Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ МЕДИЧНОЮ СЛУЖБОЮ.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Івано-Франківська державна медична академія
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра екстремальної та військової медицини
Інформація про роботу
Рік:
1999
Тип роботи:
Лекція
Предмет:
Організація медичного забезпечення військ в умовах надзвичайного стану
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ
КАФЕДРА ЕКСТРЕМАЛЬНОЇ І ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ
“Затверджую”
Завідуючий кафедрою ЕіВМ
професор О.Волошинський
“____”________________ 1999р.
Лекція з предмету
“Організація медичного забезпечення військ в умовах надзвичайного стану”
Тема №7. “ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ МЕДИЧНОЮ СЛУЖБОЮ”
Підготовлена
начальником навчальної частини кафедри ЕіВМ
полковником медичної служби Плісом Б.Я.
Обговорено на засіданні кафедри “____”_____________ 1999р.
Протокол №_________.
Івано-Франківськ, 1999
а) Література
“Організація медичного забезпечення частин і з’єднань”. Підручник. – Л., 1984.
Настанова по медичному забезпеченню бойових дій сухопутних військ (з’єднання, частина, підрозділ). – М., 1987
Настанови по тилу, 1982.
“Військово-медична підготовка”. Підручник під редакцією Ф.І.Комарова, 1984, с.199-220.
“Основи військової медицини”. – М., 1984.
Зміст лекції
Вступ
Управління медичною службою – комплекс заходів , що стосуються керівництва силами і засобами медичної служби, спрямованих на якомога якісніше і своєчасне виконання завдань з медичного забезпечення військ. Значення управління медичною службою зростало з розвитком воєнної техніки, воєнного мистецтва, з ускладненням тактики ведення бойових дій, а також з розвитком воєнної медицини.
В арміях до І Світової і в період І Світової війни управління медичною службою обмежувалось головним чином керівництвом лікувальною діяльністю підлеглого медичного складу. Медична служба не була самостійною і не мала централізованого керівництва.
Розвиток і удосконалення засобів і способів ведення бойових дій значно ускладнили медичне забезпечення військ, виникла потреба в організації чіткого управління силами та засобами медичної служби. Медична служба була об’єднана у воєнно-медичну централізовану організацію, а безпосереднє керівництво було покладене на військових лікарів. В сучасних умовах, у зв’язку з ростом маневреності військ, можливістю виникнення масових санітарних втрат, сили і засоби медичної служби значно розширені, вимоги до управління нею різко зростають.
Сучасна організація управління медичною службою заснована на тому, що медичні начальники підпорядковуються командирам (тиловим начальникам) у всіх відношеннях, а зі спеціальних питань – вищому медичному начальнику. Право керувати медичною службою, надане медичним начальникам, вимагає від них високих ділових, вольових і моральних якостей, глибоких воєнних та медичних знань.
Від високої компетентності медичних начальників залежить рівень та якість управління.
1. Визначення поняття, зміст заходів з управління медичною службою. Вимоги, які пред’являються до управління
Управління медичною службою - це цілеспрямована діяльність медичної служби, командирів та начальників, а також органів управління з підтримання постійної бойової готовності її підрозділів, частин та закладів, підготовки їх до медичного забезпечення бойових дій і керівництва ними при виконанні поставлених завдань.
Термін “управління медичною службою” містить: з одного боку, загальну систему управління службою (порядок підпорядкування, функції органів управління медичною службою, система зв’язку і т.д.), з іншого – методи управління при організації медичного забезпечення бойових дій військ.
Згідно з прийнятою системою управління військами і тилом, управління медичною службою частин і з’єднань організовує відповідний начальник медичної служби за принципом єдиноначальності.
До системи управління входить порядок підпорядкованості. В дивізії начальник медичної служби підпорядковується командиру дивізії; в полку – командиру полку. Зі спеціальних питань медичного забезпечення вони виконують розпорядження вищого медичного начальника. Начальники медичних підрозділів, частин і закладів підпорядковуються безпосередньо начальнику медичної служби. Так, наприклад, командир ОмедБ – начальнику медичної служби дивізії і т.д.
Інші спеціальні підрозділи, частини (полку, дивізії) підпорядковані начальникам служб: саперна рота – начальнику інженерної служби, рота зв’язку – начальнику зв’язку і т.д., тобто, в цьому плані медична служба не є виключенням.
Управління медичною службою при підготовці та в ході бойових дій будується відповідно до прийнятого порядку управління військами й тилом. Основними принципами управління медичною службою є:
єдиноначальність; централізація управління з наданням підлеглим ініціативи у визначенні способів виконання поставлений перед ними завдань; вміння аналізувати обстановку, робити правильні висновки і уявляти хід подій, виходячи з обстановки; оперативність, творчість і висока організованість в роботі; рішучість і наполегливість у втіленні в життя прийнятих рішень й планів; особиста відповідальність начальника медичної служби з’єднання (частини), командира (начальника) медичної частини (підрозділів) за прийняті рішення і результати виконання поставлених ним завдань.
Управління медичною службою включає:
безперервний збір, вивчення і оцінку даних обстановки, необхідних для організації медичного забезпечення;
прийняття рішення, планування медичного забезпечення військ і постановку завдань підлеглим;
керівництво підготовкою частин і підрозділів до медичного забезпечення бою, їх діяльністю при виконанні поставлених задач і надання їм допомоги;
організацію і здійснення заходів з підвищення (підтримання) високої бойової готовності частин і підрозділів медичної служби;
забезпечення взаємодії між підлеглими частинами (підрозділами) медичної служби, а також взаємодії з іншими службами та медичною службою сусідніх з’єднань (частин);
організацію управління медичною службою.
Управління медичною службою повинно забезпечити ефективне використання її можливостей та успішне виконання завдань у встановлені терміни та в будь-яких умовах обстановки.
В процесі управління медичною службою можуть застосовуватись різні, проте загальноприйняті, методи: послідовної, паралельної роботи та їх поєднання.
Метод послідовної роботи застосовується при наявності достатньої кількості часу на організацію достатньої кількості часу на організацію і підготовку бойових дій, їх тилового і медичного забезпечення. При цьому, кожний нижчий (начальник медичної служби) залучається до роботи тільки після прийняття рішення старшим командиром або начальником на основі відданих ним розпоряджень та наказів, а також вказівок старшого начальника медичної служби. Планування медичного забезпечення бойових дій полку при цьому починається лише після того, коли в основному буде завершено планування медичного забезпечення дивізії, а командир полку прийме рішення на організацію бойових дій. До роботи в цьому випадку залучається певне коло осіб. Такий метод роботи дозволяє найбільш глибоко і зважено вирішувати основні завдання планування, готувати в повному об’ємі необхідний довідковий матеріал, старанно аналізувати різні варіанти рішення. Позитивним в цьому методі є ще і те, що він дає можливість старшому начальнику після закінчення ним процесу планування активно допомагати менш досвідченим підлеглим начальникам служб в плануванні ними медичного забезпечення своїх частин. Однак, суттєвим недоліком цього методу є велика втрата часу на планування. В роки Великої Вітчизняної війни він був основним, в даний час він застосовуватиметься дуже обмежено. Крім того, йому притаманна велика (порівняно з паралельним) концентрація управління.
Таким чином, метод послідовної роботи застосовується при наявності достатньої кількості часу на підготовку медичного забезпечення. При цьому робота з прийняття рішення та організації медичного забезпечення дивізії (полку) переважно починається після ознайомлення з даними рішення командира дивізії (полку) і вищого начальника медичної служби й проводиться спочатку в дивізії, а потім в полку.
В сучасних умовах, при різко обмеженому часі, в основному застосовуватиметься паралельний метод роботи. Суть цього методу полягає в тому, що прийняття рішення і планування в нижчих ланках починається одразу після прийняття рішення старшим начальником і постановки ним завдань, а при різкому дефіциті часу – після відпрацювання старшим начальником лише першого елементу рішення – задуму медичного забезпечення бойових дій і віддання ним попередніх розпоряджень.
До роботи залучається необхідне коло осіб. Метод паралельної роботи дозволяє планувати медичне забезпечення в порівняно короткі терміни, завдяки чому частини і підрозділи медичної служби одержують більше часу для безпосередньої підготовки до виконання поставлених завдань.
При роботі паралельним методом особливого значення набуває систематичне ознайомлення підлеглих зі всіма змінами обстановки, постійний збір інформації про стан укомплектованості медичних частин і закладів особовим складом, наявність транспорту, медичного майна, завантаженість пораненими та хворими, даних щодо радіаційної і хімічної обстановки. Ефективне використання паралельного методу роботи можливе при умові чіткої організації і високої оперативності в роботі.
Таким чином, паралельний метод роботи застосовується при обмежених термінах підготовки дивізії (полку) до майбутнього бою і забезпечує одночасну (паралельну) роботу різних ланок медичної служби з організації медичного забезпечення. Робота начальника медичної служби дивізії (полку) по підготовці до медичного забезпечення при цьому починається і здійснюється на основі одержаних попередніх розпоряджень командира дивізії (командира полку) і вищого начальника медичної служби. Після ознайомлення з даними їх рішень начальник медичної служби дивізії (полку) уточнює своє рішення на організацію медичного забезпечення і завдання підлеглим.
Для чіткого управління медичною службою постійно повинні спрацьовувати всі ланки апарату управління:
а) орган управління одержує інформацію, переробляє її і приймає рішення;
б) канали командного зв’язку забезпечують доведення завдань до підлеглих;
в) канали зворотного зв’язку, якими в орган управління від керованого об’єкту надходить інформація про виконання поставлених завдань, стан об’єктів управління.
Таким чином, управління медичною службою, за своєю суттю, є інформаційним процесом, який складається з трьох операцій (функцій):
а) одержання вихідної інформації від об’єкту управління і оцінка навколишнього середовища;
б) обробка інформації і прийняття на цій основі рішення;
в) постановка завдань керованому об’єкту, тобто передача командної інформації і контроль за виконанням відданих розпоряджень.
Управління медичною службою повинно бути постійним, безперервним, оперативним і таємним.
Постійність і безперервність управління медичною службою дивізії (полку) досягається:
постійним знанням реальної обстановки;
правильним усвідомленням завдань, які поставлені командиром дивізії (командиром полку) і старшим начальником медичної служби;
своєчасним прийняттям рішення і чіткою постановкою завдань підлеглим;
наявністю зв’язку з підлеглими командира дивізії (командира полку) і з вищим начальником медичної служби, забезпеченням надійності їх роботи.
Оперативність управління означає:
постійне знання обстановки і швидке реагування на її зміни;
своєчасне уточнення прийнятого рішення і поставлених підлеглим завдань, вміння вибрати найдоцільніший метод роботи і виконувати поставлені завдання в установлені терміни.
Таємне управління медичною службою означає: необхідність зберігати в таємниці усі заходи, які пов’язані з підготовкою і веденням бою. Це досягається доведенням до підлеглих лише тих даних обстановки (рішення), які необхідні для виконання поставлених завдань, дотриманням правил порядку переговорів при допомозі технічних засобів зв’язку, кодуванням документів, використанням таблиць позивних та сигналів, переговорних таблиць і кодових карт.
2. Зміст і порядок роботи начальника медичної служби з організації медичного забезпечення бойових дій військ
Найбільш повне уявлення про послідовність, характер і об’єм роботи, яку проводить начальник медичної служби частини, можна отримати при розгляді послідовного методу. З моменту одержання бойової задачі штаб полку приступає до підготовки даних для прийняття бойового рішення командиром полку.
Начальник медичної служби, приступаючи до розробки заходів з медичного забезпечення полку повинен ознайомитись:
з наказами і настановами командира полку про майбутні бойові дії і завдання медичної служби стосовно їх забезпечення в бою;
з настановами начальника медичної служби щодо порядку медичного забезпечення бойових дій полку;
з даними про бойову, тилову і медичну обстановку, які впливають на організацію медичного забезпечення бойових дій.
Цей етап роботи начальника медичної служби фактично зводиться до збору вихідної інформації, яка необхідна для прийняття рішення на організацію медичного забезпечення.
Розробка і прийняття рішення, як і вся робота командира і штабу з організації бою, проводиться в стислі строки, щоб дати командирам підрозділів більше часу для підготовки.
Після ознайомленням із завданням полку, раніше одержані дані уточнюються і доповнюються. Начальник медичної служби повинен прийняти рішення на організацію медичного забезпечення майбутніх бойових дій у найстисліші строки, тому розробку рішення необхідно починати якомога раніше, одразу ж після того, як начальнику медичної служби стане відоме завдання, навіть до оголошення рішення командира.
В цих умовах начальник медичної служби не буде мати достатньої кількості часу для всебічної оцінки обстановки і детальної розробки питань з організації медичного забезпечення бойових дій.
Рішення з медичного забезпечення, яке приймається в таких умовах, охоплює тільки основні, принципові питання (основні завдання медичної служби в бою, райони, які намічаються для розгортання і зосередження підрозділів медичної служби, загальний порядок організації їх роботи до початку бойових дій і в ході бою, організація евакуації поранених та хворих, перелік і загальний порядок проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів і т.д.).
В період роботи з прийняття рішення на організацію бойових дій командиру і його заміснику по тилу можуть знадобитися різні дані, які характеризують стан і можливість медичної служби, а також пропозиції з медичного забезпечення бойових дій військ.
Така доповідь може заслуховуватись командиром. Зміст доповіді визначається конкретними умовами обстановки.
Послідовність роботи начальника медичної служби з прийняття рішення на організацію медичного забезпечення.
Для економії часу, при умові його дефіциту, робота з прийняття рішення проводиться в найбільш доцільній послідовності, яка дозволяє аналізувати усі умови медичного забезпечення і приймати обґрунтоване рішення.
При підготовці до бою начальник медичної служби полку керується даними орієнтування, настановами командира полку і начальника медичної служби дивізії, усвідомлює завдання, проводить розрахунок часу, віддає попередні розпорядження, оцінює обстановку, приймає рішення, ставить завдання підлеглим і планує медичне забезпечення полку в майбутньому бою, організовує роботу в медичних підрозділах.
Після збору вихідної інформації (наказ командира частини і замісника по тилу, вказівки старшого медичного начальника), начальник медичної служби повинен усвідомити завдання медичної служби.
Усвідомлення завдання – логічний процес, змістом якого є:
відбір із всього різноманіття факторів та умов, які впливають на діяльність медичної служби, головних, вирішальних;
оцінка впливу цих факторів на організацію медичного забезпечення бойових дій.
Найчастіше серед цих факторів і умов діяльності найбільше значення мають:
а) характер бойового завдання військ (наступ чи оборона), спосіб бойових дій, побудова бойового порядку, глибина бойових завдань і запланований темп наступу, напрямки, на яких необхідно зосередити основні зусилля, можливість застосування ЗМУ та інші;
б) рішення командира (завдання підрозділів, побудова бойового порядку, встановлені терміни готовності до бойових дій);
в) найважливіші особливості району бойових дій, наявність або відсутність його зараження РР, ОР, БС;
г) санітарно-епідеміологічний стан частини і стан здоров’я особового складу частини;
д) сили і засоби, які придаються для підсилення медичної служби старшим начальником, час і місце їх прибуття.
Характер бойового завдання військ
Таким чином, при усвідомленні завдань начальник медичної служби повинен зрозуміти завдання полку, мету і характер майбутні бойових дій полку, завдання, що стоять перед медичною службою командуванням і вищим начальником медичної служби, а також умови, в яких їх потрібно вирішувати, терміни підготовки медичної служби. В результаті усвідомлення завдань і розрахунку часу намічаються заходи, які необхідно провести негайно, визначається, кому і які віддати попередні розпорядження.
Усвідомивши завдання, начальник медичної служби визначає заходи, які необхідно провести негайно для якнайшвидшої підготовки служби, орієнтує своїх підлеглих щодо майбутніх завдань і дає їм необхідні вказівки.
Правильне розуміння завдань допомагає прийняти найбільш доцільне рішення.
Вказівки підлеглим повинні даватись якомога раніше. Вони носять назву попередніх. Їх зміст:
звільнення медичних пунктів і підрозділів від поранених і хворих;
одержання медичного майна, якого не вистачає до норм згідно табелю, санітарного транспорту, укомплектування до штату особовим складом;
створення резерву майна, транспорту, особового складу, порядок отримання засобів підсилення;
забезпечення особового складу індивідуальними засобами надання медичної допомоги;
узгодження питань взаємодії медичних підрозділів в бою;
приведення усіх медичних підрозділів у готовність до переміщення;
підготовка і проведення медичної розвідки.
Перелік питань, охоплених при віддачі попередніх розпоряджень, може варіювати в залежності від конкретних умов. Визначальним в будь-якому випадку є фактор часу.
Після усвідомлення завдань і віддачі попередніх розпоряджень начальник медичної служби проводить розрахунок часу. Цей етап роботи має на меті визначити, яким часом володіє медична служба для підготовки до забезпечення бойових дій, визначитись з часом на виконання основних заходів.
Спочатку визначається загальний бюджет часу, виділяється час для начальника медичної служби і його підлеглих. При цьому підлеглі повинні мати максимум часу. Тобто начальник медичної служби повинен намагатися якомога раніше поставити завдання підлеглим.
Після проведення розрахунку часу начальник медичної служби приступає до оцінки обстановки. Цей етап роботи – це аналіз обстановки за елементами з метою виявлення факторів, умов, які впливають на організацію медичного забезпечення, і формування відповідних засобів. На завершення оцінки всіх елементів обстановки робляться підсумкові висновки.
При оцінці військ противника аналізується склад військ противника, можливості по застосуванню різних засобів ураження, санітарно-епідеміологічний стан противника і території, яку він займає. При цьому встановлюються можливості противника щодо застосування ядерної, хімічної та інших видів зброї масового ураження; можливий характер бойових дій противника; ступінь підготовки оборони і можлива величина санітарних втрат під час прориву оборонних рубежів; санітарно-епідеміологічний стан військ противника і заходи, які необхідно провести в зв’язку з цим у власних військах з метою попередження занесення інфекційних захворювань.
При оцінці своїх військ: укомплектованість особовим складом, технікою, матеріальними засобами; боєздатність та існуюче групування своїх військ; бойове завдання по напрямку в глибину рубежів, темп наступу; рішення командира на організацію бойових дій; засоби підсилення, підтримки, які додатково придаються; характер дій військ в період підготовки до виконання бойового завдання; стан здоров’я особового складу; санітарно-епідеміологічний стан своїх військ. Оцінюється склад, стан і завдання сусідів. При оцінці стану здоров’я особового складу увага звертається на величину отриманої дози проникаючої радіації.
У висновках щодо оцінки своїх військ визначається:
рівень боєздатності своїх військ, стан здоров’я, отримана сумарна доза, санітарно-епідеміологічний стан;
очікуваний характер бойових дій, їх напруженість, глибина завдань, темпи наступу, рубежі, на яких можливі санітарні втрати;
орієнтовно рубежі розгортання МПП, ОМедБ (ОМЗ) в ході бойових дій;
основні заходи по забезпеченню окремих елементів бойових дій;
основний зміст роботи начальника медичної служби в період підготовки до бойових дій.
Оцінка місцевості.
При оцінці місцевості виявляються її особливості, які впливають на стан здоров’я особового складу, на діяльність медичної служби.
Умови розшукування, збору, виносу поранених і хворих з поля бою. Оцінюється санітарно-епідеміологічний стан району бойових дій військ. В наступі оцінюється місцевість, яку займають свої війська і в глибині оборони противника у смузі наступу полку; в обороні – місцевість, яку займає противник; в районі бойового зіткнення – місцевість, яку займає полк, особливо тилові райони.
Оцінка місцевості проводиться у суворій відповідності до бойового завдання.
В результаті оцінювання своїх військ, військ противника і місцевості робляться наступні висновки:
вплив місцевості на ефективне застосування різних засобів ураження;
заключний висновок щодо характеру бою, можливих рубежів найбільш напружених дій, величини санітарних втрат, рубежів найбільших санітарних втрат;
умови для вивозу (виносу) поранених і хворих з поля бою, їх подальшої евакуації;
можливі рубежі розгортання МПП в передбаченні маневру силами й засобами;
найбільш вигідні шляхи евакуації;
санітарно-епідеміологічний стан району розміщення і бойових дій.
Оцінка метеоумов може проводитись разом з оцінкою місцевості. Оцінюється вплив метеофакторів (температура, опади, вітер і т.д.) на стан здоров’я особового складу і організацію медичного забезпечення.
Оцінка радіаційної і хімічної обстановки:
нанесення на карту (схему) зон районів зараження, наявних до початку бою, визначення ймовірного характеру і масштабів зараження місцевості радіоактивними та отруйними речовинами в ході бойових дій;
розрахунок доз опромінення, яке може отримати особовий склад при дії на зараженій місцевості, оцінка можливих санітарних втрат від радіоактивного опромінення; визначення впливу цих факторів на боєздатність військ і діяльність медичної служби;
визначення заходів і способів захисту особового складу полку, поранених і хворих, які знаходяться на МПП.
Оцінка радіаційної обстановки може проводитись до нанесення противником ядерних ударів і після них.
Визначаються дози, які може отримати особовий склад (за довідковими даними, графіками, таблицями). При цьому враховуються раніше отримані дози. Оцінка отриманих доз, особливо при групових ядерних ударах, є складною і клопіткою роботою.
Оцінка радіаційної і хімічної обстановки з врахуванням даних щодо противника і своїх військ дозволяє зробити наступні висновки:
про ступінь впливу радіоактивної і хімічної обстановки на виконання бойових завдань частини і медичної служби;
про масштаби зараження місцевості радіоактивними і отруйними речовинами та її вплив на стан здоров’я особового складу і боєздатність військ;
про можливі дози опромінення і розміри санітарних втрат при дії військ на зараженій території;
про заходи по захисту поранених і хворих серед особового складу частин і підрозділів медичної служби, які знаходяться під загрозою безпосереднього опромінення, або особового складу, який знаходиться на зараженій території (укриття в різних спорудах на той чи інший час, заходи по виведенню із зараженої території, хімпрофілактика із застосуванням радіозахисних засобів);
про можливі або найбільш вигідні маршрути, спосіб і терміни проходження ділянки місцевості частинами і підрозділами медичної служби, санітарним транспортом;
про необхідні заходи по наданню допомоги пораненим, виявленню і обліку отриманих доз опромінення, організації санітарної обробки (з врахуванням кількості уражених);
про рекомендовані заходи медичної служби по захисту військ.
Усі ці розрахунки носять орієнтовний характер і повинні постійно уточнюватись по ходу отримання нових даних. На основі оцінки противника, своїх військ, місцевості, метеорологічних умов, радіаційної і хімічної обстановки проводиться розрахунок можливих санітарних втрат в майбутньому бою.
Розрахунок проводиться в абсолютних цифрах і процентах.
Оцінка організації тилу.
При оцінці тилу аналізується:
існуюче розміщення тилових частин і підрозділів;
передбачуваний маневр ними в ході бою, прийнятий і передбачуваний по ходу бою порядок підвозу матеріальних засобів, визначення шляхів евакуації і можливості використання зворотних рейсів транспорту загального використання для евакуації поранених і хворих.
Можлива оцінка окремих елементів тилу, яка заснована на даних наказу вищого начальника. Якщо відомо рішення по тиловому забезпеченню, то начальник медичної служби проводить оцінку тилу на основі прийнятого рішення, щоб, виходячи з рішення по тилу, уточнити райони і рубежі розгортання підрозділів медичної служби. В цьому випадку аналізується можливість використання засобів підвозу (зворотних рейсів) в інтересах медичної служби.
При оцінці сил і засобів медичної служби аналізується:
укомплектованість підрозділів, частин і закладів медичної служби особовим складом, транспортом і медичним майном, їх злагодженість і бойовий досвід особового складу; стан майна і транспортних засобів;
розміщення сил і засобів медичної служби у відповідності до бойового завдання частини і умов бойової обстановки;
ступінь заповнення медичних пунктів пораненими і хворими, їх евакуаційна характеристика; існуючий порядок медичної евакуації;
можливість використання засобів підсилення і місцевих ресурсів;
потреба медичної служби в силах і засобах;
можливості медичної служби по наданню медичної допомоги пораненим і хворим, а також відповідність цих можливостей передбачуваному об’єму роботи.
Оцінюючи укомплектованість підрозділів і частин медичної служби, необхідно встановити, наскільки наявні сили і засоби можуть виконувати завдання медичної служби, а також визначити способи поповнення особовим складом, якого не вистачає, транспортом і медичним майном. Ступінь підготовки особового складу оцінюється як з точки зору воєнної і спеціальної підготовки, так і наявності бойового досвіду. При оцінці стану транспортних засобів і медичного майна визначається їх підготовка до майбутньої роботи і евакуаційні можливості транспорту.
При оцінці розміщення сил і засобів медичної служби (як згорнутих, так і розгорнутих) визначається необхідність їх переміщення відповідно до нового бойового завдання, а також намічаються заходи, які забезпечать найефективніше використання підрозділів і частин медичної служби і можливість маневру ними. У зв’язку з цим враховується ступінь заповнення медичних пунктів, характеристика контингентів, які в них знаходяться, відповідний порядок евакуації.
Оцінюючи різні засоби підсилення, необхідно вияснити, чим володіють частин, які підсилюють полк: якими підрозділами медичної служби, чи є медичний склад, які є санітарно-транспортні засоби; визначити можливості використання місцевих ресурсів. Далі необхідно оцінити можливості усіх цих засобів, найдоцільніші способи їх використання в інтересах медичного забезпечення військ.
Виходячи із оцінки обстановки, начальник медичної служби полку проводить розрахунок можливих санітарних втрат.
Важливою складовою частиною оцінки сил і засобів медичної служби полку є визначення необхідності і забезпеченості силами збору, вивозу (виносу) поранених з поля бою, засобами евакуації поранених і хворих (санітарних автомашин, машинорейсів, транспорту підвозу); кров’ю і кровозамінними розчинами та антибіотиками.
Після оцінки сил і засобів медичної служби робляться висновки:
забезпеченість силами і засобами, їх стан і готовність до виконання поставлених завдань;
відповідність групування сил і засобів медичної служби бойовому завданню полку;
заходи, необхідні при зміні місць розміщення медичних пунктів.
В ході оцінки обстановки визначаються питання, які підлягають узгодженню з начальниками інших служб (інженерної, зв’язку, речової, продовольчої, забезпечення пальним та ін.). В кінці оцінки обстановки, начальник медичної служби повинен зробити загальні висновки. Вони носять узагальнюючий характер і повинні лежати в основі рішення начальника медичної служби по медичному забезпеченню полку в майбутньому бою.
У висновках узагальнюються:
Найбільш важливі умови організації медичного забезпечення військ у майбутньому бою і завдання медичної служби.
Основні заходи підготовки медичної служби до майбутнього бою.
Очікувані санітарні втрати і об’єм роботи медичної служби.
Потреба в силах і засобах медичної служби і забезпеченість ними.
Найбільш доцільне групування (розміщення) сил і засобів медичної служби до початку бойових дій і запланований маневр силами в ході бою.
Основні санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи, а також заходи медичної служби по захисту від засобів масового ураження.
Основні положення щодо організації лікувально-евакуаційних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, а також заходів медичної служби по захисту особового складу військ від зброї масового ураження, забезпечення медичним майном і технікою.
Організація захисту, охорони і оборони медичних частин і підрозділів.
необхідна допомога командування і вищого начальника медичної служби.
Зроблені начальником медичної служби висновки беруться за основу при формуванні рішення по організації медичного забезпечення військ під час майбутніх бойових дій і проведенні медичною службою підготовчих заходів , які є основою управління медичною службою.
В рішенні визначаються:
завдання медичної служби;
можливі санітарні втрати;
організація лікувально-евакуаційних заходів в полку. Організація розшуку поранених і хворих, надання їм медичної допомоги, їх збір, вивезення (винесення) з поля бою, місце і терміни розгортання медичного пункту полку до початку бою, його переміщення в ході бою; об’єм медичної допомоги на МПБ і МПП, забезпечення безперервного надання лікарської допомоги; організація евакуації поранених і хворих з підрозділів в МПП (шляхи і порядок евакуації, транспортні засоби); підсилення підрозділів засобами збору і евакуації поранених і хворих, особовим складом, медичним майном; склад і порядок використання резерву;
організація санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів і засоби, які для цього виділяються;
організація заходів медичної служби по захисту особового складу від зброї масового ураження, захист підрозділів медичної служби;
організація забезпечення медичним майном і медичною технікою, кров’ю і кровозамінними речовинами;
організація управління медичною службою (порядок зв’язку з підлеглими і приданими підрозділами й частинами, терміни подання донесень, місце начальника медичної служби, його замісника.
Рішення на організацію медичного забезпечення бою начальник медичної служби полку доповідає командиру полку.
3. Документи, що стосуються управління медичною службою частини (план медичного забезпечення, робоча карта, розпорядження по медичній службі)
Відпрацьоване рішення з медичного забезпечення оформляється у вигляді плану медичного забезпечення – він є основним документом медичної служби і координує дії усіх штатних та приданих сил і засобів в період підготовки та в ході бойових дій. Результати планування оформляються на робочій карті, в пояснювальній записці, в розпорядженні по службі.
На карті відображаються:
Лінія фронту (передній край оборони) і необхідні дані стосовно противника, завдання полку; розмежувальні лінії частин (підрозділів); час і місце розміщення і переміщення тилових підрозділів, а також частин (підрозділів) медичної служби, безпосередньо підлеглих і на один ступінь нижчих; сили і засоби вищої ланки медичної служби, які виконують завдання в інтересах полку, шляхи підвезення і евакуації поранених й хворих; пункти управління та інші дані в об’ємі, необхідному для керівництва медичним забезпечення.
В пояснювальній записці наводяться розрахунки (очікуваних санітарних втрат, потреби в силах і засобах медичної служби та забезпеченість ними) і коротко викладаються:
Завдання медичної служби, лікувально-евакуаційні заходи; основні санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи, заходи медичної служби щодо захисту особового складу від зброї масового ураження; захист частин (підрозділів) медичної служби; організація забезпечення медичним майном і медичною технікою; заходи взаємодії між частинами підрозділами) медичної служби; організація управління медичною службою.
Завдання підлеглим ставляться шляхом віддання розпоряджень, вони повинні містити ті дані, що необхідні для виконання поставлених завдань, бути короткими, чіткими; їх зміст не повинен допускати різного тлумачення. Усі розпорядження, які віддаються усно, обов’язково записуються.
При підготовці медичного забезпечення майбутнього бою начальник медичної служби полку подає матеріали по медичній службі в наказ по тилу. Ці матеріали повинні мати наступні дані:
в полку: місце і терміни розгортання медичного пункту полку до початку бою, його переміщення в ході бою; об’єм медичної допомоги на МПП і МПБ, організація збору та евакуації поранених і хворих на МПП; засоби підсилення медичних пунктів батальйонів; резерв сил і засобів медичної служби до початку бою і порядок його використання; основні заходи медичної служби по захисту особового складу від зброї масового ураження; санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи; заходи по захисту підрозділів медичної служби, проведення яких потребують рішення командування полку; порядок забезпечення медичним майном.
4. Організація управління медичною службою в ході бойових дій та організація зв’язку
В ході бойових дій керівництво підлеглими силами і засобами зі сторони начальника медичної служби повинно бути направлене на реалізацію усіх заходів, передбачених планом медичного забезпечення. При цьому необхідно взяти до уваги, що маневрений характер бойових дій і пов’язана з цим різка зміна обстановки, а також можливість виникнення масових санітарних втрат можуть привести до невідповідності із раніше встановленим порядком медичного забезпечення військ, нових завдань, які постали перед медичною службою в ході бойових дій. Через це до організації медичного забезпечення необхідно постійно вносити поправки відповідно до обстановки, що постійно змінюється. Для цього начальник медичної служби повинен постійно орієнтуватись в обстановці.
В ході бою начальник медичної служби полку зобов’язаний:
своєчасно мати і аналізувати дані обстановки, які можуть вплинути на медичне забезпечення; приймати (уточнювати) рішення, наполегливо добиватись виконання підлеглими завдань, поставлених перед ними; при необхідності, доповідати командиру полку і начальнику медичної служби дивізії про зміни обстановки і рішення, які приймаються;
підтримувати постійний зв’язок з підлеглими і приданими підрозділами медичної служби, своєчасно ставити їм завдання і контролювати їх виконання;
надавати допомогу підлеглим, а при необхідності – підсилювати підрозділи медичної служби особовим складом, транспортом і медичним майном;
своєчасно подавати встановлені донесення (звіти).
Оперативно-тактична обстановка (тилова і медична), яка аналізується в ході бою, дозволить зробити висновки про:
ступінь виконання полком поставлених завдань;
можливий характер бойових дій в найближчі часи;
умови діяльності медичної служби і завдання, які стоять перед нею в обстановці, що склалася;
характер (величину і структуру) санітарних втрат в даний момент, завантаженість пораненими і хворими етапів медичної евакуації та організацію лікувально-евакуаційних заходів;
необхідність маневру об’ємом медичної допомоги;
потребу в допомозі, яка може бути надана командуванням і старшим медичним начальником.
В результаті оцінки обстановки даного моменту виникає необхідність корегування раніше розробленого плану.
Тобто, в ході бойових дій в зв’язку з виникненням важкопередбачуваних факторів, які впливають на організацію медичного забезпечення, порядок лікувально-евакуаційного, санітарно-протиепідемічного забезпечення проводиться відповідно до обстановки, яка змінюється. Виникає необхідність оперативно приймати рішення з медичного забезпечення і ставити завдання підлеглим.
Особлива увага в ході бою повинна надаватись організації маневру силами і засобами медичної служби медичної служби. Форми маневру можуть бути різними і визначаються конкретними умовами обстановки, завданнями, які виникають перед медичною службою, і характером наявних сил і засобів.
Розрізняють маневр розгорнутими і резервними медичними пунктами, ОМедБ, ОМЗ, особовим складом медичної служби, санітарно-транспортними засобами. Своєрідним маневром є зміна об’єму допомоги на етапах медичної евакуації, переведення потоку на рівноцінний етап медичної евакуації або евакуаційні напрямки.
Велике значення для своєчасного і безперервного медичного забезпечення мають завчасно створені систематично поповнювані резерви сил і засобів медичної служби, які не використовуються в даний момент і призначені для вирішення виникаючих в ході бою завдань у зв’язку із обстановкою, що змінилась.
Резерв сил і засобів повинні мати медичні начальники усіх рівнів.
Особливо важливу роль відіграє резерв при організації лікувально-евакуаційних заходів у вогнищах масових санітарних втрат. Начальник медичної служби в ході бою повинен знаходитися там, де його присутність найнеобхідніша. В той же час, начальник медичної служби повинен постійно отримувати інформацію про тактичну і медичну обстановку й вирішувати питання взаємозв’язку з іншими службами, постійно підтримувати зв’язок з начальником медичної служби дивізії. Таким місцем роботи начальника медичної служби полку може бути командний, або тиловий, пункт управління.
У всіх випадках, для підтримання безперервності і своєчасності керівництва підлеглими силами та засобами особливе значення має стійкий зв’язок начальника медичної служби з підлеглими.
В залежності від умов обстановки, для управління медичною службою використовуються різні засоби зв’язку: радіо, рухомі і сигнальні засоби зв’язку.
Зв’язок медичної служби здійснюється також через осіб, які супроводжують поранених і хворих, водіїв санітарного транспорту і спеціально призначених зв’язкових.
Безперервний зв’язок з підлеглими та іншими службами, постійна поінформованість щодо обстановки і особиста присутність на найбільш відповідальних ділянках роботи дають можливість начальнику медичної служби забезпечити виконання завдань медичної служби в будь-яких умовах обстановки.
Виходячи із тієї системи зв’язку, яку прийнято в дивізії (полку), можна вважати основним місцем перебування начальника медичної служби тиловий пункт управління. Начальник тилу полку має радіозв’язок, в якому працює радіостанція МПП. З ТПУ зв’язок донизу організовується до батальйонів, вверх – на КП полку, ТПУ дивізії.
Штатна радіостанція (Р-107) МПП і ОМедБ забезпечує радіозв’язок на відстані до 80 км.
В обороні можуть використовуватись дротяні засоби зв’язку.
При масовому застосуванні противником засобів масового ураження підрозділи і частини медичної служби можуть частково або й повністю втратити боєздатність. Для відновлення управління необхідно завчасно передбачити взаємозаміну особового складу, провести заходи з морально-психологічної підготовки, організувати можливість виходу на зв’язок медичних пунктів батальйонів, передбачити сили і засоби, які виділяються до загону з ліквідації наслідків застосування ЗМУ, створити резерв сил і засобів.
Таким чином, управління медичною службою – складний і трудомісткий процес, який потребує від начальників медичних служб глибоких професійних медичних знань, воєнних знань, вміння швидко аналізувати умови медичного забезпечення і знаходити оптимальні варіанти організації цього забезпечення.
Для якісного вирішення завдань з медичного забезпечення військ необхідна чітка взаємодія медичної служби з іншими службами тилу.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора