. В процесі життєдіяльності
організму вони синтезуються та розпадаються. Ці процеси у всіх клітинах,
тканинах і системах відбуваються безперервно та характеризують обмін
речовин, які є продуктами життя. Якщо припиняється обмін речовин —
припиняється життя.
Надходження та розпад харчових речовин повинні бути збалансованими,
щоб не порушувався обмін речовин.
Білки, жири, вуглеводи, мінеральні речовини та вітаміни, які надійшли
з їжею, змінюються, перетворившись на субстракти тканин організму, а
продукти обміну, які утворилися внаслідок окислення цих речовин, із
організму виводяться. Початкові стадії хімічних змін із харчовими
продуктами відбуваються у системі травлення. Основа травлення — це
розщеплення великих і складних молекул (білків, вуглеводів та жирів) до їх
складних компонентів.
Їжа, переміщуючись органами травлення, піддається дії соків, які
сприяють її перетравленню. До складу цих соків входять різні хімічні
речовини.
Легкість, з якою організм розщеплює складні органічні речовини,
зумовлена біологічними каталізаторами—ферментами, що містяться в травних
соках. Ферменти цілком специфічні — кожен з них діє лише на певну речовину,
вимагаючи для цього відповідних умов (реакція середовища, температура).
Однак дія ферментів — це лише кінцевий результат травлення.
Травленням слід вважати процес фізичних і хімічних змін їжі, що
надійшла в організм, внаслідок якого складні харчові речовини
перетворюються на простіші, здатні засвоюватися організмом.
Система органів травлення забезпечу приймання, роздрібнення, розрідження, переміщення,розщеплення і всмоктування їжі та видалення перетравлених
решток.
У ротовій порожнині починається процес травлення, де їжа піддається
механічній обробці, а також початковим хімічним змінам під впливом слини. У
ротову порожнину слина потрапляє із трьох пар слинних залоз і багатьох
дрібних, розташованих у слизовій оболонці ротової порожнини. Під час
жування їжа переміщується в ротовій порожнині язиком, на якому розміщені
нервові закінчення, що дають відчуття смаку їжі. Слина, яка складається з
води, неорганічних і органічних речовин (солі кальцію,
рухається стравоходом, стінки якого хвилеподібно скорочуються, просуваючи їжу до
шлунка.
До складу слини входять ферменти, які розщеплюють вуглеводи. У ротовій
порожнині їжа перебуває всього 15-20 с, за цей час вуглеводи не встигають
повністю розщепитися, тому дія ферментів слини продовжується в шлунку доти,
доки клубок їжі не змочиться квасним шлунковим соком (20-30 хв.). За добу
організм людини виділяє 600-800 мл. слини.
Травлення їжі у шлунку. Шлунок — це порожнинний орган, який виконує
роль резервуара для їжі. Він вміщує до 3 л їжі і бере участь в її
перетравленні та поступовому переправленні у кишки. Форму шлунка порівнюють
з формою рога, однак вона може змінюватися залежно від положення тіла та
ступеня наповнення (рис.1.3).
До складу стінок шлунка входить слизова оболонка разом з підслизовим
шаром, де розміщені численні трубчаті залози, які виділяють складові
компоненти шлункового соку — соляну кислоту та ферменти. Соляна кислота
сприяє набуханню білків і прискоренню їх розщеплення. Ферменти шлункового
соку сприяють перетравленню їжі. Слизова оболонка ще виділяє слизисту
речовину (муцин), яка обгортає частинки їжі та оберігає шлунок від
пошкоджень. Шлунковим соком їжа просякає поступово, тому розщеплення білків
починається з поверхні клубка їжі, а закінчується в його товщині лише через
20-30 хв. Їжа, що перетравлюється, перебуває в шлунку від 3 до 10 годин.
Перетравлення у тонких кишках. У тонких кишках закінчується
переробка харчових речовин, яка почалася у шлунку і в дванадцятипалій
кишці. Тонка кишка—це найдовша (5-6 м) і особливо важлива ділянка травного
каналу, в якому продовжується та закінчується процес травлення. Тут
відбувається розщеплення їжі та всмоктування продуктів.
Дванадцятипала кишка — це одна із тонких кишок, де відбуваються
важливі процеси розщеплення білків, жирів та вуглеводів. До неї впадають
вивідні протоки печінки та підшлункової залози. Під впливом жовчі, яку
виробляє печінка, жири розпадаються на дрібні краплини, а потім за
допомогою ферментів травних соків—ліпази, (їх виділяє підшлункова залоза та
дрібні залози тонких кишок) ці краплини розщеплюються на гліцерин і жирні
кислоти і через кишечну стінку всмоктуються в кров.
Під впливом ферменту трипсіну, який входить до складу соку
підшлункової залози, білки розщеплюються до амінокислот. Цей фермент
розщеплює утворені в шлунку пептони та альбумози до амінокислот. Складні
цукру (крохмаль, мальтоза та молочний цукор) розщеплюються за допомогою
ферментів амілози, мальтози та лактози до простих (дісахариди, глюкоза).
Травлення у товстих кишках. Товста кишка — це кінцева ділянка травного
каналу. Її довжина сягає 1,5-2 м. Саме у товстій кишці нагромаджуються
неперетравлені залишки їжі, слиз, відмерлі клітини кишечника, жовчні
пігменти та велика кількість бактерій, з яких формуються калові маси.
Випорожнення товстого кишечника (дефекація), здійснюється рефлекторно
внаслідок подразнення його нагромадженими рештками їжі. Діяльність цього
акту контролюється корою головного мозку.
Всмоктування. Харчові речовини в шлунку майже не всмоктуються Цей
процес відбувається у тонких кишках, чому сприяють рухи спеціальних
виступів слизової — ворсинок і мікроворсинок. Продукти перетравлення
вуглеводів та білків надходять в кров, а продукти перетравлення жирів — у
лімфу, разом з якою попадають у кров. Проходячи через печінку, кров
очищується від шкідливих речовин, які могли потрапити до кишечника разом з
їжею і всмоктатися в кров.
Ці шкідливі речовини виводяться з жовччю через кишечник.
. Печінка з жовчним міхуром, дванадцятипала кишка та підшлункова
залоза:
1 — серповидна зв'язка; 2 — права частка; 3 — ліва частка; 4 — квадратна
частка; 5 — жовчний міхур; 6 — міхурцева протока; 7 — печінкова протока; 8
— загальна жовчна протока; 9 — підшлункова залоза; 10 — головка
підшлункової залози; 11 — хвіст підшлункової залози; 12 — підшлункова
залоза; 13, 14, 15 — різні частини дванадцятипалої кишки; 16 — перехід
дванадцятипалої кишки в порожню кишку; 17 — порожня кишка.
Функція печінки у процесі травлення. Печінка — це найбільша залоза травної
системи. Вона розташована у верхньому відділі черевної порожнини, залишаючи
простір у правому підребер'ї і частково заходить у ліве підребер'я. Печінка
нутряною поверхнею дотикається до шлунка та стравоходу, дванадцятипалої та
товстої кишок, правої нирки та надниркової залози. У місці перетину
реберної дуги середньоключичною лінією розміщений жовчний міхур.
Печінка відіграє важливу жовчоутворю-ючу функцію у процесі травлення.
Жовч без-перервно утворюється печінковими клітинами. Вона проходить
жовчними ходами, утворюючи печінкову протоку (рис. 1.5).
Жовч потрібна для травлення у кишках.
У проміжках між травленнями вона нагрома-джується в жовчному міхурі, де
стає концентро-ванішою, тому що слизова оболонка міхура всмоктує воду
(міхурова жовч). Будова системи жовчовивідних проток дає змогу переміщатися
жовчі у напрямку дванадцятипалої кишки та жовчного міхура. Під час
перетравлення їжі, яка містить жир, жовч надходить у кишку, тому що при
цьому відбувається скорочення жовчного міхура. Під впливом жовчі жири
розпадаються на дрібні краплини, а потім розщеплюються ферментами травних
соків.
Жовч — це гірка на смак рідина забарвленням від жовто-коричневого до
зеленого кольору. Найважливішим компонентом для травлення жовчі є солі
жовчних кислот, а інші її компоненти — це переважно продукти, що підлягають
видаленню.
Засвоєння їжі. З усіх харчових речовин, що потрапляють в організм,
найліпше засвоюються ті, які мають високий вміст білка. Проте мінеральні
речовини за такого раціону засвоюються погано. При вживанні продуктів,
багатих на вуглеводи, засвоєння білка знижується, а мінеральних речовин —
збільшується. До товстої кишки надходить неперетравлена їжа (переважно
клітковина). Кишкова мікробна флора розщеплює клітковину, з якої
вивільняються поживні речовини, які перетравлюються ферментами та
всмоктуються, проте частина вуглеводів бродить, а частина білків гниє.
Внаслідок цього утворюються гази та токсичні продукти, що частково
всмоктуються в кров. Однак печінка їх знешкоджує. Тому частина продуктів,
що не піддається повному розщепленню, не може всмоктатися в тонкому
кишечнику і виводиться з організму разом із калом.
Складаючи меню їдальні, слід пам'ятати, що продукти тваринного
походження засвоюються ліпше, ніж продукти рослинного походження. Тому
важливо використовувати змішану їжу, оскільки при цьому значно зростає
засвоєння продуктів рослинного походження.
Для ліпшого засвоєння їжі дуже важливо дотримуватися режиму
харчування. У певні години, перед прийманням їжі, в організмі виділяється
шлунковий сік, завдяки якому їжа потрапляє в сприятливе для перетравлення
середовище.
Розповсюдженість алкогольних психозів становить 2,2 на 10 000 населення в Україні (2004 рік). Реальна розповсюдженість алкогольних психозів значно вище, тому що легкі форми алкогольного делірію залишаються поза полем зору лікарів-психіатрів та наркологів. Загальновідома висока летальність хворих на гострі психози серед хворих із залежністю від алкоголю. Одним з найважливіших факторів зниження летальності є адекватне застосування психофармакологічних засобів. Невизначеною проблемою залишається застосування окремих груп препаратів, їх доз. Залежність від психоактивних речовин є загальномедичною проблемою внаслідок того, що зловживання психоактивними речовинами призводить до ушкодження усіх органів та систем хворого. В більшості випадків психотичні порушення у хворих із залежністю від алкоголю трактуються як стану відміни з делірієм. У той же час психотичні розлади у наркологічних хворих можуть бути обумовлені інтоксикацією, станом відміни, безпосередньо соматичною патологією, що пов’язана зі зловживанням психоактивними речовинами, супутньою соматичною та неврологічною патологією. В залежності від етіологічного чинника психотичні стани у хворих із залежністю від психоактивних речовин можна віднести до рубрик F1, F05, F06 Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ-10). В останній час має місце велика частота ендоформних гострих психозів у хворих із залежністю від алкоголю, проявом яких є онейроїдний синдром, синдром Кандинського–Клерамбо. Поєднання клініки тяжкого стану відміни алкоголю та дебюту ендогенного захворювання викликає певні діагностичні та терапевтичні проблеми. В деяких випадках психотична патологія у хворих із залежністю від психоактивних речовин обумовлена декількома чинниками: соматичною патологією та інтоксикацією, або станом відміни психоактивних речовин. Наприклад, таким розладом є делірії змішаної етіології, що трактуються МКХ-10 в рубриці F05.8. Медична допомога хворим із залежністю від психоактивних речовин з гострим психозом має надаватися в залежності від етіологічного чиннику психозу та стану хворого в психіатричних, наркологічних, токсикологічних, соматичних медичних закладах. Медична статистика щодо розповсюдження гострих психозів та смертності від них суттєво відрізняється в різних регіонах України. Це є ще одним свідоцтвом невирішеності питань диференціальної діагностики та терапії гострих психозів у хворих із залежністю. З урахуванням тяжкого соматичного стану в цій категорії хворих доцільно організовувати спеціалізовані психіатричні відділення.
Умови лікування
Амбулаторне.
Стаціонарне (наполеглива відмова від їжі, наростаюча кахексія).
Фармакотерапія
трициклічні антидепресанти;
антидепресанти з незначними побічними ефектами, зокрема пірліндол, мапротилін — переважні при соматичній виснаженості;
нейролептики;
корекція дефіциту заліза і цинку.
Додаткове калорійне живлення (при виражених розладах).
Психотерапія:
сугестивна психотерапія;
динамічна;
групова психотерапія;
сімейна.
Тривалість лікування — від 3-х до 6-ти місяців.
Очікувані результати лікування
Помірна або значна редукція симптоматики, часткове або повне відновлення ваги.
Список літератури:
http://www.psychiatry.ua/books/criteria/paper15.htm
www.ya.ru – Ключові слова "Психіатрія” "Відмова від їжі у психічно хворих"