Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
ПОВЕДІНКА ЛЮДЕЙ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ. МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ПСИХОЕМОЦІЙНИХ РОЗЛАДАХ.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Івано-Франківська державна медична академія
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра медицини катастроф і військової медицини
Інформація про роботу
Рік:
2004
Тип роботи:
Лекція
Предмет:
Медицина катастроф
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ
КАФЕДРА МЕДИЦИНИ КАТАСТРОФ І ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ
“Затверджую”
Завідуючий кафедрою МКВМ
професор В.Криса
“____”________________ 2004р.
ЛЕКЦІЯ
з предмету “Медицина катастроф”
Підготовлена викладачем кафедри МКіВМ Левченком В.А.
Обговорено на засіданні кафедри “____”_____________ 2004р.
Протокол №_________.
Івано-Франківськ, 2004
а) Література
Черняков Г.О., Кочин І.В., Сидоренко П.І. Медицина катастроф. – К.: “Здоров’я”, 2001. – 348с.
Дубицкий А.Е., Семенов И.О., Чепкий Л.П. Медицина катастроф. – К.: “Здоров’я”, 1993. – 462с.
Организация экстренной медицинской помощи населению при стихийных бедствиях и других чрезвычайных ситуациях / Под ред. проф. Мешкова В.В. – М., 1991. – 208с.
Курс обучения по неотложной медицинской помощи / Медицинский Центр Бостонского Университета, 1994. – 122 с.
В.М.Запорожан. Медицина транспортних катастроф. – Одеса, 2000.
3. Навчальні питання
Психофізіологічні аспекти стану людей у вогнищах НС.
Панічні і інші розлади розлади психіки в осередках НС.
Лікувально-евакуаційні показники до потерпілих із психічними розладами у вогнищах стихійних лих і катастроф.
Класифікація психотропних препаратів.
Основні принципи організації медико-психологічної допомоги потерпілим при надзвичайних ситуаціях.
Особливості невідкладної терапії при деяких психопатологічних синдромах і станах.
Лікувально-евакуаційна характеристика хворих психіатричного стаціонару.
Поведінка людей при деяких надзвичайних ситуаціях.
Психофізіологічні аспекти стану людей у вогнищах НС.
Останніми роками світ захлеснула хвиля природних лих та техногенних катастроф. Крім цього відмічається зростання локальних військових конфліктів, терористичних актів, які супроводжуються виникненням та формуванням психогеній в умовах надзвичайних ситуацій і ця проблема набуває особливо важливого значення, на що вказує багато дослідників (Семке В.Я., Положий Б.С., 1990; Александровский Ю.А., 1996, 2001; Єпанчинцева Е.М., 2001; Тарабрина Н.В., 2001; Сосновский Б.А., 2001; Агарков В.А., 2001; Bleich А, et. al., 2003). Психогенні ситуації характеризуються екстремальною дією на психіку людини, викликаючи у нього травматичний стрес, психологічні наслідки якого, в крайньому своєму прояві, виражаються як посттравматичні стресовому розлади (ПТСР).
Клінічні критерії ПТСР описані при вивченні «післяв’єтнамського синдрому» і представлені в роботах зарубіжних авторів (Shatan C.F., 1972; Horowitz M.J., Wilner N., 1980, 1987; Friedman M.I., 1981; Schnyder U., 1996; Orner R.J. et al., 1993; Ehler U., et al., 1999). У вітчизняній літературі вони представлені при дослідженні «афганського” і «чеченського» синдромів» (Александровский Ю.А., 1993; Литвинцев С.В., 1994, 2001; Снедков Е.В., 1997 1998; Демченкова Г.З., 1998; Сидоров П.И., 1999; Комаревцев В.Н., 2000).
В основі посттравматичних стресових розладів лежить психічна травма, визначувана як «екстраординарна подія» для конкретної особи, здатна викликати важкий психічний стрес і супроводитися негативним спектром емоцій (інтенсивним страхом, відчуттям безпорадності або жахом і ін.) (Тарабрина Н.В., 2001).
Якби була можливість наочно порівняти сучасну людину з людьми, які жили 20-30 тис. років тому, то можна було б помітити, що за цей період людина майже не змінилася. Більше того, деякі фізичні якості людини, можливо, навіть погіршилися: знизилася гострота зору і слуху, не стало колишньої сили, витривалості. І, незважаючи на все це, людина за минулий період пройшла шлях від першої кам’яної сокири до польоту в космос.
Усе це пояснюється специфікою еволюційного розвитку людини: він відбувався головним чином у психіці. Розвиток психіки – це результат еволюції нервової системи: під впливом навколишнього середовища ускладнюється нервова система.
Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції організму людини на неї. Вплив цих небезпек зумовлюється психофізіологічними властивостями людини.
Звідси постає принципово важливе питання: чому люди, яким від народження притаманний інстинкт самозахисту, самозбереження, так часто стають винуватцями своїх ушкоджень? Якщо людина психічно нормальна, то вона без причини ніколи не стане прагнути ушкоджень. Причини, як показує досвід, залежать від безлічі різноманітних факторів і комбінацій.
Причинами можуть бути внутрішні фактори (індивідуальні психологічні або фізіологічні властивості, порушення емоційного стану, недостатність знань й досвіду) або фактори зовнішнього середовища. Отже, ті чи інші психологічні властивості людини (внутрішні фактори) впливають на її дії, вчинки, поведінку в процесі життєдіяльності.
Усім живим істотам притаманна перша сигнальна система – реакція на подразнення органів чуття (дотик, нюх, смак, зір, слух). Та тільки людина має другу сигнальну систему, таку як реакція на слова, словосполучення, які вона чує, бачить або промовляє. Саме ці рівні розвитку нервової системи і визначають типи поведінки людини. Людині притаманні такі види поведінки: інстинкт, навички, свідома поведінка.
Розрізняють свідомість окремої людини і її самосвідомість. Результат першої – це знання конкретної людини про світ, а другої – знання людини про саму себе, свої реальні та потенційні можливості. Індивідуальна свідомість спрямовується як на зовнішній, так і на внутрішній світ. Такі показники самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль і самовдосконалення, є вершиною розвитку особистості.
Інстинкти і навички можуть певним чином впливати і на свідому поведінку, але остання, безперечно, може керувати і навичками, і гальмувати інстинкти. Отже, поведінка, дії, вчинки людини є похідними від її психіки.
Емоційні якості людини
Вплив конкретної ситуації на поведінку людини визначається тим, як людина переживає цю ситуацію. Переживання ситуації, різноманітні реакції людини на неї розуміють як емоції.
Емоції – це психічні процеси, які відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання.
Прояв емоційного життя людини відбувається у таких станах, як афекти, власне емоції, почуття, настрій і стрес.
Афект – це найсильніша емоційна реакція. Афект повністю захоплює людину і підкоряє її думки і рухи. Він завжди ситуаційний, інтенсивний і відносно короткий. Афект постає як наслідок якогось сильного потрясіння. В афекті змінюється увага: знижується можливість переключення, забувається все, що відбувалося до події, яка викликала афекту реакцію (стан ейфорії після звільнення від небезпеки, ступор при повідомленні про смерть).
Власне емоції – це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються.
Почуття – стійкі емоційні стани, які мають чітко означений предметний характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і до уявлення.
Настрій – найстійкіший емоційний стан. Настрій відображає загальне ставлення щодо сприйняття або несприйняття людиною світу. Настрій може бути похідним від темпераменту.
ПОЗИТИВНІ
натхнення
ентузіазм
успіх
впевненість та ін.
ПЕРВИННІ
страх
тривога
радість
гнів та ін.
ВТОРИННІ
образа
провина
заздрість
злорадство та ін.
НЕГАТИВНІ
лють
переляк
страх
горе та ін.
Емоції
Стрес – це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію; це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму і готує його до фізичної активності типу спротиву, боротьби, до втечі. Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо). Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна – зростає ефективність діяльності; пасивна – ефективність діяльності різко зменшується.
Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. Це первинні емоції: страх і тривога як прояв потреб у самозбереженні; радість як реакція задоволення від реалізації потреб; гнів як наслідок обмеження потреби у рухах. Вторинні емоції у людини формуються внаслідок її соціальності та усвідомлення власного “Я”. Ці емоції не пов’язані з життєво важливими потребами (образа, провина, почуття сорому, заздрість, злорадство, пихатість тощо).
Головне в природі емоцій – залежність їх від потреб (цілей) та дефіцит прагматичної інформації.
Кілька прикладів негативних емоцій: лють, страх, переляк, горе тощо.
Позитивні емоції: натхнення, ентузіазм; людина безстрашна, якщо має вичерпні відомості про те, як вийти з небезпечного становища; почуття торжества, тріумфу виникає тільки у того, хто подолав великі перешкоди на шляху до мети; успіх підбадьорює, породжує почуття впевненості у власних силах.
Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення безпеки її життєдіяльності.
Нервово-психічні порушення, які мають місце при надзвичайних ситуаціях поряд з травматичними тілесними пошкодженнями, займають важливе місце у наданні медичної допомоги потерпілим. Ці зміни, особливо на фоні анатомо-фізіологічних змін органів і систем, вимагають особливого підходу до реабілітації порушень нервової системи у вогнищах катастрофи та на етапах евакуації потерпілих.
Руйнівна дія стихійних лих, технологічних і екологічних катастроф в ряді випадків порівнюється із такими в районі воєнних дій, терористичних актів.
Поведінка багатьох людей в таких екстремальних ситуаціях істотно змінюється і в ряді випадків потрібна допомога медичних працівників.
Практично у кожної людини у важких умовах виникає перенапруження психоемоційної сфери. Виникають мимовільні реакції організму, як відповідь на незвичайну ситуацію.
Розрізняють декілька форм психічної напруги:
інтелектуальна;
емоційна;
вольова;
мотиваційна та ін.
Наслідки психоемоційної напруги можуть бути оцінені як мужність і стійкість. Однак така реакція відмічається не у всіх людей. Частіше спостерігаються такі стани, як збудження, гальмування, страх, який у окремих людей переходить в паніку, відчуття втоми, (фрустрація).
Всі названі стани характеризуються порушеннями процесів мислення, емоціональних та рухових реакцій.
На вираження таких відхилень впливають такі фактори:
конституційний нахил;
загальний рівень розвитку;
інтелект людини, особи;
інформування про ситуацію яка виникла;
звичний тип реагування на стрес.
Мають значення також фактори, які послаблюють нервово-психічну сферу при виникненні НС:
фізичні перевантаження;
психоемоційні перевантаження;
тривала монотонна діяльність або чекання;
вимушена бездіяльність;
недостатність, (або надлишок) інформації;
якість харчування;
ступінь узгодженої праці в колективі.
У всіх учасників екстремальної ситуації включаються механізми психологічного захисту, що проявляється в різних типах реагування.
В перші години і добу після катастрофи у людей, в тому числі і тих, які не потерпіли, виникають наступні стани:
Збудження, яке проявляється насторогою, вразливістю, тривогою, яка у частини людей переростає в страх, жах і панічний стан.
Гальмування, яке проявляється зниженням розумової і рухової активності, відчуженням, у окремих людей – ступором.
Перехідні стани – розгублення, здивування, нерозуміння, істерика.
У частини людей з’являється відчуття втоми в результаті виснаження нервово-психічних процесів. У інших виникає стан фрустрації, тобто пригнічення і напруга, пов’язані із сприйняттям перешкод, як непереборних. В такому стані люди відчувають гнітючу напругу, тривогу, можуть стати агресивними, злими.
Поведінка стає спрощеною – примітивною і нелогічною. Спостерігається намагання уникнути всякої ситуації і як наслідок, немотивовані проступки і дії.
Форми фрустрації:
астенічна – апатія, відчуття безсилля, пригнічення, невпевненість, страх;
спінічна – подразливість, гнів, агресивність.
Вираження і тривалість таких станів залежить від характеру особистого сприйняття екстремальної ситуації, а також ступеня підготовленості людини до надзвичайних дій і типу його реагування на стрес.
У окремих людей чи груп осіб виникає психічний шок, який проявляється в двох формах – еректильній і ступорозній. Еректильна форма шоку характеризується збудженням, нецілеспрямованою діяльністю, метушливістю; реакціями втечі, в тому числі і назустріч небезпеці; ступорозна форма – апатією, байдужістю, бездіяльністю.
Паніка, як крайній стан напруженості, може охоплювати одну людину або групу людей. Вона проявляється нестриманим, неконтрольованим намаганням свідомості уникнути небезпеки. При цьому розум уступає місце інстинктам. В деяких ситуаціях стан паніки має “епідемічні” властивості. Це так зване психічне зараження. Воно може бути емоційнопозитивним і емоційнонегативним. Важливо відмітити, що небезпека, яка викликала у людей психічний панічний настрій може бути тільки реальною, а також уявною. Остання частіше виникає при недостатній інформації про ситуацію. В таких випадках з’являються слухи і домисли, які сприяють розвитку панічних настроїв.
До інших проявів неправильної поведінки можуть бути віднесені неадекватна ейфорія, примітивні дії і невпорядкована діяльність.
У окремих осіб може бути виникнення істеричних реакцій – сліпоти, глухонімоти, міркування на рівні дитячого віку, втрата чутливості, псевдопаралічі і т.п.
Всі перераховані відхилення в поведінці спостерігаються в перші години екстремальної ситуації і у багатьох припиняються на протязі кількох діб.
На основі аналізу минулих землетрусів та інших катастроф встановлено, що на протязі 2-24 годин відхилення в поведінці відмічені у всіх людей, включно із тими, які прибули для надання допомоги.
Практично все населення, яке брало участь в катастрофі вимагає прийому заспокійливих ліків.
В нескладній психоневрологічній допомозі мали потребу майже 10% людей, які були в зоні землетрусу.
Психоневрологічні розлади тривалістю 5-7 діб спостерігались у 14-20%, більш тривалі – у 10%.
У 55% травмованих причинами таких розладів були неправильні, несвідомі дії, обумовлені страхом і панікою.
За даними Джонсона у 72% осіб із психоемоційними розладами спостерігаються напруження свідомості, так званий синдром деперсоналізації, відчуження від себе самого, втрата індивідуальності.
Окремі важкоуражені відмічають сповільнення ходу часу, а в свідомості перебігло багато минулих подій.
Серед людей, які вижили, багато відмічали пригнічення або повну відсутність емоцій. Відчуваючи себе приреченими вони знаходились в стані спокою.
Більш масовий характер в зоні катастрофи мають легкі, не завжди небезпечні для життя психоневрологічні реакції – дрижання кінцівок, всього тіла, збліднення або почервоніння ділянок шкіри та психосоматичні синдроми і захворювання: тахі-, брадикардія, підвищення артеріального тиску, знепритомніння, дрижання, судорожне скорочення окремих м’язів, шкірна висипка. Можливі гіпертонічні кризи, інфаркти міокарду, приступи бронхіальної астми, порушення мозкового кровообігу, загострення ендокринних захворювань, передчасні роди та ін.
Узагальнюючи сказане, людей в екстремальних станах поділяють на три групи:
особи із ситуаційними розладами поведінки, у яких відмічається реакція напруження, тривога, страх і нервова демобілізація на протязі 2-24 годин;
особи із пограничними станами типу псевдопаралічів і синдромами соматичних порушень;.
особи із психотичними порушеннями.
Люди всіх груп вимагають екстреної медичної допомоги. 2 і 1 групи – термінової госпіталізації та лікування.
В районі НС велике значення має медичне сортування.
Всі люди, які вижили після катастрофи мають відхилення в поведінці, а значна частина – психоемоційні розлади, вони вимагають тривалий час прийому заспокійливих середників.
В наступному, із-за психічної дестабілізації – розвитку фобій, депресій, психоемоційних порушень – більшість людей, які перебували у надзвичайній ситуації, потребують на протязі 1-5 років нагляду психіатра.
В динаміці стану осіб, що піддались впливу НС, можна виділити 5 послідовних фаз чи стадій.
1-а стадія вітальних реакцій (до 15 хв., коли поведінка піддавалась імперативному збереженню власного життя), що може мати вигляд стану короткочасного заціпеніння або психомоторного збудження (потерпілий тікає з місця події).
2-а стадія стану психомоторного збудження з явищами надмобілізації. Розвивається слідом за станом заціпеніння, триває 3-5 год. Характеризується загальним психічним напруженням, граничною мобілізацією психофізіологічних резервів, загостренням сприйняття і збільшенням швидкості розумових процесів, проявами безглуздої сміливості, особливо при рятуванні близьких, при одночасному зниженні критичної оцінки ситуації, але збереженні здатності до цілеспрямованої діяльності. В емоційному стані переважають почуття відчаю, що супроводжуються запамороченням голови і головним болем, сухістю в роті, спрагою, затрудненим диханням. Поведінка підпорядкована імперативному порятунку сім’ї. Можливі психічні реакції. До 30% обстежених при суб’єктивній оцінці погіршення стану одночасно відмічали збільшення фізичних сил і працездатності в 1,5-2 рази і більше.
3-а стадія психофізіологічної демобілізації – незмінний характер поведінки – потерпілий залишається в осередку надзвичайної ситуації і реально оцінює навколишні події (прикладом можуть бути пожежники, рятувальники, обстріляні солдати під час бойових дій). Триває до 3 год. Більшість обстежених відмічала, що ця стадія наступила при перших контактах з потерпілими, які отримали травми, і тілами загиблих, усвідомленні масштабів трагедії (стрес усвідомлення). Характеризується погіршенням самопочуття і психоемоційного стану з переважаючим почуттям розгубленості, панічних реакцій, нерідко ірраціонально направлених, зниженням морально нормативної поведінки, ефективності діяльності і мотивації до неї, депресивними тенденціями, порушенням функції уваги і пам’яті. Як правило, обстежувані не могли достатньо чітко згадати, що вони робили в ці дні. Зі скарг потерпілих, ведучими в ці дні були нудота, “важкість” в голові, відчуття дискомфорту зі сторони ШКТ, зниження, аж до відсутності, апетиту. До цього періоду відносяться перші відмови від виконання рятувальних і “розчищувальних” робіт, особливо пов’язаних з витягуванням тіл загиблих, і значне збільшення помилкових дій при керуванні транспортом і спеціальною технікою, аж до аварійних ситуацій.
4-а стадія вирішення триває 3-12 діб після НС. За різними даними об’єктивної оцінки, настрій і самопочуття поступово стабілізувалися. Однак за результатами спостережень, у більшості обстежуваних емоційний фон був знижений, контакти з оточуючими обмежені, спостерігалась гіпомімія (маскоподібне обличчя), інтонаційне забарвлення мови понижувалось, рухи сповільнювались, до кінця цієї стадії виникало бажання “виговоритись”. Воно реалізовувалось вибірково і було направлено переважно на осіб, які не були очевидцями стихійного лиха, супроводжувалось деякою ажитацією. Одночасно відновлювався сон, що був відсутній в двох попередніх стадіях, в тому числі тривожного і жахливого змісту, в різних варіантах трансформованих вражень від події. Наприклад, якась бійка чи перестрілка з покійниками. І не тільки тими, що загинули тут, але й померлими раніше.
На фоні суб’єктивних ознак деякого покращення стану об’єктивно відмічалось подальше зниження фізіологічних процесів (за типом гіперактивації), в 55% випадків, що супроводжувались підвищенням тиску крові до 140/90-170/100 мм рт. ст. при дозованому фізичному навантаженні, тахікардією до 90-100 уд./хв. у 90% випадків. У 40% обстежуваних виявлялись поодинокі екстрасистоли. У 50% обстежуваних ЖЕЛ складала 2000-3000 мл. Прогресивно наростали явища перевтоми. Середні показники фізичної сили і працездатності (в порівнянні з нормативними показниками для обстежуваної вікової групи) знижувались на 30%, а за показником кисневої динамометрії – на 50% (в ряді випадків до 10-20 кг). В середньому на 30% знижувалась розумова працездатність, з’являлись симптоми міжпівкульної асиметрії.
5-а стадія відновлення – починалась з 12-го дня після НС. Найчіткіше проявлялась в поведінкових реакціях: активізувалось міжособове спілкування, нормалізовувалось емоційне забарвлення мови та мімічних реакцій. Обстеження потерпілих і ліквідаторів дозволило виявити транзиторні психопатологічні синдроми. У 12% потерпілих відмічались порушення сну, немотивованих страхів, повторних жахливих сновидінь, нав’язливих станів, маячно-галюцинаторних реакцій, ознаки астеноневротичних реакцій в поєднанні з психосоматичними порушеннями діяльності ШКТ, серцево-судинної, імунної та ендокринної систем відзначались у 75% потерпілих.
2. Панічні і інші розлади психіки в осередках НС
Паніка – це почуття страху, що охопило групу людей, що потім передається оточуючим і переростає в некерований процес. У людей різко підвищується емоційність сприйняття подій які відбуваються навколо, знижується їх відповідальність за свої вчинки. Людина не може розумно оцінювати своє поводження, правильно осмислити реальну обстановку. У такій атмосфері досить тільки одному висловити або виявити бажання утекти з району надзвичайної події, як людська маса починає сліпо наслідувати їй.
Проявові паніки сприяє відсутність своєчасної і достовірної інформації. Цей недолік відразу ж заповнюється слухами, пересудами і розповідями "очевидців".
Як показує досвід ліквідації наслідків стихійних лих, аварій і катастроф - це результат не тільки непоінформованості, але і низкою підготовки людей до дій у надзвичайних ситуаціях, відсутність психологічного загартування. Серед людей завжди найдеться слабка особистість-панікер. Йому навіть незначна небезпека представляється перебільшеної, величезної. Реальність витісняється плодами уяви. Приводом для паніки може служити крайнє стомлення людей, коли вони довгий час залишаються в бездіяльності, неведенні, напруженому чеканні, загроза особистому життю. Чималу роль грає сильно знижений тонус свідомої активності. Він робить людину нездатним до правильного поводження в критичній ситуації. Підвищена ж емоційна збудливість і активізація уяви стимулюють імпульсивні, нераціональні дії. Частіше це трапляється при несподіваному і раптовому настанні небезпеки.
До виникнення страху і паніки можуть привести: відсутність організованості і порядку, ослаблення керівництва, втрата керування, недовіра між людьми, погані взаємини, роз'єднаність колективу.
У будь-якому випадку індивідуальний страх первинний, він є передумовою, підґрунтям для групового страху, для паніки і залежить від емоційної сприйнятливості, особистої стійкості; колектив обійнятий панікою, власне кажучи перестає бути колективом і втрачає його ознаки.
Дії при виникненні паніки
Найкращий засіб боротьби з панічними настроями - це достовірна, переконлива і досить повна інформація населення про те, що трапилося, нагадування про правила поведінки і періодичні розповіді про заходи, які починають проводити, які очікуються. Треба із самого початку надзвичайної ситуації розповісти людям усю правду про те, що сталося. Інформація повинна періодично повторюватися, нарощуватися.
Необхідно не тільки розповідати про хід рятувальних робіт і давати роз'яснення, а обов'язково звертатися до них із проханнями, втягувати їх у загальну справу ліквідації наслідків стихійного лиха або аварії. Кожна людина повинна почувати себе причетним до цих важливих подій.
Якщо паніка виникла, то її потрібно негайно і рішуче припинити, чим раніш, тим краще, поки вона носить ще поверхневий характер і не охопила великі маси людей і може піддатися ліквідації. Для цього в першу чергу варто відвернути, хоча б на нетривалий час увагу людей від джерела страху або збудника паніки. Дати можливість людям хоч на мить позбутися страху і спробувати взяти керування на себе. Постаратися переключити увагу людей від дій "лідера" панікерів на людину, яка „тверезо” і реально мислить, яка веде себе холоднокровно. Тут повинні знайти місце владні і голосні команди людей з вольовим характером. Як тільки це відбудеться, треба всіх негайно втягнути в боротьбу з небезпекою, її наслідками. Звичайно, коли проходить перше почуття страху, у більшості людей у такій ситуації спостерігається підвищена активність, прагнення як би загладити свою провину. Це і варто використовувати для залучення усіх до рятувальних робіт, доручивши кожному конкретну ділянку.
Коли паніка охопила значну кількість людей, тоді їх необхідно якомога раніше розділити на більш дрібні групи, з кожної з яких справитися буде значно легше.
І ще одна важлива деталь - це постійне спілкування керівників усіх рангів місцевої адміністрації, керівництва, відомих і шановних людей з населенням того району, міста, колективу, де відбулися стихійні лиха, аварії чи катастрофи.
Бесіди з людьми, роз'яснення обстановки, грамотні розпорядження, підтримка порядку і, нарешті, особисті приклади мужності в критичних ситуаціях роблять часом вирішальний вплив на поводження людей, на їхню активність і стійкість у надзвичайних ситуаціях.
Постравматичні стресові розлади у дітей.
Будь які катастрофи, землетруси і т.п., не тільки забирають життя дорослих людей. Якщо згадати, що підчас землетрусу у Вірменії загинуло 27 тисяч чоловік, але й залишилось 9500 дітей, які втратили батьків. Окремі діти бачили ровесників, привалених цементними блоками. Ці діти, як свідки, пізніше неодноразово в думках повертались до пережитого.
Діапазон поведінки дітей в НС дуже широкий.
Характерні два типи:
регресивний (діти горнуться до батьків, плаксиві, капризні);
агресивний тип по відношенню до всіх оточуючих, включаючи і батьків.
Із патологічних реакцій характерні – головні болі, функціональні порушення зору, слуху, сну, свербіння шкіри, відсутність апетиту, нудота, нетримання сечі та ін.
У випадках, коли у дітей ці зміни стійкі, діти стають замкнутими, з’являються нудота, блювоти, проноси.
Психоневрологічні розлади при НС
Негативні наслідки Н.С. зв’язані не тільки із ураженням специфічними фізичними факторами, але із супутніми психотравматичними обставинами. Це називається стресовими ситуаціями:
безпосередня загроза життю;
вплив загрози на її реалізацію;
інші фруструючі ситуації (емоціональної, соціальної, сенсорної, рухової).
Ці ситуації зв’язані із змінами умов життя, розлукою із близькими, рідними, втратою роботи, місця проживання, навчання. Переживання про свої неприємні відчуття, втрата фізіологічних функцій.
Із патологічних невротичних станів розрізняємо:
Аферектично-шокові реакції.
Затяжні реакції у вигляді психогенної депресії, шизофренічних реакцій, астенічного синдрому, істеричних реакцій, епілептиформні припадки та ін.
У окремих потерпілих спостерігалися розлади свідомості, емоцій, галюцинації, манії, психомоторне збудження, ступор.
Явища психопатології можуть бути перехідні або хронічні. Вони можуть бути також і наслідком органічних уражень головного мозку.
Стресові психотравматичні фактори вступають в дію іноді в перші години або на 3-4 добу, рідше – на 12-14 день. На фоні баченого і пережитого та перевтоми і виснаження організму накопичується психоемоційний потенціал, знижується працездатність, з’являються психологічні зриви і психопатологічні реакції.
Наприклад в Спітаці, де були груди домовин, руїни, понівечені трупи, збуджені горем юрби людей, які розмовляють на чужій мові (синдром “мовної ізоляції”), навіть у рятувальників.
Перераховані вище психопатологічні явища можуть виникати через рік і пізніше.
Періоди психогенних порушень.
У вивчені психічних розладів виділяють три періоди розвитку:
1й – гострий період (фаза ізоляції). Він характеризується загрозою життю, яка виникла раптово не тільки для потерпілого, а також і життю близьких людей. Цей період триває від початку впливу катастрофи до організації рятувальних робіт (хвилини, години). Екстремальна ситуація в цей період зворушує головним чином вітальні інстинкти в самозбереження і веде до розвитку неспецифічних психогенних реакцій, основу яких складає страх.
2й – період (фаза рятування), який розвивається при розгортанні рятувальних робіт, так зване “нормальне життя” в екстремальних умовах.
В цей час формується психічна дезадаптація і психогенні розлади. Мають значення особливості людей, які потерпіли, усвідомлення того, що обставини, які відбулись, не являються життєвонебезпечними. Виникають нові стресові ситуації, зв’язані із втратою рідних, роз’єднанням сім’ї, втратою будинку, роботи і т.п.
Важливим елементом цього періоду являється очікування повторних катастроф, С.Л., розбіжність із результатами рятувальних робіт та необхідність ідентифікації рідних та близьких, що загинули.
Психоемоційна напруга даного періоду закінчується підвищеною втомою і “демобілізацією” із астено-депресивними проявами.
Особливе місце займають психічні розлади у осіб, які одночасно отримали травми і поранення.
В третьому періоді (фаза відновлення), який починається після евакуації потерпілих в безпечні райони. У багатьох відбувається складна емоційна пізнавальна переробка ситуації, оцінка власного переживання і відчуття, своєрідний розрахунок втрат.
При цьому активізуються психогенно-травмуючі фактори, які обумовили зміни життєвого стереотипу, проживання в зруйнованому районі або місці евакуації. Зміни, які стають хронічними сприяють формуванню стійких психогенних розладів.
В клінічному плані складними являються потерпілі із поєднаною травмою. Зокрема пошкодження хребта, спинного мозку, особливо в поєднанні з СТС. Психічні порушення, які виникають, мають тенденцію до негативної динаміки.
Так, підчас знайдення під уламками зруйнованих будинків більшість травмованих не розуміли причини катастрофи. Питали що сталось? Війна? Готовились прийняти скоріше смерть, ніж мучитись, відчували безвихідність, неможливість самим собі допомогти.
Відразу ж, після звільнення від обломів ведучими проявами були апатичність, глибоке пригніченість, з різкими, запізнілими односкладними відповідями, які переходили в говірливість, з’являлися “сльози радості” з елементами ейфорії, недооцінка свого стану важкості.
В подальшому поступово наростала в’ялість, апатія, повна байдужість до порушення свідомості.
У хворих із крайнє важкими формами СТС, які супроводжувались гострою нирковою недостатністю у 3-4 розвивались гострі психогенні стани із синдромами порушень свідомості і еректильними розладами та егоцентричними компонентами. При важких непереносимих психотравмуючих переживаннях відмічались навіть суїцидальні тенденції.
Підводячи підсумки сказаного слід підкреслити, що у всіх випадках аварійних ситуацій і стихійних лих структура психічних порушень, які відмічались серед потерпілих, значно відрізнялися по своїй вираженості неврологічних і психічних реакцій по своїй вираженості і тривалості.
Лікувально-евакуаційні показники до потерпілих із психічними розладами у вогнищах стихійних лих і катастроф
Приблизно 10-15% потерпілих в осередках НС потребують стаціонарного лікування в психоневрологічних ЛЗ і не менше 50% терапії в амбулаторно-поліклінічних умовах.
Досвід ліквідації наслідків різного роду стихійних лих і катастроф свідчить про те, що найбільші труднощі виникають під час організації 1-ої медичної і долікарської допомоги потерпілим з розладами психіки, невротичними станами.
Поведінку людини при НС визначає страх, викликаний подіями, які відбуваються. Страх в окремих випадках настільки виражений, що викликає психічні розлади. В результаті стихійних лих і катастроф часто розвиваються реактивні психози по типу афектно-шокових реакцій і істеричних психозів, а також непсихотичні розлади по типу гострої реакції на стрес.
Афектно-шокові реакції включають в себе реактивний ступор або реактивне рухове збудження.
Реактивний (психогенний) ступор виражається в знерухомленості, що раптово наступила. Людина як би відключається від того, що відбувається навкруги нього. Не дивлячись на смертельну небезпеку, він не рухається. Потерпілий не відповідає на питання. Міміка застигає і виражає частіше всього переляк або розгубленість. Після виходу із ступора людина не пам'ятає того, що відбувався або спогади носять уривчатий характер. Реактивний ступор триває недовго (хвилини, годинник) і часто переходить в інший тип психогенної реакції, звичайно депресію. Варіантом реактивного ступора є емоційний параліч. В цих випадках страждає переважно емоційна сфера, коли людина на якийсь час стає байдужою і не реагує емоційно на те, що відбувається навколо.
При наданні допомоги, потерпілого в реактивному ступорі необхідно вивести із зони небезпеки. Якщо він не може йти самостійно, його укладають на носилки і доставляють в безпечне місце. Для полегшення стану вводять 40 мг (8,0 мл) розчину діазепаму в/м (реланіуму, сибазону, седуксену) або 2,0 мл 0,1% розчини феназепаму в/м, а також 10-30 мл 10% розчину хлориду кальцію в/в. Потерпілих, що перенесли реактивний ступор, доставляють в психіатричну лікарню для подальшого спостереження, якщо у них немає серйозних тілесних пошкоджень. Цих пацієнтів в саме найближче брешемо оглядає психіатр.
Реактивне психогенне збудження в умовах стихійних лих, техногенних або соціальних катастроф може з'явитися причиною паніки, яка заважає проведенню рятувальних робіт. Хворих з психогенним збудженням необхідно щонайшвидше евакуювати з осередку ураження. Реактивне психогенне збудження виявляється хаотичними, безглуздими рухами і мовою. Людина починає кидатися, скоювати непотрібні дії. При цьому він може викрикувати незв'язні слова про допомогу, безглузді фрази. Потерпілий просить про допомоги, розмахує руками, кричить, не помічаючи реальних шляхів до порятунку. Реактивне збудження, так само як реактивний ступор, супроводяться затьмаренням свідомості з подальшою втратою спогадів про події, що відбулися.
Подібні реакції можуть іноді приймати характер масового індукованого психозу, особливо якщо “індуктором” є певна істерична особа, яка є поруч.
Афектно-шокові реакції супроводяться різноманітними вегетативними порушеннями: підйомом АТ, тахікардією, пітливістю, різким зблідненням, профузним поносом і т.д.
Дії лікарів, що надають допомогу потерпілим, повинні бути спокійними і упевненими. Не варто сперечатися з такими людьми, давати їм просторові роз'яснення. Фрази лікаря повинна бути короткими і відображати інструкції конкретних, зрозумілих дій, направлених на евакуацію людей з осередку ураження. Практика показує, що потерпілі з психогеніями негативно реагують на заходи утруднення (тобто обмеження їх рухів фізичними способами), тому до цих заходів слід вдаватися тільки у випадках крайньої необхідності( агресивна поведінка, вороже збудження, прагнення до самоушкоджень, суіїцид). У хворих з реактивним збудженням можна використовувати заспокійливі медикаментозні засоби - 2.0 – 6.0 мл 0.5% розчини діазепаму (сибазону, реланиуму, седуксену), 0.2 мл 0.1% розчини феназепаму. У випадках різко вираженого рухового збудження, агресивної поведінки, галлюцинацій, суїцидальних спроб вводять нейролептики: 2.0 - 4.0 мл 2.5% розчину тизерцину або аміназину, 1.0-2.0 мл галоперидолу. Слід пам’ятати, щонейролептики можуть знижувати АТ і призводити до ортостатичних реакцій, особливо виражені ці властивості у аміназину! Ін'єкції седативних середників при необхідності повторюють 2-3 рази в добу й обов'язково роблять за 20-30 хвилин перед евакуацією збуджених хворих у психоневрологічний стаціонар. Зазначені препарати можна призначати в різних комбінаціях, наприклад: 2,5% 3,0 мл аміназину + 1% 1,0 мл дімедролу (дімедрол потенціює нейролептичну дію аміназину або 2 мл сибазону.
При закритих ЧМТ, які супроводяться руховим збудженням, для седації використовують 5.0-10.0 мл 25% розчини сірчанокислої магнезії в/в або в/м в поєднанні з діазепемом або феназепамом 4.0 і 2.0 мл відповідно.
Істеричні психози останнім часом виявляються істеричним сутінковим затьмаренням свідомості, диссоціативними розладами рухів або відчуттів. При істеричному сутінковому затьмаренні свідомість звужується, потерпілі механічно виконують звичні дії, в розмовах або постійно повертаються до психотравмуючої ситуації. Симптоми розладу мають змішану і зазвичай змінну картину з руховим збудженням або, рідше, із загальмованістю. Окрім ініціального стану оглушеності можуть спостерігатися тривога, гнів, відчай, відгородженість або гіперактивність, дипрессія. В цей період можливі істеричні припадки, при яких на відміну від епелептичних немає повного відключення свідомості, хворий не падає навзнак, немає амнезії припадку, відсутні важкі тілесні пошкодження від падіння, прикушення мови. Ці стани небезпечні суїцидальними спробами.
При диссоціативних розладах в результаті пережитого стресу затруднються рухи або втрачаються відчуття (звичайно шкірна чутливість, рідше зір).
При істеричних розладах вводять розчин діазепама або феназепама в/м, а при легких формах можна використовувати загальнозаспокійливі середники. При розладах рухів або відчуттів слід виключити гостру неврологічну і хірургічну патологію. Потерпілих госпіталізують в психіатричні стаціонари.
В результаті пережитого стресу, а також внаслідок ЧМТ у потерпілих може наступити ейфорія. Звичайно тривалість цього періоду не перевищує декількох годин, а часто хвилин. При ейфорії неадекватно підвищений настрій. Пацієнт переоцінює свої сили і можливості, нехтує реальною небезпекою. Це заважає йому своєчасно звернутися по допомогу до лікаря і може спричинити смертельний результат. Слід уважно стежити за поведінкою людей в осередку ураження, особливо до тих, хто, отримавши тілесні пошкодження, бере участь в рятувальних роботах.
Разом з гострими реактивними психозами у більшості потерпілих виникають нейропсихічні розлади: розгубленість, неможливість осмислити те, що відбувається навколо. Ці розлади частіше за все короткочасні і слідують відразу після гострої дії катастрофічних подій. Після усвідомлення небезпеки у людей розвиваються невротичні реакції, що виявляються тривогою, руховою турботою або, навпаки, млявістю, задумливістю. Таким потерпілим не потрібна негайна госпіталізація. Звичайно через деякий час вони самі заспокоюються, особливо якщо своєчасно і правильно організовані рятувальні роботи. В окремих випадках таким потерпілим можна дати всередину один з противотревожных препаратів, таких, як ксанакс (альпрозалам), мерлит (лоразепам), феназепам, сонапакс і ін. Стан таких потерпілих нормалізується швидше. Якщо привернути їх до посильних для них робіт: догляд за легкопораненими, нагляд за дітьми, допомога санітарам по евакуації хворих, потребуючих в госпіталізації. При цьому завдання, які дає їм лікар, повинні бути сформульований ясно, чітко і стисло. Однак і ця категоря потерпілих потребує на той момент постійного медичного нагляду.
Весь медичний персонал, що бере участь в рятувальних роботах і особливо лікарі, повинні пам'ятати, що їх правильні, спокійні, упевнені дії, неголосна мова, відсутність зайвої емоційності під час виконання своєї роботи, уміння заспокоїти хворого.
Першочерговим завданням при НС є виявлення потерпілих із психомоторними розладами, забезпечення їх безпеки і навколишніх, ліквідація обстановки розгубленості, виключення можливості виникнення масової паніки. Спокійні, упевнені дії осіб, що надають допомогу, мають особливо велике "заспокійливе" значення для тієї частини населення, у якої будуть мати місце субшокові (субафектні) психогенні реакції. Ефективність 1-ої медичної і долікарської допомоги обумовлені ступенем підготовленості мед.персоналу і наявністю необхідних медикаментозних засобів.
Варто пам’ятати ряд важливих особливостей поводження з ураженими, що мають порушення психічної діяльності. У першу чергу необхідно забезпечити безпеку для самого хворого і оточуючих його осіб. У зв'язку з цим необхідно ліквідувати обстановку розгубленості, паніки, нездорової цікавості. Необхідно забрати від хворого гострі предмети, якими можна поколотись або порізатись. Не слід залучати до надання допомоги великої кількості людей – це приводить до ...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора