Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
ОРГАНІЗАЦІЯ ЛІКУВАЛЬНО-ЕВАКУАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ.
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Івано-Франківська державна медична академія
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра медицини катастроф і військової медицини
Інформація про роботу
Рік:
2003
Тип роботи:
Лекція
Предмет:
Організація медичного забезпечення військ в умовах надзвичайного стану
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ
КАФЕДРА МЕДИЦИНИ КАТАСТРОФ ТА ВІЙСЬКОВОЇ МЕДИЦИНИ
“Затверджую”
Завідуючий кафедрою МКіВМ
професор В.КРИСА
“____”________________ 2003р.
Лекція з предмету
“Організація медичного забезпечення військ в умовах надзвичайного стану”
Тема №3. “ОРГАНІЗАЦІЯ ЛІКУВАЛЬНО-ЕВАКУАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ”
Підготовлена
начальником навчальної частини кафедри ЕіВМ
полковником м.с. Плісом Б.Я.
Обговорено на засіданні кафедри “____”_____________ 2003 р.
Протокол № 1
Івано-Франківськ, 2003 р.
а) Література
Настанова по медичному забезпеченню бойових дій сухопутних військ (з’єднання, частина, підрозділ). – М., 1987
“Організація медичного забезпечення частин і з’єднань”. Підручник. – Л., 1984.
“Організація медичного забезпечення оперативних об’єднань”.
Д.Д.Кувшинський “Проблеми лікувально-евакуаційного забезпечення бойових дій військ в ракетно-ядерній війні”. – М., 1974.
Є.І.Смірнов “Війна і воєнна медицина”. 1939-1944р.р. Журн. “Медицина”, 1976.
“Нариси ісорії воєнної медицини”. – Л., 1969.
“Сучасна система лікувально-евакуаційних заходів. Навчальний посібник для слухачів ВМФ і ЦІУЛ. – М., 1988.
б) Наочні посібники
Схеми і таблиці:
Схема етапного лікування з евакуацією за призначенням.
Схема організації лікувально-евакуаційних заходів у військах в сучасних умовах.
Принципова схема етапу медичної евакуації.
Медичне сортування.
Види медичної допомоги. Стенд.
Організація надання медичної допомоги і евакуація уражених ядерною зброєю.
Зміст лекції
Вступ
Лікувально-евакуаційні заходи є однією із основних складових частин медичного забезпечення Збройних Сил у воєнний час.
До лікувально-евакуаційних заходів у воєнний час відносяться: пошук, збір поранених і хворих, надання їм усіх видів медичної допомоги, їх евакуація, лікування й медична реабілітація.
Основна мета лікувально-евакуаційних заходів – збереження життя і швидке відновлення боєздатності та працездатності у як можна більшого числа вибулих зі строю в результаті бойового ураження чи захворювання військових, що є в умовах сучасної війни найефективнішим методом поповнення масових бойових втрат особового складу військ.
Лікувально-евакуаційні заходи об’єднуються в лікувально-евакуаційну систему, під якою слід розуміти сукупність взаємозв’язаних принципів організації медичної допомоги пораненим та хворим, їх лікування, евакуації, реабілітації, а також призначених для цього сил та засобів медичної служби, що належать певному історичному етапу й рівню розвитку військової справи та військової медицини.
Історія військової медицини свідчить про досить значну кількість різноманітних форм і методів організації лікувально-евакуаційних заходів у військах. Вони змінювались і удосконалювались по мірі зміни факторів, які мають вирішальний вплив на діяльність медичної служби. До цих факторів відносяться:
соціально-економічний і політичний лад в державі, організація збройних сил, їх технічне оснащення, особливо засобами пошкодження;
рівень розвитку військового мистецтва, медичної науки і системи охорони здоров’я;
економічний потенціал країни.
Велику роль для визначення найбільш ефективної організації лікувально-евакуаційних заходів у війнах кінця ХІХ – початку ХХ ст. стали відігравати величина і структура санітарних втрат військ.
Особливості тієї чи іншої лікувально-евакуаційної системи залежать від конкретних умов ведення війни та окремих операцій, які є досить різноманітними, і визначають дві основні тенденції в організації лікувально-евакуаційних заходів.
Перша – характеризується організацією лікування поранених і хворих близько від зон бойових дій (“лікування на місці”);
Друга – намагання евакуювати із зони в тил якомога більшу частину поранених та хворих.
“Ліквання на місці” – отримало широек розповсюдження в період становлення військової медицини, коли обмежені за чисельністю армії, які застосовували малорухомі лінійні бойові порядки, характеризувались дуже низькою маневреністю, і кінець війни вирішувався в ході однієї або декількох бойових дій, які проводились на порівняно обмеженій території, коли шляхи сполучення і способи спілкування були вкрай недосконалими, а методи лікування – ще дуже примітивними.
Організація лікувально-евакуаційних заходів за евакуаційним типом обумовлена неможливістю здійснити лікування великого числа поранених і хворих в безпосередній близькості до лінії фронту, перш за все – в зв’язку з небезпекою їх вторинного ураження і необхідністю забезпечити високу рухомість засобів медичної служби при такому характері бойових дій, який вимагає маневреності. Великий вплив на посилення евакуаційної тенденції мало удосконалення шляхів сполучення і засобів зв’язку, в особливості – залізничного, потім автомобільного і авіаційного транспортів.
Не менше значення мало ускладнення самого процесу лікування поранених і хворих, обумовленого розвитком медичної науки і технічного оснащення медичної служби. В зв’язку з цим виникла (особливо при великих санітарних втратах) необхідність евакуації значної частини поранених та хворих до лікувальних закладів, розміщених не тільки на театрі воєнних дій, але й за його межами, тобто там, де можна було б створити належні умови для їх повноцінного лікування відповідно вимог медичної науки.
Слід підкреслити, що евакуаційна система і система лікування на місці рідко зустрічались у практиці медичного забезпечення військ в чистому” вигляді. В залежності від конкретних умов, обставин, в одних випадках переважали методи лікування поранених і хворих “на місці” – недалеко від зони бойових дій, в інших – евакуація в тил.
Найбільш ефективним і гнучким є поєднання лікувальних та евакуаційних заходів в систему етапного лікування з евакуацією за призначенням в інтересах швидкого й повного відновлення здоров’я поранених і хворих.
Принципи етапного лікування з повною евакуацією виправдали себе під час Великої Вітчизняної війни і дозволили повернути в стрій до 72,3% загального числа поранених, понизити летальність та інвалідність.
1. Сучасна система лікувально-евакуаційних заходів
Нові умови діяльності медичної служби викликали необхідність перебудови системи лікувально-евакуаційних заходів у військах. В її основі вже лежали принципи системи етапного лікування з евакуацією за призначенням періоду Великої Вітчизняної війни. Але, разом з тим, існує ряд важливих нових положень:
максимальне обмеження багатоетапності в лікувально-евакуаційному процесі;
надання одноразової вичерпної допомоги;
висування медичних пунктів і лікувальних закладів до районів виникнення масових санітарних втрат (якщо дозволяють обставини) з подальшою організацією на місці лікування тих контингентів поранених і хворих, які не підлягають евакуації за межі фронту;
широкий маневр не тільки об’ємом, але і видами медичної допомоги, що надається на етапах медичної евакуації;
можливий попередній розподіл евакуаційних потоків, необхідність постійного поєднання лікувально-евакуаційних заходів із заходами по захисту поранених і хворих, а також сил і засобів медичної служби від зброї масового ураження.
Відповідно до таким чином проведеної оцінки, почався неухильний процес уточнення, зміни, доповнення, внесення коректив до попередньої системи, а також спроба дати нове формулювання системі лікувально-евакуаційних заходів. Великий внесок в розробку сучасної системи лікувально-евакуаційних заходів зробили: А.С.Георгієвський, Н.Г.Іванов, О.К.Гаврилів, О.С.Лобастов, Г.П.Лобанов, Д.Д.Кушинський, І.А.Кров та інші.
Становленню і розвитку нової системи лікувально-евакуаційних заходів у військах сприяли і праці вчених лікарів-спеціалістів: А.А.Вишневського, Ф.І.Комарова, К.М.Лисицина, В.В.Гембицького та інших.
Система медичного забезпечення, прийнята в даний час, формувалась на протязі післявоєнних десятиліть. В її основу були покладені принципи етапного лікування поранених і хворих з евакуацією їх за призначенням. Розвиток і удосконалення системи лікувально-евакуаційних заходів у військах проходили під значним впливом змін у військовій справі, у формах і методах ведення боротьби, обумовлених науково-технічною революцією.
На ХІХ пленумі Вченої Медичної Ради ЦВМУ МО СРСР в березні 1962 року за результатами проведених наукових досліджень, тактико-спеціальних, оперативно-тактичних командно-штабних (військово-медичних) навчань за картами, проведених у військово-медичній академії ім.. С.М.Кірова, у військових округах, групах військ та на флотах, були уточнені й сформульовані основні принципи і положення системи лікувально-евакуаційних заходів, які, в цілому, зберігають своє значення і в даний час.
Сучасна система лікувально-евакуаційних заходів – це подальший розвиток системи етапного лікування поранених і хворих з евакуацією їх за призначенням.
Ця система, що склалася в період Великої Вітчизняної війни, в основному відповідає сучасним вимогам і забезпечує успішне виконання поставлених перед медичною службою задач.
В новій “Настанові по медичному забезпеченню бойових дій Сухопутних військ (з’єднання, частина, підрозділ)” дано більш точне порівняно з попереднім визначення суті цієї системи, яка полягає в послідовному і взаємозв’язаному проведенні необхідних пораненим і хворим лікувальних заходів на полі бою (у вогнищах масових втрат) і на етапах медичної евакуації, з їх подальшою евакуацією до лікувальних частин, закладів, що забезпечують надання вичерпної медичної допомоги і повноцінного лікування.
У визначенні суті системи лікувально-евакуаційних заходів до нової редакції введено дуже важливий елемент – надання медичної допомоги на полі бою (у вогнищах масових санітарних втрат).
Успішне виконання лікувально-евакуаційних заходів досягається:
створенням угрупувань сил і засобів медичної служби, що відповідає конкретній обстановці і задачам, які необхідно вирішити, вмілим та ефективним використанням цих сил і засобів, а також максимально можливим наближенням до районів (вогнищ) найбільших санітарних втрат;
пошуком, збором і вивезенням (винесенням) поранених та хворих в короткі терміни, своєчасним наданням повноцінної першої медичної і долікарської (фельдшерської) медичної допомоги, своєчасної і обережної евакуації на етапах медичної евакуації;
своєчасним розгортанням етапів медичної евакуації, чіткою їх роботою, що забезпечує надання пораненим і хворим медичної допомоги в достатній кількості і в найкоротші терміни;
активним впровадженням на практиці ефективних методів діагностики, надання медичної допомоги і лікування поранених й хворих;
чітким веденням медичної документації.
Сучасна система лікувально-евакуаційних заходів не тільки не виключає можливості евакуації поранених і хворих у тил країни, а навпаки – пропонує її.
В тилові госпіталі Міністерства охорони здоров’я евакуації підлягають (при наявності можливості для цього) контингенти поранених і хворих, що потребують особливо тривалих термінів лікування, складних відновлювальних операцій або таких, що не мають перспективи повернення в стрій після виздоровлення.
Розглянемо положення, які визначають сучасну систему лікувально-евакуаційних заходів:
санітарні втрати в сучасній війні характеризуються масовістю, одномоментністю і нерівномірністю їх виникнення за часом та в просторі;
в основі бойової патології сучасної війни лежать комбіновані ураження різними засобами масового ураження, з переважанням важких уражень ядерною зброєю;
при масових санітарних втратах розчленування ешелонування медичної допомоги є вкрай необхідним але своєчасне надання медичної допомоги може бути забезпечене тільки при умові раннього розподілу евакуаційних потоків на усю глибину евакуаційних ліній;
основною задачею медичної служби в районах бойових дій військ і вогнищ масового ураження є виконання невідкладних заходів з метою збереження життя поранених і хворих та підготовка їх до подальшої евакуації;
своєчасне винесення поранених з поля бою і вогнищ масового ураження може бути забезпечене тільки при участі особового складу і транспортної техніки військ. Винесення поранених і хворих повинно бути механізованим;
на сучасному рівні розвитку медицини можлива деяка зміна термінів у первинній хірургічній обробці ран (для організації медичного забезпечення військ – має велике значення);
особливості бойової патології потребують створення умов для надання спеціалізованої допомоги значній частині уражених в багатопрофільних лікувальних закладах;
евакуація поранених і хворих в тил країни часто буде неможливою і недоцільною. Тільки особи, які повністю втратили перспективи повернення в стрій, можуть бути евакуйовані в тилові госпіталі Міністерства охорони здоров’я країни;
технічна оснащеність медичної служби на ТВД повинна відповідати рівню технічної озброєності військ.
Опираючись на ці принципові положення, в систему етапного лікування з евакуацією за призначенням були внесені наступні доповнення та зміни, які в сукупності характеризують сучасну систему лікувально-евакуаційних заходів:
максимальна механізація виносу і збору поранених з поля бою;
розробка нових способів збору поранених і надання їм першої медичної допомоги (рятувальні загони, загони ліквідації наслідків ядерного нападу);
перегляд об’єму медичної допомоги на етапах медичної евакуації в бік його скорочення;
скорочення кількості етапів медичної евакуації, через які проходять поранені і хворі на театрі воєнних дій;
централізація госпітальних засобів у фронтовій ланці медичної служби (виведення госпітальних засобів із армійської ланки медичної служби);
взаємозамінність частин і закладів медичної служби в різних її ланках;
створення умов для висування сил і засобів медичної служби до вогнищ масових санітарних втрат з метою своєчасного надання вичерпної одномоментної медичної допомоги з наступною організацією лікування на місці тих контингентів, які не підлягають евакуації за межі фронту;
створення передумов для раннього розподілу евакуаційних потоків, як по фронту, так і в глибину, а також – для широкого маневру не лише об’ємом, але й видами медичної допомоги, що надається на етапах медичної евакуації.
Основними в розвитку системи лікувально-евакуаційних заходів є наступні тенденції:
Впровадження в систему лікувально-евакуаційних заходів результатів НТР в області біології та медицини.
Забезпечення механізації збору поранених та їх евакуації з поля бою.
Підвищення рухомості підрозділів, частин, закладів медичної служби.
Уніфікація діагностичних і лікувальних прийомів для їх застосування в умовах масового надходження поранених.
Збільшення можливостей медичної служби стосовно евакуації поранених і хворих автомобільним, залізничним та авіаційним транспортом, а також створення більш сприятливих умов транспортування.
Створення нових частин і закладів медичної служби, що відповідають новим умовам роботи медичної служби. Удосконалення військової медичної служби, формування багатопрофільних госпіталів і з’єднань медичної служби, автономізація медичних закладів, з’єднань і служби в цілому.
Покращення внутрішньої організації підрозділів, частин і закладів медичної служби, удосконалення їх оснащення.
Скорочення термінів формування засобів медичної служби і скорочення термінів їх висування на театр воєнних дій.
Широке використання авіації (особливо вертольотів) для транспортування майна, для створення літаючих операційних, санепідемлабораторій, рентгенівських установок і т.д.
Подальше удосконалення оснащення усіх ланок медичної служби, в т.ч. – сучасними радіотехнічними засобами і електронно-обчислювальною апаратурою.
Покращення системи управління підрозділами, частинами, закладами медичної служби.
Вказані положення дозволили чітко визначити принципи сучасної системи лікувально-евакуаційних заходів.
Вони зводяться до наступного:
Проведення ефективних заходів з надання першої медичної допомоги, збору та евакуації поранених і хворих з поля бою та з вогнищ масових санітарних втрат шляхом максимального використання сил і засобів військової медичної служби, посилених медичними засобами.
Оперативне висування і масоване застосування сил та засобів медичної служби оперативних об’єднань, окремих лікувальних і евакотранспортних частин і закладів з метою проведення вичерпних заходів щодо надання пораненим й хворим кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги в безпосередній близькості до вогнищ (районів) виникнення масових санітарних втрат.
Широке застосування сучасних евакуаційно-транспортних засобів, що мають високу прохідність і оптимальні умови транспортування для швидкої доставки поранених і хворих на етапи медичної евакуації, що забезпечують надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги при всіх видах сучасної патології, з максимальним скороченням проміжних етапів.
Проведення ефективного медичного сортування, що базується на використанні сучасної апаратури і техніки й дозволяє з мінімальними затратами часу об’єктивно і достовірно визначити характер, об’єм, черговість проведення лікувально-евакуаційних заходів при надходженні на етапи медичної евакуації масових потоків поранених і хворих, з врахуванням обстановки, що складається, і наявності сил та засобів медичної служби.
Застосування ефективних засобів та методів діагностики і лікування поранених й хворих із сучасною бойовою травмою, що забезпечує отримання якомога кращих результатів лікування в польових закладах, в умовах масового надходження поранених і хворих.
Організація заходів, які передбачають швидку евакуацію до лікувальних закладів тилу країни поранених та хворих з важкими пораненнями й захворюваннями різного характеру, які вимагають тривалих термінів лікування, і несприятливих в прогностичному відношенні як в плані збереження життя, так і відновлення боєздатності.
Складовими елементами (частинами) сучасної системи лікувально-евакуаційних заходів є: організація надання медичної допомоги пораненим і хворим, їх лікування і медична евакуація. Обидва ці процеси тісно пов’язані між собою і проводяться як один комплекс заходів.
2. Етап медичної евакуації. Види і об’єми медичної допомоги
Для організації медичної допомоги пораненим й хворим та їх лікування найхарактернішим є розчленування (ешелонування) медичної допомоги і лікувальних заходів. Суть цього розчленування полягає в тому, що єдиний процес надання допомоги і лікування, який здійснюється в мирний час на одному місці, в умовах діючої армії розділений на окремі лікувальні заходи, що проводяться в декількох місцях і в різний час.
Все це здійснюється безпосередньо на полі бою (у вогнищах масових втрат), в медичних пунктах та лікувальних закладах, що розгортаються на шляхах евакуації від фронту до тилу, і розміщуються в певній послідовності. При цьому об’єм і зміст заходів з надання медичної допомоги й лікування стає все більш складним по ходу віддалення від фронту і наближення до тилу.
Медичні пункти й лікувальні заклади, розгорнуті на шляхах евакуації, отримали назву етапів медичної евакуації. Відповідно, під етапом медичної евакуації розуміють сили і засоби медичної служби (медичні пункти та лікувальні заклади), розгорнуті на шляхах евакуації для прийому, сортування поранених і хворих, надання їм медичної допомоги, лікування і підготовки до подальшої евакуації. Основними етапами медичної евакуації є МПП, ОМедБ ОМЗ армії (фронту), лікувальні заклади госпітальної бази фронту, тилові госпіталі Міністерства охорони здоров’я.
Схема розгортання етапу медичної евакуації може бути різною і залежить вона від функції та місця даного етапу в загальній системі лікувально-евакуаційних заходів.
В складі етапу медичної евакуації звичайно розгортаються підрозділи, що забезпечують виконання наступних основних завдань:
прийом і сортування поранених й хворих, які перебувають на даному етапі медичної евакуації, – приймально-сортувальне відділення;
санітарна обробка поранених і хворих, дезактивація, дегазація і дезінфекція їх обмундирування й спорядження – відділення (майданчик) спеціальної обробки;
надання медичної допомоги пораненим і хворим – перев’язочна медичного пункту полку, операційно-перев’язочне відділення ОМедБ (ОМЗ) або госпіталю, процедурна ВПТГ, ВПХІ і т.д.;
госпіталізація і лікування поранених та хворих – госпітальне відділення;
розміщення поранених і хворих, що підлягають подальшій евакуації до тилу – евакуаційне відділення (в сучасних умовах для етапів медичної евакуації, які систематично здійснюють масове приймання поранених безпосередньо із вогнищ ураження, воно може існувати разом з приймально-сортувальним відділенням);
розміщення інфекційних хворих – ізолятор.
До складу кожного етапу медичної евакуації також входять: управління (штаб), аптека, лабораторія, кухня, склади і підрозділи забезпечення.
Місця (райони) для розгортання етапів медичної евакуації вибираються з урахуванням обставин, але в усіх випадках етапи медичної евакуації необхідно розгортати поблизу шляхів підвезення і евакуації, по можливості – далі від об’єктів, які можуть привернути увагу ворога, в районах, де можна забезпечити зручне розміщення підрозділів, хороший їх захист, маскування, охорону і оборону.
Важливо підкреслити, що етап медичної евакуації забезпечує надання визначеного виду медичної допомоги. Під видом медичної допомоги розуміється визначений перелік (комплекс) лікувально-профілактичних заходів, які проводяться медичною службою при пораненнях (ураженнях) і захворюваннях особового складу військ на полі бою та на етапах медичної евакуації.
В рамках кожної медичної допомоги передбачається визначення комплексу лікувально-профілактичних заходів, які разом складають об’єм медичної допомоги.
Об’єм медичної допомоги не постійний, він може мінятися в залежності від обставин.
Розчленування медичної допомоги в системі етапного лікування поранених та хворих з евакуацією за призначенням є об’єктивно необхідним процесом, обумовленим неможливістю надання вичерпної медичної допомоги в зоні бойових дій, необхідністю евакуації поранених і хворих в тил на різних видах транспорту до тих закладів, де вичерпне лікування є реальним.
Конкретний вид медичної допомоги визначається місцем надання, підготовкою осіб, які її надають, і наявністю необхідного оснащення.
В прийнятій системі лікувально-евакуаційних заходів передбачаються наступні види медичної допомоги: перша медична допомога, долі карська (фельдшерська) допомога, перша лікарська, кваліфікована медична допомога, спеціалізована медична допомога і спеціалізоване лікування.
Перша медична допомога – на місці поранення (або в найближчому сховищі) надається самими військовослужбовцями в порядку само- або взаємодопомоги, стрільцями-санітарами, водіями-санітарами і санітарними інструкторами підрозділів, а також особовим складом підрозділів, які виділені для рятувальних робіт у вогнищах масового ураження.
Долікарська (фельдшерська) допомога – на медичних пунктах батальйонів, які очолюють фельдшери.
Перша лікарська допомога – на медичних пунктах полків, а також на медичних пунктах батальйонів (дивізій), які очолюють лікарі.
Кваліфікована медична допомога – в окремих медичних батальйонах (ротах) дивізії, окремих медичних загонах, а також в медичних ротах бригад.
Спеціалізована медична допомога і лікування – в госпітальних базах фронту і в тилових госпіталях Міністерства охорони здоров’я.
Для кожного етапу медичної евакуації характерний визначений вид медичної допомоги. Однак, в залежності від обставин, не тільки об’єм (усі разом взяті лікувально-профілактичні заходи, які виконуються для поранених та хворих на даному етапі медичної евакуації), але і вид медичної допомоги, наданої на тому чи іншому етапі медичної евакуації, можуть змінюватися. Скорочення об’єму медичної допомоги на даному етапі приводить до змін на наступному етапі не лише об’єму, але й виду наданої медичної допомоги.
В існуючій системі лікувально-евакуаційних заходів, коли поранений чи хворий отримує допомогу на різних етапах медичної евакуації, особливе значення мають передаваність і послідовність у проведенні лікувальних заходів. Наприклад, комплексне лікування променевої хвороби, розпочате на МПП, повинно продовжуватись і поширюватись в ОмедБ (ОМЗ) і лікувальних закладах ГБ.
Цього можна досягти єдністю розуміння суті патологічних процесів, які відбуваються, єдністю застосовуваних методів профілактики і лікування поранень (захворювань) воєнного часу та чітким веденням медичної документації.
Важливою вимогою сучасної системи лікувально-евакуаційних заходів є своєчасне надання медичної допомоги, тобто, надання допомоги в найкоротші терміни для подальшого покращення здоров’я пораненого (хворого).
Залежність наслідків і частоти ускладнень від термінів надання допомоги дуже велика, як свідчать праці Н.І.Пирогова, В.А.Опеля, Б.К.Леонардова та інших великих спеціалістів вітчизняної воєнної медицини. Успішне лікування поранених на театрі воєнних дій залежить багато в чому від термінів надання допомоги. Так, під час Великої Вітчизняної війни, за даними А.А.Бочарова, післяопераційна смертність поранених в груди з відкритим пневмотораксом збільшувалась у два і більше разів, якщо вони оперувались пізніше восьми годин після поранення.
За даними Сазон-Ярошевича, післяопераційні перитоніти у поранених в живіт розвивались в два рази частіше, якщо поранені оперувались пізніше шести годин з моменту поранення.
М.І.Воронцов, О.Н.Сурвилло повідомляють, що смертність при закритих пошкодженнях печінки після операції збільшується майже вдвоє, якщо поранені оперувались в інтервалах часу від 6 до 12 годин після поранення, порівняно з тими, кого прооперували в коротші терміни. Наскільки негативно на здоров’ї поранених відбиваються пізні терміни хірургічної допомоги, можна судити і з даних таблиці, в якій показано, що із збільшенням терміну надання хірургічної допомоги смертність збільшується при всіх локалізаціях важких поранень:
Летальність серед поранених в залежності від терміну надання кваліфікованої хірургічної допомоги у Вісло-Одерській наступальній операції 1945р. (в % до кількості оперованих поранених даної групи)
Своєчасність надання медичної допомоги досягається успішним пошуком поранених та хворих, організацією винесення і вивезення їх з поля бою, швидкою доставкою на етапи медичної евакуації, правильною організацією роботи останніх, а також – їх наближення до військ. Перша лікарська допомога повинна бути надана протягом 4-5 годин з моменту поранення (захворювання), кваліфікована – через 8-12 годин, а при пораненні ФОВ перша лікарська допомога – протягом 2-4 годин, кваліфікована терапевтична допомога – 6-8 годин з моменту появи інтоксикації.
Характерною ознакою діючої системи лікувально-евакуаційних заходів є спеціалізація медичної допомоги, починаючи з лікувальних закладів госпітальних баз.
Спеціалізована медична допомога забезпечується наявністю лікувальних закладів в ГБ, які повинні надавати медичну допомогу певним групам поранених і хворих, забезпечити їх відповідними спеціалістами та необхідним інвентарем й інструментарієм.
Спеціалізація лікарень здійснюється:
Шляхом створення постійних штатних спеціалізованих лікарень (ВПГЛР, ВПНГ, ВПИГ і т.д.).
Шляхом тимчасового надання хірургічним і терапевтичним військовим госпіталям відповідних спеціалізованих служб із ЗСМД в керуванні госпітальною базою.
До сучасної лікувально-евакуаційної системи входить також медична реабілітація. Під медичною реабілітацією слід вважати комплекс лікувальних, військово-професійних і морально-психологічних заходів, які направлені на швидке відновлення боє- та працездатності поранених й хворих.
На сучасному етапі розвитку військової медицини мова йде про організацію спеціальних центрів реабілітації госпітальних баз, куди, поряд з легкопораненими і легко хворими (первинний контингент реабілітації), будуть надходити і так звані вторинні контингенти реабілітації, тобто усі поранені й хворі, які мають перспективу повернутися в стрій і які за характером та важкістю ураження спочатку були направлені до відповідних госпіталів (хірургічних, терапевтичних, неврологічних і т.д.), а в подальшому вимагають відновлення тимчасово втрачених функцій.
3. Організація медичного сортування на ЕМЕ та евакуація поранених і хворих
Медичне сортування – це розподіл поранених і хворих на групи, які, у відповідності до медичних показань, потребують однорідних лікувально-евакуаційних і профілактичних заходів, об’єму медичної допомоги, що може бути надана на даному етапі медичної евакуації в конкретних обставинах і згідно з прийнятим порядком евакуації. Основи медичного сортування були розроблені М.І.Пироговим. Спостерігаючи в Севастополі (1854р.) картину переповненого перев’язувального пункту, М.І.Пирогов писав: “Якщо лікар в цих умовах не поставить собі головною метою перш за все діяти адміністративно, а потім уже як лікар, то він зовсім розгубиться, і ні голова його, ні руки не нададуть допомоги” (М.І.Пирогов. “Початки загальної воєнно-польової хірургії”. Вид. 04.01.1941р., ст. 23).
Таким адміністративним (тобто, організаційним) заходом М.І.Пирогов вважав медичне сортування.
В роботі “Військово-лікарська справа і особиста допомога на театрі війни в Болгарії і в тилу діючої армії в 1877-1878р.р.” М.І.Пирогов дав класичне визначення значимості медичного сортування: “Добре організоване сортування поранених на перев’язувальному пункті і у військово-тимчасових госпіталях є головний засіб для надання правильної допомоги і до попередження безпомічності...”
В умовах масового надходження поранених і хворих, без грамотно організованого і вміло проведеного медичного сортування на етапі медичної евакуації не можна забезпечити своєчасного надання в потрібному об’ємі медичної допомоги усім, хто її потребує, виділення із загального потоку поранених і хворих осіб, небезпечних для оточуючих, створення нормальних умов для роботи всіх функціональних підрозділів, своєчасного проведення необхідних евакуаційних заходів.
Медичне сортування проводиться на кожному етапі медичної евакуації. В “Настанові по медичному забезпеченню бойових дій Сухопутних військ” вказується, що при проведенні медичного сортування поранені і хворі розподіляються на групи, виходячи із:
необхідності санітарної обробки та ізоляції;
необхідності надання медичної допомоги, місця та черговості її надання;
можливості і цілі подальшої евакуації, виду транспортних засобів, які використовуються для евакуації, черговості і способу транспортування, евакуаційного призначення (починаючи з ОмедБ, ОМЗ).
Результати медичного сортування реєструються з допомогою спеціальних сортувальних марок, а також у первинній медичній картці, історії хвороби.
В окремому медичному батальйоні (окремому медичному загоні) поранені і хворі, що надходять, поділяються на такі групи:
а) виходячи із необхідності санітарної обробки та ізоляції:
такі, що потребують повної санітарної обробки (в першу або другу чергу);
такі, що підлягають частковій санітарній обробці;
такі, що підлягають ізоляції (в ізоляторі для шлунково-кишкових інфекцій або в ізоляторі для повітряно-крапельних інфекцій);
такі, що не потребують санітарної обробки та ізоляції.
б) виходячи із необхідності надання медичної допомоги та місця і черговості її надання:
такі, що потребують медичної допомоги на даному етапі медичної евакуації;
такі, що не потребують медичної допомоги на даному етапі медичної евакуації, або потребують медичної допомоги, яка може бути надана в приймально-сортувальній;
такі, що мають несумісні з життям поранення (ураження), захворювання.
Поранені і хворі, визнані такими, що потребують медичної допомоги, одразу розподіляються за місцем і черговістю її надання: в операційні (в першу чергу або в другу чергу); в перев’язувальні для важкопоранених (в першу чергу або в другу чергу); в перев’язувальні для легкопоранених (в першу чергу або в другу чергу); в протишокові для поранених; в протишокові для обпечених; в анаеробні; в палатки госпітального відділення; в команду видужуючих.
Висновок сортування про наявність поранення (ураження), захворювання, не сумісного з життям, підлягає обов’язковому уточненню в процесі нагляду і лікування.
Виходячи із можливості та направленості подальшої евакуації, виду транспортних засобів, черговості і способу транспортування, поранених і хворих поділяють за евакуаційним призначенням:
такі, що підлягають подальшій евакуації;
такі, що залишаються на даному етапі медичної евакуації;
такі, що підлягають поверненню до своєї частини (підрозділу).
Поранені і хворі, які підлягають подальшій евакуації, розподіляються: за евакуаційним призначенням (визначається вид або назва госпіталю, до якого повинен бути евакуйований поранений чи хворий); за черговістю евакуації (в першу або другу чергу); за видом транспортних засобів (авіаційний, санітарний автомобільний, пристосований автомобільний та ін.); за способом транспортування (лежачи, сидячи); за місцем в транспорті (верхній, середній, нижній ярус); за потребою в медичному нагляді під час транспортування.
В окремому медичному батальйоні (окремому медичному загоні) залишаються:
легкопоранені і легкохворі, які зберегли здатність до самостійного пересування та самообслуговування й здатні повернутися в стрій через 5-10 діб;
нетранспортабельні.
Поранені, які підлягають поверненню в стрій, повинні проходити медичне сортування при знятій пов’язці. На медичному пункті полку поранені і хворі, які надійшли, розподіляються за групами:
Виходячи із необхідності санітарної обробки, необхідності ізоляції:
такі, що потребують часткової санітарної обробки;
такі, що підлягають ізоляції;
такі, що не потребують санітарної обробки та ізоляції.
Виходячи із необхідності надання медичної допомоги, його місця і черговості:
такі, що потребують медичної допомоги в перев’язувальній;
такі, що не потребують медичної допомоги або потребують такої медичної допомоги, яка може бути надана в приймально-сортувальній.
Поранених і хворим, які підлягають направленню до перев’язувальної, встановлюється черговість (в першу чергу, в другу чергу). Поранені і хворі, які не потребують медичної допомоги в медичному пункті, а також ті, які вже отримали її, поділяються на наступні групи:
такі, що підлягають подальшій евакуації;
такі, що підлягають поверненню в стрій.
Поранені і хворі, які підлягають евакуації, додатково розподіляються за черговістю евакуації (перша, друга черга); за видом транспортних засобів (санітарний автомобільний, пристосований автомобільний та ін.); за способом транспортування (лежачи, сидячи); при необхідності – за місцем в транспортному засобі (верхній, середній, нижній яруси).
Медичне сортування проводиться усім медичним персоналом етапу медичної евакуації, а також спеціальними підрозділами, які є в складі етапів медичної евакуації (сортувально-евакуаційне відділення МП, ОмедБ, ОМЗ) у ВПСГ – приймально-сортувальне відділення госпіталю.
Поранені і хворі військовополонені на медичних пунктах частин, в окремих медичних батальйонах (окремих медичних загонах) розміщуються і отримують необхідну медичну допомогу окремо від наших військовослужбовців. Для надання їм медичної допомоги, окрім особового складу медичних пунктів частин ОмедБ (ОМЗ), залучається медичний склад з числа військовополонених. Евакуація поранених і хворих військовополонених проводиться окремо від військовослужбовців Української армії у спеціально виділені для цієї мети госпіталі.
Складовою частиною лікувально-евакуаційних заходів, яка нерозривно зв’язана з процесом надання медичної допомоги поранених і хворим та їх лікуванням, є медична евакуація.
Медична евакуація - це комплекс заходів з транспортування поранених й хворих до медичних пунктів та в лікувальних закладів з метою своєчасного і повного надання їм медичної допомоги та лікування.
Медична евакуація забезпечує також вивільнення етапів медичної евакуації від поранених та хворих і надає їм можливість пересуватися слідом за військами.
Шлях, яким здійснюється винесення й транспортування поранених і хворих в тил, називається шляхом медичної евакуації. У військово-медичній службі є термін “евакуаційний напрямок”.
Евакуаційний напрямок – це комплекс шляхів евакуації з розгорнутими на них етапами медичної евакуації і працюючими санітарно-транспортними засобами, які забезпечують визначену, як правило - велику, групу військ.
Евакуація з медичної точки зору не може вважатися позитивним моментом для поранених і хворих, але є неминучим заходом для них. Тому евакуація не повинна бути самоціллю, вона має стати лише засобом, який дає можливість досягти найкращих результатів при наданні медичної допомоги пораненим і хворим.
Для евакуації поранених і хворих застосовуються різні санітарно-транспортні засоби: санітарні транспортери, санітарні автомобілі, військові санітарні поїзди, літаки, вертольоти, санітарно-транспортні судна і т.п.
Неможливість забезпечити евакуацію усіх поранених і хворих лише санітарно-транспортними засобами обумовлює необхідність використовувати для цього зворотні рейси транспорту перевезення (автомобільного й авіаційного) загального користування.
Застосування зворотних рейсів транспорту перевезення для медичної евакуації вимагає організовувати розміщення медичних пунктів та лікувальних закладів поблизу шляхів вивезення і евакуації, а також завчасно планувати їх використання.
Евакуація поранених і хворих із медичних пунктів та лікувальних закладів організовується вищими начальниками медичної служби і здійснюється підлеглими їм транспортними засобами.
Такий порядок евакуації називається евакуацією “на себе”. Але не виключена в окремих випадках і евакуація “від себе”, “через себе”, “на сусіда”, “за собою”.
4. Особливості організації і проведення лікувально-евакуаційних заходів при ліквідації наслідків застосування противником засобів масового ураження
В основі роботи медичної служби при ліквідації наслідків застосування ворогом зброї масового ураження лежать загальні принципи організаційних заходів. з тим, в цих умовах потрібні деякі інші форми і методи роботи.
Перш за все, на організацію лікувально-евакуаційних заходів впливає характер санітарних втрат. Застосування ворогом ядерних, хімічних і деяких видів БЗ (токсинів) може зумовити одночасне виникнення на порівняно обмеженій території масових санітарних втрат – вогнищ масового ураження.
Дія на місцевості, зараженій ОРЮ РР, БЗ викличе необхідність роботи медичного складу в індивідуальних засобах захисту, необхідність проведення на етапах медичної евакуації санітарної обробки поранених, дезактивації, дегазації і дезінфекції їх обмундирування та оснащення.
Важливим фактором є загроза виходу ворога в райони вогнищ масового ураження. В цих умовах етапи медичної евакуації розгортаються на віддалі від вогнищ масового ураження, і об’єм медичної допомоги скорочується до проведення заходів за життєвими показниками із швидкою евакуацією поранених в тил. При відсутності загрози виходу ворога в райони масового ураження, етапи медичної евакуації максимально наближаються до вогнищ масових санітарних втрат.
Рятівні роботи у вогнищах масового ураження організовуються командирами та штабами усіх ступенів і здійснюються силами й засобами частин, які попали під напад, а також – спеціально виділених з цією метою підрозділів інженерної, хімічної, медичної служб та ін.
Організації лікувально-евакуаційних заходів у вогнищах ядерного, хімічного чи бактеріологічного ураження суттєво відрізняються між собою. Це обумовлено характером факторів ураження цих видів зброї і умовами роботи у вогнищах ядерного ураження: характер санітарних втрат визначається видом і силою ядерного вибуху. Так, при використанні ядерних боєзапасів малих і надмалих калібрів виникатимуть переважно радіаційні ураження, а середніх та великих калібрів – поряд з радіаційними виникатимуть травматичні й опікові ураження.
Веденню рятівних робіт суттєво перешкоджає радіоактивне забруднення місцевості, широкомасштабні руйнування, пожежі, задимленість. Більшість потерпілих знаходитиметься всередині пошкодженої бойової техніки, у зруйнованих фортифікаційних спорудах, що перешкоджатиме їх збору та наданню першої медичної допомоги.
Н...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора